Напрямки підвищення ефективності використання змінного робочого часу

ВСТУП

Відпрацьований працівниками час є основним та універсальним вимірником праці. Рівень обліку та аналіз використання робочого часу впливає на ефективність виробництва, стан трудової дисципліни та є одним з основних державних регуляторів. Недоліки в обліку робочого часу не тільки не дозволяють оцінити фактичні резерви економії праці, але іноді впливають на достовірність оцінювання діяльності всього підприємства.

Актуальність теми дослідження також зумовлена тим, що на сьогоднішній день, в умовах формування соціально — орієнтованої ринкової економіки зростає престижність висококваліфікованої та якісної праці. Забезпечувати це покликана раціональна організація праці, оскільки її основною функцією має бути оптимальне поєднання працівників та засобів виробництва в процесі праці для створення максимальної ефективності функціонування робочих місць та виробничих структур.

Метою роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів аналізу робочого часу задля встановлення напрямків більш ефективного його використання.

Для досягнення мети необхідним є розв’язання наступних задач:

узагальнення теоретичних положень щодо з’ясування сутності, складу та структури робочого часу;
висвітлення методики вивчення та нормування робочого часу;
аналіз робочого змінного робочого часу токаря;
розробка заходів підвищення ефективності використання робочого часу.

Об’єктом дослідження є сутність та структура змінного робочого часу.

Предметом дослідження є особливості більш ефективного використання змінного робочого часу, напрямки поліпшення організації трудового процесу.

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади аналізу використання робочого часу. Робочий час, його склад і структура

Питання раціонального використання робочого часу є складовою процесу організації виробництва та основним сегментом управління персоналом.

Питання ефективності використання робочого часу досить глибоко висвітлено такими авторами: В. М. Абрамов[1], В. М. Данюк, В.К. Гупалов[6], Л.А. Лутай, Ю. В. Малаховський, Л. М. Фільштейн.[14] Але на сьогодні недостатньо висвітлено причини втрат робочого часу та їх складові, вплив на ефективність роботи персоналу, не розглядаються питання повноти та достовірності обліку робочого часу підприємств в розрізі галузей виробництва. Сьогодення при вирішенні питання робочого часу потребує більш повного врахування сучасних тенденцій розвитку економіки та широкого впровадження новітніх технологій, які забезпечують раціональне використання робочого часу.

Крім того, потрібно зауважити, що в роботах вчених-економістів відсутній єдиний підхід як до класифікації затрат робочого часу, так і до позначення певних структурних складових робочого часу. Наприклад, допоміжний час різні автори позначають: Тд, ДОП, Тдоп тощо. Це призводить до незручностей як у вивченні структури робочого часу, так і ускладнює аналіз показників ефективного використання робочого часу на підприємствах.

Найбільш широко використовуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу . [4, c.213].Для першого підходу характерний поділ змінного робочого часу на час роботи (здійснення виробничого процесу або функціонування даного елемента виробництва) та час перерв (Додаток А).

За другого підходу змінний робочий час поділяють на нормований та ненормований час.

При розрахунку норм праці встановлюються затрати робочого часу: на підготовчо-завершальне, оперативне обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби та регламентовані перерви.

Час роботи — сумарний час у рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Він має бути продуктивним, але на практиці нерідко якась його частина марнується на непродуктивну роботу.

Час непродуктивної роботи — витрачений час у межах зміни на роботу, яка не дає корисного результату підприємству, а скоріше негативний, оскільки зношуються інструмент, устаткування, витрачаються матеріали, сировина, енергія, робочий час працівника. До непродуктивної роботи належать: усунення (виправлення) браку, що виник з вини самого робітника; виконання робіт, що не передбачені змінним завданням, та ін.

Час продуктивної роботи характеризується сумарним часом у межах зміни, протягом якого працівник виконує прямі і суміщувані обов’язки, що передбачені регламентом. Він складається з часу: підготовчо-завершальної та оперативної роботи й обслуговування робочого місця.

