Зміст

Вступ

1. Оптимальний план виробництва фірми на ринку монополістичної конкуренції

2. Визначення оптимального плану виробництва та індивідуальної кривої пропозиції в умовах ринку досконалої конкуренції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблеми господарювання на підприємствах є складними її багатосторонніми, що обумовлено соціально-економічною нестабільністю, застарілими технологіями і устаткуванням, низькою культурою менеджменту та маркетингу, тощо. Велика кількість різних чинників, які надають різнонаправлений вплив на економічну ефективність підприємства. У той же час у більшості підприємств відсутній теоретичний і практичний досвід управління, який би відповідав вимогам сьогодення по ефективній організації бізнесу.

Підвищення стійкості та ефективності господарчої діяльності може бути досягнуто за рахунок формалізації економічних процесів. Використання моделювання надає нові можливості, пов’язані з об’єктивізацією інтуїтивних уявлень, з можливістю критичного аналізу чітко сформульованих гіпотез та кількісною оцінкою результатів прийнятих господарських рішень.

Аналіз переваг та недоліків підходів та моделей щодо формування плану розвитку підприємств, показав, існуючі підходи вимагають розвитку. Це обумовлено тим, що вони або стосуються окремих сфер інноваційно-інвестиційної діяльності і тому враховують тільки деякі аспекти діяльності у відриві від загальної стратегії, або недостатньо формалізовані, не враховують специфіку підприємства. Саме тому робота, яка має за мету комплексне моделюванню процесів формування плану розвитку підприємства є актуальною.

Оперативне планування виробництва полягає в розробці найважливіших об'ємних та календарних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Всякий процес оперативного планування передбачає виконання економістами-менеджерами таких етапів діяльності, як вибір стратегії розвитку підприємства, обгрунтування форми організації виробництва, визначення логістичної схеми руху матеріальних потоків, розробка основних календарно-планових нормативів, оперативне планування роботи виробничих підрозділів, організаційна підготовка виробництва, безпосередня організація оперативної роботи, поточний контроль і регулювання ходу виробництва. Основне завдання оперативного планування зводиться в кінцевому підсумку до забезпечення на підприємстві злагодженого і ритмічного ходу всіх виробничих процесів з метою найбільшого задоволення основних потреб ринку, раціонального використання наявних економічних ресурсів і максимізації прибутку, що отримується.

В оперативному плануванні виробництва в залежності від розроблювальних показників застосовуються такі основні методи, як об'ємний, календарний, а також їх різновиди: об'ємно-календарний і об'ємно-динамічний. Наведемо їх коротку характеристику.

1. Оптимальний план виробництва фірми на ринку монополістичної конкуренції

Монополіст кожну наступну одиницю продукції може продати лише за меншою ціною, тому, з метою уникнення зменшення загальної виручки, він не збільшуватиме обсяг виробництва більше, ніж таке значення, за якого еластичність попиту буде меншою за одиницю.

Таким чином, для підприємства на ринку чистої монополії:

• крива попиту має від'ємний нахил; гранична виручка є меншою, ніж ціна для будь-якого обсягу товарів;

• якщо еластичність попиту менша ніж одиниця, то гранична виручка має від'ємне значення;

• невигідним є виробництво такого обсягу продукції, за якого попит є нееластичним, оскільки зменшення ціни призводить до зменшення загальної виручки.

На ринку чистої монополії підприємство при заданих функціях попиту та витрат може максимізувати прибуток, обираючи обсяг випуску та ціну. Завданням аналітичної моделі є Максимізація функції прибутку при змінному обсягу випуску.

Оскільки

то умовою максимізації функції прибутку першого порядку є:

при

Фірма на ринку чистої монополії максимізує прибуток, коли обирає такий обсяг виробництва, для якого гранична виручка дорівнює граничним витратам, а ціна при цьому дорівнює ціні попиту для певного обсягу блага.

