Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Оподаткування підприємницької діяльності в Україні

ВСТУП

Актуальність теми. Подальший розвиток України як соціально орієнтованої правової держави, спрямованої на інтеграцію у європейське співтовариство, визначається ефективністю застосування всіх державних інструментів, зокрема й системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб-підприємців (ФОП). Наявна система оподаткування діяльності ФОП потребує приведення її у відповідність з пріоритетами державної політики щодо соціально-економічного розвитку країни. З огляду на це, важливим є подальше реформування та вдосконалення механізму оподаткування діяльності ФОП, а також виважене обрання ними адекватної системи оподаткування з урахуванням особливостей їхньої діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Система оподаткування діяльності ФОП формується на основі взаємодії ринкового й адміністративно-розподільчого механізмів. На сьогодні існуюча система оподаткування діяльності ФОП характеризується певною невизначеністю і має широке коло проблем. Необхідно зазначити, що питанню оподаткування діяльності ФОП приділяється значна увага вітчизняними економістами, серед яких Н.Б. Буряк [15], Т.Г. Васильців [16], М.П. Войнаренко [17], Ю.С. Горяйнова [18], О. Грін [19], Д.І. Деба [20], Л.В. Ємчук [17], В. Кміть [19], О.Л. Костенко [21], О.Р. Квасов- ський [25], С.В. Лукаш [15], І.В. Шевчук [24], С.І. Юрій [25] та інші.

Вітчизняними вченими-економістами висвітлюються різноманітні питання, пов’язані із характеристикою систем оподаткування діяльності ФОП. Разом з тим, питання виділення переваг і недоліків існуючих систем оподаткування діяльності ФОП в Україні в умовах запровадження Податкового кодексу України залишається недостатньо дослідженим. Отже, вищезазначене питання є актуальним і потребує подальших досліджень.

Метою дослідження є висвітлення порівняльної характеристики існуючих систем оподаткування діяльності ФОП в Україні, виявлення їхніх переваг і недоліків.

РОЗДІЛ 1. Системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності

1.1. Основні принципи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності

Відповідно до чинного вітчизняного законодавства, ФОП, що здійснює господарську діяльність, може перебувати як на загальній системі оподаткування своїх доходів, так і на спрощеній. Загальна система оподаткування діяльності ФОП має більш складну форму оподаткування для бізнесу з точки зору ведення обліку й складання звітності. Проте вона дозволяє займатися будь-яким незабороненим законом видом діяльності та не має інших обмежень, притаманних спрощеній системі оподаткування.

Доходи ФОП, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, встановленими п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України (ПКУ) [1], а саме: ставка податку становить 15% або 17% до бази оподатковуваного доходу. Ставку податку у розмірі 17% застосовують до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року [1]. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державний бюджет на 2012 рік» на 1 січня 2012 р. мінімальна заробітна плата становить 1073 грн. 00 коп. [3]. Тобто дохід ФОП до 10730 грн. 00 коп., що перебуває на загальній системі оподаткування, у 2012 р. оподатковується за ставкою 15%, а дохід вищий за зазначену суму — за ставкою 17%.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ, об’єкт оподаткування — це чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій і негрошовій формах) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такого ФОП. Проте необхідно дотримуватись вимоги п. 177.4 ст. 177 ПКУ, за яким до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат операційної діяльності відповідно до розділу III ПКУ [1].

Керуючись п. 177.5 ст. 177 ПКУ, ФОП зобов’язаний подавати до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, для річного звітного податкового періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, що настає за останнім календарним днем звітного (податкового) року, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи [1]. Крім цього, згідно з пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 ПКУ, ФОП, зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності ПКУ, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування у строки, встановлені пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПКУ для квартального звітного податкового періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) [1].

Відповідно до пп. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 ПКУ, авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менше суми, що становить 100% річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25% щокварталу (до 15 березня, 15 травня, 15 серпня і 15 листопада) [1].

Відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПКУ, ФОП зобов’язаний вести Книгу обліку доходів і витрат [8] та мати документи, які підтверджують походження товару [1]. Також ФОП, згідно з абз. 2 п. 177.10 ст. 177 ПКУ, у разі здійснення готівкових розрахунків застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» [4].

1.2. Вивчення зарубіжного досвіду щодо справляння податку на прибуток

На даний час, в умовах фінансово-економічної кризи, в Україні спостерігається значне зменшення податкових надходжень в цілому, у т.ч. податку на прибуток. Наразі це обумовлено не лише загальним зменшенням обсягів виробництва, а і недосконалістю існуючої системи оподаткування.

В Україні створено податкову систему, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства.

Податкова політика незалежної України, незважаючи на її молодий вік, усе-таки формується. У цьому процесі є свої як позитивні, так і негативні сторони. Наразі піддані великій критиці уразливі та недоопрацьовані сторони податкової політики України.

На відміну від країн ЄС, податкова система України не є інструментом підвищення кон-курентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами якої є структурні диспропорції, наявність значних обсягів тіньових оборотів, платіжна криза.

В країнах з розвинутою ринковою економікою удосконалення податкової системи здій-снюється шляхом наукової розробки та практичного застосування податкового менеджменту.

