Основні напрямки соціалізації економіки України

Вступ

Розвиток і функціонування соціальної інфраструктури та інвестування в неї коштів є нагальною проблемою, яка пов’язана з ліквідацією в Україні таких негативних соціально-економічних наслідків, як економічний спад, інфляція та безробіття. Питання забезпечення та фінансування різноманітних соціальних потреб залишається на сьогодні врегульованим не повною мірою. Побудова в Україні правової, демократичної, соціальної держави — стратегічний напрям всіх сучасних державотворчих процесів. Протягом років незалежності наша держава досягла значного розвитку в галузі економічних та соціальних перетворень.

Однак, незважаючи на значні зусилля науковців та практиків, позитивні зрушення у соціальній сфері, проблеми залишаються, а їх вирішення відкладається на невизначений термін. Саме побудова соціальної держави активізує проблему не лише людського фактора, нових економічних відносин, а й соціальної орієнтації економіки за умов ринкових перетворень. Все це висуває на передній план проблему соціалізації економіки, розвитку її системи заради людини та якнайповнішого задоволення культурних, духовних та матеріальних потреб. Соціалізація та проведення соціальної політики в комплексі забезпечують підвищення рівня інтегральної (загальної) ефективності функціонування економічних систем.

Державна соціальна політика як процес посилення соціальної спрямованості економічного розвитку досліджується в економічній літературі впродовж усього періоду становлення та розвитку економічної теорії. Цій темі присвячені роботи таких зарубіжних вчених як: Т.Ганслі, Г.Беккер, М. Блеунт, Дж. Мінцер, Р.Бар, М.Блауг, Р.Гейлбронер, Л.Тароу, Є. Долан, Дж. Сакс і інші. Значний внесок в поглиблення цієї теми зробили такі вітчизняні вчені, як: І. Лукінов, М. Долішній, Е. Лібенова, О. Грішнова Л. Безчасний; С. Злупко,. І. Мандибура, В. Куценко, Гришкін В.О, С.Вовканич, Г.Башнянин, М. Романюк та ін. Проте здебільшого соціалізація та соціальна політика аналізувалася в економічній літературі з позицій соціологічних обстежень впливу на так звані соціальні результати функціонування, розвитку тих чи інших систем, зокрема на людину як основний суб’єкт будь-якої господарської діяльності. В даній статті здійснюється спроба змістити центр ваги в дослідженні процесів соціальної політики та соціалізації економічних систем на вивчення їх впливу на власне економічні результати економічної (зокрема виробничої) діяльності.

Аспекти впливу процесів соціалізації та соціальної політики на економічну ефективність функціонування та розвитку господарських систем у сучасній економічній літературі досліджуються дуже рідко.

Сьогодні відсутні або майже відсутні значні дослідження, в яких би соціалізацію та соціальну політику розглядали у зазначеному вищі аспекті. А тому метою даної статті є визначення основного змісту понять «соціальна політика» та «соціалізація економіки» та аналіз впливу процесів соціалізації та соціальної політики на економічну ефективність функціонування економічних систем.

1. Вплив соціальної політики на економічний розвиток держави

З набуттям Україною незалежності, формуванням нової стратегії розвитку державної статистики, втіленням євроінтеграційної політики відбулися якісні зміни у підходах до визначення категорії рівня життя та структурні зміни в оцінці життєвого рівня населення. На даному етапі розвитку в українському суспільстві здійснюється перехід від категорії життєвого рівня, що характеризує ступінь задоволення потреб, до категорії, яка визначає можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Переосмислення ролі цієї узагальнюючої категорії особливо в рамках міжрегіональних і міжнародних порівнянь вимагає нових механізмів статистичної оцінки та характеристики життєвого рівня населення[1].

Основу процесу соціалізації становлять взаємовідносини між індивідом і суспільством. Суспільство відновляється і розвивається тоді, якщо воно задовольняє вимоги індивіда, а індивід, у свою чергу, буде розвиватися і перетворюватися в особистість при виконанні та прийнятті їм вимог, пропонованих йому суспільством. Соціалізація представляє процес, де людина при залученні до відповідних норм і цінностей у суспільстві може задовольнити власні потреби, узявши до уваги інтереси та потреби іншої людини, при чому ця здатність поширюється на всі форми її поведінки .

