Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація самостійної діяльності в процесі навчання школи

1.1. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра

1.2. Самостійна робота в системі індивідуального навчання учнів

Розділ 2. Організація самостійної роботи на уроках іноземної мови

2.1. Розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках англійської мови

2.2. Конспекти уроків з англійської мови

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Самостійна робота школярів є різнобічним, поліфункціональним явищем і має не тільки навчальне, але й особистісне й суспільне значення. Вона також є складним і багатогранним явищем, але термінологічне точно не визначена, хоча її зміст однозначно інтерпретується всіма дослідниками і практиками навчання як цілеспрямована, активна, відносно вільна діяльність школяра. На нашу думку, самостійна робота — це організована самим учнем, залежна від його пізнавальних мотивів, здійснювана у найзручніший для нього час, контрольована ним навчальна діяльність.

Розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках іноземної мови — важливий компонент навчально-виховного процесу. Навчити учня вчитися, самостійно здобувати знання й удосконалювати навички та вміння — таке завдання стоїть перед кожним учителем. Для цього необхідно озброїти учня прийомами виконання завдань, виробити певні алгоритми опрацювання того чи іншого матеріалу, підготувати відповідні наочні посібники для кабінету, які були б завжди перед очима учнів.

Тема: «Організація самостійної роботи із засвоєнням лексичного матеріалу в 9 — 11 класах».

Мета: показати організацію самостійної роботи із засвоєнням лексичного матеріалу в 9 — 11 класах.

Завдання роботи:

— розкрити самостійну роботу як вид навчальної діяльності школяра;

— охарактеризувати самостійну роботу в системі індивідуального навчання учнів;

— розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках англійської мови (конспекти уроків 9, 11 класів).

Розділ 1. Організація самостійної діяльності в процесі навчання школи

1.1. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра

Самостійна робота, як відомо, одна з важливих і широко обговорюваних проблем у сучасній дидактиці. Ми вважаємо, по-перше, що самостійна робота школяра є наслідком його точно організованої навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення й продовження у вільний час. Відповідно, вчитель повинен організовувати навчальну (класну та позакласну) роботу школяра розробивши програму його самостійної діяльності з оволодіння знаннями, та керувати нею.

По-друге, самостійна робота школяра є більш ширшим поняттям, ніж домашня робота (виконання заданих учителем домашніх завдань.). Вона може включати й позаурочне, задане вчителем школяру завдання. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість учня за виробленою ним самим програмою засвоєння матеріалу.

По-третє, самостійна робота повинна розглядатися як специфічна форма (вид) навчальної діяльності що характеризується вище переліченими її особливостями. Це вища форма його навчальної діяльності, яка є формою самоосвіти.

Яке психологічне значення має постійна навчальна робота для самого учня? Вона передусім має бути усвідомлена як вільна за вибором, внутрішньо вмотивована діяльність. Ця робота пропонує школяру виконання цілого ряду дій: усвідомлення мети своєї діяльності, сприйняття навчального завдання, надання їм особистісного смислу (в термінах теорії діяльності А.Н. Леонт`єва), підпорядкування виконанню цього завдання інших інтересів і форм зайнятості школяра, самоорганізація в розподілі навчальних дій самоконтроль у процесі виконання та ін [1, с. 51].

Розглянемо тепер специфіку самостійної роботи в зіставленні з позакласною (позашкільною, позаурочною, позанавчальною роботою). Співвіднесемо її визначення з основними вимогами до організації позакласної роботи. Перша вимога зводиться до того, що позакласна робота може тільки поглиблювати, розширювати й вдосконалювати знання, вміння та навички учнів, отримані ними на уроці, але не має за основну мету повідомлення нових знань, умінь та навичок. Другою вимогою є цікавість самих форм, процесу та матеріалу роботи.

Третя вимога фіксує необхідність міжпредметних, міждисциплінарних зв'язків. Четверта вимога — добровільність, активність і масовість школярів у цій роботі. Якщо сформулювати розуміння самостійної роботи як вищого специфічного виду навчальної діяльності школяра, то можна виявити її істотні особливості в співставленні з кожною з цих вимог. Так, дійсно, самостійна робота може виникнути на основі «інформаційного вакууму». Він виникає тоді, коли в школяра формується потреба пізнати, засвоїти щось нове, невідоме, потрібне, важливе для себе, а засобів задоволення такої потреби в навчальному процесі немає. Правда, поки що, на жаль, така потреба в школярів виникає не завжди. Це, в свою чергу, передбачає необхідність роботи вчителя, спрямованої на створення передумов виникнення в учнів такої потреби (наприклад, учителька іноземної мови оголошує, що ті, хто бажає поза програмою вивчити сучасну «молодіжну» розмовну (англійську) мову, можуть користуватися її консультаціями та наявною літературою. Іншими словами, особливість самостійної роботи полягає в тому, що вона завжди здійснюється на новому для школяра матеріалі [1, с. 51].

Звичайно, за домовленістю, за внутрішньою згодою, бажаннями декількох дітей — така робота може бути й колективною, що вплине на її результативність. Можна вважати, що самостійна робота — це форма роботи за індивідуальним планом, який доповнює, розширює й поглиблює знання, які учень отримує в класі та в позакласний час, готуючись до уроків [1, с. 52].

Тут важливо зауважити, що самоуправління подається нами в контексті його психологічної моделі, можливість створення якої розкрита Л.М. Фрідманом. Ця модель грунтується на положенні про суб'єктив¬ний характер структури керування, здійснюваної учнем, про особисту участь учня в ній, особисту відповідальність учителя за цю діяльність, а також обов'язковість колективних форм роботи.

