1.Поняття та значення організації роботи прокуратури з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді

          Оптимальна діяльність прокуратури, як і діяльність будь-якого іншого державного органу, вирішальною мірою залежить від її правильної організації. Відсутність чітких організаційних засад завжди зумовлює стихійність тих чи інших прокурорських заходів, їх непідготовленість і, як наслідок, нульову або вкрай низьку ефективність. Тому невипадково, що в юридичній літературі, особливо починаючи з 70-х років минулого сторіччя, стала приділятися підвищена увага організаційним аспектам діяльності органів прокуратури [102; 147; 177; 178; 250; 278; 292].

Про визнання важливості її належної організації свідчать і назви галузевих наказів Генерального прокурора України, у яких, судячи з їхнього змісту, відображені найбільш принципові (організаційні) аспекти прокурорської діяльності. Отже, виконання завдань, покладених на прокуратуру щодо здійснення функції представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, вимагає чіткої організації роботи, насамперед, розподілу праці у Генеральній прокуратурі України, прокуратурах АРК, областей, м.м. Києва та Севастополя, а також у підпорядкованих їм прокуратурах.

Останнім часом проблеми організації роботи органів прокуратури у здійсненні представницької функції привернули увагу науковців. Це питання частково досліджено на монографічному рівні у працях М.В. Руденка (щодо організації представництва прокуратурою інтересів держави в господарському судочинстві) [209, с. 24-27], Т.О. Дунаса (щодо організації представництва прокурором інтересів громадянина або держави у цивільному судочинстві) [117, с. 120-124], О.В. Анпілогова (щодо захисту прав та свобод громадянина в адміністративному судочинстві) [77, с .10-11]. Разом з тим, проблеми вдосконалення організації роботи органів прокуратури з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді ще не набули науково-теоретичного вивчення з конкретними висновками та пропозиціями, хоча потреба в цьому назріла як з теоретичної, так і з практичної сторін.

Існує чимало точок зору стосовно того, що є організація прокурорської роботи, в чому полягає управління в органах прокуратури і в якому співвідношенні знаходяться ці поняття та в чому полягає їх значення. Нами не ставиться завдання піддати їх критиці, бо це не складає предмет нашого дослідження. У подальшому зупинемося лише на найбільш поширених у літературі поглядах щодо поняття та змісту організації роботи в органах прокуратури.

Наприклад, П.М. Каркач підкреслює, що організація роботи в органах прокуратури – це вжиття організаційно-управлінських заходів, які спрямовані на виконання завдань органів прокуратури, визначених Законом «Про прокуратуру», а також галузевими наказами Генерального прокурора України по кожному напрямку прокурорської діяльності [129, с .18].

В.В. Кравчук стверджує, що організація роботи районних (міських) прокуратур означає вміле розміщення людей і об’єднання їх зусиль з метою найефективнішого вирішення завдань, що стоять перед даною прокурорською системою [147, с .9]. Саме такий підхід пропонує В.М. Гусаров [102, с .9].

М.І. Мичко доходить до висновку, що організація роботи апарату обласної прокуратури передбачає: раціональне розділення праці та чіткий розподіл обов′язків, утворення організаційного порядку та належних умов праці, планування роботи, організацію взаємодії структурних підрозділів апарату. Згадані елементи організації роботи обласного апарату цільно пов′язані та, внаслідок цього, на практиці накладаються одне на інше [165, с .10].

О.Р. Михайленко під організацією роботи в органах прокуратури розуміє комплекс взаємопов′язаних дій, заходів, спрямованих на ефективне виконання функцій і завдань, покладених на прокуратуру [163, с .18].

Як бачимо, організація роботи органів прокуратури означає вжиття заходів, спрямованих на раціональний розподіл роботи, створення умов для праці й належного організаційного порядку, а також постановку перед відповідним прокурорським колективом конкретних завдань і контроль за їх виконанням.

Організація роботи в органах прокуратури, регулювання процесу організаторської роботи тісно пов’язані з відповідним управлінням.           Сутність управління в системі прокуратури визначають як вплив вищестоящих прокурорів на підлеглих і на органи нижчого підпорядкування, керівництво і контроль за їх діяльністю з метою забезпечення ефективного виконання покладених на них завдань [226, с. 23; 250, с. 67]. Такі ж погляди на сутність управління висловлює й Л. Давиденко, однак він підкреслює, що зміст управлінської діяльності вищестоящих прокуратур значно ширше, ніж допомога і контроль за діяльністю нижчестоящих прокуратур [178, с. 8].

Погоджуючись з такими твердженнями, можна визначити, що управління в органах прокуратури – це комплекс заходів, які забезпечує взаємодію всієї системи і структур прокуратури з метою виконання завдань прокурорської діяльності, у нашому випадку – представницької (в адміністративному суді).

Прийнято, що до функції управління відносяться: аналітична робота; прогнозування, планування роботи, взаємодія системи і структури прокуратури; керівництво, контроль виконання [291, с. 110]. Зазначені аспекти схожі з типовими елементами організації роботи, до основних з яких належать: підготовка, добір ї розстановка кадрів; підвищення їхньої кваліфікації; планування роботи; контроль і перевірка виконання; керівництво. Допоміжними елементами в організації роботи органів прокуратури є: діловодство; облік і звітність; узагальнення практики та її аналіз; систематизація законодавства; робота зі зверненнями громадян; інформаційне, матеріальне-технічне, фінансове та правове забезпечення.

Такий поділ елементів організації роботи є умовним, оскільки всі вони складають окрему цілісну систему, взаємопов′язані й обумовлюють один одного і в своєму роді є важливими (ці питання більш детально висвітлюються у наступному підрозділі дисертації). Сама ж сутність організації роботи як окремого виду діяльності є складною, неоднозначною, бо стоїть поряд з управлінською. Досить точним слід визначити твердження, що необхідно виходити з того, що «організація» є родовим поняттям стосовно «управління», в ній є певне функціонування управлінських відносин [163, с .84].  Таким чином, аналізуючи поняття «організація» і «управління», можна зробити висновок про те, що вони за своїм змістом збігаються.

Наведене показує, що без керівника і керівництва не може бути належним чином здійснена організація роботи органів прокуратури у т.ч. по представництву інтересів громадянина або держави в адміністративному суді. Як слушно зазначає О.Р. Михайленко керівник, з владних, імперативних організаційних позицій є центральною фігурою в будь-якому колективі, в тому числі і в органах прокуратури, де керівниками призначаються відповідні прокурори, їхні заступники, начальники структурних підрозділів, їхні заступники та виконуючі їх обов′язки. У межах своєї компетенції кожен з них організовує роботу підлеглих і керує ними [163, с. 88].

З огляду на викладене можна вивести, що організація роботи з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді – це керівництво відповідним прокурорським колективом на одному рівні (по горизонталі)а саме: прокурор району (міста) – підлеглі йому працівники (помічник, старший помічник, які здійснюють представницьку діяльність); або прокурор області – заступник прокурора області (згідно розподілу цих обов′язків) чи начальник відділу (управління) представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді – прокурор ( старший прокурор) відділу (управління) тощо. Управління в органах прокуратури з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді означає керівництво вищестоящих органів прокуратури нижчестоящими, тобто по вертикалі : Генеральний прокурор України – прокурор області; або начальник відділу (управління) представництва прокуратури області – прокурор міста (району) тощо.

При такому підході функція керівництва вирішається в регулюванні і прийнятті рішень з основних питань організації та діяльності прокурорів в адміністративному судочинстві. Управлінський процес з питань представництва має свій зміст і структуру, до якої належать суб′єкти, об′єкти, функції, форми, методи управління, управлінські рішення, їх реалізація та інші складові. Усі вони потребують у подальшому своєї характеристики з тим, щоб зрозуміти, що є управлінням в органах прокуратури з зазначеного питання.

Зокрема, об′єкт управління – це те, на що спрямовано організований, планомірний вплив суб′єкта управління, тобто конкретні групи працівників (окремі працівники органів прокуратури). Суб′єкт управління – це структурно визначені представницькі підрозділи, які наділені управлінськими функціями і здійснюють управлінську діяльність в органах прокуратури з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді. Суб′єкти і об′єкти управління взаємодіють у питаннях організації роботи у цілому всіх структур і системи органів прокуратури України [291, с. 210-211].

Резюмуючи викладене можна вивести, що управління в органах прокуратури з питань здійснення представництва, у т.ч. в адміністративному суді визначається як вплив на всю їхню систему або на конкретні її ланки з метою впорядкування цієї системи (її ланок), забезпечення її оптимального функціонування та розвитку для ефективного вирішення завдань, що перед нею стоять. Найбільш широкими управлінськими повноваженнями наділений заступник Генерального прокурора України (згідно розподілу функціональних обов′язків), який спрямовує представницьку роботу органів прокуратури у цілому і здійснює контроль за їх діяльністю.

Практика виробила типові форми впливу вищестоящих прокуратур (прокурорів) на підлеглих і органи нижчого прокурорського підпорядкування, а також керівництво і контроль за їх діяльністю з метою забезпечення ефективного виконання покладених на них представницьких завдань. Наприклад, вплив апарату обласних та прирівняних до них прокуратур на прокуратури районної (міської) ті іншої ланки здійснюється шляхом: а) винесення на розгляд колегії питань, що стосуються здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, у тому числі заслуховування звітів підпорядкованих прокурорів; б) проведення оперативних нарад у керівництва прокуратури, зокрема у заступника прокурора області та у відділі (управлінні) представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді; в) проведення перевірок та надання практичної допомоги підпорядкованим прокурорам з питань здійснення представницької функції; г) направлення листів орієнтувального та листів інформаційного характеру щодо представництва інтересів громадянина або держави у суді; д) поширення позитивного досвіду та методичних рекомендацій з питань представницької діяльності; є) проведення навчань (семінарів, науково-практичних конференцій тощо) та стажування працівників прокуратур, які здійснюють представницьку діяльність; ж) здійснення оперативного контролю за повним та своєчасним виконанням завдань, доручень і вказівок керівництва обласного апарату та Генеральної прокуратури України; з) витребовування копій аналітичних документів та планів роботи підпорядкованих прокуратур.

Виходячи із системи та структури побудови органів прокуратури України, роботу прокуратури по здійсненню представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді умовно можна поділити:

• на рівні центрального апарату – Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України (далі Головне управління);
• на рівні управління представництва інтересів громадянина і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах Головного управління;
• на рівні відділу участі прокурорів в адміністративному судочинстві управління представництва інтересів громадян та держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах Головного управління (далі галузевий відділ);
• на рівні управління організації представництва Головного управління;
• на рівні відділу представництва інтересів громадянина та держави в суді управління організації представництва Головного управління;
• на рівні відділу представництва при виконанні судових рішень управління організації представництва Головного управління;
• на рівні організаційно-методичного відділу управління організації представництва Головного управління;

8) на рівні апарату прокуратур АРК, областей, м.м. Києва та Севастополя (прирівняних до них);

9) на рівні відділу (управління) представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури АРК, області, м.м. Києва та Севастополя (далі галузевий відділ (управління));

10) на рівні представництва галузевого відділу (управління);

11) на рівні міської, районної, міжрайонної  прокуратури та прирівняних до них прокуратур, військових прокуратур.

Найбільш важливе значення в масштабах всій системи прокуратури України має визначення особливостей  організації роботи спеціалізованих структурних підрозділів, а саме Головного управління Генеральної прокуратури України та відділів (управлінь) представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратур АРК, областей, м.м. Києва та Севастополя (прирівняних до них). На цьому доцільно слід спинитися окремо і більш детально.

У відповідності до пункту 3 Положення про Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 02.09.2008 р. № 50 (далі Положення про Головне управління) [69] основним завданням Головного управління є забезпечення організації діяльності органів прокуратури України з питань представництва в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень, організаційного і методичного керівництва підпорядкованими прокуратурами та контроль за виконанням підпорядкованими прокуратурами вимог Закону України «Про прокуратуру», наказів Генерального прокурора України, вказівок і розпоряджень керівництва Генеральної прокуратури України на вказаному напрямку діяльності

До структури Головного управління входять:

• управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах у складі:
• відділу участі прокурорів в адміністративному судочинстві;
• відділу участі прокурорів в цивільному судочинстві;
• відділу участі прокурорів в господарському судочинстві;
• управління організації представництва у складі:
• відділу представництва громадян та держави в суді;
• відділу представництва органів прокуратури в суді;
• відділу представництва при виконанні судових рішень.
• організаційно-методичний відділ.

Головне управління очолює начальник Головного управління. Він має

першого заступника та заступника, який є одночасно начальником управління. Начальники управлінь та організаційно-методичного відділу підпорядковуються начальнику Головного управління. Заступники начальника управління підпорядковуються начальнику відповідного управління. Начальники відділів у складі управлінь підпорядковуються начальнику відповідного управління. Заступники начальника відділу і працівники відділів підпорядковуються начальникам відповідних управлінь (п. 2.3 Положення).

Виходячи із структури Головного управління можна вивести, що здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді покладається на: а) управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах Головного управління у складі відділу участі прокурорів в адміністративному судочинстві; б) управління організації представництва Головного управління у складі відділу представництва громадян та держави в суді; в) організаційно-методичний відділ Головного управління. Складовою організації роботи прокуратури по представництву інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має бути й діяльність відділу представництва при виконанні судових рішень Головного управління (при виконанні рішень, ухвалених в адміністративних справах за адміністративними позовами прокурорів або переглянутих з їх ініціативи).

Вимагають конкретизації визначення основних напрямків діяльності вказаних структурних підрозділів. Насамперед, у відповідності до пункту 4.1.1 Положення про Головне управління на відділ участі прокурорів в адміністративному судочинстві, покладається:

1) організація та забезпечення участі у розгляді Верховним Судом України, Вищим адміністративним судом України адміністративних справ за позовами прокурорів, їх скаргами на судові рішення та в інших випадках, передбачених галузевим наказом, або у які Генеральною прокуратурою України ініційовано вступ у справу;

2) підготовка скарг до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами судових рішень в адміністративних справах, у т.ч. за клопотаннями прокуратур обласного рівня;

3) підготовка документів реагування на незаконні судові рішення у справах за участю Генеральної прокуратури України, а за вказівкою керівництва Генеральної прокуратури України та Головного управління – щодо інших судових рішень в адміністративних справах;

4) аналітичні вивчення касаційної практики, скарг про перегляд рішень судів за винятковими обставинами, вивчення та надання зауважень на касаційні скарги підпорядкованих прокурорів в адміністративному судочинстві;

5) участь у вивченні та розповсюдженні позитивного досвіду роботи, підготовка інформаційних листів, листів-орієнтувань, проектів організаційно-розпорядчих документів, спрямованих на вжиття заходів щодо удосконалення та підвищення ефективності діяльності прокурорів в адміністративному судочинстві у межах компетенції управління;

6) підготовка матеріалів на засідання Пленумів Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України з питань, віднесених до компетенції відділу;

7) вжиття заходів щодо всебічного, об′єктивного та своєчасного розгляду звернень органів державної влади та управління, запитів і звернень народних депутатів України, звернень громадян та юридичних осіб з питань участі у розгляді Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України адміністративних справ;

8) облік участі у розгляді судами справ в порядку адміністративного судочинства та внесених документів реагування.

На відділ представництва громадян та держави в суді управління організації представництва Головного управління  покладається:

1)здійснення організаційного і методичного керівництва підпорядкованими прокуратурами та контроль за виконанням ними вимог Закону України «Про прокуратуру», наказів Генерального прокурора України, вказівок і розпоряджень керівництва Генеральної прокуратури України з питань, що віднесені до компетенції відділу;

2) вивчення стану позовної роботи підпорядкованих прокурорів, застосування наданих законом повноважень щодо участі у розгляді справ за їх ініціативою та вступу в справу, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян або держави;

3) участь у перевірках виконання галузевого наказу, проведення за дорученням керівництва інших перевірок з питань здійснення представницької діяльності, надання підпорядкованим прокурорам практичної допомоги, а також стажування працівників цих прокуратур;

4) накопичення та узагальнення прикладів роботи прокурорів, у т.ч. щодо недоліків по виконанню завдань і доручень Генеральної прокуратури України з питань вирішення звернень (порушення строків виконання);

5) участь у вивченні та розповсюдженні позитивного досвіду роботи, підготовка інформаційних листів, листів-орієнтувань, проектів організаційно-розпорядчих документів, спрямованих на удосконалення та підвищення ефективності діяльності прокурорів з питань представництва інтересів громадян і держави в судах;

6) розгляд звернень Президента України, народних депутатів України, громадян, юридичних і службових осіб, у т.ч. з виїздом на місце, перевірка законності і обгрунтованості судових рішень, внесення керівництву Головного управління пропозицій щодо необхідності реагування на неправосудні рішення;

7) вирішення звернень та підготовка документів реагування на незаконні постанови суддів у справах про адміністративні правопорушення;

8) перевірка стану роботи із зверненнями підпорядкованими прокуратурами, неналежного виконання доручень Генеральної прокуратури України, внесення пропозицій щодо відповідальності винних працівників;

9) вивчення та надання зауважень на документи прокурорського реагування підпорядкованих прокуратур;

10) аналіз стану роботи із зверненнями, вжиття заходів щодо їх удосконалення, підготовка матеріалів з цих питань для розгляду на оперативних нарадах у Головному управлінні;

11) опрацювання проектів законів та інших нормативних актів, внесення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства;

12) облік протестів прокурора на постанови суду у справах про адміністративні правопорушення;

13) підготовка матеріалів з практики представницької діяльності для публікації у пресі та розміщення на веб-сайті Генеральної прокуратури України (п. 4.2.1 Положення про Головне управління).

На відділ представництва при виконанні судових рішень управління організації представництва Головного управління  покладається:

1) здійснення організаційного і методичного керівництва підпорядкованими прокуратурами та контроль за виконанням ними вимог Закону України «Про прокуратуру», наказів Генерального прокурора України, розпоряджень і вказівок керівництва Генеральної прокуратури України з питань, що стосуються організації роботи по захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень;

2) участь у перевірках виконання галузевого наказу, проведення за дорученням керівництва інших перевірок з питань виконання судових рішень, надання підпорядкованим прокурорам практичної допомоги, стажування працівників підпорядкованих прокуратур;

3) вжиття заходів, спрямованих на своєчасне і реальне виконання судових рішень, постановлених у справах за позовами, заявами прокурорів;

4) забезпечення належного захисту інтересів громадян та держави при виконанні рішень судів, а також інших органів (посадових осіб) відповідно до вимог законодавства і галузевого наказу;

5) проведення перевірок додержання законів у центральних органах виконавчої влади та державного управління, в т.ч. у Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державному казначейству України, а також у діяльності інших суб′єктів, які виконують судові рішення;

6) проведення перевірок за заявами і повідомленнями про злочини щодо невиконання рішень суду та прийняття рішень у порядку ст. 97 КПК України;

7) аналіз статистичних даних, що надходять від контролюючих органів, інших матеріалів міністерств та відомств, інформації про стан законності при виконанні судових рішень в областях та їх використання у практичній діяльності;

8) вивчення інформації, статистичних даних, матеріалів судової практики за закріпленими темами, внесення пропозицій щодо підвищення ефективності роботи з питань виконання судових рішень;

9) участь у вивченні та розповсюдженні позитивного досвіду роботи, підготовці інформаційних листів, листів-орієнтувань, проектів організаційно-розпорядчих документів, спрямованих на удосконалення діяльності щодо захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень;

10) розгляд звернень Президента України, народних депутатів України, органів державної влади і управління, громадян та юридичних осіб з питань додержання законодавства при виконанні рішень;

11) опрацювання проектів законів та інших нормативних актів з питань виконання судових рішень, внесення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства;

12) облік реального виконання судових рішень за позовами прокурора та документів реагування з питань виконання рішень суду;

13) підготовка матеріалів з практики захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень для публікації у пресі та розміщення на веб-сайті Генеральної прокуратури України (п. 4.2.3 Положення про Головне управління).

