Вступ

У науці існують різні типологізації суспільства, які виділяються за певними параметрами. Найбільш стійкою в сучасній соціології вважається типологія, в якій виділяють три типи суспільства: традиційне, індустріальне і постіндустріальне.

Тема розвитку політичної системи в Україні особливо актуальна на сучасному етапі трансформаційних перетворень у нашій країні, адже відомо, що становлення багатопартійної системи, розміщення партій та різні конфігурації їх об’єднань на політичному ландшафті країни, будучи одним із критеріїв розвиненої політичної системи суспільства та її атрибутів, існують лише в демократичних країнах з належним правовим регулюванням та наявністю громадянського суспільства. На жаль, Україна поки що, лише прагне до подібного правового регулювання і громадянського суспільства, тому що тут немає ще багатопартійної системи у справжньому розумінні цієї дефініції. Але розбудова незалежної України як демократичної і правової держави своєрідно втілюється й у становленні та розвитку політичного плюралізму та багатопартійності. Все це надає особливої актуальності зазначеній проблемі та зумовлює необхідність дослідження передумов і особливостей формування та трансформації політичної системи України.

У суспільно-політичних процесах, до яких відносяться процеси державного управління, ключове значення відводиться людському виміру, потребам та інтересам людей, що помітно впливає на визначення перспектив обрання різноманітних сценаріїв і напрямків розвитку. 

1. Поняття традиційного суспільства

Суспільство — це складне природно-історична структура, елементами якої є люди. Їхні зв’язки і відносини обумовлені певним соціальним статусом, функціями і ролями, які вони виконують, нормами і цінностями, що є загальноприйнятими в даній системі, а також їх індивідуальними якостями. Суспільство прийнято ділити на три типи: традиційне, індустріальне і постіндустріальне. Кожне з них має свої відмітні риси і функції.

У науковій літературі, наприклад, у соціологічних словниках і підручниках, зустрічаються різні визначення поняття традиційного суспільства. Проаналізувавши їх, можна виділити основні і визначальні фактори при виділенні типу традиційного суспільства. Такими факторами є: чільне місце сільського господарств в суспільстві, не схильність динамічним змінам, наявність суспільних укладів різних ступенів розвитку, не володіють зрілим індустріальним комплексом, протиставлення сучасного індустріального суспільства, панування в ньому сільського господарства і низькі темпи розвитку.

Традиційне суспільство — суспільство, яке регулюється традицією. Збереження традицій є в ньому більш високою цінністю, ніж розвиток [1, c. 239].

Для традиційного суспільства, як правило, характерні:

• традиційна економіка
• переважання аграрного укладу;
• стабільність структури;
• станова організація;
• низька мобільність;
• висока смертність;
• низька очікувана тривалість життя.

У традиційному суспільстві переважають колективістські установки, індивідуалізм не вітається. В цілому для традиційних суспільств характерне переважання колективних інтересів над приватними, в тому числі примат інтересів наявних ієрархічних структур (держави і т. п.).Цінується не стільки індивідуальна дієздатність, скільки те місце в ієрархії (чиновницької, станової, кланової і т. д.), яке займає людина.

У традиційному суспільстві, як правило, переважають відносини перерозподілу, а не ринкового обміну, а елементи ринкової економіки жорстко регулюються. Це пов’язано з тим, що вільні ринкові відносини підвищують соціальну мобільність і змінюють соціальну структуру суспільства (зокрема, руйнують становість); система перерозподілу може регулюватися традицією, а ринкові ціни — ні; примусове перерозподіл перешкоджає «несанкціонованого» збагаченню / збіднення як окремих людей, так і станів. Переслідування економічної вигоди в традиційному суспільстві найчастіше морально засуджується, протиставляється безкорисливої ​​допомоги.

У традиційному суспільстві більшість людей все життя живе в локальному співтоваристві (наприклад селі), зв’язку з «великим суспільством» досить слабкі. При цьому родинні зв’язки, навпаки, дуже сильні [2, c. 104].

Світогляд (ідеологія) традиційного суспільства обумовлено традицією і авторитетом.

Традиційне суспільство функціонує на основі традиційних цінностей. Часто воно сприймається як родоплемінне, примітивна і відстала феодальне. Воно являє собою суспільство з аграрним устроєм, з малорухомими структурами і зі способами соціальної і культурної регуляції, що базуються на традиціях. Вважається, що більшу частину своєї історії людство знаходилося саме на цьому етапі.

Традиційне суспільство, визначення якого розглядається в даній роботі, являє собою сукупність груп людей, що стоять на різних ступенях розвитку і не мають зрілим індустріальним комплексом. Визначальний фактор розвитку таких соціальних одиниць — сільське господарство. 

2. Характерні риси традиційного суспільства

Традиційне суспільство – це суспільство аграрного типу, тому для нього характерні ручна праця, розподіл праці за умовами праці та громадським функціям, регулювання суспільного життя, засноване на традиціях.