Істотною для визначення характеру зовнішнього керування є самостійність та суворість управління. Чим послідовніше дії учня, на думку Л.М. Фрідмана, спрямовуються ззовні керуючою системою, тим суворішим є керування ними. А якщо вони вибираються й визначаються за змістом самим учнем, тим гнучкішим є керування ними. Тобто чим старшими стають учні, тим гнучкішим повинне ставати керування ними [1, с. 52].

Гнучкість керування самостійною роботою учнів стає таким чином окремою проблемою організації цієї роботи відповідно до тих каналів, через які воно здійснюється (вчитель, програми, зміст навчального матеріалу та ін.)

Як особлива вища форма навчальної діяльності самостійна робота обумовлюється індивідуально-психологічними й особистісними особливостями учня як суб'єкта. До таких психологічних детермінант належить саморегуляція. Поняття саморегуляції було психологічно обгрунтоване І.П. Павловим, Н.Д, Бернштейном, П.К. Анохіним [1, с. 52]. У загальному контексті психологічної теорії саморегуляції О.К. Осницьким були визначені ті її моменти, що співвідносяться з організацією самостійною роботи. Автор зазначає, що передусім в учнів повинна бути сформована цілісна система уявлень про свої можливості й уміння їх реалізувати. До неї входять уявлення про можливості цілеутримання. Школяреві потрібно не тільки розуміти запропоновані вчителем цілі, але й формувати та реалізовувати їх самостійно.

Школяр повинен уміти моделювати власну діяльність, тобто визначати умови, важливі для досягнення мети, знайти у власному досвіді уявлення про предмет, а в оточуючому середовищі знайти об'єкт, що йому відповідає. Саморегулювання учня передбачає вміння програмувати самостійну роботу, яке застосовують до відповідної мети діяльності, відбору відповідних засобів перетворення й визначення послідовності окремих дій. Важливим проявом предметної саморегуляції учня є вміння оцінювати кінцеві та проміжні результати своїх дій; при цьому важливо, щоб суб'єктивні критерії оцінювання власних результатів не дуже відрізнялися від об'єктивних. Істотним для саморегуляції є вміння уявляти зміни, які можна привнести в результат, якщо якісь деталі його не відповідають потрібним вимогам. Саморегуляція містить також уявлення людини про правила її ставлення до інших людей та предметів праці. На думку О.К. Осницького, для організації самостійної роботи важливо, щоб усім названим уявленням учня відповідали вже сформовані в навчальній класній роботі навички та вміння [1, с. 53].

Природно, що сама предметна саморегуляція людини пов'язана з його особистісною саморегуляцією, що передбачає високий рівень самоусвідомлення, адекватність самооцінки, рефлективність мислення, самостійність, організованість, цілеспрямованість особистості, сформованість її вольових якостей.

Беручи до уваги психологічні детермінанти самостійної роботи і вищеназвані її показники як навчальної діяльності, можна дати більш повну характеристику цього явища з позиції самого суб'єкта діяльності. З цієї точки зору самостійна робота є цілеспрямованою, внутрішньо вмотивованою, структурованою самим суб'єктом у сукупності дій, що виконуються, і яка коригується ним у процесі діяльності, її виконання потребує досить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистої відповідальності і дає учневі задоволення в самовдосконаленні і самопізнанні.

Все вище згадане підкреслює необхідність спеціальної, що враховує психологічну природу організації самостійної роботи самим учнем. У її процесі потрібно брати до уваги й специфіку навчального предмета.

Формуючи здібності учнів до самостійної роботи, потрібно цілеспрямовано навчати їх її змістові. Таке, навчання повинне включати формування прийомів моделювання самої діяльності, визначення учнями оптимального розпорядку дня, осмислення й послідовне відпрацювання ними раціональних прийомів роботи з навчальним матеріалом. Це навчання повинне включати оволодіння прийомами поглибленого і динамічного читання, складання планів різноманітних дій, конспектування, вирішення навчально-практичних завдань.

На велику увагу в плані організації самостійної роботи учнів заслуговує пропозиція А.К. Маркової щодо прийомів навчальної роботи [1, с. 54]. Їх цілеспрямоване формування в учнів у класі забезпечить подальше використання в самостійній роботі. До таких прийомів, на думку А.К. Маркової, належать: прийоми змін тексту, збільшення навчального матеріалу, виділення відповідних ідей, принципів, законів, осмислення способів виконання системи вправ певного типу:

— прийоми культури читання (наприклад, «динамічне читання» доповнене синонімами) і культура слухання, прийоми стислого й раціонального запису, виписки, плани, тези, конспект, анотація, реферат, рецензія, загальні прийоми роботи з книжкою;

— прийоми зосередження увага,, що спираються на використовування учнями різних видів самоконтролю,

— поетапну перевірку своєї роботи;

— загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з бібліографічним довідником, каталогами, словниками, енциклопедіями та збереження їх у домашній бібліотеці);

— прийоми підготовки до екзаменів, заліків, семінарів, лабораторних робіт;

— прийоми раціональної організації часу, обліку витрат часу, чергування праці й відпочинку, складній і легких, усних і письмових робіт, загальні правила праці (режим прогулянки, порядок на робочому місці).

— порядок на робочому місці). Очевидно, що автор наводить загальні прийоми організації розумової праці й конкретні прийоми навчальної роботи, наприклад, роботи з текстом. Формування останніх може слугувати однією з головних умов самостійної роботи [1, с. 55].

Таким чином, позитивна відповідь на питання про те, чи можуть в учня формуватися здібності справжньої самостійної роботи, залежить від спільних дій учителя й школяра, усвідомлення останнім особливостей цієї роботи як специфічної форми діяльності.

