Вступ

Актуальність теми. Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер суспільної життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснила модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Освітня політика України на сучасному етапі базується на принципах демократизації та гуманізму, орієнтована на досягнення світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, докорінне покращення змісту, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни. Приєднання нашої держави до Болонської угоди стало поштовхом для низки реформ в освітній галузі. Так, працюючи над реалізацією наказу «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу», вищі навчальні заклади перейшли до другого етапу педагогічного експерименту. Сьогодні ні в кого немає сумніву, що реформування вищої освіти є об’єктивною необхідністю, та існуючий потенціал освітньої системи України не повною мірою відповідає якісно новим потребам суспільства. Саме Болонський процес став освітнім брендом і використовується як одна з ознак нашого руху до європейської спільноти.

Упродовж останніх років виконано великий обсяг наукової роботи з вивчення процесу адаптації національної системи освіти до Болонського процесу. Загальним проблемам модернізації освіти та інтеграції України в європейський простір присвячено праці М. Згуровського, В.Байденко, В. Кременя. Теоретичні аспекти аналізу освітніх систем, методика аналітичних порівнянь є предметом досліджень К. Корсака, В.Зубка. Болонський процес — це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою на Європейському просторі. Якщо майбутнє України пов’язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. В. Кремень підкреслює, що водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих вітчизняних традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонічному взаємозв’язку з суспільством в цілому, беручи на себе роль його культурного провідника.

1. Впровадження європейських стандартів у авіаційних вищих навчальних закладах

Починаючи з 90-х років набуло популярності явище так званої європеїзації навчальних про­грам, яке перш за все покликане гарантувати дотримання освітніх стандартів і яке спричинило важливі зміни у змісті навчальних планів та програм країн Європи.

Сучасні навчальні програми, плани та навчально-методичні матеріали з європейської темати­ки у країнах Європи базуються на концепції європейського виміру в освіті, яка розвинулась на початку 90-х років, хоча знання про Європу в багатьох країнах східної та західної Європи були традиційно час­тиною навчальних програм з багатьох шкільних предметів: історії, географії, іноземних мов, предметів естетичного циклу, громадянської освіти та гуманітарних наук. Сучасні європейські освітні стандарти, навчальні програми, підручники запроваджують все більший комплекс понять про Європу.

Однак, ідея європейського виміру сьогодні не може бути лімітована специфічними рамками освітніх предметів. Європейський вимір в освіті не є спеціальним шкільним предметом, а є, освітньою орієнтацією в сучасній освіті. Цей термін означає знання традицій, культури, мови, соціально-економічного становища європейських країн. Це поняття також включає визнання культурної різнома­нітності, культурної спадщини, громадянських цінностей, плюралістичної демократії. Окрім того, спіл­кування на різних мовах є невід’ємною частиною європейського виміру. Спілкування в різних площинах на локальному та міжнародному рівнях всіх учасників навчального процесу за допомогою найсучасніших засобів (Інтернет, листування електронною поштою, обміни інформацією, спільні муль­тимедійні проекти тощо) також забезпечують підтримку європейського виміру в дії.

Конкретне впровадження змісту європейської освіти є результатом трьох фундаментальних принципів, яких удержується європейська педагогічна громада: впровадження міжнародних стандартів освіти; освіта на основі спільних культурних цінностей, що базуються на європейських традиціях; осві­та толерантності, поваги до різності, співробітництва, поваги прав людини та фундаментальних сво­бод, та розвиток можливостей для життя в демократичному суспільстві.

Європейська тематика у змісті вищої освіти багатьох європейських країн ефективно запроваджу­ється шляхом залучення студентів та викладачів у численні програми Євросоюзу та Ради Європи. Особ­ливістю східноєвропейських країн є те, що, оскільки ці країни не так давно вступили до Євросоюзу, європейська тематика тут потребує залучення більших зусиль та ресурсів, ніж в західноєвропейських краї­нах. Окрім того, у східноєвропейських країнах зміна навчальних програм в сторону європейського виміру потребує значних коштів для відповідної перепідготовки педагогічних кадрів, певної перебудови ланки ви­щої освіти та низки адміністративних заходів.

