Визначальним елементом методу бухгалтерського обліку є оцінка. Можливість виразити майно, капітал та зобов’язання підприємства в єдиному грошовому вимірнику обумовлює можливість раціонального управління процесом господарювання. Саме оцінка забезпечує формування звітності. Точна оцінка впливу інфляційних процесів на показники бухгалтерської звітності сприяє адекватності, надійності даних, які отримуються з облікових регістрів, а також правильності їхнього інтерпретування.

Оцінка статей бухгалтерського балансу — вираження в грошовому обчисленні окремих видів господарських засобів і джерел їхнього формування, які відображаються в бухгалтерському балансі.

У бухгалтерському розумінні оцінка є способом вираження в узагальнюючому грошовому вимірнику господарських засобів та їхніх джерел, є одним із методів бухгалтерського обліку. Вона полягає в тому, що натуральні показники первинних документів переводяться в грошові множенням встановленої ціни на кількість цінностей.

Оцінка включає три елементи: 1) об’єкт або подію; 2) належну до кількісної оцінки властивість (якість, ознаку, характеристику); 3) шкалу виміру або сукупність одиниць виразу властивості.

Мета оцінки — формулювання основного завдання, яке слід вирішити в результаті оцінки. Формулювання мети оцінки передбачає:

а)       повне і правильне найменування об’єкта оцінки;

б)       вид активів, які оцінюються;

в)       вид майнових прав, які оцінюються;

г)       дату оцінки.

Тому від правильності поставленої мети залежить вибір адекватної оцінки та уникнення помилок при оцінці активів і пасивів підприємства.

Оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення, а калькуляція — спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного відтворення.

Процес оцінки є процедурою надання об’єктам бухгалтерського обліку певних грошових величин, отриманих так, щоб їх можна було використати для підсумкової оцінки активів.

Об’єкти можна розділити на майно (дебіторська заборгованість, будівлі, довгострокові цінні папери тощо) та дії і події (реалізація товарів і послуг, виплата дивідендів). Перш ніж оцінювати об’єкт, слід обрати показник, за яким він оцінюватиметься; наприклад, для дебіторської заборгованості це може бути сума боргу й очікувана дата його погашення; для будівель і устаткування — виробнича потужність, витрати на момент придбання, сума коштів, необхідна нині для їхньої заміни, і т. ін.

Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об’єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать: реальність (адекватність), єдність та цілеспрямованість оцінки.

У своїх дослідженнях проф. Н.М. Малюга виділяє такі ознаки класифікації оцінки:

• за об’єктом, який вимірюється: індивідуальні, агрегатні;
• за критерієм обчислення: об’єктивні, суб’єктивні;
• залежно від подальшого використання майна: за собівартістю; за ринковою ціною;
• відносно суб’єкта вимірювання оцінок: історичні, калькуляційні;
• за видами: номінальні, фіксовані, майнових статей в балансі, безпосередні, опосередковані;
• за часовою належністю: за моментом виміру, за моментом, для якого призначені результати;
• за методами розрахунку: незмінні, відновлені, інші;
• за видами переоцінки: уцінка, дооцінка.

Вибір ознак оцінки, в першу чергу, залежить від інтересів підприємця і від певної кон’юнктури, що склалася на ринку, а також від інших обставин.

Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут).

Отже, калькулювання — це процес оцінювання результатів господарських процесів: постачання, виробництва, реалізації.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань:

—         обґрунтування цін на вироби;

—         обчислення рентабельності виробництва;

—         аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах;

—         визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

Появу поняття “калькулювання” пов’язують із зародженням мануфактурного виробництва. Найбільш стрімкий розвиток калькулювання як інструмент оцінки рентабельності товарів, як спосіб подолання конкуренції отримало в умовах промислового виробництва.

Термін “калькуляція” походить від латинського “calculation” — обчислення, який в свою чергу утворений від більш елементарного — “calcul” (камінчик). Першочергово стародавні римляни здійснювали розрахунки за допомогою камінчиків на стародавньому різновиді рахівниць — абак. Абак, яким користувалися стародавні римляни та стародавні греки, представляв собою кам’яну плиту, яка була розграфлена відповідним чином. Необхідні розрахунки на рахівницях здійснювалися шляхом переміщення камінчиків по їх розграфленій поверхні, що по суті і вважали стародавні калькулюванням.

Таким чином, облік витрат і калькулювання як єдиний процес складається з двох взаємопов’язаних етапів:

I         етап — організація аналітичного обліку витрат і розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку;

II       етап — калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції.

Калькулювання — це термін, який нині практично завжди вживається поряд з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком).

Отже, калькулювання — це обчислення в грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу (в широкому розумінні) та обчислення собівартості одиниці продукції, послуги, роботи (у вузькому розумінні). Калькуляцію слід вживати у значенні форми внутрішнього документу, в якому здійснюється калькулювання і подаються його результати.

Об’єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, які реально виникають і які згруповані за відповідними ознаками для формування показників собівартості.

Калькулювання як процес включає такі етапи:

—         групування витрат;

—         розмежування витрат між об’єктами калькулювання;

—         визначення собівартості продукції, робіт, послуг;

—         відображення собівартості виробів у калькуляції; контроль плану із собівартості щодо нормативу;

—         аналіз собівартості та визначення результату.

Отже, калькулювання — це групування, розмежування та розподіл витрат між об’єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці, прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності виробництва.