Особливості утворюють послідовність, полюси якої представляють, з одного боку, класну, а з іншого — самостійну роботу учнів як форму самостійної організації навчальної діяльності.

Аналіз схематичного наведення видів навчальної праці школяра показує, що самостійна робота характеризується власною пізнавальною потребою, самоконтролем, власним режимом праці, свободою вибору місця й часу виконання цієї роботи.

Хоча конкретні форми й методика організації самостійної праці школяра ще не розроблені, проте дослідження у цій галузі дозволяють визначити основу розробки підходу до розгляду самостійної роботи як особливого виду навчальної діяльності (до форм і умов її організації), що базується на принципах розвиваючого навчання. Таким чином, самостійна робота школярів, поряд зі збільшенням їхньої комунікативної компетенції, повинна здійснювати їхнє особистісне формування як суб'єктів цієї діяльності.

У зв'язку з вищезгаданим виникає необхідність розробки спеціальної програми навчання передусім старшокласників самостійної роботи. До неї повинні входити:

1) діагностування школярем власної пізнавальної потреби розширення, поглиблення, додавання якоїсь сукупності знань до того, що він отримує у школі;

2) визначення власних інтелектуальних, особистісних і фізичних можливостей, передусім об'єктивна оцінка вільного від відвідування школи часу;

3) визначення мети самостійної роботи — ближньої та віддаленої. Слід дати відповідь, чи потрібно це для задоволення пізнавальної потреби, чи, наприклад, для продовження освіти в інституті;

4) самостійний вибір школярем об'єкта вивчення і його обгрунтування для себе;

5) розробка конкретного плану, довгострокової та ближньої програми самостійної роботи;

6) визначення форм і часу самоконтролю [1, с. 56].

1.2. Самостійна робота в системі індивідуального навчання учнів

Врахування індивідуальних особливостей учнів та здійснення індивідуального підходу до кожного з них є одним із найважливіших принципів дидактики. Необхідність цього очевидна, адже учні в значній мірі відрізняються один від одного. Однак нинішня організація освіти, передусім жорстка шкільна система з її навчальним планом, однаковим для всіх учнів до закінчення середньої школи, викладання всіх предметів за єдиними, значно перевантаженими, обов'язковими для всіх учнів навчальними програмами тощо практично не залишають можливостей для творчої роботи учителя із розвитку індивідуальності кожного вихованця.

Проводячи індивідуальне навчання, необхідно дотримуватися «відкритості», давати учню змогу вибирати обов'язкові предмети, навчальні самостійні завдання, забезпечити реалізацію індивідуального стилю його навчальної діяльності. Отже, кінцева мета цього виду навчання полягає у сприянні формуванню й збереженню неповторної індивідуальності кожної юної особистості [3, с. 17]. Щоб досягти цього, кожен учень у процесі навчання повинен мати змогу необмеженого вибору. Тільки за таких умов він зможе перетворитися з об'єкта управління навчанням у суб'єкт управління своєю власною навчальною діяльністю. Дуже великі можливості для розвитку особистісної індивідуальності надає використання елементів відкритого навчання, яке не обмежується регламентованими рамками, а доповнюється й модифікується школою, учителем, учнем. Навчаючись, учні можуть діяти спільно, вільно планувати свою діяльність, оптимально поєднуючи індивідуальну, парну, групову та колективну форми роботи.

Учителі-практики відкритого навчання критикують традиційне, а са¬ме: його рутину й жорсткість організації уроку та навчальної роботи взагалі, описовий характер, незначні можливості для творчої роботи учнів, слабкий облік та врахування інтересів, стиль навчання й потреб учня, врахування результатів на основі лише тих показників, які можна виміряти, і т.п. Взаємовідносини між учителем і учнями є відчуженими і холодними.

Для розвитку індивідуальності учнів зміст освіти необхідно доповнити й поглибити відповідно до їхніх інтересів, здібностей, потреб та професійних спрямувань. При відкритому навчанні це здійснюється відповідно до вибору школи, класу, учителя самим учнем. За бажанням можна вивчати факультативні предмети, вибирати класи з поглибленим вивченням будь-якого предмета, а також профільне навчання у старших класах. До цього додаються ще й вибіркові (альтернативні) предмети.

У старших класах рекомендується практикувати надання більшої самостійності учням, наприклад, самостійне засвоєння будь-якого навчального предмета.

Відкрите навчання на самому уроці добре допомагає реалізувати індивідуальну, парну, групову роботу учнів, що порівняно зі звичайною формою навчання надає більше свободи в навчально-пізнавальній діяльності. Ступінь відкритості залежить від змісту завдання, одержаного учнем.

У методиці навчання відкритість проявляється передусім у зменшенні регламентації діяльності вчителя. Учень має змогу вибрати завдання, які враховують рівень його знань, умінь і навичок, спрямовані на ліквідацію прогалин, залучення попередніх знань, загальних і спеціальних здібностей, пізнавальних інтересів і т.п. У методиці навчання відкритість — це надання змоги учитися у своєму індивідуальному стилі. За допомогою відкритого навчання поєднуються два альтернативних важливих принципи: управління навчальним процесом з боку вчителя Із саморегуляцією навчання самим учнем. Причому принцип саморегуляції особливо актуальний у нинішній період перебудови системи освіти, впровадження нової дванадцяти-бальної системи оцінювання знань. У педагогіці методологічною основою саморегуляції є синергетика. Відкритість навчання важлива тому, що при вільному виборі інформації учень краще її сприймає. Регламентація ж навчання привчає дитину завжди чекати розпорядження ззовні і вимагати готових рішень. Отже, відкрите навчання підтримує й розширює змогу учня знайти свій індивідуальний стиль у навчально-пізнавальній діяльності [3, с. 20].

