Вступ

Актуальність теми. В економічній теорії розмежовують поняття економічний розвиток та економічне зростання, – останнє має більш вузьке значення, оскільки характеризує лише виключно кількісних господарський розвиток, натомість щодо економічного розвитку, то він передбачає здійснення якісні економічні зміни, що супроводжуються структурними зрушеннями. Ці зрушення торкаються всіх площин: змін у структурі власності, суспільного розподілу праці, зайнятості, соціальній сфері, розподілі доходів тощо [1].

Іще однією відмінністю економічного розвитку та економічного зростання виступає можливість зворотних процесів, які їх супроводжують.

Так, щодо економічного зростання можна говорити про зворотність процесу, оскільки будь-яке зростання через певний проміжок часу супроводжується спадом. Щодо економічного розвитку, то більшість авторів стверджує, що при кількісних втратах в економіці відбуваються якісні зрушення, які викликані дією науково-технічного прогресу, з’являються нові економічні форми тощо, тобто говорити про зворотний процес при економічному розвитку не можна.

Проблеми економічного зростання є предметом досліджень класиків економічної теорії та сучасних дослідників. Так, праці, які висвітлюють проблеми економічного розвитку належать відомим науковцям: Д. Кейнсу, К. Марксу, У. Мітчелу, Д. Рікардо, Р. Харроду, Е. Хансену, Й. Шумпетеру, Ю. Шараєву та багатьом іншим.

Мета нашої роботи – розглянути теоретичні підходи економічного зростання, охарактеризувати основні теорії економічного зростання, з’ясувати вплив різноманітних чинників на стан економічної системи.

1. Поняття та чинники економічного зростання

Розвиток економіки багатомірний процес, який охоплює глибоку модернізацію та переорієнтацію всієї економічної та соціальної системи. Він передбачає, поряд із зростанням доходів та виробництва, здійснення радикальних змін у інституційній, соціальній та адміністративних структурах.

Основні чинники економічного зростання поділяють на такі, що пов’язані:

• із фізичною здатністю економіки до зростання, що пов’язано із пропозицією або наявністю ресурсів:

— кількість та якість природних ресурсів;

— кількість та якість трудових ресурсів;

— обсяг основного капіталу;

— технології

• зі здатністю одержувати максимальну кількість корисної продукції:

— фактори попиту;

— фактори, що забезпечують повне використання ресурсів при дотриманні ефективного розподілу.

Звичайно, крім визначених чинників, суттєвий вплив на зростання економіки здійснюють політичні, економічні та соціальні інститути, переважаючі типи та форми власності, суспільні відносини, традиції, соціокультурні чинники, існуючий суспільний розподіл праці, місце країни у світовому розподілі праці, виробничі відносини та форми, в яких вони реалізуються тощо.

В економічній літературі розглядаються наступні моделі економічного розвитку:

• модель лінійних стадій розвитку (росту) засновник У. Ростоу.

Поступове проходження послідовних етапів розвитку – традиційне суспільство, назрівання передумов для ривка, ривок до росту, що само підтримується, перехід до технологічної зрілості, ера масового споживання;

• теорія структурних перетворень описує історичний процес від аграрної до індустріальної моделі;
• теорія зовнішньої залежності базується на схемі взаємовідносин центр-периферія і має три основні підходи: неоколоніальна модель залежності, помилкова парадигма, теорія дуального розвитку;
• неокласична модель вільного ринку будується на стримуванні сукупної пропозиції, лібералізації економіки, приватизації підприємств, скороченні державних витрат;
• теорія ендогенного зростання або нова теорія росту побудована на орієнтації на внутрішні чинники та механізми господарського розвитку, на зростання внутрішніх ресурсів та потенцій, які забезпечують ефективні передумови для економічного зростання та підтримки його оптимальних темпів у довгостроковій перспективі;
• теорія стабільного (стійкого) зростання побудована на двох ключових концепціях: концепції потреб і концепція державних обмежень на технологічні та соціальні інститути для забезпечення збереження потенціалу оточуючого середовища [2].

2. Концепції економічного зростання

Основними концепціями економічного зростання є концепції:

• кейнсіанська побудована на гіпотезі, що економічне зростання має неврівноважений, незбалансований характер;
• неокласична розглядає економічне зростання як врівноважений, збалансований процес;
• посткейнсіанська надає великого значення підприємницькій поведінці.

