1. Основні завдання метрологічного забезпечення на підприємствах харчової промисловості

Одним з важливих чинників, що впливає на стан здоров’я населення та рівень захворюваності, є якість харчування та його безпечність. Це є завжди предметом обговорення вітчизняних та іноземних вчених, провідних фахівців в галузі охорони здоров’я, гігієни харчування, дієтології, харчових технологій, ветеринарної служби, представників різних міністерств та відомств України, виробників та дистриб’юторів харчових продуктів.

Доброякісність продукту характеризується відповідністю органолептичних і фізико-хімічних показників його якості нормам, які передбачені стандартами та технічними умовами. Безпека (нешкідливість) продукту – це відсутність у ньому шкідливих для організму людини речовин. Максимально допустимі рівні шкідливих речовин визначаються спеціальними документами Міністерства охорони здоров’я [2–6].

До шкідливих забруднювачів харчових продуктів і питної води належать: важкі метали, нітрати, нітрити, пестициди, радіонукліди, антибіотики, гормональні препарати, антиоксиданти, консерванти, токсичні речовини, мікроорганізми. Вони потрапляють у продукти внаслідок використання органічних і мінеральних добрив, пестицидів. Забруднення харчових продуктів радіонуклідами спричиняють атомні електростанції, атомні підводні човни, випромінювання від випробувань атомної зброї, рентгенівські апарати, прилади.

Людство синтезувало понад 7 мільйонів хімічних речовин, 70 тисяч з яких використовується у повсякденному житті. За даними ВООЗ (WHO) сучасна вода може містити 13 тисяч потенційно токсичних речовин і щороку додаються ще 500–1000 нових. Нормована ж тільки тисяча шкідливих речовин. Чинні методи аналізу можуть виявляти ГДК лише 10 % загальної кількості нормованих речовин. Отже, через довкілля, воду харчова продукція може забруднюватися безліччю полютантів.

Щоб визначити всі показники, необхідно мати відповідну технічну базу, науковий і технічний потенціал, кошти на придбання реактивів.

Стежити за якістю харчової продукції з кожним роком все складніше. Наприклад, відомий пестицид, що використовувався раніше в сільському господарстві і був заборонений 30 років тому – ДДТ (хлорорганічний пестицид – речовина проти шкідників рослин), накопичився в снігах Антарктиди (до 30.000 т). Як жиророзчинна стійка речовина ДДТ накопичується в жирових шарах тіла птахів, риб, людини і поступово отруює організм. Крім того харчові продукти забруднюються токсинами таких хвороботворних мікробів, як сальмонела, протей, ботулінус, кишкова паличка (50 % сирів на ринку України заражені нею), ентерококи, парагемолітичний вібріон, а також насінням отруйних рослин.

На якість продовольчих товарів впливають також чинники сфери виробництва; умови вирощування рослинної продукції, якість сировини, напівфабрикатів, матеріалів, технології, обладнання, праці виробників, чинники сфери розподілу; якість зберігання, транспортування, реалізації; чинники сфери споживання; якість короткотермінового зберігання, споживання і засвоєння.

Якісні характеристики однієї або декількох властивостей продовольчих  товарів називають показниками якості.

Показники якості продовольчих товарів бувають одиничними, якщо  визначають одну властивість продукції, наприклад, колір, консистенція, вміст жирів, кислот, цукрів тощо, і комплексними, якщо характеризують дві або більше властивостей продуктів, наприклад, зовнішній вигляд фруктів об’єднує форму, розмір, забарвлення тощо. Показники якості поділяють також на органолептичні, що визначаються за допомогою органів чуття: форма, колір, стан поверхні, смак, запах, консистенція тощо; фізико-хімічні: питома вага, щільність, температура топлення, масова частка води, цукру, кухонної солі, кислот, жиру тощо; мікробіологічні: вміст сальмонел, бактерій кишкової палички, дріжджів тощо.

