Вступ

Соціальне управління (управління соціальними процесами) є не що інше, як управління діяльністю людей, адже соціальні процеси і явища — суть продукт взаємодії людей. Оптимальне управління соціальними процесами, явищами, відносинами припускає завчасне передбачення й прогнозування перспективних проблем для того, щоб кожне соціальне явище спрямувати в необхідне русло. Для цього необхідно знати, як ми вже зазначали в попередній главі, по-перше, сутність різних типів і видів соціальних процесів, причини їх зародження й функціонування, по-друге, яким чином ці соціальні явища, процеси, відносини спрямувати в необхідне русло. Поєднання цих двох проблем має важливе значення, адже чим краще знаєш сутність соціальних проблем, тим точніше можна розробити шляхи їх перетворення.

Ефективне управління неможливе без спеціальних засобів, які дозволяли б оперативно ставити діагноз, приймати рішення і корегувати поведінку соціального об’єкта. Такі засоби мають назву «соціальна технологія» — це щось на зразок ноу-хау, що буквально означає «знаю як».

1. Специфіка соціальних технологій: поняття, призначення та принципи

Відомо, що технологія — це сукупність засобів організації і впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети й логіки процесу перетворення певного об’єкта. Під соціальною технологією розуміють раціональний спосіб соціальної дії з перетворення соціальної системи з одного якісного стану на інший для досягнення соціального результату, під яким розуміють алгоритм, процедуру здійснення дій у різних сферах соціальної практики. Це сукупність методів, прийомів, засобів організації людської діяльності з впливу на соціальні процеси й системи. Це система відтворення розвитку, оптимального використання соціального потенціалу особистості або соціальної групи, відносин між людьми, а також результатів їх діяльності.

Йдеться, по-перше, про певну сукупність методів зміни стану і якостей соціальних об’єктів у якомусь певному напрямі, по-друге, про певний спосіб здійснення людської діяльності щодо досягнення суспільно значущих цілей. Таким чином, у першому випадку технології забезпечують перехід від нестабільності до стабільності, тобто виводять певну соціальну систему на новий якісний рівень, водночас надаючи їй динамізму; у другому випадку (і так технологія застосовується частіше) зміст технології становить розподіл діяльності на процедури й операції з її наступним регулювання.

Соціальна технологія являє собою своєрідну «соціальну інженерію», яка допомагає осмислити і скоригувати повсякденне соціальне життя, соціальну практику. Тому вона включає як теоретичні, так і емпіричні інструментальні технології вивчення масової поведінки людей у різних сферах соціального життя, методи й засоби (прийоми) практичного впливу на функціонування соціальних інститутів, соціальних груп і спільнот, соціальні структури й процеси.

Розробка соціальних технологій зумовлена необхідністю вивчення нової соціальної практики, в якій з’явилися зовсім нові для українського суспільства сфери суспільного життя — вільне підприємництво, широке і повсюдне поширення маркетингових технологій, швидке і суперечливе зростання віртуальних комунікацій у соціальних зв’язках, домінування засобів масової комунікації у формуванні стандартів і образів повсякденного соціального життя і свідомості людей. Всі ці процеси і явища, які безповоротно змінили наше життя, потребують адекватного дослідницького інструментарію, оновлення всього арсеналу соціологічних методів і процедур.

Щоб успішно рухатися шляхом створення соціальних технологій, необхідно вирішити теоретичну проблему онтологічного обгрунтування соціальних технологій. В основі будь-якої соціальної технології лежить один або кілька соціальних процесів. Скажімо, технологія виховання особистості основана на процесах соціалізації й саморегулювання людини, її взаємодії з мікросоціальним середовищем. Без розуміння цих процесів, їх внутрішньої міри, ритму і темпу ризиковано розпочинати виховання. Доведеться повніше розробити теорію соціальних процесів, а для цього необхідно:

1) критично оцінити відомий дослідний набір соціальних процесів з точки зору його достатності й адекватності тому, що відбувається в реальному житті. Невивченими залишаються процеси соціального виживання, адаптації й самоутвердження, соціальної конвергенції і дивергенції, соціальних інновацій і конфліктів, соціального порівняння й обліку, деградації і селекції. На особливу увагу заслуговують перехідні процеси, скажімо, з одного якісного стану в інший. Встановлено таку закономірність: якщо будь-яка соціальна система не має внутрішнього механізму нейтралізації, відхилення гірших ознак чи елементів, вона неминуче почне деградувати до рівня цих ознак, елементів, і прикладів цього з життя нашого суспільства більш ніж достатньо. Не відбувається внаслідок корупції природний процес соціальної селекції (коли гірші рівняються на кращих).

