Операційна стратегія

1. В чому полягає об’єктивність законів управління виробництвом?

В управлінні виробництвом особливу роль відіграє суб’єктивний фактор. Його абсолютизація і переоцінка ведуть до волюнтаризму, вольових методів керівництва, створюють загрозу прийняття помилкових рішень. І навпаки, недооцінка ролі суб’єктивного фактора, абсолютизація об’єктивних умов зумовлюють стихійність, сподівання на автоматизм в управлінні економікою і, як наслідок, пасивне очікування результатів.

Можливість наукового управління суспільним виробництвом визначається наявністю об’єктивних закономірностей, притаманних об’єкту управління, а також самому управлінню. Важливе значення має характер діючих законів і закономірностей. Їх можна пізнати і діяти у відповідності з ними. Наукове управління передусім залежить від обсягу наукової і практичної інформації, якості її аналізу і загального рівня розвитку наукових основ управління. Останніми можна назвати весь комплекс наукових знань про управління, який представлений відповідною системою наук. Вона включає такі три складові: методологічні й теоретичні основи управління; конкретні науки, які вивчають окремі елементи, функції і процеси управління; науку управління (теорію управління, мистецтво управління). Наукове забезпечення управління означає не тільки широке використання науки при прийнятті рішень, а й глибоке вивчення практичного досвіду, наявних резервів, тобто передбачає системний підхід до вирішення управлінських завдань.

Методологічні й теоретичні основи управління. Управління виробництвом вивчають багато наук. Так, управлінські аспекти розглядаються в таких розділах основ економічної теорії, як механізм використання економічних законів, сутність і форми прояву планомірності, механізм товарно-грошових відносин та ін. Філософія розкриває співвідношення об’єктивного й суб’єктивного в управлінні, свідомих і стихійних процесів суспільного розвитку та ін. Загальні закономірності управління розглядає кібернетика, яка вивчає закономірності будь-якого управління в живій і неживій природі, організмах, у суспільстві; праксеологія досліджує закономірності будь-якої ефективної трудової діяльності.

2. Що Ви розумієте під операційним менеджментом?

Операційний менеджмент (Operations Management) – це діяльність, зв’язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги компанії. Подібно маркетингу і фінансам, операційний менеджмент являє собою область бізнесу з явно вираженими управлінськими функціями. Цю думку варто зрозуміти особливо чітко, оскільки операційний менеджмент (ОМ) нерідко плутають з такими дисциплінами, як дослідження операцій (Operations Research – OR), наукова організація управління (Management Science – MS) і інженерні розробки (Industrial Engineering – IE). Основна відмінність у даному випадку полягає в тім, що ОМ є частиною менеджменту, у той час як OR/MS представляють сферу застосування кількісних методів, використовуваних у процесі ухвалення рішення в будь-яких галузях, a IE – це чисто інженерна дисципліна.

Таким чином, хоча операційні менеджери нерідко користуються у своїй роботі методами й інструментами OR/MS (наприклад, при графічному визначенні критичного шляху) і займаються питаннями, зв’язаними з інженерними розробками (наприклад, проблемами автоматизації виробництва), суто управлінська роль операційного менеджменту відрізняє цю область від інших згаданих тут дисциплін.

3. Дайте визначення операційній функції

Термін «операції» є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (державною, приватною тощо).

Операційна функція охоплює всі дії, результатом яких є товари, послуги, що пропонуються організацією на ринку. Без цієї функції, зрозуміло, ніяка організація існувати не може. Для здійснення операційної функції створюється відповідна операційна система. Сутність операційної функції полягає в процесі конверсії (трансформації, перетворення), тобто в послідовній низці дій, завдяки яким входи операційної системи (зокрема ресурси) перетворюються на певні кінцеві результати, що можуть набувати вигляду матеріальної продукції чи послуги. Узагальнена мета операційної функції (інакше — операційної діяльності) полягає у створенні будь-якої корисності, зокрема корисності форми, місця, придбання, стану та часу.

4. Що спільного і відмінного між поняттями «операційний менеджмент» та «виробничий менеджмент»?

Якщо виробничий менеджмент передбачає проведення операції тільки у виробничій сфері (перетворення початкових матеріалів в продукцію), то операційний менеджмент – це проведення операції в усіх сферах діяльності людини.

Виробничий менеджмент – частина операційного.

5. Яке співвідношення між поняттями «виробництво» та «операції»?

Виробництво– це створення товарів та послуг. Виробничий та операційний менеджмент – є діяльністю, яка належить до створення товарів та послуг шляхом перетворення входів (необхідних ресурсів всіх видів) у виходи (готові товари та послуги).

Операції– процес, метод чи ряд дій, головним чином практичного характеру.

6. Які завдання менеджера у сфері операційної діяльності?

Менеджери виконують наступні функції:

1. Планування: менеджери визначають цілі та виграші для організації, здійснюють політику організації.

2. Організація: Менеджери розвивають структуру груп, відділів, підрозділів для виконання задач.

3. Штати: Менеджери визначають потребу в робочій силі, прийом кадрів, навчання, збільшення персоналу.

4. Керівництво: менеджери керують, стимулюють персонал до виконання функцій.

5. Контролінг: менеджери розвивають стандарти, комунікаційні мережі і т.д.

7. Охарактеризуйте еволюційний розвиток операційного менеджменту

Головні етапи розвитку операційного менеджменту

Етап часу	Робітник			Досягнення
4000 до н.е.	Єгипет			Концепції планування і контролю. Ідея про те, що для досягнення успіху необхідно спочатку розробляти, а потім здійснювати план.
600 до н.е.	Халдейска імперія			Система контролю випуску продукції, стимулююча оплату праці. Перша концепція, що має відношення до виробництва.
500 до н.е.	Китай			Стандарти діяльності та системи виміру. Принципи спеціалізації (попередники всіх виробничих систем).
Наша ера XVII ст. (1762)	Адам Сміт			Розподіл праці, спеціалізація виробництва (стандартизація комплектуючих, управління запасами, взаємозамінність деталей. Завдатки масового виробництва. Наприклад, венеціанський Арсенал міг виготовити бойову галеру за 24 години).
1802	Елі Уітні			Наукові методи. Стандартизація деталей. Найкращі методи у вимірі, реєстрації розмірів.
ХХ ст. 1881р.	Фредерік Тейлор			Науковий менеджмент — дослідження методів, розрахунок норм часу, функціональна структура організації, потреба в кооперації, керівництві. Об’єднання досягнень в окрему книгу.
1916 1922	Ганрі Гант Генрі Форд			Графіки Ганта, потреба в навчанні працівників. Великомасштабна складальна лінія, граничне проявлення розподілу праці.
1930		Уолтер Шугарт	Контроль якості. Статистичний контроль процесів.
1938		Атанасов	Створення обчислювальних машин.
1952		П.М.С. Блеккет, Армбаїд Фігенбаум і ін.	Дослідження операцій. Застосування математичних моделей для їх описання (управління запасами, прогнозування, лінійне програмування) тотальний контроль якості.
Японія			Принцип “Точно-вчасно”. Неможливість японських виробників утримувати запаси комплектуючих. Виробництво без запасів.
САПР/САD (САМ)			Автоматизоване проектування виробничих процесів.
1970		США	Концепція сервісних операцій. Планування матеріального забезпечення. Комп’ютерне забезпечення процесів управління.
Сучасність		Паралельний інжиніринг. Реінжиніринг бізнес-процесів	Одночасна розробка продукту та процесу його виробництва. Застосування системного аналізу процесів у масштабі всієї організації, щоб її структура відповідала потребам ринку.

8. Охарактеризуйте категорію операційних менеджерів та наведіть приклади її практичного застосування на підприємствах різних сфер діяльності

Перед операційним менеджером у будь-якому випадку буде поставати завдання оптимізування ефективності так званих науково-технічних (галузевих) рішень за критерієм «ефект — вартість»

У більшості випадків операційним менеджерам у процесі проектування систем доцільно користуватися критеріями наступного виду:

Рішення оптимізаційного завдання проектування операційної системи за наведеними критеріями дає можливість операційному менеджерові визначати стратегію розвитку визначеного класу систем, зокрема, обґрунтовувати економічно доцільний рівень ефекту системи і оцінювати раціональність рівня витрат.

Операційні системи, якими доводиться керувати операційним менеджерам, здебільшого належать до категорії складних.

9. В чому полягає мета та основні завдання операційного менеджменту в нинішніх умовах?

Операційний менеджмент є центральною ланкою підприємства і створюється на основі раціонального (вертикального і горизонтального) розподілу праці та поєднання в часі і просторі предметів, засобів і самої праці. За допомогою операційної функції проводиться сукупність дій з переробки ресурсів і постачання результатів діяльності в зовнішнє середовище.

Спеціальні проблеми безпосередньо пов’язані з технологічною стороною діяльності і не мають прямого відношення до управлінських функцій (виробничі проблеми). Наприклад, товарознавець може приймати рішення про послідовність кільцевого завезення товарів у магазини, економіст — про збір відповідної статистичної інформації, бухгалтер — про складання бухгалтерського звіту та ін

До управлінських належать проблеми використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів підприємства, організації праці людей, розпорядження, рішення, постановки цілей перед окремими працівниками та групами працівників.