На організаційно-методичний відділ Головного управління  покладається:

1) здійснення організаційного і методичного керівництва підпорядкованими прокуратурами та контроль за виконанням ними вимог Закону України «Про прокуратуру», наказів Генерального прокурора України, вказівок і розпоряджень керівництва Генеральної прокуратури України з питань, що віднесені до компетенції відділу;

2) організація та проведення аналітичної роботи у Головному управлінні, вжиття заходів щодо підвищення її ефективності;

3) узагальнення та внесення пропозицій до плану роботи Генеральної прокуратури України, а також Головного управління;

4) здійснення контролю за виконанням структурними підрозділами Головного управління, підпорядкованими прокуратурами рішень колегії Генеральної прокуратури України, координаційних, міжвідомчих нарад, оперативних нарад у керівництва Генеральної прокуратури України, планів роботи Генеральної прокуратури України і Головного управління;

5) проведення перевірок, надання практичної допомоги з питань здійснення представницької діяльності підпорядкованим прокуратурам;

6) організація та проведення стажування працівників підпорядкованих прокуратур у Головному управлінні;

7) розробка у взаємодії з іншими структурними підрозділами Головного управління, фахівцями Національної академії прокуратури України методичних рекомендацій, бюлетенів, інших документів, спрямованих на удосконалення представницької діяльності;

8) вивчення, узагальнення та поширення позитивного досвіду роботи підпорядкованих прокуратур, взаємодія з цих питань з науково-методичною радою Генеральної прокуратури України;

9) накопичення та опрацювання матеріалів за наскрізними темами та темами, визначеними у Головному управління;

10) підготовка за вказівкою керівництва Головного управління доповідних записок, інформаційних листів (листів-орієнтувань), проектів організаційно-розпорядчих документів;

11) у взаємодії з структурними підрозділами Головного управління узагальнення та підготовка матеріалів на засідання Пленуму Верховного Суду України;

12) підготовка зведеної статистичної звітності роботи Головного управління, накопичення статистичних даних про роботу прокуратур обласного рівня;

13) вивчення ефективності планування роботи, проведення засідань і рішень колегій прокуратур обласного рівня, матеріалів аналітичної та методичної роботи прокуратур обласного рівня, надання їм методичної допомоги з питань представницької діяльності;

14) підготовка та проведення із залученням структурних підрозділів Головного управління навчально-методичних заходів;

15) організація опрацювання проектів законодавчих та нормативних актів, узагальнення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства;

16) підготовка, разом з іншими структурними підрозділами Головного управління, матеріалів з практики представницької діяльності для публікацій у пресі та розміщення на веб-сайті Генеральної прокуратури України (п. 4.3 Положення про Головне управління).

Як бачимо, організація представницької роботи на рівні Головного управління тісно пов′язана з відповідним управлінням (керівництво, аналітична робота, контроль виконання тощо), оскільки мова йдеться про узгоджене здійснення представницької функції у суді (адміністративному суді) шляхом виконання представницьких завдань, покладених на єдину прокурорську систему України.

На рівні прокуратури АРК, області, м.м. Києва та Севастополя (прирівняних до них) основні напрямки представницької діяльності в суді, у т.ч. адміністративному суді, обумовлені самою структурою галузевого відділу (управління), до якого входять:

          Відділ забезпечення участі у розгляді справ судами, на який, згідно з  Положенням про відділ, покладається: організація та забезпечення участі у розгляді першої та другої інстанцій цивільних, господарських, адміністративних справ; підготовка позовів та документів реагування на незаконні судові рішення, постанови суддів у справах про адміністративні правопорушення; проведення перевірок заяв та інших повідомлень про злочини, щодо дисциплінарних проступків, вчинених суддями при розгляді справ; прийняття за наслідками таких перевірок рішень у порядку ст. 97 КПК України; підготовка документів до Вищої ради юстиції, органів суддівського самоврядування та особам, які згідно із Законом України «Про судоустрій України» мають право ініціювати питання про притягнення суддів до встановленої законом відповідальності; узагальнення позовної роботи підпорядкованих прокурорів, а також подання апеляційних (касаційних) скарг.

Відділ організації представництва, на який, згідно з Положенням про відділ, покладається: надання підпорядкованим прокурорам необхідної практичної допомоги; здійснення контролю за виконанням прийнятих ними рішень; участь у перевірках з питань представницької діяльності; накопичення та узагальнення статистичних даних про роботу підпорядкованих прокурорів з основних (пріоритетних) напрямів представницької діяльності; вивчення стану застосування наданих законом повноважень щодо участі прокурора за своєю ініціативою у розгляді будь-якої справи та вступу у справу; розгляд скарг; перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, постанов суддів у справах про адміністративні правопорушення; аналіз стану роботи із зверненнями громадян;    

Відділ захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, на який, згідно з Положенням про відділ, покладається: контроль за виконанням підпорядкованими прокуратурами вимог Закону України «Про прокуратуру», наказів, рішень, розпоряджень, вказівок керівництва, що стосуються організації роботи прокурорів по захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень; здійснення перевірок у підпорядкованих прокуратурах, надання практичної допомоги прокурором; здійснення заходів для підвищення ефективності роботи підпорядкованих прокуратур; проведення перевірок в органах державної виконавчої служби; накопичення відповідного статистичного та інформаційного матеріалу; внесення пропозицій щодо підвищення ефективності роботи по захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень.

Як бачимо, організація роботи органів прокуратури у здійсненні представницької функції напряму пов′язана з раціоналізацією її системи управління. Ця функція вимагає визначення доцільного складу представницьких структурних підрозділів, потреб у штатній чисельності працівників, їх спеціалізації (цивільне, господарське, адміністративне судочинство), встановлення управлінських зв′язків на принципах субординації та їєрархії, як по вертикалі, так і по горизонталі.

Кожному рівню організації представницької діяльності характерний конкретний зміст (елементи організації) [221]. Наприклад, організація представництва на рівні апарату прокуратури області містить: а) розподіл обов′язків між керівниками прокуратури; б) взаємодію відділу (управління) представництва, захисту інтересів громадян і держави в суді з іншими структурними підрозділами; в) планування роботи з питань представництва; г) винесення питань з представництва інтересів громадян і держави у суді на розгляд колегії; д) участь у роботі координаційних (міжвідомчих), оперативних нарадах при керівниках прокуратури; є) організація виїздів у підпорядковані прокуратури з метою проведення перевірок, надання практичної допомоги; ж) проведення аналітичної роботи; з) здійснення контролю за роботою структурних підрозділів та підпорядкованих прокуратур.

Організація представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді на рівні галузевого відділу (управління) прокуратури області передбачає: 1) розподіл обов′язків між працівниками відділу (управління); 2) планування роботи; 3) взаємодію з іншими структурними підрозділами апарату; 4) забезпечення інформацією про стан представництва у підпорядкованих прокуратурах; 5) методичну допомогу підпорядкованим прокурорам у здійсненні представництва, зокрема, у підготовці адміністративних позовів до суду, актів реагування на незаконні судові рішення та на порушення закону при виконанні рішень суду; 6) вивчення підготовлених прокурорами нижчої ланки документів реагування та надання на них зауважень; 7) забезпечення надходження копій документів реагування з підпорядкованих прокуратур (відповідно до наказу Генерального прокурора України  від 29.11.2006 р. № 6 гн);  8) вивчення позитивного досвіду роботи інших прокуратур, розробка методик виявлення порушень закону у сфері публічно-правових відносин та реагування на них адміністративно-правовими засобами; 9) організацію проведення стажувань прокурорів нижчого рівня; 10) здійснення контролю за виконанням завдань, доручень Генеральної прокуратури України та прокуратури області; 11) проведення оперативних нарад у відділі (управлінні) у т.ч. із запрошенням працівників, які відповідають за представницьку діяльність у підпорядкованих прокуратурах.

Найповніше організаційно–управлінські аспекти  представницької діяльності органів прокуратури відбиває наказ Генерального прокурора № 6 гн. від 29.11.06 р. Особливістю цього наказу є більш чітке визначення обов′язків прокуратур відповідного рівня, їх службових осіб по застосуванню представницьких повноважень, встановлення порядку реалізації різних форм представництва з метою підвищення рівня особистої відповідальності прокурорів.

Аналіз положень наказу дозволяє виділити основні взаємопов′язані дії (заходи) прокурорів, які спрямовані на ефективне виконання представницької функції в адміністративному суді. Насамперед, положення наказу, що стосуються позовної роботи, спрямовані на своєчасне та ефективне використання прокурорами усіх рівнів матеріалів інформаційного забезпечення, наглядових перевірок, кримінальних справ та підготовку якісних і обґрунтованих адміністративних позовів.

Структурні підрозділи Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня за наявності підстав для захисту прав громадян і захисту інтересів держави шляхом звернення до адміністративного суду з позовом, зобов′язані своєчасно передавати необхідні матеріали і висновки до підрозділів представництва, які готують адміністративні позови та надсилають їх до окружного адміністративного суду.

У наказі окремо виділено (п. 6.3) обов′язок прокурора, який подав адміністративний позов, контролювати його розгляд у суді.

Пунктом 8.1 наказу уточнено порядок вступу прокурора в адміністративну справу, порушену з ініціативи інших осіб. Рішення про вступ у справу приймають керівники прокуратур або їх заступники, а також керівники самостійних підрозділів представництва в суді Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня. Про намір вступити у справу надсилається до адміністративного суду письмове повідомлення за підписом вказаних осіб.

Керівники структурних підрозділів відповідних прокуратур обласного рівня, прокурори міського та районного рівнів повинні контролювати якість підготовки прокурорів до судових засідань, їх участі у судових процесах, повноту та своєчасність застосування процесуальних повноважень (п. 9 наказу).

Вимога щодо ведення окремих наглядових проваджень встановлена п. 10 наказу для всіх форм представництва, у т.ч. вступу прокурора в адміністративну справу, порушену за адміністративним позовом інших осіб, шляхом участі у справі, подання апеляційних, касаційних скарг, скарг (заяв) про перегляд судових рішень за винятковими чи нововиявленими обставинами.

Своєчасне реагування на незаконні та необґрунтовані судові рішення  в адміністративних справах є обов′язком прокурорів усіх рівнів у межах їх компетенції (п. 12 наказу). З метою підвищення відповідальності за своєчасне реагування на незаконні та необґрунтовані судові рішення, покращення якості підготовки апеляційних (касаційних) скарг, заяв у п.п. 12.1-12.5 наказу визначено порядок направлення цих документів та осіб, які мають право їх подавати. Подання апеляційних скарг забезпечують керівники прокуратур, працівники яких брали участь у розгляді адміністративних справ у суді першої інстанції. Касаційні скарги зобов′язано вносити прокурорів обласного рівня та їх заступників, а прокурори районного рівня та їх заступники такі повноваження мають застосовувати лише щодо оскарження ухвал про повернення апеляційної скарги, залишення їх без руху, відмові у відкритті апеляційного провадження.

Касаційні скарги про перегляд судових рішень в адміністративних справах за винятковими обставинами до Верховного Суду України вносяться лише Генеральною прокуратурою України.

Вжиття заходів, спрямованих на своєчасне і реальне виконання судових рішень, ухвалених у справах за адміністративними позовами прокурора (п. 14), покладено на прокурорів усіх рівнів та їх заступників, а в прокуратурах обласної ланки також на начальників відділів захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень і старших помічників прокурорів з цих питань.

Оскільки судові рішення, ухвалені у справах за адміністративними позовами прокурора, мають бути належним чином реалізовані, відповідно до п. 14.1 наказу прокурорам запропоновано спонукати стягувачів до своєчасного звернення до виконання виконавчих документів, а також вимагати ефективної реалізації ними прав сторони у виконавчому провадженні. При цьому, виходячи із вагомості належного до виконання судового рішення, його суспільного значення, інших суттєвих для громадянина чи держави чинників, прокурори мають застосовувати право на відкриття виконавчого провадження за власною ініціативою в установленому законом порядку з подальшим ефективним використанням прав учасника виконавчого провадження (п. 14.2).

Пунктом 14.3 наказу покладено обов′язок по забезпеченню належного захисту інтересів громадян, які не спроможні самостійно їх захистити, і держави при виконанні не лише судових рішень, ухвалених за адміністративними позовами прокурора, але й рішень адміністративних судів та інших органів (посадових осіб), прийнятих не з ініціативи прокурора.

У наказі знайшли відображення провідна роль прокуратур обласного рівня та їх галузевих підрозділів в організації представницької діяльності прокурорів, їх відповідальність за забезпечення результативного застосування наданих законом повноважень.

Таким чином, робота з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді вимагає забезпечення в органах прокуратури виконання в повному обсязі вимог проаналізованого щойно наказу Генерального прокурора України. Особлива увага при цьому приділяється як організації роботи відповідних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня так і підпорядкованих їм прокуратур, єдиному підходу до здійснення представництва, шляхом:

— організації звернення прокурорів до окружного адміністративного суду або місцевого загального суду як адміністративного суду з відповідними адміністративними позовами;

— організації забезпечення участі прокурорів у розгляді адміністративних справ у суді першої інстанції з метою підтримання поданого адміністративного позову, або вступу прокурора у справу, відкриту у адміністративному суді за ініціативою інших осіб (адміністративний позов прокурора на користь третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги);

— організації звернення прокурорів до апеляційного адміністративного суду (із заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції);

— організації участі прокурорів у апеляційному розгляді адміністративної справи в судовому засіданні з метою підтримання поданої апеляційної скарги, або вступу прокурора у справу, відкриту в апеляційному адміністративному суді за ініціативою інших осіб (заперечення на апеляційну скаргу,приєднання  до апеляційної скарги);

— організації звернення прокурорів до суду касаційної інстанції (з касаційною скаргою про оскарження судового рішення адміністративного суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку);

— організації участі прокурорів в касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засідання з метою підтримання касаційної скарги , або вступу прокурора у справу, відкриту у суді касаційної інстанції за ініціативою інших осіб (заперечення на касаційну скаргу, приєднання до касаційної скарги);

— організації звернення прокурорів до Верховного Суду України (зі скаргою про перегляд судового рішення в адміністративних справах за винятковими обставинами);

— організації участі прокурорів у розгляді адміністративної справи  Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України за винятковими обставинами (з метою підтримання поданої скарги про перегляд судового рішення за винятковими обставинами);

— організації звернення прокурорів до адміністративного суду будь-якої інстанцій із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

— організації участі прокурорів в адміністративному суді, якій здійснює перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, з метою підтримання поданої заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

— організації захисту прав та законних інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень в адміністративних справах (ухвалених за адміністративними позовами прокурорів).

Виходячи з цього, вся організація представницької роботи прокуратури в адміністративному суді повинна бути підпорядкована ефективному забезпеченню зазначених вище напрямків.

З урахуванням великого навантаження на прокуратури областей, де розташовані апеляційні  господарські та адміністративні суди (Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська, м.Севастополь), вважаємо за доцільне запровадити у цих прокуратурах спеціалізовані представницькі структурні підрозділи, тобто утворити окремі відділи представництва інтересів громадянина або держави у цивільному; господарському; адміністративному судочинстві.

 

2. Структурні елементи організації роботи прокуратури по представництву інтересів громадянина або держави в адміністративному суді 

          Розкрити конкретний зміст організації роботи органів прокуратури по здійсненню представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді можна через характеристику її структурних елементів. З урахуванням висловлених у літературі міркувань [77; 78; 129; 166; 178; 209; 278] та вироблених прокурорською практикою типових елементів системи організації роботи, вважаємо за доцільне відмітити серед них, такі:

1) розподіл службових обов′язків у здійсненні представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

2) інформаційне та правове забезпечення здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

3) планування роботи з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

4) взаємодія структурних підрозділів органів прокуратури у здійсненні представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

5) аналітична робота з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

6) контроль і перевірка виконання заходів з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

7) первинний облік та статистична звітність щодо виконаної роботи з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

8) гласність вжитих заходів з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

9) методична допомога підпорядкованим прокурорам з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді.

Враховуючи те, що будь-яка соціальна робота неможлива без відповідних кадрів, то і почнемо характеристику структурних елементів організації роботи з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді з добору й розстановки кадрів. Звідси можна зробити висновок про те, що організація роботи в кожній прокуратурі з зазначеного питання починається з двох основних елементів: 1) правильної розстановки кадрів; 2) забезпечення їх взаємодії. Адже необхідна оптимальна схема, яка дасть змогу, з одного боку, чітко розмежувати службові обов′язки кожного працівника, який виконує представницьку діяльність в адміністративному суді, а з другого – забезпечити їх взаємодію під час здійснення цього представництва. Ця проблема є актуальною як з наукових, так і суто практичних позицій.

Слід зазначити, що розподіл функціональних обов′язків в органах прокуратури законодавче не визначається. Це питання регулює наказ Генерального прокурора України № 1 від 19.09.2005 р. «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури» [64], згідно якого розподіл службових обов′язків між працівниками прокуратури здійснюється їх керівниками і затверджується: в центральному апараті – начальниками Головних управлінь або заступниками Генерального прокурора; в прокуратурах обласного рівня – заступниками прокурорів відповідно до розподілу обов′язків (п. 6.8 Наказу). Розподіл функціональних обов′язків між працівниками міських, районних, міжрайонних та інших прирівняних до них прокуратур здійснюється наказами керівника відповідної прокуратури (п. 7 Наказу).

Отже, розподіл службових обов′язків з виконання представницької функції здійснюється: начальником Головного управління (у центральному апараті); заступниками прокурорів  (у прокуратурах обласного рівня); керівниками прокуратур (у міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратурах). Повноваження працівників представницьких підрозділів, їх відповідальність та взаємодія при вирішенні конкретних питань представницької діяльності у т.ч. в адміністративному суді визначаються в положеннях про ці підрозділи.

Наприклад, розподіл функціональних обов′язків між працівниками відділу участі прокурорів в адміністративному судочинстві Головного управління  складає та підписує начальник цього відділу, він погоджує цей розподіл з заступником начальника Головного управління – начальником управління представництва інтересів громадян та держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах та затверджує у начальника Головного управління.

При такому підході, начальник відділу:

— організовує роботу та здійснює контроль за виконанням працівниками відділу наказів Генерального прокурора України, Регламенту Генеральної прокуратури України, плану роботи Генеральної прокуратури України та Головного управління;

— розглядає та підписує документи, що стосуються діяльності відділу;

— організовує проведення оперативних нарад з питань діяльності відділу у керівництва Головного управління, проводить такі наради з працівниками відділу;

— контролює своєчасність і якість виконання працівниками відділу планових завдань, доручень керівництва, розгляд і вирішення заяв та скарг з приводу участі прокурорів в адміністративному судочинстві, якість підготовки працівників відділу до участі у розгляді справ у судах;

— забезпечує організацію навчання працівників відділу з питань представництва в адміністративному судочинстві;

— організовує роботу працівників відділу щодо здійснення ними контролю за діяльністю підпорядкованих прокуратур з питань представництва інтересів громадян і держави на стадії касаційного провадження;

— організовує участь працівників відділу у розгляді Верховним Судом України, Вищим адміністративним судом України адміністративних справ за позовами, касаційними скаргами прокурорів або в яких прокурор приймав участь на попередніх стадіях, участь у розгляді у всіх інстанціях адміністративних справ, порушених за позовами (адміністративними позовами) Генеральної прокуратури України або у які Генеральна прокуратура України вступила шляхом участі та ініціювання оскарження (перегляду) судових рішень. Безпосередньо приймає участь у розгляді таких справ;

— організовує підготовку позовів та документів реагування на незаконні судові рішення у справах, розглянутих за участю Генеральної прокуратури України, а за вказівкою керівництва Генеральної прокуратури України та Головного управління – щодо інших судових рішень в адміністративних справах;

— організовує співпрацю з органами суддівського самоврядування з питань представництва в адміністративному судочинстві;

— організовує розгляд звернень органів державної влади та управління, запитів і звернень народних депутатів України з питань оскарження судових рішень Вищого адміністративного суду України;

— організовує проведення щорічного аналізу стану роботи з розгляду звернень, вносить пропозиції щодо їх вдосконалення;

— складає статистичну звітність про роботу відділу;

— подає пропозиції керівництву управління про призначення, звільнення з посад, переміщення працівників відділу, своєчасне заміщення вакансій, заохочення та накладення стягнень;

— організовує проведення аналітичної та методичної роботи у відділі, поширення позитивного досвіду роботу;

— організовує роботу підпорядкованих працівників за закріпленими прокуратурами і темами;

— координує роботу відділу з іншими відділами Головного управління та структурними підрозділами Генеральної прокуратури України в межах повноважень відділу;

— забезпечує стажування працівників підпорядкованих прокуратур у відділі;

— вживає заходів щодо забезпечення працівників відділу належними умовами праці, необхідними матеріально-технічними засобами;

— вживає заходи щодо підвищення професійного рівня і ділової кваліфікації працівників відділу.

