1. Організація самостійної роботи студентів

Приєднання України до Болонського процесу значно актуалізує проблему організації самостійної роботи студентів ВНЗ, оскільки спостерігається тенденція до скорочення аудиторних годин і збільшення часу, відведеного на самостійну роботу За європейською кредитно-трансферною та акумулюючоюсистемою (ECTS) ключовою складовою професійної освіти визнано індивідуальну роботу студентів саме тому їй відводиться близько половини годин навчального навантаження [2].

Враховуючи різноаспектність і складність сучасного наукового знання, зростання вимог до рівня професійної компетентності майбутніх фахівців, самостійну роботу студентів ми розглядаємо з позицій компетентнісного підходу У відповідності до ключових компетенцій визначених Радою Європи, здатність самостійно здобувати нові знання й уміння, готовність до постійного підвищення освітнього рівня становлять сутність персональної компетенції фахівця [3]. У цьому зв’язку самостійну роботу ми розглядаємо як спосіб індивідуалізації процесу навчально-професійної підготовки студентів, як основу самоосвітньої діяльності спеціалістів, вагомий чинник їхньої професійної мобільності.

Результативність самостійної роботи значною мірою залежить від способу її організації. У зв’язку з цим нами розроблено та впроваджено технологію організації самостійної роботи (СР) студентів що включає три етапи: інформаційно-адаптивний, процесуальний, контрольно-аналітичний (рис. 1).

На інформаційно-адаптивному етапі визначається мета, проводиться відбір і структурування змісту самостійної роботи, здійснюється конструювання завдань для самостійного виконання студентами. Необхідною умовою організації СР є упорядкування навантаження на студента, що забезпечується відповідним календарним плануванням та узгодженням етапності виконання завдань самостійної роботи з різних навчальних дисциплін. Особливо це стосується студентів старших курсів, де обсяг матеріалу, винесеного на самостійне опрацювання, може бути значним у зв’язку з виконанням курсових або дипломних робіт.

Рис. 1. Технологія організації самостійної роботи студентів

Процесуальний етап включає продуктивну самостійну навчальну діяльність студентів за участю викладача, який виконує функцію консультантатьютора

Контрольно-аналітичний етап передбачає визначення рейтингу студентів з урахуванням результатів фактичного виконання завдань для самостійної роботи, а також коригування навчально-методичного забезпечення самостійної роботи

Оптимізація самостійної роботи студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу потребує узагальнення відомостей щодо основних видів самостійної роботи (табл. 1). Слід врахувати, що самостійна робота повинна ґрунтуватися на індивідуальному підході з урахуванням інтересів, мотивів, потенціалу кожного студента.

Таблиця 1

Види самостійної роботи студентів

Оцінка результативності самостійної роботи студентів здійснюється з урахуванням трьох критеріїв: особистісного, когнітивного, академічного (рис. 2).

У своїх пропозиціях щодо організації самостійної роботи студенти наголошують на необхідності більш координованої і якісної допомоги викладачів у її реалізації. Це пояснюється тим, що навчання у вищому навчальному закладі є для них новим видом діяльності і, як уже зазначалось, важливу роль відіграють адаптаційні процеси, і звичайно викладачі повинні

сприяти полегшенню адаптації першокурсників.

Лекція є однією із форм навчання у вищому навчальному закладі, яка не тільки формує знання, а й сприяти всебічному розвитку особистості, її самоосвіті та самовдосконаленню.

Питання лекційного викладання висвітлені у багатьох публікаціях відомих вчених вітчизняної та зарубіжної педагогіки. Лекція у вищому навчальному закладі є основною формою навчальної роботи, на яку відводиться до 60% навчального часу. Разом з цим лекція має ряд недоліків, до яких відносяться монологічність, слабкість оперативного контролю викладача за ступенем засвоєння навчального матеріалу, труднощі впровадження індивідуального підходу тощо.