Природно, менеджер не повинен займатися тільки управлінськими питаннями та відповідними процедурами (вказівки, бесіди з людьми та ін.) На відміну від працівника, який не має відношення до управління і зайнятий рішенням тільки виробничо-технологічних проблем, менеджер повинен займатися також виробничими справами. Тому у функції менеджера входить вирішення проблем як суто управлінських, так і виробничих.

Сукупність проблем, дозволом яких займаються менеджери в загальному організмі операційної системи, можна графічно представити у вигляді «кола менеджменту» (мал. 6). Виходячи з наведених раніше структури і завдань операційної системи розглянемо концептуально кожну з функцій операційного менеджменту.

10. Дайте функціональну характеристику операційного менеджменту

Основний зміст операційного менеджменту полягає у виконанні таких функцій:

• планування — конкретизація й забезпечення завдань, встановлених поточним планом (уточнення обсягу й номенклатури продукції, встановлення декадних графіків, виробничих програм тощо);

• оперативний контроль — зіставлення фактичних параметрів технології та продукції, даних про хід виробництва з нормативними величинами;

• оперативний аналіз — своєчасна оцінка безперервного ходу виробництва, виявлення причин відхилень процесу виробництва від запланованих.

Операційна система організації

1. Викладіть послідовність розробки операційної стратегії на початковому етапі розвитку підприємства

Для розробки ефективної стратегії організації перш за все необхідно виявити можливості економічної системи. Потім визначається мета організації, тобто який внесок вона буде вносити в суспільство. Причина існування організації є місія.

Місія — це концепція, навколо котрої організація може об’єднатись.

Місія визначає резон існування організації.

Наприклад:

Місія для телефонної компанії: “Бути найкращими в спільних комунікаційних послугах для наших користувачів”.

“Форд-Мотор” Місія — покращувати постійно товари та послуги до рівня запитів замовника, забезпечувати отримання доходу власникам бізнесу.

Місія виконується за допомогою стратегії.

Стратегія — це план, складений для виконання місії.

Виробнича стратегія — частина загальної стратегії, спрямованої на виробничу діяльність організації.

2. Охарактеризуйте коло стратегічних рішень та фактори, які враховуються при розробці операційної стратегії

Шлях до успіху будь-якої виробничої стратегії полягає в тім, щоб максимально точно визначити всі можливі варіанти пріоритетів; зрозуміти, які можуть бути наслідки вибору кожного з наявних варіантів, а також, те, на які компроміси треба йти у випадку обрання того чи іншого варіанта. У будь-якій галузі промисловості, як правило, існує сегмент ринку, обсяг продажів на якому залежить винятково від того, наскільки низькими будуть витрати компанії, яка випускає продукцію. Щоб успішно конкурувати в такій ринковій ніші, фірма повинна бути виробником з низькими витратами виробництва, однак ця необхідна, але не достатня умова і необов’язково означає, що компанія доможеться високого рівня рентабельності і конкурентного успіху. Незважаючи на те, що операційна стратегія є нижчим рівнем розробки стратегії корпорації, її важливість не повинна бути принижена. Наприклад, провал одного виробничого підрозділу при реалізації стратегічних завдань з досягнення заданого обсягу виробництва, рівня собівартості продукції і якості може знизити показники всієї компанії з продажів і одержання прибутку і внести сум’яття в загальні стратегічні дії із створення позитивного образу фірми в очах клієнтів. Менеджеру з виробництва необхідна стратегія, взаємозалежна з цілями підприємства, сформульованими в рамках загального плану дій, і з будь-якими стратегічно близькими проблемами, що існують на підприємстві. Виробнича стратегія не може реалізовуватися ізольовано, вона повинна бути пов’язана зі споживачами (по вертикалі) і з іншими елементами структури підприємства (по горизонталі). Основні цілі розвитку виробничої стратегії полягають, по-перше, у правильному визначенні (на основі найважливіших пріоритетів, що, як правило, з’ясовуються в результаті проведення маркетингових досліджень) конкретних вимог до виробництва і, по-друге, у розробці планів, які гарантують, що операційні можливості (і можливості підприємства) виявляться достатніми для виконання цих вимог.

3. На конкретному прикладі продемонструйте, як різні стадії життєвого циклу товарів впливають на операційну стратегію

Життєвий цикл товару — визначений період часу, що відбиває основні етапи розвитку товару з моменту його розробки до виводу з ринку.

В економічній практиці доцільно життєвий цикл товару розділяти на 4 фази:

– впровадження;

– ріст;

– зрілість;

– спад.

На ранніх стадіях життєвого циклу товар виробляється у відносно невеликих кількостях, і його дизайн і характеристики постійно змінюються.

Оскільки в продукт напевно будуть внесені зміни, і обсяги реалізації не прогнозовані, то від операційної функції потрібна значна гнучкість.

На стадіях пізнього росту і зрілості продукт і його ринок відносно стабільні, і вся увага звертається на займану ним частку ринку: тут від операцій потрібна тільки висока якість.

Незалежно від продажів задача операційного менеджменту наступна: розробити систему, що може представити товари на ринку досить успішно.

На етапі спаду задача операційного менеджменту зводиться до зняття з виробництва старих товарів, заміна їх новими.

4. Проаналізуйте, як впливає тип процесу на вибір стратегії процесу

Стратегічно орієнтоване підприємство — це підприємство, де стратегічне мислення є основою, принциповою настановою в діяльності персоналу підприємства і, насамперед, вищого керівництва, де існує система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів.

Людство вже тривалий час вивчає i аналізує стратегію як явище та інструмент розв’язання їхніх проблем, оскільки кожен хоче знати, що робити завтра, післязавтра, в довгостроковій перспективі, як, хоча б частково, керувати процесами, що відбуваються на підприємстві та навколо нього. Щоб розв’язати цю проблему, теорія і практика менеджменту створили стратегічне управління.

5. Проаналізуйте, яким чином враховуються особливості сфери послуг при формуванні операційної стратегії

У сфері послуг спостерігається високий ступінь індивідуалізації «продукту», адже часто вимоги клієнтів є унікальними. Це актуалізує суто індивідуальну орієнтацію на конкретного клієнта і найвищу якість сервісу, що забезпечується за допомогою добре навченого персоналу, всеосяжної системи контролю та оцінки сервісних операцій.

Для сфери послуг характерні працемісткі операції, які потребують значних фізичних і розумових витрат праці персоналу, який надає послуги. Такі операції важко стандартизувати й автоматизувати, тому їх має виконувати висококваліфікований фронт-лайн (контактний) персонал.

Характерною особливістю операційного процесу у сфері послуг є неритмічність його перебігу та велика залежність від споживчого попиту на послуги. Це відбувається через періодичні спади та наростання активності споживачів упродовж року, місяця, тижня і, навіть, протягом дня. Зазначені коливання мають стохастичний та ймовірнісний характер. Наприклад, невідповідність сезонної пропозиції сезонному попиту на обслуговування може призвести до суттєвих матеріальних збитків та падіння престижу підприємства, що в конкурентному середовищі є значнішою втратою, ніж збитки (матеріальні збитки можна компенсувати з часом, а повернення підприємству доброго іміджу дуже часто вбачається недосяжним завданням, яке потребує неабияких витрат ресурсів та зусиль). У цьому полягає істотна відмінність планування у сфері обслуговування від аналогічного процесу у виробничій сфері, адже виробник продукту відштовхується від наявних потужностей, а «виробник» послуг завжди ризикує не виправдати очікування та плани, отже понести збитки.

Операційні менеджери повинні забезпечувати гнучку реакцію, бути чутливими до коливань попиту на послуги та орієнтуватися, в першу чергу, на оперативне управління діяльністю підприємства.

Управління процесом проектування операційної системи

1. Що собою являє операційна система?

Повна система виробничої діяльності підприємства (організації) називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства (організації) по випуску продукції і наданню послуг. У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) поділу праці і сполучення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці (перетворенню) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище

Операційна система складається з трьох підсистем:

• переробної (виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв’язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

• забезпечення (не зв’язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми);

• планування і контролю (одержує інформацію з зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати переробна підсистема).

2. З яких основних елементів складається операційна система? Як вони взаємодіють?

Метою проектування будь-якої операційної системи є максимізація ефективності, тобто одержання максимального ефекту від використання на одиницю використаних ресурсів. Під ефектом для операційної системи розуміється ступінь досягнення поставлених перед системою цілей, у якості яких може виступити ряд необхідних властивостей.

Для однієї конкретно спроектованої операційної системи групи її властивостей є взаємозалежними і змінюються узгоджено. Виходить, що у загальному випадку у разі, коли п < т, досліджувані групи властивостей можуть бути оцінені одним синтетичним окремим критерієм. Відомо, що операційну систему з заданими властивостями можна побудувати лише тільки на масі елементів і відносин між ними. A для досягнення необхідних і бажаних властивостей в операційну систему необхідно докласти деякий «обсяг» різнорідних ресурсів (матеріальних, трудових тощо) необхідних для реалізації елементів і відносин (зв’язків) між ними.

3. Наведіть приклад, коли зміна умов зовнішнього середовища призводить до зміни функцій операційної системи

Стратегія операційної системи є однією зі складових частин загальної стратегії підприємства. Специфіка стратегії операційної системи полягає в: об’єкті керування; процедурах формування стратегічних пріоритетів; організаційній побудові стратегії операційної системи. Стратегія операційної системи не може бути головним чинником у виборі цілей і пріоритетів бізнесу. Вона має, певним чином, допоміжний характер відносно загальної стратегії. Така її особливість як прив’язка до зовнішніх критеріїв завжди повинна співвідноситися з внутрішніми критеріями системи.