Податкова система України є непрозорою, з дуже неефективним адмініструванням. По суті, вона сьогодні блокує ефективний конкурентоспроможний розвиток нашої держави. Як підтверджують міжнародні експерти, серед 183 держав, які були досліджені за такими показниками, податкова система України має антирейтинг за номером 181. Один з виходів з такої ситуації — це прийняття Податкового кодексу. Кодекс є головним законодавчим актом, що регулює усі податкові взаємини у суспільстві та застосовується до всіх податків і зборів. Податковий кодекс — документ, в якому мають бути оптимально поєднані функції фіскальні, від яких залежить життєдіяльність держави, і стимулюючі, зокрема зниження тіньової економіки.

Рівень податкового навантаження в Україні оцінюється по-різному. Майже всі експерти, які займаються оцінкою інвестиційного клімату, вважають, що він є несприятливим, оскільки оподаткування реального сектора економіки надто обтяжливе. Воно пригнічує процеси економічного відтворення, а підприємство може працювати рентабельно, як правило, лише за умов приховування своїх доходів від оподаткування. Більшість підприємців також вважають, що сучасна економічна ситуація в нашій країні не сприяє розвитку підприємницької діяльності, що важкий тягар податків призводить до таких негативних наслідків, як зниження ділової активності суб’єктів підприємницької діяльності, “тінізація” економіки, відтік національних капіталів за кордон [2]. Унаслідок цього знижуються надходження в бюджет, зростає соціальна напруженість у суспільстві.

У більшості країн Західної Європи, Америки чинна податкова система більш жорстка, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Проаналізуємо податкове навантаження на економіку України та інших країн світу [2].

найвища питома вага податків у ВВП у скандинавських країнах, зокрема у Норвегії, Данії, Швеції. У них склалася достатньо раціональна й ефективна система розподілу і використання зібраних коштів на соціальні цілі. Найменший рівень податкового навантаження характерний для США. Тут це зумовлено використанням податкової політики як засобу створення сприятливих умов для діяльності промислових компаній.

Досить цікавим є досвід США, де податок на прибуток корпорацій стягується за шкалою: перші 50,0 тис. дол. — 15%, за подальші 25,0 тис. дол. — 25%, і лише на суму, що перевищує 75,0 тис. дол. — становить 35%. Податковим періодом є рік. Але сплата здійснюється чотири рази на рік. У цьому разі застосовуються оціночні платежі. Суть їх полягає в тому, що підприємство попередньо оцінює можливі річні доходи, витрати та пільги і визначає мінімальну суму платежу. Ця сума сплачується до бюджету рівними частками до 12 квітня, 12 червня і 12 грудня поточного року.

Після закінчення року здійснюється кінцевий розрахунок з бюджетом згідно з поданою декларацією. Якщо за розрахунком згідно з декларацією сума податку є більшою, ніж оціночні платежі, то платник здійснює доплати. Якщо ж навпаки, то провадиться або повернення зайво сплачених сум, або зарахування в рахунок майбутніх періодів.

Порівнюючи показник податкового навантаження України з іншими країнами з розвинутою ринковою економікою, можемо побачити, що даний показник у нашій державі є середнім. Проте тоді постає проблема нерівномірного перерозподілу податкових надходжень.

Варто також згадати про вплив пільг на розподіл податкового навантаження в Україні. Для платників податків, які не мають пільг і виконують свої платіжні зобов’язання, податковий тиск є удвічі більшим. Через це податкові зобов’язання нерівномірно розподіляються між галузями економіки і підприємствами. Тому, певною мірою, проблема нерівномірного розподілу податкового навантаження в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня.

Також для визначення податкового навантаження в країні необхідно звернути увагу на ставки податків. Розглянемо ставки податку на прибуток [4].

Як бачимо з даних табл. 1, ставки податку у країнах з розвинутою ринковою економікою дуже різноманітні. Це залежить від специфіки та орієнтації податкової політики у цих країнах. В Україні головними прямими податками є податок на прибуток підприємств. У нашій державі основна частка податкового навантаження лягає на підприємства. Податкова конкуренція є одним із напрямків реформування податків на доходи в постсоціалістичних країнах — нових членах ЄС. Вона спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на прибуток в Польщі з 34% до 19%, в Латвії — з 25% до 15%, в Литві — з 29% до 15%.

У Великобританії розмір податку на прибуток дорівнює 33%. Але для малих підприємств застосовується зменшена ставка — 25%. Причому малі підприємства визначаються за ознакою розміру отриманого прибутку. При визначенні прибутку до оподаткування від валових доходів віднімаються всі витрати, пов’язані з науково-дослідними роботами. Нафтодобувні підприємства, навпаки, крім податку за основною ставкою, вносять до бюджету ще 50% доходу, який у них залишається.

Таблиця 1. Ставки податку на прибуток підприємств у країнах світу на 15.02.2015 р., %

Країна Ставка податку на прибуток підпри­ємств
Австрія 25
Кіпр 10
Данія 25
Німеччина 30-33
Греція 23
Італія 31,4
Японія 30
Латвія 15
Польща 19
Великобританія 28
Україна 21
США 15-35

 

Особливості в оподаткуванні прибутку мають місце і в Німеччині. Так, тут встановлені дві ставки: на прибуток, який не розподілений, — 50%, та на прибуток, який розподілений, — 36%. Це робиться з урахуванням того, що при нерозподіленому прибутку оподатковуються дивіденди акціонерів прибутковим податком. Широко застосовується прискорена амортизація, яка дає змогу в перший рік придбання обладнання списувати до 50% його вартості, а в перші три роки — до 80% [4].