Не розвивається достатньою мірою процес дивергенції, тобто рух до різноманіття форм життя. Єдине наше досягнення в цьому останнім часом це визначення негативного процесу надмірної диференціації і поляризації, який уже в зародку має основи насильницького перерозподілу власності;

2) звільнитися від інерції суб’єктивістсько-волюнтаристських настанов на соціальні процеси, які, мовляв, готові йти за будь-якою керівною постановою або законодавчим приписом і можуть спокійно, безболісно перенести втручання будь-якого характеру. Суспільство — це жива система. І якщо бездумно прискорювати одні процеси, уповільнювати другі, призупиняти треті, то воно може перетворитися на конгломерат різних елементів і структур, втративши іманентний, органічний зв’язок одних з одними і об’єднаних, зчеплених зовнішніми, адміністративними, правовими зв’язками. За допомогою соціальних технологій можна «оживити» соціальну систему, повернути її до самовідновлення як саморегульованого організму. Необхідно лише ретельно проаналізувати і вміти відрізняти передумови соціального процесу від його змісту, природну логіку переростання першого в друге, його поліфонічність й варіативність;

3) все ще залишається підміна реальних процесів їх організаційною формою, коли про зміст процесу ми міркуємо за формою його організації, хоч ця форма може лише частково відображати зміст, а нерідко й у спотвореному вигляді.

Соціальні технології повною мірою зробили соціологічну науку виробничою силою. Соціологія, розробляючи сферу широкої соціальної практики, пройшла шлях діагностичного аналізу і через моделювання суті явищ, що вивчаються безпосередньо підійшла до розв’язання прогностичних завдань. Однак в умовах недостатньої розробки соціальних технологій щодо спрямовуючого впливу на розвиток суспільних процесів управління розвитком соціальних процесів є проблематичним. Проблематичність виникає тому, що явища, які прогнозуються, виступають вихідними, як детермінантами причинно-наслідкових зв’язків сукупності різнопорядкових процесів (економічних, соціальних, психологічних, правових), але саме тому і з причини заданого різноманіття втрачають свою однозначність. Визначеність з’являється там, де в різнорівневій за своєю природою динаміці створюється системне начало, що домінантно створює біля себе інші сутнісні сили, явища, які до того ще не управлялися. В цьому головне призначення соціальних технологій.

Аналізуючи соціальні технології, необхідно також відповісти на запитання — а для чого вони потрібні? Їх потрібність пов’язана з тим, що і людина, і будь-які групи і спільноти, а також людство в цілому постійно опиняються у проблемних ситуаціях, які потребують нестандартних рішень.

Виходячи з цього, по-перше, необхідно вміти розпізнати проблему, дослідивши її певними, конкретними методами, за допомогою яких можна вчасно і правильно поставити проблему. Адже вірно поставити проблему означає наполовину вирішити її. Є таке спостереження: з усього того, що людина сприймає як соціальні життєві (екзистенціальні) проблеми, половина — уявні (вигадані, удавані) проблеми, чверть — у принципі не розв’язувані, невирішувані, 15% — поставлені несвоєчасно (або дуже пізно, або дуже рано), і тільки 10% можна прийняти як дійсні проблеми. Отже, кожного разу важливо розібратися в ієрархічності проблем, уміти виділити головну і стартову проблему.

До числа методів правильної постановки соціальних проблем можна віднести методи функціональних зіставлень, логічних припущень, деміфологізації, проблемного моделювання. Методами своєчасної постановки проблем є методи послідовної редукції, «основного ланцюга».