На відміну від загальної операційна стратегія не зв’язана безпосередньо з чинниками довгострокових змін зовнішнього середовища. Операційна стратегія вимагає, щоб вся система була розумно ізольована від випадкових коливань і хиб зовнішнього середовища.

Чинники зовнішнього середовища — довгострокові тенденції розвитку, що детермінують, бізнес — впливають на операційну систему опосередковано — через цілі і механізми загальної стратегії бізнесу.

Особлива роль операційної стратегії полягає в тому, що мінімально необхідна довгострокова стабільність функціонування операційної системи є необхідною умовою побудови загальної стратегії. Стратегія операційної системи може розглядатися як особлива зона стратегічних пріоритетів (ринкові, організаційні тощо). Операційна система не може відповідати за планування і реалізацію інновацій, істотні зміни в ринковій орієнтації фірми (хоча вона не заперечує таких процесів). Критерій успішної роботи — не інновації, а розумна стабільність. У деяких видах бізнесу інноваційна і фінансова сторони перетинаються, але це не означає відсутність згаданого вище розрізнення критеріїв.

4. Яку роль виконує підсистема забезпечення стосовно переробної підсистеми?

Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов’язану безпосередньо з перетворенням вхідних величин у вихідні результати.

Підсистема забезпечення не пов’язана прямо з виробництвом виходів, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми.

5. Охарактеризуйте призначення трансформуючої підсистеми операційної системи

Операційна система торговельного підприємства являє собою відкриту самостійну систему, органічне поєднання елементів та зв’язків якої забезпечує задоволення потреб кінцевого споживача у належному торговельному обслуговуванні, а її структура поєднує три підсистеми: підсистему забезпечення, трансформуючу підсистему й підсистему планування і контролю.

Операційний процес роздрібного підприємства — це процес, який складається з послідовних взаємопов’язаних у часі операцій щодо трансформації вхідних ресурсів у вихідні результати підприємства та поєднує такі важливі процеси, як формування інформаційної бази для закупівлі товарів, власне закупівлю товарів, процес товароруху й торговельний процес. Найменшою ланкою операційного процесу є операція, яка інтерпретується як елементарний спеціалізований вид роботи, спрямований на виконання конкретного завдання технічного, організаційного або соціального характеру.

6. Розкрийте роль підсистеми планування і контролю у забезпеченні ефективного функціонування переробної підсистеми та підсистеми забезпечення

Підсистема планування та контролю отримує від переробної системи інформацію про стан системи. Інформація надходить із мікросередовища (цілі, політика, персонал тощо) та із зовнішнього середовища (попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку техніки тощо).

Основною метою операційного менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними затратами. Завдання кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управлінська мета залишається однією для всіх: безумовне виконання заданої виробничої програми і досягнення при цьому мінімальних витрат матеріалів, праці, часу та грошових засобів.

На практиці більшість зарубіжних фірм використовує додаткові критерії оцінки та контролю своїх цілей. Типовими критеріями для оцінки промислової фірми є:

1. Кількість виготовленої продукції.

2. Видатки на матеріали, сировину, персонал тощо.

3. Утримання обладнання.

4. Якість та надійність продукту.

5. Вчасність доставки.

6. Капіталовкладення та їх окупність.

7. Гнучкість при зміні продукту.

8. Гнучкість зміни обсягів виробництва.

7. Які характерні особливості покладені в основу класифікації операційних систем? Назвіть типи операційних систем

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. По таких класифікаціях можна представити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва і сфери послуг усіх галузей народного господарства.

Стратегічне призначення кожного підприємства можна представити у виді ланцюжка “виробництво — потреби споживача” Стратегія підприємства полягає в тім, щоб за допомогою операційної системи робити продукти або надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів. Визначення того, які саме потреби беруться як мету діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг.

Відзначимо, що в області виробничої діяльності до найбільше важливим стратегічним рішенням відносяться такі: як, коли і де робити товари або надавати послуги. Вибираючи методи виробництва продукції або надання послуг, варто враховувати сумісність (вид або тип) майбутньої продукції (або послуги) із що випускається (або наданої), а також з потребами споживачів.

8. Характерні особливості одиничної та серійної операційних систем

При індивідуальному типі виробництва випуск продукції здійснюється окремими замовленнями, в одиничних кількостях.

При серійному виробництві продукція виготовляється партіями, серіями.

Масове виробництво характеризується виробництвом обмеженого числа видів продукції у великих кількостях.

Наступний крок після визначення потужності та місця розташування підприємства при створенні операційної системи — проектування самого підприємства. Це завдання зводиться до визначення конфігурації підприємства, тобто розміру і форми побудови та розташування виробничих ресурсів всередині нього, формування виробничої структури, організації виробничого процесу в часі (розрахунки тривалості виробничого циклу тощо).

Тип переробної системи	Характер товару, який виробляється
	Продукція	Об’єкт, який надає послуги
Дискретний Проектне виробництво	Будівельна	СМУ, РСУ, каменяр
Дрібносерійне виробництво	Столярна	Деревообробні комбінати, столяр
Масове виробництво	Автозаводи	Цех складання, токар-напівавтоматник
Безперервний	Нафтопереробки Вугільна	Переробний комбінат

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним.

9. Характерні особливості операційних систем масового і неперервного процессу

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів. Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто kз.о. =1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування — предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів протягом тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях переважають масові процеси, проте в окремих випадках за низької трудомісткості операцій використовуються серійні типи виробництва, наприклад на заготівельних процесах. До таких підприємств належать автомобільні, тракторні заводи, підприємства з виготовлення годинників, телерадіоапаратури та ін.

10. Наведіть приклади сфер діяльності, де застосовуються різні типи операційних систем. Обґрунтуйте свою точку зору.

Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід (за можливості) від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва. Досягається це різними способами, зокрема розширенням ринку збуту і збільшенням серій виробів, уніфікацією деталей і агрегатів особливо складних машин і приладів, запровадженням групових методів обробки тощо.

1. Зробіть порівняльну характеристику проектування у сферах виробництва та послуг

Підготовка товару до виходу на ринок полягає у вивченні реакції покупців на новий товар, визначенні для нього орієнтовної ємкості ринку. Форми та методи тестування ринку залежать від інвестицій на новий товар, ступеня ризику його впровадження на ринок, величини запланованих маркетингових витрат. Тестування має свої межі (терміни), оскільки затримка на цій стадії може привести до поразки в конкурентній боротьбі. Тестування ринку допомагає прогнозувати майбутній продаж, розробляти альтернативні плани маркетингу, виявляти недоліки нового товару. Після отримання позитивної інформації за результатами тестування приймають рішення про виробництво нового товару і появу його на ринку.

Окремо слід зупинитися на особливостях створення операційних систем у сфері послуг. В сучасних умовах господарювання в Україні проектування операційних систем зазначеної сфери не відповідає сучасним вимогам ринку, не враховує майбутніх структурних змін в економіці та не використовує досягнень сучасної економічної науки. Традиційні методи, схеми, процедури, що реалізуються при проектуванні операційних систем у сферах виробництва, не можуть повною мірою використовуватися при проектуванні операційних систем сфери послуг. Це обумовлюється рядом особливостей сфери послуг, які ускладнюють проектування:

1. Високий рівень взаємодії з клієнтом (більшість персоналу банку, лікарні контактують з клієнтом на відміну від персоналу промислового підприємства).

2. Необхідність індивідуалізації послуг (виконання індивідуальних замовлень).

В ринковій економіці ці важливі особливості формують специфіку проектування операційних систем сфери послуг, яка проявляється у наступному:

• розташування організації визначається, в основному, розташуванням клієнта (а в промисловому виробництві оцінюються альтернативні варіанти стосовно розташування споживачів, сировини, енергії, робочої сили тощо):

• високий рівень диференціації послуг, що приводить до створення великої кількості ринкових ніш та збереження конкуруючими організаціями своєї клієнтури;

• потреба клієнтів у відносно невеликих обсягах послуг;

• низькі бар’єри вступу;

• визначення потужності (пропускної спроможності) за піковим попитом;

• залежність календарного планування діяльності від поведінки споживачів (клієнтів);

• проблематичність (а часто і неможливість) створення запасів продукту в періоди низького попиту для їх використання в періоди максимального попиту;

• складність виявлення параметрів якості та розробки методів їх оцінки;

• необхідність володіння персоналом добрими навиками роботи з клієнтурою (в зв’язку з цим актуальним є питання набору та відбору кадрів, розвитку персоналу);

• наявність проблем щодо виміру ефективності роботи персоналу (падіння попиту може спричинити зниження продуктивності організації, а це не завжди є наслідком поганої роботи конкретного працівника);

• часте поєднання маркетингової та операційної функцій;

• наявність ряду місцевих регуляторів, які роблять кожний регіон по-своєму унікальним.

Проектування операційних систем з врахуванням розглянутих особливостей дозволить забезпечити ефективне їх функціонування на протязі тривалого періоду за умови постійного коригування цілей та завдань організації виходячи з умов зовнішнього середовища.

2. Охарактеризуйте сучасний рівень розвитку операційних систем

Сучасною практикою вироблені чотири групи методів управління операційними системами: організаційні, адміністративні, економічні та соціально-психологічні.

Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж якась діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.

