Науковий пошук оптимальних юридичних термінів так і не привів до усунення прогалин у Кримінальному кодексі України стосовно поняття «незакінчений злочин». Зміст терміна «незакінчений злочин» законодавець не вживав раніше і не використовує у нині чинному Кримінальному кодексі України. Проте ч.2 ст.13 Кримінального кодексу гласить, що незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин, тобто передбачені види незакінченого злочину. Тому доцільно було б розкрити правову категорію «незакінчений злочин»: дати повне і чітке визначення.

У теорії кримінального права існують певні позиції щодо тлумачення вищезазначеного поняття. Під незакінченим злочином В.П.Тихий розуміє нездійсненну можливість спричинення шкоди об’єкту посягання, тобто умисел на злочин не доводиться до кінця з причин, незалежних від винного [7, с.130].

Із цим визначенням певною мірою варто погодитись, адже злочин не завжди вдається довести до кінця. Це може бути пов’язане із виникненням певних обставин, які суперечать волі та бажанню довести злочинну діяльність до кінцевого результату. Обставини – це події, які характеризуються певними особливостями, зокрема ситуаційністю, непередбачуваністю, раптовістю.

На думку М.Й.Коржанського, для обґрунтування поняття «незакінчений злочин» насамперед виникає необхідність вирішення таких питань: чи розпочинався злочин? Чи закінчився він? На якому етапі вчинення злочину було зупинено і чому він не був доведений до кінця? Наскільки реалізований злочинний намір і чому він не був доведений до кінця? [3, с.248].

В.Д.Іванов виділяє злочинний намір як самостійну окрему стадію [2, c.8]. Проте не варто погоджуватись з цією точкою зору адже злочинний намір ще не є дією, що спрямована безпосередньо на заподіяння шкоди і не передбачається законом. Суспільно небезпечна дія – це спрямованість на досягнення певних наслідків, певної мети, що забороняється кримінальним законом. П.С.Матишевський з цього приводу стверджує, що виявлення наміру – це певна думка особи, а не її протизаконна поведінка. Самі наміри вчинити будь-які злочинні дії не можуть розглядатись як злочинна діяльність. Окрім того, неприпустимість переслідування за думки є конституційно гарантованою нормою, що закріплена в ст.34 Конституції України, а принцип «cogitationis poenam nemo patitur» («думки не караються») є загальновизнаним принципом сучасного кримінального права [4, с.242].

Більш обґрунтований підхід зводиться до такого визначення: незакінчений злочин – це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, у зв’язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, незалежних від волі винного. У кримінально-правовій літературі право на існування має думка про те, що незакінчений злочин –це попередня злочинна діяльність; незакінчений злочин – це невдала діяльність у вчинені злочину [1, с.174].

Враховуючи вищезазначені аспекти розуміння поняття незакінченого злочину, оптимальним було б таке визначення: незакінчений злочин – це цілеспрямоване злочинне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), при якому винний свідомо й умисно готує можливість злочинного посягання або вже безпосередньо спрямовує своє діяння на вчинення конкретного злочину, яке за певних обставин усупереч волі і бажанню винного не доведено до кінцевого результату.

Відповідно до ч.1 ст.13 Кримінального кодексу України закінченим злочином визнано діяння, яке містить усі ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини. В порівнянні із закінченим злочином незакінчений злочин має деякі особливості розмежування, які стосуються характеру вчинених дій і моменту їх припинення. Закінчений злочин передбачає повну єдність об’єктивної і суб’єктивної сторони, винний реалізував злочинний намір повною мірою, виконав усю об’єктивну сторону злочину, спричинив шкоду об’єкту. Стосовно незакінченого злочину, то умисел винного повністю нереалізований, об’єктивна сторона нерозвинена, не виконана, не спричинена шкода об’єкту або спричинена не та, яку передбачає певна норма. Постає запитання: які причини не дозволяють досягнути бажаного результату? Зокрема, такі причини можна проаналізувати з огляду на два критерії: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивні причини мають такі ознаки: випадковість обставин; ситуаційність; непередбачуваність обставин.

