Пасніченко А.Е., кандидат психологічних наук,
доцент кафедри психології

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Технологічний розвиток цивілізації (роботизація, андроїдизація) впирається у певну межу, яка втілилася у поняття сингулярності, трансгуманізму. Так, підвищений розвиток індустріальних технологій призводить до зниження психічного здоров’я та самопочуття як окремих індивідів, так і цілого соціуму.

В.О. Моляко, Ш.О. Амонашвілі, Г.О. Архангельський вказували на неможливість технологізації духовного виміру людини. Тому парадоксальним чином збільшення об’єму інформації та технологічний процес поєднуються зі зниженням інтелектуального розвитку людства. Безліч молодих людей Європи, встромивши голову в ЗМІ «зупиненого мислення», залучаються у хибні напрямки каналізації своєї енергетики — національні рухи, процеси архаїзації та фундаменталізації, даун-шифтинг та інші способи втечі від осмислення та продукування позитивної перспективи [1].

Європа до кінця ХХ ст. визначала планку та перспективи цивілізаційного розвитку, тобто, була цивілізаційним авангардом людства. Нині ситуація зміни­лася — Європа заглибилися у переживання своїх проблем, не будучи в змозі їх осмислити та вирішити, оскільки перестала мислити. Відмову від мислення можна подолати лише надзусиллями. В світі померлого мислення — кожна цивілізація рятується на свій лад: США — через технологічні прориви; Китай — економічний прорив; Росія — архаїзацію та мілітаризацію; Україна хаотизувалася та зробила ставку на неперервні політичні потрясіння. Вочевидь це трансгуманітарна загальнолюдська цивілізаційна катастрофа (у Європі вона буде пов’язана з руйнуванням безлічі смислових структур).

Суспільство увійшло в негативну дельту Найшуля, або ситуацію, в якій швидкість соціальних змін перевищує швидкість усвідомлення й освоєння цих змін населенням, зі зниженням адаптивності останнього. Як наслідок, великі маси людей охоплені порушенням соціально-психологічної адаптації. Адже саме досягнення персонального порогу адаптованості ставить людину на грань, де створюється небезпека її життю та здоров’ю. Стратегії копінгу використовуються саме за умов, коли складність завдань перевищує за енергетичною потужністю звичні реакції, тому потрібні нові витрати (W.M.Ensel, N. Lin, 1991).

Звідси і регресія як суспільства в цілому до архаїчної організації, так і значної частини населення — у «дитячий» стан (дитяча позиція, конформізм і пошук нових «батьків», бажання покладатися на зовнішні чинники — президента, профспілки, демократичні інститути, батьків, начальника. «У ситуації невизначеності, невпевненості у завтрашньому дні та у здатності здолати проблеми, у достатності внутрішніх ресурсів для владання з ними відбувається соціально-індукована регресія», — пише М. Сандомирський [5].

Проте є небезпеки передоручення себе іншим людям — «батьківським фігурам» (С. Бєлковський), використання захисних стратегій (А. Фрейд), дефіцитарна мотивація (А. Маслоу), Маленький професор — Его-стан в структурній моделі другого порядку транзактного аналізу (ТА). Людство ніколи не буде точно знати можливі напрямки свого розвитку, який сутнісно непередбачуваний [4, с. 427].

Тому підвищуються вимоги щодо владання людиною над життєвими обставинами, що неможливо без уявлення про актуальні обмеження людства. Отже, «проблема вже не в людині як Homo Sapiens, а у нових перспективах людства, які не можуть бути усвідомлені без філософського промислювання смислової та перспективної єдності людства» [1].

Так, G.J. Hynes та D.J. Terry (1992) відзначали зростання оцінки психологічного благополуччя у пацієнток, які центровані на вирішенні проблеми, і зниження — у респонденток, схильних уникати реальних складнощів та шукати підтримки з боку інших людей. Це якраз і характеризує дію регресивних тенденцій у поведінці досліджуваних, коли вони не довіряють власним можливостям подолати складні життєві обставини, і схильні передоручати відповідальність за своє майбутнє іншим — авторитетнішим за них — людям. Зазвичай, за певних несприятливих результатів вони будуть схильні звинувачувати їх, а самі залишатимуться у ролі жертви («трикутник долі» С. Карпмана).