Таким чином, сутність процесу соціалізації розкривається через засвоєння та відтворення досвіду. Але необхідно зазначити, що в цьому процесі відбувається не тільки засвоєння та відтворення досвіду, але й перетворення, просування його на новий щабель розвитку. Тому, необхідно виокремити ще таку складову, як соціальна творчість, яка виступає необхідною умовою інституційних змін. Такий підхід дає можливість остаточно представити соціалізацію у вигляді тристороннього процесу, що враховує і засвоєння, і відтворення досвіду та соціальну творчість.

Виділяючи третю складову процесу соціалізації у вигляді соціальної творчості, у даному випадку слід представляти її як прогресивну перетворюючу самодіяльність, що спрямована на зміну суспільних відносин, тобто це така рушійна сила, що має здатність до прогресивної діяльності, яка відбувається на основі засвоєння об’єктивних законів розвитку матеріального і духовного виробництва, та спрямована на перетворення інституціональної надбудови, що існує у вигляді системи суспільних відносин, інститутів.

Соціалізація обумовлена взаємодією численних чинників: матеріально-речових, географічних, культурно-ідеологічних тощо.

Однією із найхарактерніших особливостей функціонування та розвитку сучасних економічних систем є їх соціалізація і соціальна політика, як процес використання певної частини чистого грошового доходу на потреби соціально-матеріального і соціально-духовного розвитку людини, колективів і суспільства в цілому. Отже, соціальна політика — це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. Тобто, це є діяльність держави щодо створення та регулювання соціально- економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Згідно статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [2].

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення[3]. В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціалізація економіки як економічна категорія, що відтворює зміст соціальних процесів сьогодення, виступає як способом насадження форми людського співжиття або суспільно-економічною формою забезпечення соціальних змін, так і заходом щодо соціальної реорганізації суспільства. Як процес соціалізація визначається всеохопною спрямованістю на забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єктами економіки активної компоненти самозабезпечення добробуту. Як захід соціалізація пов’язується з пом’якшенням соціальних конфліктів і наданням соціальності ринково- трансформаційним процесам на національних теренах. Соціалізація не є атрибутикою виключно сучасного етапу або якоїсь однієї лінії розвитку. Вона мала місце з тою чи іншою мірою задіяння її складових в усі часи існування людства.

Сучасна структура і механізм функціонування національної економіки виступають підґрунтям подання соціалізації економічної системи у вигляді блоку із соціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації господарського механізму. Усі складові соціалізації економіки у реальній дійсності тісно пов’язані між собою і, більше того, перебувають у постійній взаємодії. Унаслідок цього заходи щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи мають виходити з можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант. Соціалізація, розмежовуючись за форматом усуспільнення, відтворює його масштаби в міру потреб часу. Вивільнення держави від виконання часом зайвих, другорядних і необов’язкових для неї функцій зі звуженням меж соціалізації відкриває можливості концентрації її зусиль на вирішенні тих соціальних проблем, які стосуються всіх членів суспільства і вирішити які кожний окремо не в змозі. З позицій забезпечення добробуту населення відносно більші результати досягаються частковою соціалізацією з задіянням ринкового механізму господарювання із соціальним спрямуванням, де соціальні вимоги є як безпосередньою метою суспільства, так і певним обмеженням під час реалізації економічних завдань.

Світова практика переконливо свідчить, що в розвинених країнах розвиток дедалі частіше визначається якістю життя, свободою участі особистості у господарському процесі, а не тільки темпами зростання виробництва. Соціальний захист населення є одним з важливіших напрямків державної політики. Запровадження та дотримання високих соціальних норм і стандартів гарантує належний рівень якості життя всім категоріям населення. Остаточним критерієм оцінки економічних процесів можна вважати не ріст валового внутрішнього продукту, а зростання якості життя населення.

Політика економічного зростання повинна органічно поєднуватися з реалізацією ключових завдань соціального розвитку — зупиненням процесів зростання бідності та майнового розшарування населення, створенням цивілізованого ринку праці та забезпеченням ефективної зайнятості, випереджаючих темпів підвищення реальних доходів населення, насамперед заробітної плати та пенсій.