Враховуючи, що та , отримуємо формулу для знаходження ціни

Для визначення обсягу, що максимізує додатний прибуток, з'ясуємо умови другого порядку (достатня умова). Як відомо з математики, для цього потрібно, щоб друга похідна функції прибутку була меншою нуля.

звідси

Ліва частина характеризує нахил кривої граничної виручки (MR), а права — нахил кривої граничних витрат (SMC). Відповідно, умова другого порядку потребує, щоб нахил кривої граничних витрат був більший, ніж кривої граничної виручки. Це означає, що прибуток буде максимальним, якщо у точці перетину з MRкрива SMCматиме додатний нахил.

Таким чином, прибуток (додатний) буде максимальним, якщо MR= SMCта крива SMCмає додатний нахил. Від'ємний прибуток (збитки) буде максимальним, коли MR= SMCта крива SMCмає від'ємний нахил[2, c. 58-59].

Графічна модель відображення умови максимізації прибутку першого та другого порядку подана на рис. 2. Умові першого порядку відповідають точки Е та F. Точка Fє точкою перетину кривих граничної виручки MRта короткострокових граничних витрат SMC, коли крива SMCмає від'ємний нахил. Точка Е утворюється при перетинанні кривої MRіз SMC, коли SMCмає додатний нахил. Відповідно точка Е відповідає умові максимізації прибутку першого та другого порядку. При виробництві обсягу Q_Fприбуток буде мінімальним (максимальними будуть збитки), при виробництві обсягу Q_Eприбуток буде максимальним.

Рис. 2. Умови максимізації прибутку підприємством-монополістом

Визначимо графічно оптимальний план виробництва для підприємства-монополіста, тобто ціну та обсяг виробництва, що максимізує прибуток (рис. 3). На обсяг, що максимізує прибуток вказує точка Е — точка перетину ліній MRта SMC. Q_E— абсциса точки Е. Ціна Р_Е визначається ординатою точки А, яка є точкою перетину кривої попиту з перпендикуляром, що проведений із Q_E. Це означає ту максимальну ціну, за якою споживачі згодні купити обсяг Q_E. Середні загальні витрати визначаються ординатою точки В, яка є точкою перетину кривої SATCіз перпендикуляром, який проведений із точки Q_E. Точка перетину ліній MRта SMC, що визначає оптимальну комбінацію ціни та обсягу продукції, називається точкою Курно[7, c. 65-66].

Рис. 3. Оптимальний план випуску фірми на ринку чистої монополії

Визначимо графічно прибуток. Загальна виручка на графіку — це площа прямокутника OP_EAQ_E. Загальні витрати — площа прямокутника OC_EBQ_E. Звідси, прибуток можна визначити як різницю загальної виручки та загальних витрат.

Рис. 3 ілюструє ситуацію, коли економічний прибуток підприємства є додатним. Прибуток підприємства-монополіста може бути від'ємним або дорівнювати нулю. Графічно це представлено на рис. 4. Із рис. 4, а видно, що ціна, яка відповідає умовам максимізації прибутку, є меншою, ніж середні витрати на виробництво певного обсягу продукції (С_Е > Р_Е). Збитки підприємства у цьому випадку становлять площу прямокутника С_ЕР_ЕАВ. На рис. 8.4, б зображена ситуація, за якої економічний прибуток дорівнює нулю. У цьому випадку ціна дорівнює середнім витратам (С_Е = Р_Е).[2, c. 142-143]

Рис.4. Оптимальний план випуску фірми-монополіста при від'ємному та нульовому прибутку

Від'ємне значення прибутку не означає, що підприємство-монополіст залишить галузь. У короткостроковому періоді монополіст буде залишатися у галузі доти, доки падіння попиту не приведе до падіння ціни нижче, ніж рівень середніх змінних витрат. Єдиної точки закриття для монополіста взагалі не існує. Підприємство-монополіст залишить галузь лише у тому випадку, коли ціна стане меншою, ніж середні змінні витрати при оптимальному, тобто такому, що максимізує прибуток, обсягу випуску, тобто якщо

Функція пропозиції від ціни характеризує залежність обсягу пропозиції певного товару від його ціни за інших рівних умов, тобто за незмінної технології, постійних цінах на виробничі ресурси. Але кількість продукції, яку бажає запропонувати виробник, буде також залежати від змін у попиті.