Адміністративні методи. Їх називають також методами владної мотивації, і зводяться вони перш за все до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Ці методи широко застосовувалися на промислових підприємствах і в сфері послуг за адміністративно-командної системи управління економікою в нашій країні. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження. В умовах ринкових відносин адміністративні методи повинні витіснятися іншими групами методів.

Економічні методи. В результаті переходу до ринкових відносин адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Економічні методи передбачають опосередкований вплив на об’єкт. Виконавцю встановлюються тільки мети і загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найбільш бажані для нього шляхи їх досягнення. Проявляє ініціативу, вигідна не тільки працівнику, але і підприємству, своєчасне і якісне виконання (в окремих випадках і перевиконання) завдань всіляко винагороджуються, перш за все у вигляді грошових виплат. Таким чином, в основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

Соціально-психологічні методи. Як свідчить практика, економічні методи також досить швидко виявили обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, істотний, але не самий головний стимул у роботі. У 20-30-х роках XX ст. з’явилися соціально-психологічні методи.

3. Які фактори слід враховувати при розробці операційних систем у сфері послуг

Зазначені особливості сфери послуг обумовлюють цілу низку специфічних факторів, які необхідно враховувати при проектуванні операційної системи в цій сфері, що наведено в таблиці.

Специфічні фактори формування операційної системи у сфері послуг	Особливості проектування обслуговуючих операційних систем	Завдання при проектуванні операційних систем у сфері послуг
Високий ступінь індивідуалізації послуг	Створення системи оцінки і контролю операцій. Формування системи моніторингу змін споживчих переваг і вимог (операційна діяльність у сфері послуг дуже тісно пов’язана з маркетингом). Зміна характеристик послуг, місця та часу їх надання відповідно до вимог споживачів. Ретельний відбір фронт-лайн працівників. Розвиток комунікаційних і психоаналітичних навичок контактного персоналу	Забезпечення найвищої якості послуг. Розробка критеріїв оцінки якості послуг та ефективності операційної системи
Одночасність процесів «виробництва» і споживання послуг	Максимальне залучення споживачів до процесу надання послуг за допомогою методу самообслуговування (за умови сполучення продуктивних і непродуктивних операцій). Автоматизація частини сервісних операцій	Найповніше задоволення » пікового» попиту
Велика залежність календарного планування операцій від споживчого попиту	Розрахунок пропускної спроможності операційної системи за оптимальним рівнем попиту споживачів. Забезпечення максимальної кількості точок або пунктів обслуговування клієнтів. Розробка заходів щодо активізації продажу послуг шляхом пропонування додаткових послуг та застосування програм лояльності клієнтів	Забезпечення найбільш повного задоволення споживчих вимог. Уникнення черг і простоїв споживачів
Унеможливлення створення запасів послуг у міжсезонний період	Здійснення календарного планування процесу надання послуг з урахуванням фактору сезонності. Створення (у разі можливості) системи резервування попиту шляхом попереднього замовлення обслуговування	Уникнення простоїв та очікувань клієнтів
Висока працемісткість операцій з обслуговування	Підбір висококваліфікованого персоналу для » контактування» зі споживачами. Розробка і впровадження стандартів обслуговування клієнтів. Безперервний розвиток контактного персоналу	Підвищення професіоналізму та компетентності фронт-лайн працівників
Значна територіальна розосередженість споживачів	Переважна децентралізація виробничих потужностей	Гарантія споживачам зручності доступу до підприємства

4. В чому полягають особливості проектування потужностей та місцерозташування підприємства

Рішення щодо розміру виробничих підрозділів, їх місцезнаходження та проектування матеріально-технічних об’єктів. Матеріально-технічні об’єкти (Facilities) — це досить широкий термін, який включає заводи, фабрики, магазини, інші заклади.

Рішення про кількість та продуктивність матеріально-технічних об’єктів визначається факторами маркетингу та ефективності.

Для визначення особливостей організації виробництва встановлені єдині характеристики типів виробництва (операційних систем).

Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка виділяється за ознаками широти номенклатури, регулярності, стабільності та об’єму виробництва.

При індивідуальному типі виробництва випуск продукції здійснюється окремими замовленнями, в одиничних кількостях.

При серійному виробництві продукція виготовляється партіями, серіями.

Масове виробництво характеризується виробництвом обмеженого числа видів продукції у великих кількостях.

Для зручності розгляду питання доцільно виділити два рівні рішень про розташування підприємства: макро- та мікрорівень.

Основні чинники, що розглядаються на макрорівні:

1. Демографічні та економічні чинники, які впливають на розмір та розвиток основних ринків збуту продукції.

2. Джерела та транспортні витрати по доставці матеріалів, необхідних для функціонування операційної системи.

3. Кількість та якість трудових ресурсів.

4. Наявність достатньої кількості енергії та води.

5. Політична стабільність.

6. Податкова політика та стимулювання економічного розвитку.

7. Питання захисту навколишнього середовища.

8. Вартість земельної ділянки та будівництва.

9. Умови проживання (клімат, культура, злочинність, медичне обслуговування тощо).

До найважливіших чинників на мікрорівні відносяться:

1. Обмежувальні норми на розвиток промислової зони, сумісність із сусідніми об’єктами.

2. Об’єм транспортних перевезень у клієнтів.

3. Наявність та вартість енергопостачання та інших послуг.

4. Близькість до житлових масивів та інших об’єктів, необхідних для персоналу.

5. Місцезнаходження конкурентів, підприємств роздрібної торгівлі тощо.

Для багатьох підприємств при вирішенні питання про місце розташування домінуючим може виявитися який-небудь один чинник.

5. Дайте характеристику різних типів планіровки та наведіть приклади їх практичного застосування

Розробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування:

1. Виробнича потужність.

2. Економічна ефективність.

3. Гнучкість виробничої системи.

4. Продуктивність.

5. Надійність.

6. Ремонтопридатність.

7. Стандартизація та стабільність результатів.

8. Безпека та промислова санітарія.

9. Задоволення життєвих потреб персоналу.

Для забезпечення потрібних характеристик процесу розробник повинен здійснити вибір варіантів у таких галузях:

1. Тип переробної системи (дрібносерійне виробництво, масове виробництво, неперервний процес, проектна система, комбінація перерахованих варіантів).

2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів.

3. Виконання деяких завдань власними засобами або передача їх субпідрядникам.

4. Методи переробки.

5. Рівень механізації та автоматизації.

6. Рівень спеціалізації праці.

6. Проаналізуйте процес проектування підприємства на конкретному прикладі.

В залежності від розмірів підприємства, масштабів і типу в-ва, номенклатури і асортименту продукції, строків освоєння виробничих потужностей проектування організації в-ва складається із таких елементів:

· передпроектна підготовка

· технічний проект

· робочий проект

· впровадження.

Процес проектування підприємства складається з низки логічних, пов’язаних між собою етапів:

1. Збирання початкових даних щодо:

а) схеми планування виробничого процесу,

б) заданої продуктивності та асортименту продукції (видів діяльності), що випускається,

в) даних відносно майданчика (розмір) і будь-яких існуючих на майданчику будівель (поверхові плани, висота перекриттів, тримкість підлоги),

г) будівельних норм та інших нормативних документів з охорони праці й техніки безпеки.

2. Визначення кількості і типів виробничих ресурсів, необхідних для забезпечення заданої продуктивності (кількість одиниць обладнання, чисельність персоналу).

3. Визначення площі підлоги, необхідної для розміщення кожної виробничої дільниці, кімнат відпочинку, ремонтних служб, приміщень забезпечення.

4. Аналіз зв’язків між різними дільницями, включаючи те, які з них необхідно розмістити поряд, а які необхідно рознести.

5. Розроблення генерального компонування (за результатами етапів 3 і 4) із зазначенням усіх розмірів і місця розташування кожної виробничої і допоміжної дільниці. При цьому проробляється декілька можливих варіантів.

6. Чітке визначення точного місця кожної одиниці обладнання, меблів й інших виробничих ресурсів на кожній дільниці.

Процес проектування ведеться з урахуванням багатьох факторів і включає цілу низку компромісів. Тому звичайно за розв’язання цих питань єдиним прийнятним підходом є прагнення до «погоджувального», а не до «оптимізованого» варіанта.

Управління поточним функціонуванням операційної системи

1. Операційний процес: сутність, роль та стадії

В операційному менеджменті об’єктом управління визнано операційний процес, який розглядається як динамічна функція операційної системи. Операційний процес роздрібного підприємства — це процес, який складається з послідовних взаємопов’язаних у часі операцій щодо трансформації вхідних ресурсів у вихідні результати підприємства та поєднує такі важливі процеси, як формування інформаційної бази для закупівлі товарів, власне закупівлю товарів, процес товароруху й торговельний процес. Визначено, що найменшою ланкою операційного процесу є операція, яка інтерпретується як елементарний спеціалізований вид роботи, спрямований на виконання конкретного завдання технічного, організаційного або соціального характеру.

Специфіка проектування операційного процесу і завдань операційного менеджменту обумовлена такими галузевими особливостями сфери роздрібної торгівлі, як двоїста природа праці; високий ступінь залежності роботи підприємств від споживчого попиту та коливань потоків покупців; значний вплив на функціонування підприємств фактора сезонності споживання деяких товарів; скорочений операційний цикл руху ресурсів; високий ступінь індивідуалізації контингенту, що обслуговується, а відтак, потреб і пріоритетів споживачів.