У Франції існує податок на чистий прибуток, при цьому прибуток визначається з урахуванням усіх його операцій. Він розраховується як різниця між доходами підприємства та витратами, пов’язаними з виробничою діяльністю. Основна ставка оподаткування — 34%. Знижені ставки встановлюються на прибуток від землекористування та від вкладів у цінні папери (до 24%). Коли підприємство має у звітному році збитки, то їх можна відраховувати з чистого прибутку наступних років, а в деяких випадках — з чистого прибутку попередніх років. Основою для розрахунку прибутку є його річний розмір. У кінці року кожне підприємство складає декларацію про доходи, яку подає в податкову адміністрацію до 1 квітня наступного після звітного року [4]. Упродовж року до визначення кінцевих річних розрахунків підприємство вносить квартальні платежі.

Особлива система сплати податку на прибуток існує і в Японії. Він має назву прибутковий податок з юридичних осіб. При цьому встановлюється три види цього податку: державний прибутковий податок — 30% від прибутку; префектурний прибутковий податок — 5% від державного, що становить 1,67% від загального розміру прибутку; міський, районний — 12,8% від державного, що становить 4,12% від прибутку.

Оподаткування прибутку має свої особливості і в Норвегії. Найвища ставка оподаткування становить 28%. Прибуток до оподаткування розраховується як різниця між балансовим прибутком, який зменшений на суму витрат на виробництво та реалізацію і на суму сплачених податків у норвезькі податкові органи [4]. Суму бази оподаткування зменшують також амортизаційні відрахування.

У Швеції при сплаті національного податку на прибуток усі платники податку поділяються на резидентів і нерезидентів. Резиденти сплачують податок з усієї суми доходів, а нерезиденти — тільки з прибутку, отриманого у Швеції. Ставка податку на прибуток — 28%. Не існує місцевих податків для корпорацій, а також немає різниці між розподіленим і нерозподіленим прибутком. При розрахунку прибутку акції підприємства оцінюються за нижчою ринковою ціною їх вартості. База оподаткування зменшується на витрати, пов’язані з бізнесом, у тому числі відсотки по кредитах, по інвестуванню філій або придбанню нового обладнання, прибуток від реалізації матеріальних і нематеріальних основних засобів та інших активів. Збитки, яких зазнали при реалізації капітальних активів, також списуються за рахунок сукупного прибутку.

Як видно з викладеного, в кожній країні існує цей податок, але він має особливості, які відбивають економічну політику держави, її мету та завдання.

Ще однією проблемою є те, що українці намагаються всілякими законними і незаконними шляхами уникнути сплати податків [3]. На відміну від нашої країни, у багатьох зарубіжних країнах (наприклад, країнах Європейського союзу, США) сплата податків є престижною справою. Саме тому нам необхідно знизити податковий тягар, для того, щоб економічні суб’єкти могли віддавати до бюджету доцільну частину своїх доходів, та поряд з тим створити такі умови, щоб сплата податків була неминуча та загальнообов’язкова.

Таким чином, сьогодні, коли економіка більшості країн потерпає від світової кризи, уряди різних держав намагаються зменшити рівень податкового навантаження. Так, на початку 2009 р. було зменшено податок на прибуток у Великій Британії, Франції, Німеччині.

Зменшення ставок, а то й мораторій на сплату податків — спроба врятувати економіку, яка серйозно постраждала у світовій кризі. На жаль, Україна не наслідує світовий досвід та самостійно намагається вирішити проблеми оподаткування. Замість того, щоб шукати можливості послабити податкове навантаження, уряд шукає нові способи наповнити бюджет.

1.3. Переваги й недоліки загальної системи оподаткування діяльності ФОП

Переваги й недоліки загальної системи оподаткування діяльності ФОП в порівнянні зі спрощеною системою оподаткування наведено в табл. 2.

Таблиця 2. Переваги і недоліки загальної системи оподаткування діяльності ФОП в порівнянні зі спрощеною системою оподаткування

 

Недоліки загальної системи оподаткування діяльності ФОП Переваги загальної системи оподаткування діяльності ФОП
1 Обов’язкове застосування реєстратора розрахункових операцій у разі здійснення готівкових роз­рахунків згідні з абз. 2 n 177.10 сг. 177 ПКУ Можливість використання необмеженої кількості найманих працівників
2 Розмір єдиного соціального зиску складає 34,7 % від отриманню доходу (прибулу) (п 11 ст. 8 Закону України ЖІ464-VI [51) Необмежений обсяг доходу
3 Обов’язкове ведення Книги обліку доходів і витрат Можливість обирати будь-який вид діяльності, не заборонений законом

Загальна система оподаткування діяльності ФОП має низку недоліків порівняно з єдиним податком. Обов’язок застосування реєстратора розрахункових операцій у разі здійснення готівкових розрахунків — це сукупність проблем, пов’язаних із дотриманням касової дисципліни та дуже «болючими» фактичними перевірками державною податковою службою.

Ставка єдиного соціального внеску (ЄСВ) дуже висока і складає 34,7%. ЄСВ ФОП на загальній системі повинен сплачувати лише за ті місяці, в яких він отримав чистий дохід. ФОП на загальній системі оподаткування, відповідно до пп. 4.5.2 п. 4.5 ст. 4 Постанови Пенсійного фонду України №21-5, сплачує єдиний внесок протягом року до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада у вигляді авансових платежів в розмірі 25% річної суми єдиного внеску, обчисленої від суми, визначеної для сплати авансових сум податку на доходи ФОП [9]. В той же час слід зазначити, що місячний розмір єдиного соціального внеску повинен бути не менший за розмір мінімального страхового внеску.

