1. Система опитувальних методів в практиці соціологічних досліджень: поняття, генезис, можливості. Характеристика різновидів опитування

Подальший етап проведення соціологічного дослідження полягає у безпосередньому зборі первинної соціологічної інформації, або, кажучи мовою соціологів, – проведенні польового етапу дослідження. В процесі польового етапу дослідження для збору соціологічної інформації можуть застосовуватися різні методи (див. схему). Кожний із них має свої особливості, пред’являє певні вимоги.

Опитування — як метод пізнання соціальних явищ та процесів — має давні традиції в соціології. Не тільки соціологи, а й журналісти, педагоги, психологи, працівники багатьох інших сфер використовують цей метод для отримання інформації, яка їх цікавить. Опитування — незамінний прийом отримання інформації про суб’єктивний світ людей, їх прагнення, мотиви діяльності, думки. Він приваблює дослідників тому, що вважається майже універсальним методом. Соціологу дуже часто необхідна інформація про такі явища і процеси, які недоступні прямому спостереженню і які не знаходять необхідного відображення в різних документах, у соціальному аналізі. Питати можна про все, чого не можна побачити чи прочитати. Мистецтво цього методу полягає у тому, щоб знати, про що питати, як питати, які ставити запитання, і як бути впевненим у тому, що можна вірити отриманим відповідям.

В основі методу опитування лежить система запитань, пропонованих опитуваному, відповіді котрого і створюють необхідну інформацію. Існує два різновиди опитування, пов’язаних із письмовою або усною формою спілкування інтерв’юера із респондентом: анкетування та інтерв’ю. Кожний варіант опитування являє собою один із найбільших різновидів соціально-психологічного спілкування, обумовленого рядом обставин: змістом анкети чи інтерв’ю (перелік питань), якістю роботи анкетера чи інтерв’юера, ситуацією опитування, умовами його проведення та ін.[5, c. 168-169]

Об’єктом інформації можуть бути найрізноманітніші сторони життя людей, їх суб’єктивне ставлення, оцінка подій і т. ін. Як ставити запитання і які це мають бути запитання, щоб отримати достовірну інформацію? Це залежить від змісту, характеру інформації і мови (лексики) анкети.

Анкетні опитування. Найбільш розповсюджений на практиці вид опитування — анкетування. Воно може бути груповим або індивідуальним. Групове анкетне опитування широко застосовується за місцем роботи, навчання. При індивідуальному анкетуванні анкети роздаються на робочих місцях, за місцем навчання, проживання, а термін їх повернення заздалегідь обумовлюється. Сьогодні анкетне опитування залишається одним із найбільш оперативних способів збору первинної соціологічної інформації.

Велика роль у підвищенні якості техніки збору інформації відводиться складанню інструментарію, серед видів якого є соціологічна анкета. Створенню анкети передує довготривалий етап розробки програми досліджень, оскільки в анкету закладаються основні гіпотези, сформульовані завдання, які необхідно вирішити в ході соціологічного дослідження. Кожна анкета — це результат творчих дій, які вимагають знань із соціології, психології, математики, соціолінгвістики. Це, свого роду, сценарій бесіди із респондентом.

Основу структури анкети становить система об’єднаних єдиним дослідницьким задумом питань та можливих відповідей, метою яких є вияв кількісно-якісних характеристик об’єкта та предмета аналізу. Щоб анкета могла успішно та ефективно виконати своє призначення, необхідно знати та дотримуватися ряду правил та принципів її конструювання, знати особливості тих питань, з яких вона складається.

Перш за все, будь-яке питання в анкеті повинно бути однаково зрозумілим для різних соціально-демографічних груп респондентів: і молодих, і людей похилого віку, і для людей із вищою та початковою освітою, горожанам та селянам.

