Вступ

Історико-культурні ресурси відіграють важливу роль у формуванні туристичного попиту та створенні привабливого туристичного іміджу регіону чи держави. Історико-культурні ресурси, на наш погляд, – це сукупність пам’яток матеріальної та духовної культури, які створені у процесі історичного розвитку суспільства на певній території, мають пізнавальну цінність і можуть бути використані для туристичної діяльності. Історико-культурні ресурси характеризуються високою популярністю серед туристів, задовольняють їх попит у пізнанні навколишнього світу, сприяють змістовному проведенню вільного часу. Найбільшою особливістю цих ресурсів є те, що вони мають повсюдний характер розташування, адже кожна місцевість вирізняється своєю історією, традиціями, їх потенціал можна вважати необмеженим. Однак варто мати на увазі, що будь-які ресурси території вимагають вмілого, творчого і наукового підходів до їх використання для цілей туризму і розробки сучасних туристичних маршрутів.

У Львові впродовж віків поєднувалися культури Сходу і Заходу, працювали митці різних народів і естетичних уподобань, витворивши ряд шедеврів різних архітектурно-мистецьких течій, що дали підстави захоплюватися поцінувачам прекрасного, починаючи від поки що найдавнішого опису Львова М. Ѓруневегом початку XVII ст.

І. Історична спадщина м. Львова

Львів — дивно красивий і архітектурно різнопланове місто, що є сьогодні однієї з перлин України, налічує в своїй історії як мінімум 746 років. Львів органічно поєднує в собі як східні традиції, так і типово західні. Чи не кожна його будівля — це ціла історія, повна самих різних перипетій, від політичних до любовних. Особливо ж цікавий в цьому відношенні центр Львова, по праву занесений ЮНЕСКО в список світової культурної спадщини.

Перші літописні згадки про Львів відносяться до 1256 року. Проте, за переказами, місто було побудоване біля 1241 року князем Волинським і Галицьким Данилом Романовичем і названий на честь його старшого сина Льва. При Льві Даниловичі Галицькому, такому, що об’єднало під своєю владою все галицький — волинські землі, Львів, що розташувався серед горбів на річці Полтве, істотно розрісся, перетворившись на крупний торговий центр, благо знаходився він на торговому шляху від Чорного моря до Балтійського.

У постійній боротьбі з татаро — монголами і агресією польських і угорських феодалів, що посилювалася, відбувалося значне фортифікаційне зміцнення Львова. У XIII — першій половині XIV століття Старий, або Князевий, місто складалося з трьох частин детінца (кремля), подгородья і передмістя. Кремль стояв на найвищому горбі, що в XV столітті називався Горай, в XVII — Лисицею — Горою, а в сьогодення — просто Княжою Горою. Тут в 1292 році була побудована білокам’яна церква св. Миколи, фрагменти якої сьогодні включені в пізніші споруди.

Передмістя займало правий берег річки Полтви і оточувало Княжу Гору з півночі, півдня і заходу. У XIII — початку XIV століття навколо Старого Ринку, через який проходив головний торговий шлях, були побудовані костьоли Марії Снєжної і Іоанна Хрестителя, що дійшли до наших днів практично в повністю перебудованому вигляді. У той час в місті знаходилися німецька і татарська колонії.

Після того, як в 1340 р. рід Романовичей урвався, Львовом як намісник Литовського князя Люберта став правити воєвода Дмітро Детько. А в 1349 році, після захоплення польськими феодалами, перейшов під правління польського короля Казимира. При ньому в 1356 році Левів добився так званого Магдебурзького права. Після недовгого часу перебування Львова у складі Угорщини (з 1370 — го по 1387 рік) місто знову відійшло до Польщі.

З середини XIV століття почалося посилене заселення міста поляками і німцями. До цього ж часу відноситься і поява в його архітектурних ансамблях готичного стилю. У середині XV століття центр міста був обнесений ровами з водою, над якими були споруджені 4 підйомних моста.

У XIV — XV століттях був також споруджений готичний кафедральний собор, що реставрується в XVIII столітті. Новий Львів захищав Високий замок, побудований на іншій горі ще в кінці XIV століття поряд з Княжою, був відокремлений від неї глибоким ровом, засипаним в XIX столітті. Старе місто стало тепер бути своєрідним передмістям середньовічного Львова.