2. Типи операційних процесів та їх ознаки

Класифікація операційних системпередбачає виділення тих чи тих їх різновидів за обраною класифікаційною ознакою. Такою ознакою можуть виступати: тип кінцевого результату операційної діяльності; широта номенклатури та асортименту кінцевого продукту; ступінь гнучкості операційної системи; ступінь дискретності перебігу операційного процесу; метод організації виробництва; спосіб управління запасами сировини або готової продукції; підхід до встановлення рівня виробничої потужності тощо.

3. Охарактеризуйте загальні принципи організації операційного процессу

Дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип пропорційності вимагає, щоб у всіх частинах виробничого процесу, у всій взаємопов’язаній ситемі підрозділів і машин була узгоджена пропускна спроможність, тобто однакова здатність виконання робіт і випуску продукції.

• Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні складних виробів, що компонуються із багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких зайняло б багато часу.

• Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень.

• Принцип безперервності вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін.

• Принцип ритмічності полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. При додержанні принципу ритмічності у рівні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції, забезпечується рівномірне завантаження робочих місць.

• Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальна реалізація цього принципу у виробництвах з важкими і шкідливими умовами пращі. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, в тому числі управління.

• Принцип гнучкості означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, пов’язаних з переходом на виготовлення іншої продукції або її модифікацією. • Принцип гомеостотичності вимагає, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.

4. Доведіть дотримання усіх основних принципів організації операційного процесу у потоковому виробництві

Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов’язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці в конкретних умовах. При проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх враховувати, але вибирати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.

5. Організація операційного процесу у просторі

Просторове розташування об’єктів у певній послідовності один за одним передбачає, що операції процесу в часі мають виконуватися в тій самій послідовності. Часові зв’язки розглядаються як відрізки (моменти) часу здійснення окремих стадій сукупного чи часткового процесу або як його проміжні чи кінцеві результати. Таким чином, часові відношення між елементами процесу пов’язані з просторовими.

Системні властивості часових зв’язків виявляються в з’єднанні речових елементів процесу в просторі і в часі таким чином, щоб функціонування елементів системи (підрозділів підприємства) забезпечувало виготовлення кінцевого продукту в заздалегідь визначений час.

6. Організація операційного процесу у часі (операційний цикл)

Під виробничим циклом розуміється календарний проміжок часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції або період від початку до закінчення якогось виробничого процесу. Тривалість виробничого циклу розраховується в одиницях календарного часу (години, дні, місяці).

Виробничий цикл як відрізок часу починається з моменту початку виробничого процесу і закінчується моментом виходу готового виробу або партії деталей, складальної одиниці. Так, для простого процесу виробничий цикл починається з запуску у виробництво заготовки (партії заготовок) і закінчується випуском готової деталі (партії деталей). Виробничий цикл складного процесу складається із сукупності простих процесів і починається з запуску у виробництво першої заготовки деталі, а закінчується випуском готового виробу або складальної одиниці.

Важливими складовими виробничого циклу є технологічний і операційний цикли, кожний з яких має свої особливості. Операційний цикл являє собою час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним циклом розуміється час виконання технологічних операцій у виробничому циклі.

Виробничий цикл виготовлення всіх видів продукції (від виготовлення заготовок, деталей до складання виробів) використовується при: розробленні виробничих програм підприємства та його підрозділів; визначенні нормальних розмірів незавершеного виробництва, побудові графіків матеріального забезпечення виробництва; оперативній підготовці виробництва; установленні термінів запуску деталей у виробництво, виходячи з термінів випуску готової продукції; випередженні в роботі цехів (дільниць), а також для здійснення контролю за діяльністю виробничих підрозділів. Таким чином, основою організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл.

Тривалість виробничого циклу залежить від: трудомісткості виготовлення готового виробу, що визначається технічно обґрунтованими нормами часу; часу виконання допоміжних операцій; часу природних процесів; тривалості перерв у виробничому процесі; кількості предметів праці, які одночасно запускаються у виробництво (розміру партії); виду руху оброблюваного предмета по операціях виробничого процесу.

7. Структура операційного циклу

Структура циклу виготовлення будь-якої продукції складається з часу виробництва й часу перерв.

Час виробництва складається з тривалості виконання технологічних операцій (Ттех); допоміжних операцій: підготовчо-завершальних (tпз), транспортно-складських (tт), контрольних (tк); природних операцій (tпр).

Час перерв ділиться на перерви в робочий час і в неробочий час. Останні так звані регламентовані перерви (між змінами, на обід, святкові та вихідні дні). Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, міжопераційного (tмо), міжцехового (tмц) і міжзмінного очікування.

Перерви партіонності виникають під час оброблення деталей партіями, коли кожна деталь, що надходить на робоче місце у складі партії аналогічних деталей, пролежує двічі: один раз до початку оброблення, а другий раз до закінчення оброблення всієї партії перед її транспортуванням на наступну операцію. Ці перерви розраховуються разом із тривалістю технологічних операцій і складають операційний цикл (То).

Перерви міжопераційного очікування виникають через неузгодженість тривалості суміжних операцій технологічного процесу, що зумовлює простої предметів праці до моменту звільнення робочих місць (устаткування) для проходження обробки на черговій операції.

Перерви міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення деталей, що входять до одного комплекту. Їх іноді називають перервами очікування комплектації, вони можуть бути внутрішніми та міжцеховими. Як правило, такі перерви виникають під час переходу продукції від однієї стадії виробництва до іншої або з одного цеху в інший. Тривалість цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно-виробничого планування.

Перерви в неробочий час зумовлені режимом роботи підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, а також перерв на обід.

Перерви також бувають вимушеними з таких причин: незадовільна організація виробництва на даному підприємстві (неналежна організація робочих місць, невчасна подача матеріалів або інструменту, низька якість технічної документації або затримка її підготовки, недоліки ремонту); випадкові обставини, наприклад, затримка надходження матеріалу від постачальника, вимикання електроенергії, аварії устаткування, брак деталей і т. д.

8. Охарактеризуйте напрями спеціалізації, за якими відбувається формування структурних підрозділів. Наведіть приклади.

Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв’язки, рівні і повноваження. Елементами ОСУ можуть бути як окремі працівники (керівники, фахівці, службовці), так і служби чи органи апарату управління, в яких зайнята та чи інша кількість спеціалістів, що виконують визначені функціональні обов’язки. Є два напрямки спеціалізації елементів ОСУ:

1) у залежності від складу структурних підрозділів організації виділяються ланки структури управління, що здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.;

2) виходячи з характеру загальних функцій, виконуваних у процесі управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організують виробництво, працю і управління, що контролюють всі процеси в організації.

Відносини між елементами структури управління підтримуються завдяки зв’язкам, котрі прийнято поділяти на горизонтальні та вертикальні. Перші носять характер узгодження і є однорівневими. Другі — це відносини підпорядкування. Необхідність у них виникає при ієрархічності побудови системи управління, тобто при наявності різних рівнів управління, на кожнім з котрих переслідуються свої цілі.

1. Система і процес контролю. Традиційні засоби контролю

Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають. Контроль може бути спрямований як на окремий вид діяльності організації, так і на всю їх сукупність.

На практиці системи контролю мають тенденцію змінюватись залежно від ступеня використання їх на різних рівнях управління. Наприклад, системи фінансового контролю є первинним контрольним механізмом, який використовують менеджери найвищого рівня, тому що такі системи належать до загального фінансового «здоров’я» організації. Менеджери середнього рівня також зацікавлені в контролюванні фінансових справ, оскільки вони мають вплив на їх поле діяльності. З іншого боку, менеджери середнього і нижнього рівнів використовують в основному бюджетний контроль, оскільки їх робота полягає у тому, щоб управляти організаційною діяльністю так, щоб різні бюджети були виконані і не було перевитрат. Однак менеджери високого рівня мають можливість контролювати загальне дотримання і бюджету, а також те, як реальний бюджет відрізняється від запланованого, якщо це торкається якості. Хоча цей контроль переважно знаходиться в компетенції менеджерів нижнього рівня, де безпосередньо виробляється продукція і де кожне їх рішення впливає на якість продукції та послуг. Менеджери середнього та вищого рівнів можуть також бути зацікавлені в одержанні інформації про те, у яких напрямах змінюється якість, хоча вони беруть меншу участь безпосередньо в управлінні процесом виробництва. Таким чином, контроль товарно-матеріальних запасів входить в обов’язки менеджерів нижчого та середнього рівнів, хоча вищий менеджер може використовувати деякі показники для оцінки витрат.

Кожна система контролю акцентує увагу на різних питаннях залежно від того, наскільки важливий контроль до, під час або після процесу виробництва продукції чи надання послуги. Фінансові системи контролю мають тенденцію проводити контроль після закінчення виробництва, тому що дані про фінансовий стан підприємства оцінюються і підсумовуються в кінці повного звітного періоду. Хоча це дуже пізно для того, щоб вносити зміни в певний процес, ці дані можуть бути корисними для корекції планів, які, в свою чергу, впливатимуть на результати діяльності майбутніх періодів. Навпаки, контроль бюджету частіше здійснюється під час процесу виробництва, тому що його використовують для регулювання робіт, які ще знаходяться в процесі виконання. Це необхідно для того, щоб запланований рівень бюджету було виконано. Якщо бюджет розглядають у кінці певного періоду року, бюджетний контроль стає більш схожим на контроль, який здійснюється після того, як виробничий процес завершився. А що стосується контролю якості, то він має бути поточним, оскільки проводиться під час фактичного виробництва для того, щоб визначити, чи задовольняє продукція або послуга вимоги стандартів якості. Якщо контроль не здійснено під час виробництва, коли матеріали можуть бути допущені до виробництва, або не допущені, якщо їх забраковано, він буде входити до категорії перевірок, які проводяться після завершення виробничого процесу. Контроль товарно-матеріальних запасів проводиться до початку виробничого процесу, тому він дає гарантію, що матеріали і продукція будуть наявні, коли виникне в них потреба.

