Вступ

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи організації виробничого процесу

1.1. Виробничий процес та його структура. Виробничий цикл

1.2. Характеристика типів виробництва

1.3. Виробнича структура та інфраструктура підприємства

1.4. Методи організації виробничого процесу

Розділ 2. Характеристика сучасного стану виробничого процесу на підприємстві

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2. Оцінка економічної ефективності інфраструктури підприємства

2.3. Аналіз функціонування інфраструктури підприємства

Розділ 3. Напрямки та підходи щодо вдосконалення виробничого процесу

3.1. Підвищення рівня механізації допоміжного виробництва підприємства

3.2. Виділення центрів витрат і відповідальності на підприємстві

3.3. Розвиток соціальної інфраструктури підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є організація виробництва.

Зниження витрат виробництва, раціональне використання матеріальних ресурсів, досягнення більш високих економічних показників і, насамперед підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, і на цій базі зниження собівартості – найбільш важливі й актуальні задачі працівників управління виробництвом. Для їхнього вирішення велике значення має удосконалювання управління з метою підвищення його ефективності, оволодіння методами ефективного керування виробництвом, а також розрахунки й порівняння показників ефективності виробництва підприємства.

Актуальність теми. Результативність роботи підприємства залежить не тільки від рівня організації основного виробничого процесу, а й від господарств і служб, які створюють умови для ефективного функціонування основного виробництва. За умови постійного вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, збільшення інтенсивності робочого навантаження на його основні фонди дедалі більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Підприємство — це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві е одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність.

Тема: «Організація виробничого процесу на підприємстві».

Мета дослідження: показатиорганізацію виробничого процесу на виробництві (на прикладі ВАТ „Житомирхліб”).

Завдання роботи:

• розкрити структуру виробничого процесу та виробничого циклу;
• охарактеризувати типи виробництва;
• аналіз виробничої структури та інфраструктури підприємства;
• показати методи організації виробничого процесу;
• характеристика сучасного стану виробничого процесу на ВАТ „Житомирхліб”;
• напрямки та підходи щодо вдосконалення виробничого процесу.

Об`єктом дослідження є ВАТ „Житомирхліб”.

Предметом дослідження теоретично-методологічні основи організації виробничого процесу.

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи організації виробничого процесу

1.1. Виробничий процес та його структура. Виробничий цикл

Основу діяльності підприємства становлять виробничі процеси, в них беруть участь люди, засоби праці, предмети праці та природа. Провідним завданням організації виробництва є ефективне поєднання всіх цих чинників в єдиний виробничий процес, який би забезпечував досягнення мети підприємства — виготовлення продукції для задоволення потреб суспільства. Тому вивчення основ організації виробничого процесу є важливою складовою формування економічного мислення молодого фахівця.

Виробничий процес — це сукупність дій людей, засобів праці та природи для перетворення предметів праці в готову продукцію [10, с. 112].

Таким чином, основними елементами цього процесу є праця як свідома діяльність людини, предмети й засоби праці. Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певних затрат. Поряд із цим у багатьох виробництвах використовують природні процеси, які потребують затрат часу, а ресурси витрачаються лише в разі їх штучної інтенсифікації.

Основу виробничого процесу становить жива праця, яка є рушійною силою, адже людина — головний творець матеріальних благ.

Предмети праці — сировина, матеріали, напівфабрикати — служать для їх перетворення в готову продукцію.

Засоби праці — машини, обладнання, прилади, інструменти — використовуються людиною для перетворення предметів праці в готову продукцію.

На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість частинних процесів, які утворюють структуру виробничого процесу.

Усі виробничі процеси залежно від їх ролі в процедурі виготовлення кінцевої продукції поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні виробничі процеси призначені для безпосередньої зміни форми, стану, властивостей та інших характеристик предметів праці для отримання продукції, що є для підприємства товарною.

Допоміжні процеси передбачають виготовлення продукції, що використовується на самому підприємстві для нормального функціонування основних виробничих процесів.

Обслуговуючі виробничі процеси забезпечують основні та допоміжні процеси транспортними, складськими й іншими послугами.

Залежно від стадії виробничого циклу виробничі процеси поділяються на підготовчі, перетворюючі та кінцеві.

Підготовчі процеси (або процеси підготовчої стадії) призначені для виконання операцій підготовки предметів праці, живої праці й знарядь праці до перетворення предметів праці в корисний (кінцевий) продукт [10, с. 116].

Перетворюючі процеси (або процеси стадії перероблення) — це, власне, сам процес перероблення предметів праці (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворюючої функції. Перетворення предметів праці здійснюєтьсяшляхом цілеспрямованої зміни форми та (або) розмірів; фізичних і (або) хімічних властивостей; зовнішнього вигляду; способу поєднання з іншими предметами праці; стану й (або) потенціалу та ін.

Кінцеві процеси (або процеси завершальної стадії) полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання[10, с. 116].

За рівнем використання засобів праці (ступенем автоматизації) виробничі процеси можуть бути ручними; машинно-ручними (механізованими); машинними (повністю механізованими); автоматизованими; автоматичними й апаратними.

Ручні процеси виконує безпосередньо робітник без застосування машин і механізмів.

Машинно-ручні (механізовані) робітник виконує за допомогою машин і механізмів.

Машинні (повністю механізовані) процеси виконуються машинами, якими управляє робітник.

Автоматизовані процеси виконують машини під наглядом робітника.

Автоматичні процеси виконуються без участі робітника спеціальними машинами (роботами) за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп'ютерної та мікропроцесорної техніки.

Апаратні процеси здійснюються в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

Залежно від суб'єкта впливу на предмети праці виробничий процес поділяється на трудові, автоматичні і природні процеси.

Трудовий процес — це сукупність дій, які здійснює людина в процесі виробництва. Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий процес можна структурувати на такі частинні (специфічні) процеси: підготовчий; технологічний; контролю; транспортування (переміщення) і складування[10, с. 123].

Підготовчий процес включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення та підготовки робочого місця до роботи.

Технологічний процес безпосередньо пов'язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію, тобто забезпечується виробничою функцією у вигляді зміни форми, розмірів, стану, складу й властивостей оброблюваних предметів праці і складанням готових виробів.

Процес контролю передбачає виконання контрольно-вимірювальних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам і вимогам.

Процеси транспортування і складування пов'язані з переміщенням і зберіганням продукції протягом усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі.

За перебігом у часі всі процеси поділяються на

— дискретні (перервні), яким притаманні циклічність та наявність перерв у часі за організаційно-технологічним ланцюжком їх виконання (випуск машин, приладів, одягу тощо);

— неперервні, які не мають чітко визначених часових обмежень, властиві виробництву продукції, яка не має сталого об'єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини). Тому неперервні процеси не потребують технологічної циклічності[10, с. 125].

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція — завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес.

Взаємозв'язок виробничих процесів (або їх стадій) за ходом розвитку (напрямом проходження) стадії кожного процесу називається горизонтальним). По вертикалі (за рівнем ієрархії) виробничі процеси можуть проходити на робочому місці (операції), у підрозділі чи між підрозділами. Слід підкреслити, що цей поділ має не геометричний, а організаційний характер. По вертикалі виробничі процеси показані за їх ієрархічним розподілом у виробничій системі: підприємство — підрозділ — робоче місце. Визначення горизонтальних і вертикальних зв'язків дозволяє ефективно проектувати нові чи вдосконалювати існуючі технологічні процеси на рівні виробничого підрозділу або підприємства.

За складністю (технологічною та організаційною послідовністю здійснення операцій або природних процесів) кожен із названих процесів може бути простим чи складним.

а) Простий виробничий процес — це послідовність операцій, результатом яких є виріб.

При цьому: під операцією розуміється частина виробничого процесу, яка здійснюється над певним предметом праці на одному робочому місці одним робітником. Операція характеризується незмінністю предмета праці, робочого місця та виконавця; у даному випадку "виріб" — це будь-яка деталь, вузол, головний виріб.

б)Складний виробничий процес передбачає поєднання декількох простих процесів[11, с. 188].

Уміння раціонально організувати виготовлення (проектування, створення тощо) виробу полягає в тому, щоб розчленувати складний процес на прості операції (роботи), а потім звести їх у єдиний комплекс таким чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний строк.

Організація виробничого процесу полягає також у забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і обслуговуючих процесів, а також людей та матеріальні елементи виробництва.

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію. Він обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, що виготовляються одночасно[11, с. 189].

Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості, визначають термін запуску продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів). На підставі виробничого циклу обчислюється величина незавершеного виробництва — важливого елемента оборотних коштів підприємства. З нього видно, що виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами. Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання. Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями.