Успіх становлення України в європейському просторі залежить від того, як система освіти реагує на потреби суспільства сьогодення. Адже сучасна українська освіта поставила перед собою мету сприя­ти розвиткові демократичної культури, формуванню, необхідних для проживання у європейському спів­товаристві компетентностей, набуттю необхідних для цього політико-правових та соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації та захисту своїх прав.

Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої сис­теми вищої освіти він є дуже непростим. Нам важче, ніж будь-якій іншій країні, яка не має таких гли­бинних традицій у галузі фундаментальної природничої й інженерної освіти, приєднатися до багатьох загальноєвропейських рішень, нівелюючи власні багатовікові наробки у цій галузі. Якраз наша вища освіта, лише в інженерії, виховала винахідника вертольотів Ігоря Сікорського, відкривачів космосу Сергія Корольова і Володимира Челомея, конструктора неперевершених авіаційних двигунів Архипа Люльку, фундатора твердотільної електроніки Бенціона Вула, вона дала світові п’єзодвигун і високо-швидкісний транспорт на магнітній подушці. І цей перелік можна довго продовжувати.

Тому нові виклики ми повинні прийняти не тільки переносячи на наше підґрунтя досвід інших держав, а й пропонуючи європейському співтовариству свої доробки, досягнення, пропозиції, своє ба­чення проблем. Тобто потрібно досягти гармонійного поєднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто визнати що за останні роки у сфері вищої освіти Украї­ни, особливо технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку ден­ному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.

Передбачається, що досягнення мети Болонського процесу можливе в Україні у межах вирі­шення таких основних завдань, як запровадження зрозумілої для Європи системи дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій, введення двоступеневої системи вищої освіти, використання єдиної систе­ми кредитних одиниць, формування європейської системи стандартів якості навчання та фахової під­готовки із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів та методів оцінювання та усунення перепон на шляху мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців у галузі вищої освіти.

На думку В.Петренка: «…стандартизація освіти є однією з основних ланок серед необхідних за­ходів, завдяки яким можна вирішити усі зазначені завдання та досягнути цілей Болонського процесу. Без стандартизації змісту освіти та змісту навчання, без стандартизації освітніх технологій та техноло­гій визначення якості навчання та фахової підготовки ідея євроінтеграції освіти може, далебі, залиши­тися тільки гаслами на папері. І в цьому сенсі стандартизація, вибачте за тавтологію, уявлень про стандартизацію освіти та освітніх стандартів є нагальною проблемою європейської освітянської спіль­ноти» [6].

Освітні стандарти сприймаються педагогічною спільнотою неоднозначно. З гуманітарних пози­цій вони тлумачаться як деякий загальний орієнтир для самооцінки можливості увійти до будь-якої соціально-освітньої ніші. Протилежний погляд: освітні стандарти є наслідком пануючої в суспільстві технократичної парадигми, тому вони асоціюються з канонами та догмами авторитарної педагогіки. Між цими позиціями існує значний спектр думок, які тяжіють в основному до соціально-нормативного явлення про освітні стандарти [9].

Дослідники освітніх стандартів В.Петренко, Н.Ничкало, С. Гончаренко, Б.Гершунський, В. Лєдньов, В.Байденко, Н.Селезньова, В.Соколов та інші обґрунтовано дійшли висновку, що освітній стандарт, який відображає цілі функціонування та розвитку освітньої системи, є сукупністю соціальних норм-вимог до рів­ня освіченості, підготовленості випускника, власне до освітньої системи. Н.Ничкало наголошує, що норма­тивність стандарту полягає в чіткому, детальному окресленні результатів навчання й виховання (як на рівні змісту освіти, так і на рівні вимог до підготовки учнів)[4]. Аналогічну думку висловлює В.Байденко: освітній стандарт як соціальна норма життєздатний тільки завдяки своїй спрямованості на результати на­вчання — характеристики особистісних «приростів» з огляду забезпечення ефективної життєдіяльності осо­бистості в соціумі та підвищення потенціалу її самореалізації й компетенції у межах загальної та професійної культури моралі, духовності та соціальної відповідальності [1].