У свою чергу прокурори (старші прокурори) відділу:

— виконують завдання та доручення керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління, управління та відділу;

— за вказівкою начальники відділу проводять перевірки, розглядають звернення, за необхідністю здійснюють виїзди до підпорядкованих прокуратур, готують за результатами перевірок висновки та відповіді;

— забезпечують виконання планових та інших заходів, спрямованих на покращення представницької діяльності;

— складають протоколи оперативних нарад з питань, що стосуються діяльності відділу;

— готують проекти позовів та документів реагування на незаконні судові рішення у справах, розглянутих за участю Генеральної прокуратури України, а за вказівкою керівництва Генеральної прокуратури України та Головного управління – щодо інших судових рішень в адміністративних справах;

— безпосередньо здійснюють контроль за діяльністю закріплених прокуратур з питань представництва в судах касаційної інстанції;

— здійснюють роботу за закріпленим предметом нагляду за предметно територіальним принципом;

— накопичують інформаційні матеріали, постанови та роз′яснення Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, копії процесуальних документів з актуальних питань, аналізують стан законодавства та прокурорського нагляду за визначеним предметом, вносять пропозиції щодо проведення перевірок в підпорядкованих прокуратурах і здійснення заходів, спрямованих на усунення порушень законності і підвищення ефективності прокурорського нагляду;

— контролюють своєчасне надходження до відділу з підпорядкованих прокуратур копій документів прокурорського реагування, ведуть їх облік, перевіряють повноту та вмотивованість, дотримання вимог закону щодо форми і змісту, підсудності спорів, посилання на норми матеріального і процесуального права, якими регулюються спірні правовідносини, на конкретні докази, надають по них висновки, використовують у практичній роботі і готують листи-зауваження;

— здійснюють моніторинг стану розгляду судами документів прокурорського реагування, що внесені у справах, які знаходяться на контролі Генеральної прокуратури України;

— за доручення начальника відділу беруть участь у розгляді Верховним Судом України, Вищим адміністративним судом України адміністративних справ за позовами, касаційними скаргами прокурорів або в яких прокурор приймав участь на попередніх стадіях, беруть участь у розгляді у всіх інстанціях адміністративних справ, порушених за позовами (адміністративними позовами) Генеральної прокуратури України або у які Генеральна прокуратура України вступила шляхом участі чи ініціювання оскарження (перегляду) судових рішень;

— за вказівкою керівництва Головного управління безпосередньо беруть участь у перевірках галузевого наказу в підпорядкованих прокуратурах, надають їм практичну і методичну допомогу, контролюють виконання ними прийнятих рішень;

— за дорученням начальника відділу та на підстав аналізу і результатів перевірок надають пропозиції щодо підготовки і проведення колегій Генеральної прокуратури України, оперативних нарад у керівництва Генеральної прокуратури України, Головному управлінні, управління та відділі, готують проекти рішень;

— виконують інші доручення керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління, управління та відділу.

За відсутності начальника відділу його обов′язки виконує заступник, який:

— контролює якість та своєчасність розгляду (вирішення) підпорядкованими працівниками запитів і звернень народних депутатів України, звернень громадян, юридичних та службових осіб, доручень керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління, начальника відділу;

— за дорученням керівництва Головного управління та начальника відділу розглядає і вирішує звернення;

— бере участь у засіданнях суду за дорученням начальника відділу, керівництва Головного управління;

— веде аналітичну роботу у відділі, надає допомогу працівникам відділу в проведенні узагальнень, комплексних аналітичних досліджень, контролює їх реалізацію;

— готує пропозиції до планів роботи Генеральної прокуратури України і Головного управління;

— вивчає плани роботи, протоколи засідань колегій та інші матеріали організаційної, аналітичної і методичної спрямованості підпорядкованих прокуратур, бере участь у підготовці пропозицій та зауважень до цих документів;

— готує висновки на проекти законодавчих актів, що надходять до відділів для вивчення, вносить пропозиції щодо вдосконалення чинноо законодавства;

— розглядає, візує і підписує у межах своєї компетенції службові документи;

— за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління бере участь у перевірках підпорядкованих прокуратур і надані їм практичної допомоги;

— бере участь у підготовці доповідних записок, довідок, проектів організаційно-розпорядчих документів, рішень колегії Генеральної прокуратури України, координаційних та міжвідомчих нарад;

— вивчає позитивний досвід організації представницької діяльності в органах прокуратури та вносять пропозиції щодо його поширення;

— бере участь у підготовці матеріалів для публікації в пресі та інших засобах масової інформації;

— здійснює особистий прийом громадян;

— відповідає за стан організації діловодства у відділі;

— виконує інші завдання за дорученням керівництва Головного управління, начальників управління та відділу.

За працівниками відділу закріплюються конкретні теми, об′єкти, відповідні прокуратури (областей, АРК, м.м. Києва і Севастополя), ведення книг первинного обліку роботи прокурора. З метою забезпечення належної організації роботи відділу, урівноваження завантаженості за відсутності заступника начальника відділу чи одного із старших прокурорів або прокурорів відділу (відпустка, тимчасова непрацездатність, відрядження), начальник відділу може на цей період розподіляти виконання окремих функцій за територіально-предметним принципом між працівниками відділу незалежно від визначеної взаємозамінюваності.

Як бачимо, робота галузевого відділу центрального апарату організовується за територіально-предметним принципом. При цьому використовується спеціалізація працівників, закріплення за ними зон і предметів (тем) як дійовий засіб підвищення ефективності представницької діяльності прокуратури в адміністративному суді.

На обласному рівні розподіл обов′язків між працівниками галузевого відділу (управління) також як і у Генеральній прокуратурі складається та підписується начальником відповідного відділу, однак затверджується заступником прокурора області. Як правило, визначається заступник прокурора, який має достатній практичний довід роботи у цій галузі. Він відповідає за організацію та здійснення представницької діяльності, контролює та координує роботу галузевого відділу (управління) з іншими структурними підрозділами прокуратури, приймає рішення управлінського та процесуального характеру з питань, віднесених до його компетенції.

Наприклад, згідно розподілу обов′язків між працівниками відділу забезпечення  участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Харківської області, затвердженого заступником прокурора Харківської області 29 липня 2008 р., прокурор цього відділу:

— здійснює контроль за роботою прокуратур, які входять в закріплену за ним зону, виїжджає до підпорядкованих прокуратур для перевірки їх роботи;

— аналізує статистичні дані, вивчає плани, матеріали, копії документів, аналізів, узагальнень, що надходять від підпорядкованих прокурорів, готує проекти вказівок, листів, зауважень на них;

— вивчає копії позовів та заяв, готує по них зауваження, дає вказівки, контролює результати розгляду у суді найбільш актуальних позовів та заяв;

— вивчає роботу та готує листи про позитивний досвід підпорядкованих прокурорів з питань представництва у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві;

— вносить пропозиції про притягнення до відповідальності працівників підпорядкованих прокуратур у зв′язку з неналежним виконанням ними службових обов′язків;

— готує проекти позовів до суду, формує і веде наглядові провадження по них, в яких зосереджує: копії позову (заяви); позовних матеріалів; копії процесуальних документів та інші відомості про хід судового процесу; копії зауважень на протоколи та журнали судових засідань; довідки про результати розгляду справи; копії документів про ініціювання перегляду судових рішень та дані про їх реальне виконання;

— розглядає та вирішує скарги на рішення, ухвали, постанови судів, складає довідки, проекти апеляційних (касаційних) скарг, інших документів;

— готує матеріали та бере участь в учбово-методичних конференціях та нарадах;

— за вказівкою керівництва прокуратури області та відділу бере участь у розгляді судами цивільних, господарських та адміністративних справ;

— бере участь у всіх формах роз′яснення законодавства;

— вивчає питання та веде первинний облік роботи, пов′язаної з участю прокурора у розгляді Харківським апеляційним адміністративним судом справ, забезпечує участь при розгляді таких справ апеляційною інстанцією;

— щотижня готує графіки участі працівників відділу при розгляді справ Харківським апеляційним адміністративним судом;

— вивчає питання та забезпечує облік поданих і розглянутих апеляційних скарг у Харківському апеляційному адміністративному суді;

— вивчає питання та забезпечує облік поданих і розглянутих касаційних скарг до Вищого адміністративного суду України;

— вивчає питання та забезпечує підготовку та облік поданих і розглянутих заяв про перегляд судових рішень у адміністративних справах за нововиявленими обставинами;

— забезпечує вивчення питань та облік роботи, пов′язаної з пред′явленням позовів в адміністративному судочинстві.

За прокурором відділу закріплюється зони (прокуратури Жовтневого, Київського районів м. Харківа, прокуратури Балаклійського, Близнюківського, Зміївського районів), а також відповідні теми (вивчення позовів про відшкодування збитків, заподіяних злочинами, щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, в тому числі у сфері економіки, а також про відшкодування збитків, заподіяних корупційними діяннями, участь прокурора у розгляді справ Харківським апеляційним адміністративним судом).

Інший прокурор цього відділу згідно обов’язків:

— здійснює контроль за роботою прокуратур, які входять в закріплену за ним зону, виїжджає до них для перевірки роботи по організації діяльності у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві, веде облік документів, що надійшли з підпорядкованих прокуратур;

— вивчає плани, матеріали, копії, аналізів, узагальнень, що надходять від підпорядкованих прокурорів, готує на них проекти вказівок, листів, зауважень;

— вивчає роботу та готує листи про позитивний досвід підпорядкованих прокурорів з питань представницької діяльності;

— вносить пропозиції про виклик на оперативну нараду, притягнення до відповідальності працівників підпорядкованих прокуратур, у зв′язку з неналежним виконанням службових обов′язків;

— готує проекти позовів, заяв та надсилає їх до суду, формує і веде наглядові провадження по них;

— розглядає та вирішує скарги на рішення, ухвали, постанови судів, складає довідки, проекти апеляційних та касаційних подань, інших документів;

— готує матеріали та бере участь в  учбово-методичних конференціях та нарадах;

— за вказівкою керівництва прокуратури області та відділу бере участь у розгляді судами цивільних, господарських та адміністративних справ;

— забезпечує участь у розгляді справ у цивільному, господарському, адміністративному судочинстві у порядку представництва у суді прокуратури як юридичної особи, забезпечує облік таких позовів та результати розгляду їх у судах;

— вивчає питання та веде облік роботи прокурора щодо участі у розгляді справ Харківським окружним адміністративним судом, забезпечує участь при розгляді таких справ;

— щотижня готує графіки участі працівників відділу при розгляді справ Харківським окружним адміністративним судом;

— забезпечує своєчасне реагування на незаконні постанови у справах про адміністративні правопорушення та якісну підготовку протестів на них. Зони (прокуратура Червонозаводського району м. Харкова, Великобурлуцького, Дворічанського, Шевченківського, Богодухівського районів). Теми: (участь у розгляді справ Харківським окружним адміністративним судом; участь у розгляді судами справ, відповідачами чи суб′єктами оскарження по яких є органи прокуратури або інші правоохоронні органи, та справ з питань оподаткування, примусового стягнення сум до бюджету, щодо стягнення сум в інтересах органів і фондів соціальної спрямованості).

На рівні міської, районної, міжрайонної та прирівняних до них прокуратур розподіл службових обов′язків по здійсненню представницької функції у т.ч. в адміністративному суді має деякі особливості. Керівник прокуратури при розподілі службових обов′язків ураховує стан законності у сфері публічно-правових відносин, кількість оперативних працівників, а також обсяг роботи на даному напрямку прокурорської діяльності. Закріплення (при можливості) за цим напрямком окремого оперативного працівника має забезпечувати в повному обсязі виконання ним службових обов′язків, особливо тих, які стосуються досудової підготовки матеріалів і подання адміністративних позовів до суду.

Враховуючи особливості здійснення представництва в адміністративному суді, яке виражається в двох формах: звернення прокурора до адміністративного суду з адміністративним позовом та його участь у судовому розгляді адміністративних справ, робота із здійснення представництва на районному (міському) рівні організовується здебільшого до першій. Це пояснюється тим, що організація участі прокурорів у розгляді адміністративних справ в окружних та апеляційних адміністративних судах покладається на підрозділи представництва прокуратур областей (прирівняних до них прокуратур) за місцем знаходження зазначених судів.

Важливе значення в організації представницької діяльності в адміністративному суді має інформаційне забезпечення, насамперед для організації позовної роботи та ініціювання перегляду судових рішень в адміністративних справах.

Виходячи з представницької практики можна виділити такі види інформації, що класифікуються залежно від джерел і шляхів її надходження до органів прокуратури:

а) відомості, що надходять від громадян у вигляді письмових та усних скарг (повідомлень) про порушення їх прав, свобод та законних інтересів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб′єктів при здійсненні ними управлінських функцій;

б) повідомлення засобів масової інформації про факти порушень прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин;

в) дані, що накопичуються в прокуратурі під час здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів (зокрема, щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів);

г) матеріали узагальнень практики участі прокурорів у розгляді справ у судах загальної юрисдикції;

д) інформація про стан законності та заходи її забезпечення, яка надходить або витребується прокуратурою перш за все від органів контролю загальної і спеціальної компетенції(п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»). На наш погляд, саме останній вид інформації найбільшою мірою сприяє забезпеченню випереджувального характеру представницької діяльності прокуратури в адміністративному суді.

Як слушно зазначається в літературі, «одержання інформації про стан законності та заходи щодо її забезпечення здійснюється прокурором шляхом витребування систематизованих відомостей про поширеність правопорушень, їхній характер та заходи, що вживаються органами влади, управління, позавідомчого нагляду і контролю, посадовими особами для боротьби з ними». На цій основі прогнозується і планується прокурорська діяльність [178]. З такими міркуваннями можна погодитись.

Отже, прокурори повинні акумулювати інформацію стосовно порушених прав, свобод та законних інтересів громадян, майнових та інших інтересів держави та мати інформаційну базу про стан законності у районі (місті), регіоні, з метою визначення напрямків та обсягів позовної роботи.

При реалізації повноважень щодо ініціювання перегляду судових рішень у справах, розглянутих без участі прокурора, необхідно мати відомості про наявність на розгляді в адміністративних судах відповідних справ чи винесених судових рішень, що порушують права громадян або інтереси держави. Це може здійснюватися через виявлення та відслідковування інформації, що надходить з контролюючих органів, звернень та запитів депутатів усіх рівнів, скарг громадян тощо.

Досить складним є питання визначення інформації з обмеженим доступом суспільно значимою, а також питання щодо обмеження інформації з порушенням закону. При вирішенні таких питань необхідно виходити із вимог чинного законодавства щодо врегулювання окремих питань таємниці. Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються законами України «Про державну таємницю» [18], «Про інформацію» [14]. Визначаючи процедуру засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації, чинне законодавство передбачає порядок оскарження відповідних рішень органів влади до суду та перевірки щодо обгрунтованості обмеження доступу до інформації [253, с .17-19].

Найбільш частіше подання прокурором адміністративних позовів та ініціювання перегляду судових рішень в адміністративних справах здійснюється за заявами та іншими повідомленнями про порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. У даному випадку слід керуватися, насамперед, положеннями статті 40 Конституції України, згідно якої усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов′язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, а також загальними положеннями адміністративного права, що надають можливість громадянам звернутися зі скаргою згідно ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» [115, с. 53-58; 276, с. 47-49].

З метою забезпечення належної організації роботи з розгляду та вирішення заяв, скарг і пропозицій (надалі – звернень), особистого прийому громадян, вдосконалення діяльності органів прокуратури на цьому напрямі, Генеральний прокурор України у наказі № 9 гн від 28.12.2005 р. [66] вимагає від підлеглих прокурорів:

— роботу зі зверненнями вважати одним із важливих напрямів діяльності органів прокуратури, спрямовувати її на захист прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності і правопорядку;

— забезпечити неухильне дотримання встановленого порядку прийому, реєстрації і розгляду письмових та усних звернень, надісланих поштою чи отриманих на особистому прийомі;

— організувати цю роботу таким чином, щоб кожне звернення було своєчасно, об′єктивно і в повному обсязі вирішено тим органом прокуратури, до компетенції якого належить розгляд порушених заявником питань;

— вживати вичерпних заходів до задоволення обґрунтованих звернень та реального поновлення порушених прав, застосовуючи у повному обсязі надані законом повноваження. Ці положення, у повній мірі, стосуються і представницької діяльності прокуратури.

Подання адміністративного позову до адміністративного суду займає значне місце в роботі, насамперед, міської, районної, міжрайонної та прирівняних до них прокуратур, зокрема природоохоронних. Пред′явленню позовної заяви передує велика і важлива допроцесуальна діяльність прокурора по вивченню матеріалів майбутньої адміністративної справи, збиранню доказів – використання в цій роботі матеріалів перевірок контролю (нагляду), статистики, банків тощо, а також по встановленню усіх учасників адміністративного процесу. У теорії представництва прокуратури ця діяльність вважається «досудовими представницькими повноваженнями прокурора» [209, с. 24-25].

У процесі підготовки адміністративного позову прокурору необхідно:

• визначити предмет та підстави позову;
• встановити, які докази є необхідні для обґрунтування позовних вимог, зібрати ці докази і ретельно їх проаналізувати;
• вирішити, в інтересах кого необхідно подати позов, хто повинен відповідати за пред’явленим позовом;
• визначити ціну позову, якщо позов підлягає оцінці;
• вирішити ряд процесуальних і організаційних питань, пов’язаних із пред’явленням позову і розглядом адміністративної справи в судовому засіданні.

Слід зазначити, що механізм досудової стадії здійснення представництва прокурором не регламентується чинним адміністративним процесуальним законодавством. Ось чому виникають проблеми реалізації повноважень прокурора на досудовій стадії при проведенні перевірок про порушення інтересів громадян або держави, призначенні ревізій тощо [170, с. 15-21]. На наш погляд, прокурор для захисту інтересів громадянина або держави на досудовій стадії, має право: а) здійснювати перевірку відомостей про порушення інтересів громадян або держави; б) витребовувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об′єднань і посадових осіб необхідні матеріали, документи, рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти, статистичні дані, акти ревізій, перевірок, висновки спеціалістів; г) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них письмових або усних пояснень про допущенні порушення прав і законних інтересів людини, громадянина або держави; д) доручати відповідним органам, установам, організаціям проведення ревізій, відомчих і позавідомчих експертиз, а також залучати для з′ясування необхідних питань відповідних спеціалістів ( ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»).

Однією із таких проблем є питання правильного визначення відповідача — суб′єкта владних повноважень, які виникають в силу того, що позивач – фізична або юридична особи не завжди здатні достеменно визначити належного відповідача, на що звертається увага у літературі [118, с. 37-40; 228, с. 245]. Прокурорам необхідно враховувати, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб′єктів владних повноважень, у досудовій стадії ,належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку ( ч. 3 ст. 2 КАС України).

У прокуратурах велика увага має приділятися правовому забезпеченню, тобто забезпеченню працівників, які здійснюють представництво інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, необхідними нормативно-правовими актами. Для цього прокурорам слід використовувати кодекси та закони України із змінами та доповненнями, підзаконні нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду України, постанови Пленуму Вищого господарського суду України та Пленуму Вищого адміністративного суду України, листи Вищого адміністративного суду України, а також юридичну літературу. Ця робота повинна здійснюватися у відповідності до положень наказу Генерального прокурора України від 22.04.2004 р. № 7 «Про організацію роботи з питань правового забезпечення в органах прокуратури» [63].

Переходячи до висвітлення питань планування представницьких заходів підкреслимо, насамперед, що будучи одним із найважливіших елементів організації роботи із здійснення представництва, планування покликане сприяти підвищенню її ефективності. Планування належить до основних функцій управління в органах прокуратури. У загальному розумінні планування – це визначення напрямків, пропорцій, темпів, кількісних та якісних показників розвитку тих чи інших процесів у системі державного управління, зокрема, реалізації державних функцій. Крім того, це розробка цілей, завдань, напрямків розвитку, реформи державної діяльності та державного управління. Звідси – планування в прокуратурі – один із елементів механізму управління, без якого неможливо здійснити управлінський цілеспрямований вплив на підпорядковані органи прокуратури. Таким чином, під плануванням представницької роботи органів прокуратури слід розуміти «вирішення питань про послідовність і терміни виконання комплексу або окремих видів робіт, з урахуванням наявних можливостей (штатних, матеріальних та ін.) з метою досягнення бажаного результату» [205, с. 81-85].

Наприклад, у плані роботи прокуратури обласного рівня передбачаються найбільш важливі заходи, що випливають з пріоритетних напрямів представницької діяльності органів прокуратури та стану законності у регіоні. При цьому враховуються: статистичні дані щодо збитків, нанесених державі (по галузях), а також у розрізі районів, міст; інформація контролюючих органів щодо невідшкодованих сум збитків; результати перевірок додержання  і застосування законів, що проводяться іншими структурними підрозділами апарату прокуратури обласного рівня тощо.

Робота галузевого відділу (управління) планується на півріччя на підставі плану роботи прокуратури обласного рівня. До плану роботи відділу (управління) включаються заходи, передбачені планом роботи прокуратури області (прирівняних до них), визначені рішеннями колегій, нарад у керівництва та у відділі (управлінні), а також заходи, які мають бути вжиті на рівні структурного підрозділу; заслуховування звітів прокурорів відділу (управління) про проведену роботу та вплив на підпорядковані прокуратури, результати проведених аналітичних досліджень, обговорення методичних та інформаційних матеріалів, виїзди з метою надання практичної допомоги, факти порушення виконавської дисципліни тощо.

Такими заходами можуть бути, зокрема: вивчення, узагальнення та аналіз своєчасності, повноти та результативності позовної роботи; оцінка ефективності участі прокурорів у розгляді адміністративних справ, вступ у які здійснено за власною ініціативою; аналіз своєчасності та результативності апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в адміністративних справах; проведення перевірок додержання вимог Закону України «Про виконавче провадження» в діяльності державної виконавчої служби та інших органів, які виконують судові рішення в адміністративних справах; перевірки виконання підпорядкованими прокуратурами вимог галузевого наказу Генерального прокурора України і надання їм практичної допомоги; інші питання, спрямовані на підвищення ефективності представницької діяльності органів прокуратури в адміністративному суді.   Пропозиції до плану роботи вносяться начальником відділу (управління) представництва за погодженням із відповідним заступником прокурора області з дотриманням вимог наказу Генерального прокурора України  від 19.09.2005 р. № 1.