Партія предметів — це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу[11, с. 170]. Предмети партії обробляються не одночасно, а по одному або кілька одразу. Кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на обробку, а потім — кінця обробки всієї партії. Перерви партійності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу: предмети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято іншими операціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли деталі, що входять до одного комплекту, виготовляються в різний час.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких інших факторів. У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному і т. п.) найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва.

У дискретних виробництвах істотну частку виробничого циклу становлять перерви. Особливо тривалими є перерви в одиничному виробництві, меншими — в серійному й мінімальними — у масовому. Методи поєднання операцій та їхній впив на операційний цикл. Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій. Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами. Для виробів із тривалим циклом величина останнього обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних[11, с. 175]. У багатьох випадках виконання допоміжних операцій збігається із часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді величина циклу є меншою за суму його складових. Це треба враховувати під час обчислення загальної тривалості циклу. Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл.

Для обчислення виробничого циклу обробки партії предметів поряд із технологічним циклом треба визначити інші його елементи. Тривалість природних процесів береться згідно з вимогами технології, час виконання допоміжних операцій та міжопераційних перерв визначається за певними нормативами або з досвіду. Особливості обчислення виробничого циклу складного виробу. Викладена методика обчислення виробничого циклу виходить з того, що готовий виріб одержують унаслідок послідовного виконання операцій над тим самим предметом праці. Проте більшість виробів у дискретному виробництві складається з багатьох деталей, вузлів, агрегатів (автомобілі, верстати, телевізори і т. д.), які виготовляються певною мірою паралельно. Для такої продукції виробничий цикл обчислюється графоаналітичним методом. Спочатку обчислюються виробничі цикли обробки окремих деталей, складання вузлів, агрегатів і виробу в цілому за методикою, розглянутою вище. Після цього будується цикловий графік (стрічковий або сітковий) виготовлення виробу з урахуванням паралельності окремих процесів. Виробничий цикл складного виробу дорівнює найбільшій сумі циклів взаємозв'язаних послідовних процесів.

Економічне значення і способи скорочення виробничого циклу. Виробничий цикл є важливим показником рівня організації виробничого процесу, що істотно впливає на його ефективність. Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства. Унаслідок зменшення незавершеного виробництва економиться площа, зайнята зберіганням предметів праці, а це забезпечує економію витрат. Крім того, скорочення виробничого циклу збільшує виробничу потужність відповідних підрозділів і підприємства взагалі. Для скорочення виробничого циклу треба зменшувати час виробництва і перерв. Час виробництва за конкретних умов може зменшуватися під впливом різних факторів. Передусім це механізація і автоматизація технологічних процесів, допоміжних операцій, інтенсифікація природних процесів, ретельне опрацювання технічної документації на стадії підготовки виробництва, паралельне виконання робіт під час виготовлення складних виробів та ін. Час перерв зводиться до мінімуму застосуванням передових методів організації виробництва та систем оперативно-календарного управління[11, с. 178].

1.2. Характеристика типів виробництва

Тип виробництва— це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції [6, с. 57].

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва: одиничне (індивідуальне); серійне; масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху — характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів [6, с. 58].

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

1. широкою номенклатурою продукції;

2. виготовленням виробів в одиничних примірниках або малими серіями;

3. застосуванням універсального устаткування;

4. групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;

5. відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

6. високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;

7. відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;

8. тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли[6, с. 59].

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

— виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються; обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування; групуванням робочих місць за технологічним і предметним принципами; закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості деталеоперацій;

— середньою кваліфікацією працівників; детальною розробкою технологічних процесів; об'єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталівиробу;

— відносно більшими витратами на підготовку виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко зміню-югчія за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним завданнямвиробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та Рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

— розмір партій (серій) виготовлення виробів;

— нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

— тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

— випередження запуску-випуску партій деталей і складальниходиниць;

— запаси.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудові, стійкості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

— вироби виготовляються у великих кількостях;

— застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;

— робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);

— робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

— технологічний процес розробляється детально;

— об'єктом планування, нормування та обліку е деталі, операції;

— робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

— підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні (специфічні) типи. Це змішаний методорганізації виробничих процесів, який поєднує методи великосерійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти, а також труднощі переналагодження виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

1.3.Виробнича структура та інфраструктура підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації, допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra — нижче, під та structura — побудова, розташування) — це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому [6, с. 73].

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури [6, с. 73].

Виробнича інфраструктура підприємства – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови [6, с. 75].

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їх взаємозв`язку [6, с. 75].

Головним виробничим підрозділом є цех.

Цех — адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації [6, с. 76].

Основні цехи виробничого підприємства поділяються на такі види:

— заготівельні (наприклад, розкрійний, ливарний, штампувальний);

— обробні (механічний, термічний, гальванічний);

— складальні (механо-складальний, кінцевого складання, доведення та ипробування).

Комплекс обслуговуючих допоміжних цехів, служб і виробництв забезпечують оптимальні умови для основного виробництва.

Сукупність обслуговуючих підрозділів створюють виробничу інфраструктуру, основним завданням якої є:

— підтримання технологічного і енергетичного обладнання в робочому стані;

— забезпечення ритмічної роботи підприємства та

— збереження матеріальних ресурсів;

— створення умов швидкого пристосування до змін наринку.

Склад і масштаби підрозділів інфраструктури визначаються особливостями основного виробництва, його типом і розмірами, а також: виробничими зв'язками з зовнішнім середовищем.

До виробничої інфраструктури підприємства відносять:

• допоміжні цехи,
• служби,
• господарства.

Допоміжні цехи:

• ремонтні,
• енергетичні,
• інструментальні,
• транспортні служби,
• складське господарство.

Поняття "інфраструктура" найбільше часто застосовується в двох значеннях: інфраструктура виробнича й інфраструктура соціальна. У широкому змісті виробнича інфраструктура — це комплекс одних галузей народного господарства, що обслуговують інші галузі народного господарства[6, с. 77].

У галузях виробничої інфраструктури безпосередньо не створюється ні сукупний суспільний продукт, ні національний доход у єдності їх натурально-речовинної і вартісної форм, але без них процес суспільного виробництва неможливий.

У виробничу інфраструктуру входять:

— транспорт вантажний, що обслуговує сферу виробництва;

— зв'язок, що обслуговує виробництво;

— системи матеріально-технічного постачання підприємств і т.п. [6, с. 78].

Аналогічно формулюється і поняття "виробнича інфраструктура підприємства": комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес інструментами й оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також підтримуюють технологічне устаткування в працездатному стані і здійснюють внутрішньо- і міжцехові перевезення.

Виходячи з вимог сучасного виробництва інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступним основним вимогам:

— попереджати можливі порушення нормального і безперебійного ходу основного виробництва;

— мати профілактичний характер;

— забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

— сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

— сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять:

• допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний і ін.);
• обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.);
• служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих підрозділів залежать від виду і характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності в даному регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення і т.п.

Підприємство – це не лише техніко-технологічна цілісність.

Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об'єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві є одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.

Соціальна інфраструктура — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства [6, с. 79].

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з:

• підрозділів громадського харчування,
• охорони здоров'я,
• дитячих дошкільних закладів,
• закладів освіти,
• житлово-комунального господарства,
• організації відпочинку,
• заняття фізкультурою та спортом.

Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства.

1.4.Методи організації виробничого процесу

Метод організації виробництва— це певний спосіб виконання виробничого процесу, який передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливими є взаємозв'язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу [2. с. 140].

Розрізняють три методи організації виробництва: непотоковий (одиничний); потоковий; автоматизований.

Непотоковому виробництвувластиві такі ознаки:

— на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що їх кількість є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування;

— робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій;

— предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, що викликає великі перерви між операціями.

Технологічне обладнання, в основному, є універсальним, хоча п обробці особливо складних за конструкцією та великих за розмірами п талей, може застосовуватись інше обладнання.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серій ному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їх кількості не потоковий метод може мати різні модифікації:

— за умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одиночно-технологічного методу,коли окремі предмети праці проходять обробку одиницями або невеликими партіями які не повторюються;

— у серійному виробництві він набирає форми партіонно-техколо-гічного або предметно-групового методу.

Партіонно-технологічний методхарактеризується тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються.

Величина партії предметів, що обробляються, впливає на ефективність виробництва. Тому дуже важливо визначити величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія предметів, коли загальні виграти на її виготовлення будуть мінімальними.

Предметно-груповий методполягає в тому, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технолоіісю і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметне спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

Потокове виробництво— високоефективний метод організації виобничого процесу, який передбачає обробку предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом[2, с. 143].

Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура рипуску однорідної продукції. У потоковому виробництві найповніше виражені основні принципи високоефективної організації виробничого процесу і, передусім, принципи прямоточності, неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу переважно у масовому та великосерійному виробництвах.

