Актуальність теми. Основною метою державного регулювання розвитку національної економіки є стимулювання економічного зростання, яке повинно відображати не тільки зростання основних макроекономічних показників порівняно з попереднім періодом, а й спрямовувати їх до потенційно можливого рівня, за умови повного використання наявних економічних ресурсів. Споживання обмежених економічних ресурсів повинно відповідати принципам виробничої та розподільчої ефективності, що характеризують не тільки створення необхідних для суспільства товарів, а й їх виробництво з мінімальними суспільними витратами. Саме тому покращення якісних характеристик економічного зростання потребує максимізації зусиль на побудову ефективної та оптимальної структури економіки України.

Процес формування ефективних структурних пропорцій в національній економіці потребує комплексного підходу щодо визначення основних інструментів державного регуляторного впливу. Застосування механізмів, які пов’язані з бюджетно-податковим регулюванням, забезпечує вирішення лише основних поточних проблем розвитку економіки країни. Досягнення ґрунтовніших результатів потребує узгодження діяльності фінансових органів державного регулювання з функціонуванням її банківської системи та можливостями її реального сектору. Банківська система та діяльність небанківських кредитних установ забезпечують ефективне використання обмежених фінансових ресурсів країни, а також є основою для формування необхідних інвестиційних ресурсів. Стабільність монетарного ринку країни забезпечує стабільність у діяльності реального сектору та покращення динаміки відтворювальних процесів.

Проблеми державного регулювання структурних зрушень у національній економіці, вплив структурних чинників на якісні аспекти економічного розвитку національної економіки висвітлено у працях таких зарубіжних та українських науковців, як Г.І. Башнянина, Д. Богині, В.Ф. Беседіна, А.С.Музиченько, С.Ю.Глазьєва, М. Долішнього, О.В. Коломийцевої, М.І. Крупки, В.І. Крючкової, О.Є. Кузьміна, О.О. Лапка, І. Лукінова, І.Р. Михасюка, М.А. Павловського, А.А.Пересади та багато інших. Проте в українській економіці більшість заходів регуляторного впливу держави на національну економіку мають короткотерміновий, поточний характер. В Україні не сформовано ефективного механізму державного регулювання структурних зрушень, який би міг бути розрахований на довготермінову перспективу.

Метою дослідження є дослідження механізму державного регулювання структурних зрушень у національній економіці на основі комплексного аналізу використання основних форм державного впливу на економіку.

1. Основні елементи механізму державного регулювання ринкової економіки

Теоретичні дослідження сутності елементів структури національної економіки доводять, що багатогранна сукупність різнорівневих економічних пропорцій формує кінцеву структурну модель цієї економіки. Ця модель може підпадати під принципи оптимальності або ефективності. Під впливом зміни конкурентоспроможності економіки країни та науково-технічного прогресу структурна модель ринкової економіки вимагає динамічного поєднання ринкового та державного механізмів регулювання.

Трансформаційні процеси в економіці України відбувалися на фоні двох найбільш болючих економічних проблем: кризи економічної системи та кризи економічної структури. Саме ці проблеми спричинили дисбалансування як в економічній, так і в соціальній сфері.

Криза економічної системи була пов’язана з необхідністю формування елементів ринкової економіки на фоні командно-адміністративних методів управління нею. Відсутність ефективного механізму державного регулювання, складні економічні та соціальні проблеми, що породжувалися трансформаційним періодом, недосконалість державного менеджменту — це лише основні чинники погіршення економічної та соціальної ситуації в країні.

Крім необхідності докорінної зміни економічного устрою, Україна зіткнулася із ще однією проблемою — кризою структури економіки країни. Основним пріоритетом формування структури української економіки в межах колишнього Радянського Союзу, було її спрямування на потреби військово-промислового комплексу, внаслідок зменшення обсягів економічних ресурсів, що спрямовувалися на виробництво споживчих товарів.