Єдиної і точної концепції про традиційному суспільстві в соціологічній науці не існує в силу того, що широкі трактування терміна «традиційне суспільство» дозволяють віднести до даного типу суспільні уклади, які за своїми характеристиками значно відрізняються один від одного, наприклад, племінне і феодальне суспільство.

Згідно американському соціологу Даниелу Беллу, для традиційного суспільства характерна відсутність державності, переважання традиційних цінностей і патріархальний уклад життя. Традиційне суспільство є першим за часом утворення і виникає з виникненням суспільства взагалі. В періодизації історії людства такий тип суспільства займає найбільший часовий відрізок. У ньому виділяються кілька типів товариств згідно історичних епох: первісне суспільство, рабовласницьке античне суспільство і середньовічне феодальне суспільство.

У традиційному суспільстві, в противагу індустріального та постіндустріального суспільств, людина цілком залежить від сил природи. Промислове виробництво в такому суспільстві відсутня або займає мінімальну частку, тому що традиційне суспільство не націлене на твір товарів масового споживання і в ньому існують релігійні заборони на забруднення природи. Головне в традиційному суспільстві – підтримання існування людини як виду. Розвиток такого суспільства пов’язано з екстенсивним поширенням людства і збором природних багатств з великих територій. Основні відносини в такому суспільстві складаються між людиною і природою [3, c. 45].

Для традиційного суспільства характерні наступні особливості:

1. Низькі темпи виробництва, задовольняють потреби людей на мінімальному рівні.
2. Велика енергоємність.
3. Неприйняття нововведень.
4. Сувора регламентація і контроль поведінки людей, соціальних структур, інститутів, звичаїв.
5. Як правило, в традиційному суспільстві забороняється будь-який прояв свободи особистості.
6. Соціальні освіти, освячені традиціями, вважаються непорушними — навіть думка про їх можливі зміни сприймається як злочинне [6, c. 25-26].

3. Економіка та політичний устрій традиційного суспільства

Традиційне суспільство вважається аграрним, так як базується на сільському господарстві. Його функціонування залежить від вирощування врожаю за допомогою плуга і робочої худоби. Так, один і той ж ділянку землі міг оброблятися кілька разів, у результаті чого виникали постійні поселення.

Для традиційного суспільства характерні також переважне використання ручної праці, екстенсивний спосіб виробництва, відсутність ринкових форм торгівлі (переважання обміну і перерозподілу). Це приводило до збагачення окремих осіб або станів.

Форми власності в таких структурах, як правило, колективні. Будь-які прояви індивідуалізму не сприймаються і заперечуються суспільством, а також вважають небезпечними, так як порушують встановлений порядок і традиційний баланс. Немає поштовхів до розвитку науки, культури, тож у всіх сферах використовуються екстенсивні технології.

Політична сфера в такому суспільстві характеризується авторитарною владою, яка передається по спадку. Це пояснюється тим, що тільки таким чином можна підтримувати традиції тривалий час. Система управління в такому суспільстві була досить примітивною (спадкова влада перебувала в руках старійшин). Народ фактично ніяк не впливав на політику [8, c. 58].

Часто має місце ідея про божественне походження особи, в руках якого знаходилася влада. У зв’язку з цим політика фактично повністю підпорядкована релігії і здійснюється тільки за священним приписам. Поєднання світської та духовної влади робило можливим все більшого підпорядкування людей державі. Це, у свою чергу, зміцнювало стійкість суспільства традиційного типу.

У сфері соціальних відносин можна виділити наступні особливості традиційного суспільства:

1. Патріарше пристрій.
2. Головною метою функціонування такого суспільства є підтримання життєдіяльності людини і уникнути його зникнення як виду.
3. Низький рівень соціальної мобільності.
4. Для традиційного суспільства характерний поділ на стани. Кожне з них грали різну соціальну роль.
5. Оцінка особистості з точки зору місця, яке люди займають в ієрархічній структурі.
6. Людина не відчуває себе індивідуумом, він розглядає тільки свою приналежність до певної групи або громаді.

В духовній сфері традиційне суспільство характеризується глибокими, прищеплені з дитинства релігійністю і моральними установками. Певні ритуали і догмати були невід’ємною частиною життя людини. Писемності в традиційному суспільстві як такої не існувало. Саме тому всі перекази і традиції передавалися в усній формі [9, c. 173].

Вплив традиційного суспільства на природу було примітивним і незначним. Це пояснювалося маловідходних виробництвом, представленим скотарством і землеробством. Також в деяких суспільствах існували певні релігійні правила, критикують забруднення природи.

По відношенню до навколишнього світу воно було закритим. Традиційне суспільство всіма силами оберігало себе від вторгнень ззовні і будь-якого зовнішнього впливу. Внаслідок цього людина сприймав життя як статичну і незмінну. Якісні зміни в таких суспільствах відбувалися дуже повільно, а революційні зрушення сприймалися вкрай болісно.