Потокове виробництвоє вищою формою реалізації масового виробництва із наступними характерними особливостями:

— розподіл технологічного процесу на певні операції та закріплення їх за конкретними робочими місцями;

— точно визначена тривалість (синхронність) операцій;

— розміщення робочих місць у послідовності технологічного процесу виготовлення виробу (предметний принцип розміщення);

— оснащення ліній здебільшого транспортними пристроями (транспортерами, пневмотранспортними засобами, промисловими роботами, маніпуляторами тощо), які призначені для передавання виробів від одного робочого місця до іншого, а також для регулювання ритму потокової лінії.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія — технологічно та організаційно відокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один або кілька подібних типорозмірів виробів [2, с. 144].

Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон.

Потокове виробництво має певні недоліки:

— монотонність та одноманітність праці;

— чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащенні та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.

Для розв'язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.

Автоматичні потокові лінії— це сукупність машин, які автоматично, без участі людини, виконують задані технологічні операції, включаючи транспортування, контроль якості тощо.

Отже, автоматизація виробництва— процес, за якого всі або переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робітником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю.

Продуктивність праці різко зростає, якщо виконавець виконуєту саму роботу тривалий час. Це відбувається за рахунок придбанняй удосконалювання трудових навичок, використання Спеціальних пристосувань, оснащення, інструментів і скорочення непродуктивних витрат часу на переміщення з одного місця роботи на інше (у будівництві, суднобудуванні, важкому машинобудуванні і т.д.). Ця закономірність лежить в основі спеціалізації.

Спеціалізація допускає максимальне розчленовування будь-якої роботи на окремі технологічні частини (етапи, стадії, процеси, операції) з дорученням виконання кожної з цих частин окремому виконавцю — відповідному трудовому колективу (ланці, бригаді, ділянці і т.д.).

Використання потокових методів є природною організаційною формою виконання робіт постійно діючих, стабільних за складом і чисельністю працюючих структурних підрозділів.

Склад і чисельність бригад на тривалий період часу повинні залишатися в середньому постійними навіть при спорудженні різнорідних об'єктів, наприклад, у будівництві. Ця умова забезпечує як стійке підвищення продуктивності праці, так і створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі.

Класифікаціюпотоківздійснюють у залежності від структури і виду кінцевої продукції, так, наприклад, у будівництві розділяють:

Частковий потік- це елементарний будівельний потік, що являє собою один чи кілька процесів, виконуваних одним колективом, продукцією якого є окремі види робіт (фундаменти, стіни, штукатурні роботи і т.п.).

Спеціалізований потікскладається з ряду приватних потоків, об'єднаних єдиною системою параметрів і схемою розвитку потоку, продукцією якого є конструктивні елементи чи частини будинку (підземна частина будинку, надземна частина будинку, опоряджувальні роботи).

В залежності від характеру об'єкта, виду і ступеня сполучення розвиток потоків може бути вертикальним (висхідним, спадним), горизонтальним, похилим, змішаним. Причому на тому самому об'єкті чи його частині (захват) можуть одночасно працювати бригади сантехніків, електриків, наладчиків і т.п.

Об'єктний потік- сукупність спеціалізованих потоків, склад яких забезпечує виконання всього комплексу робіт зі спорудження відповідного об'єкта будівництва [2, с. 148].

Комплексний потікскладається з об'єктних потоків, продукцією якого є група закінчених об'єктів (комплексів). Прикладами продукції Комплексного потоку можуть бути житлові квартали, промислові об'єкти, комплекс очисних споруд і т.д.

За характером тимчасового розвитку розрізняють наступні види потоків:

— рівно ритмічний потік, у якому всі складові потоки мають єдиний ритм (модуль циклічності), тобто однакову тривалість ми конання робіт на всіх об'єктах-захватах;

— кратно ритмічний потік, у якому всі складові потоки мають не
рівні, але кратні ритми;

— по-різному ритмічний потік, у якому складові процеси не мають постійного ритму, внаслідок неоднорідності споруджуваних будинків і споруд та нерівності темпів складових потоків.

Потік графічно може бути представлений у вигляді лінійного графіка (графіка Гантта) чи циклограми (від слів — цикл, циклічність, модуль циклічності) [2. с. 149].

У реальних умовах рівні і кратно ритмічні потоки зустрічаються вкрай рідко, в основному, при будівництві будинків домобудівними комбінатами. Різновидом об'єктних і єдиною формою комплексних потоків є по-різному ритмічні потоки.

За тривалістю функціонуваннярозрізняють потоки:

— короткотермінові потоки, застосовувані при зведенні окремих будинків (споруд) і мають разовий характер;

— довгострокові, розраховані на тривалий час і охоплюють всю чи переважну частину програми будівельної організації;

— безупинні потоки, організовані в умовах спеціалізації будівельної організацій на визначених видах робіт і функціонуючих постійно.

Важливою характеристикою потоків є параметри часу, організаційно-технологічні і просторові параметри, що дозволяють робити визначеніпроектні і планові розрахунки на основі певних залежностей між собою.

До параметрів часувідносяться:

— загальна тривалість робіт з потоку в цілому;

— сумарна тривалість виконання бригадами потоку всіх робіт на одному захваті;

— сумарна тривалість робіт кожної окремої бригади на всіх захватах;

— модуль циклічності (ритм) — тривалість роботи бригади на захваті;

— організаційні перерви між роботами суміжних бригад на одному і тому ж захваті;

— технологічні перерви між роботами суміжних бригад на одно му і тому ж захваті.

Організаційно-технологічні параметривключають:

— кількість процесів, за якими спеціалізуються бригади, що беруть участь у потоці (кількість бригад);

— кількість рівнобіжних потоків;

— трудомісткість робіт з окремих процесів і в цілому за об'єктом;

— інтенсивність потоків за кожним процесом;

— надійність функціонування потоку.

До просторових параметрівпотоку відносять:

— загальну кількість захватів, на яких функціонують потоки;

— Загальну кількість об'єктів, включених у потік; територіальне розташування об'єктів. Параметри потоку характеризують функціонування і розвитокпотоків у часі і просторі.Розрахункові формули потоку Одержують, виходячи з наступних припущень:

-роботу на кожному наступному захваті починають з інтервалом, рівним ритму потоку;

— на одному захваті може працювати одна бригада (ланка) чи кілька бригад з однаковим ритмом;

— розмір кожного захвату залишається незмінним для всіх видів робіт, виконуваних на захватах;

— після виконання всього комплексу робіт на одному захваті роботи на кожному з наступних захватів закінчують не пізніше, ніж через інтервал, що дорівнює ритму потоку.

Ці положення дозволяють розрахувати параметри для проектування різних видів потоку. Для простоти викладу розглянемо ці величини в рівних і кратно ритмічних потоках.

Розділ 2. Характеристика сучасного стану виробничого процесу на підприємстві

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

В березні 1976 року було створене Житомирське виробниче об’єднання хлібопекарної промисловості на базі Житомирського хлібокомбінату, як головного підприємств, до складу якого входили перший, другий, третій та чотири хлібозаводи в містах обласного підпорядкування: Бердичівський, Коростенський, Новоград-Волинський, Овруцький хлібозаводи.

В липні 1997 року о» єднання було ліквідовано і було прийняте рішення на базі структурних підрозділів створити ВАТ "Житомирхліб" у складі:

— хлібозавод №1 (вул. 1 Травня, 40). Створений на основі приміщення лазні Лікеро-горілчаного заводу).

В даний час має 2 цехи: булочний та сухарний. Спочатку виробіток становив 5 тонн на добу, зараз виробляє 11 тонн хлібобулочних виробів.

— хлібозавод №2 (вул. Л. Українки, 33). Створений в 1936 році як пекарня. В подальшому постійно добудовувався та розширювався, спочатку виробляв до 15 тонн хліба на добу, в даний час виробляє на добу 24 тонни подового хліба, а також до 0,5 тонн кондитерських виробів.

— хлібозавод №3 (вул. Радонова, 11), був створений у грудні 1981 року. Цей завод виробляє на добу 46 тонн подового хліба.

До складу підприємства входять:

— три хлібозаводи — хлібозавод №1, хлібозавод №2, хлібозавод №3;

— 16 фірмових магазин;

— оптовий магазин;

— гуртожиток (вул. І. Гонти, 2);

— їдальня, кафетерій;

— медичний пункт;

— база відпочинку.

Філій та представництв товариство не має.

Товариством створене дочірнє підприємство "Торговий дім "Житомирхліб".

Загальними зборами акціонерів, які були проведені 27 квітня 2004 року, прийнято рішення про створення дочірніх підприємств "Кондитер" та "Автотранспортне підприємство", та затверджені їх Статути.

Товариство виробляє хлібобулочні, кондитерські вироби, макаронні вироби та займається їх реалізацією. Крім того, підприємство здійснює заготівлю, переробку, реалізацію сільськогосподарської продукції, в тому числі переробку зерна для виготовлення борошна, круп`яних виробів.