2. Функції, завдання і основні вимоги оперативного управління операційною діяльністю

Завдання оперативного управління в-вом:

· Деталізація і розподіл виробничої програми і інших показників плану економічного розвитку по місцю і часу їх виконання

· Розробка прогресивних календарно-планових нормативів

· Забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, оснасткою, інструментом

· Складання графіків руху предметів праці в часі і просторі і доведення їх до виконавців

· Координація роботи цехів, участків, бригад, робочих місць

· Контроль і регулювання ходу в-ва.

Вирішення всіх цих завдань забезпечує чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства і рівномірний випуск продукції.

3. Види оперативного управління операційними системами

Основний зміст оперативного управління виробництвом полягає в конкретизації плану випуску продукції в часі і просторі, безперервному контролі і регулюванні його виконання.

У системі оперативного керування виділяють кілька фаз:

· планування

· облік

· контроль

· аналіз

· регулювання

· диспетчеризація

Під час планування для кожного підрозділу підприємства уточнюють обсяг і номенклатуру продукції, яку потрібно випустити в заданий період. Головна задача оперативного плану полягає у забезпеченні чіткої, погодженої роботи усіх підрозділів підприємства.

Для цього у процесі ОП показники тактичного плану (виробничої програми) деталізуються в просторі (по виробництвах, цехах, робочих місцях) і в часі (установлюються завдання на декаду, добу, зміну, годину). Плани доводяться до безпосередніх виконавців, і організується їх виконання.

4. В чому полягає призначенння диспетчеризації

Диспетчеризація — це система безперервного контролю й оперативного регулювання ходу виробництва з метою забезпечення виконання плану відповідно до розробленого календарного графіка.

Головна функція диспетчеризації — постійний контроль за відхиленнями та ліквідація їх наслідків.

Для повного і достовірного відображення ходу виконання робіт організують оперативний облік. Він забезпечує своєчасне, повне та достовірне відображення ходу виконання робіт та операцій, руху напівфабрикатів, деталей та виробів кожним виробничим підрозділом підприємства.

5. Охарактеризуйте принципи, що лежать в основі функціонування системи управління матеріальними ресурсами

Промислові підприємства в даний час оснащені сучасною обчислювальною технікою, за допомогою якої стає можливим моделювання матеріальних потоків з урахуванням впливу різних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, а також розробка систем управління матеріальними ресурсами.

Існують основні принципи формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами: самостійність підприємств-постачальників і підприємств споживачів у використанні матеріальних ресурсів; саморегулювання; ресурсозбереження; комплексність; оперативність; сприйнятливість до науково-технічного прогресу і ін.

Перераховані принципи повинні діяти одночасно, тому що вони визначають умови рівноважного стану й ефективного функціонування системи.

6. Охарактеризуйте роль та функції запасів

Запаси підрозділяються на товарні й виробничі.

Виробничі запаси — частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання.

До виробничих запасів відносять сировина, матеріали, що надійшли до споживачів, але ще не використані й не піддані переробці.

Товарні запаси — частина сукупних запасів, що перебуває в підприємств-виготовлювачів у вигляді готової продукції й у каналах сфери обігу (запаси у дорозі та запаси на підприємствах торгівлі).

Товарні запаси підрозділяються на запаси засобів виробництва й запаси предметів споживання.

За функціями запаси підрозділяють на наступні види:

· поточні (циклічні) запаси, створюються протягом середньостатистичного виробничого періоду, або запаси обсягом в одну партію;

· резервні (страхові, буферні) запаси — запаси для компенсації випадкових коливань попиту або пропозиції, а також спекулятивні запаси, створені на випадок очікуваних змін попиту або пропозиції;

· автономні запаси, створені для здійснення діяльності в кожному зі сполучних пунктів процесу з відносною незалежністю друг від друга.

За місцем розміщення поділяють на наступні види:

· складські запаси — запаси розміщені на складах

· перехідні (технологічні, транзитні) запаси: рухаються з однієї частини логістичної системи в іншу

7. Дайте характеристику незалежного попиту та систем управління запасами з залежним попитом

Ефективність системи управління запасами залежить від виду попиту на конкретний тип запасів. Теорія менеджменту виділяє залежний і незалежний попит.

Предмет має залежний попит, якщо його використання прямо пов’язане з планами виробництва інших виробів. Цей вид попиту існує, в основному, на матеріали та комплектуючі вироби, що використовуються при виробництві продукції.

Предмет користується незалежним попитом, якщо попит на нього не зумовлюється планами виробництва інших виробів. Прогнозувати його значно важче, ніж залежний попит.

8. Дайте характеристику залежного попиту та систем управління запасами із незалежним попитом

Система управління запасами при залежному попиті на продукцію має можливість чітко планувати потреби виробництва в матеріальних ресурсах, оскільки в цій ситуації основою планування є план виробництва. Метою такого планування матеріальних потреб є забезпечення виробничого процесу лише тим, що безпосередньо необхідне для виконання планів поточного періоду.

Система управління запасами при залежному попиті реалізує два підходи: фіксована кількість продукції та фіксований час.

У системах з фіксованою кількістю продукції постійно контролюється рівень запасів. У момент падіння кількості запасів нижче від встановленого рівня видається замовлення на поповнення запасів, причому замовляється завжди одна й та ж кількість виробів. Отже, фіксованими величинами в цій системі є рівень запасів, при якому повторюється замовлення, та кількість замовлених виробів. Система управління запасами за фіксованою кількістю продукції є ефективною за таких умов:

· висока питома вартість виробів, що постачаються;

· високі витрати зберігання матеріально-технічних запасів;

· високий рівень збитків у випадку відсутності запасів;

· скидка у ціні залежно від замовленої кількості;

· відносно непередбачений або випадковий характер попиту.

9. За яких умов можливе застосування системи «Канбан» на вітчизняних підприємствах?

У системі «Канбан» деякі зміни плану не позначаються на виробництві, оскільки план формується на кожен день. Коливання, звичайно, можливі, але в певних межах, у разі виходу за які система починає давати збої. Межа міцності системи сягає ± 10 % попередньо збільшеного плану. Більш глибокі зміни, скажімо, внаслідок сезонних коливань, потребують вжиття певних заходів. Зокрема, виникає потреба не тільки в перестановці робітників, а й у зміні їх кількості. Якщо традиційна система планування функціонує за принципом «виштовхування» раніше визначеної партії деталей чи вузлів на наступні операції і не реагує на те, потрібні вони там фактично і в такій кількості та в даний час чи ні, то система «Канбан» — за протилежним принципом. Ритм праці, кількість і номенклатура деталей, що перебувають у виробництві, визначаються не заготівельною ланкою, а випускними лініями кінцевого складання. «Вхід» і «вихід» у системі ніби помінялися місцями. Якщо в традиційній системі на «виході» отримують тільки те, що було на «вході», то в «Канбані» у виробництво «входить» тільки те, що потрібне на «виході». З ліній кінцевого складання по всьому технологічному ланцюгу передаються вимоги на «вхід». Інформація йде з «попередженням». Як правило, застосовуються два види карток «Канбан». Спочатку всі працівники інформують одне одного про планове замовлення, а потім — про фактичну операцію. Картка замовлення визначає, скільки і яких деталей треба виготовити з урахуванням найближчої зміни програми виробництва. За допомогою картки відбору попередня виробнича ланка інформується про те, скільки і яких виробів її споживач фактично одержав. Серед інших особливостей такого планування слід відмітити те, що диспетчеризація виробничого процесу ґрунтується на горизонтальних зв’язках по всьому технологічному ланцюгу, а не за пірамідою, характерною для традиційного планування.

Отже, такий підхід вимагає серйозного зламу всіх організаційних відносин і дає змогу перейти до якісно нового рівня виробничого планування. Так, у компанії «Тойота» (Японія) для всіх підрозділів розробляються тільки підвищені плани на місяць, а їх деталізацію не тільки по декадах і днях, а й по годинах здійснюють самі робітники, використовуючи картки «Канбан».

Як бачимо, «Канбан», на противагу «штовхаючій» системі, і ніби «витягує» вироби з попередньої ланки на наступну обробку. Причому, якщо штовхати можна все, що вироблено, то «тягнути» — тільки те, що реально потрібне, і тільки тоді, коли в цьому виникає потреба. Робота за цією логістичною системою сприяє зменшенню заділів, зводить до мінімуму обсяг товарно-матеріальних цінностей у запасах і, насамкінець, до зменшення незавершеного виробництва.

10. Характеристика, переваги та недоліки системи управління операційною системою «точно у термін»

Найбільш розповсюдженою у світі логістичною концепцією є концепція “точно у термін” (just-in-time, JIT), яку ще називають концепцією “0 запасу”.

