Вступ

При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існують поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.

1. Основні положення методу системного підходу

Системний підхід можна вважати продуктом XX сторіччя. Хоча було б неправильно думати, що, наприклад, у минулому сторіччі наука не вивчала різні системи.

Здається, достатньо чітко сформулював основну ідею системного підходу Блез Паскаль, котрий підкреслював, що пізнати частини без пізнання цілого також неможливо, як пізнати ціле без знання його частин.

І теоретики, і практики системного підходу достатньо одностайні в тому, що його достоїнства та переваги набули такого широкого підтвердження та визнання, що непотрібно наводити додаткових аргументів на його користь. Слід нагадати тільки, що системний підхід вперше був використаний в США у військових цілях (створення атомної бомби), але надалі значно поширився і в практиці управлінської діяльності в сфері громадянського виробництва.

Значення відкриття системного підходу, системних якостей та відносин є надзвичайно визначною подією, оскільки без визнання їхніх закономірностей будь-яке конкретне вивчення складних об'єктів (особливо соціальних) вільно чи невільно буде збиватися на шлях зведення складного до простого. Тому нині жодна галузь наукового знання не може обійтися без системних уявлень як загального, так і специфічного порядку.

Системний підхід в теперішній час проник в усі галузі наукового знання та людської діяльності як загальний та найбільш ефективний метод вирішення складних проблем. Він насамперед придатний для дослідження соціальних інститутів, де, на наш погляд, має найбільшу перспективу.

Комплексність проблем і зв'язані з ними труднощі, посилення залежності між питаннями, котрі, як здавалося раніше, не мають ніякого відношення одне до одного, необхідність враховувати значну кількість взаємопов'язаних обставин – все це є результатом ускладнення розв'язуваних нині завдань, що, поряд з іншими факторами, зумовило виникнення нової методології вирішення сучасних проблем.

Системний підхід – це загальний метод (сучасна загальнонаукова методологія) дослідження та пізнання складних об'єктів (систем), який використовується в усіх сферах науки, техніки, управління та ін.

Сутність системного підходу міститься в розгляді об'єктів як систем.

Загальна теорія систем – це теорія, яка узагальнено описує системи різних класів і типів та розробляє специфічні методи їх аналізу.

Системний аналіз – це прикладна дисципліна, одна з форм конкретної реалізації системного підходу і теорії систем, яка застосовується при аналізі соціальних систем та проблем управління.

Вичерпного переліку принципів системного підходу поки що немає, але в літературі можна знайти вказівки на те, що до основних принципів системного дослідження слід віднести:

– підхід до досліджуваного об'єкта-системи як до цілого і випливаючі звідти уявлення про середовище системи та її елементи;

– наявність системоутворюючих зв'язків, які представляють певну структуру системи, що дозволяє бачити ряд рівней системи та їхню ієрархію;

– можливість реалізації управлінських впливів на систему.

Структура системного підходу. Пізнання на основі системного підходу передбачає:

1 – визначення елементів системи;

2 – визначення зв'язків елементів у системі;

3 – дослідження функціонування елементів у системі;

4 – дослідження функціонування системи в цілому;

5 – дослідження історії системи;

6 – інтеграція знань з метою:

7 – створення теорії функціонування системи та управління нею;

8 – розроблення програми управління системою.

Управління на основі використання системного підходу містить три послідовних етапи:

на першому етапі визначається сфера системного підходу, уточнюються галузь та масштаби діяльності суб'єкта управління, встановлюються (орієнтовно) адекватні сфері, галузі та масштабам діяльності інформаційні потреби;

на другому етапі здійснюються необхідні дослідження (системний аналіз);

на третьому етапі розробляються альтернативні варіанти розв'язання певних проблем та здійснюється вибір оптимального варіанта по кожному завданню (використовуються експертні оцінки, в тому числі незалежна експертиза).

Отже, в кожному конкретному випадку системний підхід повинен реалізовуватися у вигляді деякого конкретного (адаптованого до особливостей системи) системного методу (аналізу, інформаційного пошуку), тобто набору правил, процедур, інструкцій, еталонів, прийомів дослідження і технологій підготовки та прийняття рішення з урахуванням якісної своєрідності об'єкта та суб'єкта управління.