Успішність психологічного переборення залежить від двох основних чинників: від особливостей реальної життєвої ситуації та від особистісних ресурсів суб’єкта, наявності в нього вироблених копінг-стратегій [2, с.25], причому підкреслюється суб’єктивність оцінки ситуації як складної [2, с.29]. У нашому дослідженні ми акцентуємо увагу саме на особистісних навичках владання.

Спочатку потрібно визнати неминучість катастрофи, після чого зробити ревізію наявних механізмів владання зі складними обставинами свого життя (екстремальними, катастрофічними), оскільки людина також несе відповідальність за своє становище (від особистої відповідальності до засад громадянського суспільства), оскільки «людина є вільною як у виборі ситуації, у якій вона опинилася, так і власної поведінки у ній» [2, с.20].

Відомим є тренд діалогу культур Заходу та Сходу. Треба зазначити нашу залученість до західної цивілізаційної традиції, згідно якої, мислення завжди знаходиться на найвищому рівні, має випереджувальний характер та складніше влаштування, ніж всі інші процеси. Якщо мислення не рефлексує наукові досягнення, технологічні прориви, кризові явища на філософському рівні, то це значить, що воно не функціонує.

Про екстремалізацію та катастрофізацію життя людства у цілому ми писали ще у 2005 р. [3]. Проте дотепер основна увага приділяється суті катастрофи, часу її настання, як саме це буде відбуватися — отже, перед близькою катастрофою мислення збочується та стає катастрофічним мисленням, тунельним, яке нічого іншого бачити не може, тому це нічого не дає, коли найважливіше значення для мислення має світ, який настає після катастрофи. Тобто подолати катастрофу можливо, долаючи її мисленням, починаючи обживати світ після катастрофи, оскільки справжня підготовка є лише спробою змоделювати й обжити післякатастрофічний світ [1].

Післякатастрофічний світ — це світ інакшого (не іншого): його неможливо назвати, оцінити, зруйнувати чи загальмувати. Визнання інакшого як проблеми та його дослідження потребує уявлення про таке майбутнє. Тому, якщо ми говоримо про зрозуміле майбутнє, то це, скоріш за все, продовжене теперішнє. Отже, незалежно від ставлення до сингулярності, зміна світу від гуманітарного контексту до трансгуманітарного все одно відбудеться. Чому б не назвати цю радикальну зміну сингулярністю, своєрідністю, точкою розходження різних шляхів людської цивілізації.

Досі різні цивілізації людства, яку б різну культуру вони не мали, все одно були поєднані спільним переживанням єдиного існування як екзистенції. Післякатастрофічний світ буде поліекзистентним світом. С. Дацюк новими ек­зистенціями називає: віртуальну, колонізації позаземного простору, роботично- андроїдну, позасвітову (інші світи) [1]. Людство не тільки буде розмежоване на декілька екзистенцій, які слабко перетинатимуться одна з одною, ці екзистенції породжуватимуть ще й різні транзистенції — різні шляхи незалежних змін та се­паратного розвитку цивілізації постлюдства.

Ці західні / східні тенденції виступають як причиною формування психо­логічних проблем, так і ресурсами їх вирішення. Критерії ефективності пере­борення пов’язані із психологічним благополуччям суб’єкта та визначаються пониженням рівня його невротизації (ситуативна зміна депресії, тривожності, психосоматики, дратівливості) (K. Nakano, 1991). Надійний критерій ефектив­ного копінгу — послаблення почуття вразливості до стресів (V.J. Conway, D.J.Terry, 1992). Найменш ефективними є уникнення та самозвинувачення, приниження своїх можливостей. Дієвими є реальне перетворення ситуації та її перетлумачення.

Неоднозначно оцінюються захисні форми переборення. Так, у вже згаду­ваному нами дослідженні D.J. Terry та G.J. Hynes (1992) і в N. Haan (1977) регресивні захисні механізми оцінюються як дезадаптивні, а в P. Becker (1989) і C. Carver (1989) — як ілюзорне послаблення стресу/напруження, що надає певних переваг людині перепочити деякий час, щоб із новими силами взятися до справ. Також емоційно-експресивні форми копінгу оцінюються неоднозначно: якщо вияв почуттів є ефективним, то стримування гніву виступає фактором ризику порушення психологічного благополуччя людини. Зокрема, згідно K. Nakano (1991), пошук соціальної підтримки суттєво знижує рівень тривожності особистості, а за D.J. Terry i G.J. Hynes (1992), — пошук підтримки знижує оцінку психологічного благополуччя.

