Вступ

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі — Закон), що започаткував створення системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення, яка дозволяє:

• створити додаткове до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування джерело пенсійних виплат;
• забезпечити громадянам більш високий рівень життя при досягненні пенсійного віку;
• створити правову базу для інститутів, які здійснюють діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення;
• забезпечити формування  нових  джерел  інвестиційних ресурсів для інвестування в різні сектори економіки;
• створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів та підвищення ліквідності фондового ринку;
• побудувати систему недержавного пенсійного забезпечення України на основі апробованих у світовій практиці принципів та механізмів.

Система недержавного пенсійного забезпечення — це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

1. Структура системи недержавного пенсійного забезпечення за участю недержавних пенсійних фондів

Недержавний пенсійний фонд — юридична особа, створена відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку.

Адміністратор недержавного пенсійного фонду (далі — адміністратор) — юридична особа, що здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів на підставі ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів.

Адміністратор зобов’язаний:

• вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду відповідно до Закону та нормативно-правових актів;
• укладати пенсійні контракти від імені пенсійного фонду;
• забезпечувати здійснення пенсійних виплат учасникам фонду у випадках, передбачених Законом;
• надавати зберігачу розпорядження щодо перерахування грошових коштів для оплати витрат, що здійснюються за рахунок пенсійних активів відповідно до статті 48 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення»;
• надавати пенсійному фонду агентські та рекламні послуги, пов’язані з його діяльністю;
• надавати інформацію відповідно до умов договору та Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення»;
• складати відповідно до вимог Закону та інших нормативно-правових актів звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду.

Зберігай пенсійного фонду (далі — зберігач) — банк, який провадить депозитарну діяльність зберігача цінних паперів та відповідає вимогам Закону.

Обов’язками зберігача пенсійного фонду є:

• відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;
• приймання, передача (переведення), облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов’язаних з формуванням та використанням пенсійних активів;
• перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами пенсійного фонду;
• виконання відповідно до Закону розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів;
• виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди особі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплати послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні та (або) агентські послуги, торговців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених Законом;
• виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду;
• зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінними паперами та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, торговцям цінними паперами та іншим посередникам;
• подання звітності, передбаченої Законом та відповідними нормативно-правовими актами;
• виконання розпоряджень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, на підставах, визначених законодавством.

Закон дає можливість створювати пенсійні фонди кількох видів, а саме:

• відкритий пенсійний фонд;
• корпоративний пенсійний фонд;
• професійний пенсійний фонд.

Аналізуючи економічну ситуацію в Україні та фінансові можливості населення, можна припустити, що в перші роки проведення пенсійної реформи найбільш поширеними будуть корпоративні та професійні пенсійні фонди.

2. Основні ознаки недержавних пенсійних фондів в Україні

В Україні існує законодавче визначення НПФ: це — юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”).

Виділимо та проаналізуємо суттєві ознаки НПФ, звертаючи увагу на їх практичне втілення.

НПФ — це юридична особа, створена в організаційно-правовій формі неприбуткової організації (непідприємницького товариства). У ч. 1 ст. 6 Закону „Про недержавне пенсійне забезпечення” зазначено, що недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

Це цілком відповідає ст. 85 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), відповідно до якої непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками. Якщо дотримуватися термінології Господарського кодексу України (далі — ГК України), то діяльність недержавних пенсійних фондів називається „некомерційне господарювання” (ст. 52 ГК України) і „некомерційна господарська діяльність” (ст. 53, 54 ГК України), тобто самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Варто звернути увагу на два термінологічні моменти. По-перше, Цивільний та Господарський кодекс оперують різними термінами на позначення товариства, яке не має на меті отримання прибутку: у ЦК України — це непідприємницьке товариство, у ГК України — це неприбуткова організація. На мій погляд, власне з метою уникнення неоднозначного тлумачення, у визначення НПФ було введено обидва із зазначених термінів. По-друге, поняття „учасник” у Цивільному кодексі має інше значення, ніж у Законі України „Про недержавне пенсійне забезпечення”. У розумінні згаданого Закону учасниками є не особи, які об’єдналися для створення товариства (ч. 2 ст. 83 ЦК України), а фізичні особи, на користь яких сплачуються внески до НПФ (ст. 1 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”). Для позначення учасників у значенні ЦК України використовується термін „засновники”, що можемо бачити із самого визначення НПФ.

Щодо принципів правового регулювання діяльності НПФ доцільно зауважити таке. Згідно зі ст. 85 ЦК України особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. У ст. 131 ГК України, яка називається „Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання”, зазначено, що особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб’єктів.