По-друге, необхідно володіти методами вирішення нестандартної ситуації. Адже останнім часом наші економічні, соціальні, правові програми як на глобальному, так і на локальному рівнях були налаштовані на стандартні ситуації і позбавлені механізму їх переключення, адаптації до нестандартних умов. Це одна з головних причин їх життєдіяльності. Сучасне ж суспільство багате на ситуації конфліктні, напружені, вибухонебезпечні, кризові, екстремальні, безвихідні (або ситуації глухого кута) та ін. І тут конче потрібні технології вирішення нестандартних ситуацій, методологія й процедури ситуаційного аналізу.

Управління соціальними процесами за допомогою соціальних технологій дає змогу вирішувати такі завдання:

— зафіксувати перелік оптимально необхідних змістовних операцій, які забезпечують відтворення й цілеспрямоване регулювання якісного і кількісного станів соціального процесу;

— забезпечити стандартизацію процесу впровадження соціальної технології (внаслідок скорочення кількості операцій, зниження витрат на підготовку персоналу, знаходження оптимальних форм об’єднання дій виконавців; скорочення часу на виконання завдань, цілей, зменшення або подолання суто спонтанних і помилкових дій);

— визначити внесок кожного виконавця операцій у відтворення тих параметрів якості соціального, на яке розрахована певна технологія;

— розробити систему інформаційного забезпечення стану й ходу реалізації конкретної соціальної технології, використовуючи різні способи збирання, обробки та аналізу інформації;

— допомогти окремому працівникові, колективу, соціальній групі зрозуміти сутність, виміряти той алгоритм соціальних дій, який створює сталість соціальних процесів, допомагає засвоїти їх до стану особистісних настанов та норм;

— визначити тенденції розвитку початково поставлених у даній соціальній технології параметрів відтворення якості соціальних характеристик і розробити нові технологічні рішення;

— визначити ступінь впливу соціальної технології на формуванні інтересів і потреб ефективності їх реалізації для особистості з урахуванням стійкості відтворення соціальних характеристик об’єкта технологізації;

— підвищити рівень соціологічної культури, створити об’єктивні умови для залучення людей до активного соціального життя;

— сконцентрувати накопичений діяльністю досвід за рахунок оновлення процедур проведення соціальних технологій.

В інтересах підвищення ефективності управлінської діяльності соціальна технологія у прогнозуванні дає можливість:

— відобразити реальний стан соціальних відносин, процесів, ситуацій і визначити чинники, які впливають на їх зміни;

— виявити провідні тенденції розвитку соціальних відносин і знайти оптимальні шляхи й засоби їх регулювання;

— обґрунтувати плани, управлінські рішення, оцінити ефективність їх реалізації.

Цінність соціальних технологій полягає в тому, що вона дає змогу оперативніше й швидше вирішувати соціальні проблеми, маючи зразок шаблонного виконання. Адже, щоб успішно діяти, зовсім не обов’язково у повсякденному житті кожну проблему вирішувати заново. Стикаючись з нестандартною ситуацією, людина може покластися на типові рецепти, які вона сприймає як стандарти. Тим паче, що існування технологічного варіанта визнається у будь-якій сфері творчої діяльності, у тому числі у науковій.

Соціальна технологія характеризується тим, що в ній може відбуватися не тільки постійне регулювання певних функцій, якостей, відносин, а й існує потенційна готовність до нового, що пов’язане з включенням у технологію фахівців, які мають конкретні цілі при дослідженні соціальної проблеми. Для набування знань про досліджувану реальність необхідний дійсний контакт з нею, вихід суб’єкта дослідження зі сфери абстракцій, статичних утворень у сферу, де здійснюється організація процесу.

В інтересах підвищення ефективності управлінської діяльності соціальна технологія дає можливість:

— відображати реальний стан соціальних відносин, процесів, ситуацій і визначати чинники, що впливають на їх зміни;

— визнавати провідні тенденції розвитку соціальних відносин і знаходити оптимальні шляхи й засоби регулювання;

— обгрунтовувати плани, управлінські рішення, оцінювати ефективність їх реалізації.