Отже, ми вважаємо, що поділ копінг-стратегій на проблемно-орієнтовані як вдалі та емоційно-орієнтовані як невдалі характеризує, швидше, «західну» точку зору з її тяжінням до раціональних форм поведінки.

Зокрема, з точки зору F. Blanchard-Fields та L. Sulsky (1991), емоційноорієнтовані форми з віком втрачають популярність, в той час як проблемноорієнтовані — навпаки — набувають її.

Проте, базуючись на класифікаціях типів переборення складних ситуацій, за R.S. Lasarus, S. Folkman (1984), K.R. Parkes (1984), C.M. Aldwin, T.A. Revenson (1987), P.P. Vitaliano (1990), R.A. Emmons (1991) і E.K. Koplik (1992), можна виділити додатково ортогональний вектор конструктивності в кожній стратегії, що пропонує нам вже варіанти з чотирьох можливих стилів поведінки (конструктивні та неконструктивні механізми обох типів копінгу (див. на Схемі 2)): ж неконструктивні стратегії

Отже, використовуючи виділені нами ознаки західної та східної культурних традицій, ми можемо розписати західно- та східно-обумовлені механізми владання/подолання складних життєвих обставин (див. Табл.2).

Тобто, у досвіді людства вироблено доволі розлоге віяло механізмів копінгу. Тому людині є з чого обирати способи поведінки у складній життєвій ситуації, виходячи з багатьох міркувань і суб’єктивних уподобань. Проте необхідне не просте запозичення психотехнологій і повторення чужого досвіду — тобто, його механічне копіювання, інтелектуальний копіпастінг. Важливим є врахування культурного наповнення і ціннісної орієнтації різних механізмів. Зокрема, О.Ф. Бондаренко (2011) застерігає про ризик «отруєння чужою культурою».

Отже, якісні відмінності культур (культурний релятивізм) вимагають і відмінностей у використовуваних механізмах копінгу, хоча, на нашу думку, не існує принципового ставлення між ними. П.О. Сорокін ще в середині ХХ ст. писав про частковість і водночас потенційний синергізм західної і східної соціокультурних систем і прогнозував їх майбутню неминучу інтеграцію як спосіб вирішення глобальних проблем людства.

Висновки. Ми є свідками цивілізаційного зсуву. Варто перейти від дослідження наявного і пізнаваного до досліджень інакшого, вийти на поліекзистентні та політранзистентні уявлення перспективи. Вважаємо за доцільне перенести акцент з людини і суспільства на дослідження людства в цілому. За багатьма параметрами людина і людство регресує, що все одно не звільняє їх від відповідальності за своє життя та його перспективи.

У нас є доступ до широкого репертуару як західно-, так і східно- обумовлених механізмів копінгу. Як у «технологічного» Заходу, так й у «гуманітарного» Сходу є певні обмеження, проте вони гармонійно доповнюють одне одного і їхні механізми можуть бути активовані за різних умов складних (катастрофічних і екстремальних) ситуацій. Потрібний сумісний та міждисциплінарний пошук вирішення актуальних проблем перспектив людства.

Список використаної літератури:

1. Дацюк С. Куди прямує Європа? Текст виступу 14.03.2018 на форумі «Європа — Україна» в Ряшеві (Жешуві), Польща / Сергій Дацюк.
2. Нартова-Бочавер, С.К. «Coping Behavior» всистеме понятий психологии личности / Софья Кимовна Нартова-Бочавер //. Психол. журнал. — 1997.- Т.18. — №5. — С. 20 — 30.
3. Пасніченко А.Е. Екстремалізація буденного життя та професійної діяльності як фактор фрустрації та актуалізації особистості // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Серія: Екологічна психологія. — Т. 7, Вип. 5, Ч. 2. — К.: „Міленіум”, 2005. — С. 88-106.
4. Пасніченко А.Е. Трансгуманізм як виклик екологічній свідомості сучасного людства // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. — Том Екологічна психологія. — Випуск 26. — С. 424-435.
5. Сандомирский М. Интеллектуальное импортозамещение в отечественной психотерапии и современная российская культура / Марк Сандомирский // Теория и практика психотерапии. — 2015, №9 (13). — С. 17-39.
6. Lazarus S., Folkman S. Stress, appraisal, and coping / Richard S. Lazarus, Susan Folkman. — N.-Y.: Springer Pub. Co., 1984. — 465 р.