Вступ

Комерційний бізнес виступає невід’ємною ланкою сучасної ринкової економіки. Хоча сам термін «комерційний бізнес» є порівняно новим в українській економічній літературі, маємо чимало досліджень, що присвячені загальним питанням розвитку комерційного бізнесу, зокрема торговельно-сервісних підприємств. Однак варто більш детального наголосити, що в   умовах перехідних економічних систем становлення комерційного бізнесу та його розвиток тісно пов’язаний із реформуванням відносин власності.

Індивідуальне підприємство є особистою власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність за власну діяльність. Використання найманої праці на таких підприємствах не враховується. Сімейне підприємство засновується на сімейній власності і використанні праці членів однієї родини, що проживають спільно. За цієї форми діяльності використання найманої праці також забороняється.

У той час, як підприємства одноосібного володіння та партнерські товариства відрізняються простотою створення, незначними витратами на організацію бізнесу, швидкістю втілення управлінських рішень, (відносною) концентрацією прибутку та цільовим характером його використання, що обумовлює продуктивність управління; діяльність в межах корпорацій вимагає високого рівня інтеграції всіх існуючих функцій.

Враховуючи те, що всі підприємства, незалежно від їх розміру, виду діяльності та організаційної форми, є надзвичайно складними відкритими соціо-техніко-економічними системами, пов’язаними специфічними взаємозв’язками із зовнішнім середовищем, виникає потреба в системному підході до управління ними.

1. Сутність одноосібного володіння

Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний доход і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми — дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Водночас одноосібні володіння мають деякі недоліки, які правильніше було б вважати обмеженнями. Це насамперед обмежені можливості для розширення капіталу. Збільшення обсягів виробництва відбувається за рахунок прибутку, якого може бути замало. Власники невеликих фірм часто банкрутують, не можуть розраховувати на значні кредити банків. Крім того, обмеженими є можливості «одноосібника» в управлінні виробництвом. Адже одна особа має приймати рішення з усіх виробничих, фінансових, технічних, комерційних та інших питань. Часто підприємцеві бракує компетентності, що призводить до помилкових рішень.

До недоліків одноосібного володіння можна віднести і повну відповідальність підприємця. За свої борги, кредити, збитки він відповідає не лише активами фірми, а й своїм особистим майном. Банкрутство фірми є одночасним банкрутством її єдиного власника.

Одноосібні володіння — найменш стійкі організаційні форми бізнесу. Щорічно в країнах з ринковою економікою велика частина новостворених фірм гине.

Отже, враховуючи переваги і недоліки одноосібного підприємства, можна зробити висновки, що ця форма більше підходить тим підприємцям, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик, надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де швидко можна одержати прибуток.

Як зауважив П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу.

Індивідуальний підприємець несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном — у критичних ситуаціях воно може бути конфісковане.

Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності й виробничої програми; купувати майно, набувати майнових прав, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; одержувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати прибуткового податку; здійснювати операції з валютою.

серед безлічі різноманітних характеристик підприємництва однією з основних визначають інноваційну функцію, яка полягає у генеруванні та реалізації нових ідей, запровадженні нових продуктів, виробничих технологій або форм організації бізнесу, здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Разом із недосконалим теоретичним обґрунтуванням, певна невизначеність існує і з основними учасниками реалізації стратегії інноваційного розвитку України. З одного боку, за Законом України «Про інноваційну діяльність», визначення інноваційного підприємства має конкретний кількісний вимір, оскільки такий суб’єкт господарювання повинен розробляти, виробляти і реалізувати інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг за звітний податковий період. Такі параметри більш характерні для функціонування великого бізнесу.

Аналізуючи можливості інноваційного прориву, багато вітчизняних науковців аналогічно вважають, що в сучасних економічних умовах ключову роль у цьому мають відігравати саме крупні фірми, а також об’єднання підприємців (спілки, асоціації, гільдії), а не окремі малі та середні фірми. Саме формування та діяльність потужних корпорацій, що здатні суттєво скоротити трансакційні витрати, витрати на конкурентну боротьбу, підвищити ефективність діяльності, повинно створити критичну масу зрушень в українській економіці, побудувати високоефективну національну інноваційну систему.