У 1704 році після нападу шведів під буттям на чолі короля Карла XII Левів почав приходити в занепад. При першому розділі Мови Посполитої (1772 рік) місто, будучи складовою частиною Галіциі, відійшов до Австрії, після чого був перейменований в Лемберг і став столицею провінції, поступово перетворюючись на промисловий, торговий і культурний центр. У 1867 році Львів увійшов до складу Австро — Угорщини.

Під час Першої світової війни, з вересня 1914 по червень 1915 — го, був зайнятий російськими військами. Після розпаду Австро — Угорщини владу в Львові захопила «Національна рада», що проголосила освіту в Галіциі «Західно — української народної республіки». А з 1919 по 1939 — й, після захоплення міста Польщею, був адміністративним центром Львівського воєводства. У 1939 році після приєднання до СРСР Західної України Левів став обласним центром УРСР, а після 1991 року — держави Україна.

Загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва в області — 3934.

На території Львівської області розташовано: 886 пам’яток археології (з них — 14 національного значення), 3822 пам’ятки історії (з них — 7 національного значення), 3431 пам’ятка архітектури та містобудування (з них — 794 національного значення), 302 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 55 поселень Львівщини: Белз, Бібрка, Борислав, Броди, Брюховичі, Буськ, Великий Любінь, Великі Мости, Винники, Глиняни, Гніздичів, Городок, Добромиль, Дрогобич, Дубляни, Жидачів, Жовква, Золочів, Івано-Франкове, Кам’янка-Бузька, Комарне, Краковець, Куликів, Львів, Магерів, Меденичі, Миколаїв, Моршин, Мостиська, Немирів, Нижанковичі, Новий Яричів, Олесько, Перемишляни, Підкамінь, Поморяни, Пустомити, Рава-Руська, Роздол, Рудки, Самбір, Сколе, Сокаль, Старий Самбір, Стара Сіль, Стрий, Судова Вишня, Турка, Угнів, Хирів, Ходорів, Червоноград, Шкло, Щирець, Яворів.

Архітектурні пам’ятки Львова, їх своєрідна краса — особливі не лише в нашому, але й у світовому мистецтві. Це переплетення здобутків східної, західної культур та українського народного мистецтва, художній ансамбль, який свідчить про високу шляхетну душу народу, вибагливість його смаків та звичаїв. Неповторність міста гармонує з розмаїттям культурних традицій, стилів різних епох від XIII до XX століття — ренесансом, роман-ським, готикою, бароко, рококо, ампіром, класицизмом, конструктивізмом, сецесією.

2. Історично-культурні пам’ятки м.Львову XV-XVI ст.

З оборонних споруд залишились рештки мурів Королівського і Міського арсеналів та Порохова вежа. Каміння з первісного арсеналу частково використано при будівництві цієї вежі (1554-1556 роки). Ця споруда входила в систему фортифікацій і стояла на валу за другим кільцем стін та ровом і служила для оборони міста зі східної сторони. У воєнний час вона ставала фортецею, була складом провіанту, а в мирний — товарів, що перевозились через Львів.

Починаючи з середини XVI століття у всі сфери життя Львова проникають тенденції культури Ренесансу (П-га половина XVI — перша половина XVII століть). Гордістю Львова став збудований на Руській вулиці славнозвісний ренесансний ансамбль Успенської церкви із трьох пам’яток: церкви Успення Богородиці, каплиці Трьох Святителів та вежі дзвіниці Корнякта. Цей ансамбль був створений на місці першої православної церкви Успення княжих часів у класичному стилі українських дерев’яних храмів і хвилює святковістю та ліризмом, які так властиві національному характеру українців. Вежа заввишки 66 метрів вважається найгарнішою дзвіницею Львова. Один із її дзвонів — „Кирило” має діаметр два метри та вагу чотири тонни. Ансамбль Успенської церкви — один з найбільш яскравих проявів творчого генія українського народу, прекрасна будівля епохи Відродження.

Високий Замок, споруджений на Княжій горі, був справжнім сторожем міста. Замок уперше взяли штурмом запорізькі козаки під проводом полковника Максима Кривоноса в час Визвольної війни українського народу 1648 року. На початку XVIII століття його здобули війська шведського короля Карла XII. У другій половині XVIII століття фортецю почали розбирати, залишився лише фрагмент стіни.

Бернардинський монастир (греко-католицька церква Святого Андрія Первозванного) – пам’ятка ренесансу, маньєризму і бароко 1600-1630 років – цілісний середньовічний монастирський комплекс з фортифікаційними укріпленнями.

