Вступ

Інфекційні захворювання – це є розлади здоров’я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, грибками, бактеріями, кліщами, …), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених до здорових осіб і схильні до масового поширення.

Інфекційні захворювання можуть передаватися різним шляхом, а саме: через повітря, контакт з хворими і предмети, які контактували з хворими. А також інфекційні захворювання можуть передаватися через продукти харчування.

Такі складники, які є необхідними для виникнення і розвитку інфекційного процесу:

• наявність патогенного мікроба;
• проникнення його в сприйнятливий макроорганізм;
• певні умови зовнішнього середовища, в якому відбувається взаємодія між мікро- і макроорганізмом.

Велике значення має стан макроорганізму для виникнення інфекційного процесу. Участь в інфекційному процесі може залежати від виду і генотипу, реактивності, розладу функції центральної нервової системи (ЦНС), наявності вітамінів, білкового голодування, гормонів та інших факторів. Таким чином, в залежності від стану, в якому перебуває макроорганізм, а також впливу зовнішнього середовища інфекційний процес може закінчитися загибеллю хвороботворного мікроорганізму, загибеллю макроорганізму або встановленням взаємної адаптації між ними.

Проникнення такого патогенного мікроба до організму людини не завжди спричиняється до захворювання і тому, в багатьох випадках воно обмежується короткочасним інфікуванням без прояву хвороби або відносно тривалим носінням збудників інфекції в організмі. Таким чином сама інфекція може траплятися набагато частіше, ніж інфекційні хвороби.

1. Інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань. Шляхи проникнення в організм людини

Великою мірою успішному наступу на інфекції сприяло створене в нашій країні  вчення про епідемічний процес (закон поширення інфекцій у людському суспільстві), його рушійні  сили. Правильне розуміння законів епідеміології,  їх широке застосування в повсякденній практичній діяльності  служби охорони здоров’я дало змогу планувати і здійснювати заходи,  спрямовані на боротьбу з інфекціями. Спільні  зусилля медиків і  населення,  постійна турбота та практична допомога громадських і державних органів дали змогу повністю ліквідувати деякі  інфекції на території нашої країни. Але в останні роки дифтерія,  поліомієліт, лептоспіроз,  туберкульоз,  холера та багато інших хвороб вернулися в наше життя з минулого. Щорічно на ці  інфекції хворіють 70-90 тисяч чоловік,  із них до 70% — діти. Кількість захворювань на краснуху,  проти якої щеплення у нашій державі  в повній мірі ще не впроваджені,  в окремі роки перевищує 100 тисяч випадків. Ця інфекція призводить до вроджених вад та переривання вагітності.

Внаслідок недостатнього рівня імунного прошарку серед населення виникають значні періодичні та сезонні підйоми захворюваності на дифтерію, кашлюк, кір, епідемічний паротит. Не один рік продовжується епідемія дифтерії, під час якої постраждало 16 тисяч чоловік, із них понад 3,5 тисяч дітей. Померло від дифтерії 514 чоловік, з них третину складають діти. Хворіють у переважній більшості незахищені або неправильно щеплені особи.

Щоб заразити людину, збудник має проникнути в її організм. Звичайно він проникає через рот, дихальні шляхи, шкіру й слизові оболонки. В організмі він розмножується в травному каналі, а потім виділяється в навколишнє середовище з екскрементами людини, краплинами слизу під час кашлю і чихання. Збудники  інфекцій   можуть накопичуватись в крові і через кровоносних комах та членистоногих (вошей,  блошиць, комарів, кліщів та ін.) переноситись до людей.

Наш вітчизняний вчений, академік Л.В.Громашевський, вивчивши шляхи проникнення збудників в організм, їх локалізацію і шляхи виділення, поділив усі інфекції за механізмом зараження людини на чотири групи.

ПЕРША ГРУПА  — кишкові інфекції. В неї входять дуже небезпечні для здоров’я людини інфекційні хвороби: холера, дизентерія, сальмонельоз,  ботулізм, вірусний гепатит,  поліомієліт, черевний тиф та ін.

ДРУГА ГРУПА  — інфекції дихальних шляхів. До неї ввійшли хвороби, що найчастіше вражають дітей перших років життя: дифтерія, скарлатина, паротит, туберкульоз, кір, краснуха,  грип, гострі респіраторні вірусні  інфекції тощо. При вдиханні зараженого збудником повітря,  збудник потрапляє на слизові оболонки  дихальних шляхів,  розмножується, попадає в слину.