2. Дайте визначення понять критичний шлях, часовий резерв сітьового графіку

Критичний шлях визначає безперервну послідовність критичних операцій, що зв'язують вихідне і завершальну події мережі. Іншими словами, критичний шлях задає всі критичні операції програми. Метод визначення такого шляху ілюструється на чисельному прикладі.

Розрахунок критичного шляху включає два етапи. Перший етап називається прямим проходом. Обчислення починаються з вихідної події і продовжуються доти, поки не буде досягнута завершальна подія мережі. Для кожної події обчислюється одне число, що представляє ранній термін його настання. На другому етапі, називаному зворотним проходом, обчислення починаються із завершальної події мережі і продовжуються, поки не буде досягнута вихідна подія. Для кожної події обчислюється число, що представляє пізній термін його настання.

Зворотний прохід починається із завершуючої події мережі. При цьому метою є визначення пізніх термінів закінчення всіх операцій, що входять в подію.

При визначенні критичного шляху необхідно обчислити резерви часу для некритичних операцій. Очевидно, що резерв часу критичної операції має дорівнювати нулю. Тому вона й називається критичною.

Перш ніж приступити до обчислення резервів часу, потрібно увести визначення ще двох термінів, пов'язаних з кожною операцією. Це термін пізнього початку (LS) і термін раннього закінчення (ЕС), що для будь-якої операції (i, j) задаються співвідношеннями LSij=LCj-Dij, ECij=ESi+Dij.

Розрізняють два основних види резервів часу: повний резерв (TF) і вільний резерв (FF). Повний резерв часу операції (i, j) являє собою різницю між максимальним відрізком часу, протягом якого може бути виконана операція (LCj—ESi), і її тривалістю (Dij), тобто

TFij=LCi—ESi—Dij=LCj—ECij=LSij—ESi.

Вільний резерв часу визначається в припущенні, що всі операції в мережі починаються в ранній термін. При цьому умові величина FFijдля операції (i, j) являє собою перевищення припустимого відрізка часу (ESj—ESi) над тривалістю операції (Dij), тобто FFij=ESj—ESi—Dij.

Зазначимо, що тільки критичні операції повинні мати нульовий повний резерв часу. Коли повний резерв дорівнює нулю, вільний резерв також повинний бути рівним нулю. Однак зворотне невірно, оскільки вільний резерв некритичної операції також може бути нульовим.

Сітьове планування й управління (СПУ) — це сукупність розрахункових методів, організаційних і контрольних заходів щодо планування й управління комплексом робіт за допомогою сітьового графіка (сітьової моделі).

Сітьова модель — це план виконання певного комплексу взаємозалежних робіт, заданих у формі сітки, графічне зображення якої називається сітьовим графіком.

Головними елементами сітьової моделі є роботи й події. Термін робота в СПУ має кілька значень. По-перше, це дійсна робота — процес, який триває у часі і вимагає витрат ресурсів (наприклад, зборка виробу, випробування приладу й т.п.). Кожна робота повинна бути конкретною, чітко описаною й мати відповідального виконавця.

По-друге, це очікування, яке триває у часі — процес, що не вимагає витрат праці (наприклад, процес сушіння після фарбування, твердіння бетону й т.п.).

По-третє, це залежність, або фіктивна робота — логічний зв'язок між двома або кількома роботами (подіями), які не потребують витрат праці, матеріальних ресурсів або часу. Вона вказує, що можливість однієї роботи безпосередньо залежить від результатів іншої. Природно, що тривалість фіктивної роботи приймається рівною нулю.

Якщо початковий сітьовий графік не відповідає встановленим директивним строкам, то спочатку проводиться повторна оцінка можливості зміни часових характеристик тих робіт, які не відповідають потрібним строкам.