Структура та послідовність питань в анкеті по суті виявляють установку соціолога на розвиток комунікації із респондентом (опитуваним): пробудження інтересу, довіри, впевненості. З цієї точки зору питання в анкеті мають бути коректними, контактними. Доведено, що люди з відносно високим рівнем освіти здатні оцінювати ймовірну достовірність своїх даних, тоді як респонденти з низьким рівнем освіти не можуть цього зробити. Тому виникає проблема компетентності опитування.

Анкети можна побудувати у такій послідовності:

1. Вступна частина (де вказується, хто і для чого проводить опитування, як будуть використовуватись дані, гарантії конфіденційності, подається інструкція щодо заповнення анкети).
2. Основна частина анкети, (котра містить блоки питань до опитуваних: вступні запитання, основні, заключні).
3. Паспортний блок «паспортичка» (блок запитань демографічного характеру).
4. Подяка.

Основна частина анкети (блоки питань) має також власну послідовність будови, композицію. Питання в анкеті ранжируються від найбільш простих та нейтральних за змістом. Вони забезпечують зав’язку співбесіди, спонукають співбесідника до діалогу. Більш складні питання, що потребують аналізу, роздумів та активізації пам’яті, розміщуються в середині анкети. Питання можуть об’єднуватися в блоки за тематичним та проблемним принципами. При цьому перехід до нового напрямку співбесіди повинен супроводжуватися поясненнями, елементами уваги [2, c. 106-107].

Серйозна увага звертається і на графічне оформлення анкети, її лексику. Основними критеріями оцінки мови є:

■ складність граматики і структури речення (запитання повинні містити (оптимальна кількість) від 5 до 20 слів);

■ рівень складності запитань (їх слід формулювати дохідливо, зрозуміло, однозначно);

■ оцінка складності формулювання відповіді для опитуваного (з врахуванням рівня компетентності респондента).

Всі питання, що використовуються в анкетах, можна класифікувати за такими критеріями: за змістом (про факти поведінки, щодо особистості людини, її ставлення до конкретних процесів, явищ), за формою (відкритого та закритого типу, прямі та допоміжні), за функцією (основні та неосновні).

Запитання в анкеті поділяються на: закриті та відкриті.

Закритими називаються ті запитання, на які в анкеті наводяться варіанти відповідей. Прочитавши їх, опитуваний тільки позначає той варіант відповіді, який збігається з його думкою. Такого типу запитання дозволяють більш точно інтерпретувати відповідь, а рамки оцінок та суджень опитуваного визначаються набором варіантів відповідей. В свою чергу, закриті запитання можуть бути альтернативними та неальтернативними. Перші передбачають вибір респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом кількох варіантів відповідей.

Закритого типу запитання зручніше формулювати для вияву фактів і відносин, що обумовлюють заздалегідь відомий перелік можливих варіантів відповідей.

На відміну від закритих, відкриті питання не нав’язують респондентові варіант відповіді, а дають можливість висловити власну думку в усій повноті. Саме тому, за їх допомогою можна зібрати більш багату та змістовну інформацію. Вони ефективні на стадії пробних досліджень і дозволяють дати відповідь у вільній формі.

Щодо альтернативи застосування закритих та відкритих запитань, то слід пам’ятати: респонденти більш охоче відповідають на відкриті питання тоді, коли вони мають розвинуту систему уявлень з даної проблематики і вважають себе компетентними. Якщо ж предмет опитування малознайомий або ж складний для аналізу, то респонденти, як правило, ухиляються від відповіді або відповідають досить невизначено, не за суттю. В цьому випадку застосовуються відкриті запитання. Існує також напівзакритий варіант системи відповідей, коли подається перелік як основних варіантів відповіді, так і створюється можливість для подання власної, іншої відповіді [9, c. 171-172].

Прямі і непрямі запитання. У першому варіанті передбачено відповідь, яку слід розуміти в такому ж смислі, як розуміє опитуваний. Але такого типу прямі запитання в ряді випадків залишаються без відповіді або дають неточну інформацію, бо опитувані не схильні висловлюватись відверто. У такому разі наводяться непрямі запитання (сформульовані в непрямій формі). Часто одне пряме запитання замінюється на кілька непрямих.