У зв′язку з тим, що організацію участі прокурорів у розгляді справ в апеляційних та окружних адміністративних судах відповідно до наказу Генерального прокурора України від 29.11.2006 р. № 6 гн покладено на підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратур обласного рівня за місцем знаходження зазначених судів, у відділі (управлінні) представництва повинен бути повний облік адміністративних справ та всі необхідні відомості щодо їх розгляду в судах.

Для цього необхідно постійно контролювати, щоб від прокуратур районної (міської) ланки надходили до відділів (управлінь) представництва копії адміністративних позовів, апеляційних скарг, направлених до адміністративного суду, а також повідомлення про прийняття судом них до провадження й призначення адміністративної справи до розгляду. Розподіл обов′язків між працівниками відділу (управління), на наш погляд, повинен бути здійснений таким чином, щоб забезпечити участь у розгляді окружними та апеляційними адміністративними судами справ у всіх випадках, передбачених законом, галузевим наказом, або коли суд визнає це за необхідне.

Участь у апеляційному розгляді адміністративної справи, де відбувається безпосередня перевірка законності та обґрунтованості оскарженого судового рішення, є дуже відповідальною діяльністю роботи прокурора. Незважаючи на деяку подібність процесуального порядку розгляду адміністративної справи у суді першої інстанції і розгляд справи за апеляцією має свою специфіку, що неодмінно слід враховувати прокурору – учаснику апеляційного провадження [142, с. 82-87; 267].

З метою забезпечення якісної підготовки до участі в суді, необхідно по кожному адміністративному позову вести наглядове провадження, у якому зосереджувати: копію адміністративного позову (позовних матеріалів); копії процесуальних документів чи інші відомості про хід судового процесу; копії зауважень на протоколи та журнали судових засідань; довідки про результати розгляду справи, у т.ч. ініціювання перегляду судових рішень, погоджені з керівництвом прокуратури, начальником відділу (управління) до остаточного прийняття рішення по справі; копії документів про ініціювання перегляду рішень суду; копії судових рішень та дані про їх реальне виконання в адміністративних справах.

Необхідно також, щоб начальник відділу (управління) представництва здійснював постійний контроль за якістю та термінами підготовки апеляційних, касаційних скарг, заяв і скарг за нововиявленими та винятковими обставинами. На нашу думку, потрібно встановити чіткий порядок направлення копій зазначених документів реагування до прокуратур вищого рівня, прокурору, який забезпечує участь у справі, а касаційних скарг, подань, скарг за винятковими обставинами – до Генеральної прокуратури України.

Для ефективного та своєчасного використання повноважень щодо захисту у суді прав громадян або інтересів держави застосовується така форма представницької діяльності,  як участь за своєю ініціативою у розгляді будь-якої адміністративної справи та вступ у справу. Для цього прокурорам необхідно виявляти та відслідковувати відомості про наявність на розгляді у судах справ чи винесених судових рішень, що порушують права громадян або інтереси держави та потребують застосування представницьких повноважень прокурора.

Для визначення проблемних питань та виявлення недоліків в організації представницької роботи, пошуку шляхів поліпшення управлінської діяльності прокурори повинні використовувати можливості  узагальнення статистичних даних та матеріалів аналітичних досліджень. Згідно наказу Генерального прокурора України № 1 – 2005 р. усім прокурорам запропоновано ретельно вивчити результати роботи за планово-звітний період з метою визначення необхідних заходів прокурорського реагування для забезпечення законності та правопорядку на наступне півріччя. Аналітичну роботу здійснювати за необхідності поглибленого вивчення проблеми, якщо висновок про стан організації боротьби зі злочинністю, на підставі статистичних та оперативних даних зробити неможливо. За результатами аналітичних досліджень вживати заходів щодо усунення недоліків, а також вносити конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності роботи та рівня координації діяльності по боротьбі зі злочинністю, удосконалення законодавства та відомчих актів, що стосуються організації та порядку діяльності прокуратури (п.п. 15, 15.1, 15.2 наказу).

Ми поділяємо думку, висловлювану в літературі, що робота з аналітичних досліджень складається з таких етапів: визначення задач і кола питань, які підлягають дослідженню; розробка програми і плану дослідження (послідовність вивчення питань, визначення обов′язків кожного учасника дослідження, термінів дослідження тощо); обговорення програми і плану; визначення обсягу інформації, що підлягає дослідженню; вибір методів вивчення інформації (суспільний, вибірковий); інструктування осіб, які беруть участь в аналітичній роботі, забезпечення їх необхідним матеріалом; безпосередня обробка інформації [178, с. 83-84].

Саме завдяки цьому документ аналітичного спрямування повинен, насамперед, відображати стан законності у сфері публічно-правових відносин, проблеми, негативні тенденції, що набули розвитку, причини, які призвели до порушення прав, свобод та інтересів громадянина або держави, висвітлювати представницьку діяльність щодо предмета вивчення; висловлювати бачення (прогнозування) наслідків у разі залишення проблеми без вирішення або продовження розвитку негативних тенденцій; містити пропозиції щодо шляхів усунення причин, що сприяли порушенням закону, застосування заходів, а також щодо форм і строків реалізації результатів аналізу.

Плануючи роботу, насамперед, міської, районної, міжрайонної та прирівняних до них прокуратур необхідно в цьому зв′язку передбачити проведення відповідних аналізів, оглядів і узагальнень. Залежно від кількості адміністративних позовів, пред′явлених прокурором, такі аналізи бажано проводити один раз на рік. При цьому особлива увага повинна звертається увага на адміністративні справи, по яких в позові відмовлено, або рішення (ухвали) скасовані чи змінені. У процесі аналізу перш за все звертається увага на якість підготовки адміністративних позовів. Вивчаючи конкретні матеріали наглядового провадження, разом з копіями позовних заяв необхідно встановити: чи правильно в ході підготовки адміністративного позову були визначені предмет і підстави позову; чи зібрані всі необхідні докази для підтвердження фактів пред′явлення позову; чи правильно визначені сторони (позивач і відповідач); чи притягнуті до участі у справі інші необхідні особи; чи нема помилок при визначені збитків і ціни позову; чи вирішені всі необхідні процесуальні і організаційні питання, пов′язані з пред′явленням адміністративного позову і розглядом справи в адміністративному суді.

Зазначимо, що робота галузевих відділів (управлінь) представництва інтересів громадян та держави в суді повинна спрямовуватись на те, щоб найбільш ефективно реагувати на порушення закону насамперед, на пріоритетних напрямах прокурорської діяльності. Ця мета може бути досягнута лише за належної взаємодії галузевого відділу (управління)  з іншими структурними підрозділами. Взаємодія підрозділів представництва з іншими структурними підрозділами прокуратури обласного рівня передбачає, насамперед, систематичне отримання від них інформації щодо порушень, які потребують застосування адміністративно-правових заходів реагування та з яких вбачаються підстави для представництва інтересів громадян та держави в адміністративному суді.

Взаємодія між структурними підрозділами здійснюється через відповідального за представництво заступника прокурора області (між відділами, управліннями, які йому підзвітні) або через першого заступника прокурора області (між структурними підрозділами, за які відповідають різні заступники) і закріплюється у регламенті, розпорядженнях прокурора області (у тому числі щодо комплексного дослідження наскрізних тем різними структурними підрозділами). Такий же підхід повинен бути при розробці спільних заходів, рішень колегій, координаційних, міжвідомчих, оперативних нарад, інформаційних листів та інших документів, а також при виконанні наказів, розпоряджень, вказівок, доручень Генерального прокурора України, керівництва прокуратури обласного рівня. Вивчення, узагальнення практики прокурорської діяльності, у т.ч. з наскрізних тем, необхідно здійснювати комплексно, з урахуванням роботи, яка проводиться іншими структурними підрозділами.

На обласному рівні результати аналітичних досліджень, як правило реалізуються через їх обговорення на засіданнях колегії, міжвідомчих та оперативних нарадах, надіслання інформаційних листів або витягів до нижчестоящих прокуратур для врахування результатів аналітичних досліджень у представницькій адміністративній діяльності. При підготовці матеріалів, що подаються на розгляд колегії, треба мати на увазі, що вони повинні містити оцінку про стан справ з обговорюваного питання, відомості про раніше вжиті заходи впливу, роль апарату (начальника управління, відділу, зональних прокурорів) у здійсненні контролю, розв′язанні проблем, причини недоліків та шляхи їх усунення. У проекті рішення має бути оцінка діяльності підпорядкованих прокуратур в адміністративному суді щодо їх відповідальності, а також конкретні завдання, способи та строки їх виконання, визначена особа, на яку покладається контроль.

За результатами вивчення стану додержання законності при прокуророві області або його заступнику може бути проведена міжвідомча нарада за участю керівників відповідних установ, організацій, до компетенції яких належить вирішення питань, винесених на розгляд наради. На таких нарадах заслуховуються інформації та пояснення її учасників. Підрозділи представництва можуть також залучатися до участі у роботі координаційних нарад (коло учасників яких обмежується, як правило, представниками правоохоронни органів). Такі наради готуються іншими структурними підрозділами, а відділи (управління) представництва надають лише частину до загальних матеріалів, які передбачено розглянути, в межах своєї компетенції. Наприклад, на координаційній нараді може бути розглянуто питання додержання вимог законодавства при адмініструванні та відшкодуванні податку на додану вартість за участю територіальних податкових органів, органів внутрішніх справ, служби безпеки, митної та контрольно-ревізійної служби.

Оперативні наради у керівництва прокуратури (прокурора області, заступника прокурора області, який за розподілом обов′язків відповідає за організацію представницької діяльності) проводяться за необхідності обговорення результатів перевірок галузевого наказу, стану представницької діяльності у підпорядкованих прокуратурах, звітів начальників відділів (управлінь), міськміжрайпрокурорів за підсумками роботи або з окремих питань представництва в адміністративному суді, результатів аналітичних досліджень тощо.

Однією з основних умов успішної організації роботи прокуратури з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, її самостійним елементом є контроль і перевірка виконання. Слід зазначити, що проблеми здійснення контролю в органах прокуратури останнім часом заслужили навіть монографічного дослідження [78].

Водночас, як слушно зазначає О. Михайленко контроль не можна ототожнювати з перевірками діяльності підлеглих, тому що окрім перевірок існують ще й інші методи здійснення контролю (спостереження, обстеження, витребування документів, аналіз звітності, статистичних даних, заслуховуваня доповідей тощо) [162, с .97]. Враховуючи єдність і незалежність прокурорської системи, за сферою діяльності контроль в ній переважно є відомчим (внутрішним), хоча не виключається і судовий, парламентський контроль з певних питань.

У площині нашого дослідження дійовою формою контролю залишаються перевірки вищестоящими прокуратурами виконання нижчестоящими вимог Закону України «Про прокуратуру», наказів Генерального прокурора України № 1, № 6гн та планових завдань. Слід погодитись з О. Анісимовим та І. Європіною, які вважають, що залежно від мети, виїзди до підпорядкованих прокуратур можна розподілити на такі групи: для перевірки стану роботи, у тому числі в порядку контролю; для надання допомоги; для вивчення позитивного досвіду роботи. Від якості підготовки до виїзду, його проведення та подальшого контролю за усуненням виявлених недоліків у кінцевому підсумку залежить стан законності і правопорядку в цілому [73, с .100-103].

Виїзди у підпорядковані прокуратури з метою перевірки, надання практичної допомоги, вивчення та впровадження позитивного досвіду представницької роботи можуть здійснюватися як окремо, так і разом з іншими підрозділами.

При проведенні перевірки, наданні практичної допомоги у довідці (доповідній записці) за їх результатами, звертається увага на такі питання: оцінка та характеристика розподілу обов′язків у міськміжрайпрокуратурі; планування роботи з питань представництва в адміністративному суді; розгляд питань представництва на оперативних нарадах при прокуророві; узагальнення та аналіз представницької діяльності; використання при здійсненні представницької діяльності листів про позитивний досвід роботи, методичних рекомендацій, інформаційних листів тощо; ведення первинного обліку, статистичної звітності, нарядів та їх наповненості з питань представництва в адміністративному судочинстві; здійснення контролю за виконанням доручень, завдань, вирішеням звернень та скарг, розглядом адміністративних позовів.

Важливим елементом організації роботи з представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в адміністративному суді є достовірний її облік. Об′єктивна статистична інформація про стан роботи прокуратури в даної галузі, її результативності дає змогу прокурору міста, району, області поліпшити організацію цієї роботи, вжити додаткових заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів громадян, інтересів держави.

Облік роботи з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді здійснюється у кожній прокуратурі. Відповідно до Інструкції про порядок ведення первинного обліку роботи прокурора та форм такого обліку, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 31 березня 2005 р. за № 20 [65], існують декілька форм первинного обліку роботи прокурорів з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, зокрема:

— книга обліку позовів прокурора та участі у розгляді справ по першій інстанції в порядку адміністративного судочинства;

— книга обліку внесених і розглянутих апеляційних та касаційних скарг прокурора, заяв за нововиявленими та винятковими обставинами на рішення суду в порядку адміністративного судочинства, участі прокурора у розгляді справ;

— книга обліку данних про реальне виконання рішень суду за позовами прокурора у адміністративному судочинстві.

У цих книгах первинний облік ведеться шляхом заповнення відповідних реквізитів за кінцевими результатами виконаних дій, передбачених статистичною звітністю. Записи в книгах дають змогу зробити в кінці звітного періоду підрахунок по кожній позиції окремо, а в разі необхідності розшукати і самі первинні матеріали. Відповідальність за своєчасне і повне відображення в книзі обліку всіх даних покладається на одного з працівників прокуратури згідно з розподілом обов′язків. Цей працівник підбиває підсумок даних про виконану роботу за звітний період, підписує форму первинного обліку і подає прокурору або начальнику структурного підрозділу для внесення показників у статистичний звіт.

Міські, районні та прирівняні до них прокурори перед включенням даних у статистичний звіт зобов′язані перевірити достовірність їх відображення у формах первинного обліку. Відповідальність за організацію роботи по веденню первинного обліку покладається на керівників, що підписують статистичний звіт. Керівники структурних підрозділів вищого рівня контролюють по напрямках діяльності ведення форм первинного обліку роботи у підпорядкованих прокуратурах.

У період становлення правової, демократичної, соціальної держави особливого значення у діяльності органів прокуратури набувають питання послідовного розвитку гласності, поглиблення ділових зв′язків із ЗМІ. Виконання функцій, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про державну таємницю» та рядом інших потребують постійного пошуку поліпшення організації та оновлення форм і методів цієї роботи. Саме забезпечення об′єктивного висвітлення у ЗМІ діяльності органів прокуратури, активного сприяння формуванню об′єктивної громадської думки про діяльність прокуратури, а також недопущення публікацій та передач, що розкривають державні таємниці, їх конфіденційність та розголошують таємницю слідства, вимагає від прокурорів усіх рівнів наказ Генерального прокурора України від 14.07.2006 р. № 11 гн «Про організацію роботи органів прокуратури України з реалізації принципу гласності» [67].

З урахуванням ситуації, що складається у сфері публічно-правових відносин, характеру правопорушень, прокурорам необхідно брати участь у роботі по роз′ясненню законодавства та інформування широкої громадськості про представницьку діяльність прокуратури, використовуючи для цього різноманітні форми. Забезпечуючи підтримання з редакціями газет та журналів, радіо і телебачення повсякденних та ділових зв′язків, необхідно організовувати брифінги, прес-конференції, зустрічі та бесіди відповідних працівників прокуратури з представниками ЗМІ, давати інтерв′ю, публікувати повідомлення під спеціальними рубриками [123, с. 91-96; 271, с .90-93].

Наприкінці підрозділу зупинемося на організації методичної роботи. Ця робота, насамперед, повинна бути спрямована на вдосконалення представницької діяльності шляхом: розробки методичних рекомендацій; видання бюлетенів, інформаційних листів та інших документів подібного характеру; вивчення, узагальнення та поширення позитивного досвіду роботи підпорядкованих прокуратур; вивчення планів роботи, протоколів та аналітичних матеріалів підпорядкованих прокуратур; надання практичної допомоги з питань представництва, у т.ч. захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень в адміністративних справах, підготовки і проведення навчально-методичних заходів.

На практичному рівні з цього питання здебільшого використовується надсилання листів-орієнтування та листів інформаційного характеру. У таких документах звертається увага на зміни у чинному законодавстві, роз′яснюється практика застосування адміністративними судами норм матеріального та процесуального права, а також наводяться позитивні приклади у представницькій діяльності прокуратур, вказується на недоліки у позовній роботі та способи їх усунення. На наш погляд, можливо при направленні на місця разом з листами-орієнтування та листами інформаційного характеру надсилати зразки процесуальних документів, які за формою та змістом відповідають вимогам адміністративного процесуального законодавства. Досвід роботи інших прокуратур поширюється у разі застосування нових форм або методів виявлення правопорушень у публічно-правовій сфері та реагування на них представницькими засобами, що може бути ефективно використано іншими прокурорами.

З метою забезпечення ефективного застосування повноважень по представництву в адміністративному суді інтересів громадянина або держави бажано запровадити навчання (підвищення кваліфікації) працівників, які здійснюють це представництво. До участі у навчальних заходах слід залучати як практичних працівників органів прокуратури так і  суддів адміністративних судів, працівників державної виконавчої служби, державної податкової служби тощо. Слід підтримати пропозицію щодо видання окремого наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у розгляді судами адміністративних справ» [149, с. 13].

 

3. Критерії й методологія оцінки ефективності представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в адміністративному суді 

Складність завдань, що стоять перед органами прокуратури, у т.ч. з питань реалізації представницької функції, потребує постійного удосконалення форм і методів представницької діяльності, підвищення її ефективності. Як відомо, форми і підстави представництва, повноваження прокурорів при здійсненні представництва інтересів громадянина або держави в суді вироблені практикою і закріплені законодавством. Тому у цьому підрозділі мова може йти лише про їх удосконалення шляхом розробки та застосування критеріїв оцінки ефективності представницької діяльності прокурора в адміністративному суді.

На необхідність оцінювати діяльність прокуратури з позиції її ефективності вказується майже в усіх чинних галузевих наказах Генерального прокурора України (у нашому випадку це наказ № 1гн (2005 р.), № 3 гн (2005 р.), № 6 гн (2006 р.)), що обумовлює необхідність теоретичної розробки цієї проблеми. Практичне значення цієї проблеми полягає ще й в тому, що об′єктивна і правильна оцінка представницької діяльності є дійовим інструментом управління в ораганах прокуратури. За допомогою використання певних чинників можна оцінювати не тільки якість і результативність представницької діяльності, але й оптимальність побудови представницьких структур як прокурорської системи в цілому, так і окремих її ланок.

Основним поняттям цієї проблеми є ефективність, її критерії, показники. Термін «ефективність» походить від латинського слова efftectus, що в перекладі означає «результат, наслідок чого-небудь, яких-небудь дій, причин» і ефективний (efftectivus) – значить такий, що дає ефект, але не будь-який, а намічений заздалегідь; корисний, діючий, що приводить до потрібних результатів; звідси ефективність – це результат цілеспрямованих дій [120, с. 416]. Майже в усіх управлінських системах та видах діяльності проблема ефективності посідає визначне місце. Вважаємо, що діяльність будь-якої управлінської системи можна визнати ефективною, якщо одержаний результат максимально наближений до вирішення конкретних завдань. Таким чином, ефективністю є саме рівень вирішення завдань, поставлених перед конкретною системою [249, с. 21-25].

Сучасна юридична література містить чимало міркувань як з питань визначення понять ефективності права, його окремих норм, так і щодо галузей права, а також ефективності правозастосовної діяльності. Зокрема, на думку проф. М.К. Якимчука, ефективність прокурорського нагляду можна визначити як досягнення цілей, завдань, покладених на прокуратуру тим чи іншим законом [292, с. 339]. В.Т. Михайлов, визначаючи ефективність прокурорського нагляду, пише, що поняття ефективності прокурорського нагляду єдине як у цілому, так і для окремих його галузей і напрямів (ділянок) усередині галузей. Воно визначається як ступінь досягнення прокурором цілей, поставлених у законі й інших нормативних актах із визначеними в даних умовах витратами [164, с .112].

На наш погляд, це визначення є вірним, але стосовно представницької діяльності прокуратури у суді потребує деталізації. Насамперед необхідно визначити, що слід розуміти під результатом, до досягнення якого повинна прагнути як прокурорська система в цілому, так і окремі її ланки. Щоб представницьку роботу прокуратури можна було оцінювати за досягнутим результатом, необхідно виробити критерії, мірило оцінки цього результату.  Незважаючи на низку особливостей у наукових підходах до розгляду проблеми ефективності прокурорської діяльності, виробився погляд на поняття критерію її оцінки, в основі якого лежить співвідношення досягнутого результату із завданнями (цілями) [303, с .61-62].