Водночас для монополіста немає загальної визначеності залежності між ціною та обсягом пропозиції, що максимізує прибуток. Це пов'язано, по-перше, з тим, що за заданих кривих попиту крива граничних витрат може перетинати криві граничної виручки в одній точці; у цьому випадку один і той самий обсяг буде пропонуватися за різними цінами, залежно від кривих попиту[1, c. 52-53].

2. Визначення оптимального плану виробництва та індивідуальноїкривої пропозиції в умовах ринку досконалої конкуренції

Підходом до визначення обсягів продукції, що конкурентна фірма захоче запропонувати на ринку по будь-якій можливій ціні, є визначення і порівняння сум, що кожна додаткова одиниця продукції буде додавати до валового доходу, з одного боку, і до валових витрат – з іншої. Інакше кажучи, фірмі варто порівняти граничний доход (MR) і граничні витрати (МС) кожної наступної одиниці продукції. Будь-яку одиницю продукції, граничний доход від якої перевищує її граничні витрати, необхідно виробляти. Чому? Тому, що на кожній такій одиниці продукції фірма одержує більше доходу від її продажу, чим вона додає до витрат, виробляючи цю одиницю. Отже, одиниця продукції додає до сукупних прибутків чи – може бути і такий випадок – зменшує збитки. Точно так само, якщо граничні витрати одиниці продукції перевищують її граничний доход, фірмі варто уникати виробництва цієї одиниці. Вона додасть більше до витрат, чим до доходу; така одиниця продукції не буде окупатися.

На початкових стадіях виробництва, коли обсяг випуску відносно невеликий, граничний доход буде звичайно (але не завжди) перевищувати граничні витрати. Отже, прибутково робити в межах цього обсягу виробництва. Але на наступних стадіях виробництва, коли обсяг випуску відносно великий, граничні витрати підвищуються і викликають зворотну дію. Граничні витрати будуть перевищувати граничний доход. Тому необхідно уникати виробництва продукції, що потрапляє в цей інтервал, в інтересах максимізації прибутку. Розділяти ці два інтервали виробництва буде особлива точка, у якій граничний доход дорівнює граничним витратам. Ця точка – ключ до правила, що визначає обсяг виробництва: фірма буде максимізувати прибуток, минімізувати збитки, виробляючи в тій точці, де граничний доход дорівнює граничним витратам. Для зручності ми будемо називати цей керівний принцип максимізації прибутку правилом MR=MC. Для більшої частини даних про співвідношення MR і МС не буде вираженого цілим числом рівня виробництва, при якому MR і МС точно рівні. У таких випадках фірмі варто зробити останню цілу одиницю продукції, у якої MR перевищує її МС[4, c. 82-83].

Три відмітні риси цього правила MR=МС заслуговують коментаря.

1. Обмеження: правило припускає, що фірма зволіє робити, ніж закритися. Коротше, ми помітимо, що граничний доход повинний перевищувати середні змінні витрати, чи фірма вважає кращим закритися, чим робити обсяг продукції, при якому MR=MC.

2. Потрібно підкреслити, що правило MR=MC є точним орієнтиром максимізації прибутку для усіх фірм, незалежно від того, чи є вони чисто конкурентними, монополістичними, монополістично конкурентними чи олігополістичними. Застосування правила не обмежується особливим випадком чистої конкуренції.