Основні запитання анкети спрямовані на збір інформації про явище, яке підлягає вивченню. Неосновні — на вияв відвертості відповідей, вони уточнюють, доповнюють дані, отримані в основних запитаннях. До таких відносять питання-фільтри, контрольні питання та ін. Число питань в анкеті не може бути необмеженим. Досвід показує, що після 40–50 хвилин опитування увага респондента понижується. Це стосується і запитань з однотипними відповідями, типу «так», «ні». Тому деколи в структуру анкети вводять так звані «галоп-питання», «питання-уловки» та інші, котрі «пробуджують», активізують увагу респондента. Формулювання питань має відповідати дослідницькому завданню і можливостям респондента. Для цього питання необхідно «перевірити» за деякими основними інструментальними критеріями:

■ чи стосується дане питання всієї сукупності опитуваних;

■ чи досить чітко пояснено респонденту техніку заповнення анкети;

■ чи не перевищує запитання рівень компетентності опитуваного;

■ чи не викликає запитання негативних емоцій в опитуваного.

Це і буде гарантом дієздатності запитань та анкети.

За способом проведення анкетного опитування воно поділяється на індивідуальне, групове, поштове та пресове.

Поштове опитування є різновидом анкетування і правомірно розглядається як належний засіб збору первинної інформації. У найбільш загальному вигляді він полягає у розсипці анкет і отриманні на них відповіді поштою. Важлива перевага поштового опитування – простота організації. Однак, водночас поштове опитування має і свої недоліки. Основний із них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети та повертають їх дослідникам), що і понижує надійність отриманої інформації (частка повернених анкет — близько 20-25%). Як правило, збільшення кількості повернених анкет досягається розсипкою респондентам повідомлень. Вони повинні «настроїти» людину на участь в опитуванні. У повідомленні вказується, яким чином дослідники отримали адресу потенційного респондента, чому буде присвячене опитування, яку мету ставлять перед собою дослідники, тощо. Висилка повідомлень підвищує повернення анкет здебільшого ще на 10%. При розсипці анкет слід ще й відіслати конверт зі зворотною адресою для полегшення роботи респондента.

Пресове опитування іноді відносять до різновиду поштового. У такому разі анкета друкується в газеті чи журналі. В сипу пасивності процедури залучення потенційних респондентів до опитування, невисока, частка повернення анкет, найімовірніше, близько 1% від усієї сукупності передплатників або читачів [3, c. 119-120].

2. Інтерв’ю як основна форма усних опитувань. Різновиди інтерв’ю (стандартизовані, напівстандартизовані, глибинні, фокусовані, телефонні). Процедурна специфіка, особливості організації та проведення інтерв’ю; переваги та недоліки методу. Якості та навички, які є необхідними для інтерв’юерів. Принципи підбору та підготування інтерв’юерів. Фактори, що впливають на хід та результати інтерв’ю, причини виникнення психологічного бар’єру та способи його усунення

Порівняно із анкетуванням, інтерв’ю у практиці соціологічних опитувань використовується значно рідше — через більшу складність та неоперативність його проведення. Інтерв’ювання має свої переваги та недоліки, порівняно із анкетуванням, тому при плануванні дослідження доводиться вирішувати: чому надавати перевагу, враховуючи найменші затрати часу та засобів, і необхідність отримання найбільш важливої та достовірної інформації.

Основна різниця між анкетуванням та інтерв’юванням – у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв’ю – це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумовлює прямий контакт інтерв’юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон.

Є велика безліч різновидів інтерв’ю. У прикладній соціології розрізняють кілька видів інтерв’ю: формалізоване, фокусоване та вільне. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв’ю (уточнення фактів, вивчення подій), інтерв’ю думок (виявлення оцінок, поглядів, суджень). Особливо виділяється інтерв’ю із спеціалістами-експертами. Щодо техніки проведення розрізняють вільні нестандартні і формалізовані інтерв’ю.