Аналіз структури товарної продукції здійснено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Структура товарної продукції ВАТ "Житомирхліб" в 2007р.

№ з/п	Вид продукції	Виручено, всього, тис.грн.	Структура, %
1.	Хліб та хлібобулочні вироби	40629,6	87,5
2.	Кондитерські вироби	982,6	2,1
3.	Інші товари	4844,1	10,4
	Всього	46456,3	100,0

З таблиці 2.1., видно, що 81,3% виручки підприємства становить реалізація хлібу і хлібобулочних виробів, реалізація макаронних та інших виробів становить 16,7%, а питома вага кондитерських виробів є незначною – менше 2%.

Основними ринками збуту продукції ВАТ "Житомирхліб" є торгівельна мережа м. Житомира та райони області: Житомирський, Дзержинський, Коростишівський, Володар-Волинський, Черняхівський, Червоноармійський та Чуднівський.

В м. Житомирі діє 13 фірмових магазинів, оптовий магазин, який обслуговує 130 клієнтів за день.

Крім цього, основними клієнтами ВАТ "Житомирхліб" є спецспоживачі: продовольча база, заклади охорони здоров`я, заклади освіти. Хлібозаводи міста Житомира мають свою особливість і специфіку. Виробничі потужності постійно оновлюються, розширяється та постійно змінюється асортимент продукції. Основними конкурентами підприємства є м. Києва, Бердичева, приватні підприємства, що виробляють кондитерські вироби.

Аналіз рівня товарності ВАТ "Житомирхліб" в 2007р. здійснимо в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Рівень товарності основних видів продукції ВАТ "Житомирхліб" в 2007р.

№ з/п	Вид продукції	Товарна продукція, тис.грн.	Валова продукція, тис.грн.	Рівень товарності , %
1.	Хліб та хлібобулочні вироби	40629,6	45348,7	89,6
2.	Кондитерські вироби	982,6	1071,8	91,7
3.	Інші товари	4844,1	9327,1	51,9
	Всього	46456,3	55747,6	83,3

Рівень товарності у ВАТ „Житомирхліб” становить 83,3%, що є трохи меншим за середньогалузеве значення (90%), проте як видно з таблиці, найменший рівень товарності спостерігається за іншими товарами, частка яких в загальному обсязі реалізації є незначною.

Невеликий рівень товарності пояснюється особливістю продукції , а саме необхідністю її реалізації в стислі терміни.

Для оцінки прибутковості основних видів продукції ВАТ „Житомирхліб” складено таблицю 2.3.

Таблиця 2.3.

Прибуток від основних видів продукції ВАТ „Житомирхліб”

№ з/п	Вид продукції	Виручено, всього тис.грн.	Повна собівартість, тис.грн.	Прибуток, тис.грн.	Рентабельність, %
1.	Хліб та хлібобулочні вироби	40629,6	32454,4	8175,2	25,2
2.	Кондитерські вироби	982,6	687,9	294,7	42,8
3.	Інші товари	4844,1	3323,3	1520,8	45,8
	Всього	46456,3	36465,6	9990,7	27,4

З табл. 2.3. видно, що найбільший прибуток підприємству забезпечує виробництво і реалізація хлібу і хлібобулочних виробів — 8175,2 тис.грн., що становить 82% валового прибутку. Проте рівень валової рентабельності за хлібобулочними виробами є найнижчим – 25,2%, але на рівні середньогалузевого (25%).

2.2. Оцінка економічної ефективності інфраструктури підприємства

З метою оцінки економічної ефективності інфраструктури ВАТ „Житомирхліб” здійснимо аналіз наступних груп показників:

— ефективності використання основних засобів;

— ефективності використання оборотних фондів;

— ефективності використання праці (трудових ресурсів);

— показники формування фінансового результату;

— узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.

Для розрахунку перших трьох груп показників використовуючи фінансову звітність ВАТ „Житомирхліб” за 2005-2007рр. (Додаток А.) складемо табл.2.4.

Таблиця 2.4.

Ефективність використання виробничих ресурсів

ВАТ «Житомирхліб»

Показники	Од.вим.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 р. у % до 2005 р.
Статутний капітал	тис.грн.	2801,60	2801,60	2801,60	100,00
Середньорічна вартість необоротних засобів	тис.грн.	7516,20	8412,20	10014,40	133,24
Сума основних фондів	тис.грн.	13607,50	15303,90	17616,20	129,46
Сума зносу	тис.грн.	6357,00	6886,30	7568,10	119,05
Рівень зносу	%	46,72	45,00	42,96	—
Середньорічна вартість оборотних активів	тис.грн.	7990,20	5326,20	5072,70	63,49
Середньорічна чисельність працюючих	осіб	742	713	938	126,42
Продуктивність праці	тис.грн.	44,44	50,10	49,53	111,44
Фондоозброєність	тис.грн.	18,34	21,46	18,78	102,41
Фондовіддача	грн.	2,42	2,33	2,64	108,82
Припадає валового прибутку на 1 грн. основних фондів	грн.	0,62	0,47	0,57	90,75
Фондоємкість	грн.	0,19	0,21	0,23	119,05
Коефіцієнт обороту оборотних засобів	разом	4,13	6,19	6,50	157,51
Середня тривалість обороту оборотних засобів	днів	87,23	58,15	55,38	63,49
Припадає оборотних засобів на 1 грн. обороту		0,01	0,02	0,02	157,51
Норма прибутку	%	54,84	51,91	66,22	—

Як видно з табл. 2.4. сума статутного капіталу за останні 3 роки є незмінною і становить 2801,6 тис. грн.

Середньорічна вартість необоротних засобів зросла в 2007 р. в порівнянні з 2005 р. на 2498,2 тис. грн., або на 33,2%, що пов'язано головним чином через зростання вартості основних виробничих фондів (на 29,5%). Проте, як показали розрахунки рівень зносу є доволі високим, хоча має тенденцію до зменшення (з 46,7% в 2005 р. до 43: в 2007 р.).

Середньорічна вартість оборотних активів зменшилась за досліджуваний період часу на 2917,5 тис. грн., або на 36,5%. Значне зменшення вартості оборотних активів на підприємстві пов`язане зі зменшенням вартості запасів та дебіторської заборгованості підприємства, що оцінюється позитивно і свідчить про зростання ліквідності.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом в 2005р. складає відповідно 48,5 %, та 51,5 %., в 2006р.: 61,2 % і 38,8%, а в 2007р.: 66,4 % і 33,6%. Отже, на кінець 2007р. основний капітал зріс на 17,9 пункти, а приріст оборотного склав відповідно 17,9 пункти. Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів. Основний капітал повністю покривається власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу.

Середньоспискова чисельність працівників зменшилась у 2006р. на 29 чол., а у 2007р., коли інфраструктура підприємства зросла, необхідним стало залучення нових працюючих, тому в 2007р. в порівнянні з 2006р. чисельність працівників збільшилась на 225 чол. Взагалі за період 2005-2007рр. чисельність працівників збільшилась на 196 чол., або на 26,4 %.

В порівнянні з 2005 р. в 2007р. продуктивність праці зросла на 5,1 тис. грн., або на 11,4%. .

Фондоозброєність працівників на підприємстві за останні роки зростає, внаслідок зростання вартості основних фондів.

Ефективність використання основних фондів характеризує фондовіддача, що визначається відношенням чистого доходу до середньорічної вартості основних фондів. Показники фондовіддачі менші нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто на одиницю фондів припадає менше одиниць продажу товарів (в 2005 – 2006 рр. відповідно 2,42, 2,33), в 2007р. ситуація покращилась — фондовіддача становила 2,64.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів характеризує, наскільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягу реалізації, оскільки показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства, іншими словами, скільки разів за звітний, період активи обернулися у процесі реалізації продукції. Дані цієї таблиці, свідчать про збільшення оборотності активів підприємства в 2007 році порівняно з 2005 роком, тобто про більш ефективне їх використання. Період обороту оборотного капіталу зменшився порівняно з 2005р. на 32 дні.

Оцінюється позитивно зростання норми прибутку (відношення валового прибутку до середньорічної вартості активів) на 11,4 % пункти. Загалом норма прибутку 66,2 % є високою, враховуючи середньо галузевий (не більше 40%).

Наведені дані показують, що якісний рівень використання виробничих ресурсів підвищився, що пов’язано з розвитком інфраструктури підприємства.

Проаналізуємо формування чистого прибутку підприємства за даними Звіту про фінансові результати ВАТ „Житомирхліб” за 2005-2007рр (табл. 2.5.)

Як видно з табл. 2.5, стрімкий ріст чистого доходу припадає на 2005 р., що пов`язано з конгломерацією підприємства та підвищенням його активності на ринку.