У цьому зв'язку вчитель повинен мати можливість частину передбаченого програмою часу використовувати на свій розсуд, вільно вибирати методи, форми, зміст та дидактичні засоби, що сприяють розвитку індивідуального стилю учня. Проте мети учень досягне лише тоді, коли, керуючи навчально-пізнавальною діяльністю, вчитель ставитиметься до нього не як до об'єкта навчання й виховання, а як до суб'єкта, допомагаючи знаходити в змісті своєї роботи відповідні своїм інтересам та здібностям цілі й завдання, самостійно реалізуючи їх.

Отже, ключовою проблемою в організації і основною педагогічною вимогою до індивідуального навчання є підготовка учнів до самостійної навчальної праці.

Однією з головних причин низького рівня успішності учнів є невміння організувати свою навчальну працю та навчатися індивідуально. Як же навчити їх працювати індивідуально?

Важливе місце тут відводиться самостійній роботі учнів. Передусім у структурі уроку. Якщо учні самостійно працюють при вивченні нового матеріалу, використовуємо таку структуру уроку:

— на початку уроку — перевірка попередньо вивченого матеріалу (10 хв);

— підготовка до самостійної роботи, інструктивні завдання щодо встановлення зв'язку з попереднім матеріалом, визначення мети роботи і т.п. (2-3 хв);

— самостійна робота (20-25 хв);

— фронтальна робота наприкінці уроку для обговорення результа¬тів самостійної роботи, завдання додому (10 хв) [2, с. 88].

Короткочасна самостійна робота є також необхідною, особливо коли уміння її виконувати в учнів ще не сформувались. Проводячи дослідження, ми залучали учнів до активного самостійного засвоєння нового навчального матеріалу. При цьому дуже важливо, щоб після її закінчення відбувалася фронтальна бесіда з підбиттям підсумків самостійної роботи. Ця бесіда сприяє тому, що: реалізує функцію зворотного зв'язку; учень одержує підтвердження своїм правильним відповідям і може коригувати неправильні;

дає змогу закріпити матеріал; сприяє розвитку усної мови учня; учень висловлює свої думки, які виникли в ході самостійної роботи.

Проводячи фронтальну бесіду, можна перевірити, як учень справляється з роботою, сприяти активізації навчання і відмінників, і трієчників.

Фронтальна бесіда виконує функцію перевірки роботи учнів і функцію стимулювання їх активності. Вона спонукає до активної роботи і найбільш пасивних і лінивих учнів.

Бесіда є містком між індивідуальною й фронтальною (класною) роботою. Оскільки кожен учень, працюючи самостійно, розв'язує завдання своїм індивідуальним способом, то застосування різноманітних рішень збагачує їхні знання і пробуджує інтерес до навчання.

Домашні завдання при самостійній роботі слід сформулювати особливо точно й продумано, щоб вони не були повторенням уже зроблених. Це необхідно тому, що багатьом учням після того, як вони попрацювали, здається, ніби вони настільки добре засвоїли матеріал, що вдома уже нічого не треба робити. Однак без домашньої роботи неможливо здобути глибокі й міцні знання.

За рахунок якого резерву часу можна проводити самостійну роботу в школі, адже на неї витрачається більше часу, ніж на усний виклад матеріалу учителем? Самостійно працюючи, учень повинен особисто прочитати матеріал, осмислити його, відповісти письмово на запитання, виконати вправи, на що витрачається багато часу. Досліджуючи проблему, ми використали для самостійної роботи частину часу з індивідуальної перевірки знань. Адже, як показує досвід, учні неуважно слідкують за усною відповіддю своїх однокласників (зайняті сторонніми справами або думають про щось інше). Тому доцільно усно перевіряти знання одних учнів, а інші в цей час повинні виконувати самостійну роботу.

На сучасному етапі розвитку та реформування школи створюються передумови ширшого впровадження самостійної роботи завдяки скороченню обсягу навчальних програм, можливості вибору підручників, дозволу користуватися більш доступною навчальною літературою. Такі новації сприяють вивільненню часу для самостійної роботи, дають змогу краще її виконувати.

Індивідуальне завдання лише умовно відрізняється від звичайного. І стає таким тільки тоді, коли ставиться лише групі учнів класу або окремим учням відповідно до їхніх індивідуальних особливостей. Ці особливості лежать в основі складання індивідуальних завдань, тому ми виділяємо наступні основні їх види, що враховують: рівень знань, умінь і навичок учнів; загальні й спеціальні здібності; навчальні уміння; пізнавальні інтереси.

Ми поділяємо навчальні завдання на дві групи:

1. спрямовані на ліквідацію прогалин у знаннях і навичках (мають за мету засвоєння раніше вивченого основного програмового матеріалу, забезпечення готовності учня до вивчення наступного);

2. такі, що даються для вдосконалення й поглиблення програми відповідно до здібностей і інтересів учнів [2, с. 90].

Індивідуальні завдання можна групувати на основі того, чи передбачені заздалегідь їх хід і розв'язання.