 

2. Мета стандартизації та реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації

Найважливіші цілі стандартизації:

• поліпшувати якість продукції, що випускається;
• підвищувати конкурентоспроможність товарів вітчизняного виробництва і забезпечувати умови для їх експорту на світовий ринок;
• встановлювати раціональну номенклатуру вироблених товарів;
• розвивати міжнародне співробітництво в усіх сферах людської діяльності;
• захищати навколишнє середовище в екологічному плані і забезпечувати безпеку людей.

Головним завданням стандартизації є створення комплексу нормативних документів, які визначають сучасні вимоги до продукції, до її розробки, виробництва і застосування, а також нагляд за правильним використанням стандартів.

Основний принцип стандартизації — це програмно-цільове планування. Іншими важливими принципами стандартизації є: директивність, системність, динамізм і оптимальність.

Директивність чи обов’язковість стандартизації полягає в тому, що в стандарти закладаються вимоги і норми, обов’язкові за своєю державно-правовою основою. Недотримання таких вимог переслідується за законом. Системність допускає розглядати стандарт як елемент системи. На основі цього принципу розробляються системи міжгалузевих стандартів, наприклад, стандарти на систему показників якості продукції (СГОТП).

Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Державна система стандартизації спрямована на забезпечення реалізації єдиної технічної політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації. Державну систему стандартизації створює Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації — національний орган із стандартизації.

Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації суспільство має можливість свідомо керувати своєю економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості.

Отже, стандарти — це нормативна база управління якістю продукції і сертифікації.

В умовах науково-технічного прогресу стандартизація є унікальною сферою суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти.

3. Процедура визнання результатів сертифікації імпортованої продукції

Визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується, головним чином стосується:

визнання сертифіката (знаку) відповідності продукції (сертифіката системи якості);

визнання результатів випробування продукції випробувальної лабораторії.

Процедура визнання результатів сертифікації продукції передбачає такі основні етапи:

1. Під час складання угоди:

• розгляд заявки та аналіз документації для складання угоди;
• складання угоди про визнання результатів сертифікації продукції;
• оформлення та реєстрація сертифікатів (знаків) відповідності або свідоцтв про визнання, внесення їх до реєстру системи УкрСЕПРО і видача заявнику;
• технічний нагляд за імпортованою продукцією згідно з угодою про визнання результатів сертифікації продукції на термін дії угоди.

2. Під час прийняття рішення:

• розгляд заявки та аналіз документації, що подаються на визнання результатів сертифікації продукції;
• прийняття рішення про можливість видачі сертифіката (знаку) відповідності або свідоцтва про визнання;
• оформлення та реєстрація сертифікатів (знаків) відповідності або свідоцтв, внесення їх до реєстру системи УкрСЕПРО і видача їх заявнику;
• технічний нагляд за імпортованою продукцією згідно з рішенням про визнання результатів сертифікації продукції.

Заявник продукції держави-імпортера має надати органу з сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО таку документацію:

• заявку про визнання;
• сертифікат (знак) відповідності;
• стандарт (технічні умови) на продукцію і процедури сертифікації;
• атестат акредитації випробувальної лабораторії (за наявності);
• протокол випробувань;
• сертифікат систем якості, атестат виробництва (за наявності) виробника.

В разі відсутності відповідного органу з сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО документи подаються до Держстандарту України, який призначає організацію для виконання функцій органу з сертифікації цієї продукції та визнання результатів сертифікації.

Стосунки між учасниками робіт з визнання результатів сертифікації продукції здійснюються через їх постійних представників.

Орган з сертифікації конкретного виду продукції розглядає подану документацію і проводить її аналіз. Для оцінки документації створюється комісія на чолі з керівником органу з сертифікації. До роботи комісії можуть бути залучені аудитори різних напрямків діяльності з сертифікації продукції, спеціалісти державної санітарно-епідеміологічної служби (за необхідності), представники спілки споживачів та інших зацікавлених організацій.

Комісія, що розглядає документацію, має право запитати додаткову інформацію від представника другої сторони, що надала документацію.

На основі аналізу документів складається проект угоди про визнання результатів сертифікації між відповідальними особами двох сторін або приймається рішення з процедури визнання результатів сертифікації.

Угоди складаються з організаціями на різних рівнях за участю органу з сертифікації в системі УкрСЕПРО.

