Термін „інновація” вперше був введений Й. Шумпетером у 1912 році в праці „Теорія економічного розвитку”. Під інновацією розуміється нововведення, що використовується в галузі технології виробництва чи управління певної господарської системи. Такі поняття як „нова техніка”, „відкриття” чи „новина” подібні за змістом, але не являються синонімами інновацій. Найбільш значні відмінності полягають у такому:

1) інновація проводиться на рівні технологічного, тобто прикладного порядку, тоді як відкриття робиться, як правило, на фундаментальному рівні;

2) інновація, як продукт колективної праці, розробляється комплексними промисловими лабораторіями, а відкриття може бути зроблене одним винахідником;

3) інновація спрямована на вдосконалення процесу діяльності та його результатів при застосуванні її у виробництві та управлінні, що частіше всього не притаманне відкриттю, яке за своєю суттю являється безкорисним актом;

4) інновація інтегрує в собі результати комплексного використання таких елементів як систематичні технічні розробки, науково-технічні програми, а відкриття взагалі може відбуватися випадково.

Й. Шумпетер вважав, що інновація пов’язана з однією із п’яти наступних дій або ж з будь-якою їх комбінацією:

1) виробництво нового товару з якісно новими властивостями;

2) запровадження нового методу, в основі якого не обов’язково лежить нове наукове відкриття;

3) освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни;

4) отримання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

5) введення нових організаційних і інституційних форм.

Труднощі, з якими зіткнувся Й. Шумпетер при визначенні інновацій, багато в чому не подолані і сьогодні. Однією з них є складність пояснення якісних змін, викликаних інновацією, оскільки вони не відображаються виробничою функцією. Найбільш вдалою спробою подолання цієї проблеми було представлення Шумпетером інновацій у вигляді класифікації, де роль критеріїв, за якими здійснювалась класифікація, виконували різноманітні якісні прояви інновацій.

Подальші спроби дослідження інновацій за допомогою виробничої функції в інших напрямах успіху не мали. Найбільш цікаві спроби стосувались зміни відносних цін факторів, а також використання „логістичної” виробничої функції, тобто виробничої функції, побудованої для конкретного технологічного процесу. Однак, якщо метод відносних цін не відображає повністю якісні зміни, викликані інновацією, то метод логістичної функції розпадається на велику кількість виробничих функцій, тому що втрачається можливість його використання через громіздкість. У підсумку дослідження інновацій пішло руслом, наміченим Й. Шумпетером, тобто зі значним акцентом створення і аналізу класифікації інновацій.

Термін „інновація” може використовуватись разом із поняттям „нововведення”. В літературі існує декілька підходів до визначення сутності інновацій. Найбільш поширеними є дві точки зору: в одному випадку інновація представляє собою результат творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки), технології, методу; в другому – як процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість діючих.

За минулі роки, по мірі розвитку економіки, поняття „інновація” набуло більш широкого змісту і відноситься тепер не тільки до області технології виробництва, але й розповсюджується на організаційні, фінансові і будь-які інші методи, котрі сприяють функціонуванню підприємства. Розвиваються інновації в області управління кадрами, в області касових розрахунків, використання функціональних структур, торгової політики.

В економіці здійснення процесу діяльності орієнтоване на зниження собівартості виробництва, а вдосконалення результатів діяльності – на покращення споживчих властивостей виробленого підприємством товару. Таким чином, ціллю інновації в економіці являється підвищення конкурентоспроможності на ринку, яке полягає в тому, що споживач віддає перевагу тій продукції, яка дешевша і якісніша від продукції конкурентів.

Згідно з Шумпетером, інновація є одним із головних двигунів, генераторів прибутку. Найчастіше інновація генерується науково-дослідними і конструкторськими розробками, зміною перспектив ринку.

Таким чином, до сьогоднішнього дня залишається відкритим питання визначення інновації, яке б включало інформаційномісткі економічні критерії якісних зрушень у виробництві, що дозволяло б створювати моделі з метою формування інноваційної політики, яка забезпечує стійкий економічний ріст.

Виділимо основні поняття інноваційної діяльності.

Нововведення – „введення інновацій”, „введення новин”, „введення нового”.

Новація – новий порядок, метод, винахід, явище, послуги. З моменту прийняття до розповсюдження новація здобуває нову якість і стає нововведенням або інновацією.

Інновація – нововведення, пов’язане з науково-технологічним прогресом (НТП) і полягає у відновленні основних фондів, технологій, удосконаленні управління і економіки підприємства.

Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційний потенціал – здатність підприємства, фірми виробляти нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку, для створення якої залучаються: виробничі потужності; професійний і кваліфікований персонал; передбачаються можливості впровадження нововведень.

Інноваційне підприємство – підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим законом України „Про інноваційну діяльність”.

Інноваційна продукція – нові конкурентоспроможні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим законом України „Про інноваційну діяльність”.

Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

Процес виведення новації на ринок називається процесом комерціалізації.

Період часу між появою новації і її освоєнням називається інноваційним лагом.

Інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

В інноваційному процесі велике значення має інноваційна інфраструктура. Вона виконує роль елемента, який створює умови для плідної інноваційної діяльності, шляхом надання різноманітних послуг: централізоване накопичення інформації щодо інноваційних продуктів, налагодження каналів одержання технологічної, маркетингової, комерційної і фінансової інформації, акумуляція фінансових ресурсів та їхнє використання на інноваційні потреби, формування баз даних спеціалістів, які працюють в інноваційному бізнесі, підготовка висококваліфікованого персоналу з досвідом комерціалізації інновацій.