В етимологічному значенні під «метою» розуміють, насамперед, результат, на досягнення якого спрямована діяльність прокуратури. «Завданням» є те, що необхідно виконати для досягнення мети. В узагальненому вигляді ця головна мета – результат діяльності прокуратури – випливає зі змісту ст. 4 Закону України «Про прокуратуру», у якій говориться, що вся діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону й зміцнення правопорядку. На досягнення цієї мети (результату) спрямовані всі функції прокуратури у т.ч. – представницька. Ми поділяємо думку, відповідно до якої ефективність прокурорської діяльності – поняття ширше порівняно з його результативністю і що вона містить у собі «найраціональніший, з меншими витратами зусиль і часу спосіб досягнення позитивного результату» [83, с. 18; 108,с .21-26; 175, с. 55].

Поряд з поняттям «мета і завдання» для оцінки ефективності представницької діяльності необхідно використовувати поняття «критерії» і «показники» ефективності, що власне і розширює її зміст. Термін «критерій» тлумачиться як мірило оцінки діяльності. В свою чергу мірило – це ознака, на підставі якої можна провести виміри, дати оцінку наслідкам діяльності прокуратури. Показник – це те, з чого можна судити про розвиток і хід чого-небудь [108, с. 21-27]. В.А. Середа при визначенні ефективності діяльності прокурора розділяє ці два поняття, вважаючи, що критерієм ефективності виступають мета-завдання, які поставлені перед прокуратурою на тому чи іншому напрямі діяльності, а показниками є ті відомості, за якими можливо судити про ступінь виконання мети-завдання [244,с .71-74]. Дехто ж навпаки не бачить різниці між поняттями «критерій» і «показники» ефективності, вважаючи, що вони доповнюють одне одного [107, с .47-52].

Не розділяються ці поняття і в наказах Генерального прокурора України. Так, у наказі від 19.09.2005 р. № 1 основними критеріями оцінки ефективності діяльності органів прокуратури України вважаються: дотримання Конституції та законів України при здійсненні прокурорських повноважень; забезпечення належної організації роботи; повнота і своєчасність вжитих заходів до усунення порушень закону; поновлення прав і свобод громадян та законних інтересів держави; відшкодування завданих їй збитків; притягненя винних до встановленої законом відповідальності. У цілому роботу органів прокуратури запропоновано оцінювати комплексно у площині фахового вирішення питань, що належать до компетенції прокуратури, у поєднанні з кількісними показниками, які можуть об′єктивно порівнюватись (п.п. 20, 20.1 наказу).

Виняткове значення у цьому контексті має наказ Генерального прокурора України № 6гн-2006 р., відповідно до якого діяльність прокурорів з питань представництва інтересів громадян і держави в суді оцінюється з огляду на сукупність даних про своєчасність і повноту вжитих заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян і держави, обгрунтованність заявлення позовів, заяв та результатів їх розгляду, якість участі у розгляді справ, ефективність реагування на незаконні судові рішення; стану реального виконання рішень суду у справах за позовами, заявами прокурорів. Діяльність прокурорів щодо захисту прав громадян та інтересів держави при виконанні судових рішень запропоновано оцінювати, насамперед, зважаючи на відповідність проведеної роботи стану законності при виконанні рішень, на своєчасність та ефективність вжитих заходів до усунення порушень закону, фактичне поновлення порушених прав і свобод громадян, інтересів держави (п. 16 наказу).

Згідно наказу Генерального прокурора України № 3гн (2005р.), наглядову діяльність підпорядкованих прокуратур щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів  запропоновано оцінювати, виходячи з об′єктивних статистичних даних, своєчасності та повноти реагування на порушення закону, фактичного поновлення порушених прав і свобод громадян та інтересів держави, реального відшкодування збитків, притягнення винних осіб до відповідальності (п. 14 наказу).

Як бачимо, у названих наказах Генерального прокурора України вважається за необхідне оцінювати роботу органів прокуратури не тільки за кількісними показниками. Пропонуються й такі критерії оцінки, як повнота й своєчасність використання прокурорами наданих їм повноважень; принциповість і наполегливість в усуненні порушень законів; притягненні до відповідальності винних тощо. Адже, діяльністю прокурорів важливо своєчасно й повно виявити порушення законів, добитися їх усунення й покарання винних, тобто діяти ефективно [83, с. 18; 175, с. 55; 206, с. 76-79; 232, с. 157].

Як уже було зазначено на початку підрозділу термін «ефективний» означає такий, що дає ефект, але не будь-який, а заздалегідь накреслений, корисний, що призводить до бажаних результатів. Водночас між проведеною представницькою роботою та одержаним результатом було б неправильно ставити знак рівності. По-перше, не кожна робота дає ефект. По-друге, не завжди цілеспрямована діяльність прокурора в адміністративному суді дає позитивний результат. Тому сутність категорії ефективності дозволяє охарактеризувати якісний бік представництва прокурора, визначити її вплив на досягнення кінцевого результату.

Звичайно, прокурор може провести значну роботу з питань підготовки адміністративного позову, під час судового розгляду адміністративної справи брати активну участь у дослідженні доказів, виступати у судових дебатах на захист позивача тощо. Однак ефективність представницької роботи прокурора, її вплив на досягнення кінцевої мети можуть бути мізерним, якщо адміністративний суд не погодився з доводами прокурора, його аргументацією. Або апеляційна чи касаційна інстанції вважатимуть, що процесуальна позиція прокурора щодо законності та обґрунтованості судового рішення в апеляційних справах неправильна, а тому відмовляє в задоволенні поданої апеляційної або касаційної скарги. Ще більш гірше, якщо ухвалене за адміністративним позовом прокурора судове рішення, не виконано взагалі. Таким чином, ефективність представництва прокурора у суді залежить від позитивного кінцевого результату.

Вважаємо, що критерії ефективності представницької діяльності прокурора в адміністративному суді незалежно від того, як їх визначати, умовно поділяються на дві групи. Перша група – це критерії, які визначають фактичні результати представницької діяльності, тобто стан законності, (додержання прав, свобод та інтересів фізичних осіб і прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин). Друга група – це критерії, які свідчать про «якість» виконаної представницької роботи тобто своєчасність виявлення прокурором порушень закону і адекватність заходів прокурорського реагування, відшкодування завданих збитків тощо. Названі показники мають оцінюватися в сукупності, оскільки взяті окремо вони не дозволяють об′єктивно визначити дієвість представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді.

Справа в тому, що специфічними умовами представницької роботи зі зміцнення законності у публічно-правовій сфері є те, що фактичний рівень законності в цій сфері залежить не тільки від зусиль прокурора, а й від багатьох інших факторів, які впливають на досягнення прокурорської мети-завдання [204]. Тому поряд з результатами необхідно оцінювати всю представницьку роботу з позиції вимог і стандартів, які напрацьовані сучасною практикою та теорією прокурорської діяльності. Отже, оцінка представницької роботи вимагає наукового обґрунтування системи критеріїв.

Такий підхід цілком відповідає вимогам наказів Генерального прокурора України № 1 (2005 р.) та № 6 гн (2006 р.). Вказані у них критерії оцінки ефективності представницької діяльності належать як до першої, так і до другої запропонованих нами груп. Розглянемо це більш детальніше.

Першим критерієм оцінки ефективності представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, судячи із наказу Генерального прокурора України № 6 гн (2006 р.) має бути своєчасність та повнота вжитих прокуратурою заходів щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів публічної влади та їх посадових і службових осіб, інших суб′єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Своєчасність вжитих прокуратурою заходів означає, насамперед, використання прокурором у межах строку позовної давності різноманітних відомостей про заподіяну шкоду у сфері публічно-правових відносин. Повнота заходів – використання прокурором у позовній діяльності всіх даних, які свідчать про порушення тих чи інших інтересів громадянина або держави. У зв′язку з цим кожна прокуратура повинна мати, насамперед, налагоджену цілісну систему інформаційного збезпечення стадії підготовки та подання адміністративного позову до адміністративного суду з урахуванням стану законності в місті, районі, регіоні.

Важливе значення в цьому аспекті має питання про те, що необхідно вважати позитивним результатом представницької діяльності прокуратури – наявність виявлених порушень закону чи їх відсутність? Безумовно, що фактична відсутність правопорушень у публічно-правовій сфері – це позитивний знак для оцінки представницької діяльності прокурора. У той же час таку ситуацію можна уявити тільки теоретично. Фактично правопорушення досить поширені в усіх сферах життєдіяльності і мають латентний характер. Усе це свідчить про те, що при оцінці результатів представницької діяльності прокуратури треба використовувати подвійні показники, які, з одного боку, визначають рівень правопорушення у сфері публічно-правових відносин, а з іншого – кількість правопорушень, виявлених безпосередньо прокурором. Незважаючи на те, що рівень правопорушень визначити на практиці важко, він може бути розрахований за даними контролюючих та інших правоохоронних органів [107, 47-52].

Другий ряд системи оцінки ефективності представницької діяльності прокурора в адміністративному суді становить набір статистичних показників, що відображають кількісний бік виконаної представницької роботи. На сьогодні розроблена та затверджена наказом Генерального прокурора України від 14.03.2005 р. № 17 (із наступними змінами та доповненнями), за погодженням з Держкомстатом України, ціла низка таких показників, яка включає: 1) кількість пред′явлених прокурором позовів в порядку адміністративного судочинства; 2) кількість розглянутих у суді адміністративних позовів; 3) кількість задоволених адміністративним судом позовів; 4) сума, на яку задоволено адміністративні позови; 5) сума добровільного відшкодування відповідачами за закритими у суді адміністративними справами; 6) сума, на яку реально виконано рішення суду в адміністративних справах; 7) кількість участі прокурора у розгляді справ судами в порядку адміністративного судочинства (першої інстанції, апеляційної інстанції, у Вищому адміністративному суді України, у Верховному Суді України); 8) кількість внесених, задоволених або відхилених апеляційних скарг прокурора в порядку адміністративного судочинства; 9) кількість внесених, задоволених та відхилених касаційних скарг прокурора в порядку адміністративного судочинства; 10) кількість внесених, задоволених або відхилених заяв прокурора про перегляд рішення в адміністративних справах за нововиявленими обставинами; 11) кількість внесених, задоволених або відхилених скарг прокурора про перегляд рішення в адміністративних справах за винятковими обставинами.

Таким чином, ми підійшли до наступного питання розглядаємої проблеми – питання про оцінку представницької роботи прокурора в адміністративному суді з огляду на сукупність таких даних: про обґрунтованість поданих адміністративних позовів; результатів їх розгляду у суді; щодо якості участі прокурора у розгляді адміністративної справи у судовому засіданні; ефективності реагування прокурора на незаконні та необґрунтовані судові рішення в адміністративних справах; стану реального виконання судових рішень у справах ухвалених за адміністративними позовами прокурорів.

При оцінці обґрунтованості подання адміністративного позову тим чи іншим прокурором, перш за все звертається увага на додержання вимог закону щодо форми та змісту позовної заяви (ст. ст. 105, 106 КАС України), зокрема: чи містять вони всі передбачені законом реквізити; посилання на норми матеріального та процесуального права; обґрунтування доказами позовних вимог; чи містять перелік матеріалів, що додаються до адміністративного позову; чи внесено клопотання про його забезпечення. Якщо не всі розглянуті судом адміністративні позови прокурора було задоволено, з’ясовується, з яких підстав було відмовлено у задоволенні позовів; у разі обґрунтованої відмови в позові – хто з працівників та які недоліки в роботі допустив (неякісно й неповно підготував  позовні матеріали, надав неперевірені, неналежні докази, не обґрунтував позовні вимоги тощо). За наявності безпідставної відмови у задоволенні адміністративного позову з’ясовується, як прокурор відреагував на незаконне та необґрунтоване судове рішення або чому не відреагував.

За наявності фактів повернення адміністративним судом позовної заяви прокурора чи відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, або залишення позовної заяви без розгляду, вказується кількість таких випадків і відсоток від загальної кількості поданих адміністративних позовів, підстави такого повернення (відмови, залишення без розгляду), причини допущених недоліків у позовної роботі. При обґрунтованому залишенні позовної заяви без розгляду, поверненні позовних заяв чи відмові у відкритті провадження у справі,  зазначається, чи звертався прокурор до адміністративного суду повторно після усунення недоліків та чи оскаржувалися з цього приводу ухвали суду.

За період, що оцінюється, вказується також кількість залишених судами позовних заяв прокурора без розгляду, зупинення, закриття провадження у справі, їх відсоткове співвідношення з кількістю розглянутих, підстави залишення позовної заяви без розгляду, зупинення, закриття провадження у справі, недоліки та упущення (недостатнє обґрунтування позовних вимог, неточне викладення обставин, неправильне визначення правових підстав чи неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права тощо). З’ясовуються, чи звертався прокурор повторно ( у загальному порядку) до адміністративного суду після усунення підстав, з яких його позовна заява була залишена без розгляду, чи поновлено провадження у справі якщо відпали обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі, як прокурор реагував на незаконні та необґрунтовані ухвали суду з цього приводу. Пред′явлені адміністративні позови прокурора поділяються: на розглянуті адміністративним судом по суті; такі, що знаходяться на розгляді суду; такі, за якими провадження у справі припинено, закрито. Встановлюється співвідношення між цими даними.

Сутність обґрунтованості подання адміністративних позовів прокурора до адміністративного суду можна визначити за такою формулою:

Коапп = Кзапп/Крапп*100%

де: Коапп – кількість обґрунтованих адміністративних позовів прокурора;

Кзапп – кількість задоволених адміністративних позовів прокурора;

Крапп – кількість розглянутих адміністративних позовів прокурора.

Так, наприклад, якщо окружним адміністративним судом у звітному періоді (півріччі) було розглянуто 30 адміністративних позовів прокурора N-ського району N-ської області, а задоволено судом 27, то показник ступеня ефективності подання адміністративних позовів складатиме 90 %. Крім цього, додатковим критерієм оцінки обґрунтованості подання адміністративних позовів виступають також показники активності позовної роботи, тобто (більш/менш) при порівнянні звітних періодів, зокрема кількості адміністративних позовів та сум, на які задоволено позови прокурора (в тис. грн.). При цьому не повинно бути адміністративних позовів на незначні суми, а також подання позовів з метою штучного нарощування кількісних показників.

Оцінюючи ефективність участі прокурора в розгляді адміністративних справ у першій інстанції, перш за все необхідно звернути увагу, наскільки активна його участь в з’ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами, чи реагує він на порушення прав учасників адміністративного процесу, чи своєчасно вживає заходів до їх усунення, чи порушує перед судом клопотання про винесення окремої ухвали, якщо в цьому була необхідність, тобто чи виконує всі завдання, що випливають з адміністративного процесуального законодавства та ст. 34 Закону України «Про прокуратуру». До цих завдань слід віднести: 1) забезпечення підтримання адміністративного позову в суді за усіма справами, що відкриті за зверненнями прокурорів; 2) сприяння адміністративному суду у всебічному та об’єктивному з’ясуванні обставин справи, усунення із судового розгляду всього, що не має значення для вирішення справи, в ухваленні законних та обґрунтованих рішень, тобто стабільності адміністративної судової практики.

Вивчаючи адміністративні справи, по яких рішення скасовані чи змінені (у розгляді яких приймав участь прокурор) важливо встановити, в чому причини такої відміни чи зміни, що повинен був зробити прокурор аби попередити допущені судові помилки. Ступінь ефективності участі прокурора стосовно другого завдання (сприяння адміністративному суду в ухваленні законних та обґрунтованих рішень) можна розраховувати за такою формулою:

Куп = (Крсс+Крсп)/Кзкр*100%

де Куп – коефіцієнт участі прокурора;

Крсс – кількість рішень, скасованих (змінених) за скаргою сторони;

Крсп – кількість рішень, скасованих за скаргою прокурора;

Кзкр – загальна кількість рішень, ухвалених адміністративним судом.

Критерієм оцінки ефективності реагування прокурора на незаконні та необґрунтовані судові рішення в адміністративних справах виступають дані про стан ініціювання перегляду судових рішень (апеляційне або касаційне провадження). Звертається увага, насамперед, на своєчасність апеляційного оскарження судових рішень, які, на думку прокурора, є неправомірними, на обґрунтованість та якість апеляційних та касаційних скарг, інформування прокуратур обласного рівня про необхідність подання скарг до Верховного Суду України про перегляд судових рішень за винятковими обставинами. У зв′язку із цим запропонуємо формулу, за якою можна визначити ступінь ефективності ініціювання прокурором перегляду судових рішень, зокрема – в апеляційному порядку:

Коас = Кзас/Зкас*100%

де: Коас – кількість обґрунтованих апеляційних скарг прокурора;

Кзас – кількість задоволених апеляційних скарг прокурора;

Зкас – загальна кількість апеляційних скарг прокурора.

Так, наприклад, якщо прокурором N-ського району N-ської області у звітному періоді було подано 5 апеляційних скарг на незаконні та необґрунтовані рішення окружного адміністративного суду, що не набрали законної сили, а апеляційною інстанцією задоволено 3, то показник ступені  ефективності апеляційного оскарження складатиме 60 %. Водночас за такою формулою визнається ступінь ефективності касаційного оскарження та перегляду рішення, ухвали адміністративного суду за винятковими чи нововиявленими обставинами.

Оцінюючи стан реального виконання судових рішень, ухвалених в адміністративних справах за адміністративними позовами прокурорів, вказується який відсоток складає сума реального виконання від суми, на яку задоволені адміністративні позови прокурора, в чому причини низького виконання судових рішень, які заходи вжито щодо реального виконання судових рішень, які це дало наслідки. Таким чином у виконавчому провадженні, передусім при виконанні рішень суду, ухвалених за адміністративними позовами прокурорів, ступінь ефективності представницької діяльності можна визначити за такою формулою:

Крвр = Срвр/Сзапп*100%

де: Крвр – кількість реально виконаних рішень;

Срвр – сума, на яку реально виконано рішення суду;

Сзапп – сума, на яку задоволено адміністративні позови прокурора.

Так, наприклад, якщо сума, на яку задоволено адміністративні позови прокурора N-ського району N-ської області у відповідному звітному періоді складає 200 тис. грн., а сума, на яку реально виконано рішення суду по справах за цими позовами (заявами) складає 110 тис. грн., то показник ступені реальності виконаних рішень по справах за позовами прокурора у цій прокуратурі складатиме 55 відсотків.

Як бачимо, зазначена тенденція зумовлена потребою застосування різних методів, і в першу чергу: а) статистичного методу, який заключається у використанні показників державної статистичної звітності і найбільш придатний для одержання уявлення про стан роботи прокурора в адміністративному суді; б) метода якісного аналізу, який дає більш поглиблене уявлення про представницьку діяльність прокурора (він припускає як вивчення конкретних адміністративних справ, у яких прокурори приймали участь, так і ознайомлення з матеріалами наглядового провадження, інформаційного забезпечення представництва, що є у прокуратурі, а також з результатами їх реалізації); в) соціологічного методу, що включає опитування суддів, адвокатів, інших учасників адміністративного процесу з приводу оцінки представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді.

Організація роботи в органах прокуратури зі здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має за мету створення належних умов для реалізації поставлених перед ними представницьких завдань і контроль за їх виконанням.

Структурними елементами організації роботи прокурора у цьому напрямку виступають: розподіл службових обов’язків; інформаційне-правове забезпечення; планування роботи; аналіз (узагальнення) стану законності; взаємодія у здійсненні представницьких заходів; первинний облік та статистична звітність; гласність діяльності тощо.

Управління органами прокуратури з представницької діяльності визначається як вплив на всю їхню систему або на конкретні її ланки з метою використання цієї системи (її ланок). Такий вплив можна розглядати як особливий від діяльності спеціально створених представницьких підрозділів і спеціально призначених посадових осіб, що складають керуючу підсистему.

Організація та управління з питань представництва здійснюється на рівні: 1) Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України; 2) апаратів прокуратур областей, м. м. Києва та Севастополя; 3) управлінь (відділів) представництва прокуратур областей (прирівняних до них прокуратур); 4) прокуратур міст, районів, міжрайонних прокуратур, прирівняних до них прокуратур, військових прокуратур.

Функція управління вимагає визначення доцільного складу представницьких структурних підрозділів, потреб у штатній чисельності працівників органів прокуратури, їх спеціалізації (цивільне, господарське, адміністративне судочинство), встановлення управлінських зв’язків на принципах субординації та ієрархії як по вертикалі, так і по горизонталі.

Підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах повинні спрямовувати діяльність підпорядкованих прокурорів на ефективну реалізацію повноважень з представництва інтересів громадян і держави в адміністративному суді, вживати належних заходів для її удосконалення.

З урахуванням великого навантаження на апарат прокуратур областей, де окрім окружних розташовані також апеляційні адміністративні суди (Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська, м. Севастополь), доцільно запровадити у вказаних прокуратурах спеціалізацію представницьких підрозділів, тобто утворити окремі відділи представництва: у цивільному; у господарському; у адміністративному судочинстві.

Прокурори (старші прокурори) Головного управління Генеральної прокуратури України, управлінь (відділів) представництва обласних і прирівняних до них прокуратур виступають зональними керівниками щодо працівників нижчестоящих прокуратур. Управління в органах прокуратури з реалізації представницької функції здійснюється з використанням зонального і предметного принципів.