За період з 2005-2007рр. виручка від реалізації збільшилась на 13480,4 тис.грн., або на 41%. Звичайно, таке підвищення викликане збільшенням собівартості сировини та інших ресурсів.

Собівартість реалізованої продукції за період 2005-2007рр. зросла на 11993,3 тис. грн., або на 49%. Як видно зростання собівартості випереджає зростання виручки, тому це негативно відображається на валовому прибутку.

Таблиця 2.5.

Аналіз формування чистого прибутку ВАТ „Житомирхліб” тис.грн.

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007р. у % до 2005р.
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції	32975,9	35722,6	46456,3	140,9
Собівартість реалізованої продукції	24472,3	28591,6	36465,6	149,0
Валовий прибуток	8503,6	7131	9990,7	117,5
Інші операційні доходи	1296,4	845,1	823,8	63,5
Адміністративні витрати	1347,3	1258,9	2284,5	169,6
Витрати на збут	3762,6	3895,2	4850,3	128,9
Інші операційні витрати	2574,6	2180,5	1621,0	63,0
Фінансові результати від операційної діяльності:
прибуток	2115,5	641,5	2058,7	97,3
Інші доходи	5,6	35,2	257,3	в 46 раз
Інші витрати	25,9	15,6	243,5	в 9,4 рази
Фінансові витрати	901,3	568,6	702,1	77,9
Податок на прибуток від звичайної діяльності	1079,2	27,7	342,6	31,7
Чистий прибуток	114,7	64,8	1027,8	в 9 раз

Надходження інших операційних доходів в 2005 р. зменшилось, порівняно з 2005р. на 472,6 тис.грн, або на 36,5%, що пов’язано скороченням грошових надходжень від операційної оренди активів та від реалізації оборотних активів.

Значно зросли адміністративні витрати за період 2005-2007рр. – на 937,2 тис.грн, або на 70%, що пов’язано зі зростанням чисельності адміністративного персоналу та подорожчанням комунальних тарифів.

Витрати на збут за даний період зросли на 1087,7 тис.грн, або на 29%, що пов’язано з інтенсифікацію маркетингових зусиль для стимулювання збуту.

Інші операційні витрати в 2007р. зменшились на 953,6 тис.грн., або на 37%, що є позитивним для підприємства.

Фінансовий результат від операційної діяльності в 2007р. зменшився в порівнянні з 2005р. на 56,8 тис. грн. , або на 2,7%.

Чистий прибуток підприємства збільшився порівняно з 2005 р. на 913,1 тис. грн., або в 9 раз.

Подальшим напрямом аналізу економічної ефективності господарської діяльності ВАТ „Житомирхліб” є розрахунок узагальнюючих показників ефективності діяльності підприємства.

Узагальнюючий, кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку — рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання (табл.2.6).

Таблиця 2.6.

Ефективність господарської діяльності ВАТ „Житомирхліб”

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	Відхилення 2007 р. від 2005 р.
(+/-)	%
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції, тис.грн.	32975,9	35722,6	46456,3	13480,4	40,9
Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	24472,3	28591,6	36465,6	11993,3	49,0
Валовий прибуток, тис.грн.	8503,6	7131	9990,7	1487,1	17,5
Чистий прибуток, тис.грн.	114,7	64,8	1027,8	913,1	796,1
Середньорічна вартість активів, тис.грн.	15506,40	13738,40	15087,10	-419,3	-2,7
Припадає на 1 працюючого, тис.грн.
валового прибутку	11,46	10,00	10,65	-0,8	-7,1
чистого прибутку	0,15	0,09	1,10	0,9	в 7,3 рази
Валова рентабельність активів, %	54,84	51,91	66,22	11,38	х
Чиста рентабельність активів, %	0,74	0,47	6,81	6,07	х
Валова рентабельність продукції, %	28,75	21,13	22,91	-5,83	х
Чиста рентабельність продукції, %	0,39	0,19	2,36	1,97	х
Валова рентабельність продажу, %	25,79	19,96	21,51	-4,28	х
Чиста рентабельність продажу, %	0,35	0,18	2,21	1,86	х

За результатами проведеного аналізу діяльності ВАТ „Житомирхліб” можна зробити висновок, що з кожним роком виробнича і фінансова ситуація на підприємстві покращується: зростають темпи обсягу виробництва і реалізації продукції, а також темпи росту валового і чистого прибутку. Господарську діяльність підприємства можна вважати високорентабельною.

2.3. Аналіз функціонування інфраструктури підприємства

Основна діяльність ВАТ „Житомирхліб” представлена наступними виробництвами:

— Хлібним відділенням.

— Кондитерським відділенням.

— Дрібно-штучним відділенням.

— Дільницею друку і тари.

— Картонажною дільницею.

Функціонування основних виробничих сфер не можливе без роботи допоміжних виробництв, призначення яких, як правило, передається у їх назві.

Допоміжні виробництва ВАТ „Житомирхліб”:

— Лабораторія.

— Автотранспортна дільниця.

— Енергетична служба.

— Механічна служба.

— Ремонтно-будівельна бригада.

— Столярна майстерня.

В виробничій лабораторії проводиться моніторинг якості сировини, що надходить на завод, а також здійснюється контроль якості готової продукції.

Автотранспортна дільниця забезпечує транспортування сировини на комбінат і доставку готової продукції до споживачів.

Завдяки функціонуванню енергетичної служби всі підрозділи підприємства забезпечені необхідними енергоресурсами.

Служба провадить наступні види енергоресурсів:

— теплову енергію у вигляді пари й гарячої води;

— кисень;

— питну воду;

— технічну воду;

— відводить стоки.

Енергетична служба крім виробництва енергоресурсів експлуатує теплові мережі, надає послуги з ремонту енергетичного устаткування й мереж.

Основне призначення механічної служби — технічне обслуговування, підтримка в нормальному стані устаткування, а також виробничих приміщень всіх підрозділів підприємства, а також інших замовників.

Механічна служба виконує наступні види робіт:

— технічне обслуговування, малий, середній і капітальний ремонти технологічного устаткування (а також підйомно-транспортного устаткування;

— ремонт електродвигунів всіх марок, стартерів, зварювальних агрегатів;

— перемотування електродвигунів змінного струму, трансформаторів, котушок;

— просочення, просушка, задувка електроустаткування.

Ремонтно-будівельна бригада здійснює ремонтно-будівельні роботи:

• штукатурні,
• малярські,
• облицювальні,
• покрівельні та ін.

Адміністративний апарат, що забезпечує функціонування основного і допоміжного виробництва ВАТ „Житомирхліб” складається з наступних підрозділів:

• відділ збуту,
• відділ постачання,
• відділ економіки і виробництва,
• бухгалтерія,
• юридичний відділ,
• відділ кадрів,
• охоронна служба,
• канцелярія.

Соціальна інфраструктура ВАТ „Житомирхліб” складається з їдальні і гуртожитку. Гуртожиток надається для проживання працівникам підприємства і тому фінансується виключно за рахунок коштів підприємства. Їдальня, розташована безпосередньо на території підприємства, обслуговує виключно працівників підприємства.

Соціальна інфраструктура підприємства перебуває на належному рівні, проте рівень її фінансування є недостатнім.

ВАТ „Житомирхліб” має реальні перспективи на подальше, успішне функціонування, тому зможе ефективніше забезпечувати свою соціальну інфраструктуру, як у фінансовому так і в технічному плані. Від цього насамперед виграють працівники підприємства, а в остаточному підсумку й саме підприємство.

Таким чином, перспективний аналіз інфраструктури ВАТ „Житомирхліб” показав, що постачання всіх структурних підрозділів підприємства повним набором інфраструктурних послуг здійснюється оптимальним чином.

Проте організація інфраструктури ВАТ „Житомрихліб” має певні недоліки, а саме:

— низький рівень механізації допоміжного виробництва;

— відсутність центрів витрат і відповідальності структурних підрозділів;

— недостатній рівень фінансування соціальної інфраструктури.

Усунення даних недоліків є першочерговими заходами щодо підвищення ефективності інфраструктури ВАТ „Житомирхліб”.

Розділ 3. Напрямки та підходи щодо вдосконалення виробничого процесу

3.1. Підвищення рівня механізації допоміжного виробництва підприємства

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва — засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

— упровадження комплексної механізації та автоматизації;

— удосконалення технології виробництва;

— хімізація виробництва;

— зростання рівня електроозброєності [2, с. 155].

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов’язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та ін., надміцні матеріали тощо [2, с. 157].

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду [2, с. 157].

Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості вітчизняних підприємств.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є:

— підтримання у робочому стані машин та устаткування;

— своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами;

— живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій[2, с. 158].

На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.

В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

— ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;

— забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;

— переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

— забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

— забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку ВАТ „Житомирхліб”.

У сфері технічного обслуговування виробництва на підприємстві працює 40 % всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва, а й низьким рівнем механізації допоміжного виробництва.

Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати.

Для допоміжних підрозділів ВАТ „Житомирхліб” характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці.

Аналіз господарської діяльності ВАТ „Житомирхліб” свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вища доля ручної праці.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

3.2. Виділення центрів витрат і відповідальності на підприємстві

Істотно підвищити економічну ефективність інфраструктури ВАТ „Житомирхліб” дозволить виділення центрів витрат і відповідальності.

По обсягу повноважень їх керівників і обов'язків — це центри витрат, продаж, доходу, капітальних вкладень, інвестицій, контролю й управління. Для кожного центра відповідальності повинні бути визначені цілі й завдання, у тому числі й облікові, тобто яка інформація, з якою періодичністю, куди й ким повинна надаватися. Робота повинна бути спрямована на пошук необхідної інформації й забезпечення нею осіб, що приймають рішення, тоді, коли вона їм потрібна, і в формі придатній для практичного використання.

Центром витрат є підрозділ, який відповідає лише за витрати. Центри витрат можуть змінюватися від підрозділу з декількома працівниками до цілого підприємства, також вони можуть існувати в середині інших центрів витрат і можуть бути організовані всюди, де можливо визначити і виміряти стосовно даної структурної одиниці випуск і витрати, необхідні для виробництва одиниці продукції [2, с. 168]. Типовим прикладом є будь-який виробничий підрозділ підприємства (цех основного виробництва). Можливо вважати, що центр витрат — найменший підрозділ, а інші центри відповідно складаються з центрів витрат.

Центром виручки є підрозділ, який відповідає переважно за обсяг реалізації продукції, а за витрати — в обмеженому обсязі, наприклад, відділ збуту, який відповідає не за всю собівартість продукції, а лише за витрати на її реалізацію. Взаємозв'язку між витратами на функціонування такого центру і значенням обсягу реалізації продукції практично немає, тому основним показником, що контролюється, є виручка, а також показники, що її визначають (обсяг збуту у натуральному виразі, ціни, структура реалізації). Ефективність діяльності зовнішньоторговельних підрозділів підприємств має визначатися саме на основі обсягу продажу [2, с. 169].

Виділення центрів відповідальності припускає наявність механізму розподілу відповідальності. Тому інформація повинна надаватися по ієрархічному принципу.

Керування витратами відбувається через діяльність людей. Саме люди, що беруть участь у процесі управління, повинні відповідати за доцільність виникнення того або іншого виду витрат. Тому центр відповідальності — це структурний елемент підприємства, його економічний суб'єкт, у межах якого менеджер відповідає за доцільність понесених витрат.

В умовах ВАТ „Житомирхліб”, як і на інших сучасних підприємствах, взаємодіють численні форми діяльності, що відрізняються від виробничої: маркетингова, збутова, постачальницька, інвестиційна й т.д. Коло операцій у рамках цих форм діяльності не вписується у звичні рамки виробничої діяльності. Тут відбувається пряме сполучення центрів відповідальності із центрами витрат (рис.3.1).

При цьому принциповою особливістю управлінського обліку є не тільки необхідність контролю за витратами по центрах і місцях їх виникнення в сфері виробництва, але і їх контроль і порівняння по центрах витрат, що входять до складу інших центрів відповідальності або виникаючих обособленно. Це центри продаж, центри доходу, центри прибутку, центри інвестицій, капітальних вкладень і т.п. У кожному центрі відповідальність на керівника покладає не на всю суму доходів і видатків, а тільки на ту частину, що контролюється даним центром.

Тут важливе значення мають виділювані місця виникнення витрат. Місця виникнення витрат — це структурні одиниці й підрозділи (робочі місця, бригади, виробництва, ділянки, цехи, відділи й т.п.) – інфраструктура ВАТ „Житомирхліб”, у яких відбувається первісне споживання виробничих ресурсів і по яких організується планування, нормування й облік витрат виробництва з метою контролю й управління витратами, організації внутрішнього господарського розрахунку.

Місця виникнення витрат є об'єктами аналітичного обліку витрат на виробництво по економічних елементах і статтям собівартості. Аналітичний облік по місцях виникнення витрат організується в рамках існуючої ієрархічної співпідпорядкованості ( цех – ділянка – бригада).

Виробничі місця виникнення витрат складаються з багатьох місць споживання ресурсів різного технологічного рівня. Основні — виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги на сторону. Допоміжні — обслуговують внутрішні технологічні процеси. В основних центрах відповідальності витрати враховують у розрізі об'єктів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг, в обслуговуючих — у позаелементному розрізі витрат [2, с. 171].

Виходячи з економічних міркувань і можливостей розмежування відповідальності можна дати обґрунтовану характеристику будь-якого виділюваного в системі виробничих відносин центра витрат і відповідальності.

Порівняння витрат і результатів по видах діяльності, центрам витрат, центрам відповідальності й місцям їхнього виникнення в рамках управлінського обліку забезпечує контроль і управління витратами, результатами, цінами й ринком. При цьому управлінський облік забезпечує деталізацію витрат і точність калькулювання собівартості по видах продукції, що випускається. Таким чином, всі витрати конкретного підрозділу ВАТ „Житомирхліб” необхідно враховувати по центрах відповідальності. Прямі витрати — по місцях витрат. Витрати, які неможливо віднести на конкретний вид основної діяльності (продукцію, роботи, послуги), доцільно враховувати по місцях їх формування (лабораторія, інструментальне бюро).

Центри відповідальності в ВАТ „Житомирхліб” необхідно обумовлювати за принципом виробничого функціонування — постачання, виробництво, збут, управління. Так, центр постачання контролює не тільки витрати по заготовлянню сировини, матеріалів, палива, але й обсяги, величину і якість матеріальних запасів.

Центр збуту контролює не тільки обсяги й вартість реалізованої продукції, робіт, послуг, але й витрати, пов'язані з діяльністю даного центра. Це дає можливість установлювати нормативну або граничну величину витрат, за якої несе відповідальність конкретний керівник.

Інформація, одержувана в результаті управлінського обліку, становить звичайно комерційну таємницю підприємства. Вона не підлягає опублікуванню й носить конфіденційний характер. Адміністрація підприємства самостійно встановлює склад, строки й періодичність подання внутрішньої звітності.

Працівникам, відповідальним за складання звітів, необхідно регулярно аналізувати якість і джерела інформації з місць виникнення й центрам відповідальності, а аналізом сформованих ситуацій повинні займатися керівники. Якщо окремі показники формуються цілим рядом підрозділів, то приналежним декільком власникам інформація повинна бути однорідною, що робить доцільним організацію загальних фінансових потоків.

3.3. Розвиток соціальної інфраструктури підприємства

Виробництво — це комплексний процес створення матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди і взаємовідносини між ними. Тому кожне підприємство становить не лише складну виробничо-економічну, а й не менш складну соціальну систему [8, c. 325]. На результативність діяльності підприємства помітно впливають соціально-культурні чинники зовнішнього середовища. Тому сучасні підприємства об'єктивно мусять спрямовувати певну частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем соціального характеру.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити:

1) їдальні, кафе, буфети;

2) лікарні, поліклініки, медпункти;

3) власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування;

4) школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації;

5) дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури);

6) бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо.

Утримання всієї можливої (необхідної) сукупності об'єктів соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих коштів. За умов кризового стану і зв'язаної з цим обмеженості фінансових ресурсів багато які підприємства змушені передати створені раніше окремі об'єкти соціальної інфраструктури в підпорядкування місцевих органів влади — районних, міських та обласних держадміністрацій. Проте й нині існують і навіть створюються нові заклади освіти, охорони здоров'я та відпочинку галузевого підпорядкування [8, с. 327].

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підпорядковано відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності ВАТ „Житомирхліб” недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

Рівень розвитку соціальної інфраструктури безсумнівно впливає на економічні показники.

По-перше, соціальна інфраструктура створює передумови для відтворення робочої сили, по-друге, стежить за здоров'ям і освітою, по-третє, забезпечує продовольчими й промисловими товарами, через мережу торговельних установ, по-четверте, підтримує культурно-моральний потенціал людей. У цілому діяльність соціальної інфраструктури спрямована на задоволення потреб людей, тобто робочої сили.

Якщо рівень розвитку соціальної інфраструктури високий, то це не може не відобразитись на ефективності виробництва.

Організована соціальна інфраструктура дозволяє працівникові більше часу приділяти процесу виробництва, а не пошуку необхідних продуктів або послуг.

Тому необхідно підвищити рівень фінансування соціальної інфраструктури для підвищення ефективності утримання й створення нових об'єктів соціальної сфери.

Вирішення питань соціального розвитку колективу підприємства належать до найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва, високої результативності виробничо-господарської та комерційної діяльності. Сучасні умови господарювання висувають підвищені вимоги до персоналу підприємства, рівня його загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Постійний розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, уміння використовувати сучасні технічні засоби, нову техніку й технологію, новітні наукові досягнення.