З логістичних позицій концепція “точно у термін” ґрунтується на організації постачання без будь-яких обмежень щодо вимоги мінімуму запасів, де потоки матеріальних ресурсів ретельно синхронізуються з потребою у них, яка задається виробничим розкладом випуску готової продукції. Подібна синхронізація досягається координацією двох логістичних сфер-постачання і виробництва.

Система постачання “точно у термін” – це система організації постачання, яка ґрунтується на синхронізації процесів доставки матеріальних ресурсів у необхідній кількості й на той момент, коли ланки логістичної системи їх потребують, з метою мінімізації витрат, пов’язаних із створенням запасів.

Впровадження концепції “точно у термін” має свої позитивні та негативні сторони. Її перевагами є:

— скорочення запасів на всіх стадіях логістичного циклу;

— скорочення складських площ;

— висока пропускна здатність;

— активна участь і підвищена мотивація працівників;

— високий прибуток і продуктивність логістичної системи;

— висока якість обслуговування;

— висока гнучкість логістичної системи;

— своєчасна доставка.

До недоліків системи “точно у термін” слід віднести:

— низькі запаси роблять будь-які збої в роботі логістичної системи критичними;

— введення системи може вимагати великих змін, яких важко досягнути на практиці.

11.Опишіть переваги та недоліки системи планування матеріальних потреб виробництва (MRP)

Однією з найбільш популярних у світі логістичних концепцій, на основі якої розроблено і функціонує велика кількість мікрологістичних систем, є концепція «планування потреб/ресурсів” (requirements/resource planning, RP). Концепцією RP часто протиставляють логістичній концепції «точно у термін”, маючи на увазі, що на ній (на відміну від ЛТ- підходу) базуються логістичні системи «штовхаючого” типу.

Практичні застосування, типові для систем MRP, наявні в організації виробничо-технологічних процесів разом із закупівлями матеріальних ресурсів. Відповідно до визначення американського дослідника Дж. Орліскі, одного з головних роз робітників системи MRP I, система «планування потреби в матеріалах (система MRP) у вузькому значенні складається з ряду логічно пов’язаних процедур, вирішальних правил і вимог, які переводять виробничий розклад у «ланцюжок вимог”, що синхронізовані у часі, а також запланованого покриття цих вимог для кожної одиниці запасу компонентів, необхідних для виконання розкладу… Система MRP переплановує послідовність вимог і покриття внаслідок змін або у виробничому розкладі, або в структурі запасів, або в характеристиках продукту”.

Системи MRP оперують матеріалами, компонентами, напівфабрикатами та їх частинами, попит на які залежить від попиту на специфічну готову продукцію. Хоч сама логістична концепція, закладена в основу4 системи MRP I, сформована досить давно (із середини 1950-х років), але тільки з появою швидкодіючих комп’ютерів її вдалося реалізувати на практиці. У той же час революція в мікропроцесорних та інформаційних технологіях стимулювала бурхливий ріст різноманітних застосувань систем MRP у бізнесі.

Однак мікрологістичні системи, які ґрунтуються на MRP-підході, мають ряд недоліків і обмежень, основними серед яких є:

— значний обсяг обчислень, підготовки і попередньої обробки великого обсягу вихідної інформації, що збільшує тривалість виробничого періоду і логістичного циклу;

— зростання логістичних витрат на обробку замовлень і транспортування за умови прагнення фірми зменшити рівень запасів або перейти на випуск готової продукції в малих обсягах з високою періодичністю;

— нечутливість до короткочасних змін попиту, тому що вони ґрунтуються на контролі і поповненні рівня запасів у фіксованих точках проходження замовлення;

— значна кількість відмов у системі через її велику розмірність і перевантаженість.

Ці недоліки накладаються на загальний недолік, властивий всім мікрологістичним системам «штовхаючого” типу, до яких належать і системи MRP І, а саме: недостатньо строге відстеження попиту з обов’язковою наявністю страхових запасів.

12.Які методи сіткового планування використовуються в операційному менеджменті? В чому їх переваги та недоліки?

Сіткове планування й управління комплексом робіт передбачає спрощення ситуаційних проблем, що не вступає у протиріччя з методологією вироблення управлінських рішень, а є одним із найважливіших її принципів. СПУ передбачає реалізацію таких положень:

— застосування ситуаційного підходу до процесів управління;

— створення сіткової моделі й сіткового графіку;

— визначення параметрів: подій, робіт і шляхів сіткових графіків;

— запровадження лінійного (календарного) графіка виконання робіт і графіка зайнятості виконавців;

— визначення критеріїв оптимізації й обмежень у плануванні;

— застосування методів оптимізації сіткових моделей.

СПУ передбачає загальну постановку завдання, що відбиває типову управлінську ситуацію, а також наявність індивідуальних варіантів вихідних даних, які характеризують конкретний зміст і шляхи вирішення проблеми (додатки 1, 2, 3, 4).

Сіткове планування й управління базується на стандартних процедурах щодо раціонального вирішення проблеми з такою логічною послідовністю: теоретичне раціональне вирішення проблеми, визначення обмежень й критеріїв прийняття рішення, оцінка альтернатив, обрання конкретного рішення.

Процес складення сіткових графіків і варіантів планів здійснюється у такій послідовності:

— розробка вихідного варіанта сіткового графіка виконання робіт;

— розрахунок параметрів подій і робіт сіткового графіка;

— визначення першого варіанта календарного плану виконання робіт;

— проведення аналізу оптимальності вихідного варіанта плану;

— проведення оптимізації першого варіанта плану виконання робіт;

— розрахунок вартісної оцінки варіантів оптимізованого плану. Розробка вихідного варіанта сіткового графіка виконання робіт є одним із найвідповідальніших моментів у сітковому плануванні й управлінні.

Основними елементами сіткового графіка є робота, подія, шлях.

Менеджмент якості та управління продуктивністю операційної діяльності

1. Що Ви розумієте під якістю? Під впливом яких факторів формується якість?

Якість — це сукупність властивостей і характеристик продукції, які надають їй здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.

Якість продукції тісно пов’язане з споживною вартістю — здатністю товару задовольняти певні потреби. Воно характеризує міру споживчої вартості, ступінь її придатності і корисності, тобто кількісне задоволення суспільної потреби у продукції.

У сучасних умовах якість продукції в значній мірі формується під впливом таких основних факторів:

сприйнятливості підприємств до оперативного використання (впровадження) останніх досягнень науково-технічного прогресу;

вивчення вимог ринку (внутрішнього і особливо міжнародного), потреб різних категорій споживачів;

інтенсивного використання «людського фактору» через навчання (робітників і керівників), систематичного підвищення кваліфікації, матеріальної та моральної мотивації працівників.

2. Охарактеризуйте показники якості товарів

З урахуванням цих факторів для забезпечення заданого рівня якості продукції на підприємствах створюються спеціальні системи (відповідні структури, організаційні методи, процедури, процеси і т. п.). Під забезпеченням якості продукції розуміється сукупність планованих і систематично проведених заходів, необхідних для створення впевненості в тому, що продукція задовольняє певні вимоги до якості.

Необхідно зазначити, що вимоги до якості продукції визначаються тим значенням, яке в першу чергу воно має для споживача. Це добре ілюструє принцип, широко відомий на практиці, — «немає начальства важливіше споживача». Досвід передових корпорацій різних країн свідчить про те, що забезпечення високого рівня якості продукції підпорядковується вся управлінська діяльність. Якість оголошується головною метою фірми, перетворюється на «спосіб життя» всіх працівників, стає їх природної та повсякденній турботою. Менеджери всіх рівнів мають усвідомити, що забезпечення високої якості продукції необхідно не саме по собі, а як засіб вирішення найбільш актуальних проблем підприємства — досягнення високих фінансових показників, зниження витрат, зменшення кількості виробничих конфліктів і т. п.

Якість продукції, ступінь її придатності задовольняти потреби певної оцінюються системою показників. Вони являють собою кількісну характеристику споживчих властивостей продукції. Їх кількість залежить від призначення. Розрізняють одиничні, комплексні та інтегральні показники.

Одиничний показник якості відноситься тільки до одного зі споживчих властивостей продукції, наприклад безвідмовність автомобіля, октанове число бензину, смак продукту харчування.

Комплексний показник характеризує кілька властивостей продукції. Так, комплексний показник якості продуктів харчування враховує такі властивості, як смак, аромат, структура, консистенція, колір, зовнішній вигляд, форма і т.д., і визначається шляхом експертної оцінки кожного властивості і коефіцієнтів його вагомості.

3. Які методи оцінки якості використовуються у практичній діяльності підприємств

На практиці досить широко застосовується показник «рівень якості продукції». Це відносна характеристика якості, отримана шляхом порівняння його показників з будь-якими базовими (вихідними) показниками, тобто з раніше випускалися на даному підприємстві або аналогічними виробами інших виробників.

Показник «світовий рівень якості» встановлюється шляхом порівняння базових показників з кращими закордонними чи вітчизняними аналогами, тобто з виробами того ж виду, що й порівнювати, що володіють сходностью конструкції і принципів дії, спільністю функціонального призначення, умов застосування та ін

Розрізняють такі методи оцінки рівня якості продукції:

· диференціальний — використовуються одиничні показники якості продукції;

· комплексний — використовуються комплексні показники;

· змішаний — використовуються і поодинокі, і комплексні показники.

Оцінка рівня якості продукції необхідна для планування найбільш ефективних напрямків поліпшення якості, для розробки стратегії утримання і розширення товарного ринку, що випускається.