До основних прийомів оптимізації сітьового графіку по часу відносяться: заміна послідовного методу виконання робі паралельним; зміна послідовності виконання робіт; перерозподіл наявних ресурсів часом між роботами, що виконуються. Значна роль в оптимізації сітьових графіків належить обчислювальній техніці та іншим засобам механізації штабної праці. Особлива увага повинна приділятися використанню формалізованих документів.

3. Дайте поняття еталону, повірки і калібрування

Для забезпечення єдності вимірювань необхідна чітка тотожність одиниць, в яких були б проградуйовані усі засоби технічних вимірювань однієї й тієї самої фізичної величини. Це досягається шляхом точного відтворення та збереження прийнятих на Міжнародній конференції з мір і ваги одиниць фізичних величин і передачі їх розмірів засобам вимірювань.

Відтворення, збереження та передача розмірів одиниць проводиться за допомогою еталонів та зразкових засобів вимірювань. Вищою ланкою у метрологічному колі передачі розмірів одиниць вимірювання фізичних величин є еталони.

Еталон одиниці фізичної величини — це засіб вимірювальної техніки, який забезпечує відтворення та зберігання одиниці фізичної величини та передавання її розміру відповідним засобам, що стоять нижче за повірочною схемою, офіційно затверджений як еталон.

Всі основні одиниці фізичних величин відтворюються з найвищою точністю за допомогою міжнародних еталонів відповідних одиниць і зберігаються у Міжнародному бюро мір та ваги у спеціальних лабораторіях у м. Севра поблизу Парижа. Програмою діяльності Міжнародного бюро мір та ваги передбачені систематичні міжнародні зіставлення національних еталонів великих метрологічних лабораторій різних держав з міжнародними еталонами та між собою.

Еталони метра та кілограма звіряються раз на 25 років, електричні та світлові еталони (ампера, вольта, ома, кандели та ін.) — раз на 3 роки. Проводяться також епізодичні міжнародні звіряння еталонів джерел іонізаційного випромінювання, платинових термометрів опору, температурних ламп та ін.

Основне призначення еталонів — бути матеріальною базою для відтворення та збереження одиниць фізичних величин.

У повірочних схемах представлені різні способи повірки засобів вимірювальної техніки за зразковими засобами вимірювань, а останніх — за еталонами. Повірка — це процес порівняння показань засобу вимірювань, що повіряється, зі зразковим з метою визначення його основних похибок та класу точності.

Повірка засобів вимірювальної техніки — це визначення метрологічними органами похибок засобів вимірювань та визначення їх придатності до використання.

4. Принципи управління якістю

Для того, щоб успішно керувати організацією і забезпечувати її функціонування, необхідно спрямовувати та контролювати її діяльність систематично та відкрито. Успіху можна досягти завдяки впровадженню та актуалізуванню певної системи управління, розробленої для постійного поліпшення показників діяльності, з урахуванням потреб усіх зацікавлених сторін. Управління організацією охоплює управління якістю поряд з іншими аспектами управління.

Встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації.

а) Орієнтація на замовника.

Організації залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати їхні вимоги і прагнути до перевищення їхніх очікувань.

б) Лідерство.

Керівники встановлюють єдність мети та напрямків діяльності організації. їм треба створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівників можна повністю залучити до виконання завдань, що стоять перед організацією.

в) Залучення працівників.

Працівники на всіх рівнях становлять основу організації, і їхнє повне залучення дає змогу використовувати їхні здібності на користь організації.

г) Процесний підхід

Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов'язаними з нею ресурсами управляють як процесом.

д) Системний підхід до управління.

Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою сприяє організації у результативнішому та ефективнішому досягненні її цілей.

є) Постійне поліпшення.

Постійне поліпшення діяльності організації загалом треба вважати незмінною метою організації.

є) Прийняття рішень на підставі фактів.

Ефективні рішення приймають на підставі аналізування даних та інформації.

ж) Взаємовигідні стосунки з постачальниками.

Організація та її постачальники є взаємозалежними і взаємовигідні стосунки підвищують спроможність обох сторін створювати цінності.

Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів на системи управління якістю, які входять до стандартів серії ДСТУ ISO 9000[6, c. 18-19].

Системи управління якістю можуть сприяти організаціям у підвищенні задоволеності замовників.

