Вступ

Закон України “Про науково-технічну інформацію” дає таке її визначення: “Науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності” (ст. 1 Закону).

Об’єкти науково-технічної інформації це — науково-технічна документація, наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин (селекцiйнi досягнення), породи тварин (селекцiйнi досягнення).

Отже, науково-технічна інформація — це відомості. Постає запитання — відомості про що? Це можуть бути відомості про те, що створено такий-то винахід, сутність якого не розкривається. Але можуть бути відомості, які розкривають сутність цього винаходу. То про які відомості йде мова?

Закон України “Про науково-технічну інформацію” дає підставу зробити висновок, що така (безпатентна) інформація також підлягає правовій охороні, якщо вона певним чином документована або публічно проголошена. Зазначений Закон у ст. 6 проголошує, що науково-технічна інформація є об’єктом права приватної або інших форм власності. Отже, вона підлягає захисту хоча б тому, що вона є об’єктом власності.

1. Характеристика об’єктів науково-технічної інформації

Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки є досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обігу товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, — той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються убезпечити її від будь-якого неправомірного розголошення і видають як товар, за який треба платити, і досить високу ціну. Той же, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, які зумовлюють певну відповідальність. Але для того, щоб настала така юридична відповідальність, необхідна правова охорона інформації. Країни з розвиненою економікою мають досить ефективну систему правової охорони інформації, що має неабияке значення для її володільця.

Тут мова йтиме про охорону прав не на будь-яку інформацію, а лише про ті її види, які стосуються безпосередньо виробництва, містять науково-технічні відомості, а також про організаційну, економічну та іншу інформацію, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної суспільно корисної діяльності і здебільшого невідома третім особам. Комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, виходять за межі нашого розгляду.

Об’єктом науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно проголошена вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Вона є результатом науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Вона має бути зафіксована таким способом, який би дозволяв її відтворювати, використовувати та поширювати. Науково-технічна інформація є продуктом інтелектуальної, творчої праці і тому може бути об’єктом права інтелектуальної власності, але за певних умов.

Наведені види науково-технічної інформації підлягають захисту незалежно від того, чи інформація розкрита чи нерозкрита. Інформація, яка не захищена охоронними документами, захищається загальними цивільно-правовими засобами. Нерозкрита інформація за загальним правилом захищається охоронними документами (патентом, свідоцтвом). Проте є нерозкрита інформація, на яку ні патенти, ні свідоцтва, ні ніякі інші охоронні документи не видаються і все ж вона підлягає правовій охороні. Це так звана нерозкрита інформація, яку ще називають ноу-хау (“знаю як”).

Правова охорона всіх видів інформації в Україні забезпечується Законами України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 р., “Про внесення змін до Закону України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” від 1 грудня 1998 р., “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р., “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5 липня 1994 р. та іншими нормативними актами. Ці заходи з боку держави цілком виправдані, бо, як уже наголошувалося, хто володіє інформацією, той володіє становищем у тій чи іншій сфері діяльності.

На сьогодні в Україні склалася досить парадоксальна ситуація. З одного боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди знаходять попит у нас, а з другого — іноземні агенти намагаються за мізерну ціну “виловити” будь-яку, особливо науково-технічну, інформацію і викрасти або іншим шляхом неправомірно заволодіти нею.

Науково-технічний потенціал України поки що має достатньо надзвичайно цінної інформації, у якій зацікавлені певні кола за кордоном. Саме цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим паче, далеко не всі види інформації, в тому числі і науково-технічної, знайшли надійний правовий захист чинними законами. Мова йде про так звані ноу-хау — нерозкриту інформацію.

Між тим, міжнародна правова практика свідчить, що значення нерозкритої інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Нині понад 70 відсотків ліцензійних договорів, що укладаються у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією. Зростає її значення і на внутрішньому ринку.