Ведення ФОП Книги обліку доходів і витрат [8] можна поставити на останнє місце серед недоліків загальної системи оподаткування, оскільки відповідальність за її неправильне ведення незначна. ФОП повинен вести Книгу обліку доходів і витрат з дотриманням таких вимог:

—         відображати суму нереалізованих товарних запасів на початок року;

—         відображати реквізити документів, які підтверджують витрати;

—         відображати доходи за касовим методом;

—         щоденно відображати доходи із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік;

—         відображати суму витрат, яка безпосередньо пов’язана з отриманням до-ходу;

—         в тому разі, якщо наймані працівники підприємця здійснюють операції за готівку, Книгу необхідно реєструвати і на кожного працівника;

—         найманий працівник щоденно робить записи у свою Книгу безпосередньо після кожного факту продажу.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» [2] внесено зміни до розділу XIV ПКУ, які набули чинності з 1 січня 2012 р., та встановлено правові засади функціонування спрощеної системи оподаткування, ведення обліку та складання звітності, а також справляння єдиного податку.

Відповідно до п. 291.4 ст. 291 ПКУ ФОП, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на три групи платників єдиного податку.

Ставки єдиного податку встановлюються відповідними органами місцевого самоврядування. Наприклад, Державна податкова адміністрація у м. Києві своїм листом повідомила, що рішенням Київської міської ради від 01.12.2011 №722/6958 [10] встановлені ставки єдиного податку для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку й звітності і віднесені до першої й другої групи платників єдиного податку для всіх видів економічної діяльності в такому розмірі:

—         для першої групи — 10% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

—         для другої групи — 20% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року [11].

Таким чином, ставки єдиного податку для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та віднесені до першої та другої груп платників єдиного податку у м. Києві для всіх видів економічної діяльності встановлено на 2012 р. в таких розмірах:

—         для першої групи —107,30 грн. на місяць;

—         для другої групи — 214,60 грн. на місяць.

Проте, наприклад, у м. Львові, ставки єдиного податку ФОП затверджено ухвалою Львівської міської ради від 15.12.2011 №1010 [12] залежно від виду господарської діяльності.

Звільнення ФОП на єдиному податку від обов’язку використовувати реєстратори розрахункових операцій — це, мабуть, головний позитивний момент у спрощеній системі оподаткування. На відміну від ФОП на загальній системі оподаткування, «спрощенці» сплачують єдиний соціальний внесок у розмірі мінімального страхового внеску. Однак слід зазначити, що сплачувати ЄСВ вони повинні незалежно від того, чи проводиться господарська діяльність, чи отримується дохід.

Головним недоліком з наведеного переліку є обмеження щодо деяких видів господарської діяльності.

За даними прес-служби ДПС України, станом на 25.01.2012 внаслідок перереєстрації ФОП спрощену систему оподаткування обрали 1,089 млн. осіб.

РОЗДІЛ 2. Характерні риси спрощеної системи оподаткування

2.1. Проблеми застосування спрощеної системи оподаткування в Україні

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб- підприємців, у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше десяти осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн, та юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, у яких за рік середньооблікова кількість працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції не перевищує 1 млн грн. Зазначене свідчить про переваги спрощеної системи оподаткування для суб’єктів малого підприємництва й пояснює закономірне бажання зберегти її.

Однак поряд із перевагами спрощена система оподаткування, обліку та звітності породила й численні недоліки і проблеми. Виокремимо ті з них, що впливають на підприємницьку діяльність, а також ті, що мають системні наслідки, тобто впливають на фіскальну й економічну ефективність податкової системи, справедливість оподаткування, масштаби заниження податків та ухилення від їх сплати.

До першої групи проблем належать:

—         звуження сфери застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

—         викривлення мотивації підприємницької діяльності, зокрема, незацікавленість суб’єктів господарювання у зміні свого статусу як суб’єктів, що мають право використовувати спрощену системи оподаткування, що гальмує їх розвиток і зростання обсягів діяльності, спричинює дроблення деяких середніх підприємств;

—         застосування різних спеціальних режимів оподаткування залежно від правової форми бізнесу (фізична чи юридична особа), що порушує свободу вибору цієї форми.

Серед другої групи проблем основними є:

—         викривлення пропорцій участі платників єдиного податку у формуванні місцевих бюджетів, Пенсійного й соціальних фондів;

—         перенесення податкового навантаження на суб’єктів господарювання, які використовують загальну систему оподаткування, та фізичних осіб — споживачів товарів і послуг;

—         посилення несправедливості в оподаткуванні, зумовлене тим, що підприємства, які на незначну суму перевищують кваліфікаційний поріг за масштабами діяльності, не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування, через що несуть більший податковий тягар;

—         право суб’єктів оподаткування не реєструватися платниками ПДВ за умови об-рання ставки єдиного податку 10% викривлює дію механізму непрямого оподаткування: поява в будь-якій точці ланцюга “виробництво — кінцеве споживання” неплатника ПДВ перериває ланцюжок податкових кредитів і веде до автоматичного зростання виробничих витрат не лише цих підприємств, а й усіх тих, які йдуть за ними, що призводить до зростання цін і посилення податкового навантаження на кінцевих споживачів;

—         використання суб’єктів малого підприємництва — платників єдиного податку у схемах мінімізації податкових зобов’язань підприємств, які працюють у загальному режимі оподаткування;

—         використання спрощеної системи оподаткування в надприбуткових видах діяльності, що призводить до необґрунтованого збагачення окремих осіб і недоотримання державою належних їй платежів [2, с. 233].

Проаналізуємо основні з цих проблемних аспектів.