ТРЕТЯ ГРУДА  — кров’яні інфекції, збудники яких містяться у крові зараженої тварини або людини. При кровоссанні відбувається інфікування комарів,  кліщів, вошей, які в свою чергу переносять збудника до інших комах, тварин і людей. Найчастіше джерелом збудника бувають дикі тварини, а циркуляція його у природі здійснюється між тваринами і переносниками — кровоносними членистоногими. Через це їх називають природоджерельними. Група природо-джерельних включає багато вірусних інфекцій, рикетсіози, в тому числі й висипний тиф, а також чуму, туляремію, малярію, поворотний тиф, геморагічну лихоманку, лейшманіоз тощо.

ЧЕТВЕРТА ГРУПА  — інфекції зовнішніх покривів.

Збудник корости,  інфекційних бородавок та ін.,   потрапляє з шкіри уражених людей на шкіру здорових при рукостисканні,  користуванні непрокип’яченою білизною хворого, його рукавицями, тобто при контакті з хворим або його речами.

У нашій країні вакцинопрофілактику проводять служби охорони здоров’я. Регламентується вона наказом Міністерства охорони здоров’я України. Враховуючи існуючу небезпеку заразитися,  такий перебіг інфекційних хвороб, а також важливе значення активної  імунізації в комплексі заходів,  спрямованих на боротьбу, особливо з дитячими інфекціями усі вакцинації та ревакцинації проводять планово, в регламентовані строки всім дітям повсюдно. Цей план найбільш ефективний при захисті населення від інфекційних хвороб.

2. Періоди при розвитку інфекційного процесу та класифікація інфекцій

Виділяють такі шляхи передачі інфекції від людини:

• Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається через предмети, що оточують хворого.
• Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, коклюш, дифтерія, кір тощо.
• Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з виділеннями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).
• Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).
• Через заражені харчові продукти.
• Через грунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.

Виділяються такі періоди при розвитку інфекційного процесу:

Інкубаційний період (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника),

Період провісників хвороби, або як ще його називають – продромальний період (характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо),

Період розпалу хвороби (у такий період, інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях),

Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби).

Інфекційні захворювання класифікують на:

• кишкові (холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз);
• дихальних шляхів (грип, аденовірусна інфекція, коклюш, кір, вітряна віспа);
• «кров’яні» (малярія, ВІЛ-інфекція);
• зовнішніх покривів (сибірська виразка);
• з різними механізмами передачі (ентеровірусна інфекція).

Інфекційні хвороби класифікуються на такі збудники:

• пріонні (хвороба Крейтцфельда-Якоба);
• вірусні (грип, кір, вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція);
• бактеріальні (чума, холера, дизентерія , сальмонельоз, стрептококова, стафілококова інфекції);
• протозоонозні (малярія, амебіаз);
• гельмінтози (ентеробіоз, аскаридоз, трихінельоз, токсокароз);
• кліщові інфекції (короста, педикульоз).

Для запобігання таких захворювань, тому проводяться такі профілактичні заходи:

• проведення профілактичних щеплень;
• карантинні заходи (під карантином розуміється — комплекс заходів щодо припинення розповсюдження інфекції, включаючи ізоляція раніше хворих, дезінфекція місця проживання хворих, виявлення контакту інфекції з хворими та інші);
• вилучення джерела інфекції.

Безперервний ланцюг заражень і захворювань називають епідемічним процесом; він розвивається за наявності таких трьох обов’язкових ланок: джерело інфекції, механізм (шляхи) передачі інфекції, сприйнятливі до захворювання люди.

Масове поширення однойменних інфекційних захворювань, що мають спільні джерела інфекції, називається епідемією. Епідемії, що охоплюють кілька країн або материків, називаються пандемією.

Бактерії — це група одноклітинних мікроорганізмів, що мають форму: паличок (збудники черевного тифу, паратифів А і В), кулясту (стрептококи, стафілококи), скручених ниток (спіріли) або вигнутих паличок (холерний вібріон).

До вірусів належать дрібні мікроорганізми, видимі тільки в електронний мікроскоп (збудники грипу, ящура, поліомієліту, натуральної віспи, енцефалітів, кору та ін.).

Проміжне положення між бактеріями і вірусами займають рикетсії — збудники висипного тифу, лихоманки Ку та ін. Спірохети (збудники поворотного тифу) мають форму тонких, штопороподібних мікроорганізмів. Грибки можуть викликати деякі інфекційні захворювання (глибокі мікози, парші та ін.).

Деякі мікроби можуть перебувати в організмі, не заподіюючи йому шкоди (кишкова паличка, стафілококи, протей), — це умовно-патогенні мікроорганізми. При зниженні захисних сил організму вони можуть викликати захворювання (фурункульоз, холецистит, пієлонефрит.