Є завдання, розв'язок яких розглядається детально і в установленому порядку. У деяких випадках обмежуються його фіксацією, а хід і прийоми розв'язання обирають самі учні. Перші мають так зване замкнуте закінчення, тобто відповіді точно не зафіксовані, правильними вважаються будь-які, нерідко багато відповідей (наприклад, складання текстових завдань із генетики за заданими умовами, з мови — наведення прикладів на використання відповідного граматичного правила). Цей тип завдань за своєю сутністю відноситься до відкритого навчання. Ці завдання можна назвати і самоіндивідуалізованими, оскільки в силу невизначеності ходу і відкритого закінчення завдань учень виконує їх відповідно до рівня свого розумового розвитку та інших індивідуальних якостей. Огляд наукової та методичної літератури свідчить про те, що більше вивчаються й застосовуються такі завдання, де все чітко передбачено учителем або підручником. Можливо, однією із причин недостатнього використання самоіндивідуалізованих завдань є негативне ставлення до відкритого навчання в сучасній теорії педагогіки.

Існуюча нині недостатня відкритість навчання за його індивідуальності стає все очевиднішою, якщо розглянути види завдань із точки зору обов'язковості їх виконання. Отож, пропонуємо наступні види індивідуалізованих завдань: обов'язкові, запропоновані вчителем; запропоновані вчителем альтернативні завдання, тобто вибіркові (учні повинні вибрати одне із запропонованих ним завдань); завдання, запропоновані учителем для добровільного виконання; добровільні завдання, зміст яких знаходить сам учень.

Аналіз відповідної наукової літератури й спостереження за шкільною практикою показують, що переважаюча більшість Індивідуалізованих завдань входить до першого виду. У цьому зацікавлені передусім учителі.

За місцем виконання завдання можна розділити на:

1) завдання, які виконуються на уроці (у школі) тощо;

2) завдання, які виконуються вдома.

Потреба в завданнях, які враховують рівень знань, умінь і навичок учнів, виникає через різницю в рівнях засвоєння знань, сформованості умінь і навичок. Як ми уже показали вище, ця різниця виражається в тому, що учні мають знання нижчі, ніж вимагається програмою, або ж вищі. Тобто маємо справу із прогалинами у навчанні. Відповідно до цього потрібно давати дві групи завдань:

1. завдання, спрямовані на ліквідацію прогалин;

2. завдання за обліком попередніх знань.

Прогалини у знаннях учнів залежно від предмета можуть бути такими:

1. знання, які повинні бути засвоєні відповідно до програми з даного предмета;

2. знання, які повинні бути засвоєні відповідно до програми з інших предметів і на які слід спиратися при вивченні даного.

Завдання першого типу даються тоді, коли учень має безсистемні, неточні попередні знання (наприклад, із біології, географії, фізики). Другого ж типу — тоді, коли учень в основному знає матеріал. Третій тип завдань вводиться, як правило, в тому випадку, коли учень володіє навчальним матеріалом (наприклад, уміє вираховувати проценти або знає ноти до того, як починають їх вчити, володіє відповідним навчальним матеріалом іноземною мовою). Іноді корисно доручити учню, який працював із яким-небудь додатковим матеріалом, поінформувати про результати своєї роботи весь клас. У такому випадку можна збагатити знання всіх, дати інформацію про існування інших джерел знань, щоб заохотити їх до засвоєння додаткових знань.

Є завдання, які враховують загальні й спеціальні здібності учнів. Різниця в здібностях виражається передусім у різному темпі навчання. Завдання, що враховують ці якості, відносно легко складати й ставити: після виконання загальних завдань учні приступають до більш важких і творчих. Але такий спосіб не враховує відомої психологічної істини, що здібніші швидше сприймають сутність заданого матеріалу. Тому їм слід давати менше загальних завдань і більше завдань вищого рівня складності.

Завдання, які відповідають рівню навчальних умінь, пов'язані з попередніми. Однак слід враховувати здібності, адже деякі учні мають задовільні здібності, але не реалізують їх для формування умінь. Наприклад, особливо типовим є таке явище в галузі формування навичок читання. Слід розробити спеціальні завдання для розвитку навчальних умінь, що потрібні передусім слабшим учням, які мають низький їх рівень.

Завдання, що враховують пізнавальні інтереси учнів, передбачаються як для задоволення інтересів, які вже є, так і для стимулювання інтересів, що виникають, та створення передумов до формування нових.

Відповідно до цих цілей використовуються завдання, зорієнтовані на доповнення й поглиблення навчального матеріалу та ознайомлення із матеріалом, близьким до віку і психіки учня. Завдання, які відносяться до цього типу, за змістом і способом виконання дуже різноманітні, а саме: читання додаткової науково-популярної та художньої літератури; робота зі словниками, довідниками, енциклопедіями; написання доповідей, виступів, творів, переказів; збирання різного матеріалу (реферати, виготовлення гербаріїв, фенологічні спостереження); досліди з біології, фізики, хімії; виконання завдань на основі індивідуальної та групової екскурсій тощо.

Для названих видів завдань характерна їх близькість до групової або іншої позакласної та позашкільної роботи, адже саме така робота опирається передусім на інтереси учнів. Індивідуалізація завдань набуває тут специфічної переваги: в курсі навчання можна краще, ніж у гуртку, де працюють учні декількох вікових груп, враховувати особливості саме цього класу й програми.

Відповідно до інтересів поглиблення індивідуальних завдань відбувається на основі їх складності. Як показує досвід, у процесі дослідження такі завдання в якості активізації інтересу особливо необхідні здібним учням.

Застосування завдань відповідно до інтересів вимагає координованих дій між учителями. Учні із вищими здібностями мають відносно кращі передумови до виконання завдань майже з усіх предметів, маючи активні різнобічні інтереси. Тому всі вчителі поспішають давати їм додаткові завдання. Однак потрібно, щоб учні виконували додаткові завдання пере¬дусім з улюблених ними предметів.

Пропонуємо види завдань за ступенем їх обов'язковості й регламентованості.