4. Традиційне і індустріальне суспільство: відмінності

Індустріальне суспільство виникло в XVIII столітті, внаслідок промислових революцій, перш за все в Англії і Франції.

Слід виділити деякі його відмінні риси.

1. Створення великого машинного виробництва.
2. Стандартизація деталей і вузлів різних механізмів. Це зробило можливим масове виробництво.
3. Ще одна важлива відмінна риса – урбанізація (ріст міст і переселення на їх території значної частини населення).
4. Поділ праці та її спеціалізація.

Традиційне і індустріальне суспільство мають суттєві відмінності. Для першого характерне природне поділ праці. Тут переважають традиційні цінності і патріархальне пристрій, відсутнє масове виробництво.

Також слід виділити постіндустріальне суспільство. Традиційне, на відміну від нього, ставить метою видобування природних багатств, а не збір інформації та її зберігання [10, c. 104].

Яскраві приклади суспільства традиційного типу можна зустріти на Сході в середні століття і новий час. Серед них слід виділити Індію, Китай, Японію, Османську імперію.

Китай ще з давнини відзначався сильною державною владою. За характером еволюції суспільство цієї країни розвивалося циклічно. Для Китаю характерно постійне чергування кількох епох (розвиток, криза, соціальний вибух). Слід зазначити також єдність духовної і релігійної влади в цій країні. За традицією, імператор отримував так званий «Мандат Неба» — божественне дозвіл на правління.

Розвиток Японії в середні століття й у нове час також дозволяє говорити про те, що тут існувало традиційне суспільство, визначення якого розглядається в даній статті. Все населення Країни висхідного сонця поділялося на 4 стани. Перше – це самураї, дайме і сьогун (уособлювали найвищу світську владу). Вони займали привілейоване становище і мали право носити зброю. Другий стан – селяни, які володіли землею в якості спадкового тримання. Третє – ремісники і четверте – купці. Слід зазначити, що торгівля в Японії вважалася негідною справою. Також варто виділити жорстку регламентацію суспільного життя кожного з станів [9, c. 174]. 

Висновки

Підбиваючи підсумки, можна зробити висновок, що сучасні типології політичних систем враховують не тільки характер держави, але і спосіб відтворення політичної сфери в цілому. Вони вже давно відійшли від врахування лише формальних конституційних характеристик держави (демократія чи тоталітаризм, президентське чи парламентське правління).

Традиційне суспільство (до індустріальне) — це найтриваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Набагато більше уваги приділяється структурі й особливостям політичного процесу. Використання політико-системного підходу у вивченні державного управління дозволило порівняльній політології перебороти традиційну обмеженість досліджень рамками розвинутих країн Європи й Америки і проаналізувати специфічні особливості незахідного політичного процесу. По суті, теоретики політико-системного аналізу розробили методологію, яка дозволяє охоплювати і порівнювати політичні системи будь-якого типу і рівня розвитку. 

Список використаної літератури

1. Ільчишин Л. Політичний процес: сутність та методологія дослідження в зарубіжній політичній науці // Вісн. Львів. ун-ту. — 2005. — Вип. 8. — С. 239-246. — (Сер.: Філос. науки).
2. Політичні інститути та процеси в умовах трансформації українського суспільства / За заг. ред. А.Пойченка, В.Ребкала. — О.: ОРІДУ НАДУ, 2006.
3. Політичні партії як суб’єкт формування політико-управлінської еліти в умовах політичної модернізації: Навч. посіб. / НАДУ. К.: Парлам. вид-во, 2008. — 416 с.
4. Інституціональні особливості та технології сучасних політичних процесів : Курс лекцій і метод. матеріалів до модуля навч. дисципліни / Уклад. : Е. А. Афонін, В. М. Козаков, Л. М. Усаченко. — К. : НАДУ, 2008. — 108 с.
5. Бортейчук Р. Теоретичні аспекти системного моделювання суспільно-політичних процесів в Україні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2008. — № 3. — С. 219-229
6. Іванілов О. Принцип альтернативності як чинник функціонування сучасних політичних систем // Політичний менеджмент. — 2008. — № 5. — С. 25-35
7. Лещенко В. Трансформація політичної системи та роль політичних еліт у розвитку суспільства // Віче. — 2009. — № 11. — С. 25-28
8. Мазіна А. Політична система як наукова категорія та суспільно-політичний феномен // Стратегічні пріоритети. — 2007. — № 4. — С. 56-61
9. Опанасюк В. Забезпечення стабільності політичної системи у взаємовідносинах політичного класу і нації // Політичний менеджмент. — 2008. — Спеціальний випуск. —  С. 172-182
10. Русанду Й. Політична система і громадянське суспільство: консесус інтересів // Політичний менеджмент. — 2008. — № 4 : Спеціальний випуск. — С. 100-108
11. Стець С. Політична система та політичне лідерство — процеси взаємодії // Віче. — 2009. — № 10. —  С. 30-32