Важливою є проблема, що пов’язана з усвідомленням того, що саме потрібно проектувати. Будь-яка соціальна технологія орієнтована на технологізацію відповідного процесу чи групи процесів. Причому сенс технологізації полягає у такому: а) наданні процесу (процесам) цільової спрямованості; б) їх оптимізації; в) забезпеченні стійкості соціальних процесів; г) створенні механізму саморегуляції; д) забезпеченні сприятливого зовнішнього тла. Проектування, створення соціальних технологій — це перш за все розробка методів раціональної й результативної соціальної дії, далі — розробка систем соціальної дії, яка забезпечує досягнення наміченої мети. При цьому система соціальної дії не зводиться до механічного набору окремих операцій. Їй притаманна внутрішня впорядкованість елементів-операцій, їх повна послідовність. Наприклад, соціальне прогнозування в його пошуковому варіанті йде за соціальною діагностикою і передує формуванню цілей. Цілі йдуть від прогнозу, в противному разі прогнозування втрачає свою об’єктивну основу й евристичний потенціал, зводиться до абстрактного виправдання цілей, які дедуціюються з утопічного ідеалу. І дослідження, і розробка здійснюються відповідно до критеріїв раціональності, результативності, ефективності та оптимальності.

2. Якість соціальних технологій та їх основні принципи

Соціальні технології використовуються там, де для забезпечення певних якостей необхідно виділити якусь структуру, що з необхідністю і достатністю обумовлює існування об’єкта з необхідними якостями. Це відбувається у тих випадках, коли необхідно отримати певний результат і неможливо чекати, коли цей результат визріє природним шляхом.

Наприклад, держава ставить за мету ефективну боротьбу зі злочинністю через пошук оптимальних заходів при формуванні кримінальної політики, тобто при плануванні цієї боротьби, що включає вибір певних соціально-економічних, ідеологічних та юридичних засобів для досягнення поставлених цілей і оцінку результатів запланованої роботи. Окреслені таким чином проблеми дають змогу визначити ланцюжок ключових понять, що становлять основу категоріального апарату в межах кримінальної політики, потім операціоналізувати ці поняття і через цю процедуру встановити ознаки, які можуть емпірично фіксуватися і бути закладені як кроки соціальної технології.

Наступна проблема, що виникла у зв’язку з соціальними технологіями, стосується обґрунтування їх принципів. Серед них найважливішими є такі:

— принцип варіативності, який виступає як вимога високого рівня динамічності й адаптивності соціальних технологій до сьогоднішніх умов, що швидко змінюються, до різних нестандартних ситуацій;

— принцип саморегуляції, який виражає здатність соціальної технології до самонастроювання, самокорекції;

— принцип додатковості, який означає, що соціальні технології не виключають, а доповнюють одна одну, тобто жодна соціальна технологія не може бути абсолютною, не може претендувати на вичерпне рішення тих чи інших соціальних проблем, ситуацій;

— поміркованість, яка вимагає не разраховувати лише на найкращий збіг обставин, який може-таки привести до найкращого результату власних рішень і дій, тобто на те, що є найменш вірогідним.

У розумінні вихідних принципів створення технологій є свої пріоритети. Експерти надають перевагу побудові соціальних технологій, виходячи з цілей розкриття особистісного потенціалу людини і регулювання взаємовідносин між соціальними структурами.

Для визначення цього пріоритетного принципу необхідна конкретність окремих принципів системного підходу, які можна сформулювати таким чином:

— розглядати об’єкт дослідження (наприклад, соціальні відносини, ситуацію) як комплекс взаємопов’язаних елементів;

— розглядати цей комплекс у поєднанні з зовнішніми чинниками (середовищем), які обумовлюють його функціонування й розвиток;

— аналізувати об’єкт як підсистему, елемент системи вищого порядку;

— виявляти закономірності розвитку об’єкта для розробки практичних рекомендацій з оптимізації управління ним.

Соціальні технології спрямовані на вдосконалення самоорганізації як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Відмінною особливістю соціальної технології є підвищення складності об’єкта впливу. Вона зумовлена єдністю його фізичної, психологічної і раціональної сторін діяльності, і їх врахування є обов’язковою умовою соціального проектування та впровадження.

Соціальні технології повинні відповідати вимогам максимальної передбачуваності наслідків і результатів діяльності, її контрольованості й керованості можливими непередбаченими впливами на всі сфери життя суспільства. Вибір соціальних технологій пов’язаний з прагненням звести до мінімуму стихійно-природний компонент суспільного буття і розширити сферу свободи від природної соціальної стихії.

