Вступ

Історично перше інтеграційне угрупування виникло в Європі у 1957 р. На основі Римського договору об’єднались 6 країн: Бельгія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція, ФРН. Спочатку об’єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. З 1967 р. після злиття виконавчих органів трьох регіональних організацій — Європейського об’єднання вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики об’єднання отримало назву Європейські співтовариства. З 1 листопада 1993 р. після набрання чинності Маастрихтського договору (1992 р.) угрупування перейменовано в Європейський Союз.

Ці зміни в назві об’єднання відображали глибинні перетворення інтеграційних відносин, їх перехід від нижчого типу до вищого. В еволюції європейської інтеграції виділяють декілька етапів:

1) етап зони вільної торгівлі (1958-1967 рр.). Переваги цього типу інтеграції доповнено з 1962 р. узгодженням дій у сфері сільського господарства;

2) етап митного союзу (1968-1986 рр.). Реалізація його принципів супроводжувалась розширенням сфери узгоджених дій. Це — охорона навколишнього середовища, технологічний розвиток, наукові дослідження. Починається інтеграція у валютно-фінансовій сфері;

3) етап загального ринку (1987-1992 рр.). Згідно з Єдиним європейським актом, що набрав чинності 1 липня 1987 р., країни-учасниці усували останні фізичні, технічні та фіскальні бар’єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Від узгодження дій у деяких галузях перейшли до проведення єдиної політики. Тепер вона стосувалась також і соціальних та регіональних питань, галузей транспорту та енергетики. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею у сфері зовнішньої та оборонної політики;

4) етап економічного союзу (з 1993 р. і до сьогодні). Відповідно до Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) єдиний внутрішній ринок доповнився форсованим розвитком валютного союзу. У лютому 2002 р. введено єдину валюту ЄС — євро, створено єдиний Європейський центральний банк, сформовано єдиний економічний простір.

1. Спільний ринок

Європейські співтовариства (Спільний ринок, Європейське співтовариство) — регіональне інтеграційне об’єднання 12 західноєвропейських держав. Спочатку членами об’єднання були 6 держав („ шістка») — Бельгія, Голландія, ФРН, Франція, Італія, Люксембург Зараз сюди входять ще Данія, Греція, Великобританія, Ірландія, Португалія, Іспанія. З 1967 року у результаті злиття органів Європейського об’єднання вугілля і сталі (договір 1952 p.), Європейського економічного співтовариства (договір 1958 р.) ї Європейського об’єднання по атомній енергії (договір 1958 р.) утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства.

Метою ЄС є подальше інтегрування країн — учасниць до політичної і економічної єдності при частковій відмові від своїх національних суверенітетів. Країни — члени. ЄС вважають себе ядром майбутніх Сполучених Штатів Європи. Основою політики Європейських співтовариств є п’ять принципів: вільний торговий обмін (вільна торгівля); вільне переміщення громадян країн — членів; свобода вибору місця проживання; свобода надання послуг; вільний оборот капіталів і вільний платіжний оборот (трансферт капіталів). ЄС проводиться єдина торгова політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система. Спільний ринок є одним з найбільших у світі торговим партнером.

Чисельність населення країн — членів ЄС складає 350 млн. чол., на долю ЄС припадає біля 36% промислового виробництва; 40% — ВНП і 53% — експорту розвинутих капіталістичних країн. 1 липня 1987 року вступив у силу Єдиний європейський акт, який юридично закріпив досягнуті результати інтеграцій став політико — правовою основою для руху Співтовариств до якісно нового стану. Мета акту — перетворити в цілому відносини між учасниками ЄС в Європейський союз, який базується на економічній і соціальній єдності Співтовариств, тісному економічному і валютному союзі держав — учасниць, політичному співробітництві в нових інституційних структурах.

У 1987 році була прийнята програма створення єдиного внутрішнього ринку ЄС. ЄС мають такі загальні наднаціональні органи: Європейська Рада — Верховний орган, до складу якого входять глави урядів країн — учасниць. Його робота проходить у формі нарад або сесій 2 рази на рік; Рада Міністрів — законодавчий орган; Комісія Європейських співтовариств — виконавчий орган. Тільки Комісія має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів; Європарламент — контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії затверджує бюджет, представляє понад 80 політичних партій; Суд ЄС — вищий судовий орган. Рішення Суду ЄС обов’язкові для Співтовариств у цілому, а також для окремих країн і юридичних осіб ЄР. З 1 січня 1993 року функціонує єдиний внутрішній ринок (ЄВР) Співтовариств, відмінена решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей.

Введені єдині стандарти на багато видів продукції В листопаді 1993 року вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя ЄС повинні перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою. До кінця 1995 року передбачається, що чотири країни — члени ЄАВТ — Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія — стануть членами ЄС. Україна підписала угоду з Комісією Європейського союзу, співпрацює з ЄБРР.