На продукцію, яка пройшла сертифікацію на основі угоди, орган з сертифікації конкретного виду продукції видає сертифікат (знак) відповідності в системі УкрСЕПРО.

Упродовж дії угоди можливі випадки повного визнання сертифікатів (знаків) відповідності на продукцію іноземних партнерів. У цьому випадку видається свідоцтво про визнання за формою згідно з ДСТУ 3498.

Повне визнання сертифікатів, що не охоплені угодою, атестатів акредитації органів з сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів) можливе в разі дотримання таких вимог:

ідентичності основоположних критеріїв, на яких заснована діяльність систем сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО і держави-імпортера, в тому числі застосування процедур, що забезпечують однотипні процедури сертифікації, випробувального обладнання, аналогічних процедур нагляду за сертифікованою продукцією, системами якості (атестації) виробництва;

застосуванні прийнятих в Україні та державі імпортері міжнародних або гармонізованих стандартів (технічних умов) на продукцію, методів випробувань і процедури сертифікації.

Орган з сертифікації конкретного виду продукції за повного визнання закордонних сертифікатів (знаків) відповідності готує свідоцтво про визнання.

Часткове визнання результатів сертифікації та інших функціональних елементів систем сертифікації держави-імпортера, не охоплених угодою, можливе в разі досягнення згоди між сторонами, коли мається незначне розходження під час оцінки документації щодо показників (характеристик) продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації. У цьому випадку орган з сертифікації конкретного виду продукції рекомендує проведення додаткових процедур з сертифікації зразків продукції за цими показниками (характеристиками) у випробувальних лабораторіях системи УкрСЕПРО.

4. Вісім принципів управління якістю

Відповідно до Державного стандарту України ISO 9000-2001 встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації:

1) орієнтація на замовника.

Організації залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати їхні вимоги і прагнути до перевищення їхніх очікувань;

2) лідерство.

Керівники встановлюють єдність мети та напрямів діяльності організації. Їм слід створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівники можуть бути повністю залучені до виконання завдань, що стоять перед організацією;

3) залучення працівників.

Працівники на всіх рівнях становлять основу організації, і їхнє залучення дає змогу використовувати їхні здібності на користь організації;

4) процесний підхід.

Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов’язаними з нею ресурсами управляють як процесом;

5) системний підхід до управління.

Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов’язаними процесами як системою, сприяє організації у результативнішому та ефективнішому досягненні її цілей;

6) постійне поліпшення.

Постійне поліпшення діяльності організації в цілому слід вважати незмінною метою організації;

7) прийняття рішень на підставі фактів.

Ефективні рішення приймають на підставі аналізування даних та інформації;

8) взаємовигідні стосунки з постачальниками.

Організація та її постачальники є взаємозалежними, і взаємовигідні стосунки підвищують спроможність обох сторін створювати цінності.

Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів та системи управління якістю, які входять до стандартів серії ISO 9000.

Список використаної літератури

1. Базієвський С. Д., Дмитришин В. Ф.. Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання: підручник. — К. : Слово, 2006. — 504с.
2. Бакка М. Метрологія, стандартизація, сертифікація і акредитація: Навч. посіб. / Житомирський інженерно-технологічний ін-т. — Житомир : ЖІТІ, 2001.
3. Бичківський Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник для вищ. навч. закладів / Національний ун-т «Львівська політехніка» / Роман Васильович Бичківський (ред.). — 2-ге вид., випр. і доп. — Л. : Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2004. — 559с.
4. Боженко Л. Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Афіша, 2004. — 323с.
5. Болотніков А. Стандартизація та сертифікація товарів і послуг: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 144с.
6. Задоянний О. Метрологія і стандартизація: Конспект лекцій / Київський національний ун-т будівництва і архітектури. — К. : КНУБА, 2003. — 108с.
7. Зенкін А. С., Хімічева Г. І., Єфіменко Н. А., Соловйов В. М.. Стандартизація та управління якістю: навч. посібник / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : [Вид. від. ЧНУ ім. Б.Хмельницького], 2008. — 171с.