Функціональні обов’язки працівників представницьких управлінь (відділів) повинні повністю відповідати обсягу повноважень, передбачених галузевим наказом № 6-гн від 29.11.2006 р. Проте необхідно видати окремий наказ Генерального прокурора України «Про організацію представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві».

Оцінювання ступеня ефективності представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді здійснюється за такими критеріями: своєчасність та обґрунтованість подання адміністративних позовів, апеляційних (касаційних) скарг (заяв) до відповідного адміністративного суду; результати їх судового розгляду; якість участі прокурора у розгляді адміністративної справи у судовому засіданні; стан реального виконання рішень адміністративного суду у справах, ухвалених за адміністративними позовами прокурорів, фактичне поновлення порушених прав і свобод громадян, інтересів держави.

Методологія оцінки ефективності діяльності прокурора в адміністративному суді потребує застосування різних методів, і в першу чергу: а) статистичного методу, який заключається у використанні показників державної статистичної звітності і найбільш придатний для одержання уявлення про стан роботи прокурора з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві; б) методу якісного аналізу, який дає більш поглиблене уявлення про представницьку та наглядову діяльність прокурорів у сфері примусового виконання (він припускає як вивчення конкретних справ, у яких прокурори приймали участь, так і ознайомлення з матеріалами наглядового провадження позову, інформаційного забезпечення представництва, що є у прокуратурі, а також результатами їх реалізації); в) соціологічного методу, що включає опитування учасників адміністративного процесу з приводу оцінки діяльності прокурора в адміністративному суді.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці комплексної характеристики представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, визначенні особливостей повноважень прокурора при здійсненні представництва та обґрунтуванні рекомендацій щодо удосконалення цього процесуального інституту. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:

1. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді – це підфункція представницької функції прокуратури, яка полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших (досудових дій), спрямованих на захист у суді прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Основним завданням даного представництва є реальне поновлення прав, свобод та інтересів громадян і відшкодування завданих державі збитків.
2. Представництво прокурора відрізняється від представника в адміністративній справі рядом специфічних ознак: 1) організаційною самостійністю прокуратури; 2) державно-правовим характером представництва; 3) обсягом і межами повноважень прокурора; 4) спеціальним об’єктом представницької діяльності; 5) правовим режимом представництва; 6) особливістю юридичних наслідків. За таких обставин прокурор є самостійним учасником адміністративного процесу, що потребує конкретизації положень ст. ст. 47, 58 КАС України.
3. Прокурор має право брати участь у розгляді будь-якої адміністративної справи, якщо цього вимагає захист інтересів громадянина або держави. З цією метою він може вступити у розгляд адміністративної справи на будь-якій стадії адміністративного процесу (перша, апеляційна та ін.), тобто прокурор наділений правом розсуду при вирішенні питань щодо своєї участі в адміністративному суді. Поняття «стадія адміністративного процесу» означає будь-який момент провадження в адміністративній справі, включаючи період часу, що пов’язаний із виконанням судового рішення.
4. Право прокурора на звернення до адміністративного суду та вступ у справу чітко обмежено представництвом певної категорії громадян: інвалідів, людей похилого віку, малозабезпечених та інших осіб, які не спроможні самостійно захистити свої права в суді, та представництвом інтересів держави (ч. 2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»). Приводом для представництва прокурора в адміністративному суді є звернення фізичних або юридичних осіб, тобто рішення самої особи про необхідність її захисту прокуратурою.
5. З метою представництва інтересів громадянина прокурор повинен навести у позовній заяві обставини неспроможності громадянина через його фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені права, а якщо задля представництва інтересів держави – обставини наявності порушень або загрози порушень державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
6. В адміністративному процесі провадження у суді першої інстанції може бути ініційоване лише за допомогою адміністративного позову, тобто не передбачається така форма передачі публічно-правового спору до адміністративного суду як заява прокурора за наслідками розгляду протесту. У випадку залишення протесту прокурора без розгляду (без задоволення) прокурор має право звернутися до суду у межах виконання представницької функції з адміністративним позовом, а не із заявою, що потребує внесення змін до ст. 21 чинного Закону України «Про прокуратуру», а у новому Законі «Про прокуратуру» слід закріпити поряд з іншими видами прокурорських актів адміністративний позов прокурора.
7. Вступ прокурора в уже розпочатий адміністративний процес з ініціативи інших осіб не суперечить ч. 2 ст. 60 КАС України. Проте порядок (механізм) вступу прокурора у процес і його правовий статус мають бути відповідним чином регламентовані, зокрема, вступаючи у розгляд адміністративної справи, відкритої не за «своїм» позовом, прокурор повинен мати у судовому засіданні процесуальні права сторони, а також право висловити свою думку по суті справи, що розглядається.
8. Законодавець чітко не зазначив у ст. ст. 185, 211, 236, 246 КАС України право прокурора подавати апеляційні (касаційні) скарги (заяви) на рішення в адміністративних справах, у яких він не брав участі.

Проте ч. 2 ст. 60 КАС України передбачає, що прокурор може здійснити представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Частина 4 ст. 61 цього Кодексу передбачає, що прокурор, який не брав участі у справі, щодо вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді. Виходячи зі змісту вищевказаних статей можна зробити висновок, що прокурору належить право оскарження судових рішень у справах, участі в яких він не брав.

9. З метою усунення непорозумінь у питанні визначення обсягу і меж повноважень прокурорів на подання апеляції (касації) серед суб’єктів апеляційного (касаційного) оскарження повинен вказуватися «прокурор» без будь-яких застережень щодо обсягу його повноважень. Під терміном «прокурор» необхідно розуміти відповідних службових осіб органів прокуратури, перелік яких визначений законодавством про прокуратуру.
10. Одним з пріоритетних напрямків розвитку представництва прокурора уявляється пряме надання йому права ініціювати в адміністративному суді процес щодо захисту прав і законних інтересів невизначеного кола осіб (наприклад, при порушенні екологічного законодавства, масовому порушенні прав споживачів тощо). Оскільки такі поняття як «невизначене коло осіб», «громадський інтерес» адміністративне процесуальне законодавство не розкриває, тому застосування їх на практиці проблематичне. Відповідь на це питання можливо сформулювати з огляду на матеріали прокурорської та судової практики, із закріпленням відповідних процедур у КАС України.
11. Прокурор має право на відкриття виконавчого провадження з виконання судових рішень в адміністративних справах, у яких він брав участь шляхом подання адміністративного позову, апеляційної (касаційної) скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та користується правами стягувача, передбаченими розділом V КАС України, ст. 11-1 Закону України «Про виконавче провадження» за виключенням укладення мирової угоди.
12. Потребує удосконалення організація роботи галузевих підрозділів прокуратур обласного рівня щодо підвищення їхньої керівної та організуючої ролі в здійсненні повноважень представництва в адміністративному суді підпорядкованими прокуратурами. З урахуванням великого навантаження на прокуратури областей, де окрім окружних розташовані також апеляційні адміністративні суди (Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська, м. Севастополь) доцільно запровадити у вказаних прокуратурах спеціалізацію представницьких підрозділів, тобто утворити окремі відділи участі прокурорів у цивільному, господарському, адміністративному судочинстві.
13. При визначенні критеріїв оцінки ефективності діяльності прокурора з питань представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді слід враховувати сукупність даних про своєчасність та обґрунтованість подання адміністративних позовів, апеляційних (касаційних) скарг (заяв) до відповідного адміністративного суду, результати їх судового розгляду, якість участі прокурора у розгляді адміністративних справ, стан реального виконання рішень суду в справах за адміністративними позовами прокурорів, фактичне поновлення порушених прав і свобод громадян, інтересів держави.
14. На підставі проведеного дослідження запропоновано внести такі зміни та доповнення до чинного законодавства України:

1) доповнити статтю 47 КАС України після слова «осіб» словом «прокурор»;

2) доповнити частину 3 статті 61 КАС України окремим абзацом такого змісту: «Відмова позивача від адміністративного позову прокурора, поданого на захист інтересів держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення публічно-правового спору по суті»;

3) доповнити частину 4 статті 61 КАС України після слова «суді» таким реченням  «… робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі»;

4) доповнити статтю 88 КАС України окремою частиною такого змісту «Від сплати судових витрат звільняються органи прокуратури у справах, в яких, у випадках, встановлених законом, ними здійснюється представництво інтересів громадянина або держави в суді»;

5) доповнити статтю 106 КАС України нормативним положенням: «У разі подання адміністративного позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в позовній заяві зазначаються підстави такого звернення»;

6) змінити частину 2 статті 152 КАС України, закріпивши у ній положення, що у судових дебатах прокурор та інші органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі»;

7) доповнити статтю 155 КАС України окремим абзацом такого змісту: «у справах, відкритих за адміністративними позовами прокурорів, повторна неявка позивача не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду»;

8) доповнити частину 1 ст. 185 КАС України таким абзацом: «Прокурор має право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково незалежно від участі у справі»;

9) доповнити статтю 211 КАС України окремою частиною такого змісту: «Прокурор має право оскаржити рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення апеляційної інстанції повністю або частково незалежно від участі у справі»;

10) доповнити ст. 236 КАС України таким нормативним положенням: «Прокурор має право оскаржити за винятковими обставинами судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції незалежно від участі у справі»;

11) частину 4 ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» виключити.

Наукові та практичні результати дисертаційного дослідження є достовірними, оскільки впливають із визначеного автором об’єкта, предмета та методів дослідження.

 

Додаток 1

Анкета 

Шановний респонденте!

Нами проводиться соціологічне дослідження, спрямоване на виявлення рівня довіри громадян та юридичних осіб до запровадження в Україні системи адміністративних судів. Просимо Вас дати відповіді на поставлені нижче запитання. Щиро вдячні за співпрацю!

1. Чи порушувались останнім часом Ваші права, свободи та інтереси з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб?

1) порушувались –

2) не порушувались –

(потрібне підкреслити)

2. У разі порушення Ваших прав, свобод та інтересів Ви звертались:

1) до адміністративного суду –

2) до загального міського (районного) суду –

3) до господарського суду –

4) до керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування – (потрібне підкреслити)

3. Чи підтримуєте Ви утворення системи адміністративних судів в Україні?

1) так –

2) ні –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

4. Чи користувалися Ви правовою допомогою під час звернення до адміністративного суду?

1) так –

2) ні –

(потрібне підкреслити)

5. Які органи та установи надавали Вам правову допомогу при зверненні до адміністративного суду?

1) адвокати –

2) Уповноважений Верховної Ради з прав людини –

3) прокурор –

4) інші фахівці в галузі права –

5) фізичні та юридичні особи –

(потрібне підкреслити)

6. Які питання порушувались у Ваших зверненнях до адміністративного суду?

1) фінансова, податкова, митна політика –

2) соціальний захист –

3) праця і заробітна плата –

4) охорона здоров’я –

5) комунальне господарство –

6) житлова політика –

7) екологія, природні ресурси –

8) інше –

(потрібне підкреслити)

7. Ваш вік:

1) 18-35 років –

2) 35-55 років –

3) 55 і більше –

(потрібне підкреслити)

8. Ваша стать:

1) чол..

2) жін.

(потрібне підкреслити)

9. Соціальний стан:

1) пенсіонер –

2) робітник –

3) селянин –

4) працівник бюджетної сфери –

5) державний службовець –

6) військовослужбовець –

7) підприємець –

8) безробітний –

9) студент –

(потрібне підкреслити)

Дякуємо за відповіді.

 

Додаток 2

Анкета

Шановний респонденте !

 

Нами проводиться соціологічне дослідження, спрямоване на з’ясування думки професійних суддів щодо удосконалення організації та оптимізації діяльності органів прокуратури у реалізації представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді. Просимо Вас дати відповіді на поставлені запитання:

1. Як Ви ставитеся до запровадження в адміністративному судочинстві інституту представництва прокурором інтересів громадянина або держави?

1) позитивно –

2) негативно –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

2. Чи підтримуєте Ви пропозицію про віднесення прокурора до складу осіб, які беруть у справі у якості самостійного учасника адміністративного процесу?

1) підтримую –

2) не підтримую –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

3. Яке, на Вашу думку, правове становище займає прокурор в адміністративній справі?

1) є представником сторони –

2) є представником сторони та третіх осіб –

3) є представником держави –

4) займає самостійне процесуальне становище –

5) є законним представником –

6) це різновид законного представництва –

(потрібне підкреслити)

4. Чи не порушується, на Вашу думку, принцип рівності прав та обов’язків сторін, коли прокурору надано право вступати в адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу?

1) ні –

2) порушується –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

5. Які найчастіше помилки допускають прокурори при зверненні до адміністративного суду з адміністративними позовами:

1) не зазначають підстави представництва –

2) не правильно вказують позивача –

3) не правильно визначають відповідача –

4) допускають інші помилки (вказати) –

(потрібне підкреслити)

6. Чи вправі адміністративний суд оцінювати зазначені прокурором у позовній заяві підстави представництва інтересів громадянина?

1) так –

2) ні –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

7. Чи вправі адміністративний суд оцінювати правильність визначення прокурором органу (суб’єкта владних повноважень) в інтересах якого подано позовну заяву у разі представництва інтересів держави? Наведіть приклади із судової практики

• так –
• ні –
• приклади –
• вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

8. Чи активно (кваліфіковано) підтримується прокурором у судовому засіданні адміністративний позов з метою встановлення обставин, якими обґрунтовуються його позовні вимоги?

1) так –

2) ні –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

9. Чи варто видати в порядку надання методичної допомоги лист Вищого адміністративного суду України „Щодо здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді”?

1) так –

2) ні –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

Дякуємо за відповіді.

 

Додаток 3

Анкета 

для опитування районних, міжрайонних та прирівняних до них прокурорів, старших помічників, помічників прокурорів, старших прокурорів і прокурорів відділів (управлінь) представництва прокуратур обласного рівня, начальників управлінь і відділів представництва та їх заступників з приводу організації та здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді:

1. Які у Вашій практиці найчастіше були приводи для представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді?

1) письмова заява (клопотання) –

2) письмова скарга –

3) звернення на особистому прийомі –

4) повідомлення у ЗМІ –

5) особиста ініціатива –

(потрібне підкреслити)

2. Яким здебільшого був характер Вашого звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом на захист інтересів громадянина?

1) соціальний захист –

2) праця і заробітна плата –

3) охорона здоров’я –

4) комунальне господарство –

5) житлова політика –

6) екологія та природні ресурси –

7) інше –

(потрібне підкреслити)

3. Який характер мали звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом на захист інтересів держави?

1) випадки, встановлені частиною 4 ст. 50 КАС України –

2) сфера податкових відносин –

3) охорона навколишнього природного середовища –

4) земельні відносини –

5) законодавство про надра –

6) митна політика –

7) культурна спадщина –

8) обороноздатність –

9) інше –

(потрібне підкреслити)

4. Яке коло громадян Ви найчастіше представляли в адміністративному суді?

1) учасник війни –

2) дитина війни –

3) інвалід Великої Вітчизняної війни –

4) інвалід війни –

5) учасник бойових дій –

6) ветеран праці –

7) інвалід I групи –

8) інвалід II групи —

9) інвалід III групи –

10) дитина –інвалід –

11) одинока мати –

12) мати-героїня –

13) багатодітна сім’я –

14) особа, що потерпіла від Чорнобильської катастрофи –

15) учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС –

16) пенсіонер –

17) безробітний –

18) інші категорії –

(потрібне підкреслити)

5. Чи зверталися Ви до адміністративного суду з адміністративним позовом про захист невизначеного кола осіб, права, свободи та інтереси яких одночасно порушуються?

1) так –

2) ні –

(потрібне підкреслити)

6. Чи згодні Ви із запровадженням адміністративного судочинства у справах за позовами про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб?

1) так –

2) ні –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

7. Чи вживали Ви заходи, спрямовані на своєчасне і реальне виконання судових рішень, ухвалених у адміністративних справах за адміністративними позовами прокурорів?

1) не вживали –

2) вживали, а саме:

3) ініціювання відкриття виконавчого провадження:

4) оскарження дій органів ДВС та її посадових осіб до суду –

5) інші акти прокурорського реагування –

(потрібне підкреслити)

8. Чи підтримуєте Ви створення у прокуратурах областей, де окрім окружних розташовані також апеляційні (господарські та адміністративні) суди, окремих спеціалізованих відділів представництва прокурора в адміністративному, господарському та цивільному судочинстві?

1) так –

2) ні –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

9. Чи потрібно, на Вашу думку, видати Вищим адміністративним судом України окремого роз’яснення з приводу представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді, яке унеможливлює допускати помилки в застосуванні положень чинного КАС України?

1) потрібно –

2) не потрібно –

3) вважаюсь з відповіддю –

(потрібне підкреслити)

Дякуємо за відповіді. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1. Нормативно-правові акти 