5. Які стандарти розглядають джерела небезпеки та вимоги безпечності промислових підприємств

Безпека промислових підприємств. Загальні положення та вимоги. ДСТУ 3273-95. — Цей стандарт установлює загальні положення та вимоги до нормування та забезпечення безпечності промислових, зокрема агропромислових підприємств усіх видів, а також інших виробничих комплексів, зорієнтованих на випуск, збереження та переміщення товарів чи надання послуг, що діють, модернізуються (реконструюються, розширюються, технічно переоснащуються) чи будуються.

Цей стандарт рекомендується використовувати під час розробки: техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), техніко-економічних розрахунків (ТЕР) та проектної документації окремих підприємств, їхніх груп, вузлів та районів, а також територіальних комплексних схем охорони природи і екологічних обґрунтувань урбанізованих, сільських, рекреаційних та інших видів територій.

Терміни та визначення, що використані в цьому стандарті, відповідають ДСТУ 2156 та ДСТУ 2272.

Забезпечення потрібного рівня безпечності досягається проведенням спеціального комплексу робіт на всіх стадіях проектування, будівництва, експлуатації, зняття з експлуатації та ліквідації підприємства.

Під час вирішення питань, пов'язаних з забезпеченням потрібного рівня безпечності, необхідно враховувати особливості підприємств, що названі нижче.

Кожне підприємство в усіх режимах його функціонування, тією чи іншою мірою впливає на здоров'я та тривалість життя персоналу, населення регіону, а також на стан навколишнього середовища.

Необхідність проведення оцінювання чи контролю рівня безпечності на різних стадіях циклу існування підприємства, а також перелік оцінюваних чи контрольованих при цьому показників визначається нормативними документами і повинен бути наведений в завданні на проектування підприємства.

Оцінювання та контроль безпечності підприємства виконують на всіх стадіях циклу існування:

— під час проектування з метою прогнозу очікуваного рівня безпечності підприємств і подальшому проведенні експертизи проектної документації на безпечність визначають проектну оцінку рівня безпечності;

— під час відведення земельної ділянки під будівництво підприємства перевіряють принципову можливість забезпечення безпечності на відведеній та прилеглих територіях;

— під час будівництва чи модернізації здійснюють авторський нагляд чи технічний контроль за будівництвом;

— під час введення підприємства в експлуатацію та під час дослідної та промислової експлуатації з метою визначення фактично досягнутого рівня безпечності підприємства та перевірки його відповідності вимогам безпечності, встановленим у технічному завданні, виконують апостеріорне оцінюванья і імовірносний прогноз безпечності на підставі аналізу роботи підприємства;

— під час функціонування підприємства з метою визначення оперативного рівня безпечності підприємства проводять опережений контроль;

— у разі зняття з експлуатації проводять технічний контроль за визначеною процедурою ліквідації підприємства.

Висновки

Наука — це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично-систематизованих знань про дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.

Отже, наука виступає як:

— специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

— процес пізнання закономірностей об´єктивного світу;

— певний вид суспільного розподілу праці;

— процес виробництва знань і їх використання.

Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов´язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв´язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів.

Список використаної літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96с.

3. Бичківський Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник/ Роман Бичківський, Петро Столярчук, Павло Гамула,; За ред. Романа Бичківського; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — 2-е вид., випр. і доп.. — Львів; К.: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2004. — 559 с.

4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Інформаційна безпека" / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174с.

5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185с.

6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.

7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.

8. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП "Рута", 2003. — 475 с.

9. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник/ Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва,; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. – 77 с.

10. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.

11. Петренко В. А. Управління якістю і сертифікація: Навчальний посібник/ В. А. Петренко, О. М. Левченко, О. Р. Мак . — Кіровоград: КНТУ, 2005. — 289 с.

12. Петренко В. А. Управління якістю на підприємстві: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів технічних і економічних спеціальностей/ В. А. Петренко, О. М. Лев-ченко, Є. С. Шубін. — Кіровоград: КДТУ, 2002. — 261 с.

13. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.

14. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

15. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.