Сьогодні лекція – це не тільки засіб повідомлення наукової інформації, а й процес посилення мотивації навчання, активізації розумової діяльності, спонукання до постійного оновлення і вдосконалення набутого досвіду. Лекція – ефективна форма систематичного, емоційного, безпосереднього контакту свідомості, почуттів, волі, інтуїції особистості педагога із внутрішнім світом магістрантів. Нестандартно мислячий, знаючий, компетентний, цікавий для молоді викладач надає не просто інформацію, а спонукає до проникнення у сутність навчального матеріалу за рахунок захопленості, глибини обізнаності у науковій галузі.

Студент самостійно опрацьовує навчальну літературу, конспекти лекцій, матеріали до практичних, лабораторних та семінарських занять; вміє опрацьовувати матеріали з мережі Інтернет, виконувати реферати, готуватись до виступів та повідомлень.

СРС за допомогою самостійного перегляду відео- та теле-лекцій, слайд-лекцій в залах для СРС, бібліотеці електронної літератури, робота в мережі Інтернет тощо, сприяє активізації самостійної пізнавальної діяльності студентів.

Самостійна робота студентів забезпечується комплексом навчально-методичної літератури – підручниками, посібниками, практикумами, методичними рекомендаціями; навчальними програмами з кожної дисципліни, текстами лекцій, матеріалами та завданнями для самостійної роботи студентів, темами рефератів та науково-дослідних завдань, завданнями для практики, тестами для контролю рівня навчальних досягнень студентів. Забезпеченість студентів навчально-методичною літературою є важливою складовою і необхідною умовою ефективної та якісної підготовки фахівців в нинішніх соціально-економічних умовах.

Для успішної організації навчального процесу студенти повинні бути забезпечені навчально-методичними виданнями для аудиторної та самостійної поза аудиторної роботи. Навчально-методичні видання регламентують зміст навчання і спрямовані на формування компетентностей і якостей, які необхідні у професійній діяльності майбутніх фахівців.

Контроль рівня навчальних досягнень допомагає студентам критично оцінювати свої успіхи в навчанні та помилки, правильно організувати подальшу роботу, забезпечити її системність та регулярність.

Зовнішній контроль за самостійною роботою з боку викладача поєднується із самоконтролем навчальної діяльності. У цьому разі викладач зосереджує увагу на наданні допомоги, тим кому, це особливо необхідно і на тому, що вимагає дійсно кваліфікованого втручання педагога.

Ефективність самостійної роботи забезпечується якісною навчальною літературою, зокрема, підручниками, посібниками та методичними рекомендаціями.

2. Система адаптації студентів до вузівського навчання

Необхідною умовою успішного навчання студентів є їх готовність до пізнавальної діяльності, яка багато в чому визначається ступенем адаптації першокурсників до вузівського навчального процесу. Адаптація – це процес активного пристосування індивіда до середовища, що змінюється, за допомогою різних соціальних засобів. Вона є елементом діяльності, функцією якого є освоєння студентами стабільних умов середовища, вирішення типових проблем, що повторюються, шляхом використання прийнятих вузівським колективом способів поведінки, дій. Основним її способом є прийняття норм і цінностей нового для першокурсників соціального середовища (групи, колективу викладачів), форм соціальної взаємодії (формальних і неформальних зв’язків, стилю керівництва), а також форм навчальної діяльності (організація навчальної праці, технологія навчання, методи контролю знань тощо) [6].

Адаптація (лат. adapto — пристосовую) передбачає пристосування будови і функцій організму, його органів та клітин до умов середовища. Процеси адаптації скеровані на збереження гомеостазу, тобто збереження відносної сталості біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини щодо особливостей зовнішнього середовища. У широкому плані мова йде не лише про біологічні властивості, а й нервово-психічні, які забезпечують збереження і підтримання оптимальних умов для функціонування мозку, нервової системи в цілому в процесі реалізації різноманітних форм діяльності.