З метою впровадження українських національних стандартів і рекомендацій для забезпечення якості освітньої діяльності:

• проводяться заходи з адаптації національної системи щодо забезпечення якості стандартів у Європейському освітньому просторі;
• Міністерством освіти і науки України підготовлені плани і встановлені терміни для вдоскона­лення і погодження національної системи забезпечення якості вищої освіти відповідно до стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якостей у Європейському освітньому просторі;
• в Україні формується національна система моніторингу і визначення рейтингу вищих навча­льних закладів, яка використовує при оцінюванні діяльності міжнародні показники.

З метою розвитку зовнішньої системи забезпечення якості:

• національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації;
• система гарантії якості включає в себе: внутрішнє оцінювання (самоаналіз навчального за­кладу з наступною підготовкою документів на ліцензування чи при проведенні акредитації);
• зовнішнє оцінювання (експертне оцінювання діяльності вищого навчального закладу);
• створюється відповідна система інформування суспільства про результати акредитації;
• здійснюється внутрішня оцінка забезпечення якості вищих навчальних закладів через систе­му ректорських контрольних робіт і систему державних екзаменаційних комісій;
• в Україні функціонує незалежна державна інспекція;
• до участі в оцінці якості вищого навчального залучаються студенти і громадськість; в усіх ре­гіонах при обласних управліннях освіти створено громадські акредитаційні комісії.

Щодо участі студентів у забезпеченні якості:

• залучені такі аспекти системи забезпечення якості:
• як представники органів студентського самоврядування в складі управління національного агентства із забезпечення якості;
• як повноправні члени і спостерігачі в командах, сформованих для зовнішньої перевірки;
• як респонденти соціологічних опитувань стосовно зовнішнього оцінювання;

На наш погляд, повільні темпи модернізації системи університетської освіти України зумовлені наступними чинниками:

1. Слабке фінансування вищих навчальних закладів з боку держави за останні роки.
2. Низький рівень навчальних і наукових лабораторій, особливо фундаментальних наук.
3. Слабка забезпеченість бібліотек кількістю підручників і сучасною науковою літературою.
4. Низький відсоток випускників з необхідним знанням іноземних мов.
5. Недостатня комп’ютеризація навчального й наукового процесів Інтернет.
6. Візові проблеми України з іншими державами при обміні студентів і співробітників.

З метою наступного розвитку національної системи освіти, забезпечення якості вищої освіти України і інтеграції в європейське світове співтовариство стосовно забезпечення якості прийнято:

• розробити рекомендації стосовно впровадження національних Стандартів і Рекомендацій для забезпечення якості в Європейському освітньому просторі;
• створити систему акредитацій і Національний освітній акредитаційний центр;
• розробити заходи щодо підвищення міжнародного рівня участі України у зовнішній системі забезпечення якості;
• розробити правові механізми участі роботодавців (бізнес-структур) у процедурі контролю і громадської відповідальності за якість вищої професійної освіти;
• розробити заходи щодо підвищення рівня участі студентів у національній системі забезпе­чення якості;
• розробити й запровадити постійно діючий моніторинг якості вищої освіти з урахуванням сві­тового, європейського і національного досвіду;
• удосконалити рейтингову систему оцінювання результатів діяльності вищих навчальних за­кладів як інструмента управління якістю вищої освіти [2].