Завдання, поставлені учителем. Вони достатньо вивчені, досліджені і знайшли широке практичне застосування. Учитель дає як зміст, так і обсяг завдання. Ці завдання обов'язкові, допускається творча ініціатива щодо способів їх виконання.

Альтернативні, але вибіркові завдання. Учень повинен вибрати окремі із запропонованих йому завдань (обов'язково). Дані свідчать, що використання вибіркових завдань пожвавлює роботу і підвищує інтерес до матеріалу, що вивчається. Усі вибіркові завдання можна у свою чергу розділити на два види:

1. Завдання з більшим або меншим (однаковим) ступенем складності.

2. Завдання з різним ступенем складності.

Другий вид ставить учнів у таку ситуацію, коли вони повинні самі оцінити свої можливості; їх провокують оцінювати свої сили. За допомогою вибіркових завдань можна зробити самооцінку учня адекватнішою.

У практиці роботи школи можна часто зустріти використання завдань на вибір для контролю й оцінки знань учнів. У цьому випадку учневі пропонується декілька варіантів, які відрізняються за складністю контрольної роботи й оцінка ставиться залежно від того, який варіант він вибирає. Цілком зрозуміло, що оцінка «12» вимагає виконання найскладнішого варіанта завдань. Тому доцільність та достовірність вибіркових завдань при оцінці знань ми вважаємо сумнівною.

Разом із тим, вибіркових завдань не можна давати дуже багато, головне — забезпечити систематичне засвоєння програмового матеріалу всіма учнями. У своїх дослідженнях при формулюванні завдань на вибір ми виходили з наступних принципів: за змістом вибір повинен здійснюватися між такими завданнями, усі варіанти яких приводять до засвоєння основного матеріалу або ж охоплюють другорядний і додатковий матеріал; завдання за змістом повинні охоплювати той же матеріал, але вибір можна було б робити між способами їх виконання.

Розділ 2. Організація самостійної роботи на уроках іноземної мови

2.1. Розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках англійської мови

Розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках іноземної мови — важливий компонент навчально-виховного процесу. Навчити учня вчитися, самостійно здобувати знання й удосконалювати навички та вміння — таке завдання стоїть перед кожним учителем. Для цього необхідно озброїти учня прийомами виконання завдань, виробити певні алгоритми опрацювання того чи іншого матеріалу, підготувати відповідні наочні посібники для кабінету, які були б завжди перед очима учнів.

Природно, що учень не може повністю оволодіти всією сумою знань лише на уроках, він мусить багато працювати самостійно, в позаурочний час.

Плануючи урок, учитель обов’язково має визначити завдання для самостійного опрацювання учнями, а також вибрати відповідну форму контролю. Це може бути самоконтроль з опорою на ключі, алгоритми, зразки, схеми тощо або ж контроль з боку вчителя. Систематичні заходи, спрямовані на організацію самостійної роботи учня, будуть формувати не лише пізнавальну діяльність школярів, а й самостійність як рису характеру.

Самостійна робота учнів на уроках іноземної мови проводиться часто, оскільки цього потребує специфіка предмета. Учні самостійно виконують завдання, пов’язані як із засвоєнням знань (лексики, граматики), так і з розвитком навичок і вмінь (аудіювання, вимови, діалогічного і монологічного мовлення, читання, письма). Проте, як свідчить практика, самостійна робота учнів не завжди продумується і планується вчителем, часто учні не дістають детальних пояснень, як краще і швидше виконувати завдання на уроці і вдома. Як правило, на уроках практикується в основному самостійне читання текстів, інколи без чітко визначеної мети, без настанов щодо послідовності роботи. З поля зору вчителя випадає така важлива ланка, як робота з двомовним словником, і учні не завжди знають, як ним правильно користуватись. Зважаючи на це, ми розробили алгоритм роботи із словником і провели з учнями відповідний інструктаж. Спочатку ознайомили їх із структурою словника, системою умовних позначень. Потім у процесі читання тексту з незнайомими словами пояснили, як їх шукати у двомовному словнику, і запропонували алгоритм виконання пошукових дій:

1. Уважно прочитайте заголовок і подумайте, про що йдеться в тексті.

2.Прочитайте перший абзац і уточніть можливий зміст.

3 Прочитайте весь текст, намагаючись зрозуміти основну думку.

4. При повторному читанні зупиніться на незнайомих для вас словах.

5. На основі контексту здогадайтеся про значення незнайомих слів.

6. В разі потреби знайдіть слово в словнику і визначте, яка це частина мови.

7 Уважно вивчіть орфографію незнайомого слова, пам’ятаючи, що розташування слів у словнику чітко підпорядковане закону внутрішнього алфавіту.

8. Знайдіть слово у словнику, уважно прочитайте всі його значення.

9. Виберіть значення, яке найточніше відповідає змісту тексту.

10. Уточніть вимову слова за транскрипцією.

11. Випишіть слово у свій словник [5, с. 122].

Корисно провести ряд вправ, в яких є речення з новими словами, щоб учні знайшли їх значення у словнику. Можна також дати учням завдання розмістити в алфавітному порядку слова, що починаються з тієї самої букви. Щоб активізувати цю роботу, вчитель повинен визначити час її виконання і організувати змагання. Для самостійної роботи ми пропонуємо вправи на словотворення, визначення значень інтернаціональних, складних, похідних і конвертованих слів тощо. Такі вправи розвивають вміння читати і розуміти текст без словника за допомогою аналізу мовних форм, здогадки, формують активну мовну діяльність учнів, збагачуючи їх необхідними знаннями.

