Зміст

1. Основні риси візантійської архітектури

2. Золота епоха Візантії. Правління Юстініана

3. Софія Константинопольська. Констукція, символіка, оформлення інтерьєру

4. Візантійський іконописний канон

5. Конструктивні особливості християнського храму

6. Формування забудови давнього Києва

7. Мистецтво Київської Русі

8. Софійський собор у Києві

9. Мозаїки Михайлівського золотоверхого монастиря

10. Іконопис як вид мистецтва

11. Архітектура романського стилю

12. Особливості північного відродження

13. Творчість Пітера Брейгеля

14. Творчість братів Ван Ейків

Список використаної літератури

1. Основні риси візантійської архітектури

Мистецтво Візантії в цілому має ортодоксально-християнський характер. Єдиний художній стиль надихає все візантійське тисячоліття. У візантійському мистецтві об´єднані в єдину художню систему витончений спіритуалізм і видовищна пишність.

Особливих успіхів досягло воно в архітектурі, будівництві, класичним зразком якого є Константинопольська Свята Софія (Премудрість Божа). Це храм-чудо візантійського мистецтва, побудований у VI ст. малоазійськими зодчими Анфіміем й Ісідором. В основі будівництва храму лежить ідея блискучого поєднання двох основних конструктивних систем — базилікової й купольно-центричної. При цьому особливою заслугою візантійських майстрів була конструкція велетенських бань, побудованих з чотирикутною основою храму за допомогою вигнутих, сферичних трикутників, званих вітрилами. Протягом віків люди з різних куточків Землі захоплюються візантійським чудом — Константинопольською Софією.

Необхідно відзначити і такий суттєвий момент як злет світської архітектури і образотворчого мистецтва у Візантії. Так, у Константинополі за планами палаців Багдада збудовано палац Вріас. Його, як і інші палаци, оточували парки з фонтанами, екзотичними квітами й деревами. Отже, в архітектурі розвивалась світська палацова та паркова культура. Крім того, в Константинополі, Нікеї та інших містах будувалися міські стіни, суспільні й приватні забудови [4, c. 35].

2. Золота епоха Візантії. Правління Юстініана

Візантійське право починає свій самостійний розвиток за часів імператора Юстініана в середині VI ст. ("Кодекс Юстініана"). Пізніше видано законодавчі збірники "Еклоги", "Земельні закони" та підручник "Прохирон". Головні ідеї цих праць — зміцнення центральної влади і захист інтересів військової та феодальної знаті як опори династії. Згадані твори були поширені і на Русі. А взагалі сильний вплив візантійського права помітний в усіх договорах Русі з Візантією, почасти в "Руській Правді" та в церковних княжих статутах.

Значного поширення та популярності набули історичні твори — історія і хронографія. Про це свідчить вихід у світ історичної енциклопедії за ініціативою імператора Костянтина VII Багрянородного (X ст.). Сам він написав дуже цікаві твори про управління імперією, воєнний та адміністративний поділ держави та про Церемоніал візантійського двору.

Видатний візантійський енциклопедист Михайло Пселл (1018 — після 1096/ 1097) — ініціатор створення константинопольської вищої школи (1045) та її професор, прибічник Платона. Вчений створив цікаву хронографію подій 976-1077 pp., яка є для нас надзвичайно важливою[6, c. 27].

3. Софія Константинопольська.Констукція,символіка,оформлення інтерьєру

Це храм-чудо візантійського мистецтва, побудований у VI ст. малоазійськими зодчими Анфіміем й Ісідором. В основі будівництва храму лежить ідея блискучого поєднання двох основних конструктивних систем — базилікової й купольно-центричної. При цьому особливою заслугою візантійських майстрів була конструкція велетенських бань, побудованих з чотирикутною основою храму за допомогою вигнутих, сферичних трикутників, званих вітрилами.

Споруду мурували з цегли — плінфи великого розміру. Для спорудження купола використовували спеціальні легкі керамічні деталі. Стіни обкладали дорогоцінними породами різнобарвних мармурів, мармуровою була і підлога. Великий художній ефект справляла мозаїка, виконана найкращими митцями імперії. На будівництво собору було витрачено величезні кошти: лише на спорудження амвону і хорів пішов увесь річний прибуток з Єгипту[1, c. 19].

4. Візантійський іконописний канон

Візантійська філософія мистецтва опиралась на тогочасне розуміння простору і часу, символу, образу, канону, світла, літургійну естетику.

Ікона була втіленням розуміння краси як в естетичному, так і у філософсько-богословському планах. Краса ікон відтворювала красу Божого Царства, красу Господнього обличчя, відбитком якого була ікона.