Пройшовши з боку площі Митної через фортифікаційну браму монастиря – Глинянську вежу нечутними кроками (бо йтимете  унікальною дерев’яною бруківкою), ви потрапляєте на монастирське подвір’я, де кожен з багатьох його закутків дихає старовиною. Все тут завмерло так, ніби й не було останніх чотирьохсот років світової історії.

Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому ви побачите тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку. Історія монастиря сягає середині XV століття, утім власне цю пам’ятку збудували на початку XVII століття. Це була епоха надзвичайно швидкої зміни архітектурних стилів. Найславетніший будівничий Львова італієць Павло Римлянин 1600 року розпочав будівництво костелу у стилі звичного для нього ренесансу, але майстер, не завершивши справи, помер 1618 року. Польському королеві Сигізмунду, який прибув на оглядини будівництва, первісний задум здався надто скромним. Тож вже учень і наступник Римлянина, швейцарець Амброзій Прихильний, будував споруду так, що захоплювало дух. Розкішний маньєристичний скульптурний декор, який проте не порушує мистецького почуття міри, є найціннішим спадком цієї пам’ятки: більше двадцятьох довершених скульптур становлять живу галерею колоритних постатей XVII століття. Вроцлавський архітектор Андрій Бемер завершив ансамбль монастиря бароковою вежею і оздобленням фасаду. Інтер’єр храму прикрашають численні різьблені вівтарі XVIII століття, стіни вкриті оригінальним фресковим розписом того ж періоду.

Історія, яка творилася між цими похмурими і величними мурами є надзвичайно захопливою. Тут настільки злилися воєдино реальні факти міських хронік з легендами, що розділити їх тепер неможливо. Цілюще джерело, яке вдарило після поховання 1484 року на подвір’ї монастиря святого Яна з Дуклі, захисника Львова від численних облог, канонізованого Папою Іваном Павлом Другим 1997 року… Барокова ротонда над криницею, куди скидали тіла вбитих українців, які 1648 року хотіли відчинити браму міста гетьманові Богдану Хмельницькому… Нарешті годинник на вежі костелу, який завжди випереджав час на п’ять хвилин на згадку про те, що монах-бернардинець перевів стрілку годинника вперед: міська брама зачинилися перед самим носом загарбників і таким чином було врятовано Львів від знищення… Багато легенд та реальних історичних подій бережуть і підземелля монастиря бернардинів.

Домініканський собор, тепер греко-католицька церква Святої Євхаристії – велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням.

Монастир домініканів на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.

У цьому костелі і на площі перед ним 1559 року розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії і всіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка добивався видачі з монастиря своєї, які він уважав, законної дружини – найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка заховалася за стінами домініканського монастиря. Під час військових дій на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові, а роздратований король наказав припинити війну. Врешті було перерізано водотяг, що вів до монастиря, і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.

Через аварійний стан готичний домініканський костел розібрали 1748 року. Новий храм, який нагадує костел святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.

Всередині храму низка надгробків, найцінніший з яких – надгробок графині Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Гауеру роботи Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру  роботи скульптора Гадомського.

За радянських часів храм Божого Тіла закрили і тут, як у багатьох інших львівських церквах, влаштували склад, а 1970 року відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.

З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді.

Каплиця Боїмів – славнозвісна пам’ятка пізнього ренесансу, яка не має аналогів не лише в Україні, але й у європейській архітектурі.

Ця унікальна пам’ятка є окрасою Катедральної площі, з цього провулка відкривається один з найкращих краєвидів Львова на Площу Ринок і міську Ратушу. Львівський купець родом з Угорщини Георгій Боїм розбагатів на торгівлі вином та отримавши громадянство Львова разом з посадою бургомістра вирішив збудувати родинну каплицю небаченої краси. Будівлю звели за проектом вроцлавського будівничого Андрія Бемера і освятили 1615 року.

На іншому фасаді від боку вулиці Галицької під склом старовинні оригінальні портрети Боїма і його дружини. Третій фасад має чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця.

Купол каплиці завершує статуя скорбного Христа у Гетсиманському саду, де він просить Отця, щоб Його оминули страждання на хресті. Сюжет, досить часто репрезентований у малярстві, у скульптурі є справді унікальним. Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.