1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (далі ВВР). – 1996.- № 30. – Ст. 141 (із змінами та доповненнями).
2. Рішення Конституційного суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зн „ Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України // Офіційний вісник України, (далі ОВУ) – 1998. — № 8. – Ст. 116.
3. Рішення Конституційного суду України від 8 квітня 1999 року у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держав в арбітражному суді). Справа № 1-1/99 // ОВУ . – 1999. — № 15. – Ст. 614.
4. Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України від 06.06.1995 р. // ВВР. — 1995. — № 24. – Ст. 189.
5. Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України від 25.10.2001 р. // ВВР. – 2002. — № 3-4. — Ст. 27 (із наступними змінами та доповненнями).
6. Кодекс адміністративного судочинства України, прийнятий Верховною Радою України від 06.07.2005 р. // ВВР. – 2005. — №№ 35-36, № 37. – Ст. 446 (із наступними змінами та доповненнями).
7. Лісовий кодекс України, прийнятий Верховною Радою України від 08.02.2006 р.  // ВВР. – 2006. — № 21 – Ст. 170
8. Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України від 16.01.2003 р. // ВВР. – 2003. — №№ 40-44. – Ст. 356.
9. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 р. // ВВР. – 1991. — № 21. – Ст. 252 (із наступними змінами).
10. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. // ВВР. – 1991. — № 41. – Ст. 546 (із наступними змінами та доповненнями).
11. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 53. –Ст. 793 (із наступними змінами та доповненнями).
12. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28.02.1991 р. //ВВР.-1992.-№ 13.- Ст. 178 (із наступними змінами та доповненнями).
13. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. № 2460-XII //ВВР. — 1992.-№ 34.-Ст. 504.
14. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. – 1992. — № 48.-Ст. 650.
15. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-13 // ВВР. – 1993. -№ 13. – Ст. 113 (із наступними змінами та доповненнями).
16. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22.10.1993 р. № 3551-XII //ВВР.- 1993.- № 45.- ст. 425 (із наступними змінами та доповненнями).
17. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. — № 4. – Ст. 18 (із наступними змінами та доповненнями).
18. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-XII // ВВР.-1994. — № 16. – Ст. 93.
19. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-XII // ВВР. -1994. -№ 27. – Ст. 218.
20. Про звернення громадян: Закон України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96 — ВР // ВВР. -1996. — № 47. – Ст. 256.
21. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97 – ВР // ВВР. – 1997. -№ 24. – Ст. 170 (із наступними змінами).
22. Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР // ВВР. – 1997. — № 37. – Ст. 237 ( із наступними змінами).
23. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 р. // ВВР. – 1997. — № 40. – Ст. 263.
24. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // ВВР. – 1998. — № 36-37. – Ст. 243 (із наступними змінами та доповненнями).
25. Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист: Закон України від 24.03.1998 р. // ВВР. – 1998. — № 40 -41. – Ст. 249 (із наступними змінами).
26. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р. // ВВР. – 1999. — № 20-21. – Ст. 190 (із наступними змінами).
27. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // ВВР. – 1999. — № 24. – Ст. 207 (із наступними змінами та доповненнями).
28. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15.07.1999 р. //ВВР. – 1999. — № 38. – Ст. 348 (із наступними змінами та доповненнями).
29. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23.09.1999 р. // ВВР. – 1999. — № 46-47. – Ст. 403 (із наступними змінами та доповненнями).
30. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03.2000 р. // ВВР. – 2000. — № 22. – Ст. 171 (із наступними змінами).
31. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям: Закон України від 01.06.2000 р. //ВВР. – 2000. — № 35. – Ст. 290 (із наступними змінами та доповненнями).
32. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 р. // ВВР. -2000. — № 40. – Ст. 338.
33. Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: Закон України від 11.01.2001 р. // ВВР. – 2001. — № 11. – Ст. 47 (із наступними змінами).
34. Про страхові тарифи на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 22.02.2001 р. // ВВР. – 2001. — № 17. – Ст. 80 (із наступними змінами).
35. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5.04.2001 р. // ВВР. -2001. -№ 23. – Ст. 118.
36. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 р. // ВВР – 2001. — № 33. – Ст. 175 (із наступними змінами).
37. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11.07. 2001 р. // ВВР. – 2001. -№ 48. – Ст. 254.
38. Про судоустрій України: Закон України від 07 лютого 2002 р. // ВВР. – 2002. — № 27. – Ст. 180.
39. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-IV // ВВР. – 2003. — № 31-32. – Ст. 263.
40. Про державний контроль за використанням та охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 р. № 963-IV // ВВР. – 2003. — № 39. – Ст. 350.
41. Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні: Закон України від 11.12.2003 № 1382 — IV // ВВР. – 2004. — № 15.- Ст. 232.
42. Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей: Закон України від 15.06.2004 р. // ВВР.-2004. — № 36. – Ст. 444.
43. Про соціальний захист дітей війни: Закон України від 18.11.2004 р. // 2005. — № 4. – Ст. 94 (із наступними змінами).
44. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон України від 13.01.2005 р. // ВВР. – 2005. — № 6. – Ст. 147.
45. Про доступ до судових рішень: Закон України від 18.04.2006 р. // ВВР. -2006.-№ 15. – Ст. 128.
46. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28.04.1992 р. № 2296-XII // Голос України . – 1992. – 12 серпня.
47. Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтва про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон: Постанова Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII // ВВР. – 1992. — № 37. – Ст. 545.
48. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року // ОВУ. – 1999. — № 21. – Ст. 943.
49. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України: Указ Президента України № 889/2002 від 1 жовтня 2002 р. // ОВУ. – 2002. — № 40. – Ст. 1856.
50. Про кількісний склад суддів Вищого адміністративного суду України: Указ Президента України від 7 листопада 2002 р. № 995/2002 // ОВУ. – 2002. — № 45. – Ст. 2067.
51. Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу судів: Указ Президента України від 16.11.2004 р. № // Уряд. кур’єр. – 2004 р., 24 листопада.
52. Про вдосконалення мережі адміністративних судів України: Указ Президента України від 16 жовтня 2008 р. № 941/2008 // Уряд. кур’єр, 24 жовтня 2008 р., № 199.
53. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. — № 2. – С. 2-6.
54. Про утворення у Верховному Суді України Судової палати в адміністративних справах: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 вересня 2005 р. № 9 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. — № 9. – С. 5.
55. Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів: Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 24.07.2001 р. № 01-8 / 824 // Юридичний вісник України. – 2008 р . -№ 17.
56. Про деякі питання, пов’язані із розмежування компетенції господарських і адміністративних судів: інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.02.2006 р. № 01-8/301 // Вісник господарського судочинства. – 2006. — № 2. –С. 155.
57. Про деякі питання практики застосування адміністративними судами норм Кодексу адміністративного судочинства України та інших нормативно-правових актів: лист Вищого адміністративного суду України від 25.07.2007 р. № 09.1 -22/688 // Юридичний вісник України, 29 грудня 2007 р. – 4 січня 2008 р., № 52.
58. Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України): лист Вищого адміністративного суду України від 09.01.2008 р. № 7/9/1/13-08 // Юрид. вісн. України, 9-15 лютого 2008 р., № 6.
59. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ: Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 р. № 2 // Юридичний вісник України, 12-18 квітня 2008 р., № 15.
60. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов′язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз′яснення президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 ( із змінами, внесеними роз′ясненнями президії Вищого арбітражного суду України від 06.11.2000 № 02-5/618; від 18.04.2001 № 05-2/467; роз′ясненнями президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/609; рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 16.08.2002 № 04-5/934а) // Юрид. вісн. України, 2008 р. — № 11.
61. Про практику застосування законодавства з питань пенсійного забезпечення (за результатами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку): Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 14.08.2008 р. № 1406/100/13-08 (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого адміністративного суду № 1547/100/13-08 від 18.09.2008 р.) // Юрид. вісн. України, 4-10 жовтня 2008 р. — № 40.
62. Щодо здійснення податковими органами контролю за додержанням податкового законодавства: Лист Вищого адміністративного суду України № 1331/100/13-08 від 13.07.2008 р. // Закон і бізнес, 13-19 вересня 2008 р.
63. Про організацію роботи з питань правового забезпечення в органах прокуратури: наказ Генерального прокурора України від 22.04.2004 р. № 7. – К., 2004. – 4 с.
64. Про організацію роботи і управління в органах прокуратури: наказ Генерального прокурора України від 19.09.2005 р. № 1. – К., 2005. — 9 с.
65. Про організацію роботи з питань обліку ведення статистичної звітності в органах прокуратури та нагляд за обліком злочинів: наказ Генерального прокурора України від 26.12.2005 р. № 1/3гн. – К., 2005. – 4 с.
66. Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України: наказ Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 р. № 9гн. – К., 2005. – 8 с.
67. Про організацію роботи органів прокуратури з реалізацією принципу гласності: наказ Генерального прокурора України від 14.07.2006 р. № 11гн. –К., 2006. – 4 с.
68. Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень: наказ Генерального прокурора України від 29.11.2006 р. № 6гн. – К., 2006. – 6 с.
69. Про затвердження Положення про Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України: наказ Генерального прокурора України від 02.09.2008 р. № 50. – К., 18 с.

 

1. Література

 