Макроекономічна динаміка розглядається через економічне зростання, цикли економічної активності та поточну кон’юнктуру. До короткострокових чинників, які визначають економічну динаміку відносять флуктуації (шоки) у сфері руху реальних благ, флуктуації (шоки) у сфері руху фінансових благ, міжнародні джерела флуктуацій, внутрішньокраїнові фактори флуктуацій. Під впливом цих чинників змінюється ділова активність суб’єктів підприємництва, в економіці відбуваються коливання, які намагаються вивести її у рівноважний стан.

У кругообігу реальних благ з’являються процеси, які характеризуються впорядкованістю змін та коливань. Розглядають сезонні коливання споживання та виробництва, коливальні процеси, які пов’язані із технологічними флуктуаціями, коливання, які пов’язані із рухом фінансових благ. Такі процеси визначають терміном економічний цикл. Економічний цикл — це чергування підйомів та спадів рівнів економічної активності протягом декількох років [1].

У. Мітчел дає визначення економічного циклу як коливання сукупної економічної діяльності [3].

Е. Хансен визначає як найбільш всеохоплюючий показник сукупної економічної діяльності — обсяг реального доходу або продукції країни. Розвиваючи це твердження, він зазначає, що з цією величиною тісно пов’язаний обсяг зайнятості. Якщо обсяг продукції та зайнятість коливаються, то ціни в результаті зміни сукупного попиту та граничних витрат виробництва також піддаються змінам. Зміни рівнів продукції та цін викликають спільно зміни сукупної грошової вартості всі вироблених товарів та послуг. Таким чином він приходить до висновку, що економічний цикл складається із коливань (1) зайнятості, (2) сукупної продукції, (3) цін та (4) грошової вартості національного продукту. Оскільки остання стаття є похідною від другої та третьої, автор пропонує наступне визначення економічного циклу. Економічний цикл являє собою коливання зайнятості, обсягу продукції та рівня цін (як роздрібних, так і оптових) [2, с. 6].

Циклічний рух цих трьох величин відбувається більш менш узгоджено; це особливо відноситься до зайнятості та обсягу продукції [2, с. 7].

Сучасній науці відомо більш ніж 380 типів циклічності. Вони відрізняють за тривалістю та інтенсивністю. Під економічним циклом розуміють періодичні коливання рівнів зайнятості, виробництва, цін.

Розроблено багато теорій, кожна із яких намагається знайти причини постійного відхилення економічної системи від стану рівноваги. Висунута маса причин постійного відхилення економічної системи від стану рівноваги. Для пояснення циклічного розвитку економіки використовувались такі вихідні причини: технічні нововведення, політичні події, накопичення грошової маси та ін. Але вважається, що безпосередньою детермінантою обсягу національного виробництва й зайнятості виступає загальний обсяг витрат.

Тривалість таких циклів різна.

У 19 ст. виникло два типи теорій, якими намагались пояснити природу економічних циклів. Представники першої вважали, що цикли ділової активності — це результат дії ринкової економіки (К. Маркс, Дж. Кейнс), другий напрям вважав, що причиною економічних циклів виступає неправильний грошовий обіг та організація банківської системи.

Першу теорію циклів, що заснована на особливостях грошового обігу та банківської системи, запропонував Д.Рікардо, розробивши монетарну теорію циклів. В основі монетарної теорії циклів лежить припущення, що банки, розширюючи кредит, збільшують суму грошей у обігу, в свою чергу збільшення грошової маси підштовхує зростання цін, що в свою чергу, запускає у дію інфляційний процес. Як результат зростання внутрішніх цін при зростанні імпорту призводить до скорочення експорту, виникнення дефіциту платіжного балансу, зменшення золотого запасу країни, кредити залишаються без покриття, відбувається скорочення кредитування.

Перехід від розширення кредитування до стискування призводить до змін у розвитку економіки зростання економіки змінюється рецесією. По мірі зменшення грошової маси і падіння цін вітчизняні товари стають більш привабливими, ніж іноземні, і поступово баланс платежів стає позитивним і починається фаза економічної активності.

Теорія Д. Рікардо пояснила поведінку цін, платіжного балансу, встановила взаємозв’язок між підйомом та спадом, визначила падіння як засіб адаптації економіки до умов, що змінились, пояснила повторюваність циклів. Вперше за допомогою цієї теорії було пояснено, що втручання уряду у механізми грошового обігу і банківського кредиту призводять до змін у тенденціях економічного зростання.