Характерні риси суб’єктивних причин: по-перше, недостатня наполегливість; по-друге, нерішучість; по-третє, недосвідченість; по-четверте, невміння (наприклад, злодій намагався відкрити сейф із коштовностями, але не зміг) [7, с.130].

На підставі ч.2 ст.13 Кримінального кодексу України, як було зазначено вище, незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Отже, розглянемо види незакінченого злочину, тобто готування до злочину і замах на злочин. Частина 1 ст.14 Кримінального кодексу передбачає, що готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

М.Й.Коржанський трактує готування до злочину таким чином: це є дії, спрямовані на створення умов і можливості вчинити злочин. Це може бути: по-перше, підшукування учасників; по-друге, придбання зброї, транспортних засобів, документів, інструментів, інших знарядь; по-третє, вивчення місця обставин (приміщень, охорони, розташування об’єкта нападу); по-четверте, усунення різних перешкод (наприклад собак). Сутність готування полягає ось у чому: по-перше, вони не спрямовані безпосередньо на заподіяння шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, не утворюють безпосередньо загрози об’єкту кримінально-правової охорони; по-друге, не наближають суб’єкт до об’єкта злочину чи до потерпілого, не утворюють їх безпосереднього зіткнення; по-третє, не утворюють в повному обсязі об’єктивну сторону складу злочину; по-четверте, не мають причинного зв’язку з майбутніми злочинними наслідками [3, с.282].

З приводу поняття «готування до злочину» І.С.Тишкевич стверджує, що це умови для безпосереднього виконання складу закінченого злочину [7, с.51].

З огляду на це ми вважаємо, що дефініція, яка закріплена в ч.1 ст.14 чинного Кримінального кодексу України, не відповідає означенню поняття «готування до злочину», оскільки там відображено лише т. зв. форми підготовчих до злочину дій, які характерні для більшості вчинюваних умисних посягань.

Отже, на нашу думку, доцільним було б поняття «готування до злочину» трактувати таким чином: готування до злочину – це певне умисне діяння, яке має цілеспрямований вплив на створення умов із вчиненням злочину у майбутньому, проте недоведене до бажаного результату за певних причин.

Вважаємо за необхідне наголосити на доцільність поділу готування за своїм характером і змістом на три види: завершене, незавершене та невдале готування. На нашу думку, варто було б закріпити ці види поділу в Кримінальному кодексі України, оскільки такий підхід є досить вдалим та обгрунтованим, тому що на такий поділ звертають увагу деякі як українські, так і російські вчені. Зокрема, В.Н.Петрашев визначає, що для завершеного готування є характерним те, що діяльність суб’єкта не тільки на його думку, й в дійсності містить усі виконані в повному обсязі необхідні дії, які створюють умови для безпосереднього посягання. Це посягання при використанні створених умов здатне призвести до закінченого злочину, однак із незалежних від особи причин не отримало подальшого розвитку [6, с.232].

В.Н.Петрашев також зазначає, що, на відміну від завершеного, незавершене готування є діяльністю, яка не містить насправді умов, необхідних для вчинення закінченого злочину. Цей вид готування характеризується тим, що суб’єкт, розпочавши виконання запланованих дій (бездіяльності) спрямованих на створення умов для майбутнього посягання під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, що не залежать від волі самого суб’єкта, не встигає чи не може виконати цілком усього обсягу підготовчих дій. До таких факторів можна віднести: затримання особи в момент виконання підготовчих дій, зіткнення з перешкодами, які неможливо подолати відсутність в особи певних навичок.

Серед обставин, які не дозволяють перерости готуванню у безпосереднє посягання, особливе місце займають випадки, коли навіть під час повного виконання всієї підготовчої діяльності не створюються умови, які б дозволили досягнути стадії закінченого злочину. Це т. зв. випадки невдалого готування, за означенням В.Н.Петрашева.