Кризові явища простежувалися практично в усіх видах структури національної економіки:

1. У відтворювальній структурі — дисбаланс між І та ІІ підрозділами суспільного виробництва (переважання виробництва засобів виробництва

над виробництвом предметів споживання); зменшення частки фонду нагромадження як елементу сукупного суспільного продукту; недостатній рівень розвитку сфери нематеріального виробництва і, як наслідок, погіршення умов відтворення трудових ресурсів; погіршення ситуації щодо споживання та відтворення природних ресурсів країни;

2. У галузевій структурі національної економіки — дисбаланс між групами галузей (переважання галузей, пов’язаних з видобуванням ресурсів; недостатній розвиток галузей, пов’язаних з переробленням цих ресурсів та виготовленням готової продукції; практично відсутність сфери послуг);
3. У територіальній структурі української економіки — дисбаланс в економічному розвитку регіонів, районів; дотаційність розвитку окремих територіальних утворень;
4. У соціальній структурі — високий рівень безробіття та зростання рівня диференціації доходів населення країни; погіршення демографічної ситуації;
5. У секторальній структурі національної економіки — значна частка державного сектору та проблеми приватизаційних процесів;
6. У зовнішньоекономічній структурі — зростання частки імпорту в зовнішньоекономічній діяльності та зростання, в зв’язку з цим, дефіциту платіжного балансу; нестабільність валютного курсу; необхідність проведення політики лібералізації зовнішньоекономічної діяльності; незначна частка іноземних інвестицій в країні.

На сьогодні формування оптимальних відтворювальних, галузевих та секторальних пропорцій повинно визначати основу державного регулювання структури економіки України.

Принципово важливим є розуміння того, що послаблення та усунення кризових явищ у структурі національної економіки є можливим лише на системній основі. Неможливим є формування ефективних пропорцій лише, наприклад, в галузевому аспекті, не приділяючи належної уваги формуванню оптимальних регіональних пропорцій. Структура національної економіки, як об’єкт державного регуляторного впливу, повинна розглядатися як єдине ціле, за всієї її багатоаспектності.

Саме застосування комплексного підходу щодо формування оптимальної структури національної економіки забезпечить, на нашу думку, досягнення поставленої мети. Послідовне та виважене структурне регулювання, що орієнтується на реалізацію національних переваг, гарантування економічної безпеки України, прискорення її інтеграції в сучасну світову господарську систему — це основа формування оптимальної структури національної економіки.

Механізм державного структурного регулювання повинен формуватися з врахуванням комплексності та багатовекторності визначення об’єкта впливу. Ця форма державного регулювання економіки України повинна бути узгоджена з основними елементами інвестиційної, промислової, соціальної та зовнішньоекономічної політики держави. Лише за умови комплексного підходу до вирішення цієї проблеми можливим є досягнення стратегічної мети державного регуляторного впливу.

Механізм структурного регулювання економіки України визначається як сукупність таких елементів: стратегічна мета державного регулювання економіки України; поточні цілі регулювання структури національної економіки; формування чіткого переліку об’єктів регулювання; визначення структури та пріоритетності методів впливу; підпорядкування основних форм державного регулювання досягненню єдиної мети; односпрямованість їх векторів; урахування інтеграційних чинників розвитку економіки України за умови чіткого визначення національних пріоритетів.

2. Механізм державного регулювання економіки України

Важливою проблемою постає вивірена у часі та в галузевих пріоритетах державна підтримка розвитку окремих галузей економіки країни. Часові чинники повинні бути пов’язані з динамічним розвитком світового господарства. Темпи структурної перебудови повинні бути високими, інакше структурні зміни можуть виявитися неефективними. Крім того, важливою є чітка інтеграційна визначеність розвитку економіки країни.

Комплексність механізму державного регулювання економіки України повинна враховувати односпрямованість дій різних форм державного впливу:

• бюджетно-податкове, грошово-кредитне, зовнішньоекономічне, соціальне, інвестиційне регулювання повинні бути підпорядковані одній меті та доповнювати один одне;
• їхні інструменти повинні забезпечувати формування стабільної та сприятливої кон’юнктури господарювання у реальному секторі економіки;
• забезпечувати заохочення ділової активності підприємців і населення загалом.

Бюджетно-податковий механізм структурного регулювання ґрунтується на формуванні ефективної фінансової системи країни, використанні системи донорських методів державного регулювання (державні субсидії, дотації, преференції на розвиток окремих елементів структури), застосуванні принципів стимулятивної фіскальної політики. Це сприяє створенню сприятливого фінансового середовища і стимулює економічне зростання у національній економіці.