Справа в тому, що патент як охоронний документ на те чи інше науково-технічне досягнення має одну досить істотну ваду. У описі винаходу чи іншого науково-технічного досягнення, що є складовою частиною патенту, заявник зобов’язаний розкрити сутність винаходу чи іншого об’єкта промислової власності. У патентних законах світу наголошується, як правило, на необхідності складання докладного і якісного опису сутності винаходу (іншого об’єкта промислової власності), який би давав можливість будь-якому фахівцю скористатися запатентованим досягненням. Патент оберігає таке науково-технічне досягнення від будь-якого неправомірного використання третіми особами, проте лише в тій країні, яка видала патент. Водночас він не забороняє використати цей же винахід у тих країнах, де він не запатентований. Патент не забороняє також будь-кому внести до винаходу (іншого об’єкта промислової власності) певні несуттєві зміни, які виводять цей об’єкт з-під правової охорони патентом. Внесені зміни дають можливість їх запатентувати як новий винахід, уже як власний, без виплати патентовласнику первинного об’єкта будь-якої винагороди.

Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об’єктів промислової власності, чим часто користуються підприємливі винахідники і просто підприємці, які в такий спосіб виводять неправомірне використання чужого винаходу з-під патентної охорони. Таке явище стало надзвичайно поширеним у світовій практиці, а патент за таких умов уже не завжди є надійним охоронним документом. З-під його охорони “вислизають” найбільш цінні науково технічні досягнення, оскільки “полюють” саме на них.

Тож заявники почали шукати більш ефективні способи захисту об’єктів промислової власності. Для цього вони в заявочних матеріалах на те чи інше рішення стали розкривати його сутність не до кінця, а одну із ознак не включали до формули винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це й був той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна було використати, або можна було використати без очікуваного ефекту, не в повну міру. При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попереджали про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау), який супроводжує винахід (інший об’єкт), без якого використання не буде досить ефективним. Безперечно, цей секрет передавався покупцеві за певну додаткову винагороду і з певними застереженнями.

Як документована науково-технічна інформація, має риси товару “Інформація” – в процесі ділення лише примножується і може одночасно використовуватись на багатьох підприємствах, будучи винайденим в одній лабораторії.

Також має специфічні риси в процесі обміну – документована інтелектуальна власність на ринку як результат науково-технічної діяльності – може передаватися, а не віддаватися. Тобто покупець отримує право користування науково-технічною інформацією та використання її корисних властивостей. Право власності може лишатися за продавцем. Матеріалізація знання в конкретній продукції (матеріальний складник технології) перетворює його на звичайну ринкову форму товару з передаванням права власності.

Через означені якості, щоб захистити інтереси розробника, створюється ціла система захисту інтелектуальних прав і винагород за наукову діяльність.

Виходячи з наведеного, поняття “інформація” можна визначити як певну суму знань про той чи інший об’єкт, які можна використати в доцільній діяльності людини. Отже, науково-технічна інформація — це сума знань, що стосується розвитку науки, техніки і виробництва.

 2. Об’єкт конфіденційної (нерозкритої) інформації

Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає правової охорони нерозкритої інформації. Вона передбачається в проекті Цивільного кодексу України. Проте слід мати на увазі, що в умовах ринкової економіки роль і значення нерозкритої інформації зростають. Здійснення правової охорони нерозкритої інформації поки що можливе нормами Закону України “Про інформацію” та інших згаданих вище законів.

Специфічність інституту нерозкритої інформації полягає в тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який складає її сутність, має конфіденційний характер і надається в користування іншим особам із серйозними застереженнями. Цими та іншими чинниками зумовлюється потреба в окремому правовому інституті захисту нерозкритої інформації, оскільки вона в сучасних умовах набуває все більшої ціни як товар. Цей товар користується значним попитом. Можна було б сказати, що нерозкрита інформація, в тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, який істотно підсилює ефективність патентного захисту об’єктів промислової власності. В поєднанні з патентом нерозкрита інформація створює більш надійний захист об’єктів промислової власності від неправомірного використання третіми особами.

Однак проблема полягає в тому, як забезпечити правову охорону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності. Адже немає що захищати — офіційної реєстрації цієї інформації не існує, охоронних документів на неї ніхто не видає, її сутність має винятково конфіденційний характер. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що виявити неправомірне використання цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто. Неправомірного користувача нерозкритої інформації за руку не схопиш, як звичайного злодія. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна заволодіти за допомогою очей та розуму. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, пристрій тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи.

Це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж нерозкрита інформація якимсь чином зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до чужих рук. Отже, нерозкрита інформація може бути об’єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Саме тому важко розробити принципи правової охорони нерозкритої інформації. Проте загальний контур такого охоронного механізму уже окреслився.