Підготовчо-завершальний час потрібен робітнику для підготовки самого себе та робочого місця до виконання заданої роботи і для її закінчення: отримання інструменту, приладдя, технологічної та планово-облікової документації; ознайомлення з роботою, кресленнями; інструктаж про порядок виконання роботи; установлення приладдя та інструменту; налагодження устаткування; зняття приладдя та інструменту після виконання роботи; здача приладдя, інструменту, документації та готової продукції (роботи).

Підготовчо-завершальний час витрачається, як правило, один раз на всю роботу (партію предметів праці) і не залежить від кількості виробів (обсягу робіт), що виконується за даним завданням.

Час оперативної роботи— це найпродуктивніша частина робочої зміни, яка витрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предмета праці, а також на виконання допоміжних дій, необхідних для здійснення цих змін. Затрати оперативного часу повторюються з кожною одиницею продукції або певним обсягом робіт і складаються з двох частин: часу виконання основних та допоміжних трудових прийомів

Основний (технологічний) час витрачається на доцільну зміну предмета праці (його розмірів, форми, складу, стану, положення).

Допоміжний час витрачається на створення умов для виконання основної роботи (наприклад, завантаження сировини, закріплення та зняття виробу з верстата, управління устаткуванням та здійснення переходів під час виконання завдання, вимірювання предметів праці під час роботи тощо).

Час обслуговування робочого місця ( — це час, який витрачає робітник на догляд за устаткуванням та тримання робочого місця в належному стані. Час обслуговування робочого місця складається з двох частин: часу організаційного обслуговування та часу технічного обслуговування.

Час організаційного обслуговування витрачається на догляд робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання.

Час технічного обслуговування використовується на догляд за обладнанням у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема, підналагодження обладнання, прибирання стружки, заміну зношеного інструменту тощо.

Усі перелічені види затрат робочого часу є об’єктивно необхідними, отже мають ураховуватися при визначенні норми часу на конкретну роботу. Час основної роботи має найбільшу питому вагу в тривалості робочої зміни і витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу оператор веде активне або пасивне спостереження за роботою обладнання. Такий основний час має назву машинного на відміну від ручного, коли основні прийоми виконуються самим робітником.

У період автоматичної роботи устаткування (машинного часу) робітник може виконувати елементи трудового процесу: підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця. Таким чином, частина підготовчо-завершального часу та часу на обслуговування робочого місця перекривається основним (машинним) часом і не вводиться до складу штучної норми часу.

Час, що перекривається основним, називається перекривним, а тривалість виконання трудових прийомів (установлення заготовки, контроль якості тощо) при зупиненому устаткуванні та час на машинно-ручні прийоми складають неперекривний час.

Час перерв у роботі — загальна тривалість часу, протягом якого робітник не працює незалежно від причин, що викликали його бездіяльність. Складається з двох груп затрат часу: регламентованих і нерегламентованих перерв.

Регламентовані перерви — охоплюють час, коли робітник не працює з причин, заздалегідь передбачених, об’єктивно необхідних, зумовлених технологією і організацією виробництва. Це можуть бути певні паузи в технологічному процесі, неповна синхронність операцій на конвеєрі, зупинки автоматизованого устаткування для зміни інструменту та підналагодження. Так само до часу регламентованих перерв належать: час перерв, зумовлених трудовим законодавством , час на відпочинок і особисті потреби робітника . Останній складається з: часу відпочинку та часу особистих потреб .

Перерва на обід не входить до фонду робочого часу, тому працівник має право використовувати цей час на власний розсуд.

Час нерегламентованих перерв охоплює втрати часу з причин різних порушень нормального перебігу виробничого процесу. Це час перерв, зумовлених недоліками технології, організації виробництва, порушенням трудової дисципліни, та час відпустки з дозволу адміністрації.

До часу перерв, зумовлених недоліками технології та організації виробництва, відносять простої устаткування через несправність та робітників через очікування документації, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, інструменту, технологічного оснащення, постачання електроенергії тощо.