Механізм податкового регулювання повинен враховувати загально визначені теоретичні принципи: поміркованість та розрахунок не на високі ставки, а на широту бази оподаткування. Тим часом на практиці досягти цих принципів не вдається вже багато років. Більше того, податки в Україні перетворилися на занадто високий прес, що унеможливлює нормальний розвиток реального сектору економіки країни та формування необхідних фінансових ресурсів не тільки для розширеного, а й навіть для простого відтворення.

Грошово-кредитний механізм структурного регулювання повинен забезпечувати формування принципів експансіоністської (стимулятивної) монетарної політики, з одного боку, та стабілізації інфляційних процесів і прогнозованого курсу гривні — з іншого. Тільки за умови стабільності на грошовому ринку та в банківській системі країни можна розраховувати на створення сприятливих умов для реального сектору країни. Покращення ситуації в останні роки стосовно рівня монетаризації ВВП та розвитку ринку кредитних ресурсів сприятливо впливають на формування необхідних інвестиційних ресурсів і покращення розвитку окремих галузей економіки України.

Основу структурної перебудови, безперечно, становить активне інвестиційне регулювання. Створення сприятливого інвестиційного клімату, зорієнтованість на внутрішнє інвестування та активна інвестиційна позиція держави — це чинники формування ефективної структури економіки України. На сьогодні більшість інвесторів надають перевагу більш вигідним, ніж виробниче інвестування, сферам вкладання капіталу — банківським операціям, купівлі цінних паперів, нерухомості, торгівлі споживчими товарами тощо. Відсутність державних гарантій та недостатній рівень страхування інвестицій підвищують інвестиційні ризики, що, паралельно з високою вартістю кредитних ресурсів в Україні, негативно впливають на інвестиційну активність.

Особливість інвестиційного регулювання, як важливого компонента структурного регулювання, визначається тим, що практично кожний захід, що забезпечує стабілізацію економічної та соціальної ситуації в країні (проте реалізується у відриві від реального сектору економіки), призводить до гальмування інвестиційної активності. Найбільш показовими у цьому випадку є стабілізаційні грошово-кредитні заходи, пов’язані з уповільненням темпів інфляції.

Високе податкове навантаження та відсутність пільг для виробничих інвестиційних витрат призводить до зростання інвестиційної привабливості тих елементів структури національної економіки, які забезпечують отримання швидкого комерційного зиску. Найчастіше це суперечить загальнонаціональним інтересам, оскільки втрачається привабливість високотехнологічних виробництв, що є стратегічно важливими для країни, проте занадто затратними для інвесторів.

Використання інструментів податкового регулювання української економіки у сучасних умовах передбачає, по-перше, підвищення ролі непрямих податків у загальній структурі податкових надходжень; по-друге, посилення стимулятивної та регулятивної функцій податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб; по-третє, загальне зниження податкових ставок за одночасного скорочення податкових пільг з метою стимулювання економічного розвитку та забезпечення ефективного розподілу ресурсів; по-четверте, податкове стимулювання розвитку окремих пріоритетних секторів економіки [6, с. 194]. Оптимальна податкова система повинна бути повністю узгоджена із системою управління та методами державного регулювання економіки.

У сучасних умовах без активної державної регуляторної політики досить складно спрямувати необхідні грошові потоки на розвиток пріоритетних елементів національної економіки. У практиці розвинених країн сформовано чимало спеціальних механізмів регулювання грошових інвестиційних потоків, особливо в періоди кризових ситуацій. Частково вони можуть бути використанні і для умов української економіки.

Так, у Франції, Німеччині та Голландії у кризових ситуаціях центральні банки зобов’язували комерційні банки спрямовувати 30-35 % капіталів у пріоритетні сфери економіки. У США та надалі в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону було використано цільове визначення центральним банком величини кредитних ставок, що забезпечувало диференціювання відсоткових ставок залежно від значущості інвестиційного проекту. В Японії половина інвестиційних ресурсів комерційних банків примусово спрямовувалося на фінансування довготермінових проектів: застосовувалося «замороження» депозитів з наступним інвестиційно-орієнтованим використанням [4, с. 10-11].