Передусім необхідно визначити об’єкт правової охорони, інакше кажучи, сформулювати хоча б саме загальне визначення нерозкритої інформації. У цьому визначенні має бути охарактеризована та інформація, яка буде складати об’єкт правової охорони, іншими словами, нерозкрита інформація має свої об’єкти, до яких відносяться технічна, комерційна, організаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно корисної діяльності. Звичайно, до такої інформації має належати і та, що не тільки здатна підвищити ефективність виробництва, а й може зумовити будь-який інший позитивний ефект. У визначенні має бути зазначено, що така інформація з огляду на її зміст має певну реальну чи потенційну вартість, що робить її товаром. Безперечно, така інформація повинна мати конфіденційний характер, тобто бути невідомою третім особам. Звичайно, можуть бути запропоновані також й інші якісні ознаки нерозкритої інформації, але й наведені дають можливість сформулювати хоча б загальне її визначення: “Технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва або давати інший позитивний ефект, невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну цінність, визнається нерозкритою інформацією”.

Державні таємниці не підпадають під поняття нерозкритої інформації.

Закон повинен проголосити, що держава бере нерозкриту інформацію під свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона повинна надаватися тільки такій інформації, яка має реальну або потенційну вартість, тобто тій, що може дати певний прибуток або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим товаром і, отже, об’єктом цивільного обороту. На цей товар поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичайно, це товар специфічний, який не має матеріальної субстанції, але здатний приносити певну, часом досить відчутну користь суспільству.

Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й називається нерозкритою, що має конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути здатною до відчуження її володільцем. Не може вважатися нерозкритою інформацією і підпадати під її правову охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність людини до впливу на інших людей або вміння здійснювати певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути товаром, оскільки вона невід’ємна від її суб’єкта — лише інформація, яку можна відділити від її носія, тобто передати іншим особам, є такою, що охороняється.

Правова охорона нерозкритої інформації може бути надана ще за однієї неодмінної умови. її володілець має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це — необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності нерозкритої інформації вона втрачає здатність до охорони. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особливостями нерозкритої інформації, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи збереження її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. Наприклад, маляр знає які фарби і в якій пропорції треба змішувати, щоб одержати потрібний відтінок певного кольору. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому не розкривати свого знання. У складних технологіях потрібен письмовий опис нерозкритої інформації, яку можна зберегти у таємниці недопущенням інших осіб до цього опису.

Висновки

Отже, об’єкти науково-технічної інформації це:

• Науково-технiчна документація: результати науково-дослiдної, дослiдно-конструкторської, проектно-технологiчної, виробничої та громадської дiяльностi, зафiксованi у формi, яка забезпечує їх вiдтворення, використання та поширення.
• Науковi вiдкриття: встановлення ранiше невiдомих, об’єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей i явищ матерiального свiту.
• Рацiоналiзаторськi пропозицiї: пропозицiя нова i корисна для пiдприємства, якому вона подана i передбачає створення, або замiну конструкцiї виробiв, технологiї виробництва i застосовуваної техніки, або складу матерiалу. Сорти рослин (селекцiйнi досягнення): сорт є новим та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабiльностi.
• Породи тварин (селекцiйнi досягнення): порода є новою та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабільності.

Очевидно, що об’єктом правової охорони може бути лише та науково-технічна інформація, яка за своїм характером є творчою, тобто інформація, яка розкриває зміст і сутність того чи іншого науково-технічного досягнення. Адже патент містить у собі також інформацію, яка за своїм характером є творчою і науково-технічною. Така інформація є об’єктом правової охорони. Але є науково-технічна інформація, на яку з тих чи інших причин охоронний документ не видається і як об’єкт промислової власності вона може бути залишена без охорони патентом.

Список використаної літератури

1. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородсь-кий державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бо-шицький. — К., 2002. — 422 с.
2. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. — 2-ге вид.. — К.: КНТ, 2005. — 396 с.
3. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. — К.: Професіонал, 2006. — 447 с.
4. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. — К.: Ін Юре. — 2000. — (Б-ка словників «Ін Юре») Т.1: Авторське право. — 2000. — 354 с.
5. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. — К.: Ін Юре. – 2000. — Т.2: Промислова власність. — 2000. — 354 с.
6. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. — Харків: Консум, 1997. – 190 с.