Розуміння краси базувалсь не на доктринальних нормах, а мало чуттєвий характер, і цим відрізнялось від сформованого візантійською культурою. Тому можна говорити, що і найяскравіший прояв українського середньовічного бачення божественної краси — ікона була іншою, ніж візантійська. Висока трансцендентна краса оживала в українських іконописних пам’ятках — свідченнях високого рівня майстерності та естетичного бачення світу. Духовна краса як причина духовної радості втілювалась у світлоносному та життєрадісному колориті ікони[13, c. 54].

5. Конструктивні особливості християнського храму

Храм зародився в природній життєвій, побутовій обстановці. Прообразом його може бути названа та світлиця — тобто кімната на другому поверсі — стародавнього східного кам'яного будинку в Єрусалимі, де Христос зі своїми учнями мав останню вечерю напередодні своїх страждань. У ранньохристиянські часи богослужіння могло здійснюватися в звичайному будинку, в спеціально відведеній для цього кімнаті, для невеликого кола осіб.

У Римі віруючі влаштовували свої збори в катакомбах — тобто тих підземних печерах, які утворювалися внаслідок вироблення каменя на будівництво будівель в місті. Катакомбний храм Риму — це велика кімната, що формою наближається до круга, має в середині невелике піднесення. Круг в давнину був символом вічності. Тому у формі круга (ротонди) будувалися усипальні, мавзолеї. Катакомбні храми, як правило, споруджувалися на місці поховання мучеників і були тісно пов'язані з їх шануванням. Згодом, вже після того, як християнство стало державною релігією, звичай будувати круглі храми над місцем поховання мучеників зберігся. У формі ротонди побудований і знаменитий храм Неділі Христової в Єрусалимі — над Труною Господньою.

З часом з'явився інший тип храму — базиліка (грец. — "царська" споруда), будівля у вигляді подовженого прямокутника. Коли в 313 р. імператор Костянтин оголосив свободу віросповідання, християни, по-перше, вийшли з катакомб, а по-друге з'явилося безліч людей, що приймали хрещення. Побудувати необхідну кількість храмів було неможливо, тому будівлі підшукувалися відповідно до потреб. Під церкви стали віддавати криті ринки, базиліки-місця, де проходили збори, обнародувалися імператорські укази. Символічно така споруда тлумачилася як корабель — Ноїв ковчег, в якому віруючі рятуються від погибельної пучини. Приблизно в V — VI ст. склалася символічно складніша хрестово-купольна форма храму, що має квадрат в основі, куб в об'ємі, увінчаний зверху куполом. Хрест при цьому утворюється просторово з перетину центральних внутрішніх проходів-нефів (неф — грец. "корабель"). Купол спирається на чотири стовпи, що стоять посередині і на стіни, що обмежують цей простір. Зазвичай до складу входив атрій, в центрі якого поміщалася купіль для хрещення. Портик, розташований на протилежній від входу стороні атрія, вів в нартекс, або вестибюль, що передував внутрішньому простору самої церкви — наос. У нартексі під час служби знаходилися ті, що готувалися прийняти хрещення. Наос був розподілений подовжніми рядами колон на непарне число нефів — частіше всього 3 або 5. Центральний неф був, як правило, вище і просторіше бічних. У просторі нефів збиралася паства. У східному кінці головного нефа на піднесенні розміщувалася священицька кафедра, з якою вимовлялися проповіді. Позаду солеї знаходилася напівкругла апсида, в центрі якої встановлювався вівтар — найсвятіше місце християнського храму[11, c. 62-63].

6. Формування забудови давнього Києва

В часи Київської Русі почала складатись єдність забудови на Подолі і оточуючих горах, виявляючи тяжіння до досягнення гармонії між рядовою забудовою і домінуючими об'єктами, де було зведено найважливіші комплекси, закладено опорні вузли міського ландшафту, котрі пунктирно намітили композиційний каркас майбутньої своєрідності. У ХVIІІ ст. відбувалась подальша розбудова окремих частин Києва: Подолу, Верхнього міста і Печерську з його оборонними комплексами фортеці та найзначнішими силуетними домінантами у вигляді соборів і дзвіниць, споруджених Й.Шеделем, С.Ковніром, А.Квасовим, І.Григоровичем-Барським та іншими, які утвердили найліпший органічний зв'язок між природним ландшафтом і забудовою, створивши найефективніше обличчя міста з боку Дніпра — його чудову панораму [9, c. 53].

7. Мистецтво Київської Русі

У Києві в ХІ-ХІІ ст. існувало три літературні осередки: в Софійському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях. У них переписувались і перекладалися книги, з´являлися оригінальні твори, літописання. Звідси література поширювалася по всій Київській Русі.