Дійсно, у світі інноваційна активність великих корпоративних структур є в 14 разів вищою за інноваційну активність малих промислових підприємств. Частка корпорацій у фінансуванні фундаментальних і науково-практичних досліджень та прикладних розробок у таких країнах, як: Японія, Індія, Ізраїль та інші — коливається в межах від 50 до 80 % від загального обсягу; великі інтегровані бізнес-структури займають ключові позиції у промисловості, на транспорті, у кредитно-фінансовій сфері, а також є домінуючим фактором структурних змін у базових галузях національної економіки. У Росії великі корпорації забезпечують до 85 % ВВП країни.

З іншого боку, статистика свідчить, що в Україні темпи формування потужних корпорацій, на жаль, поки що не призвели до істотних позитивних структурних змін у вітчизняному виробництві. До того ж функціонування вітчизняних бізнес-структур часто супроводжується в Україні процесами монополізації, корупцією, непрозорістю господарської діяльності, що відштовхує іноземні інвестиції, ускладнює процеси, пов’язані з доступом до іноземних ринків, та інтеграцію до світової економіки.

У зв’язку з цим актуальним залишається питання ролі малого бізнесу у формуванні інноваційної моделі економічного зростання України. Так, наприклад, однією з передумов розвитку національної інноваційної системи України, концепцію якої було схвалено в червні 2009 р., зазначено сприяння створенню інноваційних структур, орієнтованих на підтримку малого інноваційного бізнесу.

Отже, індивідуальний підприємець одноосібно приймає всі рішення щодо виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль держави (це дає змогу самостійно розподіляти прибуток), мобільність дій підприємця (це дає змогу змінювати види діяльності), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець сплачує тільки прибутковий податок).

Одноосібним володінням вважають:

• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;
• сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім’ї;
• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.

Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник:

• володіє всім прибутком підприємства;
• користується повною свободою діяльності;
• платить відносно невеликі податки. Але вона має серйозні недоліки:
• повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило);
• нестача капіталу;
• труднощі менеджменту тощо.

2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство (фірма).

Індивідуальне підприємство ґрунтується на праві власності однієї особи або сім’ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов’язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Як правило, власники одночасно є і керівниками. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу.

До переваг малого бізнесу належать:

• невелика капіталомісткість і доступність;
• оперативність на ринку (з точки зору поведінки);
• простота в організації;
• самостійність і свобода дій підприємця;
• поєднання в одній особі і власника, і працівника;
• забезпеченість конфіденційності та захищеності власної інформації;
• висока адаптованість до змінюваних умов господарювання та вимог ринку;
• відсутність бюрократизму в управлінні;
• швидка ліквідність фірми;
• поєднання професій;
• підтримання та розвиток підприємницького духу в суспільстві тощо.

До недоліків малого бізнесу належать:

• труднощі в залученні великих капіталів;
• необмежена відповідальність за боргові зобов’язання;
• недостатня ефективність менеджменту;
• невизначеність перспективи.

Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми тісно пов’язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім’ї є причиною її ліквідації.

Як правило, найбільш загальними критеріальними показниками, на основі яких суб’єкти ринкової економіки відносяться до суб’єктів малого підприємництва, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір статутного капіталу, величина активів, обсяг обороту (прибутку, доходу) тощо. Однак, найбільш застосовуваними критеріями є середня чисельність зайнятих на підприємстві працівників, щорічний обіг, отриманий підприємством, та величина активів[18, c. 24-25].

Організаційно-економічні передумови розвитку малого підприємництва в Україні, а саме:

• розвиток ринкових відносин;
• формування ринкової економіки, приватної власності на засоби виробництва;
• конвертованість грошової одиниці, розвинена фінансово-кредитна система, можливість ефективних інвестицій;
• наявність системи державних механізмів фінансової й управлінської підтримки;
• сполучення політики стимулювання малого підприємництва з національною економічною і промисловою політикою;
• відносна економічна обґрунтованість товаровиробників, що виражається в їхній економічній свободі і самостійності;
• наявність підприємницького “генотипу” (економічна культура, здатність до підприємництва, ризику, комерційні схильності й настанови);
• наявність позитивного соціального фона підприємницької діяльності (доброзичливе відношення до підприємців з боку основних верств і груп суспільства).

Малому підприємництву в Україні властиві певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності у зв’язку з неможливістю в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи вивчення кон’юнктури ринку, самоорганізації та недостатня інфраструктура; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий та середній бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

• мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;
• дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;
• низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;
• здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);
• раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;
• оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності. [7, c. 13]

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

• обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;
• відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;
• надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;
• недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;
• локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;
• низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак — конкуренція з боку великих підприємств;
• висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;
• нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;
• висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;
• недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості[10, c. 57-59].