Звуження сфери застосування спрощеної системи оподаткування. Починаючи з 1999 р., коли було запроваджено спрощену систему оподаткування, індекс споживчих цін зріс більше, ніж у чотири рази (4,269), мінімальна заробітна плата — у 12,7 раза. Оскільки граничний обсяг виручки, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування, за цей період не переглядався, його реальний рівень знецінився. Порівняймо, для прикладу, такі цифри: частка річної заробітної плати десяти найманих працівників, що отримують заробітну плату на рівні мінімальної, у граничному обсязі виручки для фізичних осіб — підприємців на 01.01.1999 р становила 1,78%, на 01.01.2012 р — 22,58%.

Це, з одного боку, звужувало сферу застосування спрощеної системи оподаткування, з іншого боку, спонукало до масового заниження (приховування) реальних оборотів для того, щоб мати змогу застосовувати спрощену систему оподаткування (перехід на загальну систему оподаткування міг би призвести до збитковості певної частини представників малого бізнесу).

Іншою проблемою, безпосередньо пов’язаною з попередньою, є незацікавленість суб’єктів господарювання у зростанні обсягів виручки, що гальмує їх розвиток, спричинює дроблення деяких середніх підприємств. Саме дробленням підприємств і заниженням обсягів їхньої виручки можна пояснити низькі показники фактичного середнього обсягу виручки на одну фізичну особу-підприємця (118,7 тис. грн у 2012 р.) і на юридичну особу- підприємця (113,0 тис. грн). Отже, спрощена система оподаткування дестимулює формування на базі малого бізнесу середнього.

Застосування різних спеціальних режимів оподаткування залежно від правової форми бізнесу (фізична чи юридична особа), наслідком якого є різний рівень податкового навантаження на суб’єктів спрощеної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб, порушує свободу вибору цієї форми.

Викривлення пропорцій участі платників єдиного податку у формуванні місцевих бюджетів, Пенсійного й соціальних фондів. Незважаючи на зростання надходжень єдиного податку до зведеного бюджету протягом 1999-2012 рр. із 11,7 млн грн до 1,9 млрд грн, тобто в 162,4 раза, унаслідок низьких ставок податку та його перерахування до бюджетної системи лише в обсязі 43% його роль у формуванні доходів зведеного бюджету є незначною. Загалом сектор економіки, де працює понад 10% працездатного населення, у 2007-2012 рр. формував лише 0,81-1,40% податкових надходжень до зведеного бюджету і 2,81-4,91% податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Зазначимо також, що фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які застосовували спрощену систему оподаткування, до середини 2006 р. сплачували до Пенсійного фонду України 42% єдиного податку, тобто від 8,4 до 84 грн, а за кожного найманого працівника — від 4,2 до 42 грн. Лише з середини 2006 р. вони почали доплачувати за найманих працівників внески до розміру мінімального внеску, а з 2012 р. — сплачувати внески за себе в розмірі, не менше мінімального.

Не більші внески до Пенсійного фонду сплачували і юридичні особи. Навіть у 2006 р. середньомісячні надходження до Фонду в розрахунку на одного найманого працівника в юридичної особи — платника єдиного податку становили 57,6 грн або були в 3,2 раза меншими, ніж за загальною системою сплати страхових внесків [3, с. 34].

Перенесення податкового навантаження на суб’єктів господарювання, які використовують загальну систему оподаткування, та фізичних осіб — споживачів товарів і послуг. Наведені вище розрахунки показують різницю в податковому навантаженні на суб’єктів спрощеної системи оподаткування й суб’єктів підприємницької діяльності, що працюють на загальних засадах. Ця різниця, особливо велика до 2008 р., породжує численні викривлення в оподаткуванні як малого, так і великого бізнесу. Для малого бізнесу вона є стимулом залишатися в межах спрощеної системи оподаткування, внаслідок чого, як уже зазначалося, перешкоджає перетворенню малого бізнесу на середній, для великого бізнесу є стимулом у використанні платників єдиного податку в схемах мінімізації своїх податкових зобов’язань.

Мінімізація оподаткування. Найпоширенішими схемами мінімізації податкових платежів із використанням платників єдиного податку є такі:

а) дроблення великої компанії на низку малих підприємств — суб’єктів спрощеної системи оподаткування. Сума єдиних податків, сплачених усіма такими суб’єктами, є значно меншою, ніж сума податків, яку довелося б сплатити компанії, якби вона провадила діяльність на загальних умовах оподаткування;

б) реалізація платником єдиного податку підприємствам, що перебувають на загальній системі оподаткування учасникам єдиної схеми мінімізації податків — товарів за завищеними цінами для штучного збільшення витрат (відповідно, зменшення оподатковуваного прибутку) і нарахованого ПДВ (для цього фізична особа — платник єдиного податку добровільно реєструється як платник ПДВ), який підприємство — платник ПДВ зараховує до податкового кредиту й вимагає його відшкодування з бюджету. Існує ще схожа схема ухилення від сплати податків, яка передбачає виписування фіктивних податкових накладних. Із метою обмеження застосування таких схем із 1 квітня 2011 р. набрала чинності норма Податкового кодексу, що забороняє відносити на витрати платника податку на прибуток вартість придбаних товарів у платників єдиного податку — фізичних осіб;

в)       мінімізація оподаткування доходів певних категорій працівників і сплати роботодавцями внесків до Пенсійного й соціальних фондів (єдиного соціального внеску). Для оптимізації податкових платежів роботодавець “переконує” свого працівника за-реєструватися платником єдиного податку і переводить взаємовідносини з ним на контрактну форму співробітництва. Таким чином, роботодавець уникає сплати внесків до Пенсійного й соціальних фондів (єдиного соціального внеску), а фізична особа — податку на доходи фізичних осіб. Звісно, підвищення навантаження соціальних платежів на платників єдиного податку — фізичних осіб (із середини 2011 р.) звузило межі використання цієї схеми (вона стала невигідною щодо працівників із невисокою заробітною платою).