Яскравою сторінкою культурного розвитку Київської Русі виступає архітектурне будівництво. При спорудженні житла й оборонних будівель слов´яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спирались на традиції, що сягали сивої давнини. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм слугували дерево й глина. До прийняття християнства кам´яні будівлі у східнослов´янських землях майже не зводилися. Виняток становили хіба що кам´яні язичницькі святилища Прикарпаття, які зводилися аж до кінця XII ст.

Монументальне мистецтво в Давньоруській державі з´являється з проникненням християнства. У ІХ-Х ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.

Естетичні засади київської мистецько-архітектурної та літературної шкіл відчутно вплинули на культурний розвиток усіх давньоруських земель. Монголо-татарська навала перервала яскравий період культурного розвитку, на деякий час загальмувала духовний розвиток країни. Були знищені витвори давньоруських зодчих і художників, літописців, у вогні пожеж загинули величезні матеріальні та духовні цінності нашого народу. Культурна спадщина IX—XIII ст. стала тією плідною основою, на якій склалася національна культурна традиція в добу пізнього Середньовіччя[13, c. 71-72].

8. Софійський собор у Києві

Краси і високого мистецького рівня мозаїк Софійського собору досягнуто завдяки високій культурі малюнка, колористичній вишуканості, досконалому смаку київських майстрів. Основних тонів смальти небагато. Але ефект сприйняття досягається через застосування близько 177 найрізноманітніших тональних відтінків. Зокрема, смальти червоного кольору вжито 19 відтінків, синього — 21, зеленого — 23. Вражаюча цілісність живописних композицій і архітектурного вирішення свідчать про те, що зодчий і маляр розроблювали разом проект Софії Київської. У будівництві та оздобленні Софійського собору брала участь артіль з 26 майстрів, не враховуючи учнів та помічників.

Важливим елементом художнього оформлення храмів були орнаменти. У Софії Київській вони є на всіх стінах, стовпах собору, віконних арках, мають рослинний характер і нагадують орнамент пишної мініатюри. Серед пам´яток художнього різьблення по каменю, що прикрашали храми й палаци, найбільшу увагу привертають плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу [13, c. 72].

9. Мозаїки Михайлівського золотоверхого монастиря

Славу Михайлівському Золотоверхому собору принесли його мозаїки і фрески. Прекрасні фрески мав Михайлівський Золотоверхий собор XI—XIII ст., більшість яких загинула під час його зруйнування в радянські часи. Тоді ж було втрачено фрески й інших церков XII—XIII ст., а в 1941 році загинув з його фресками й Успенський собор Києво-Печерської лаври. Дуже цінні фрески Кирилівської церкви, будівництво якої розпочав 1136 року Всеволод II, а закінчила його вдова (зокрема ті, що зображують сцени з життя св. Кирила). На думку мистецтвознавців, вони відкрили новий тип в еволюції живопису Стародавньої Русі. “Мерехтливим живописом” називають мозаїки Михайлівського собору — вони, немов маревом, обволікали весь простір храму своїм то затухаючим, то спалахуючим з новою силою сяйвом.

Надзвичайно витончені і яскраві, мозаїки Михайлівського собору були видатним твором староруського живопису і переконливо свідчили про те, що в Київській Русі того часу вже склалася національна школа образотворчого мистецтва, вільна від впливу Візантії [6, c. 58].

10. Іконопис як вид мистецтва

Станкове мистецтво — термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (щодо доби Київської Русі — то це іконопис). Визначним майстром цього мистецтва був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій (Олімпій, Аліпій), який освіту художника здобував, за твердженням літопису, в Царгороді. Алімпій розмальовував Успенський собор Києво-Печерської лаври, виконував багато замовлень від князів та бояр. Очевидно Алімпій мав свою школу при монастирі. За легендою, йому допомагали навіть самі ангели. Перекази приписують Алімпію з-поміж іншого і так звану Ігореву ікону Божої Матері, названу так тому, що перед нею у Федорівському монастирі молився князь Ігор 1147 року, коли під час молитви його було вбито. Окрім Алімпія, літопис зберіг для нас ім´я ще одного художника — Григорія.

Творів станкового мистецтва XI—XII ст. дійшло до наших днів дуже мало. Одна з них — ікона "Борис і Гліб" з Київського музею російського мистецтва. Вона тісно пов´язана з історією Русі і з літературними джерелами, зокрема "Сказанням про Бориса і Гліба". Художник передає одяг і атрибути в іконі в їх історичній конкретності: мечі в руках Бориса і Гліба — символи їх княжої влади. Моделювання облич позбавлене того живописного ліплення, яке спостерігалось у пойменованих іконах, постаті теж позбавлені об´єму, гранично сплощені. Відсутність згорток на тканинах надає постатям скутості й статичності. Стилістика ікони свідчить про відхід від візантійських форм в іконописі і утвердження місцевих рис [5, c. 74].