Твердження, що економічне зростання і соціальна справедливість речі несумісні, оскільки споживання незаможними верствами населення скорочує заощадження, які можна було спрямувати в економіку, є безпідставним. Будь-яке споживання — це вже інвестиції у певну галузь економіки. І хоча неможливо максимізувати водночас економічне зростання й рівень соціальної справедливості, але, очевидно, можна досягти збільшення цих показників одночасно. Споживання є основним фактором, що впливає на економічне зростання, і тому є рівноцінним фактором реалізації соціальної політики.

Вивчення функціональної ринкової економіки свідчить, що соціальна сфера не лише не є утриманкою матеріального виробництва, а, навпаки, робить суттєвий внесок у збільшення національного доходу послугами, що надаються населенню. Вони постають особливими самостійними споживчими цінностями, що мають вартість і ціну.

Доведено, що набуття державою істинних ознак соціальності пов’язується з розбудовою «соціальної держави». У класичному варіанті подібний суспільний інститут виступає системою, здатною до збалансування життєвого рівня переважної частини населення України через стимулювання і розширення обсягів прямої підтримки прагнень до самозабезпечення та адресної диференційованої допомоги малоактивним через об’єктивні причини громадянам. Вибудовані на ґрунті соціальності і соціально орієнтовані в майбутньому господарські системи реально враховують у своїх суспільних конструкціях і спрямовують на задоволення різноманітних людських потреб такі фундаментальні категорії, як праця і власність, влада і свобода, внесок і винагорода, дохід і допомога[4].

Через глибокий зв’язок і вплив соціально-ринкових трансформаційних потоків на розшарування населення за рівнем життя, оплати праці, доходів вони мають дати позитивний соціальний ефект у разі зменшення соціальної диференціації українського суспільства і розширення середнього соціального прошарку.

Розвиток держави із соціальним підтекстом вимагає у перехідний період не послаблення, а відповідного посилення її ролі. Вона має залишити економіку лише так і тоді, коли будуть сформовані повноцінні ринкові механізми з соціальною спрямованістю. В ідеалі функціонування держава має являти собою процес здійснення різноманітних дій, які, загалом, зводяться до економічних і соціальних, що окреслює еволюцію і визначає організаційний механізм забезпечення соціальної спрямованості розвитку [6].

2. Основні напрямки соціалізації економіки

Індикаторами якісного і кількісного характеру в сучасних соціально-економічних умовах України та найближчій перспективі і найбільш вагомими у блоці соціальних параметрів визначено доходи населення, рівень і структуру споживання матеріальних благ і послуг, забезпеченість житлом і житлово-комунальними послугами, зайнятість населення, доступність і рівень медичної допомоги та здоров’я населення. Економічні чинники визначають: форму володіння і розпорядження засобами виробництва, політику фінансування і підтримання розвитку суб’єктів економіки, міру втручання та ефективність державного регулювання економічних процесів, обсяг і стан основних виробничих засобів та правові засади функціонування суб’єктів економіки.

Соціальна держава як продукт відповідної стадії суспільного розвитку виступає у класичному варіанті як система збалансування життєвого рівня переважної частини населення країни через стимулювання і розширення обсягів прямої підтримки прагнень до самозабезпечення та адресної диференційованої допомоги малоактивним через об’єктивні причини громадянам, які поки що або вже не здатні до самостійного життєзабезпечення, з недопущенням зниження їх соціального статусу. Перехід економіки в систему координат соціальної держави пов’язується з еволюцією усвідомлення суспільством суті стрижньового процесу власного розвитку, закладеного у зміні співвідношення можливостей індивіда і збагачених суспільних функцій, у поєднанні з новими рольовими статусами, тобто поступкою індивідуалізму у випадку капіталізму або усуспільнення з позицій соціалізму індивідуалістично-суспільній формі забезпечення основ життєдіяльності[4].

Основними напрямками здійснення державної соціальної політики є:

правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);
державний вплив на ціни та цінотворення;
обов’язкове соціальне страхування в різних формах;
пенсійне забезпечення;
підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт;
соціальне партнерство [5].