Для задоволення соціальних потреб працівників будь-яке підприємство має скласти план соціального розвитку, тобто обґрунтовану, фінансове та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на вдосконалення соціальної структури кадрів, поліпшення умов праці й побуту всіх категорій працівників, їхнього соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Однією з передумов ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі трудового колективу. Так, встановлення необхідних співвідношень різних категорій працівників за статтю і віком має на меті своєчасне забезпечення потреб у кадрах сучасного виробництва, адаптованого до ринкових умов господарювання. Характер і зміст праці, що невпинно й швидко змінюються під впливом досягнень науково-технічного та організаційного прогресу, потребують такого самого динамічного поліпшення професійної та кваліфікаційної структури персоналу, а відтак у плані соціального розвитку підприємства дуже вагомими мають бути заходи щодо підвищення рівня спеціальної освіти працівників, зменшення плинності кадрів.

У плані соціального розвитку обов'язково треба передбачити конкретні заходи, спрямовані на вдосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості повітря тощо). Не менш важливою є розробка заходів для збереження належної працездатності протягом тривалого часу і запобігання швидкій стомлюваності. Ці заходи сприятимуть усуненню надмірних фізичних та нервово-психологічних навантажень, установленню оптимальних режимів праці й відпочинку, організації робочого місця, технічного стану знарядь праці, інтенсивності роботи, належної виробничої естетики тощо. Особливу увагу треба приділити заходам, що підвищують безпеку праці та усувають виробничий травматизм, а також запобігають професійним захворюванням.

До плану соціального розвитку трудового колективу обов'язково включають також заходи для поліпшення житлових і побутових умов працівників підприємства, їхнього соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я, а також зміцнення матеріально-технічної бази відповідних об'єктів соціальної інфраструктури.

План соціального розвитку підприємства має передбачати також заходи для посилення трудової та творчої активності, зокрема ті, що сприяють розвитку раціоналізаторства й науково-технічної творчості працівників.

Головні аспекти плану соціального розвитку підприємства мають бути узгоджені з відповідними територіальними планами. Це зв'язано з тим, що чимало соціальних проблем за своїм значенням і можливостями розв'язання виходять за межі окремого підприємства.

Висновки

На основі теоретичного огляду і практичного дослідження ВАТ „Житомирхліб” зроблено наступні висновки.

Виробничий процес — це сукупність дій людей, засобів праці та природи для перетворення предметів праці в готову продукцію.

На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість частинних процесів, які утворюють структуру виробничого процесу.

Усі виробничі процеси залежно від їх ролі в процедурі виготовлення кінцевої продукції поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Організація виробничого процесу полягає також у забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і обслуговуючих процесів, а також людей та матеріальні елементи виробництва.

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу.

Інфраструктура підприємства- це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства.Прицьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства- це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

Аналізуючи діяльність ВАТ „Житомирхліб”, відмічено, що за 2007 р. виробнича і фінансова ситуація на підприємстві значно покращилась: зросли темпи росту обсягу виробництва і реалізації продукції, а також темпи росту валового і чистого прибутку. Підвищились і показники використання ресурсів підприємства: продуктивність праці, фондовіддача, коефіцієнт оборотності і оборотних засобів. Зростання обсягів господарської діяльності викликано значним розширенням ассортименту хлібобулочних та кондитерських виробів.

За результатами проведеного аналізу діяльності ВАТ „Житомирхліб” можна зробити висновок, що з кожним роком виробнича і фінансова ситуація на підприємстві покращується: зростають темпи обсягу виробництва і реалізації продукції, а також темпи росту валового і чистого прибутку. Господарську діяльність підприємства можна вважати високорентабельною.

Основна діяльність ВАТ „Житомирхліб” представлена наступними виробництвами: хлібним відділенням, кондитерським відділенням, дрібно-штучним відділенням, дільницею друку і тари, картонажною дільницею.

Допоміжні виробництва ВАТ „Житомирхліб”: лабораторія, автотранспортна дільниця, енергетична служба, механічна служба, ремонтно-будівельна бригада, столярна майстерня.

Адміністративний апарат, що забезпечує функціонування основного і допоміжного виробництва ВАТ „Житомирхліб” складається з наступних підрозділів: відділ збуту, відділ постачання, відділ економіки і виробництва, бухгалтерія, юридичний відділ, відділ кадрів, охоронна служба, канцелярія.

Таким чином, перспективний аналіз інфраструктури ВАТ „Житомирхліб” показав, що постачання всіх структурних підрозділів підприємства повним набором інфраструктурних послуг здійснюється оптимальним чином.

Проте організація інфраструктури ВАТ „Житомрихліб” має певні недоліки, а саме:

— низький рівень механізації допоміжного виробництва;

— відсутність центрів витрат і відповідальності структурних підрозділів;

— низький рівень фінансування соціальної інфраструктури.

Усунення даних недоліків є першочерговими заходами щодо підвищення ефективності інфраструктури ВАТ „Житомирхліб”.

Список використаних джерел

1. Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. — К.: А.С.К., 2004. — 399 с.

2. Васильков В. Г. Організація виробництва: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 524 c.

3. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.

4. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 208 с.

5. Денисенко М. П. Економіка підприємства: пошук шляхів розвитку: Посібник. -К.: МАУП, 2002. — 78 с.

6. Економіка виробничого підприємства /За ред. Й.М. Петровича. – К.: Знання, 2001.- 406 с.

7. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2003. — 335 с.

8. Економіка підприємства: Навчальний посібник /За ред. С.Ф.Покропивного. -2-е вид., перероб. та доп.. -К.: КНЕУ, 2000. — 526 с.

9. Іващенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. — К.: ЗАТ НІЧЛАВА , 1999. — 204 с.

10. Макаровська Т. П. Економіка підприємства: Навчальний посібник -К.: МАУП, 2003. -298 с.

11. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 580 с.

12. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Вікар, 2006. — 219 с.

13. Партин Г. О., Загородній А. Г., Ясінська А. І. Управлінський облік: Навч.-метод. посіб. — К.: Знання, 2006. — 235 с.

14. Ревуцька Н. В. Харчова промисловість України: оцінка діючих бізнес-моделей в галузі //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — №12.- С. 89-96.

15. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственнной деятельности предприятия. – Минск: ООО «Новое знание», 1999. – 688 с.

16. Сідун В. А. Економіка підприємства: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.

17. Семенов Г. А. Економіка підприємства: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.

18. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник . – К.: МАУП, 1998. – 156 с.

19. Федорова О. Прибуток, рентабельність, ефективність: Економічні фактори підвищення прибутковості хлібобулочного виробництва //Харчова і переробна промисловість. — 2003. — № 6. — С. 5

20. Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 286 с.

Додатки

Додаток А.

К о д и

Дата (рік, місяць, число)

01

01

01

Підприємство:

ВАТ «Житомирхліб»

за ЄДРПОУ

Територія:

Житомир

за КОАТУУ

Форма власності:

колективна

за КФВ

Орган державного управління:

немає

за СПОДУ

Галузь:

Харчова промисловість

за ЗКГНГ

Вид економічної діяльності:

виробництво

за КВЕД

Одиниця виміру: тис. грн.

Контрольна сума

Адреса:

м.Житомир

БАЛАНС

на	" 01 " січня	2005 р.
Форма №1	Код за ДКУД
Актив	Код рядка	на поч.зв.пер.	на кін.зв.пер.
1	2	3	4
I. Необоротні активи:
Нематеріальні активи:
Залишкова вартість	10	14	38
Первинна вартість	11	16	45
Знос	12	2	7
Незавершене будівництво	20	180	261
Основні засоби:
Залишкова вартість	30	167640	165009
Первинна вартість	31	365163	376398
Знос	32	197523	211389
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі ін. підприємств	40
інші фінансові інвестиції	45
Довгострокова дебіторська заборгованість	50
Відстрочені податкові активи	60
Інші необоротні активи	70
Усього за розділом I	80	167834	165308
II. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	100	7606	5333
тварини на вирощуванні та відгодівлі	110
незавершене виробництво	120
готова продукція	130
Товари	140	455	64
Векселі одержані	150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:		42547	51924
чиста реалізаційна вартість	160
первинна вартість	161		63480
резерв сумнівних боргів	162		11556
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом	170	695	9
за виданими авансами	180
з нарахованих доходів	190
із внутрішніх розрахунків	200
Інша поточна заборгованість	210	2428	1081
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	230	4264	21320
в іноземній валюті	240
Інші оборотні активи	250	7864	6097
Усього за розділом II	260	65859	85828
III. Витрати майбутніх періодів	270	23	21
Баланс	280	233716	251157
Пасив	Код рядка	на поч.зв.пер.	на кін.зв.пер.
1	2	3	4
I. Власний капітал
Статутний капітал	300	30600	30600
Пайовий капітал	310
Додатковий вкладений капітал	320
Інший додатковий капітал	330	155686	158614
Резервний капітал	340	1348	1348
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	-8040	-10087
Неоплачений капітал	360
Вилучений капітал	370
Усього за розділом I	380	179594	180475
II. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення витрат персоналу	400
Інші забезпечення	410
Цільове фінансування	420
Усього за розділом II	430
III. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків	440
Довгострокові фінансові зобов'язання	450
Відстрочені податкові зобов'язання	460
Інші довгострокові зобов'язання	470
Усього за розділом III	480
IV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків	500
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	510
Векселі видані	520
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	50267	61079
Поточні зобов'язання за розрахунками:
з одержаних авансів	540	2049	1521
з бюджетом	550	472	4740
з позабюджетних платежів	560	52
зі страхування	570		237
з оплати праці	580	33	882
з учасниками	590	25	21
із внутрішніх розрахунків	600
Інші поточні зобов'язання	610	1224	2202
Усього за розділом IV	620	54122	70682
V. Доходи майбутніх періодів	630
Баланс	640	233716	251157