4. Охарактеризуйте методи вдосконалення якості

Ряд керівних принципів, які необхідно враховувати при проектуванні та побудові системи управління якістю на будь-якому підприємстві:

зробіть так, щоб прагнення до вдосконалення товару або послуг стало постійним. Ваша кінцева мета — бути конкурентоспроможним, залишитися в бізнесі і забезпечити робочі місця. Чи не відступайте від досягнення твердо встановлених виробничих цілей в області поетапного і постійного поліпшення продукції і послуг;

застосовуйте нову філософію якості (підприємництва), щоб домогтися стабільності роботи підприємства;

зрозумійте, що для досягнення якості немає необхідності в суцільному контролі;

постійно удосконалюйте систему виробництва та обслуговування з метою підвищення якості та продуктивності, а також зниження витрат;

створіть систему підготовки кадрів на робочих місцях;

створити систему ефективного керівництва, а не нагляду;

використовуйте ефективні методи спілкування між людьми, виключивши страх і недовіру;

припиняйте практику гасел, проповідей і «мобілізації мас»;

припиняйте практику виділення виробничих потужностей на основі жорстких нормативів;

усувайте перешкоди, які позбавляють працівника права пишатися своєю роботою;

ясно визначити обов’язки та відповідальність керівників усіх рівнів за постійне поліпшення якості продукції та послуг.

5. Охарактеризуйте різні підходи до менеджменту якості

Розуміння управління якістю за останні півстоліття у світовій практиці зазнало істотні модифікації. Так, у 30-50-х роках XX ст., Коли в управлінні панували раціоналістичні підходи зі ставкою на адміністративний контроль, функція контролю якості продукції, по-перше, була відокремлена від безпосереднього виробництва і, по-друге, сама якість визначалося відповідними стандартами і нормативами підприємств, рівнем дефектів і шлюбу.

Пізніше, в 50-60-х роках, у визначенні якості все більше стали враховуватися орієнтація на ринок і задоволення визначених потреб. Продукція, що відповідає внутрішнім стандартам і нормативам, але не знаходить попиту у споживачів, стала все більше розглядатися через призму зовнішньої (ринкової) оцінки її якості.

Нарешті, у 70-х і особливо в 80-х роках при ще більшій орієнтації на споживача і підвищення ролі нецінових факторів конкуренції висока якість всієї роботи стало однією з основних стратегічних установок підприємств, покликаних забезпечити їх довгостроковий розвиток.

В даний час якість стала ключовим словом у лексиконі керівників багатьох корпорацій на Заході. Поняття «якість продукції» передовими фірмами трактується дуже широко — крім тривіального контролю за зниженням дефектів воно включає в себе постійну перевірку відповідності специфікації на товар запитам і смакам споживачів, безперервне спостереження за продукцією конкурентів, організацію сервісного обслуговування та ін. При цьому треба врахувати, що забезпечення високого рівня якості не зводиться просто до контролю за дотриманням стандартів, а стає пріоритетним завданням практично для всіх рівнів і функціональних сфер управління. Саме такий підхід, що виразився в створенні систем «тотального контролю якості», характерний для провідних корпорацій Заходу.

6. Як здійснюється організація контролю за якістю продукції на підприємстві? Які засоби контролю можуть бути використані на підприємстві?

Особливе місце в системі управління якістю продукції займає технічний контроль. Він являє собою систему методів, засобів та заходів, в результаті яких ідентифікується якість готової продукції, напівфабрикатів і сировини вимогам стандартів і міжцехових нормативами, а також забезпечується вироблення високоякісної продукції у відповідності з цими нормативними документами та стандартами.

Завдання технічного контролю:

· встановлення якості готової продукції;

· попередження впливу випадкових і суб’єктивних факторів на якість продукції;

· забезпечення дотримання заданого технологічного режиму.

Функції технічного контролю виконує служба технічного контролю підприємства, яка може включати в себе відділ технічного контролю, центральної лабораторії, лабораторії цехів, групи контролю та ін.. Служба технічного контролю підпорядковується безпосередньо директору підприємства.

На підприємствах технічний контроль здійснюється за двома напрямками: контроль якості сировини, напівфабрикатів та готової продукції; контроль параметрів технологічного режиму.

Технічний контроль охоплює всі стадії виробництва і повинен бути профілактичним, оперативними, точним, обов’язковим. При його організації необхідно визначити вид контролю (попередній, проміжний, остаточний), форму (лабораторний, інструментальний, візуальний), методи (суцільний, вибірковий), частоту (періодичність), органи контролю, документацію з контролю та економічні санкції при недотриманні стандартів і норм.

7. Назвіть основні показники результативності функціонування операційних систем

Одна із необхідних систем функціонування операційного менеджменту є система управління матеріально-технічним забезпеченням. Вона значною мірою відображає початкову стадію технологічного процесу — це виробництво та постачання необхідних матеріалів, запасів сировини та напівфабрикатів — вхідні інформаційного процесу.

До обов’язків матеріально-технічного забезпечення входить своєчасна доставка в операційну систему підприємства усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, технологічного обладнання, інструментів, транспортних засобів, палива, тепло-електроенергії, води, тощо) в обсягах необхідних для нормального функціонування операційного процесу по виробництву необхідної продукції.

На вибір форми постачання операційної системи можуть впливати різноманітні фактори. Залежно від цих факторів, операційна система забезпечує себе ресурсами через товарносировинні біржі, аукціони, різні посередницькі підприємства і власним виробництвом комплектуючих виробів та інше.

Одним з основних показників, від яких залежить продуктивність організації, є конкурентноздатність. Конкурентноздатність — це виражена компетентність організації, її вміння роботи щось краще від конкурентів.

Інші показники, від яких залежить продуктивність організації, є операційна ефективність та стратегія — дві важливі компоненти для досягнення найкращих результатів, що, зрештою, є головною метою багатьох компаній.

Операційна ефективність (operational effectiveness) означає ведення виробничої діяльності у спосіб, більш ефективний, ніж той, що використовують конкуренти. Операційна ефективність включає продуктивність, однак не обмежується нею. Про операційну ефективність можна говорити, коли компанія, скажімо, ефективніше використовує свої ресурси, зменшує відсоток браку або частіше викидає на ринок новинки. І навпаки, стратегічне позиціонування (strategic positioning) означає ведення виробничої діяльності, відмінної від тієї, яку використовують конкуренти, або ведення подібної виробничої діяльності у принципово інший спосіб.

8. Який взаємозв’язок існує між показниками продуктивності та економічності операційної діяльності?

Відмінності в операційній ефективності компаній є дуже глибокими. Деякі компанії можуть використовувати свої ресурси ефективніше, ніж інші, оскільки не роблять зайвих операцій, деякі вдаються до прогресивніших технологій, краще мотивують своїх працівників чи оптимізують окремі ланки виробничого процесу. Такі відмінності в операційній діяльності є чи не основною причиною відмінностей у рентабельності компаній-конкурентів, тому що вони безпосередньо впливають на рівень витрат, а відтак визначають рівень рентабельності.

Постійне покращення операційної діяльності є необхідним для досягнення вищої рентабельності. Однак це не завжди є достатнім. Приклади компаній, що успішно конкурували, засновуючись на операційній ефективності впродовж тривалого часу і залишаючись попереду своїх конкурентів, є нечисленними. Це пояснюється тим, що конкуренти можуть досить швидко копіювати управлінські техніки, нові технології, перебирати вдосконалені фактори виробництва та прогресивні прийоми задоволення споживчих потреб. Найзагальніші рішення — ті, які можуть бути використані в ординарних ситуаціях — копіюються найшвидше. Процес копіювання новітніх операційних технік прискорюють радники-консультанти.

9. Показники результативності функціонування операційних систем, завдання менеджера щодо оцінки результативності операційної системи

Завдання будь-якої операції — зробити ресурси продуктивними.

Продуктивність — це комплексна характеристика діяльності організації, яка включає всі зусилля, що вкладаються підприємством у виробництво. Продуктивність підприємства означає баланс між всіма факторами виробництва, який дає максимальне виробництво продукції при мінімальних затратах. Продуктивність — це ринкова вартість виходів, поділена на ринкову вартість входів.

Чейз визначив продуктивність як співвідношення дієвості та економічності організації, або це ж співвідношення цінності для споживача до витрат виробника.

Єдиної методики оцінки продуктивності організації, а отже, діяльності її операційних менеджерів не існує, але є різні метоли ви значення продуктивності.

Одним з основних показників, від яких залежить продуктивність організації, є конкурентноздатність. Конкурентноздатність — це виражена компетентність організації, її вміння роботи щось краще від конкурентів.

Інші показники, від яких залежить продуктивність організації, є операційна ефективність та стратегія — дві важливі компоненти для досягнення найкращих результатів, що, зрештою, є головною метою багатьох компаній.

Операційна ефективність (operational effectiveness) означає ведення виробничої діяльності у спосіб, більш ефективний, ніж той, що використовують конкуренти. Операційна ефективність включає продуктивність, однак не обмежується нею. Про операційну ефективність можна говорити, коли компанія, скажімо, ефективніше використовує свої ресурси, зменшує відсоток браку або частіше викидає на ринок новинки. І навпаки, стратегічне позиціонування (strategic positioning) означає ведення виробничої діяльності, відмінної від тієї, яку використовують конкуренти, або ведення подібної виробничої діяльності у принципово інший спосіб.