11. Архітектура романського стилю

Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно, міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори і півциркульні арки. Суворі, важкі зовнішні форми надавали романському храму суворого і простого вигляду. Щоб якось «розвантажити» конструкцію храму, архітектори створили склепіння у вигляді хрестів. Безліч вільних площин сприяла поширенню монументальної скульптури, що знайшла своє місце на площинах стіни або поверхні капітелей і виражалася у формі рельєфу.

Фігурні композиції мають різні масштаби; їхні розміри залежать від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Крім того, фігури знаходяться у певному співвідношенні з архітектурними формами. Зображення в середині — більші, ніж ті, що знаходяться у кутках. На фризах фігури мають присадкуваті форми, на носійних частинах — подовжені. Саме таке розташування фігур і їхніх форм є характерною рисою романського стилю[3, c. 85].

12. Особливості північного відродження

До найвизначніших художніх здобутків Відродження слід віднести творчість майстрів Північного Ренесансу. Останній термін, введений у науковий обіг порівняно недавно, стосується головним чином досягнень мистецтва Німеччини, Нідерландів, Франції. Для північних майстрів характерний вплив готичних стильових прийомів, ідей середньовічного містицизму і спіритуалізму. їхні образи сповнені експресивності, написані в манері жорсткого дослідницького реалізму і натуралізму.

Однією з найвизначніших постатей усієї ренесансної культури був німецький художник, гравер, теоретик мистецтва Альбрехт Дюрер (1471-1528). У творчості Дюрера звучать ідеї італійського гуманізму і німецької Реформації. В одних своїх творах він виступає як релігійний містик (гравюра "Вершники апокаліпсису", 1498), в інших — як натураліст-дослідник (акварелі "Трава", "Заєць", 1502-1505), філософ-гуманіст (картина "Чотири апостоли", 1526) [10, c. 153].

13. Творчість Пітера Брейгеля

В історії світового мистецтва одне з найпочесніших місць належить нідерландцю Пітеру Брейгелю (між 1525 і 1530-1569). Роки творчого злету майстра припадають на початок Пізнього Ренесансу, але тематикою, глибоким філософсько-гуманістичним злетом своїх творів Брейгель належить до Високого Відродження. Одним з перших у європейському мистецтві художник у своїх картинах почав зображувати життя простого люду, селян, за що отримав прізвище — Мужицький. Брейгель — перший пейзажист, у картинах якого природа виступає не в ролі фону до основного сюжету, а відіграє філософсько-космічну роль ("Мисливці на снігу", "Жнива", 1565)[13, c. 179].

14. Творчість братів Ван Ейків

Нідерландське Відродження в живописі починається з "Гентського олтаря" братів Губерта (помер в 1426 р.) та Яна (1390-1441) ван Ейків. Гентський олтар (Гент, церква св. Бавона) — це двох’ярусний складень, на 12 дошках якого (у розкритому вигляді) представлено 10 сцен. Нагорі зображений Христос на троні з Марією та Іоанном, янголами та Адамом і Євою; внизу на п’яти дошках — сцена "Поклоніння агнцю".

У передачі перспективи, в малюнку, в знанні анатомії ванейківський живопис, звичайно, поступається італійському сучаснику Мазаччо. Однак у ньому є особливі для мистецтва риси: нідерландські майстри зображують світ з надзвичайною ретельністю; кожна травинка важлива для них. Ван Ейки удосконалили олійну техніку: олія давала можливість більш глибоко передати блиск, багатство предметного світу, його барвисту звучність[7, c. 106].

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Антофійчук В. Культурологія: термінол. словник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Вид. 2-ге, випр. і доп. — Чернівці : Книги-XXI, 2007. — 159с.

3. Афонін В. Культурологія: Навч. посіб. для самост. роботи студ. вищ. навч. закл. / Луганськ : Альма-матер, 2005. — 248с.

4. Білик Б. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНИГА, 2004. — 408с.

5. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2003. — 323 с.

6. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.

7. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.

8. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

9. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій:Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2005. — 512с.

10. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285с.

11. Парахонський Б. О. Культурологія: Навч. посібник / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія" / О.І. Погорілий (упоряд.), М.А. Собуцький (упоряд.). — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 314с.

12. Пащенко Н. Культурологія. Теорія культури: Конспект лекцій / Київський національний ун- т будівництва і архітектури. — К. : КНУБА, 2006. — 136с.

13. Тюрменко І. І. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій / І.І. Тюрменко (ред.). — 2-е вид., перероб. та доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 368с.