Вступ

Актуальність теми. На сьогодні в правовій та економічній науковій літературі відсутні єдині підходи до визначення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд». Це в свою чергу призводить до розбіжностей у їх визначенні та до спорів в наукових колах з приводу змісту і сутності цих термінів. З цієї причини у національному законодавстві існують суперечності щодо трактування та співвідношення банківського регулювання та банківського нагляду між собою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-ХІУ під банківським регулюванням розуміється одна із функцій Національного банку України (далі — НБУ), яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

банківський нагляд це систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Слід зазначити, що державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:

1)       адміністративне регулювання:

1.1)    реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

1.2)    встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

1.3)    застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

1.4)    нагляд за діяльністю банків;

1.5)    надання рекомендацій щодо діяльності банків;

2)       індикативне регулювання:

2.1)    встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2.2)    визначення норм обов’язкових резервів для банків;

2.3)    встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2.4)    визначення процентної політики;

2.5)    рефінансування банків і т.д.

1. Поняття сучасного банківського нагляду в Україні

Ефективний банківський нагляд ґрунтується на адекватній законодавчій та методологічній базі банківського регулювання. Діяльність служби банківського нагляду дає позитивні результати лише тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і чіткими правилами регулювання банківської діяльності. При цьому правова інфраструктура банківського контролю може змінитися залежно від країни, але у багатьох випадках вона повинна мати три рівні: законодавство, серії регулятивних правил та роз’яснення політики [5, с. 126-127].

На нашу думку, банківський нагляд є складовою системи регулювання, яка виконує контролюючу функцію. Банківський нагляд включає контроль за діяльністю банків — моніторинг і заходи впливу та нормотворчу діяльність органу банківського нагляду. Орган банківського нагляду хоч і не може приймати закони, але може оперативно реагувати на зміни у банківській системі ухваленням підзаконних нормативно-правових актів.

В Україні поняття «банківський нагляд» по відношенню до банківського регулювання має підпорядкований, взаємозалежний характер, оскільки:

1)       банківське регулювання передбачає встановлення загальних правил, а нагляд забезпечує виконання цих правил;

2)       банківське регулювання передбачає, перш за все, ефективне управління усією банківською системою, а нагляд спрямовує зусилля на покращення ситуації у конкретному банку;

3)       банківське регулювання не передбачає безпосереднього втручання у справи комерційних банків, а нагляд якраз деталізує і систематизує методи впливу на них [4, с. 187].

Також необхідно зазначити, що банківське регулювання з правової точки зору — це розробка і видання повноважними органами конкретних правил та інструкцій відповідно до національного законодавства, які сприяють зміцненню структури і банківської справи. Ці закони та інструкції «покликані» створити основу (правове поле) для функціонування банківських правовідносин.

На нашу думку, банківський нагляд проводиться з метою забезпечення надійності і стабільності окремих банків і передбачає цілісний і постійний нагляд (контроль) за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючими нормами законодавства та інструкціями. Тому необхідно приділяти більше уваги процесу нагляду, оскільки від того, наскільки точно він відображає дійсність, залежить грошово-кредитна політика та вибір методів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, а значить і банківської діяльності як об’єкта банківських правовідносин.

У світовій практиці банківського нагляду існують три основні підходи до організації нагляду:

1)       формально-правовий нагляд;

2)       ризик-орієнтований нагляд;

3)       змістовний нагляд [10, с. 49].

З точки зору правового підходу, «банківський нагляд» — це здійснюване спеціальним державним органом або органами постійне спостереження за діяльністю не підпорядкованих йому юридичних осіб (банків) з метою виявлення порушень банківського законодавства.

Проте не слід зводити його сутність до «правової відповідності» управлінських рішень: сутність банківського нагляду полягає у перевірці відповідності рішень і дій суб’єкта нагляду законам, що регулюють банківську діяльність і нормативним актам центрального банку. В рамках даного підходу не з’ясовується управлінський аспект нагляду, а акцентується увага на значних правових відхиленнях і «девіантній» поведінці банків.

Сутність ризик-орієнтованого нагляду полягає у тому, що нагляд за банківською діяльністю являє собою комплекс взаємопов’язаних дій, направлених на підтримку стабільності банківської системи, попередження системних ризиків (наприклад, банкрутства банків), а також захист інтересів вкладників і кредиторів [6, с. 4-5].

Опосередковане положення займає змістовне визначення, в якому розкриваються правові аспекти банківського нагляду і його управлінські цілі. Таким чином, змістовне визначення поняття «банківський нагляд» можна з’ ясувати як комплекс дій, що проводяться уповноваженим на те органом (НБУ) щодо отримання необхідної інформації про фінансовий стан як конкретного банку, так і усієї банківської системи в цілому, а також перевірка додержання комерційними банками законодавчих і нормативних актів та застосування відносно «порушників» адекватних засобів реагування.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що поняття «банківське регулювання» є більш широким і включає в себе як структурний елемент банківський нагляд.