Формалізовані (стандартизовані) інтерв’ю — найбільш розповсюджений різновид інтерв’ювання. Проведення його вимагає детально розробленої процедури (загальний план, послідовність та конструктивність запитань, відповідей). При використанні цього виду опитування інтерв’юер зобов’язаний чітко дотримуватися формулювань питань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв’ю, як правило, пропонують закриті запитання. Інтерв’ю із відкритими запитаннями передбачає дещо менший ступінь стандартизації його проведення.

Дещо менший ступінь стандартизації має фокусоване інтерв’ю, метою якого є збір думок, оцінок щодо певної конкретної ситуації, явищ, їх причин та наслідків, і виявити інформацію про реакцію суб’єкта на задану дію (тому його і називають фокусованим, спрямованим) [5, c. 154-155].

Вільні інтерв’ю — це довготривала співбесіда інтерв’юера із респондентом без суворої деталізації питань, але проводиться за загальною програмою. Цей вид опитування застосовується тоді, коли дослідник приступає до визначення проблеми дослідження.

Від застосування того чи іншого виду інтерв’ю певною мірою залежить і точність отриманої інформації. Переважно при інтерв’юванні виявляється вплив інтерв’юера на якість отриманих результатів-даних. Такого роду впливове явище не усвідомлюється учасниками інтерв’ю в психологічному та поведінковому контексті як на вербальному (розмова, спілкування) рівні, так і в неявних формах (емоційний тон, міміка, поведінка). Тому, чим більш стандартизованим є інтерв’ю, тим більше у дослідника можливості знизити вплив інтерв’юера. Водночас досвід показує, що і в опитувальному листі трапляються вади, недоробки, і в силу свого вміння інтерв’юер прагне і повинен їх відчувати та виправляти. Тому інтерв’ю одночасно може мати елементи пілотажності (апробації).

Залежно від особливостей процедури інтерв’ю може бути інтенсивним (глибоким, тривалим).

За способом організації розрізняють групові та індивідуальні.

Останнім часом, у великих містах, де досить високий рівень телефонізації, застосовується телефонне інтерв’ю. Його основні переваги: оперативність і низька вартість. Телефонні інтерв’ю використовують для швидкого опитування та для зондування соціального настрою. Але інтерв’юер при цьому повинен мати спеціальну підготовку (уміння володіти інтонацією, голосом, відчувати стан опитуваного тощо). Крім того, оптимальна тривалість такого типу інтерв’ю — до 15 хвилин, після чого інтерес та увага до діалогу значно знижується.

Особливості інтерв’ю. Ідеальне інтерв’ю нагадує живу співбесіду двох рівнозаінтересованих людей. Один із учасників інтерв’юер — професійний дослідник, другий — респондент, який обстежується. Формалізоване інтерв’ю нічим не відрізняється від опитування в анкеті, тільки записи інтерв’юер веде у ході розмови.

Структура (основні фази) ведення співбесіди (інтерв’ювання):

1) встановлення першого контакту (мета створити сприятливу атмосферу для розмови);

2) закріплення контакту і перші запитання за планом інтерв’ю;

3) перехід до основних запитань;

4) швидке встановлення контакту (в разі його втрати), встановлення причини втрати контакту:

— респондент не володіє інформацією або йому важко згадати;

— опитуваний не зрозумів мети запитання і характеру очікуваної від нього відповіді;

— респондент не хоче відповідати тому, що не настроєний на відвертість;

5) закінчення інтерв’ю, подяка співбесідникові, підбиття підсумків співбесіди [7, c. 115-116].

3. Особливості організації та проведення телефонних інтерв’ю. Специфіка анкетування у соціологічних дослідженнях. Характеристика поштового і пресового видів анкетування. Роздаткове анкетування: проблеми організації та забезпечення репрезентативності

Опитування по телефону надзвичайно популярне в діяльності засобів масової комунікації, у вивченні громадської думки державними органами влади, мотивів підприємницької діяльності, соціально-культурної творчості населення.