Державна інвестиційна діяльність в Україні спроможна виступати активним інструментом структурного регулювання. Враховуючи недостатній рівень розвитку бюджетної системи та дефіцитний принцип формування бюджету країни, політика державних капіталовкладень повинна ґрунтуватися на виборі обмеженої кількості пріоритетів. Ними, на нашу думку, повинні бути енергетичний комплекс і гарантування енергетичної безпеки, агропромисловий комплекс та розвиток промислових виробництв з високими технологіями, конкурентоспроможних на світових ринках (аерокосмічній сфері, ракето- та суднобудування).

Соціальні аспекти структурного регулювання пов’язані з досягненням соціальної стабільності. Насамперед йдеться про регулювання відносин між працею та капіталом, зменшення негативного впливу структурного безробіття та зниження рівня диференціювання окремих верств населення за рівнем доходів. Винятково важливою є роль держави у створенні умов для розвитку середнього та малого бізнесу. У цьому випадку можливим є вирішення триєдиної мети державного впливу:

1. розвиток малого та середнього бізнесу пов’язано з вирішенням проблеми зайнятості, що не тільки зменшує фінансове навантаження на бюджетну систему країни, а й забезпечує зростання податкових надходжень;
2. досвід багатьох країн доводить, що саме підприємства малого та середнього бізнесу стають найбільш привабливими для інвестування з боку населення: це забезпечує залучення додаткових інвестицій та зменшує інфляційний тиск на товарний ринок країни;
3. провідне місце серед об’єктів малого та середнього підприємництва належить сфері послуг, яка відіграє неабияку роль у створенні ВВП провідних країн і підтриманні конкурентоспроможності їхніх економік.
4. на сьогодні формування оптимальних відтворювальних, галузевих та секторальних пропорцій повинні визначати основу державного регулювання структури економіки України.

Висновки

Механізм державного регулювання в економіці України визначається як сукупність, по-перше, стратегічної мети державного регуляторного впливу, яка полягає у забезпечення стабілізації соціально-економічної ситуації в країні та стимулювання темпів економічного зростання (зростання реального ВВП); по-друге, поточних цілей державного регулювання структури національної економіки, зокрема формування оптимальних галузевих, територіальних, відтворювальних та соціальних пропорцій в економіці країни; по-третє, формування чіткого переліку об’єктів державного регулювання; по-четверте, основних форм державного регулювання, які підпорядковані досягненню єдиної мети; по-п’яте, врахування інтеграційних чинників розвитку економіки України за умови чіткого визначення національних пріоритетів.

Механізм державного регулювання структури економіки України повинен містити більшу кількість інструментів активної структурної політики. Шляхом застосування інструментів регулювання інвестиційної, інноваційної політики, сприянням розвитку окремих галузей та сфер діяльності, доповнення механізму ринкової саморегуляції активними заходами регуляторного впливу держава спроможна покращити динаміку основних макроекономічних показників та оптимізувати структуру ВВП країни.

Отже, на мою думку, під ефективністю державного регулювання ми розглядаємо відповідність отриманого результату поставленої соціально-економічної мети, а також ступінь цієї відповідності. Потрібно спів ставити  досягнення поставленої мети з певними господарськими витратами, які бажано мінімізувати. Це так звана економічна ефективність. З огляду на подвійність і суперечливість впливу більшості інструментів державного регулювання, можна відслідкувати соціальну наступність будь-якого впливу. Це так звана соціальна ефективність.

Список використаної літератури

1. Амосов О. Організаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень стосовно державного регулювання сучасної української економіки // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 3. — С. 24-30
2. Бойчук, Роман. Правове забезпечення системи державного регулювання економічних відносин в Україні // Українське комерційне право. — 2005. — № 6. — С. 65-71
3. Корецький М. Теоретико-методологічні засади державного регулювання економічних відносин у сфері природокористування в сучасних умовах суспільного розвитку України // Економіст. — 2011. — № 4. — С. 23-25
4. Марцин В.С. Удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в економіці України // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 5. — С. 47 — 59
5. Ушенко Н. Економічні передумови державного регулювання зайнятості населення України // Україна: аспекти праці. — 2004. — № 7. —  С. 32 — 38