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема — громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

Отже МСБ, який є невід’ємною структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб’єктів.

Відповідно до офіційної статистики, в Україні налічується 250 тисяч малих підприємств, на яких працює майже 2 мільйони чоловік. Однак тільки три чверті малих підприємств реально виробляють продукцію. Разом з тим, навіть такі параметри розвитку малого підприємництва, за словами Президента України, «ще не відповідають можливостям і потребам української економіки», оскільки на 1 жовтня 2008 р. на 10 тисяч жителів України припадало всього 48 малих підприємств. Що стосується обсягів, показники досить скромні: малий і середній бізнес приносить у «скарбничку» українського ВВП тільки 9% доходів. Уряд у минулому році заявив про намір у найближчі кілька років збільшити цю частку до 20%, сприяти створенню 100 тисяч нових підприємств і 1 мільйон робочих місць. Для того, щоб малий бізнес міг розвиватися, приватному підприємцю або фермеру необхідно зрозуміти: перше — чіткі і зрозумілі правила гри; друге — він повинен мати можливість нормально, під патронажем уряду і за допомогою консалтингових структур будь-яку свою ідею довести до реалізації. Мале підприємництво — це дуже чуттєвий сектор економіки, що має потребу в державній і регуляторній підтримці. Третє — доступ до фінансових ресурсів, і під невеликі відсотки. Четверте — нормальні податки. Підприємець повинен знати, що з заробленої гривні віддасть стільки, що залишок дозволить мати нормальний прибуток для розвитку виробництва і для себе, а держава при цьому не буде мати до нього претензій[5, c. 36-38].

Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.

Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об’єднуються з іншими особами.

3. Переваги й недоліки одноосібного володіння

Розпочинати бізнес можна в різних організаційних формах, серед яких виділяють три основних:

• одноосібне володіння;
• товариство;
• корпорація.

Індивідуальне підприємництво має свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, індивідуальному підприємництву властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення підприємця.

Проте, ця форма підприємництва має і деякі недоліки.

1. Досить важко залучити великі капітали, так як власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.
2. Повна відповідальність за борги. Тобто у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.
3. Відсутність спеціалізованого управління: одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. У деяких випадках це негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже далеко не всі люди здатні на це.
4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється уразі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рисунок 1).

Рис. 1. Переваги та недоліки індивідуального підприємництва

Одноосібне володіння сама проста і найбільш поширена форма організації бізнесу. Як і будь-яка інша, вона має свої переваги і недоліки. Розглянемо їх більш детально.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Слід зазначити, що поряд із загальним розвитком підприємництва в Україні за останні роки значного поширення набув розвиток одного з наймасовіших напрямків — малого підприємництва, яке регулюється на державному рівні. Одним із суб’єктів малого підприємництва є індивідуальні підприємці, тобто фізичні особи, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи [1]. На сьогодні приватне підприємництво фізичних осіб без створення юридичної особи вважають найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності. Держава обрала політику підтримки такої форми діяльності та намагається створити сприятливі умови для її розвитку. На жаль, ще не існує спеціального нормативного акта, який би встановлював правовий статус приватного підприємця. Базовим документом, що регулює порядок здійснення підприємницької діяльності фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, залишається Закон України «Про підприємництво» від 7.02.1991 р. № 698-ХІІ. Саме він визначає загальні правові економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності, встановлює гарантії свободи підприємництва та випадки її обмеження.

Очевидно, що така найпростіша форма здійснення підприємницької діяльності має не лише переваги, а й недоліки. На мою думку, їх дослідження є актуальним на сьогодні, оскільки, як уже зазначалося, фізичні особи надають перевагу саме цій формі через її зрозумілість, фінансову доступність тощо.

Переваги одноосібного володіння:

1. Легко почати і припинити бізнес (в більшості західних країн прийнята заявницька форма реєстрації одноосібних володінь.
2. Повна самостійність, свобода і незалежність (ви і тільки ви будете своїм босом).
3. Максимум спонукальних мотивів діяльності (в т.ч. моральне задоволення своєю роботою).
4. Конфіденційність діяльності (можливість добре зберігати секрети фірми).
5. Відсутність спеціальних для одноосібного володіння податків (звичайні податки на прибутки фізичних осіб).