	К о д и
Дата (рік, місяць, число)	01	01	01
Підприємство:	ВАТ «Житомирхліб»	за ЄДРПОУ
Територія:	Житомир	за КОАТУУ
Орган державного управління:	немає	за СПОДУ
Галузь:	Харчова промисловість	за ЗКГНГ
Вид економічної діяльності:	виробництво	за КВЕД
Одиниця виміру: тис. грн.	Контрольна сума

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

на

" 01 " січня

2005 р.

Форма №2

Код за ДКУД

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
Стаття	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10	300307,2	251072,4
Податок на додану вартість	15	50051,2	41845,4
Акцизний збір	20
Інші вирахування з доходу	30
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	35	250256,0	209227,0
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	40	243719,0	190329,0
Валовий:	50	6537,0	18898,0
— прибуток
— збиток	55
Інші операційні доходи	60
Адміністративні витрати	70	1958,0	2951,0
Витрати на збут	80	1021,0	1412,0
Інші операційні витрати	90
Фінансові результати від операційної діяльності:	100	3558,0	14535,0
— прибуток
— збиток	105
Доход від участі в капіталі	110
Інші фінансові доходи	120
Інші доходи	130
Фінансові витрати	140	1502,2	1458,9
Витрати від участі в капіталі	150
Інші витрати	160	1256,4	2854,7
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:	170	799,4	10221,4
— прибуток
— збиток	175
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	239,8	3066,4
Фінансові результати від звичайної діяльності:	190	559,6	7155,0
— прибуток
— збиток	195
Надзвичайні:	200
— доходи
— витрати	205
Податки з надзвичайного прибутку	210
Чистий:	220	559,6	7155,0
— прибуток
— збиток	225
ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ
Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Матеріальні витрати	230	152800,0	102817,0
Витрати на оплату праці	240	22340,0	15582,0
Відрахування соціальні заходи	250	8712,6	6077,0
Амортизація	260	13866,0	14521,0
Інші операційні витрати	270	1758,0	1852,0
Разом	280	199479,6	140853,0
ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ
Назва статті	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Середньорічна кількість простих акцій	300	51250	51784
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	310	51250	51784
Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію, грн.	320	0,01	0,14
Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію	330	0,01	0,14
Дивіденди на одну просту акцію	340	0,05	0,08

К о д и

Дата (рік, місяць, число)

01

01

01

Підприємство:

ВАТ «Житомирхліб»

за ЄДРПОУ

Територія:

Житомир

за КОАТУУ

Форма власності:

колективна

за КФВ

Орган державного управління:

немає

за СПОДУ

Галузь:

Харчова промисловість

за ЗКГНГ

Вид економічної діяльності:

виробництво

за КВЕД

Одиниця виміру: тис. грн.

Контрольна сума

Адреса:

м. Житомир

БАЛАНС

на

" 01 " січня

2006 р.

Актив	Код рядка	на поч.зв.пер.	на кін.зв.пер.
1	2	3	4
I. Необоротні активи:
Нематеріальні активи:
Залишкова вартість	10	38	27
Первинна вартість	11	45	57
Знос	12	7	30
Незавершене будівництво	20	261	24713
Основні засоби:
Залишкова вартість	30	165009	161505
Первинна вартість	31	376398	382590
Знос	32	211389	221085
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі ін. підприємств	40
інші фінансові інвестиції	45		3088
Довгострокова дебіторська заборгованість	50
Відстрочені податкові активи	60
Інші необоротні активи	70
Усього за розділом I	80	165308	189333
II. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	100	5333	5163
тварини на вирощуванні та відгодівлі	110
незавершене виробництво	120
готова продукція	130
Товари	140	64	16701
Векселі одержані	150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:		51924	47612
чиста реалізаційна вартість	160
первинна вартість	161	63480	68477
резерв сумнівних боргів	162	11556	20865
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом	170	9	1468
за виданими авансами	180
з нарахованих доходів	190
із внутрішніх розрахунків	200
Інша поточна заборгованість	210	1081	14967
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	230	21320	13619
в іноземній валюті	240
Інші оборотні активи	250	6097	5541
Усього за розділом II	260	85828	105071
III. Витрати майбутніх періодів	270	21	63
Баланс	280	251157	294467
Пасив	Код рядка	на поч.зв.пер.	на кін.зв.пер.
1	2	3	4
I. Власний капітал
Статутний капітал	300	30600	30600
Пайовий капітал	310
Додатковий вкладений капітал	320
Інший додатковий капітал	330	158614	159794
Резервний капітал	340	1348	1348
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	-10087	1710
Неоплачений капітал	360
Вилучений капітал	370
Усього за розділом I	380	180475	193452
II. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення витрат персоналу	400
Інші забезпечення	410
Цільове фінансування	420
Усього за розділом II	430
III. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків	440
Довгострокові фінансові зобов'язання	450
Відстрочені податкові зобов'язання	460
Інші довгострокові зобов'язання	470
Усього за розділом III	480
IV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків	500
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	510
Векселі видані	520
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	61079	62821
Поточні зобов'язання за розрахунками:
з одержаних авансів	540	1521	2272
з бюджетом	550	4740	3704
з позабюджетних платежів	560
зі страхування	570	237	290
з оплати праці	580	882	1040
з учасниками	590	21	21
із внутрішніх розрахунків	600
Інші поточні зобов'язання	610	2202	30867
Усього за розділом IV	620	70682	101015
V. Доходи майбутніх періодів	630
Баланс	640	251157	294467

	К о д и
Дата (рік, місяць, число)	01	01	01
Підприємство:	ВАТ «Житомирхліб»	за ЄДРПОУ
Територія:	Житомир	за КОАТУУ
Орган державного управління:	немає	за СПОДУ
Галузь:	Харчова прословість	за ЗКГНГ
Вид економічної діяльності:	виробництво	за КВЕД
Одиниця виміру: тис. грн.	Контрольна сума

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

на

" 01 " січня

2006 р.

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
Стаття	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10	339445,2	300307,2
Податок на додану вартість	15	56574,2	50051,2
Акцизний збір	20
Інші вирахування з доходу	30
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	35	282871	250256,0
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	40	229607	243719,0
Валовий:	50	53264,0	6537,0
— прибуток
— збиток	55
Інші операційні доходи	60
Адміністративні витрати	70	14247	1958,0
Витрати на збут	80	5324,2	1021,0
Інші операційні витрати	90	4568,9
Фінансові результати від операційної діяльності:	100	29123,9	3558,0
— прибуток
— збиток	105
Доход від участі в капіталі	110
Інші фінансові доходи	120
Інші доходи	130
Фінансові витрати	140	3742,2	1502,2
Витрати від участі в капіталі	150
Інші витрати	160	4547,8	1256,4
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:	170	20833,9	799,4
— прибуток
— збиток	175
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	6250,2	239,8
Фінансові результати від звичайної діяльності:	190	14583,7	559,6
— прибуток
— збиток	195
Надзвичайні:	200
— доходи
— витрати	205
Податки з надзвичайного прибутку	210
Чистий:	220	14583,7	559,6
— прибуток
— збиток	225
ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ
Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Матеріальні витрати	230	149856,0	152800,0
Витрати на оплату праці	240	25788,0	22340,0
Відрахування соціальні заходи	250	10057,3	8712,6
Амортизація	260	12478,2	13866,0
Інші операційні витрати	270	1245,2	1758,0
Разом	280	199424,7	199476,6
ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ
Назва статті	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Середньорічна кількість простих акцій	300	52342	51250
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	310	52342	51250
Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію, грн.	320	0,28	0,01
Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію	330	0,28	0,01
Дивіденди на одну просту акцію	340	0,1	0,05