Час перерв, зумовлених порушенням трудової дисципліни , складається з часу запізнень на роботу, невиправданого об’єктивними причинами зволікання з початком робочої зміни, передчасного завершення зміни, перевищення часу обідньої перерви та нормованого часу на відпочинок і т. д.

Час перерв з дозволу адміністрації — сумарний час відсутності працівника на робочому місці, викликаний особистими потребами, сімейними та іншими обставинами. Іноді сама адміністрація ініціює таку відпустку, коли неможливо забезпечити людей роботою через аварії, перебої з електроенергією, зриви в постачанні матеріально-сировинних ресурсів тощо.

За другим підходом при встановленні норм часу всі розглянуті раніше види затрат змінного робочого часу поділяються на необхідні (нормовані) та зайві (ненормовані).(Додаток Б)

Норми часу містять тільки необхідні його затрати в розмірі, що зумовлений найпродуктивнішим способом виконання даної роботи. До нормованих затрат часу належать об’єктивно необхідний час для виконання конкретного завдання за даних умов: підготовчо-завершальний, оперативної роботи (основний і допоміжний), обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин та зумовлених трудовим законодавством.

У разі складання фактичного балансу робочого часу до нього включаються всі нормовані і ненормовані затрати. Нормативний баланс охоплює лише нормовані затрати часу.

Методи вивчення ефективності використання робочого часу

Вивчення витрат робочого часу проводиться за допомогою спостережень: фотографій робочого часу, хронометражу й інших методів.

Фотографія робочого часу — вид спостереження, при якому вимірюють усі без винятку витрати часу, здійснювані виконавцем (виконавцями) за визначений період роботи (наприклад, за зміну або її частину). Вона проводиться головним чином для виявлення втрат робочого часу, установлення причин, що викликають ці втрати, і розробки необхідних організаційно-технічних заходів щодо їхнього усунення.[9, c.16]

Застосовується фотографія робочого часу і для розробки нормативів підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, перерв на відпочинок і особисті потреби, а також визначення оперативного часу на різні роботи в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Крім того, фотографія проводиться для встановлення норм обслуговування устаткування і нормативів чисельності робітників, вивчення використання робочого часу передовими робітниками з метою поширення їхнього досвіду, виявлення причин невиконання норм виробітки окремими робітниками.

У залежності від кількості робітників, за якими ведеться спостереження фотографія може бути індивідуальною, груповою (бригадною), масовою.

При індивідуальній фотографії робочого часу вивчається використання часу одним робітником протягом робочого дня або іншого періоду.

При вивченні використання робочого часу більшого числа робітників (більш 10 чоловік) проводиться масова фотографія робочого часу методом моментних спостережень, при якому фіксуються не абсолютні розміри витрат часу на окремі види робіт, а число моментів їхній виконання. Для досягнення необхідної точності результатів спостережень заздалегідь установлюється по формулах або відповідних таблицях їхній обсяг, тобто число моментів, що необхідно зафіксувати.

У практику нормування праці широко застосовується самофотографія робочого часу. На відміну від фотографії робочого дня при самофотографії враховуються лише втрати робочого часу, пов’язані з організаційно-технічними неполадками, що записуються самим робітником у спеціальний бланк спостереження.

Метою проведення самофотографії є притягнення до удосконалювання організації праці самих робітників. На основі аналізу отриманих даних розробляються заходи щодо усунення недоліків.

Хронометраж — вид спостереження, при якому вивчаються циклічно повторювані елементи оперативної роботи, окремі елементи підготовчо-заключної роботи або роботи з обслуговування робочого місця. [9, c.27]

Основне призначення хронометражу: визначення тривалості повторюваних елементів операції (прийомів і рухів) для розрахунку норм або для розробки нормативів часу; виявлення і вивчення передових методів і прийомів праці з метою передачі цих методів роботи широкому колу робітників; перевірка встановлених норм виробітки; виявлення причин невиконання норм окремими робітниками.

У період підготування до проведення хронометражу спостерігач вивчає технологічний процес виконання нормованої операції, аналізує його, розбиває операцію на елементи, вивчає режим роботи устаткування й організацію робочого місця. Всі виявлені недоліки усуваються до початку спостереження.