Ботулізм — важке інфекційне захворювання, що характеризується ураженням ботулотоксином нервової системи. Збудник живе у ґрунті. Бактерії гинуть при температурі 60 °С. Основним резервуаром збудника ботулізму є травоїдні тварини, рідше — холоднокровні (риби, молюски, ракоподібні). Ботулотоксин — одна з найсильніших природних отрут. Розкладається при температурі 100 °С протягом 10 хв.

Значна частина випадків ботулізму пов’язана зі вживанням домашнього консервування — грибів, овочів, риби, м’яса, сала та ін. Хвороба триває 1—1,5 місяці.

Першими типовими ознаками ботулізму є скарги на послаблення зору, «сітку» чи «туман» перед очима. Про початок хвороби також свідчить біль у верхній частині живота, нудота, блювота, пронос. Дихання утруднене, хворий скаржиться на відчуття здавлення у грудній клітці. Розлад і зупинка дихання є однією з основних причин смерті при ботулізмі. За відсутності належних заходів — гине близько 25 % інфікованих.

Профілактика: дотримання санітарно-гігієнічних правил при приготуванні та зберіганні харчових продуктів, суворий контроль за збереженням консервованих продуктів.

Дизентерія — інфекційне захворювання з фекально-оральним механізмом передання. Збудники тривалий час зберігаються в зовнішньому середовищі (до 1,5 місяців). На харчових продуктах вони можуть розмножуватися. Захворювання виникає при проникненні в кров дизентерійних токсинів, які діють на стінки судин, нервову систему, периферичні нервові закінчення, печінку, органи кровообігу.

Типові форми дизентерії починаються гострими симптомами загальної інтоксикації (лихоманкою, погіршенням апетиту, головним болем, різким підвищенням температури) й ураженням шлунково-кишкового тракту. Біль у животі спочатку тупий, постійний, потім стає гострим і локалізується в нижній частині живота. Болісні позиви на дефекацію (десять та більше разів на добу, трапляються хибні позиви). При легких формах (до 80 % усіх захворювань) самопочуття хворих задовільне, температура тіла субфебрильна (37—37,8 °С) чи нормальна, біль у животі незначний. У калі наявні кров, гній, слиз.

Профілактика: у помешканні інфікованого проводять дезінфекцію.

Лептоспіроз — гостре інфекційне захворювання, що супроводжується загальною інтоксикацією, лихоманкою, ураженням нирок, печінки, нервової системи та м’язів. Має осередковий характер. Інфікування людей відбувається через воду заражених водоймищ, рідше — через харчові продукти або при контакті з інфікованими тваринами. Хворі не загрожують довколишнім. Збудники у водоймищах зберігаються протягом 25 днів, швидко гинуть при нагріванні, висушуванні, при додаванні солі та цукру. На харчових продуктах зберігаються до двох діб. Часто причиною зараження стає проникнення інфікованої води в мікротравми шкіри.

Захворювання починається гостро із сильної лихоманки та високої температури, що вже в першу добу сягає 39—40 °С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, безсоння, відсутність апетиту, сильний біль у м’язах. Характерною ознакою захворювання є біль у литкових м’язах. Лихоманка тримається п’ять-десять днів.

Профілактика: заборона купання та вживання води з водоймищ, розташованих у місцевостях поширення лептоспірозу. Використання гумових чобіт при роботі на мокрих луках.

Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба, що характеризується ураженням органів травлення. Збудники зберігаються в зовнішньому середовищі, у продуктах (у деяких із них — молоці, м’ясних продуктах — розмножуються, не змінюючи їхнього зовнішнього вигляду та смаку).

Для найбільш поширеної форми захворювання характерний гострий початок: підвищення температури тіла до 38—40 °С, лихоманка та симптоми загальної інтоксикації. З’являється біль у верхній частині живота, нудота, блювота, а через кілька годин — пронос. Стул рідкий, водянистий, до 10—15 разів на добу. Лихоманка триває від двох до п’яти днів.

Профілактика: контроль за приготуванням і збереженням м’ясних та рибних страв.

Холера — гостра інфекційна хвороба, що характеризується розвитком водянистого проносу та блювоти, порушеннями водно-електролітного обміну, розладом функцій нирок.