Ми вважаємо, що банківський нагляд за своєю суттю передбачає функцію спостереження за належним виконанням регулюючих обмежень щодо банківської системи з боку органів регулювання. Також необхідно зазначити, що саме за допомогою нагляду можна визначити дійсний стан на грошово-кредитному ринку. Адже банківський нагляд проводиться з метою забезпечення надійності і стабільності окремих банків і передбачає цілісний і постійний нагляд (контроль) за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючими нормами законодавства та інструкцій.

Отже, аналіз понять «банківський нагляд» і «банківське регулювання» свідчить, що ці терміни не тотожні, проте прослідковується певна підпорядкованість, взаємопов’язаність і взаємодоповнюваність цих двох понять, які потребують подальшого, більш ретельного наукового дослідження.

2. Тенденції функціонування банківського нагляду та його значення у забезпеченні фінансової стійкості банківської системи

Різке підвищення рівня ризику комерційних банків в умовах посилення фінансової глобалізації ставить перед наглядовими органами нові складні завдання. Для органів банківського нагляду вже недостатньо використовувати дані щодо дотримання банками кількісних і якісних вимог: вони мають бути впевнені, що банки в майбутньому зможуть уникнути значних ризиків або покрити збитки в разі їх виникнення.

Для банківської системи 2009 р. був досить складним і характеризувався початком глобальних трансформацій на фінансовому ринку. Показовим було друге півріччя 2009 р., коли можна було спостерігати послаблення нормативного регулювання, а також пруденціального контролю з боку Національного банку України (вочевидь, під тиском міжнародних фінансових організацій). Впродовж останнього року кредитна активність банків була слабкою. Основні зусилля були сконцентровані на роботі з проблемною заборгованістю, враховуючи її продаж і реструктуризацію. Але це не допомогло поліпшити якість активів, значна частина банків мала проблеми з ліквідністю через низьку якість вкладень. Незважаючи на застосовані заходи для стабілізації фінансового стану банків, ключові ризики для банківської системи країни (втрата активів та зниження їх ліквідності) зберігаються на високому рівні (табл. 1) [2].

У 2009 р. банки зіткнулися із наслідками агресивної політики захвату ринку та уявного хеджування власних валютних ризиків шляхом перекладання їх на позичальників. Погіршення ділової активності у низці галузей економіки спричинило зниження доходів підприємств і населення, а девальвація національної валюти призвела до збільшення фінансового навантаження на позичальників, які отримали валютні кредити. Наслідком впливу зазначених чинників було значне погіршення якості робочих активів банків через збільшення кількості неплатоспроможних позичальників. Незважаючи на програми реструктуризації позик, які активно використовують банківські установи, та послаблення резервних вимог Національним банком України (з метою послаблення регуляторного тиску на фінансові інститути, що функціонують у складних економічних умовах), впродовж останнього року спостерігалося 4-кратне збільшення простроченої заборгованості, що призвело до збиткової діяльності багатьох банків (в окремих випадках — до ліквідації). Наразі в стані ліквідації перебувають такі банки: АБ «Банк регіонального розвитку», АТ «Градобанк», ТОВ «Київський універсальний банк», АКБ «Європейський», ВАТ КБ «Національний стандарт», КБ «Українська фінансова група», АКБ «Східноєвропейський банк», ТзОВ КБ «АРМА», ВАТ «БІГ Енергія» та ін.

Табл. 1. Динаміка показників діяльності банків України (2008-2010 рр.)

Показник	01.01.08 р.	01.01.09 р.	01.07.09 р.	01.10.09 р.	01.01.10 р.
Кількість діючих банків	175	184	187	185	182
зокрема з іноземним капіталом	47	53	51	49	51
Регулятивний капітал БСУ, млн грн	72265	123066	119476	128051	135802
Рівень простроченої заборгованості, %	1,31 %	2,45 %	5,69 %	7,56 %	9,36 %
Чисті активи, з урахуванням резервів, млн грн	599396	926086	864 695	889959	880302
Чистий фінансовий результат, млн грн	6620	7304	-14 321	-20944	-38450
Офіційний валютний курс UAH/USD	5,0500	7,7000	7,6405	8,004	7,9850

Упродовж останнього року банківська система (зокрема державні банки) також була залучена до фінансування дефіциту держбюджету (на кінець грудня 2009 р. обсяг боргових паперів, які було емітовано центральними органами державного управління, в інвестиційних портфелях банківського сектору становив 20,22 млрд грн) і дефіциту ресурсів окремих держкомпаній, платоспроможність яких сумнівна. Здатність держави й окремих компаній своєчасно розраховуватися за зобов’язаннями буде визначати напрям розвитку банківської системи впродовж найближчого року.