Потреби в адаптації молодих людей до життя в нових умовах викликані тим, що в них упродовж останніх перед вступом до ВНЗ десяти-одинадцяти років склався стійкий анатомо-фізіологічний і соціально-психічний стереотип. Перебування в сім´ї, звичні побутові умови, постійні вчителі, коло товаришів, особливості роботи конкретної школи — все це так чи інакше впливало на юнака чи дівчину, формувало певні звички, погляди, відображалося на формуванні рис характеру. Із вступом до вищого навчального закладу різко змінюються об´єктивні чинники впливу на особистість: змінюється оточення і спілкування; у багатьох немає можливості щоденно спілкуватися з батьками, рідними; інші побутові умови (мешкання в гуртожитку, харчування та ін.). Все це породжує складності, веде до руйнування уже сформованих стереотипів, нерідко негативно впливає на самопочуття молодої людини.

Студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і діяльності згідно з новими соціальними функціями і особливостями роботи вищого навчального закладу. У процесі адаптації їм необхідно подолати низку суб´єктивних і об´єктивних труднощів. Суб´єктивні труднощі викликані індивідуальними особливостями анатомо-фізіологічного, психічного і соціального роз­витку. У переважній більшості особистість може подолати їх самостійно, спираючись на власний соціальний досвід. Та все ж і тут необхідна цілеспрямована педагогічна допомога старших. Це уважне ставлення до студента, який, потрапивши в коло незнайомих людей і зіткнувшись з новими обставинами, відчуває психологічний дискомфорт, незручність, ніяковість, невпевненість.

Досвід показує, що перший, а для ряду студентів і другий курси, виявляються тими критичними роками, протягом яких вони проходять через складні й різноманітні процеси адаптації до умов навчання та вузівського життя, дорослішання й зростання самосвідомості.

Рівень адаптації студентів до навчання, її мотиви та спрямованість бувають різними за тривалістю, інтенсивністю та цілеспрямованістю. Одні з них досить успішно адаптуються протягом першого семестру, інші – до кінця другого семестру, треті – впродовж третього й четвертого семестрів і т. д. А декому це взагалі не вдається [5].

Таке явище залежить від багатьох причин: характеру орієнтації й установок на навчання у ВНЗ; профілю вибраної спеціальності; умов життя; психолого-суб’єктивних даних складу студентів, зокрема, ступеня пластичності й динамічності їх індивідуальної психіки; організації навчально-виховного процесу на факультеті і кафедрах; усередині колективних відносин студентів між собою й викладачами; цілого ряду інших об’єктивних і суб’єктивних факторів [3, с. 11].

Для підвищення якості навчальної праці студентів велике значення мають проблеми перебудови, які склалися в школі, їх стереотипів навчальної роботи та озброєння їх новими уміннями й навичками навчально-пізнавальної діяльності. У зв’язку із цим С.І. Зінов’єв зазначав: “Вища школа відрізняється від середньої не тільки спеціалізацією підготовки, ступенем складності й великим обсягом навчального матеріалу, але, мабуть, головним чином методикою навчальної роботи, в якій закладений творчий початок, і ступенем самостійності студентів” [4, с. 84].

Практика показує, що перехід вчорашніх школярів від класно-урочної системи навчання до переважно самостійних занять нерідко здійснюється досить болючо, а часто і з великими труднощами. Не всім вдається подолати ці труднощів і швидко перебудувати звичні форми навчальної роботи, дуже часто ВНЗ вимушені відраховувати за академічну неуспішність не найслабших студентів. Річ у тому, що багато з них просто не вміє правильно організувати свою навчальну діяльність, не встигає зрозуміти, як потрібно навчатися у ВНЗ.

Водночас перші місяці навчання, особливо перші атестації, а потім заліки й іспити виявляють багато студентів, які з різних причин відчувають труднощі в навчанні, тому потребують педагогічної допомоги. Нарешті, виявляються такі студенти, які за своїми особистими якостями не готові до навчання у ВНЗ.

