Різноманітні школи позитивістського напрямку в соціології кінця ХІХ-поч.ХХ ст. були лише першими кроками на шляху формування соціології як самостійної науки.

Географічний напрямок в соціології започатковує англійський соціолог Генрі Томас Бокль (1821-1862). Він вважає, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних чинників — клімату, їжі, ґрунтів і ландшафту. Саме вони визначають генезис перших історичних форм суспільності і навіть тип політичного устрою — деспотії чи демократії.

Основними положеннями Географічного напрямку в соціології виступають:

• абсолютизація ролі природних чинників (таких, як клімат, ландшафт, великі ріки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування, тощо);
• недооцінка специфіки суспільства то масштабів діяльності людини по перетворенню природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних факторів;
• однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних чинників зовнішнього середовища.

Водночас слід зазначити, що географічна школа в соціології поставила проблему, яка сьогодні є однією з центральних, а саме проблему органічного зв’язку суспільства і природи, проблему відповідальності людини за надмірне втручання у природне середовище і хижацьке використання природних ресурсів. Тому один з сучасних напрямків у соціологічній думці — альтернативно соціологія — знову й знову піднімає питання визнання високої цінності природи то її гармонії з людиною, надає перевагу захисту середовища, а не економічному росту, бере участь у продуманому плануванні і діях з метою уникнення ризику екологічної катастрофи і знищення людства [5, c. 54-55].

Расово-антропологічна школа в соціології — натуралістичні вчення, що інтерпретують суспільний розвиток у поняттях «спадковості», «расового добору», боротьби «вищих» і «нижчих» рас.

Один з головних представників цієї школи — Жозеф Артюр де Ґобіно.

Расово-антропологічна школа — один із найреакційніших різновидів натуралізму в соціології. О. Гофман наголошує на таких її постулатах:

• соціальне життя і культура є результатом дії расово-антропологічних чинників;
• раси, тобто множини людей, об’єднаних спільними спадковими фізіолого-антропологічними ознаками, є основними суб’єктами соціально-історичних процесів;
• раси різняться за інтелектуальними, творчими та іншими здібностями;
• змішування рас шкідливі з погляду соціального й культурного розвитку;
• соціальна поведінка зумовлюється тільки біологічною спадковістю.

Представники цієї школи переносили на людське суспільство закони «природного добору», боротьби за існування, інтерпретували суспільний розвиток як боротьбу «вищих» та «нижчих» рас і класів. Саме в межах цих концепцій було зроблено спробу довести зверхність, перевагу білої раси над іншими. Ці ідеї пізніше досить активно використовували німецькі фашисти з метою виправдання страшних злочинів проти людства.

Це стосується і ряду висновків геополітичного характеру, що їх дотримувалися представники географічної школи. Ідеться про концепцію життєвого простору, яка визнавалася визначальною в державній політиці. Проте географічна школа продукувала й інші, раціональніші ідеї щодо ролі географічного середовища й окремих його складових (клімат, грунт, ландшафт тощо) у розвитку конкретних типів суспільства, формуванні господарського та політичного устрою різних країн, впливу на життя, звички і вдачу людей. Спочатку ідеї географічної школи, не зважаючи на їхню обмеженість, відігравали позитивну роль, оскільки були спрямовані проти перебільшення ролі суб’єктивного фактора в історії. Зокрема плідною виявилася триєдина формула впливових чинників людського життя (місце проживання, праця, сім’я), запропонована французьким соціологом Ф. Ле-Пле.

З розвитком наукової соціології географічна школа поступово втратила значення, оскільки вона ігнорувала соціально-рушійні сили історичного прогресу, а відтак стала живильним середовищем для обгрунтування реакційних теорій щодо «природних» причин відсталості колоніальних народів, виправдання колоніальної політики панівних держав. У сучасній соціології географічної школи як самостійного напряму не існує. Ці проблеми досліджують соціальна екологія та інші науки [3, c. 85-86].

Теорія соціал-дарвінізму, що як соціологічний напрям сформувалася під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна, була надзвичайно популярною в кінці XIX — на початку XX ст. Попередником соціал-дарвінізму був Т. Мальтус (1766—1864) автор праці «Досвід закону народонаселення». Представники цієї школи зводили закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції, зокрема до природного добору, і розглядали соціальний прогрес як одвічний процес боротьби за існування, коли виживає тільки найсильніший, найбільш пристосований. Одним із найвідоміших представників соціал-дарвінізму був професор політичних та соціальних наук Йєльського університету У. Самнер(1840—1910). Розвиваючи ідеї Г. Спенсера, У. Самнер відстоював два принципи: 1) усезагальність природного відбору і боротьби за існування; 2) автоматичний і незаперечний характер соціальної еволюції. Виходячи з цих принципів, він розглядав соціальну нерівність як природну й необхідну умову існування цивілізації, доводив стихійність соціального розвитку, принцип вільної конкуренції, виступав проти державного регулювання соціально-економічних проблем, заперечував спроби реформування, а тим більше революціонізування суспільного життя.

У. Самнер, трактуючи звичаї як стандартизовані групові форми поведінки, які виявляються на рівні індивіда як звички, вважав що їхній характер і зміст визначають дві групи чинників:

1)  інтереси, бо звичаї є певними видами захисту чи нападу в процесі боротьби за існування (або ж людьми, або ж людьми і природою);

2)  мотиви людських дій, головними з яких є голод, сексуальна пристрасть, честолюбство, страх, бо звичаї не є результатом свідомої волі людини. Вони впливають на поведінку людини в такий спосіб, як впливають природні несвідомі сили і імпульси.

В своїй праці «Народні звичаї» (1906) У. Самнер, на основі аналізу великого етнографічного матеріалу стверджує, що звичаї є наслідком задоволення фундаментальних біологічних потреб людини.

Соціал-дарвіністи в певній мірі обгрунтували зв’язок біологічних та соціальних процесів, довели конфліктність та суперечливість суспільного розвитку і через це деякі їхні теорії мали важливе значення для розвитку соціологічної думки. Один із представників соціал-дарвінізму — У. Беджгот (1826—1877), писав, що можна заперечувати проти принципу природного відбору де-інде, але він достеменно панує на ранній стадії розвитку людства: сильніші вбивають слабших як тільки можуть. Причому боротьба відбувається не стільки між індивідами, як між групами, зокрема, із-за намагання одних націй до панування над іншими, і одних національних груп над іншими.

Ще більше на ролі міжгрупових конфліктів у соціальному житті наголошував австрійський соціолог Л. Гумплович (1838—1909). Він уважав, що предметом соціології є вивчення соціальних груп і взаємовідносин між ними. В основу цих відносин він, як і інші соціал-дарвіністи, покладав закон боротьби за існування, і теж не на рівні окремої людини, а в межах міжгрупових суперечностей та протиборств. Головною характеристикою цих відносин він уважав безперервну боротьбу, аж до найжорстокіших та найнещадніших її форм. Тому основним законом суспільства, на його думку, є прагнення кожної соціальної групи підпорядкувати собі будь-яку іншу соціальну групу, яка трапляється на шляху, потяг до поневолення, панування[8, c. 71-72].

Список використаної літератури

1. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.
2. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
3. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.
4. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.
5. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.
6. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
7. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.
8. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -206 с.
9. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.
10. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.