Недоліки одноосібного володіння:

1. Необмежена відповідальність (будь-які борги і втрати в бізнесі є тільки вашими боргами, і ви повинні їх повернути, навіть якщо для цього зажадається продати ваш будинок, машину або інше майно).
2. Обмежені фінансові можливості (початківець підприємець, як правило, не має в своєму розпорядженні достатню суму грошей для початку бізнесу, а низький рейтинг одноосібного володіння, через нестійке положення малих фірм, утрудняє отримання кредитів в банках або залучення капіталів з інших джерел).
3. Труднощі в менеджменті (ви повинні бути фахівцем на всі руки -одночасно і фінансистом, і комерсантом, і бухгалтером, і постачальником).
4. Невизначеність термінів діяльності (зі смертю власника одноосібне володіння припиняє своє існування).
5. Великі фізичні і психологічні навантаження (дрібний власник, як показує практика, працює в середньому по дванадцять годин в добу шість днів в тиждень).

Переваги і недоліки одноосібного володіння
Переваги	Недоліки
Легко почати і припинити бізнес	Необмежена відповідальність
Повна самостійність, свобода і незалежність	Обмежені фінансові можливості
Максимум спонукальних мотивів діяльності	Труднощі в менеджменті
Конфіденційність діяльності	Невизначеність термінів діяльності
Відсутність спеціальних податків	Великі фізичні і психологічні навантаження

 

Також слід відзначити те, що доступ приватного підприємця до кредитних ресурсів в Україні є обмеженим. Зазвичай такі особи не мають: 1) печатки; 2) рахунку в банку; 3) працюють за фіксованим або єдиним податком. Якщо це усунути, то приватний підприємець має можливість на цілком законних підставах отримати кредит у тому числі й від міжнародних кредитних ліній, що діють в Україні.

На сьогодні існує, по-перше, законодавче обмеження (ще не прийняті закони «Про мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва спеціалізованими установами» та Закон України «Про кредитні спілки в Україні»); по-друге, є незацікавленість банків у видачі малого за обсягом кредиту; по-третє, ускладненість процедури розгляду заявок на кредити в банку, законодавче обмеження отримання суб’єктами малого підприємництва позичок у кредитних спілках та обов’язковість наявності застави. Усе це обмежує доступ приватних підприємців до фінансових ресурсів, а отже, блокує їх безпосередню діяльність.

Однією з переваг здійснення підприємницької діяльності приватним підприємцем є порядок державної реєстрації такого суб’єкта. Зокрема, до органів, які здійснюють реєстрацію (виконавчий комітет міської, районної у місті ради або районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація за місцем проживання суб’єкта), подається відносно невелика кількість документів (реєстраційна картка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності; дві фотокартки; довідка (чи її копія) про включення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію; пред’являється документ, що посвідчує особу (паспорт). Крім того, за державну реєстрацію громадян-підприємців стягується відносно невеликий реєстраційний збір у розмірі 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (25,50 грн.). За прискорену (впродовж одного дня) державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності справляється потрійний розмір реєстраційного збору (76,50 грн) [2].

Як відомо, юридична особа діє на підставі установчих документів, які закріплюють її спеціальну правосуб’єктність. Тобто юридична особа має право займатися лише тими видами діяльності, які зазначені в її установчих документах. Натомість фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, має так звану універсальну правоздатність, тобто право займатися будь-якою діяльністю, яка не заборонена законом. Утім слід зазначити, що фізична особа також має обов’язок отримати ліцензію, патент, дозвіл на той вид діяльності, яким вона займається, якщо, звичайно, така діяльність підлягає ліцензуванню або для її здійснення необхідний певний дозвіл.

Після отримання свідоцтва про державну реєстрацію громадянин-підприємець повинен зареєструватися в органах державної податкової служби. Крім того, фізичні особи, які підпадають під визначення CT. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов’язані зареєструватися як платники податку на додану вартість відповідно до Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 р. № 79.

Приватний підприємець особисто вирішує, використовувати йому печатку чи ні. Зокрема, відповідно до п. 6 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнання угод недійсними» від 12.03.1999 р. № 02-5/111, відсутність відбитка печатки на скріпленій підписом угоді не визнається порушенням форми угоди, якщо інше не передбачено законом. Проте у разі реєстрації підприємця як платника ПДВ обов’язковою умовою правильності оформлення податкової накладної є скріплення її печаткою.

Останнім кроком є відкриття рахунку в банку. На відміну від підприємств, щодо яких частиною 2 статті 1 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ прямо передбачено необхідність мати рахунок в установі банку, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, за бажанням можуть не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд.

