Нетрадиційний урок — поняття, введене у методику майже у всіх навчальних предметів педагогами-новаторами наприкінці 80-х років, означає імпровізаційне навчальне заняття, яке має нетрадиційну (невстановлену) структуру і специфічну цільову установку.

Частина дидактів не визнають нетрадиційний урок, вважаючи , що будь-які з них можна віднести до певного типу уроків за традиційною типологією. Наприклад, “урок-диспут” або “урок-драматизація” можуть бути віднесені до уроків засвоєння знань, умінь та навичок.

Деякі дидактик відрізняють нетрадиційні уроки, які поєднюють різні форми навчання у певну нову структуру (урок-диспут, урок-екскурсія і власно нестандартні уроки, як складову певних моделей і технологій навчання (інтегровані, театралізовані, сугестопедичні, уроки з різновіковими складом учнів). Інші не кваліфікують нестандартні уроки, а сприймають їх як часткові явища, міцно пов’язані з особливістю викладання конкретних вчителів. Тому перелік таких типів уроків дуже великий. Найпоширеніші з них: урок-занурення, урок-ділова гра, урок-прес-конференція,

театралізований урок, урок-змагання, урок-КВК, урок-консультація, комп’ютерний урок, урок — з груповою формою навчання, урок- взаємонавчання, урок-творчості, урок-аукціон, урок з груповою формою роботи, урок-залік, урок-конкурс, урок-фантазія, урок-гра, урок-суд, урок- “пошук істини”, урок “парадоксів”, урок-конференція, урок-діалог, урок “слідство ведуть знавці”, урок-рольова гра, урок-конференція, урок-семінар, інтергований урок, урок-тренування по колу, міжпредметний урок, урок- екскурсія, урок — “Поле чудес”, урок-вікторина “Що? Де? Коли:” і т. д. [1]

ДИСКУСІЇ

Серед нетрадиційних форм та методів вивчення історичних постатей, найбільш поширеними, мабуть, є дискусії. Вони дозволяють учням готуватися до самостійного аналізу, висловлювати власні оціночні судження щодо життя, діяльності та наслідків вчинків історичних діячів. До того ж ознайомлення з різними інтерпретаціями цих сюжетів у творах істориків різних епох дозволяє розвинути вміння коментувати прочитане та відрізняти авторське бачення від фактів. Крім того під час обговорення історичної постаті школярі прагнуть до самостійного творчого пошуку, який пробуджує радість, почуття гідності, самоповаги, що у свою чергу впливає на ставлення до школи, допомагає досягти кращих результатів і збільшити мотивацію навчання.

Дискусія — це широке публічне обговорення суперечливого питання, яке ґрунтується на обміні думками з певної проблеми. У науковому обігу термін “дискусія” вживається у різних значеннях, а саме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи та уточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку, зіткнення різних точок зору, позицій, підходів. У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою, цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованої та незмінної позиції. На думку М.Кларіна, відомого фахівця з педагогічної інноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований та впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошуку істини. Відома вітчизняна дослідниця, яка займається проблемами викладання історії, О.Пометун розглядає дискусію в контексті інтерактивних технологій навчання, виокремлюючи групу технологій опрацювання дискусійних питань, до яких належать метод „прес”, метод „займи позицію”, метод неперервної школи думок, дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія та дебати.

Прибалтійські вчені, зокрема В.Рудиня, вживає термін “дискусійні методи” і вважає, що до них належать дискусія-симпозіум, панельна дискусія, дебати, бхбхб, концентричні кола та підраховуюча дискусія як альтернатива опитуванню. Цю ж думку поділяє український методист К.Баханов, вважаючи найбільш уживаними серед дискусійних методів “круглий стіл”, засідання експертної групи, форум, симпозіум, судове засідання, концентричні кола, “бхбхб”. Дослідниця проблем викладання історії в школі М.Короткова серед дискусій на історичні теми виокремлює такі види: дискусія з елементами ігрового моделювання, регламентована дискусія, проектна дискусія, дебати, „вертушка”, круглий стіл, засідання експертної групи, дискусія -симпозіум.

Отже, аналіз праць вищезазначених авторів свідчить, що серед науковців не існує єдиної точки зору з приводу того, які саме методи належать до дискусійних. Проте найбільш вживаними серед них є:

Дебати — це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завдання учасників — висунути свої аргументи „за” і „проти” і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи свого вміння нападати на опонента.

Круглий стіл — вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу .

Дискусія-симпозіум — це вид дискусії, який об’єднує лекцію і групову роботу. Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають на запитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливо корисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи.

Панельна дискусія (засідання експертної групи) — обговорення дискусійного питання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається в два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається.

Концентричні кола — дискусія невеликої групи учнів, котру залучають до спілкування інші учасники. Група обговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями. Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами (15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п’ятнадцять хвилин.

Дискусія з елементами ігрового моделювання (урок — судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) — різновид дискусії, суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції, а й з позиції „учасників подій”. Елемент гри дає можливість моделювати взаємодію людей у процесі досягнення різних цілей — навчальних, виховних, політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створених умовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволі великі, тому доцільно давати завдання учням по рядах.

Дискусії проводяться в декілька етапів. На підготовчому етапі учні знайомляться з основними питаннями дискусії і рекомендованою літературою, практичними завданнями для груп; правилами ведення дискусії.

Безпосередньо дискусія проводиться з атакою схемою: а) вступне слово ведучого, в якому розкривається тема і мета дискусії, нагадуються правила її проведення; б) розвиток дискусії, оголошення питань та їх висвітлення різними групами; в) підбиття підсумків теоретичних і практичних, визначення рекомендацій.[6] .