Інкубаційний період продовжується від кількох годин до п’яти діб. Захворювання починається гостро з появи проносу, після чого виникає блювота. Випорожнення стають все частішими, втрачають каловий характер і запах, стають водянистими. Блювотні маси мають жовтий колір, без кислого запаху. Втрата рідини швидко призводить до зневоднення організму, внаслідок чого змінюється зовнішність хворого: риси обличчя загострюються, шкіра легко збирається в складки. Температура тіла нормальна. При прогресуванні хвороби у хворих розвивається тяжкий стан, який характеризується зниженням температури тіла до 34—35,5 °С та зневодненням організму. Колір шкіри набуває попелястого відтінку. Живіт впалий, випорожнення відсутні.

Профілактика: при підозрі на холеру хворих негайно шпиталізують, також ізолюють осіб, які контактували з інфікованими; у помешканні, де перебував хворий, проводять дезінфекцію.

Грип — гостре вірусне захворювання, що передається повітряно-краплинним шляхом. Характеризується гострим початком, лихоманкою, загальною інтоксикацією й ураженням дихального тракту. Вірус грипу швидко гине при нагріванні, висушуванні та під впливом різноманітних дезінфікаційних агентів, в організмі хворого він зберігається протягом трьох-п’яти днів від початку хвороби. Інкубаційний період триває від 12 до 48 год. Типовий грип починається гостро з лихоманки, швидкого підвищення температури тіла. Уже в першу добу лихоманка досягає максимального рівня (38—40 °С), з’являються симптоми загальної інтоксикації (слабкість, пітливість, біль у м’язах, сильний головний біль, біль в очах)- і симптоми ураження дихальних шляхів (сухий кашель, першіння в горлі).

Профілактика: виявлення й ізоляція хворих, своєчасна вакцинація.

3. Профілактика інфекційних хвороб. Імунітет

Небезпека занесення інфекційних захворювань з інших територій та їх особливості змушують проводити систематичні профілактичні заходи.

Профілактичні заходи проти інфекційних захворювань спрямовуються на всі три ланки епідемічного процесу :

• джерело інфекції;
• механізм (шляхи) передачі збудника;
• людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворюваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосовується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередку дуже небезпечних захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті людей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на попередження поширення хвороб і ліквідацію осередку зараження.

Карантин передбачає :

• заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження;
• вивозу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження;
• проїзду транспорту через осередок зараження;
• обмежуються контакти серед населення, на підприємствах та установах;
• вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є попередженням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпечних для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на посилене спостереження за осередком зараження, вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обмеженнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в організмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апараті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Невід’ємною ланкою у боротьбі з інфекцією є знезараження, або дезінфекція.

Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі.

Розрізняють профілактичну, поточну і остаточну дезінфекції.

• Профілактичну дезінфекцію проводиться з метою попередження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.
• Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезінфекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.
• Остаточну дезінфекцію проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникнути повернення інфекції.

Висновки

Отже, кожен живий організм піддається інфекційним хворобам, хвороба в широкому розумінні цього слова розуміється як «захворювання», тобто будь-яке порушення або зміна фізіології або біохімії організму.

У людей немає  імунітету проти інфекційних хвороб, заподіюваного передчасною смертю індивідуума, яким володіють дрібні види. Люди порівняно великі, довго живуть і повільно розмножуються. Швидка смерть зненацька великої кількості людей може нанести серйозну втрату.

Найнебезпечнішим щодо цього є клас порушення функцій, названий інфекційною хворобою. Існує багато порушень, які впливають на людину по тій або іншій причині і можуть убити її, але які не будуть самі по собі становити небезпеку, тому що строго обмежуються страждаючим індивідуумом. Однак там, де хвороба певним чином може перейти від однієї людини до іншої, і  привести до смерті не тільки його самого, але також і мільйонів інших.

Список використаної літератури

1. Гулий І. Основи валеології: Валеологічні аспекти харчування:Підруч. для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій. — К. : НУХТ, 2003. — 334с.
2. Інфекційні хвороби у дітей : Підручник для студ. вуз./ Аза Михайлова, Лія Трішкова, Сергій Крамарєв, Ольга Кочеткова,. -К.: Здоров’я, 2000. -416 с.
3. Капкова, З. Інфекційні хвороби в дитячому віці/ Зінаїда Капкова,. -К.: Здоров’я, 1981. -51 с.
4. Медико-біологічні основи валеології: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / Кам’янець-Подільський держ. педагогічний ун-т / П.Д. Плахтій (ред.). — Кам’янець-Подільський, 2000. — 408с.
5. Скороход В. Інфекційні і венеричні захворювання та їх профілактика/ Володимир Скороход, Петро Сидоренко, Олена Нєворова; М-во охорони здоров’я України. -Кіровоград: 1998. -88 с.