Каплиця Боїмів славна цікавою енергетикою: працівниця музею розповідала, що якось забула у закутку каплиці кошик з яблуками; більше аніж через півтора року вона несподівано на нього наштовхнулася і виявила, що яблука за цей час абсолютно не втратили своєї соковитості та аромату.

Площа Ринок – центр політичного, громадського, культурного і торгового життя міста протягом 500 років, серце Львова, історичний початок європеїзації України.

Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.

Саме тут, у долині ріки Полтви в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями, він запросив для цієї мети ремісників та будівельників з Німеччини. У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські та австрійські архітектори.

Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які утім мають одну єдину особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю епохи європейського ренесансу. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але у той самий час наче споріднені між собою однією ідеєю. Кожна кам’яниця – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків з людиною, і ми почуваємо себе ніби  в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не надто високі й не надто малі, жоден з них не виривається із загального ансамблю своїми розмірами, висотою чи стилем. У львівських ренесансних будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поруч і одне ніби осторонь –мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчувається ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота. Звучання Площі Ринок є неповторним.

Львівські середньовічні патриції замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам, вихідцям з північної Ломбардії та південної Швейцарії. Але італійський ренесанс не зміг у Львові зберегти свою чистоту і непорушність стилю, він був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами східного українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на Площі Ринок. Майже всі будинки площі і до сьогодні використовуються за своїм основним призначенням – у них мешкають львів’яни.

Чорна кам’яниця (1588 рік) – унікальна пам’ятка ренесансної архітектури, яка не має аналогів мабуть у цілій Європі.

Свою назву Чорна кам’яниця одержала у ХІХ столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря й світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.

Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.

Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.

Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.

Зараз тут знаходиться відділ історії української діаспори Львівського історичного музею, де висвітлено окремі фрагменти трьох головних потоків українського еміграційного руху, хронологічні рамки якого охоплюють кін. XIX — кін. ХХ ст. Пам’ятки зібрані в експозиції допомагають глибше зрозуміти, що українці, які живуть поза межами України є вагомою гілкою українського народу, яка поповнює скарбницю нашої спільної історії, науки, культури і мистецтва.

Висновки

Існує багато версій про виникнення міста Львів. Але, як стверджують історики, перша згадка про Львів датується 1256 роком.

Заснував місто князь Галицько-Волинський Данило Романович на честь свого сина Лева. Центром давнього міста Львова була теперішня площа Ринок. Місто надійно захищали укріплення, збудовані з урахуванням природних умов — річки Полтви та пагорбів Високого Замку.

Розташування міста виявилося доволі зручним, бо тут перетиналися торгові шляхи між Заходом і Сходом. Завдяки такому розташуванню Львів стає центром торгівлі Східної Європи та найбільшим містом України.

Перебуваючи у тісному контакті з країнами Європи у Львові розвиваються різноманітні ремесла , він стає центром технічного розвитку.

Львів – це місто, яке об’єднало у собі старовину та сучасність. Тут можна зустріти готику і бароко, рококо та ампір, ренесанс та Романський стиль, сучасну еклектику та конструктивізм. В архітектурі Львова відчувається вплив Австро-Угорської імперії та Польщі.

Запрошуючи талановитих майстрів – будівельників та архітекторів магнати та меценати створили унікальну перлину архітектури. Приїхавши до Львова ви відчуєте неповторний дух, смак і пристрасть Галичини. Пройшовши вузькими вуличками Старого міста, обійшовши Площу Ринок, посидівши та помріявши в одній із кав’ярень, глянувши на місто з пагорбів Високого Замку, ви відчуєте містику та дух середніх віків.

Список використаної літератури

1. Блиск і занепад архітектурних пам’яток [Текст] // Урядовий кур’єр. — 2011. — 8 липня. — С. 8-9
2. Голик, Р. Львів : міфи часу і простору // Пам’ятки України: історія та культура. — 2012. — № 5. — С. 34-53
3. Ничкало С. Мистецтво України 14-початку 17 ст. Архітектура та скульптура Львова // Мистецтво та освіта. — 2003. — № 3. — С. 28-37
4. Слободян, В. Втрачені пам’ятки сакральної архітектури Львівщини [Текст] / Василь Слободян // Пам’ятки України: історія та культура. — 2006. — № 3. — С. 18-57
5. Львів історико-архітектурний // http://map.lviv.ua/lviv05.html