Сучасні інноваційні процеси у вищій школі України сприяють у формуванні зовнішньої системи якості вищої освіти, і розробці внутрішньої моделі системи забезпечення якості.

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти спільно з Британською Радою в Україні у 2006 року запропонувала проект стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в Євро­пейському просторі вищої освіти [8].

У проекті європейських стандартів стосовно внутрішнього забезпечення якості закладені на­ступні механізми:

• політика навчального закладу стосовно забезпечення якості навчання;
• затвердження, моніторинг і періодичний перегляд програм і дипломів;
• оцінювання студентів;
• забезпечення якості викладацького складу;
• навчальні ресурси і підтримка студентів;
• інформаційні системи;
• публічність інформації.

Розкриємо зміст цих механізмів управління якістю освітньої діяльності вищих навчальних за­кладів України.

З метою розробки і впровадження стратегії постійного підвищення якості в багатьох універси­тетах створені науково-методичні управління (центри, відділи) якістю освітньою діяльністю.

У рамках цих структур діють університетська система забезпечення якості і відстеження її ефективності.

Наприклад, у Національному авіаційному університеті в цю систему включені:

• стосунки між викладачами і науково-дослідницькою роботою в університеті (наприклад, здій­снено закріплення нормативних дисциплін за кафедрами університету на підставі їх наукових інтере­сів і навчально-методичної діяльності);
• організація системи забезпечення якості (в Національному авіаційному університеті створено Раду з якості);
• відповідальність кафедр і факультетів за забезпечення якості (постійний контроль з боку ме­тодичних комісій факультетів з виконання навчальних програм);
• залучення студентів до забезпечення якості (ця робота здійснюється через формування усталеної мотивації студентів на професійно-орієнтовану діяльності, а також підвищення ролі студе­нтського самоврядування);

— створення матеріально-технічної бази для здійснення сучасного навчально-виховного процесу. Фахівці в галузі якості виділяють три складові якості освіти:

• якість освіти (знання, способи розв’язання завдань);
• якість методів навчання і виховання (організація пізнавальної діяльності, мотивація пізнава­льної діяльності, контроль навчальної діяльності);
• якість освіченості особи (засвоєння знань, умінь і навичок, засвоєння моральних норм) [9].

На практиці для вищих навчальних закладів України рекомендуються наступні критерії якості навчального процесу [3]:

• наявність затверджених у належному порядку навчальних планів, графіків навчального про­цесу, робочих програм дисциплін, відповідність змісту навчальних планів і програм якості і стандартам вищих навчальних закладів;
• відповідність розкладу занять логіці викладання кожної дисципліни;
• відповідність елементів навчального процесу (лекцій, семінарів, лабораторних занять тощо) затвердженим планам і програмам;
• комплектність і достатність методичного забезпечення дисциплін;
• достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю (контроль якості знань сту­дентів, їхня оцінка якості навчального процесу);
• оперативність прийняття і реалізації заходів корекції.

До обов’язкових функцій освітніх стандартів фахівці відносять забезпечення єдності освітнього простору, об’єктивізацію оцінки функціонування освітньої системи, забезпечення ефективного управ­ління системою вищої освіти, підвищення якості підготовки випускників.

2. Перспективи розвитку системи вищої освіти в Україні

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності.

На сучасному етапі розвиток вищої освіти в Україні слід розглядати у контексті тенденцій інтеграції в Європейське співтовариство, що потребує структурних перетворень в усій системі, чіткої законодавчої і нормативно-правової баз, та підвищення рівня інформатизації навчального процесу з доступом до різноманітних міжнародних інформаційних мереж та систем.

У реформуванні системи вищої освіти Міністерство освіти і науки України визначило п’ять пріоритетних напрямів діяльності у сфері вищої освіти і науки на найближчий період: європейський рівень якості і доступності освіти, її духовна зорієнтованість, демократизація, соціальне благополуччя науковців і педагогів, розвиток суспільства на основі нових знань. Ці напрямки розроблені відповідно з Болонським процесом.