2. Митний союз

Митний союз — це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Європейському Союзі (з 1968 p.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

• розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);
• створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);
• сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції — економічного союзу.

Ефект виходу на зовнішньоекономічні ринки, разом з розширенними можливостями створює певні загрози, тому вивчення питання є вкрай актуальним. Перешкоди, які зустрічають українські товари на зовнішніх ринках, в основному пов’язані з неоднозначним підходами у просуванні товарів на ринках більш розвинених країн — учасників Європейського Союзу. Перешкоди, здебільш, замасковані під антидемпінгову політику та митні бар’єри, які самостійно суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності без втручання влади подолати не в змозі. Доказом цього є повільне просування навіть якісних українських товарів до країн ЄС, не дивлячись на вжиті заходи Українським урядом з ЄС щодо питання лібералізації товарних ринків. У структурі експорту Євросоюзу упродовж 2009-2010 років частка товарів, які походять з України не досягла навіть 1%.

Митно-тарифне регулювання Європейського союзу, являє собою симбіоз митних тарифів ЄС і 27 його учасників. В основу митного тарифу Євросоюзу покладені положення Римського договору. Митний тариф ЄС (далі МТЄС) уніфікований для всіх країн учасників союзу щодо визначення митної вартості, країни походження товарів, уніфікація товарної номенклатури та процедур митного очищення. Тарифний коридор мита у Євросоюзі на більшість товарів коливається від 4 до 25% [3.]. Для порівняння, в митному тарифі України тарифний коридор варіюються на більшість імпортних товарів від 0 до 20% [4].

МТЄС додатково регламентує стягнення імпортних зборів, які сплачуються з одночасно з ввізним митом або замість нього.

При регулюванні імпорту Євросоюз часто застосовує паратарифні заходи, які збільшують вартість товару, що імпортується, понад митний збір (на певний відсоток або на певну величину на одиницю товару), наприклад у рамках всього ЄС встановлюється додаткове мито на борошно.

ЄС застосовує заходи контролю над цінами продукції, яка вироблена європейськими фермерами. Для забезпечення підвищення ціни на імпорт до необхідного рівня, застосовуються «ковзаючі» збори. Такими зборами обкладаються живі тварини, м’ясо, молочні продукти, зернові, деякі овочі і фрукти та продукти з них, олійні насіння. Залежно від товару збір стягується замість мита або разом з ним.

На додаток до імпортних зборів з деяких товарів, зазначених у інтегрованому тарифі, стягується ще й сільськогосподарський збір. Ним оподатковуються деякі живі тварини, м’ясо, молочні продукти, свинячий і пташиний жир. Сільськогосподарський збір стягується за специфічними ставками, які встановлюються регламентами Комісії Євросоюзу.

Ще одним видом додаткових платежів, у зв’язку з імпортом аграрної продукції є компенсаційний збір, який застосовується до свіжих овочів і фруктів, а також до деяких рибопродуктів. На дані види продукції на початку кожного господарського року встановлюються довідкові ціни на основі цін виробників ЄС. Імпортна ціна, обчислюється як ціна продажу імпортних товарів на ринку ЄС за вирахуванням митних зборів. Вона не повинна опускатися нижче довідкової. Якщо імпортна ціна товару, тримається на більш низькому рівні протягом двох днів підряд, то стягується компенсаційний збір, він дорівнює різниці між довідковою та фактичною цінами. Довідкові ціни на виноградний сік і вино регламентовані інтегрованим тарифом, на решту товарів довідкові ціни встановлюються поточними регламентами Комісії Євросоюзу. Розміри компенсаційних зборів залежать від світових та єдиних цін Європейського Союзу на сільськогосподарські товари (при зниженні світових цін розмір збору збільшується, при збільшенні — знижується).

Контроль над цінами щодо імпорту здійснюється за допомогою антидемпінгових заходів. Антидемпінгове розслідування може порушуватись у разі скарги виробників чи їхніх організацій до Комісії ЕС. Експорт товару в Євроспівдружності за дешевшою ціною розглядається як демпінг, який може завдати шкоди європейській промисловості. Прийнявши рішення про порушення справи, Комісія призначає розслідування. Розслідування має довести, з одного боку, факт поставки товару з-за кордону за заниженою ціною, тобто наявність демпінгу, а з іншого — факт нанесення шкоди національній промисловості в результаті поставки товару за експортною ціною, нижчою від тієї, яка склалася на внутрішньому ринку країни-експортера або на ринку третьої країни. Під збитком розуміється викликане імпортом скорочення значної частини національного виробництва або реальна загроза скорочення. При цьому протягом розслідування на строк до 4 місяців можуть бути введені тимчасові антидемпінгові мита. Для того щоб продовжувати ввозити відповідні товари, імпортер повинен внести на митниці заставу на суму тимчасового мита або представити гарантії її сплати. Якщо під час розслідування експортер переглядає свої ціни чи припиняє експорт за демпінговими цінами, розслідування може бути припинено. Якщо ж цього не відбувається, а розслідування підтверджує наявність демпінгу, то вводяться постійні антидемпінгові мита на строк до 5 років. Антидемпінгові мита встановлюються або у відсотках до митної вартості товару, або в абсолютному виразі як різниця між нормальною вартістю і експортною ціною (франко-кордон ЄС).