Виходячи з вищезазначеного, невдале готування – це помилка особи щодо засобів, способів чи знарядь, які використовуються у ході розпочатих підготовчих дій для вчинення злочину в майбутньому. Таким чином, поділ готування до злочину на види має важливе практичне значення, яке випливає із вимог ч.1 ст.68 Кримінального кодексу України, де зазначено, що при призначенні покарання за незакінчений злочин судом обов’язково враховуються характер і ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, внаслідок яких злочин не буде доведено до кінця.

Доречно було б проаналізувати і другий вид незакінченого злочину – замах на злочин. Припустимо, злочинець, придбавши зброю, вистрілив у потерпілого з метою вбивства, але промахнувся, і потерпілий залишився живий. Тому потрібно нагадати, що для об’єкта, який охороняється кримінальним законом, становлять небезпеку не лише випадки закінченого злочину, а й умисні дії, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, однак не призвели до його закінчення з причин, що не залежали від волі винної особи. З приводу цього законодавець вміло у чинному Кримінальному кодексі використав термін «замах на злочин». Відповідно до ч.1 ст.15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

На думку Н.В.Чернишова, М.В.Володька, замах на злочин виражається в діях, безпосередньо спрямованих на скоєння злочину і тому здатних завдати шкоду охоронюваному законом об’єкту [7, с.115]. Це визначення подає досить вузьке розуміння терміна «замах на злочин», оскільки не вказано, що злочинець не доводить злочин до кінця з причин, які від нього не залежать. Причини ж не доведення злочину до кінця можуть бути різними: відсутність предмета посягання, вчинення опору потерпілим, і саме ці зовнішні фактори не дають змоги завершити злочин. Тут злочинець не керується внутрішніми мотиваціями, а цілеспрямовано виявляє свій умисел.

Проаналізуємо види замаху на злочин. Замах поділений кримінальним законом на закінчений і незакінчений, інших видів замаху не передбачено. Тоді як у теорії кримінального права зустрічаються тенденції поділу замаху залежно від придатності об’єкта і засобів посягань на замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Вважаємо, що більш доцільно в цьому випадку говорити про замах на непридатний предмет, оскільки об’єкт посягання непридатним бути не може, тому що він або є, або нема. Отже, замах на непридатний предмет існує тоді, коли предмет не має необхідних властивостей, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця (наприклад постріл у манекен, помилково прийнятий за живу людину).

Стосовно замаху з непридатними засобами, то він має місце тоді, коли суб’єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об’єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільно небезпечні наслідки (наприклад спроба вчинити вбивство з непридатної зброї) [5, с.61-62].

На нашу думку, необхідно усунути прогалини у ст.15 чинного Кримінального кодексу і юридично закріпити такі види замаху, як замах на непридатний предмет і замах із непридатними засобами.

У результаті проведення автором дослідження інституту незакінченого злочину та його видів доцільно зробити такі висновки.

По-перше, поняття незакінченого злочину – це цілеспрямоване злочинне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), при якому винний свідомо й умисно готує можливість злочинного посягання або вже безпосередньо спрямовує своє діяння на вчинення конкретного злочину, яке за певних обставин усупереч волі і бажанню винного не доведено до кінцевого результату.

По-друге, поняття готування до злочину – це певне умисне діяння, яке має цілеспрямований вплив на створення умов із вчиненням злочину у майбутньому, проте недоведене до бажаного результату за певних причин.

По-третє, необхідно закріпити у ст.14 Кримінального кодексу України поділ готування до злочину на види: завершене, незавершене та невдале готування.

По-четверте, потрібно доповнити ст.15 Кримінального кодексу України стосовно видів замаху, а саме: замах на непридатний предмет та замах із непридатними засобами.

Ми вважаємо за необхідне відзначити, що законодавець повинен закцентувати увагу на вказаних вище положеннях щодо вдосконалення інституту незакінченого злочину та усунення прогалин у чинному Кримінальному кодексі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бажанов М.І., Сташис В.В., Таций В.Я. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч.для студ. юрид. спеціал. вищих закладів освіти. – К.; Х.: Юрінком Інтер – Право, 2002.
2. Иванов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. – Караганда, 1974.
3. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Атака, 2001.
4. Матишевський П.С., Андрушка П.П., Шапченко С.Д. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
5. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Канон; А.С.К., 2002.