Болонським процесом прийнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на створення сумісних та більш ефективних їх систем вищої освіти. При цьому йдеться не про уніфікацію, а про гармонізацію національних систем вищої освіти, перехід до нової філософії, що передбачає нові засади організації навчального процесу, нові освітні технології, новий тип взаємовідносин між викладачем та студентом, прозорість навчального процесу тощо.

Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.

Метою впровадження КМС є підвищення якості підготовки фахівців і забезпечення на цій основі їх конкурентоспроможності та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.

Основними завданнями КМС є:

• адаптація системи вищої освіти України до вимог Європейської кредитної трансферної системи (European Credit Transfer System, далі – ECTS) для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;
• забезпечення студентові можливості навчання за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку та підготовці до професійної діяльності;
• стимулювання учасників навчального процесу до досягнення високої якості вищої освіти;
• удосконалення порядку отримання студентом професійної кваліфікації відповідно до вимог ринку праці.

У реформуванні системи вищої освіти Міністерство освіти і науки України визначило п’ять пріоритетних напрямів діяльності у сфері вищої освіти і науки на найближчий період: європейський рівень якості і доступності освіти, її духовна зорієнтованість, демократизація, соціальне благополуччя науковців і педагогів, розвиток суспільства на основі нових знань. Ці напрямки розроблені відповідно з Болонським процесом.

Болонським процесом прийнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на створення сумісних та більш ефективних їх систем вищої освіти. При цьому йдеться не про уніфікацію, а про гармонізацію національних систем вищої освіти, перехід до нової філософії, що передбачає нові засади організації навчального процесу, нові освітні технології, новий тип взаємовідносин між викладачем та студентом, прозорість навчального процесу тощо.

Висновки

Таким чином, стандарти освіти є істотним елементом будь-якої національної системи освіти, тип якої визначається політичними, соціально-економічними умовами, традиціями певної країни тощо. У свою чергу тип системи освіти впливає на функції, вид та структуру освітніх стандартів. Але незале­жно від цього на підставі загальних підходів до стандартизації національні стандарти за ознаками компетенції розроблюються та затверджуються на рівні держави, галузі або організації.

Розроблення прийнятної для всіх країн-учасниць Болонського процесу, процедури встанов­лення еквівалентності освітніх стандартів, тобто академічних кваліфікацій, навчальних курсів, дипло­мів, свідоцтв тощо, неможливе без гармонізації вимог системи стандартів вищої освіти України зі стандартами фахових асоціацій та вимогами професійних спілок європейських країн і освітніх станда­ртів провідних університетів за прийнятими в Європі критеріями, механізмами та методами оцінюван­ня якості фахової підготовки та освіти.

Список використаної літератури

1. Вища освіта України — вимір: стан, проблеми, перспективи // Матеріали до підсумкової колегії 21 березня 2008 року, м. Київ // Освіта України. — № 21-22, 19 березня 2008р.
2. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г.Кременя, авторський колектив: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.ІІІинкарук, В.В.Грубінко, І.І.Бабін. — Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2004. — 384 с.
3. Державні стандарти вищої освіти: теорія і методика / За ред. Н.Г. Ничкало. — Хмельницький: ТУП, 2002. — 334 с.
4. Журавський В. С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М.З. Згуровський // Вища школа. — 2005. — № 5.
5. Кондрашова Л. Проблеми вищої педагогічної освіти та її модернізації у світлі Булонської угоди // Вища школа — 2008. — № 1. — С.26 -34.
6. Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / НМЦ ВО МОН України. — К., 2005. — Вип. 45: Болонський процес в Україні — Ч.1. — 192с.
7. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. — К.: Лен-віт, 2006.- 35 с.
8. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник / Бартенєва І.О., Богданова І.М., Бужина І.В. та ін. — Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2006.- 344 с.