Основним завданням банківського сегменту впродовж останнього року була підтримка ліквідності, що також досягалося внаслідок вивільнення засобів із робочих активів. Цей період характеризувався низькою кредитною активністю, а основний обсяг нових кредитів був спрямований на рефінансування заборгованості підприємств і населення. На початок 2010 р. заборгованість юридичних осіб за банківськими кредитами становила 475 млрд грн (станом на 01.01.2009 р. — 473 млрд грн). При цьому обсяг нових кредитів, наданих у 2009 р. банками підприємствам, становив 750,5 млрд грн, що загалом відповідало обсягу погашення раніше отриманих кредитів суб’єктами господарської діяльності. Водночас, населенню за рік було надано нові кредити лише на суму 45,5 млрд грн, що, враховуючи погашення кредитів позичальниками, призвело до зменшення заборгованості фізичних осіб на 17 %. У деяких випадках реструктуризація відбувалася зі зміною валюти кредиту, що призвело до зменшення питомої ваги валютних кредитів у заборгованості резидентів перед банками від 59 % (на початок 2009 р.) до 51 % (на початок 2010 р.), навіть при незначному зростанні офіційного валютного курсу.

У 2009 р. було завершено діагностику фінансових установ, метою якої було визначення потреби банківського сектору в додатковому капіталі. Водночас у зазначений період спостерігалася певна лібералізація вимог до якості капіталу банківських установ, що дало можливість банкам враховувати в капіталі внески акціонерів ще до моменту їх реєстрації, а також включати суборди-нований борг в іноземній валюті. Ймовірно такі кроки Національного банку України, хоча і були вимушеними, але дозволили підтримати зацікавленість низки власників (зокрема іноземних) до банківських установ у нашій країні.

Станом на початок 2010 р., заборгованість банківського сектору перед Національним банком України становила 86,3 млрд грн. Не виключено, що велика частина раніше наданих банкам позик буде пролонгована або рефінансо-вана регулятором, що дасть змогу окремим банківським установам зберегти ліквідність у разі подальшого погіршення якості робочих активів.

Клієнтські ресурси (кошти населення і нефінансових корпорацій) зберегли своє ключове значення для банківської системи — на початок 2010 р. їхній обсяг перевищив 325 млрд грн, що дає змогу фондувати майже половину кредитного портфеля банківської системи на цю дату. Обсяг нових депозитів, залучених до банківської системи країни від населення і нефінансових корпорацій в 2009 р. становив 970,8 млрд грн (за відносно невеликої терміновості клієнтських ресурсів), з яких в останньому кварталі 2009 р. було залучено 174,9 млрд грн депозитів населення і 70,1 млрд грн коштів підприємств.

Незважаючи на позитивну динаміку депозитів населення, яка спостері-галася останнім часом, говорити про повернення довіри населення до банківської системи передчасно. Позитивна динаміка коштів фізичних осіб протягом останнього часу, передусім обумовлена: зниженням рівня недовіри серед вкладників (яка домінувала наприкінці 2008 р. і на початку 2009 р.), активними заходами щодо залучення клієнтських ресурсів з боку банків, відсутністю доступу в низки підприємств до банківського фінансування, що змушує власників надавати в якості забезпечення депозити (для багатьох підприємств це єдина можливість отримати банківське фінансування; останнє також може призвести до зменшення бази оподаткування). Водночас, у процесі взаємодії банків з клієнтами залишається низка проблем, які стримують повернення вилучених раніше депозитів до банківської системи. Це, насамперед, приклади невчасного повернення таких коштів (банки з тимчасовою адміністрацією і на стадії ліквідації), збереження негативного інформаційного фону і відсутність упевненості громадян у стабільному функціонуванні банків в майбутньому.

Не виключено, що в 2011 р. частина банківських установ значною мірою буде переорієнтована на ресурси внутрішнього ринку внаслідок обмеженої фактичної можливості хеджування валютних ризиків. Проте це не дасть змогу замістити гривневими депозитами залучені ресурси від НБУ і материнських структур. На наш погляд, динаміка клієнтських депозитів у банківській системі значною мірою визначатиметься станом економіки країни, а також залежатиме від довіри вкладників до банківських установ. Стимулятивна економічна політика, задекларована в останніх рішеннях НБУ, у поточному році буде проводитися в обмеженому обсязі внаслідок збереження високих деваль-ваційних і інфляційних ризиків.