Отже, підсумовуючи сказане, хотілося б наголосити на тому, що приватні підприємці мають змогу здійснювати свою діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів. Вони наділені універсальною правоздатністю, тобто мають право здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Сам процес державної реєстрації для приватних підприємців є значно легшим, а головне — дешевшим, ніж для юридичних осіб. Існує можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти та використовувати готівкову виручку на власний розсуд.

Необхідно також зупинитися на питанні оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, приватним підприємцям надано право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності. Приміром, вони можуть обрати загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Але також може застосовуватися і спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів сплатою єдиного податку та застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності [3]. Також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право на оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту [4].

Для переходу на одну з цих систем законодавство встановлює певні вимоги. Але натомість сплата єдиного податку значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і водночас повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків та ведення діловодства. Крім того, привертає увагу й можливість заощадження коштів через дозвіл незастосування цією категорією підприємців касових апаратів при проведенні операцій з готівкою. У разі ж сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від обов’язкового обліку доходів громадян. Крім того, треба сказати, що сплата єдиного податку за підсумками діяльності у звітному періоді дає законні підстави приватному підприємцю не тільки не сплачувати прибутковий податок, податок на промисел і деякі інши податки та збори, а й не складати відповідну декларацію [5].

Незважаючи на всі переваги, ці системи також не є досконалими. Зокрема, не кожен підприємець має регулярні грошові надходження, хоча сплата податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Вимога щодо обмеженої кількості найманих працівників також не є доцільною, оскільки, певним чином, не сприяє можливості подальшого розвитку підприємця, створенню додаткових робочих місць в Україні. Крім того, перехід на сплату фіксованого податку обмежений ще й сферою застосування — тільки на ринку. Проблемою є й те, що в проекті податкового кодексу спрощена система оподаткування для приватних підприємців взагалі не передбачена.

Одним із найбільш негативних моментів у діяльності приватного підприємця є те, що, на відміну від юридичної особи, він при здійсненні діяльності відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном, на яке може бути звернуто стягнення.

Отже, підсумуємо, що перевагами цієї організаційно-правової форми комерційних організацій є:

• повна самостійність, воля й оперативність дій, що не вимагає для прийняття рішень одержання згоди партнерів;
• зацікавленість у завзятій роботі, у ретельному власному контролі над справами, у прийнятті обміркованих рішень, тому що всі доходи надходять до єдиного власника підприємства;
• конфіденційність діяльності.

Але поряд з достоїнствами цієї організаційної форми їй властиві і недоліки, яким відносяться:

• обмеженість залучення значних фінансових засобів;
• повна майнова відповідальність за борги у випадку банкрутства;
• недовіра з боку державних установ і великих підприємств;
• слабість керування. Звичайно власник є керуючим із усіх питань:
• економічним, фінансовим, кадровим і ін. Як правило, власникам не
• вистачає професійних знань і досвіду;
• труднощі в одержанні кредиту;
• високий рівень банкрутства.

Цей правовий інститут є досить новим для нашого законодавства, а тому безперечно, що на законодавчому рівні існує багато проблемних та колізійних питань, які сповільнюють розвиток приватних підприємців, хоча сьогодні й проводиться політика державної підтримки малого підприємництва. Проте велика кількість осіб, які сьогодні використовують таку форму здійснення підприємницької діяльності в Україні, свідчить про те, що вона є зручною та досить прибутковою.

Висновки

Одноосібне володіння — це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім’я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства.

Згідно із законодавством, до підприємств з одноосібним володінням в Україні належить індивідуальне підприємство, сімейне підприємство, приватне підприємство з правом наймання робочої сили.

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих та середніх підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого та середнього бізнесу.

Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок.

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв’язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює.

Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має “вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.

Поряд з цим підприємцю необхідне чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Законом України “Про підприємницьку діяльність” установлені конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів та грошей.  Крім того, не може здійснюватися деяка підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Слід пам’ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.

Як одна з найпростіших форм підприємницької діяльності, одноосібне володіння має певні переваги: власник має повну самостійність, значну свободу і оперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва.

Однак цій організаційній формі притаманні значні недоліки: труднощі із залученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великі кредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строків діяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багато обов’язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко).

Значно краще йдуть справи на підприємствах, що засновані на партнерстві.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.
2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.
3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.
4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.
5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.
7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2003. — 279 с.
8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.
9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 239 с.
10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.