Наведемо й інші норми: ч. 1 ст. 54 ГК України визначає, що на суб’єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням її здійснення різними суб’єктами господарювання, які визначаються цим кодексом та іншими законодавчими актами.    Ч. 2 ст. 53 ГК України встановлює, що порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання окремих організаційних форм господарської діяльності визначаються цим кодексом та іншими законами.

Одиниця пенсійних внесків (ОПВ) – умовна розрахункова одиниця, вартість якої відображає доходність НПФ.

Чиста вартість одиниці пенсійних внесків (ЧВО) — розрахункова вартість одиниці пенсійних внесків, що визначається шляхом ділення чистої вартості активів НПФ на загальну кількість одиниць пенсійних внесків на день підрахунку. Чиста вартість одиниці пенсійних внесків на день надходження першого пенсійного внеску до НПФ встановлюється у розмірі 1 гривня.

Розрахунок ЧВО здійснюється станом на початок кожного дня, протягом якого до НПФ зараховуються пенсійні внески або здійснюються пенсійні виплати (переведення пенсійних коштів до іншої установи недержавного пенсійного забезпечення).

Розрахунок чистої вартості одиниці здійснюється за формулою:

ЧВО1 = ЧВА0 / кОПВ1, де

ЧВО1 – ЧВО на початок дня проведення розрахунків,

кОПВ1 – кількість ОПВ на початок дня проведення розрахунків,

ЧВА0  – ЧВА на кінець дня, що передує дню проведення розрахунків.

Як бачимо із зазначених вище норм, у тлумаченні загального статусу НПФ ЦК України та ГК України відсилають нас до спеціальних законів, які регулюють статус непідприємницьких товариств (неприбуткових організацій). Тому основними принципами правового регулювання некомерційної господарської діяльності НПФ є: поширення загальних вимог ЦК України та ГК України; врахування особливостей, передбачених спеціальними законами (власне, на нашу думку, ЦК України та ГК України повинні застосовуватися у частині, що не суперечить спеціальному закону).

Висновки

Учасники недержавного пенсійного забезпечення — фізичні особи, які самостійно сплачують пенсійні внески на свою користь, мають право самостійно вибирати пенсійний фонд — це може бути відкритий або професійний НПФ (за умови відповідності учасника визначенню у статуті професійного НПФ). У разі, якщо роботодавець здійснює пенсійні внески на користь своїх працівників до корпоративного чи професійного пенсійних фондів, працівник має право самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь до такого фонду. Фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів одночасно та сплачувати пенсійні внески до обраних фондів у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем цих НПФ.

Учасниками недержавних пенсійних фондів можуть бути як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства.

Важливим фактором недержавного пенсійного забезпечення є те, що обслуговування недержавного пенсійного фонду здійснюється кількома професійними учасниками фінансового ринку, які виконують різні, визначені Законом функції щодо управління активами недержавного пенсійного фонду, адміністрування його діяльності та зберігання пенсійних активів.

Таким чином, незважаючи на досить складну та неоднозначно оцінювану правову форму існування недержавних пенсійних фондів, усі механізми, закладені в законодавстві щодо цих суб’єктів, спрямовані насамперед на унеможливлення зловживань із пенсійними коштами учасників. На наш погляд, модель недержавних пенсійних фондів, обрана законодавцями,  має виправдати себе  і реалізувати своє соціальне призначення.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”
2. Авер’янова Є. Пенсійне та соціальне страхування: консультації, роз’яснення спеціалістів міністерств та відомств, нормат. база, форми звітності / А. Бабак (голов.ред.) — Д. : Баланс-Клуб, 2008. — 176с.
3. Внукова Н. Соціальне страхування: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Кондор, 2009. — 352с.
4. Конопліна Ю. Соціальне страхування: навч. посібник для студ. вищих навч. закл., які навч. за освітньо-проф. програмою бакалавра з напряму підготовки «Фінанси і кредит». — Суми : Університетська книга, 2008. — 224c.
5. Лепьохіна О. В. Соціальне страхування: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — Херсон : ПП Вишемирський В.С., 2007. — 160с.
6. Ніколаєнко В. Недержавне пенсійне страхування працівників підприємством // Бухгалтерія. — 2008. — 14 квітня. — С. 64-65
7. Терещенко Г.М. Проблеми розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні / Г. М. Терещенко, Т. А. Мусатова // Фінанси України. — 2008. — № 12.- С.76-88
8. Харитонова Н. Недержавне пенсійне страхування працівників / Наталія Харитонова // Все про бухгалтерський облік. — 2008. — 25 квітня. — С. 14-17
9. Юрій С. Соціальне страхування: Підручник для студ. вищих навч.закладів. — К. : Кондор, 2004. — 464с.
10. Міністерство праці та соціальної політики України — http://www.mlsp.gov.ua
11. Пенсійний фонд України — http://www.pfu.gov.ua