3. Третій (пов'язаний з попередніми) момент полягає в тому, що правило MR=MC можна сформулювати у трохи іншій формі, якщо застосовувати його для чисто конкурентної фірми. Згадаєте, що ціна продукту визначається широкими ринковими силами пропозиції та попиту. І хоча конкурентна фірма може продавати настільки чи багато настільки мало, скільки вона захоче при даній ціні, фірма не може маніпулювати самою ціною. Іншими словами, крива попиту, чи продажів, конкурентного продавця зовсім еластична при поточній ринковій ціні. У результаті ціна продукту і граничний доход рівні; тобто кожна продана додаткова одиниця продукції додає точно свою ціну до валового доходу. Таким чином, в умовах чистої конкуренції – і тільки при чистій конкуренції – ми можемо заміняти ціну граничним доходом у правилі, так що воно буде звучати в такий спосіб: щоб максимізувати прибуток чи мінімізувати збитки, конкурентній фірмі варто виробляти в точці, де ціна дорівнює граничним витратам (Р=МС). Це правило Р=МС є просто частковим випадком правила MR=MC.

2. Оптимальна структура покупок і гранична корисність грошей. Зв'язок зміни ціни одного з благ зі зміною обсягу попиту на нього[3, c. 71].

Визначити оптимальний рівень спеціалізації і оптимальну галузеву структуру підприємства традиційними методами практично неможливо, бо вони не забезпечують одночасного врахування всієї сукупності взаємних зв’язків у процесі виробництва. Крім того, традиційні методи не дозволяють з певністю стверджувати, що розраховані за їх допомогою варіанти (плани) розвитку виробництва найкращі серед можливих за даних конкретних умов.

Головними серед перелічених критеріїв є максимум чистого й максимум валового доходу (чистої продукції). Зокрема, використання валового доходу сприяє розвиткові підсобних промислових виробництв, розширенню в господарстві трудомістких галузей, а отже, зменшенню сезонності у використанні робочої сили, підвищенню заробітків. До того ж валовий дохід господарства за своєю природою близький до госпрозрахункового доходу підрядних і орендних колективів.

У зв’язку з необхідністю всебічного аналізу виробничої структури і спеціалізації господарства задачу оптимального поєднання галузей доцільно розв’язувати за кількома критеріями (максимум чистого доходу, максимум валового доходу, максимум товарної продукції). При цьому використовують метод багатоцільового програмування, що дозволяє знаходити найбільш прийнятний варіант плану. Для цього спочатку задачу розв’язують за найважливішими критеріями. Потім дещо збільшений екстремум цієї величини вводять у модель як обмеження і задачу розв’язують за іншими критеріями і т. д. Таким чином одержують субоптимальні варіанти плану. Результати кожного рішення аналізують і на їх основі складають реальний план, який сприяє глибшому виявленню виробничих можливостей підприємства[5, c. 112].

Висновки

Заключним етапом є аналіз одержаних оптимальних планів і складання на їхній основі плану розвитку господарства. Тут слід підкреслити, що між поняттями «оптимальний» і «якісний, ефективний» плани є істотна різниця.

На перший погляд напрошується висновок щодо доцільності скорочення поголів’я корів у господарстві. Однак менеджментське рішення з цього питання слід приймати дуже зважено, враховуючи ряд додаткових факторів:

у разі скорочення поголів’я корів погіршується рівень використання трудових ресурсів господарства і зменшуються заробітки. Річний фонд оплати праці у третьому варіанті проти першого скорочується на 20%, а валовий дохід підвищується тільки на 6%. На сьогодні господарство добре забезпечене власною кваліфікованою робочою силою, і заробітки операторів машинного доїння становлять 350—450 грн на місяць;

у третьому варіанті погіршується використання основних виробничих фондів, що призведе до збільшення частки постійних витрат і подорожчання іншої продукції;

у третьому варіанті зростає сезонність надходження грошових коштів від реалізації продукції і різко збільшується потреба в дуже дорогих короткострокових кредитах.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.