Усі вчителі англійської мови знають, як багато зусиль необхідно докласти, щоб навчити учнів будувати запитання, особливво в процесі усного мовлення. Враховуючи це, ми проводимо тренувальні вправи за схемою, яка постійно знаходиться у кабінеті. Користуючись нею, учні складають питальні речення, поступово оволодіваючи механізмом побудови запитань. При цьому звертаємо увагу учнів на те, яка структура питального речення, на якому місці стоїть допоміжне дієслово (підмет, основна частина присудка, питальне слово), в яких випадках змінюється структура питального речення тощо.

Пам’ятаючи, що в основі будь-якої навички лежать свідомі дії, ми домагаємося, щоб, засвоюючи цей важкий матеріал, учні розуміли його. Це дає змогу швидко довести навички до рівня міцного, автоматизованого вміння. Під час підготовки домашніх завдань ці навички закріпляються, формується вміння діалогічного мовлення.

Важливо також формувати в учнів навички самостійної роботи вдома, давати чіткі настанови щодо виконання домашніх завдань. Наприклад, я пропоную такі інструкції в момент подачі домашнього завдання:

1. Читаючи текст, знайдіть речення, які є відповіддю на запитання, що стоять перед текстом.

2. Знайдіть речення, які можуть бути пунктами плану.

3. Визначте, яку інформацію (які речення) можна пропустити, не порушивши основної сюжетної лінії.

4. Розбийте текст на більш-менш самостійні уривки [5, с. 124].

Самостійна навчальна діяльність учнів сприяє підвищенню рівня навичок і знань, активізує творче мислення учнів та резерви їхньої пам’яті, розвиває інтерес до мови, виховує вміння працювати.

2.2. Конспекти уроків з англійської мови

План-конспект уроку для 11 класу

Підтема: People and Jobs

Цілі: вчити свідомого логічного оформлення висловлювань, тренувати учнів в отриманні необхідної інформації на слух, тренувати учнів у читанні за темою, тренувати учнів у виконанні лексичних вправ з комп'ютерною підтримкою, ознайомити учнів з порядком прийому на роботу.

Обладнання: предметні малюнки до професій; комп'ютер; дискета з вправами; магнітофон; тексти для читання Applying for a Job з ключами до завдання та CV касета з аудіозаписом

ХІД УРОКУ

І . Підготовка до сприйняття іншомовного мовлення Aim. Повідомлення мети та теми уроку

1. Greetings.

2. Т. Today we arc going to discuss different jobs and listen to a job interview, You will learn about very specific points necessary to take up a post, a CV and a letter of application.

At our lesson we will nave 4 activities. Vocabulary Practice, Listening, Reading and Speaking. We will do some exercises using the computer.

T. Read English proverbs and sayings. Think of the Ukrainian and Russian equivalents.

ІІ. Основна частина уроку

1. Vocabulary Practice

a) Актуалізація опорних знань учнів

Т. In the pictures you can see different things. Guess the profession they suggest arid say what each person in his profession does.

Учні розглядають малюнки та висловлюються про професії.

РІ. A microphone — A singer sings songs-

Р2 A hair-drier — A hairdresser cuts and arranges hair and also makes hairdos…

T. What other professions do you know? (Учні називають інші професії).

b) Виконання лексичних вправ з комп'ютерною підтримкою

Т. Let's do some exercises using the computer (додаток).

Учні виконують вправи на комп'ютері, вибираючи правильну відповідь.

Т. Now you use the keys and check up your answers. How many mistakes do you have?

T. I am sure you have thought of your future job. Write on the blackboard the profession you would like to have.

Учні пишуть по одному слову на дошці.

Т. You have written the professions on the blackboard. Each of them needs certain qualities, has its own advantages and disadvantages. Tell us about the qualities your future profession needs and about positives and negatives. Use need, should be, have to be.

P. To be a fire-fighter I need to be courageous, brave, strong, calm and efficient. This job is noble because fire-Tight ers save people's lives. But thisj profession is not paid well. Besides, this job is dangerous.

T. So, what do you think is the best/ worst job? Why?

Учні складають та презентують власні діалоги.

III. Заключна частина уроку

Summarizing. Підсумки уроку

Т. І hope you have learnt to have a job interview. What was the most interesting/boring activity during the lesson? What was the most difficult activity? What skills would you like to improve ? [10, с. 176]

Урок з англійської мови у 9 класі

Тема. St. Valentine's Day

Objectives: practice oral speech based on familiar grammar and a new vocabulary; to practice speaking in dialogue and impromptu monologues; to develop pupils' reading comprehension stalls; to develop pupils' creativity in writing skills; to form pupils' habits of communication according to the given situation.

Equipment: illustrations on Valentine's Day, a take recorder and the tape 'And I love her" by "The Beatles", valentines.

PROCEDURE

I. Warming-up

T. You know that there are four seasons in a year, and each season has its holidays and celebrations. But, there is one season which is the richest in holidays. Which season am I talking about?

P. It's winter, I think.

T. You are right. Winter is a season full

of fun, merry-making and holidays. What holidays do you enjoy in winter?

P. We enjoy St Nicolas's Day, New Year's Day, Christmas and St Valentine's Day.

T. Name the dates of these holidays, please.

P. We celebrate St Nicholas's Day on December 19, New Year's Day — on February 14.

T. Today is February 14, and the motto of our today's lesson will be this one.

"The one thing we can never get enough is love. And the one thing we never give enough of is love" which words do you associate with this holidays? St Valentine's Day: love, friendship, presents, valentines, flowers, hearts…

II. Listening

Working with the song "And I love her".

T. You know that love is. a very strong emotion, and we would not be able to live without it. This feeling gives us hope, strength, encouragement. "That's why I suggest that I love her" and is sung by "The Beatles".