При виборі виконавця враховується ступінь виконання ним норм, його кваліфікація, відповідність розряду нормованої роботи і робітника.

Перед проведенням хронометражу встановлюється кількість необхідних спостережень. Воно залежить від тривалості елементів операції, типу виробництва і вимог, запропонованих до ступеня точності отриманих даних. Для більшої точності проводиться більше число спостережень.

Хронометраж може бути неперервний, коли виміри тривалості елементів операції проводяться безупинно від початку до кінця операції, і вибірковий, при якому проводяться виміри окремих елементів операції.

При проведенні неперервного хронометражу в хронокарті відмічається час початку хронометражу, а потім фіксується по поточному часі закінчення кожного елемента.

Обробка результатів спостереження починається з визначення тривалості виконання окремих елементів операції. При проведенні неперервного хронометражу вона дорівнює різниці показань поточного часу двох суміжних вимірів. Потім виключаються помилкові (дефектні) виміри, про які зроблені оцінки при спостереженні, і складаються хронометражні ряди тривалості виконання кожного елемента операції у усіх вимірах. Якість результатів спостереження характеризується розміром коливань цифрових значень хроноряду. Коливання залежать від виконуваної роботи, характеру участі в ній робітника, тривалості елементів операції, типу виробництва, кваліфікації спостерігача і використовуваних при вимірі приладів.

Показником оцінки хроноряду є фактичний коефіцієнт сталості, що визначається відношенням максимальної тривалості елемента в даному хроноряді до мінімальної. Фактичний коефіцієнт сталості порівнюється з нормативним. Якщо він менше або дорівнює нормативному, хроноряд рахується сталим, а саме спостереження якісним.

Далі визначається середня тривалість виконання кожного елемента операції.

Аналіз отриманих результатів проводиться з метою перевірки раціональності процесу виконання операцій. При цьому вишукуються можливості скорочення витрат часу шляхом усунення окремих елементів операції, заміни деяких прийомів більш раціональними і менше стомливими, а також перекриття машинним часом окремих елементів ручної роботи.

За допомогою аналізу визначаються склад операції і тривалість виконання окремих її елементів. Після цього встановлюється оперативний час виконання операції або вихідні дані для розробки нормативів на ручні і машинно-ручні роботи.

Аналогічно проводиться вивчення хронометражем витрат часу на окремі елементи підготовчо-заключної роботи і роботи з обслуговування робочого місця.

Вивчення витрат робочого часу дозволяє одержати необхідні дані для удосконалювання організації праці і встановлення норм трудових витрат, виявити резерви росту продуктивності праці і кращого використання устаткування.

1.3. Порядок розробки нормативів з праці

Під час нормування праці важливим завданням є забезпечення більш-менш рівної інтенсивності праці на різних за змістом та складністю роботах. Це досягається використанням єдиної методологічної (загальні теоретичні засади) та нормативної бази для розрахунку норм затрат праці. Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці, які охоплюють технологічні режими роботи устаткування та трудові нормативи (затрат робочого часу на певні повторювальні елементи трудового процесу та часу тривалості перерв на відпочинок і особисті потреби залежно від конкретних умов праці).

Нормативні матеріали призначені для встановлення норм праці і відбивають залежності між необхідними затратами праці та чинники, що на них впливають. Таким чином, поняття «норма праці» та «трудовий норматив» треба розрізняти, виходячи з того, що первинним, вихідним є трудовий норматив, а вторинним, похідним від нормативу є норма праці, яка визначається на основі одного або кількох трудових нормативів. Нормативи показують нормативні залежності для встановлення складових частин норм часу, норм чисельності. Норми праці являють собою залежності безпосередньо між величиною норми (часу, виробітки, обслуговування, керованості) і чинниками, що впливають на неї. Основна різниця між нормативами та нормами полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу.