До об´єктивних труднощів належать ті, які визначаються середовищем, обставинами, особливостями діяльності конкретного ВНЗ. На них студент не може здійснити безпосередній вплив, змінити їх на свою користь. У цьому плані можна виділити три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні. Соціальні труднощі викликані зміною місця мешкання, новими умовами життя, особливостями спілкування зі значним колом нових людей (викладачами, колегами, обслуговуючим персоналом); необхідність самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше. Тут потрібна допомога старших — досвідчених викладачів. Варто організувати і провести 1—2 ділові гри «Знайомство», під час яких дати змогу студентам познайомитися між собою, а також з викладачами і навчально-допоміжним персоналом, з якими студенти мають спілкуватися під час навчання. Доречними можуть бути розповіді декана про факультет та ВНЗ в цілому, про його підрозділи. Потрібна окрема розповідь про бібліотеку, читальні зали, навчально-методичні кабінети. З цією метою варто використати також екскурсію по ВНЗ. Студенти з користю для себе сприймуть поради щодо організації побуту в гуртожитку, ведення свого бюджету. І навіть екскурсія-розповідь про місто, яке є новим і мало­знайомим для багатьох першокурсників, сприятиме подоланню труднощів.

Навчальні труднощі викликані тим, що студенти зустрічаються з новими формами і методами навчальної діяльності, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку викладачів. Необхідність слухати, конспектувати лекції, готуватися до семінарських занять, виконувати лабораторні роботи, брати участь у колоквіумах, проходити поточну атестацію чи складати щосеместру заліки і екзамени — все це багато в чому нові і незвичні аспекти навчальної діяльності вчорашніх учнів загальноосвітньої школи. Вмілі і застережливі дії викладачів допоможуть студентам здолати ці труднощі, адаптуватися до незвичних форм, методів і видів навчальної роботи. По-перше, це ознайомлення студентів з психолого-педагогічними особливостями форм, видів, методів організації навчання у вищій школі. По-друге, допомога в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи. Це має здійснюватися як на окремих заняттях, так і в процесі читання лекцій, проведення семінарських, лабораторних, практичних занять. По-третє, варто дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці щодо структури і темпу, навчаючи студентів прийомів слухання лекції, запису її змісту. Також на перших етапах доречно проводити не семінари, а просемінари.

Ефективними методами організації навчальної роботи студентів-першокурсників є чітке дозування завдань на кожне заняття, а також контролю і оцінювання самостійної роботи. Це зумовлено тим, що переважна більшість випускників загальноосвітніх шкіл недостатньо володіє методами самостійної навчальної роботи, у них не до кінця сформовані вміння самоаналізу і самооцінювання. Поступово треба вести студентів до оволодіння системою самоаналізу, вироблення почуття відповідальності за результати навчання. Нехтування таким підходом нерідко призводить до того, що частина студентів, не відчуваючи щоденного контролю за навчальною працею з боку викладачів і батьків, до якого вони звикли впродовж навчання в загальноосвітній школі, починає відставати у навчанні, не встигає.

Порівняно менш складними є професійні труднощі. Якщо вони можуть виступати певним бар´єром в оволодінні професією лікаря, пілота, актора, хіміка тощо, то в процесі оволодіння про­фесією педагога труднощі долаються поступово шляхом оволодіння знаннями з вікової фізіології, психології, педагогіки, фахових методик, виконання завдань педагогічної практики, перші кроки якої спрямовані на адаптацію до педагогічної діяльності. Однак частина студентів стикається зі значними труднощами на перших етапах навчально-виховної роботи з учнями. Окремі з них розчаровуються у своєму професійному виборі. Своєчасна допомога досвідчених педагогів, переконування у можливості подолання труднощів, оволодіння ефективними методами роботи сприяють формуванню впевненості в успіху педагогічної праці.

Список використаної літератури

1. Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Світлана Вітвицька,; М-во освіти і науки України, Житомирський державний пед. ун-т ім. Івана Франка . — К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 314 с.
2. Гура О. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник/ Олександр Гура,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
3. Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.
4. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Ред. В. І. Лозова. — Харків: Освіта. Виховання. Спорт, 2006. — 495 с.
5. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник для магістрантів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Слєпкань,; Ред. Л. О. Біда. — К.: Вища школа, 2005. — 238 с.
6. Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. — 351 с.