Телефонне опитування суттєво відрізняється від звичайного інтерв’ю або анкетування і тому вимагає спеціальної підготовки інтерв’юера. Адже якщо при проведенні інтерв’ю соціолог має можливість підтримувати інтерес у респондента до опитування, то при здійсненні телефонного опитування потрібно добре володіти мовою, уміннями на «відстані» зрозуміти стан респондента та втримати його увагу в опитуванні. Цей метод містить у собі синтез традиційного інтерв’ю та анкетування. Але такий метод зазвичай використовується в межах одного населеного пункту. Такий метод, крім отримання оцінок щодо функціонування органів державної влади, суджень про події, процеси та діяльність системи масової комунікації, дозволяє також певною мірою «зняти» соціально-психологічну напруженість у респондентів. Соціолог змушений вислуховувати часто-густо емоційні висловлювання респондентів та занотовувати їхні прохання, рекомендації тощо.

Телефонне опитування має також і позитивні аспекти, адже при його проведенні можна ліквідувати ефект присутності «третіх осіб», які у звичайному опитуванні часто-густо втручаються вхід отримання емпіричної інформації від вибраного респондента. Практика показує, що вплив інтерв’юера на відповіді респондента в телефонному опитуванні менші, ніж при безпосередньому спілкуванні. До позитивів також можна віднести оперативність телефонного опитування та можливість оперативного реагування на запити, потреби населення, серед якого здійснюється телефонне опитування.

Перш ніж здійснювати телефонне опитування, потрібно насамперед скласти програму, яка може складатися з таких пунктів:

1. Мета та завдання опитування.
2. Елементи вибірки та особливості відбору телефонних абонентів.
3. Гіпотеза чи проблемна ситуація з гіпотетичними напрямками вирішення.
4. Методика організації опитування та план збору, обробки та інтерпретації результатів опитування [2, c. 189-190].

В основному телефонне опитування повинно тривати 5-10 хвилин. З урахуванням специфіки опосередкованого спілкування створюється інструментарій дослідження, тобто бланк телефонного інтерв’ю, який містить чіткі лаконічні запитання та адекватну шкалу відповідей чи передбачає фіксацію відповідей респондента по телефону. Запитання в анкеті повинні бути чітко сформульовані та мати лаконічну форму, бути зрозумілими для респондентів, щоб мати можливість отримати досить надійні та максимально відверті судження населення міста.

Зрозуміло, що кількість запитань повинна бути регламентована, але існують різновиди телефонних опитувань, коли запитань може бути більше при умові попередньої домовленості з респондентом про більш тривале спілкування з проблемної ситуації, або коли проблема, яка аналізується соціологом, зацікавила респондента та викликала бажання більш глибоко та аргументовано дати додаткові відповіді та запропонувати власні судження щодо актуальних проблем сьогодення.

Разом з тим вимога економії часу — також важливий фактор, який змушує соціолога бути «стриманішим» та лаконічним у проведенні телефонного опитування. Можна стверджувати, що кількість запитань та тривалість телефонного опитування залежить від теми, актуальності, обізнаності та активності респондента і вирішуються ці проблеми у відповідності до мети, завдань та гіпотези соціологічного дослідження.

Насамперед у телефонному опитуванні пропонуються запитання прості, адже початок спілкування — дуже важлива характеристика встановлення контакту з респондентом. В анкеті для проведення телефонного опитування вводяться обов’язково контактні запитання, які дозволяють підтримати інтерес у респондента до опитування та створюють атмосферу доброзичливості.

Запитання повинні бути лаконічні, інформаційні та передбачати створення установки цікавості в респондента для отримання відвертої та надійної інформації від нього.