Ще один важливий момент. Середньомісячна заробітна плата, яка виплачується найманим працівникам, наприклад, у Хмельницькій області у 2010 р. становила в середньому 552 грн. При цьому середня ставка єдиного податку з фізичних осіб по області становить 180 грн, а в окремих районах цей показник значно нижчий за середньообласний. Такий дисбаланс дає змогу окремим фізичним особам-підприємцям, маніпулюючи законодавством, реєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності в одному районі, а здійснювати діяльність в іншому, мінімізуючи сплату податків.

Поряд із зазначеними недоліками запровадження спрощеної системи оподаткування не вирішило всіх проблем, пов’язаних із тінізацією зайнятості, а з переходом до сплати суб’єктами спрощеної системи оподаткування єдиного соціального внеску на загальних засадах ця проблема загострилася ще більше. Зокрема, за даними Державної податкової служби, в Україні у першому півріччі 2010 р. було зареєстровано 1127,3 тис. підприємців — платників єдиного податку, а залучених ними найманих осіб — лише 17,6 тис., тобто по 0,55 працівника на одного суб’єкта підприємницької діяльності.

2.2. Вдосконалення сучасного стану спрощеної системи оподаткування в Україні та її впливу на стимулювання підприємницької діяльності

З 2011 року платники єдиного податку не сплачують додатково 50% фіксованої ставки єдиного по-датку за кожного найманого працівника, як це було раніше. Це зменшує податкове навантаження платника податку, особливо тоді, коли у відносинах перебуває максимальна допустима чисельність працівників.

Не зважаючи на позитивні аспекти проведеної реформи спрощеної системи оподаткування, на наш погляд, вона ще є недосконалою і потребує певних змін, які були б, перш за все, направлені на підтримку малого підприємництва.

Так, спрощена системі оподаткування, протягом останнього року пережили декілька хвиль найістотніших змін. Постійний перегляд обмежень для малого бізнесу, змін правил перебування на спрощеній системі оподаткування сприяв важкості у сприйнятті, і як наслідок, потребував від підприємців більше часу для адміністрування. Підтримуємо думку голови податкового комітету Європейської бізнес-асоціації В. Котенко, що проблемою для бізнесу в податковій сфері є незадовільна якість законодавства та його постійні зміни [8].

Оптимізацію оподаткування слід розглядати як систему заходів, здійснених у межах чинного законодавства, спрямованих на зменшення податкових платежів. До заходів мінімізації податків належать — розробка і реалізація схем спрямування фінансових потоків, господарських операцій, обрання виду діяльності, використання пільг, законодавчих прогалин, правильне формування облікової політики підприємства тощо [2].

Оптимізація оподаткування реалізується шляхом: перенесення термінів виникнення податкових зобов’язань на інші періоди; передання податкових зобов’язань іншим особам; зменшення податкових зобов’язань (шляхом переносу бази оподаткування, зменшення бази оподаткування) [3].

Уникнення сплати податків передбачає надання достовірної інформації про об’єкт оподаткування для того, щоб максимально використати передбачені законодавством пільги та можливості щодо зменшення податкових платежів. Уникання сплати податків шляхом їх законної мінімізації практикується у цілому світі. І, оскільки вжиті заходи не суперечать закону, суб’єкти господарювання використовують їх в процесі податкового планування.

Однак податкова оптимізація не є панацеєю при вирішенні наявних проблем у податковій системі України. Яких заходів можна вжити для спрощення податків для українських підприємств загалом?

Концептуальним вирішенням фіскальної реформи може стати цілковите скасування ПДВ (доходи державного бюджету поповнюються в основному  за рахунок ПДВ з імпорту, який можна компенсувати митним збором).

Разом зі скасуванням ПДВ, інший «великий» податок — податок на прибуток — можна істотно спростити, скасувавши окремий податковий облік за ним. Ставку податку на прибуток при цьому бажано зменшити з нинішніх 25 % до 15 — 20 %.

Щоб дрібний бізнес не напружувати необхідністю вести бухгалтерський облік і документальний облік витрат, можна зберегти нинішній єдиний податок у вигляді невеликого податку з обороту/продажу (за ставкою 1 — 3 %, але податки з найнятих робітників сплачуються в повному обсязі), що слугуватиме деяким компенсатором не отриманих бюджетних доходів зі скасованого ПДВ. Також для спрощення податкової системи слід прибрати дублювання податків і зборів. Наприклад, якщо скасувати податок на транспорт, і навзамін трохи збільшити акцизи на паливо-мастильні матеріали, то при незмінних бюджетних доходах зменшаться документообіг і витрата робочого часу на сплату податку. Аналогічно, можна ліквідувати збір на виноградарство і хмелярство (за рахунок акцизів на алкогольні напої).

Ну і апофеозом спрощення українських податків міг би стати порядок, коли податковий облік ведеться безпосередньо працівниками податкової інспекції на підставі наданих підприємцем первинних документів. Обчислений державою податок при цьому можна оскаржувати до його сплати, але щоб після сплати будь-які претензії до підприємця були б неможливі [4].