Функціонування держави являє собою процес виконання дій, спрямованих на задоволення потреб суспільства. Кінцевий результат функціонування держави як системного утворення, який власне відтворює наслідки розвитку, розпадається на матеріально-речові, економічні та соціальні досягнення. Подібне різноманіття результатів визначає необхідність спільного розгляду соціальних, економічних, технічних, екологічних та інших чинників.

Трансформація елементів економічної системи показує, що процес соціалізації економіки з кожним наступним етапом історичного розвитку суспільства поглиблюється і ускладнюється, тим самим здійснюючи корінне перетворення суспільства, у ході якого з’являються нові відносини між особистістю і суспільством, соціальні цінності і норми поведінки. Можливість адаптуватися до цих змін вимагає ефективної взаємодії людини з суспільством на якісно нових засадах. Виникає необхідність визнання людини як найвищої цінності. Саме людина забезпечує складний взаємозв’язок продуктивних сил, виробничих відносин і господарського механізму. Вона є одночасно головною складовою продуктивних сил, носієм економічних відносин, суперечностей та інтересів і реальним чинником суспільства, який має приводити в дію продуктивні сили загалом, економічні відносини і господарський механізм для досягнення конкретних соціальних цілей. Таким чином, соціалізація економіки — це цільова орієнтація економічного розвитку на всебічне забезпечення потреб людини.

Еволюція суспільства розвитку вимагає прискорення процесу соціалізації економіки. Прямуючи до максимального ступеня соціалізації економіки суспільство забезпечить постійний прогресивний розвиток. На основі аналізу трансформації елементів економічної системи можна виокремити основні напрями посилення соціалізації економіки: формування людського та соціального капіталу; якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; соціальна орієнтація ринкового законодавства; поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі; динамічні зміни у системі відносин власності, зокрема трансформації форм прояву і функціонування приватної власності, виникнення та розвиток нових типів і форм власності; збільшення можливостей реалізації особистістю своїх потреб та можливостей за рахунок більш вільного доступу до послуг освіти, охорони здоров’я, мистецтва тощо; збільшення соціальної ролі держави за рахунок посилення соціальної спрямованості бюджетів розвинутих країн [7].

Отже, дослідивши зміст, сутність і механізм формування процесу соціалізації, можна відмітити, що цей процес включає в собі розвиток взаємовідносин людини і суспільства шляхом засвоєння статичного, що передається з покоління в покоління, і відтворення нового, динамічного, що створюється в процесі соціальної творчості, де при цьому одні змістовні елементи (знання) визначають динамічний початок у процесі соціалізації, а інші (цінності) — статичне, що забезпечує самозбереження суспільства та наступність його традицій, звичаїв.

Таким чином, соціалізація економіки є закономірним процесом еволюції суспільного розвитку, який передбачає радикальне поліпшення якості та істотне підвищення рівня життя населення, що охоплює надзвичайно широкий спектр соціально-економічних явищ. Від соціалізації економіки залежить ступінь соціалізованості суспільства і його прогресивна динаміка.

Висновки

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитної, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разом з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення. Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей зокрема це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом.

Список використаної літератури

Дзюба І.В. Статистичні індикатори соціально-економічного становища населення України: Автореферат канд.д.- К., 2005. — С. 1
Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. — К.: Феміда, 1996.
Соціальний захист населення як один із важливіших напрямків державної політики : Електронний ресурс : http://www.mlsp.gov.ua.
Гришкін В.О. Науково-методологічні основи соціалізації економіки і забезпечення соціальної динаміки суспільства:Автореферат докт.д.- Дніпропетровськ,2005. — C.14-15.
Державне регулювання соціальних процесів — Інтернет сторінка // http:// www.rada.org.com.ua.
Гришкін В. О. Соціалізація економіки України: теорія, методологія, перспективи: монографія / В.О. Гришкін — Д. : Пороги, 2005. — 498 с.
Зайцев Ю.К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства: монографія / Ю. К. Зайцев. — К.: КНЕУ, 2002. — 188 с.
Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. — 2-ге вид., виправ. і доп. — К. : Знання, 2007. — 684 с.

Освіта та самоосвіта