Незважаючи на політику податкової гармонізації Євросоюзу в області непрямого оподаткування щодо вирівнювання ставок ПДВ й уніфікації акцизів — зберігається самобутність національних податкових систем держав — членів ЄС.

Отже, окремі члени Євросоюзу, крім загально євросоюзних зборів на імпорт, встановлюють на додачу свої імпортні збори та акцизи (імпорт у Франції додатково оподатковується за ставками від мита (на шкіру, шкури, шкіряні вироби, текстиль, паперову масу, деякі види паперу та картону, чорнослив).

До товарів, що походять з України, митний тариф ЄС передбачає застосування конвенціональних мит відповідно до положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та двосторонніх угод які заключила Україна з окремими членами ЕС. За ними українським товарам надається режим найбільшого сприяння (далі РНС). Пільгові ставки мита для харчових продуктів та сільськогосподарської продукції знижено на 10-30%, їх середньоарифметичний рівень складає 12,4%. Для решти товарів мита режиму найбільшого сприяння становлять від 25 до 70% від автономних ставок митного тарифу ЄС, а їх середній рівень — 6,4%.

Для порівняння у національному митному тарифі середній рівень пільгових ставок для яких застосовується РНС становить 3,36%.

3. Внутрішній ринок

Внутрішній ринок Європейського Союзу (іноді використовується термін єдиний ринок; раніше відомий як спільний ринок[1]) є економічним простором Європейського Союзу без внутрішніх кордонів, на якому забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів – «чотири свободи» ЄС – між 28-ма державами-членами ЄС. Відповідне визначення внутрішнього ринку ЄС закріплене у ч. 2 ст. 26 Договору про функціонування Європейського Союзу [2].

Виділяють такі історичні етапи європейської економічної інтеграції [3]:

• У 1951 р. згідно із Паризьким договором створено спільний ринок сировини і продукції вугільної промисловості і металургії;
• Відповідно до Римського договору 1957 року утворено Європейське економічне співтовариство;
• З метою стабілізації спільного ринку у 1968 р. утворюється митний союз, з 1970 р. починається уніфікація спільної торгівельної політики Європейського економічного співтовариства щодо третіх держав (включаючи встановлення спільного митного тарифу, укладення митних і торговельних угод, уніфікація інструментів експортної політики та охоронних засобів), утворюється Європейська валютна система;
• Для остаточного формування внутрішнього ринку Європейська комісія в 1985 р. приймає Білу книгу «Завершення формування внутрішнього ринку», в якій пропонується усунути фізичні, технічні та податкові кордони для вільного руху товарів, осіб, послуг і капіталів між країнами-членами ЄС, і цей підхід закріплюється у Єдиному європейському акті 1987 р.;
• У 1992 р. Договором про створення ЄС встановлюються засади економічного та валютного союзу країн-членів ЄС, утворюється Європейський економічний простір;
• Завершальним етапом становлення внутрішнього ринку ЄС вважається становлення Економічного і монетарного союзу Європейського Союзу та перехід на єдину валюту «Євро» у 2002 р.

Договір про функціонування ЄС передбачає утворення митного союзу, який розповсюджується на весь товарообіг і передбачає заборону між державами-членами ЄС мита на імпорт і експорт і будь-яких еквівалентних їм зборів, а також ухвалення спільного митного тарифу щодо третіх країн.

Свобода руху осіб означає, що громадянин Євросоюзу може безперешкодно переміщатися між країнами союзу з метою проживання (у тому числі і щодо виходу на пенсію), роботи та навчання. Забезпечення цих можливостей включає спрощення формальностей при переїзді і взаємне визнання професійних кваліфікацій.

Зокрема, у межах ЄС гарантується свобода пересування працівників, причому держави-члени ЄС в межах спільної програми заохочують обмін молодими робітниками.

У ЄС забороняються обмеження свободи надання послуг громадянами однієї держави-члена ЄС на території чи громадянам іншої держави-члена ЄС.

Свобода руху послуг і свобода установи дозволяє особам, які займаються самостійною економічною діяльністю, вільно переміщатися між країнами союзу і займатися цією діяльністю на постійній чи на тимчасовій основі. Незважаючи на те, що послуги представляють 70% ВВП і робочих місць у більшості держав-членів, законодавство відносно цієї свободи не настільки розвинене, як в області інших встановлюваних свобод. Цю прогалину було заповнено прийняттям директиви про послуги на внутрішньому ринку з метою зняття обмежень між країнами з надання послуг.