Look at the words of this song, some words are missing. Listen to the song and fill in the gaps.

AND I LOVE HER

I give her all my… (love) .

That's all I do.

And if you saw my… (love)

You'd love her too.

She gives me… (everything)

And tenderly

…(the kiss) my love brings,

She brings to me, and 1 lovelier.

A love like… (ours)

Could never… (die)

As long as I have you near me.

Bright are… (the stars) that shine,

Dark is the… (sky).

I know this love of mine.

Will never die, and I love her.

1) What is the song about?

2) Do we need loving people beside us

in everything we do?

3) Why do we need them?

III. Speaking Group work

T. Can you remember and recite some poems or verses about love and St Valentines Day?

1. There's valentine, And this is what it's for

To say that every day

You're loved

More and more and more!

2. Every time we say goodbye I cry a little.

But when we are together It's always sunny weather.

3. Who said love hurts?

They are not wrong.

4. Roses are red, violets are blue, I can't bear to spend my life without you.

5. Delightful, charming And beautiful too, These words express My love to you.

T. Try to give adjectives beginnings with the first letter of your first name.

Vlad — valuable Esmira — exemplary Dima — dicey Nastya — noble, nice Maxim — majestic Alina — adorable Maria — merry T. What does love mean?

P. Love makes people kinder, more beautiful, love means respect for each other.

T. Complete the sentences.

1. …the strongest emotion you will ever feel.

2. …all you need.

3. …better than having money.

T. You should make up six proverbs out of the words.

1." Love is not found in market.

2. Love is blind.

3. One cannot love and be wise.

4. It's love that makes the world go round.

ІV. Of course, І did. I thought it was crazy!

V. Summing up

Thank you so much for a well-done joy! In my opinion you know many facts about St. Valentine's Day celebrations and love. All your answers were great. During our lesson those pupils whose answers were correct got small paper hearts of red colour, so each of you will get such marks…

At the end of our lesson, I would like you to give the valentines with the poems you have written to our teachers who do their best in teaching you English.

Love makes the world go round. So let j us love and be loved by others. Goodbye! [10, с. 158-159]

Висновки

Розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках іноземної мови — важливий компонент навчально-виховного процесу. Навчити учня вчитися, самостійно здобувати знання й удосконалювати навички та вміння — таке завдання стоїть перед кожним учителем. Для цього необхідно озброїти учня прийомами виконання завдань, виробити певні алгоритми опрацювання того чи іншого матеріалу, підготувати відповідні наочні посібники для кабінету, які були б завжди перед очима учнів.

Природно, що учень не може повністю оволодіти всією сумою знань лише на уроках, він мусить багато працювати самостійно, в позаурочний час.

Плануючи урок, учитель обов’язково має визначити завдання для самостійного опрацювання учнями, а також вибрати відповідну форму контролю. Це може бути самоконтроль з опорою на ключі, алгоритми, зразки, схеми тощо або ж контроль з боку вчителя. Систематичні заходи, спрямовані на організацію самостійної роботи учня, будуть формувати не лише пізнавальну діяльність школярів, а й самостійність як рису характеру.

Самостійна робота учнів на уроках іноземної мови проводиться часто, оскільки цього потребує специфіка предмета. Учні самосмтійно виконують завдання, пов’язані як із засвоєнням знань (лексики, граматики), так і з розвитком навичок і вмінь (аудіювання, вимови, діалогічного і монологічного мовлення, читання, письма). Проте, як свідчить практика, самостійна робота учнів не завжди продумується і планується вчителем, часто учні не дістають детальних пояснень, як краще і швидше виконувати завдання на уроці і вдома. Як правило, на уроках практикується в основному самостійне читання текстів, інколи без чітко визначеної мети, без настанов щодо послідовності роботи.

Самостійна навчальна діяльність учнів сприяє підвищенню рівня навичок і знань, активізує творче мислення учнів та резерви їхньої пам’яті, розвиває інтерес до мови, виховує вміння працювати.

Список використаних джерел

1. Бойченко С. Організація самостійної роботи учнів на уроках // Початкова школа. — 2004. — № 1. — С.51-57

2. Вишневський О. І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови: Посібник для вчителів;. — К. : Рад. школа, 1989. — 224 с.

3. Гузь О. Методика навчального діалогу. До пошуку шляхів розв‘язання проблеми домашніх завдань у системі викладання шкільного предмета // Зарубіжна література в школах України. — 2006. — № 5. — С. 17-27

4. Кириллова Е. П. Хрестоматия по методике преподавания английского языка: Статьи, выдержки, извлечения.. — М. : Просвещение, 1981. — 207 с.

5. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах у структурно-логічних схемах і таблицях: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Укл. С. Ю. Ніколаєва, С. В. Гапонова та ін.; Ред. К. І. Онищенко. — К. : Ленвіт, 2004. — 208 с.

6. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник для студ. вищих закл. освіти. — К. : Ленвіт, 2002. — 327 с.

7. Методика обучения иностранным языкам в начальной и основной общеобразовательной школе: Учебное пособие для студентов педагогических колледжей. — Ростов-на-Дону : Феникс, 2004. — 412, с.

8. Настольная книга учителя иностранного языка: Справочно-методическое пособие. — М. : АСТ : Астрель, 2004. — 446, с.

9. Родіна О. Групові форми роботи як один зі шляхів стимулювання самостійності учнів // Географія. — 2007. — № 8. — С. 17-19

10. Практикум з методики викладання англійської мови у середніх навчальних закладах: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Ленвіт, 2004. — 360 с.