Слід наголосити, що зменшення податкового тягаря на підприємства не призведе до зменшення доходів до бюджетів, а навпаки, може їх збільшити за рахунок виходу з «тіні» підприємств, яким стане нарешті вигідніше сплачувати податки, а не шукати обхідних шляхів, в тому числі через хабарі. А потенціал збільшення платників податків в Україні величезний, адже за різними оцінками в тіньовому секторі працює від 40 до 70% українського бізнесу.

Проаналізувавши ставки єдиного податку за групами та проведене раніше дослідження щодо податкового навантаження платників єдиного податку, слід зазначити, що податкове навантаження й досі знаходиться на досить високому рівні і має тенденцію до збільшення. Адже до сплати єдиного податку суб’єкти господарювання додають суму сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ), а дана сума займає значну питому вагу у структурі податкових платежів [9]. Повернення до старої схеми сплати ЄСВ, коли виплати до Пенсійного фонду були включені у склад єдиного податку не можливо, враховуючи проблеми дефіциту бюджету Пенсійного фонду, а також визначення законодавством мінімального страхового платежу з метою зарахування страхового стажу підприємця. Проте така ставка як 34,7 % для платників єдиного податку є, на наш погляд високою, і потребує перегляду у сторону зменшення.

Надмірне оподаткування суб’єктів малого підприємництва в Україні є однією з перешкод на шляху його розвитку, оскільки має фактично лише фіскальну мету. Адже платники єдиного податку повинні обов’язково сплачувати додаткові податки. Такі, як: плата за користування надрами; збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів (раніше було передбачено звільнення від цих податків). Це потребує від платників єдиного податку додаткових фінансових витрат, витрат часу на організацію обліку та адміністрування податків.

Значна частина суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування, займаються мінімізацією оподаткування власного доходу, або є учасниками схем ухилення від сплати податків [11]. Така ситуація негативно впливає на економічне зростання у країні у цілому Сподіваємося, що останні зміни у спрощеній системі будуть сприяти детінізації малого бізнесу, зокрема, та економіки у цілому.

Перехід України до сучасних ринкових відносин зумовив значні перетворення у системі господарювання, керування господарськими процесами. Вони не могли не торкнутися і бухгалтерського обліку як системи впорядкованого узагальнення інформації про господарську діяльність, стан і рух майна і зобов’язань підприємств.

З появою нових видів інформації та нових груп її споживачів рамки і функції бухгалтерського обліку розширилися. У результаті в Україні за принципами, які встановлені у міжнародній практиці, формується декілька самостійних підсистем єдиної системи бухгалтерського обліку. Серед них слід виділити підсистеми фінансового, управлінського та податкового обліку.

Таким чином, спрощена система оподаткування в Україні, безсумнівно має значні позитивні сторони. Проте виявлені проблеми застосування спрощеної системи оподаткування вимагають подальшого удосконалення, адже саме така система оподаткування сприяє подальшому розвитку малого бізнесу, зокрема, та соціально-економічного розвитку країни, у цілому.

На сьогоднішній день існує багато проблем в сфері оподаткування підприємств у нашій державі. Шляхами подолання цих проблем є: застосування податкового планування і методів податкової оптимізації на самих підприємствах, а також удосконалення діючої системи оподаткування з боку держави, в тому числі за використання досвіду зарубіжних країн, однак з урахуванням реалій української економіки.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи вищевикладене, можна зробити такі висновки:

  1. З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» [2] було внесено зміни до розділу XIV ПКУ, які набули чинності з 1 січня 2012 р. і сприяли зміні чисельності ФОП, що перебувають як на спрощеній, так і на загальній системах оподаткування. Так, станом на 25.01.2012 спрощену систему оподаткування діяльності ФОП обрали 1,089 млн. осіб, що на 139 тис. більше, ніж у 2011 р., а загальну — 1,3 млн. осіб, що на 40 тис. більше, ніж у 2011 р.
  2. Доведено, що як загальна система оподаткування діяльності ФОП, так і спрощена мають свої переваги та недоліки. Перевагами загальної системи оподаткування є: необмежена чисельність найманих працівників, необмежений обсяг доходу, можливість обирати будь-який вид діяльності, не заборонений законом. Недоліками загальної системи оподаткування є: обов’язкове застосування РРО у разі здійснення готівкових розрахунків, розмір єдиного соціального внеску складає 34,7% від отриманого доходу (прибутку), обов’язкове ведення Книги обліку доходів і витрат. Переваги спрощеної системи оподаткування такі: ФОП не використовують реєстратори розрахункових операцій, сплата єдиного соціального внеску в розмірі мінімального страхового внеску. Недоліками спрощеної системи оподаткування є: обмеження чисельності найманих працівників, обмеження обсягу доходу за рік, неможливість добровільної реєстрації платником ПДВ (крім третьої групи ФОП), заборона займатися деякими видами господарської діяльності.
  3. Незважаючи на те, що такий напрям розвитку спрощеної системи оподаткування був зумовлений її недоліками й намаганнями наблизити оподаткування суб’єктів малого підприємництва до європейської практики, він не здобув підтримки в суспільстві. Це засвідчили вже результати всенародного обговорення проекту Податкового кодексу (найбільша кількість зауважень і пропозицій до його другого й чотирнадцятого розділів), а згодом — акції протесту суб’єктів малого підприємництва проти реформи спрощеної системи оподаткування. Серед можливих причин цього можна назвати такі: 1) у 2010 р. Україна лише почала виходити з фінансово-економічної кризи, і за цих обставин суб’єкти малого підприємництва як ніколи потребували державної підтримки, а не звуження сфери застосування спрощеної системи оподаткування; 2) підвищення податкового навантаження на суб’єктів спрощеної системи оподаткування, що й без того ускладнило їхній бізнес; 3) порушення комунікацій із суб’єктами малого підприємництва, зокрема внесення до проекту Податкового кодексу після його всенародного обговорення таких змін, які погіршували становище платників єдиного податку; 4) намагання окремих суб’єктів підприємницької діяльності, що сплачують податки за загальними правилами, зберегти спрощену систему оподаткування як інструмент мінімізації своїх податкових зобов’язань.
  4. Для поліпшення свого становища Україні необхідно поступово знижувати податкове навантаження, використовуючи міжнародний досвід, адаптуючи його до специфіки та умов розвитку нашої країни, створювати умови, в яких майже неможливо буде ухилитися від сплати податкових зобов’язань, що призведе до поступового збільшення надходжень до державного бюджету. Також треба подбати про те, щоб податкові надходження були доцільно розподілені. За умови ефективного реформування податкової системи в частині зниження реального податкового навантаження, Україна матиме шанси стати серйозним суб’єктом податкової конкуренції на світовому просторі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI // zakon1.rada.gov.ua.
  2. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності: Закон України від 04.11.2011 №4014-17 // zakon1.rada.gov.ua.
  3. Про державний бюджет на 2012 рік: Закон України від 22.12.2011 №4282-VI // zakon1. rada.gov.ua.
  4. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 06.07.1995 №265/95 // zakon1.rada.gov.ua.
  5. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 08.07.2010 №2464-VI // zakon1.rada.gov.ua.
  6. Про затвердження форм Книги обліку доходів і Книги обліку доходів і витрат та порядків їх ведення: Наказ Міністерства фінансів України від 15.12.2011 №1637 // zakon1.rada.gov.ua.
  7. Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи: Наказ Міністерства фінансів України від 07.11.2011 №1395 // zakon1.rada.gov.ua.
  8. Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення: Наказ Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1025 // zakon1.rada.gov.ua.
  9. Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Постанова Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-5 // zakon1.rada.gov.ua.
  10. Про внесення змін до рішення Київради від 23.06.2011 N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві»: Рішення Київської міської ради від 1.12.2011 №722 // document.ua.
  11. Щодо ставок єдиного податку для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності: Лист Державної податкової адміністрації у м. Києві від 29.12.2011 // document.ua.
  12. Про затвердження ставок єдиного податку для фізичних осіб — підприємців, які здійснюють господарську діяльність: Ухвала Львівської міської ради від 15.12.2011 №1010 // chp.com.ua.
  13. Лист Державної податкової служби України №13645/Б/17-1215 від 08.05.2012 // document.ua.
  14. Безверхий К.В. Спрощена система оподаткування фізичних осіб-підприємців у сільському господарстві України // Збірник тез Десятої всеукраїнської наукової Internet-конференції, присвяченої видатним вченим у галузі бухгалтерського обліку д.е.н., проф. І.В. Малишеву, д.е.н., проф. П.П. Німчинову (22-23 лютого 2012 р.). — Житомир: ЖДТУ, 2012. — С. 156-158.
  15. Буряк Н.Б., Лукаш С.В. Шляхи удосконалення спрощеної системи оподаткування в Україні // Інноваційна економіка.- 2011.- №3. — С. 219-222.
  16. Васильців Т.Г. Удосконалення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні // Стратегічного розвитку.- 2009.- №1. — С. 145-150.
  17. Войнаренко М.П., Ємчук Л.В. Ефективність запровадження спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого бізнесу: практичні аспекти // Вісник Хмельницького національного університету.- 2010.- №3, Т3. — С. 21-25.
  1. Горяйнова Ю.С. Проблеми діяльності приватних підприємців в Україні // Управління розвитком.- 2011.- №5. — С. 153-154.
  2. Грін О., Кміть В. Роль «фіктивних підприємців» у функціонуванні організаційно-економічного механізму оподаткування підприємницької діяльності в Україні // Формування ринкової економіки в Україні. — Вип. 19. — Львів, 2009. — С. 195-199.
  3. Деба Д.І., Шевчук І.В. Спрощена система оподаткування: реалії та перспективи в Україні // Облік і фінанси АПК.- 2011.- №1. — С. 146-149.
  4. Костенко О.Л. Правове регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні: Автореф. дис… канд. екон. наук.: 12.00.07 — «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право». — Х., 2002. — 19 с.
  5. Підсумки перереєстрації: в Україні — 1,089 млн. підприємців-«спрощенців» // sta.gov.ua.
  6. Колупаєва І. В. Колупаєва І. В. Спрощена система оподаткування: сучасний стан та вплив на стимулювання підприємницької діяльності в Україні / Колупаєва І. В. Колупаєва І. В., Шелест О. Л. Шелест О. Л. // Економічний вісник Донбасу. — 2013. — № 2. — С. 107-111.
  7. Шевчук І.В. Механізм оподаткування доходів фізичних осіб в ринкових умовах: Автореф. дис… канд. екон. наук.: 08.00.08 — «Гроші, фінанси і кредит». — К., 2009. — 20 с.
  8. Юрій С.І., Квасовський О.Р. Фіскальна і стимулююча ефективність спрощених режимів оподаткування для приватних підприємців // Фінанси України.- 2002.- №8. — С. 63-70.