У ЄС забороняються обмеження на пересування капіталів між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами, а також обмеження на платежі між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами.

Свобода руху капіталу передбачає не тільки можливість безперешкодних платежів та переказів через кордони, але і покупку нерухомості, акцій компаній та інвестування між країнами. До прийняття рішення про формування економічного і валютного союзу розвиток положень про свободу капіталу йшло повільно. Після прийняття Маастрихтського договору Європейський суд почав прискорено формувати рішення відносно раніше знехтуваної свободи. Свобода пересування капіталу діє також і на відносини між країнами-учасниками ЄС та третіми країнами.

4. Економічний та монетарний союз

Економічний та монетарний союз (ЕМС) передбачає ретельне погодження економічних політик всіх країн-членів, що потребує спільних дій. Практично це відбувається так: на основі рекомендацій Комісії Рада міністрів кваліфікованою більшістю ухвалює проект і надсилає його Європейській Раді. Зважаючи на її висновки, Рада, знов-таки кваліфікованою більшістю, ухвалює рекомендацію, де формулює головні напрямки економічної політики країн-членів і Спільноти загалом, та інформує про це Європейський Парламент (стаття 99 Договору про заснування Європейської Спільноти). Це щорічне ухвалення головних напрямків – основний елемент координації економічних політик Союзу.

Окрім головних напрямків, у положеннях Договору про заснування Європейської Спільноти (Розділ VII, статті 98-104) зазначені інші засоби економічної політики. Зокрема такі:

• багатосторонній нагляд: через Раду міністрів країни-члени наглядають за економічним розвитком і виконанням головних напрямків економічної політики; вони можуть адресувати рекомендації урядові держави-члена, яка не справляється з виконанням завдань основних напрямків;
• процедура надлишкового дефіциту: країни-члени повинні уникати надмірного дефіциту бюджету, і дотримання цього принципу забезпечує Комісія; стаття 104 визначає відповідну процедуру, умови її застосування, винятки та наслідки, зокрема штрафи;
• фінансова підтримка: якщо країна-член переживає значні труднощі, Рада, за певних умов, може надати їй фінансову підтримку;
• заборона перебирати на себе зобов’язання інших країн-членів: ні Співтовариство, ні країни-члени не можуть брати на себе зобов’язання інших країн-членів;
• заборона пільгового доступу: заборонено надавати будь-яким громадським або державним органам чи підприємствам пільговий доступ до джерел фінансування.

Розділ VII Договору про заснування Європейської Спільноти містить також засадні положення щодо Європейського центрального банку (статті 112-115) та перехідні положення, що регулюють різні етапи впровадження Економічного та монетарного союзу (статті 116-124).

Висновок

Інтеграційні відносини в Європі розвиваються не лише вглиб, але й ушир. Членом інтеграційного об’єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидата має бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а державний борг — 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.

Станом на 2013 рік 4 країни мають статус кандидатів у члени ЄС: Ісландія, Македонія, Туреччина. Інші держави Західних Балкан підписали угоду про стабілізацію та асоціацію, яка зазвичай передує заяві на членство. Чорногорія, Албанія і Сербія вже подали такі заяви (в січні 2007 р., квітні 2009 р., грудні 2009 р. відповідно).

На сьогодні Європейський Союз об’єднує 28 країн з населенням приблизно 500 млн. осіб. Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим це потребує від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності. Сьогодні в об’єднання входять 28 європейських держав з населенням понад 507 млн людей. Загальний Валовий внутрішній продукт Європейського Союзу становить понад 17,5 трлн. $. (1-ше місце в світі). В ЄС запроваджується єдина валюта — євро. Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель.

Список використаних джерел

1. Бугас В. В., Веклич О. О., Чубукова О. Ю., Козаченко В. М., Костевич Н. О., Романенко О. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). — К. : ПП ВМБ, 2008. — 111c.
2. Гурін В. Економіка та зовнішньоекономічні зв`язки України: навч. посібник для студ. спец. 7.050201 «Міжнародні економічні відносини» / Міжнародний Слов`янський ун-т. Харків. Факультет економіки та менджменту. Кафедра міжнародних економічних відносин / Г.А. Носирєва (ред.). — Х., 2007. — 400c.
3. Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
5. Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
6. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.
7. Світова економіка: конспект лекцій для студ. / Оксана Василівна Килин (уклад.). — Л. : Видавництво Львів. комерц. акад., 2006. — 175с.
8. Філіпенко А. Міжнародні економічні відносини: теорія: підручник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2008. — 408c.
9. Школа І. Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. — Вид. 2., переробл. і доп. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. — 544с.