В анкеті для проведення телефонного опитування потрібно вводити більше відкритих запитань, ніж закритих. Так, український соціолог В.Г. Городяненко пропонує такі вимоги до створення анкети для проведення телефонного опитування: 1. Упродовж проведення інтерв’ю інтерес у респондента повинен зростати. Потрібно, щоб перше запитання зацікавило респондента, але не було дискусійним. В іншому випадку відсоток осіб, які відмовились відповідати, буде більшим, ніж у ситуації, коли дискусійне запитання запропоноване всередині бланка для телефонного опитування.

2. Спочатку повинні йти прості запитання, потім складніші. Адже чим більше захоплюється респондент відповідями, тим складніше йому відмовитися від співпраці з соціологом. Тому, якщо відповіді на запитання до респондента вимагають тривалого часу, їх потрібно ставити у першій половині анкети, допоки респондент не втомився (приблизно не пізніше, ніж через 25 хвилин після початку інтерв’ю).
3. Питання інтимного характеру потрібно задавати респонденту наприкінці телефонного інтерв’ю, коли вже налагоджений контакт.
4. У змістовному відношенні питання повинні бути логічно взаємозв’язані, наступні запитання, як правило, уточнюють попередні запитання, певною мірою фокусують увагу респондента до повноти відповіді.
5. У цілому анкета повинна бути узгоджена як узагальнюючий документ компромісу між вимогами опитуваних, інтерв’юерів та фахівцями дослідницької групи, які обробляють отриману інформацію, готують звіт та пропонують рекомендації для впровадження [10, .c 144-145].

Телефонне опитування також має відповідну специфіку проведення, яка може складатися з таких етапів:

1. Вступна частина, яка передбачає наявність в інтерв’юера номера телефону респондента, картку-схему для відбору респондента та анкету телефонного опитування.

Основне завдання на такому етапі — пошук респондента та встановлення з ним контакту. Інтерв’юер проводить вступну бесіду з абонентом, який підійшов до телефону та відповів на запитання інтерв’юерові щодо складу сім’ї в цілому і продовжує відповідати на запитання інтерв’юера.

У вступній частині інтерв’юер розповідає про причини дзвінка, завдання опитування, підкреслюючи анонімний характер в опитуванні та збереженні конфіденційності в отриманні від респондента інформації. У вступній частині інтерв’юер повинен пояснити методику вибору номера телефону та особливості відбору респондента у сім’ї для опитування з метою підтвердження анонімності телефонного опитування.

У процесі проведення телефонного опитування інтерв’юер зачитує запитання та пояснює, як на них відповідати (але наголошуючи, що респондент сам повинен вибрати варіанти), фіксує відповіді респондента, не сповільнюючи при цьому темп інтерв’ю.

Особливо потрібно враховувати специфіку телефонного опитування, адже респондент не може тримати в пам’яті всі варіанти відповіді, тому потрібно емоційно підтримувати контакт в процесі отримання надійної емпіричної інформації. Уразі відмови респондента дати відповіді на запитання інтерв’ю потрібно домовитись щодо продовження інтерв’ю у зручний для респондента час та пояснити випадковість вибору його телефонного номера в імовірному контексті.

Досить важливою умовою є вимога до опитування в необхідності нейтральності інтерв’юера — відсутності здивування чи згоди щодо отриманих суджень. Водночас інтерв’юер повинен для підтримання контакту реагувати на жарти респондента, робити зауваження щодо простих помилок та підтримувати розмову.

Одним із найбільш складних завдань для інтерв’юера є отримання від респондента точних та повних відповідей на запитання. В опитуванні респондент може відмовитися від відповідей, неправильно інтерпретувати запитання, вступити у тривалу дискусію, відійти від основної теми бесіди, давати часто-густо відповіді нелогічні та наповнені суперечностями. У всіх наведених випадках від інтерв’юера вимагається цілеспрямованість та вимогливість в отриманні потрібної інформації [3, c. 172-173].

Список використаної літератури

1. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.
2. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
3. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.
4. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.
5. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.
6. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
7. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.
8. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.
9. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -206 с.
10. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.