Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Основні риси права Мексики

Розвиток латиноамериканських держав в ХІХ ст. Війна за незалежність і конституція 1824 р. Розвиток державного ладу в ХІХ ст. Конституція 1917 р. Основні риси права Мексики.

У 1824 році Мексика стає республікою і її першим президентом обрано Гваделупе Вікторія. Мексиканська республіка мала досить слабку центральну владу і цим користалися різні диктатори, такі як Санта Анна. Санта Анна став диктатором країни і скасував попередню конституцію республіки у 1835 р. Це призвело до загострення напруженості з американськими поселенцями в Техасі і до пізнішого проголошення незалежності Техасом в 1836 році та його анексії США в 1841 р. Це в свою чергу призвело до загострення напруженості з Сполученими Штатами і до Мексикансько-Американської війни в результаті якої Мексика зазнала нищівної поразки і втратила третину своєї території.

Невдоволення політикою Санта Анни призвело до революції, його усунення і подальшої трьохрічної війни між лібералами і консерваторами. 5 лютого 1857 р. Беніто Хуарес став першим президентом Мексики індіанського походження. У 1860 році Франція оголосила війну Мексиці і висадила війська на територію країни в намаганні встановити на троні Другої Мексиканської Імперії австрійського герцога Фердинанда Максіміліана. Французи зазнали поразки і республіка на чолі з Беніто Хуаресом була відновлена в 1867 році.

Роки президенства Порфіріо Діаса (1876 — 1910) стали добою нечуваного економічного росту і стабільності. Однак його сваволя, беззаконня, конфіскації та жорстокі методи придушення опозиції призвели до Мексиканської революції 1910 року. На чолі революції став Франсіско Мадеро, а після його вбивства в 1913 році спалахнула громадянська війна, в якій відзначилися такі національні герої як Франсіско Війя та Еміліано Сапата. Тільки прийняття конституції країни в 1917 р. дещо вгамувало революційні настрої. Президенство наступних трьох президентів супроводжувалося насильством і вбивством двох з них. Деякої стабільності вдалося досягти лише під час президенства Плутарко Еліас Кайєс, який в 1929 році заснував Національну Революційну Партію.

Латиноамериканський підтип правової системи набув ознак стійкої спільності в межах ХХ століття. Звичаї народів, що проживали у Латинській Америці змінювалися під впливом колонізаторів. Вплив іспанського та португальського права знайшов свій вираз у кодифікації за зразком французького Цивільного кодексу. У ХІХ-ХХ ст. країни Латинської Америки здобули незалежність, і це привнесло в їх правові системи ідеї суверенітету, прав і свобод особи. До латиноамериканських правових систем відносяться правові системи: Мексики, Аргентини, Бразилії, Чілі, Еквадору, Колумбії, Уругваю, Парагваю, Венесуели, Болівії тощо.

Поряд з цим, ряд компаративістів відносять правові системи Латинської Америки до романо-германського типу. Проте існує точка зору, що латиноамериканське право є специфічним підтипом змішаного типу правової системи. Так,р. Давід вважає, що латиноамериканське право має ряд особливих ознак, що дає підставу виділяти його в окрему групу. Правда, мова йде про окрему групу континентального права. Це не зовсім вірно, так як на сьогодні латиноамериканське право має ряд ознак, за якими його можна віднести до змішаного типу правової системи як специфічний стійкий його підтип.

Умови формування специфічного підтипу:

– спільний історичний розвиток латиноамериканських держав;

– подібність соціальної структури суспільства;

– подібність соціально-економічного ладу та політико-правових інститутів;

– подібність правових звичаїв, світогляду (індивідуалізм);

–рецепція континентального (іспанського, португальського, французького права).

В основі латиноамериканського права є кодифіковане право, кодекси, створені за європейською моделлю. Кодифікація, що відбувалася у колоніальний період, сформувала основу національних правових систем, вона закріпила і сприяла розвитку нових буржуазних (капіталістичних) відносин.

До сприйняття європейської моделі (зокрема, французької) латиноамериканські країни були готові за рахунок впливу політико-правових вчень Просвіщення. Можна відмітити, що до кінця ХІХ ст. відбувався вплив іспанського, португальського, французького права, у ХХ ст. – італійського, німецького, швейцарського права, а також американського.

В основі латиноамериканського права є кодифіковане право, кодекси, створені за європейською моделлю. Кодифікація, що відбувалася у колоніальний період, сформувала основу національних правових систем, вона закріпила і сприяла розвитку нових буржуазних (капіталістичних) відносин.

До сприйняття європейської моделі (зокрема, французької) латиноамериканські країни були готові за рахунок впливу політико-правових вчень Просвіщення. Можна відмітити, що до кінця ХІХ ст. відбувався вплив іспанського, португальського, французького права, у ХХ ст. – італійського, німецького, швейцарського права, а також американського.

Поряд з цим, кодифікація мала і регіональні особливості (наприклад, врахування досвіду інших латиноамериканських країн). Доктринальна робота бразильця Тексейра де Фрейтаса про кодифікацію та систематизацію права також була працею, на яку спиралися латиноамериканські законодавці, створюючи кодекси.

За цивільним правом відбулася кодифікація інших галузей права. Були, наприклад, створені торгові кодекси.

Для латиноамериканських правових систем є характерним запозичення, рецепція як ознак континентального, так і загального права.

Латиноамериканським правом рецептовані наступні ознаки континентального права:  кодифікованість системи;  основні ознаки системи права (зокрема, поділ на публічне і приватне право;  абстрактний характер юридичної норми;  правові ідеї та юридичну техніку;  правові інститути приватного права (на сучасному етапі).

Поряд з цим, є і відмінні від континентального права ознаки:  наявність субсидарного джерела права – правового звичаю;  наявність принципів загального права у публічному (зокрема, конституційному праві).

Із загального права (американського підтипу) були рецептовані наступні ознаки:

– модель Конституції США;

– американська форма правління – президентська республіка та інші конституційні інститути (зокрема, інститут судового контролю за конституційністю законів, який доповнений процедурою ампаро, запозиченою в іспанському праві);

– принципи побудови та функціонування судової системи.

Поряд з цим, відмінним є те, що судова практика у більшості латиноамериканських країн не розглядається як джерело права.

До загальних, основних ознак латиноамериканського підтипу правової системи можна віднести:

– наявність основного джерела права – нормативно-правового акту;

– кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

– поділ системи на публічне та приватне право;

– вплив принципів континентального права у сфері приватного права;

– наявність субсидарного джерела права – правового звичаю;

– наявність конституції американського зразка;

– вплив принципів американського права у сфері публічного (зокрема, конституційного) права та побудови судової системи;

— дуалізм латиноамериканського права (поєднання європейської та американської моделі).