70. Адміністративне процесуальне (судове) право України: Підручник (За заг. ред. С.В. Ківалова). – Одеса: Юридична література, 2007. – 312 с.
71. Авер′янов В. Кодекс адміністративного судочинства: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад / В. Авер’янов, Д. Лук’янец, Ю. Педько // Право України. – 2006. — № 3. – С. 7-12.
72. Агеєв О.В. Прокурор як суб′єкт адміністративного процесу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право”/ О.В. Агеєв. — Х., – 2006. – 20 с.
73. Анісімов О., Європіна І. Виїзди до нижчестоящих прокуратур: деякі аспекти їх організації та проведення / О.Анісімов, І. Європіна // Вісник прокуратури. – 2003. — № 2. – С. 100-103.
74. Анпілогов О.В. Правовий інститут захисту прав і законних інтересів людини та громадянина прокурором у судовому адміністративному процесі / О.В. Анпілогов // Вісник Верховного Суду України. – 2006. — № 11. – С. 40-43.
75. Анпілогов О. Права та свободи громадянина як об′єкт захисту прокурором в адміністративному судовому процесі / О.В. Анпілогов // Вісник прокуратури. – 2007. — № 3. – С. 68-74.
76. Анпілогов О. Участь прокурора в адміністративному судовому процесі / О. Анпілогов // Вісник прокуратури. – 2007. — № 9. – С. 105-114.
77. Анпілогов О.В. Правове регулювання участі прокурора в адміністративному судочинстві щодо захисту прав та свобод громадянина: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „ Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О.В. Анпілогов. – К., 2008. – 19 с.
78. Бабкова В.С. Організаційно-правові проблеми контролю в прокурорській діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 „Судоустрій; прокуратура та адвокатура”/ В.Бабкова. — Х.,  – 1998. – 18с.
79. Бабкова В., Черв’якова О. Повноваження прокурора в адміністративному судочинстві / В. Бабкова, О. Черв’якова // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 11. – С. 53-57.
80. Базов В. Верховенство права – найважливіший принцип адміністративного судочинства / В. Базов // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2007. — № 4. – С. 20-23.
81. Бачун О. Оскарження «процесуальних» ухвал суду: дії судді / О. Бачун // Юрид. вісник України, — 4-10 серпня 2007 р., № 31.
82. Бевзенко В. Особливості реалізації адміністративно-процесуального статусу суб′єктів владних повноважень в адміністративному процесі України / В. Бевзенко // Право України. – 2008. — № 4. – С. 116-119.
83. Битяк Ю. Про ефективність загального нагляду прокуратури / Ю. Битяк // Радянське право. – 1976. — № 7. – С. 18-19, 36-38.
84. Битяк Ю., Писаренко Н. Процесуальна форма відправлення правосуддя в справах за участю суб′єктів владних повноважень / Битяк Ю., Н. Писаренко // Право України. – 2006. — № 10. – С. 78-81.
85. Блажівський Є. Зміцнити законність у державі / Блажівський Є. // Урядовий кур’єр, 27 лютого 2008 р. , № 38.
86. Борко А. Адміністративні суди як невід’ємна складова адміністративної юстиції / А. Борко // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 2. – С. 57-60.
87. Бородін І.Л. Права і свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації / І.Л. Бородін // Право України. – 2001. — № 12. – С. 32-35.
88. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі: окремі аспекти / М. Бородін // Право України. – 1999. — № 11. – С. 52-54.
89. Бородін М. Перегляд цивільних справ у порядку апеляції / М. Бородін // Право України. – 2004. — № 8. – С. 71-75.
90. Бородін М. Перегляд рішень, що набрали законної сили у зв′язку з ново виявленими обставинами за новим ЦПК України / М. Бородін // Право України. – 2004. – № 11. – С. 42-45.
91. Валюх В. Інтереси держави як предмет представництва прокуратури в суді / В. Валюх // Право України. – 2001. — № 2. – С. 112-114.
92. Валюх В. Представництво прокурором інтересів громадянина в суді / В. Валюх // Адвокат. – 2002. — № 4-5. – С. 30-33.
93. Василевський А. Визначення позивачів при зверненні прокурора до суду з адміністративними позовами / А. Василевський // Вісник прокуратури. – 2006. — № 1. – С. 18-22.
94. Васильєв С. Прокурор як суб′єкт доказування в цивільному процесі Україні / С. Васильєв // Вісник прокуратури. – 2002. — № 1(13). – С. 76-79.
95. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., 2007.
96. Воловик О. Щодо питання про адміністративну правосуб’єктність юридичних осіб / О. Воловик // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 3. – С. 61-67.
97. Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. „Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Ю.В. Георгієвський. – Х., 2004. – 18 с.
98. Говоруха М.М. Прокурор у виконавчому провадженні: основи організації і діяльності: навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. М. Говоруха, М.В. Руденко, Г.П. Середа. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2008. – 376 с.
99. Гордеєв В. Теоретичні основи доказів і доказування в адміністративному судочинстві / В. Гордеєв // Юридична Україна. – 2007. — № 9.- С. 30-35.
100. Грабон І.О. Стан правового регулювання адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади / І.О. Грабон // Бюл. м-ва юстиції України. – 2005. — № 4 (42). – С. 113-120.
101. Грошевий Ю.М. Проблеми спеціалізації процесуальних процедур // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України. Тези доповідей та наук, повідомлень учасників міжнарод. наук.-практ. конференції (25-26 січня 2007 р.) / За заг. ред. проф. В.В. Комарова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – С. 26-30.
102. Гусаров В.М. Проблеми організації роботи міської районної прокуратури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. „Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / В.М. Гусаров. – Х., 1995. – 18 с.
103. Гусаров К.В. Проблеми цивільної процесуальної правосуб′єктності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міждународне приватне право” / К.В. Гусаров. – Х., 2000. – 19с.
104. Давиденко Л., Каркач П. Питання організації роботи та управління в органах прокуратури / Л. Давиденко, П. Каркач // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4. – С. 12-14.
105. Давиденко Л., Каркач П. Службові обов′язки: їх розподіл у міській (районній) прокуратурі / Л. Давиденко, П. Каркач // Вісник прокуратури. – 2003. — № 3. – С. 24-26.
106. Давиденко Л., Каркач П. Керівник і керівництво в органах прокуратури / Л. Давиденко, П. Каркач // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. — № 2(32). – С. 68-72.
107. Давиденко Л., Каркач П. Теоретичні підстави виміру ефективності прокурорської діяльності /Л. Давиденко, П. Каркач // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. — № 10 (40). – С. 47-52.
108. Давиденко Л. Поняття ефективності прокурорської роботи і теоретичні основи її вимірювання / Л. Давиденко // Вісник академії прокуратури України. – 2006. — № 1. – С. 21-27.
109. Дюба І. Відвід судді в адміністративному процесі / І. Дюба // Юридичний вісник України, 23-29 грудня 2006 р., № 51.
110. Домбругова А. Адміністративна юстиція: перші результати впровадження / А. Домбругова // Юридичний вісник України, 31 грудня 2005 р. – 6 січня 2006 р., № 52.
111. Домбругова А. Адміністративні суди: перші результати діяльності / А. Домбругова // Юридичний вісник України, 8-14 квітня 2006 р.
112. Домбругова А. Порядок подання адміністративного позову / А. Домбругова // Юридичний вісник України, 7-13 квітня 2007 р.
113. Долежан В.В. Шляхи конкретизації представницької функції прокуратури в майбутньому Законі України «Про прокуратуру» / В.В. Долежан// Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. – Зб. наукових праць. – Х., 1998. – С. 184-188.
114. Долежан В., Косюта М. Конституційна реформа і функції прокуратури / В. Долежан, М. Косюта // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. — № 12. – С. 27-32.
115. Долежан В.В. Актуальні проблеми роботи із зверненнями громадян в органах прокуратури / В.В. Долежан // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. — № 2. – С. 53-58.
116. Долежан В. Роздуми над проектом нової редакції Закону України „Про прокуратуру” / В. Долежан // Вісник Національної академії України. – 2008. — № 3. – С. 16-21.
117. Дунас Т.О., Руденко М.В. Прокурор у цивільному процесі України: Сутність, завдання, повноваження: Навч. та наук. – практ. посібник для студ. юрид. вищ. навч. закл. / За наук. ред. д.ю.н., проф. М.В. Руденко. – Х.: Харків юридичний, 2006. – 340 с.
118. Євстігнеєв А. Оскарження актів органів держави та місцевого самоврядування за Кодексом адміністративного судочинства України / А. Євстігнеєв // Юридичний журнал. – 2006. -№ 3. – С. 37-40.
119. Забезпечення адміністративного позову (редакційна) // Юридичний вісник України, 19-25 серпня 2006 року, № 33.
120. Загальна теорія в теорії організації і управління держави і права / Під. ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків, 2003.
121. Заднепровський О. Права прокурора у світі нової Конституції України / О. Заднепровський // Право України. – 1997. — № 1. – С. 72-73.
122. Задорожна Г. Специфіка державного захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні / Г. Задорожна // Право України. – 2008. — № 1. – С. 28-30.
123. Занфіров В. Про деякі питання реалізації прокурором принципу гласності / В. Занфіров// Вісник прокуратури. – 2008. -№ 6. – С. 91-96.
124. Зарудяна Н. Представництво як самостійний вид прокурорської діяльності / Н. Зарудяна // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. — № 6. – С. 73-74.
125. Захарова О.С. Деякі питання апеляційного провадження / О. С. Захарова // Адвокат. – 2001. — № 4-5. – С. 11-12.
126. Зейкан Я.П. Редакція ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України потребує удосконалення / Я.П. Зейкан // Вісник Верховного Суду України. – 2007. — № 4. – С. 45-48.
127. Зеленцов А.Б. Теоретические проблемы административного иска / А.Б. Зеленцов // Правоведение. – 2005. — № 6. – С. 26-41.
128. Ієрусалімова І. Судові гарантії захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади / І. Ієрусалімова // Юридична Україна. – 2005. — № 5. – С. 81-85.
129. Каркач П.М. Організація роботи прокуратури міста, району: Мет. посібник / П.М. Каркач. – Х., «Право». – 2006. – 352 с.
130. Каркач П.М. Особливості участі прокурора при розгляді в судах цивільних та адміністративних справ / П.М. Каркач // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доп. та наук. повід. учасн., міжнар. наук.-практ. конф. (25-26 січня 2007 р.). – Х., 2007. – С. 105-108.
131. Картузова І., Осадчий А. До проблеми позову в адміністративному процесі / І. Картузова, А. Осадчий // Право України. – 2003. — № 7. – С. 80-84.
132. Карнарук А. Організація діяльності та юрисдикція адміністративного суду / А. Карнарук // Підприємництво, господарство і право. – 2006. — № 4. – С. 105-106.
133. Ківалов С.В. Принципи адміністративного судочинства України як основоположні засади формулювання адміністративної юстиції / С.В. Ківлов // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса, 2005. – Вип. 26. – С. 7.
134. Клименко К.О. Правозастосування в судовому адміністративному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук: спец: 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / К.О. Клименко. – Ірпінь, 2008. – 18 с.
135. Коваль В. Ініціювання апеляційного провадження / В. Коваль // Вісник прокуратури. – 2003. — № 12 (30). – С. 97-101.
136. Кодекс адміністративного судочинства України: Наук.- практ. коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонова, О.М. Пасенюк, М.Р. Аракелян та ін. – Х., 2005. – 367 с.
137. Коліушко І., Куйбіда Р. Становлення адміністративного судочинства: деякі проблеми перехідного періоду / І. Коліушко, Р. Куйбіда // Адвокат. – 2005. — № 9. – С. 3-5.
138. Коліушко І., Куйбіда Р. Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави? / І. Коліушко, Р. Куйбіда// Право України. – 2007. — № 3. – С. 3-8.
139. Комаров В.В. Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства України: проблема єдності та відмінностей / В.В. Комаров// Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: тези доповідей та наук. повідомлень учасників міжнарод. наук. – практ. конференції (25-26 січня 2007 р.) / За заг. ред. проф. В.В. Комарова. – Х.: Нац. юрид. акад. України. 2007. – С. 3-9.
140. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
141. Константий О. Система адміністративного права як концептуальна основа здійснення адміністративного судочинства в Україні / О. Константий // Право України. – 2004. — № 12. –С. 20-24.
142. Копетюк М., Книш О. Правові засади участі прокурора в апеляційному провадженні / М. Копетюк, О. Книш // Юридична Україна. – 2005. -№ 3. – С. 82-87.
143. Косюта М., Долежан В. Правозахисна функція прокуратури та її закріплення у майбутньому Законі України «Про прокуратуру» / М. Косюта, В. Долежан // Право України. – 2006. -№ 3. – С. 59-63.
144. Косюта М. Інтереси громадянина і держави як предмет прокурорсько-судового представництва / М. Косюта // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. — № 2. – С. 14-19.
145. Косюта М. Способи правового регулювання представницької функції прокуратури України / М. Косюта // Вісник прокуратури. – 2007. — № 4. – С. 9-13.
146. Косюта М. Сучасний стан відносин між прокуратурою та судами загальної юрисдикції / М. Косюта // Вісник прокуратури. – 2008. — № 6. – С. 53-67.
147. Кравчук В.В. Совершенствование организации работы районной, городской прокуратуры: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец: 12.00.09 / В.В. Кравчук – М., 1990. – 17 с.
148. Кравчук В. Роль адміністративних судів у забезпеченні законності владно-розпорядчої діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування / В. Кравчук //  Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 1. – С. 95-101.
149. Кравчук В.М. Роль суду і прокуратури у забезпеченні законності актів органів виконавчої влади і місцевого самоврядування: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 „Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / В.М. Кравчук. – О., 2008. – 20 с.
150. Кузьменко О. Співвідношення адміністративного процесу та адміністративного процесуального права / О. Кузьменко // Право України. – 2004. — № 12. – С. 24-27.
151. Кузьмишин В. Науково-практичний аспект підсудності справ за позовами Державної податкової служби про припинення юридичної особи та фізичної особи – підприємця / В. Кузьмишин // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 1. – С. 62-66.
152. Кузьмишин В. Виконання рішень суду суб’єктами владних повноважень – правовий та етичний спекти / В. Кузьмишин // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 3. – С. 76-80.
153. Куріна Л. Тернистий шлях становлення … Адміністративній юстиції в Україні виповнилося 5 років / Л. Куріна // Закон і бізнес, № 49 (829) 8-14 грудня 2007 р.
154. Лазько Г.З. Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. спец: 12.00.03 „ Цивільне право і процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Г.З. Лазько. – К., 2006. – 16 с.
155. Лисак В. Тернистий шлях становлення адміністративного судочинства в Україні / В. Лисак // Вісник прокуратури. – 2006. — № 5. – С. 90-97.
156. Луспеник Д.Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції / Д.Д. Луспеник // Х., „Харків юридичний”. – 2006. – 216 с.
157. Маринченко В.Л., Сліпченко В.І. Процесуальні документи в адміністративному судочинстві / В.Л. Маринченко, В.І. Сліпченко // Теорія і практика судової діяльності: Наук.-практ. посіб. – К., 2007. – 624 с.
158. Малько А.В., Субочев В.В. Законные интересы как правовая категория / А.В. Малько, В.В. Субочев // СПб., – 2004.
159. Марочкін І., Гаврюшенко Г. Прокурорське представництво: суть та проблеми удосконалення / Марочкін І., Гаврюшенко Г. // Вісник прокуратури. – 2007. — № 4. – С. 14-19.
160. Медведько О. Якою бути українській прокуратурі? // Уряд. кур’єр. – 2006, 15 серпня.
161. Мельник І. Адміністративне судочинство як форма контролю за діяльністю органів виконавчої влади / І. Мельник // Юридична Україна. – 2007. — № 8. – С. 26-29.
162. Михайленко О. Представництво прокуратурою законних інтересів громадян в суді / О. Михайленко // Вісник прокуратури. – 2000. — № 3(5). – С. 26-30.
163. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2005. – 296 с.
164. Михайлов В.Т. Понятие и критерии эффективности прокурорского надзора / В.Т. Михайлов // Проблеммы эффективности прокурорского надзора. – М., 1977.
165. Мичко М.І. Проблеми організації роботи апарату обласної прокуратури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 „Судоустрій; прокуратура та адвокатура” /М.І. Мичко – Х., 1995. – 20 с.
166. Мичко М.І. Функції та організаційний устрій прокуратури. – Донецьк, Донеччина, 2001. – 272 с.
167. Мичко М.І. Окремі елементи взаємовідносин органів прокуратури та судової влади / М.І. Мичко // Вісник прокуратури. – 2003. — № 12. – С. 92-96.
168. Мусієнко О. Реалізація представницької функції у сфері соціального захисту / О. Мусієнко // Вісник прокуратури. – 2008. — № 8. – С. 45-47.
169. Мурадьян Э.М. Итерации в судебном процессе / Э.М. Мурадьян // Государство и право. – 2003. — № 4. – С. 55-61.
170. Мурашин Г., Мурашин О. Правові акти прокуратури України: деякі сучасні аспекти їх підготовки та застосування / Г. Мурашин, О. Мурашин // Вісник національної академії прокуратури України. – 2008. — № 1. – С. 15-21.
171. Морозов В. Організація роботи районної прокуратури з представництва інтересів держави у справах про відшкодування та стягнення податку на додану вартість / В. Морозов // Вісник прокуратури. – 2008. — № 10. – С. 33-37.
172. Молдован В. Питання компетенції адміністративних судів першої інстанції / В. Молдован // Юридичний вісник України, 12-18 травня 2007 р., № 19.
173. На захист інвалідів… (за матеріалами прес-служби прокуратури міста Києва) // Уряд. кур′єр, 5 червня 2008 р., № 102.
174. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2-х т.т. Том 1 / За заг. ред. В.К. Матвійчука / В.К. Матвійчук, І.О. Хар., — К.: КНТ, 2007.
175. Никулин Е. Понятия и условия эффективности прокурорского надзора /Е. Никулин // Социалистическая законность. – 1980. — № 5. – С. 55 — 56.
176. Общая теория прав человека / Рук. авт. кол. Е.А. Лукашева. – М., 1996.
177. Организация работы районной (городской) прокуратуры / Под ред. М.П. Малярова. – М., 1974.
178. Організація роботи в органах прокуратури. І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, О.Б. Черв′якова та ін. / За заг. ред. проф. І.Є. Марочкіна, доц. О.М. Толочка. – Навч. посібник для юрид. вузів і фак. – Х.: Національна юридична академія прокуратури України ім. Я. Мудрого, 2002. – 196 с.
179. Ореховський Л., Штогун С. Особливості участі прокурора в адміністративному судочинстві / Л. Ореховський, С. Штогун // Вісник прокуратури. – 2006. — № 5. – С. 83-86.
180. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посіб. / За заг. ред. Куйбіди Р.О., Шишкіна В.І. – К.: Старий світ, 2006. – 576 с.
181. Осокина Г.Л. Проблемы иска и права на иск / Г.Л. Осокина // Томск. – 1989.
182. Осокина Г.Л. Понятие, виды и основания законного представительства / Г.Л. Осокина // Российская юстиция. – 1998. — № 1. – С. 24 — 25.
183. Павлищев О. Засади адмінсудочинства: рівність, змагальність, диспозитивність, публічність / О. Павлищев // Закон і бізнес, 10-16 червня 2006 р., №23.
184. Панченко О. На захисті прав, свобод та інтересів громадян /О. Панченко // Юрид. вісник України, 27 жовтня – 2 листопада, 2007 р., — № 43.
185. Панченко О. Особливості застосування заходів процесуального примусу в адміністративних судах головуючим у судовому засіданні / О. Панченко, О. Кузьменко // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 3. – С. 12-17.
186. Пасенюк О.М. Україна: вітчизняна модель адміністративної юстиції / О.М. Пасенюк // Вісник Верховного Суду України. – 2005. — № 3(55). – С. 33-37.
187. Пасенюк О., Сорока М. Апеляційне та касаційне оскарження в адміністративному процесі: стадії процесу чи суб′єктивні конституційні права / О. Пасенюк, М. Сорока // Юридичний журнал. – 2007. — № 12. – С. 118-120.
188. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; 2003. – 208 с.
189. Перепелюк В. Деякі питання участі прокурора в адміністративному судочинстві / В. Перепелюк // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 1. – С. 74-84.
190. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. – Черновці, 2001. – 316 с.
191. Перепелюк В. До питання про визнання поняття „владна управлінська функція” / В. Перепелюк // Вісн. Вищого адміністративного суду України. – 2007. — № 4. – С. 41 – 48.
192. Перепелюк В. Захист приватних прав особи адміністративними судами / В. Перепелюк // Вісн. Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 4. – С. 46 – 50.
193. Перепелиця А. Правовий статус прокурора у виконавчому провадженні / А. Перепелиця // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. — № 4. – С. 79 – 87.
194. Петров С.М., Туманов И.А. Категория интереса в теории советского государственного управления / С.М. Петров, И.А. Туманов // Сов. Государство и право. – 1990. — № 8. – С. 14 — 15.
195. Пивненко В.П. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій / В.П. Пивненко // Х.: Харків юрид., 2005. – 240 с.
196. Пивненко В. Про мотивацію правозахисного потенціалу прокуратури України // Реформування органів прокуратури України: проблеми і перспективи: Мет. між. наук. – практ. конф. (2 – 3 жовтня 2006 р.). – К., 2006. – С. 95-97.
197. Пивненко В. Теоретичні підґрунтя правозахисного потенціалу органів прокуратури України / В. Пивненко // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2006. — № 3. – С. 32 – 35.
198. Письменний Д. Конституцій України та функції прокуратури на сучасному етапі державотворення / Д. Письменний // К.: Генеза, 1997. – С. 260 – 262.
199. Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності: Зб. наук. праць / Редкол.: Л.М. Давиденко, П.М. Каркач (відп. редактори) та ін.; ІПК Генеральної прокуратури України. – Харків, 1999. – 280 с.
200. Письмове провадження …(редакційна) // Юридичний вісник України, 19-25 січня 2008 р. № 3.
201. Полюхович В. Адміністративно-правовий захист особи у відносинах з органами державної влади / В. Полюхович // Право України. – 2003. — № 5. – С. 41-47.
202. Полянський Ю. Прокурор як учасник судово-адміністративного процесу / Ю. Полянський // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. — № 2. – С. 18-24.
203. Попович Є. Щодо визначення мети та завдань органів прокуратури / Є. Попович // Вісник прокуратури. – 2007. — № 2 (68). — С. 61-62.
204. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративне-правове забезпечення реалізації та захисту / За загальною редакцією В.Б. Авер′янова, — К.: Наукове-виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2007. – 588 с.
205. Прінь Л. Інформаційно-аналітичне забезпечення – передумова планування роботи / Л. Прінь // Вісник прокуратури. – 2006. — № 4 (58). – С. 81-85.
206. Пшонка В. Підвищення ефективності представництва прокуратурою інтересів громадян та держави у судах / В. Пшонка // Вісник прокуратури. – 1999. — № 2. – С. 76-79.
207. Радченко І.П. Функції представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді згідно з Конституцією України / І.П. Радченко // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наук. повідомлень учасників міжнар. наук. – практ. конф. / За заг. ред. В.В. Комарова. – Харків, 2007. – С. 207.
208. Руденко А.В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / А.В. Руденко. — Х., – 2006. – 20 с.
209. Руденко М.В. Теоретичні проблеми представництва прокуратурою інтересів держави в арбітражних судах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.10 „ Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / М.В. Руденко. — Х., – 2001, 36 с.
210. Руденко М.В. Прокурор як учасник цивільного та адміністративного процесу // Актуальні проблеми застосування цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України. Тези доп. та наук. повід. учасн. міжнар. наук.-практ. конф. 25-26 січня 2007 р. – Харків, НЮАУ. – 2007. – С. 101-105.
211. Руденко М.В. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві як новий напрям прокурорської діяльності / М.В. Руденко // Вісник прокуратури. – 2007. — № 4. – С. 89-96.
212. Руденко М.В. Теоретично-правові аспекти участі прокурора в адміністративному судочинстві (процесі) / М.В. Руденко // Вісник Академії прокуратури України. – 2007. — № 3. – С. 57-62.
213. Руденко М.М. Місце та роль прокуратури у бюджетній сфері / Марина Руденко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – С. 24-31.
214. Руденко М.М. Нагляд за додержанням прав та свобод людини і громадянина / Марина Руденко // Вісник прокуратури. – 2007. — № 2. – С. 46-50.
215. Руденко М.М. Поняття та нормативний зміст позову прокурора до адміністративного суду / Марина Руденко // Вісник прокуратури. – 2008. — № 1. – С. 55-62.
216. Руденко М.М. Окремі питання представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві / Від громадського суспільства до правової держави: Матер. III міжнар. наук.-практ. конф., 24 квітня 2008 р. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. – С. 93-95.
217. Руденко М.М Представництво прокурора в адміністративному суді: поняття, сутність і проблеми / Марина Руденко // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2008. — № 1. – С. 112-117.
218. Руденко М. Обсяг та межі повноважень прокурора в адміністративному судочинстві / Марина Руденко // Право України. – 2008. — № 10. – С. 139-144.
219. Руденко М.М. Форми представництва прокурора в адміністративному судочинстві: загальнотеоретичний і практичний аспекти / Марина Руденко // Вісник прокуратури. – 2008. – № 10. – С. 98-106.
220. Руденко М.М. Права, свободи та інтереси громадянина як об’єкт прокурорського представництва в адміністративному суді / Марина Руденко // Права людини у філософському, політичному, соціологічному та правовому вимірах: Тези доп-й міжнар. наук.-практ. конф. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 19 грудня 2008 р. – С. 225-227.
221. Руденко М.М. Поняття та рівні організації роботи прокуратури з представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді / Марина Руденко // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Серія „Право” – 2009. — № 1 (5).
222. Руденко М. Приводи та підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному суді /Марина Руденко // Юридичний вісник України. – 2009 р. — № 9.
223. Руденко М.М. Прокурор я к суб’єкт ініціювання апеляційного перегляду судових рішень в адміністративних справах: питання теорії і практики / Марина Руденко // Вісник Національної академії прокуратури України – 2009. — № 2 .
224. Руденко М. Особливості повноважень прокурора у розгляді справи в адміністративному суді першої інстанції / Марина Руденко // Вісник прокуратури. – 2009. — № 4.
225. Руденко М.М. Підстави представництва прокурором інтересів громадянина в адміністративному суді / М.М. Руденко // Актуальні правові питання очима молодих вчених: Тези доп-й міжнар. наук. – практ. конф. студ., аспірантів та молодих вчених. – К., 23 — 24 квітня 2009 р. – С.
226. Рябцев В.П. Правовые и организационные проблемы функционирования органов прокуратуры : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук. / В. П. Рябцев. – М., 1986. – 36 с.
227. Рябченко О. Деякі проблеми реалізації процесуального статусу прокурора за Кодексом адміністративного судочинства України / О. Рябченко // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. — № 1. – С. 28-32.
228. Рябченко О.П. До питання про необхідність уточнення терміна «суб′єкт владних повноважень» / Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доп. та наук. повідомлень учасників міжнар. наук.-практ. конф. (25-26 січня 2007 р.) – Харків, 2007. – С. 245.
229. Рябченко Я. Правові аспекти провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів / Я. Рябченко // Право України. – 2007. — № 10. – С. 95-99.
230. Сакара Н. Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві / Н. Сакара // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. — № 2(32). – С. 96-100.
231. Самсін І. Побудова удосконаленої моделі адміністративного судочинства: теоретично-практичні проблеми / І. Самсін // Право України. – 2006. — № 10. – С. 3-8.
232. Сапунков В.Й. К вопросу об эффективности деятельности прокурора по представительству интересов граждан и государства в судах / В.Й. Сапунков // Питання конституційно-правового статусу органів прокуратури України та удосконалення її діяльності: Зб. наук. праць. – Харків, 1999. – С. 157.
233. Сапунков В. Представництво як процесуальний інститут/ В. Сапунков // Вісник прокуратури. – 2002. — № 6 (18). – С. 67-70.
234. Сапунков В.Й. Участь у процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб /В.Й. Сапунков // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. — № 9 (35). – С. 34-46.
235. Свида О.Г. Адміністративні суди в Україні: становлення та перспективи розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.10 „ Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / О.Г. Свида. — Одеса, 2008. – 17 с.
236. Севрук О. Здійснення прокуратурою представництва в адміністративному судочинстві / О. Севрук // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2008. — № 1. – С. 51-54.
237. Селіванов А.О. Адміністративне судочинство – новий інститут реалізації судової влади / А.О. Селіванов // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – 10. – С. 2-8.
238. Селіванов А.О. Конституційно – правова характеристика публічної влади в адміністративної юрисдикції суду // Вісник Верховного Суду України. – 2006. — № 11. – С. 23-28.
239. Семененко В. Підстави та форми представництва органами прокуратури інтересів держави і громадян у судах / В. Семененко // Вісник прокуратури. – 2002. — № 4 (16). – С. 58-60.
240. Сердюк В.В. До питання створення адміністративних судів в Україні / В.В. Сердюк // Вісник Верховного Суду України. – 2001. — № 2. – С. 39.
241. Сердюк В. Суд і прокуратура в аспекті єдності судової влади / В. Сердюк // Вісник прокуратури. – 2007. — № 8. – С. 92-98.
242. Сердюк В. Окремі проблеми перегляду адміністративних і кримінальних справ у Верховному Суді України / В. Сердюк // Юридичний вісник України. – 16-22 лютого 2008 року. — № 7.
243. Сердюк В. Касаційна функція правосуддя як загальносоціальний феномен / В. Сердюк // Право України. – 2008. — № 1. – С. 74-77.
244. Середа В.А. Критерії оцінки ефективності роботи державного обвинувача в суді / В. Середа // Вісник прокуратури. – 2000. — № 3. – С. 71-74.
245. Середа Г.П. Категорія ефективності як засіб удосконалення роботи органів прокуратури / Г.П. Середа // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності. – Х., 1996. – С. 63-67.
246. Симонян А. Представництво інтересів громадян і держави в суді – конституційна функція прокуратури України / А. Симонян // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. — № 2. (32). – С. 59-64.
247. Сірий М. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє / М. Сірий // Юридичний журнал – 2003. — № 3. – С. 118-122.
248. Сірош М. Роль адміністративного судочинства у формуванні правосвідомості громадян / М. Сірош // Юридичний вісник України, 28 липня – 3 серпня 2007 р., № 30.
249. Скворцов К.Ф. Проблемы ефективності прокурорського надзора / К.Ф. Скворцов. – М., 1977.
250. Смирнов А.Ф. Прокуратура и проблемы управления / А.Ф. Смирнов. – М., 1997. – 263 с.
251. Смитюх А. Что такое процессуальные диверсии? / А. Смитюх // Юридическая практика. – 2005. — № 1-2 (368).
252. Смокович М., Кальченко С. Дослідження особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів/ М. Смокович, С. Кальченко // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2008. — № 2. – С. 16-36.
253. Співак В. Принципи гласності та відкритості адміністративного процесу в діяльності адміністративних судів / В. Співак // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2007. — № 4. – С. 17-19.
254. Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2007. — № 7. – С. 32-40.
255. Статистичні звіти Генеральної прокуратури України за 2006 – 2008 роки.
256. Стефанюк В. Проблеми вдосконалення адміністративного права та перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні / В. Стефанюк // Право України. – 2003. — № 1. – С. 4 — 11.
257. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес / В.С. Стефанюк // Монографія. – Х., 2003. – 464 с.
258. Стефанюк В.С. Оскарження правових актів управління – один із засобів захисту прав та свобод людини і громадянина / В.С. Стефанюк // Вісник Верховного Суду України. – 2003. — № 2 (36). – С. 29-32.
259. Субботін Є., Черв’якова О., Марочкін І. Представницька функція прокурора / Є. Субботін, О. Черв’якова, І. Марочкін  // Право України. – 1997. — № 11. – С. 65-67.
260. Сухонос В. Проблеми прокурорського реагування на незаконні акти органів місцевого самоврядування / В. Сухонос // Право України. – 2006. — № 10. – С. 113-115.
261. Тертышников В.И. / В.И. Тертышников // Гражданский процесс: Курс лекций. – Х., 2001.
262. У Кабміну свій інтерес у ріллі… (редакційна) // Закон і бізнес, 2008 р., № 37.
263. Уманова О. Дослідження та оцінка доказів в адміністративному судочинстві / О. Уманова // Юридичний вісник України, 24-30 листопада 2007 р., № 47.
264. Уманова О. Класифікація доказів в адміністративному судочинстві України / О. Уманова // Юридичний вісник України, 5-18 січня 2008 р., № 1-2.
265. Фадєєва Н., Богданюк Н. Результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» / Н. Фадєєва, Н. Богданюк // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2007. — № 4. – С. 93-118.
266. Фастовец В. Строки в адміністративному судочинстві / В. Фастовец // Юридичний вісник України, 9-15 лютого 208 р., № 6.
267. Фідря Ю.О. Участь прокурора в апеляційному провадженні / Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса, 2004. – С. 997-1003.
268. Фурса С. Теоретичні аспекти правового та процесуального становища прокурора в цивільному судочинстві / С. Фурса // Право України. – 1998. — № 12. – С. 68-70.
269. Хавін О. Концептуальне бачення форм реалізації представницької функції прокуратури в суді / О. Хавін // Вісник прокуратури. – 2001. — № 3. – С. 60-62.
270. Чванкін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі України: атореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 „Цивільне право і процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / С. А. Чванкін. – Одеса, — 2005. – 22 с.
271. Черв′якова О.Б. Забезпечення принципу гласності в діяльності органів прокуратури / О.Б. Черв’якова // Вісник прокуратури. – 2001. — № 2. – С. 90-93.
272. Черв′якова О.Б. Захист права на інформацію в порядку адміністративного судочинства / Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наук. повідомлень учасників міжнар. наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.В. Комарова. – Харків, 2007. – С. 269.
273. Чечот Д.М. Участники гражданского процесса / Д.М. Чечот // – М., 1960 – С. 179-188.
274. Шайкенов Н.А. Категория интереса в советском праве: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Н.А. Шайкенов. – Свердловск, 1984.
275. Швед Є. Поняття та види рішень адміністративного суду першої інстанції / Є. Швед // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2007. — № 4. – С. 24-29.
276. Шевченко Є. Актуальні питання забезпечення прав громадян на звернення / Є. Шевченко // Вісник прокуратури – 2002. — № 1. – С. 47.
277. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень / П.І. Шевчук, В.В. Кривенко // Наук.- практ. коментар. – К., 2002. – 96 с.
278. Шинд В.И., Михайлов В.Т. Организация труда в районной (городской) прокуратуре / В.И. Шинд, В.Т. Михайлов. – М., 1975. – 156 с.
279. Шишкін В.І. Адміністративний суд України / В.І. Шишкін // Право України. – 1997. — № 5. – С. 58-62.
280. Шишкін В. Завдання адміністративного судочинства / В. Шишкін // Право України. – 2005. — № 11. – С. 11-14.
281. Шишкін В.І. Конституційний принцип рівності у нормах КАС України / В.І. Шишкін // Право України. – 2006. — № 10. – С. 20-23.
282. Шостенко О.І. Особливості запровадження адміністративної юстиції в Україні в контексті світової адміністративної теорії та практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” /  О.І. Шостенко. – К., 2004. – 18 с.
283. Шруб І.В. Функціонування адміністративних судів в Україні: організаційно-правові засади та їх реалізація: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / І.В. Шруб. – К., 2008. – 16 с.
284. Штефан М.Й. Проблеми теорії і практики правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин /М.Й. Штефан// Проблеми методології сучасного правознавства. – К., 1996.
285. Штефан М.Й. Цивільний процес / М.Й. Штефан // Підручник для студ. юрид. навч. закл. – Вид. 2-е, перероб. та доп., К., 2001. – 696 с.
286. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України / М.Й. Штефан // Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К. – 2005.
287. Штогун С. Адміністративне судочинство: перші кроки – перші проблеми / С. Штогун // Юрид. вісник України, 11-17 лютого 2006 р., № 6.
288. Штогун С. Правові питання організації адміністративного судочинства /С. Штогун// Право України. – 2006. — № 4. – С. 19-20.
289. Штогун С. Майбутнє судової влади України – за спеціалізованими судами / С. Штогун// Юрид. вісник України, 5-11 липня 2008 р. № 27.
290. Шунько Г.О., Сірий М.І. Проблеми визначення підвідомчості та підсудності у цивільному процесуальному, господарському процесуальному кодексах та Кодексі адміністративного судочинства України / Г.О. Шунько, М.І. Сірий // Вісник господарського судочинства. – 2006. — № 3. – С. 153-155.
291. Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика /М.К. Якимчук // Монографія. – К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 440 с.
292. Якимчук М.К. Наукові засади управління в органах прокуратури України / М. К. Якимчук// Навч. посіб., Видання 2-є, доповнене та перероблене. – Чернівці: Рута, 2002. – 392 с.