На початок 2010 р. в Україні зареєстровано 197 банків, з яких 182 здій-снювали діяльність. Кількість банків з іноземним капіталом становила 51, з яких 18 — з 100 %. Шість банків були виключені із державного реєстру за останній рік, тоді як ще 17 банків перебувають на стадії ліквідації. Згідно з розподілом банків за групами на 2010 р., І група (найбільші банки) складається з 18 банків, ІІ група — з 20 банків, ІІІ група — з 21 банку, IV група — з 122 банківських установ [2].

Сукупні активи банківського сектору станом на 01.10.2010 р. становили понад 956,4 млрд грн, власний капітал банків — 129,9 млрд грн, або 14,6 °% пасивів банків, зобов’язання банків становили 758,4 млрд грн, кошти фізичних осіб становлять 229,4 млрд грн, або 30,2 °% від загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання — 119,5 млрд грн, або 15,8 %. Строкові кошти становлять 173,9 млрд грн, або 75,8 % від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу — 55,5 млрд грн, або 24,2 %.

Висновки

Отже, головна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Досягнення цих цілей здійснюється, головним чином, шляхом установлення обов’язкових нормативів і лімітів для банків, а також перевірки з боку НБУ правильності розрахунку банками цих нормативів і лімітів. Показником якості нагляду повинна бути не кількість відкликаних ліцензій у банків, а рівень довіри до банківського сектору.

Головною причиною низького рівня довіри населення до банківської системи є закритість інформації про проблеми в банках і рівень ризику. На відміну від практики зарубіжних країн, у національних ЗМІ дуже рідко публікують інформацію про застосування санкцій до банків і пояснення їхніх причин. Бракує також інформації щодо планів подальших дій як з боку НБУ, так і з боку самих банків. Для зміцнення довіри населення до банківської системи потрібно запровадження Національним банком «інформаційно відкритого» банківського нагляду. Адже будь-яке накладення стягнень на банк наглядовим органом буде, з одного боку, давати можливість його вкладникам робити свідомий вибір, з іншого — вимагати від наглядового органу відкритого обґрунтування виявленого ним порушення й перспектив збереження коштів вкладників і кредиторів. Запровадження системи обов’язкового страхування вкладів стало позитивним чинником, який вплинув на підвищення рівня довіри до української банківської системи. Водночас варто мати на увазі, що у процесі банківського нагляду відшкодування вкладникам банків їхніх активів є останнім етапом, адже банківський нагляд має бути спрямовано на попередження банкрутства банку шляхом вчасного виявлення негативних явищ, на контроль за їх подальшими змінами. Для цього у НБУ є багато можливостей: починаючи від стягнення штрафів, вимоги від керівництва банків вжити необхідних заходів, призначення тимчасової адміністрації, до відкликання ліцензії — як крайній захід. Аналіз виконання банком кількісних вимог (нормативів) має бути підкріплено аналізом якісних чинників, оскільки нагляду на основі кількісних вимог недостатньо для ефективного здійснення наглядовим органом своїх функцій. Наглядовий орган повинен виявити причини, що зумовили порушення банком кількісних вимог. Здійснити точну оцінку якісних чинників складно, оскільки процедури корпоративного управління можуть істотно різнитися в банках, тому оцінювання відповідності банку якісним вимогам базується на професіоналізмі працівників банківського нагляду. Наглядовому органу також доречно розробити вимоги якісного характеру, яким повинен відповідати банк, наприклад, вимоги до організації корпоративного управління, системи внутрішнього контролю тощо.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р., № 2121-ІІІ // ВВР. — 36 с.
2. Інформаційні та аналітичні матеріали Національного банку України. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.bank.gov.ua.
3. Аналітичні матеріали Асоціації українських банків. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.aub.com.ua
4. Д’яконова І. І. До питання визначення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд» // Актуальні питання економіки. — 2008, № 8 (86). — С. 187.
5. Кришталь Г. О. Система банківського нагляду в зарубіжних країнах / Г. О. Кришталь // Фінанси України. — 2005, № 12. — С. 126-127.
6. Моргоев Б. Т. Проблемы асимметричного развития банковского регулирования и надзора в РФ / Б. Т. Моргоев // Финансы и кредит. — 2007, № 19 (259). — С. 4-5.
7. Орлюк О. П. Банківське право : навч. посібник / О. П. Орлюк. — Київ : Юрінком Інтер, 2008. — 376 c.
8. Паласевич М. Б. Правове регулювання банківської діяльності в Україні / М. Б. Паласевич // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. — 2007. — Вип. 17.7. — С. 248-249.
9. Пистогов Є.  Банківський нагляд як складова банківського регулювання —  http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pvuabs/2010_1/03_03_05.pdf
10. Чуб О. О. Концептуальні засади банківського нагляду в умовах глобалізації // Фінанси України. — 2009, № 7.- С. 49.
11. Машика Ю. Механізм функціонування банківського нагляду в Україні — http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_14/233_Masz.pdf