Проте попри позитив цієї теорії, яку можна розглядати як крок вперед при визначенні природи циклів, вона не пояснила, чому падіння найбільш суттєво позначається на галузях, які виробляють засоби виробництва, та природи помилок підприємців у період підйому економіки.

Часткову відповідь на ці запитання дає теорія циклів австрійської школи (засновник Мізес). Теорія, яка побудована на надлишковому або помилковому інвестуванні як основи ділового циклу. Ця теорія дає відповідь на виникнення значних інвестиційних прорахунків як результату штучного пониження ставки відсотка, а відтоді і здійснення необгрунтованих та нерентабельних інвестицій. Пояснення проблеми виробників засобів виробництва, які найбільшою мірою страждають від спадів лежить також у штучному зниженні ставки по кредитах, оскільки змінюється структура інвестицій — зростає інвестування у обладнання, засоби виробництва, промислову сировину та будівництво, порівняно із часткою витрат на виробництво споживчих благ. В той же час споживачі при низьких відсотках на заощадження не схильні до його збільшення, споживачі спрямовують гроші у тій же пропорції на споживання- накопичення, що призводить до з’ясування надлишкового інвестування у засоби виробництва, та нестачі інвестицій у виробництво споживчих товарів. Зменшення інвестицій у виробництво товарів споживання призводить до скорочення обсягів їх виробництва та погіршення кості, але не такою мірою як при виробництві засобів виробництва. Тому сфера послуг та галузі, які випускають товари короткотермінового використання меншою мірою підпадають під руйнівний вплив економічного спаду. До таких галузей відносяться підприємства харчової промисловості, оскільки на обсяги споживання буде впливати зміна структури споживання населення, а не відмова від нього., що стає причиною зниження цін.

Більш руйнівні наслідки мають галузі, що орієнтовані на виробництво товарів тривалого вжитку та виробництво засобів виробництва. У результаті чого під час економічних спадів інвестиції у товари виробничого призначення різко скорочуються. Ринки таких галузей більш монополізовані, тому ринкова влада дозволяє крупним товаровиробникам протидіяти силам, спрямованим на зменшення ціни. З огляду на це падіння попиту не спричиняє різкого падіння цін, а призводить до скорочення обсягів виробництва, що визначає більш суттєвий вплив на виробництв та зайнятість, ніж на політику ціноутворення.

За допомогою теорії австрійської школи також пояснюється механізм стагфляції [3, 4].

Висновки

Існуючі теоретичні підходи дозволяють з’ясувати вплив різноманітних чинників на стан економічної системи і пояснити напрями їх дії, описати взаємний вплив, що дає можливість прогнозувати стан системи в майбутньому. Розуміння розвитку зовнішнього, по відношенню до організації, середовища дає можливість розроблення адаптивних заходів та визначення ефективного напряму стратегічного розвитку підприємства.

Економічне зростання само по собі розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Зростання реального продукту зумовлює підвищення матеріального добробуту і відповідає принципам мінімізації витрат.

Таким чином, економіка, що зростає, спроможна задовольняти нові потреби людей і розв’язувати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Зростаюча економіка характеризується приростом річного реального продукту, який може використовуватися для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім’ї без відмови у споживанні інших життєвих благ.

Разом із тим економічне зростання дозволяє країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій і виробництва суспільних благ. Економічне зростання полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Економіка, що динамічно розвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породжені обмеженістю обсягів виробництва, і дозволяє суспільству повніше реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

Список використаної літератури

1. Яллай В.А. Макроэкономика / В.А. Яллай [Текст] : — Псков, 2003. — 104 с.
2. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход / Р. Харрод, Э. Хансен. Сочинение в 2-х томах. Т 2. [Електронний ресурс] http://www. economizdat.ru/cgi- bin/maina
3. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг [Текст] : — М. : «ДелоЛтд», 1994. — с. 684
4. Шараев Ю. В. Теория экономического роста [Текст] : учеб. пособие для вузов / Ю. В. Шараев; Гос. ун-т — Высшая школа экономики. — М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2006. — 254 с.
5. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.110-121.
6. Петкова Л. До питання про якість економічного зростання України// Економіка України. — 2005. — № 6. — C. 45-49
7. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 188-197
8. Попова В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні// Економіка України. — 2005. — № 6. — C. 23-29