Перевагою соціальних технологій є гарантований соціальний ефект.

Соціальні технології, на відміну від рекомендацій, пропозицій і звітів, не тільки і не стільки підказують найефективніші шляхи розв’язання соціального завдання, скільки досліджують сам процес його розв’язання — від діагностики до оцінки ефективності впровадження й передбачення пророблення кількох варіантів, максимальної їх кількості. В науково-технічному обгрунтуванні всі ці варіанти можуть бути вірогідними, однаково достовірними, але валідизація їх значною мірою визначатиметься практикою, специфікою конкретних умов, їх соціальним, економічним, моральним, правовим потенціалом, а також соціальною, психологічною зрілістю суб’єкта технологізації. Соціальна технологія як сукупність прийомів, методів, впливів застосовується для досягнення поставлених цілей у процесі соціального управління. Це своєрідний механізм поєднання соціологічних знань і соціальних резервів з умовами їх реалізації.

Рівень розуміння соціальних технологій відображає глибину нашого реального знання, по-перше, сутності досліджуваних процесів, особливостей прояву в конкретних умовах практичної діяльності, знання одиниць виміру їх кількісних і якісних характеристик; по-друге, їх діалектичного зв’язку з іншими процесами, видами соціальної діяльності; по-третє, форм і методів управління, що забезпечують досягнення прогнозованих і запланованих рівнів, станів соціальних об’єктів тощо.

Висновки

Таким чином, характеризуючи специфіку соціальних технологій, можна виділити три рівні їх соціально-технологічних знань: загальний, спеціальний і прикладний. Найвищий рівень — загальна соціальна технологія. Вона досліджує закономірності процесів соціального впливу, їх інваріантні структури й компоненти, розробляє методи ефективної соціальної дії. Технологізація окремих сфер життєдіяльності людини є предметом і метою спеціальної соціальної технології (наприклад, соціальної технології ділових стосунків, технології політичних відносин, соціальної технології побуту). Технологізація окремого соціального процесу (процесів) є предметом прикладної соціальної технології (наприклад, технологія соціальної адаптації, технологія соціальної корекції, технологія розв’язання соціальних конфліктів).

При розробці соціальних технологій виділяють теоретичні, методичні і процедурні аспекти. Теоретичні пов’язані з визначенням мети, об’єкта технологізації, виявом сутності і принципів відтворення соціальних процесів, взагалі всього кола соціальних проблем; методичні — з вибором методу, засобів отримання інформації, її обробки, аналізу, принципів трансформації в конкретні висновки й рекомендації; процедурні — з організацією практичної діяльності з розробки соціальних технологій.

Сутність соціальних технологій розкривається через аналіз її елементів і складових: мета відтворення соціальних характеристик і процесів; умови технологізації, основні принципи, ознаки технологізації тощо. Перший елемент постає як необхідність реалізації виробничих функцій колективу. Плануючи відтворення і розвиток у колективі необхідного середовища для функціонування різноманітних відносин між членами колективу в інтересах випуску продукції, ми досягнемо й іншої мети — послідовної зміни системи вимог до людини, водночас формуючи нову особистість з ознаками базисного типу.

Список використаної літератури

1. Авакян Т. Роль і місце соціальних технологій у забезпеченні національної безпеки України // Вибори та демократія. — 2008. — № 1. — С. 84-89
2. Баранова Н.П. Використання соціальних технологій в механізмі реалізації завдань соціальної держави [Текст] / Баранова Н.П. // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 8. — С. 161 — 166
3. Духонченко А. Сучасні інформаційні технології соціальної сфери // Соціальний захист. — 2000. — № 2. — С. 45-48
4. Овчаров, Анатолій. Вплив соціально-психологічних технологій на соціальне середовище // Соціальна психологія. — 2008. — № 6. — С. 34-42
5. Павленко В. Сучасні технології у сфері соціальних // Урядовий кур’єр. — 2007. — 11 квітня. — С. 6
6. Туленков М. Технології оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні // Соціальна психологія. — 2010. — № 1. — С. 118-133
7. Шедяков В. Технології соціального управління в практиці постсучасності // Соціальна психологія. — 2008. — № 6. —  С. 25-33