Норма праці встановлюється на конкретний вид робіт або відпочинок в абсолютних величинах залежно від конкретних умов виробництва. Трудові нормативи мають, як правило, універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах. Наприклад, норматив часу на відпочинок для машинно-ручних та ручних процесів задається у відсотках від величини часу оперативної роботи.

Трудові процеси та умови їх виконання на різних підприємствах дуже різняться, що зумовлює велику кількість нормативних матеріалів. Класифікаційна схема основних нормативних матеріалів наведена в додатку В.

Розроблення нормативів потребує врахування великої кількості організаційно-технічних чинників, здійснення складних розрахунків і залучення висококваліфікованих фахівців, обізнаних у тонкощах технології, організації, нормування, економіки виробництва.

Для розроблення трудових нормативів використовують:

результати хронометражних спостережень на робочих місцях, матеріали фотографій робочого часу, кіно- і відеозйомок;
режими роботи і технічні характеристики обладнання, параметри апаратурних процесів, типові технологічні процеси;
чисельність працівників, що залучені для дослідження операцій за умов досконалої організації праці;
діючі нормативи на аналогічні трудові процеси та їх елементи;
міжнародні, державні стандарти, технічні умови тощо.

Процес розроблення трудових нормативів має такі етапи [5, c.197]:

підготовча організаційно-методична робота (аналіз діючих нормативів; вибір типового змісту трудового процесу і чинників впливу організаційно-технічних умов виробництва на параметри нормативів; дослідження технологічного процесу; проектування макетів нормативних таблиць; складання робочого плану розроблення нормативів; створення і доведення до виконавців єдиної робочої методики проведення досліджень);
збирання первинної інформації, проведення полігонних спостережень і лабораторних досліджень (вивчення та аналіз змісту трудового процесу, організації праці, якості обслуговування робочих місць, кваліфікації працівників, паспортних даних параметрів роботи устаткування, його технічного стану, характеристик інструментальних наладок та ін.; установлення раціонального порядку виконання трудового процесу, впливу об’єктивних чинників);
аналіз і опрацювання результатів досліджень, складання нормативних таблиць, графіків, формул, оформлення проекту збірника нормативних матеріалів;
експериментальна перевірка проекту трудових нормативів на підприємствах (усунення недоліків у нормативах або розбіжностей між умовами виконання трудових процесів у проекті нормативів і на практиці);
коригування нормативних матеріалів за наслідками експериментальної перевірки;
узгодження з профспілками, затвердження, тиражування і передання для використання на виробництві.

РОЗДІЛ ІІ. Оцінка ефективності використання робочого часу змінного робочого часу основними робітниками-верстатниками.

2.1. Аналіз індивідуальної фотографії змінного робочого часу токаря

Таблиця 1. Індивідуальна фотографія змінного робочого часу токаря

№ з/п	Що спостерігалось	Поточний час	Тривалість, хв.	Індекс
1.	Початок роботи	16-00
2.	Підготовка обладнання та інструменту до роботи	16-08	8	Тпз
3.	Стороння розмова	16-10	2	Твза
4.	Розкладка інструментів	16-14	4	Тдр
5.	Встановлення пристроїв	16-21	7	Тдр
6.	Обробка деталей	17-03	42	Тор
7.	Заміна різця	17-09	6	Тобс
8.	Обробка деталей	17-57	48	Тор
9.	Ходіння за інструментом	18-03	6	Твза
10.	Заміна різця	18-06	3	Тобс
11.	Обробка деталей	18-32	26	Тор
12.	Очікування слюсаря-ремонтника через вихід з ладу верстата	18-41	9	Твн
13.	Дрібний ремонт верстата токарем	18-51	10	Твн
14.	Обробка деталей	18-55	4	Тор
15.	Здача готових деталей	18-58	3	Тпз
16.	Отримання нового завдання від майстра	19-00	2	Тпз
17.	Обідня перерва	20-00
18.	Переналагодження обладнання	20-16	16	Тобс
19.	Розмова з сусідом	20-18	2	Твза
20.	Обробка деталей	21-24	66	Тор
21.	Перерва на особисті потреби	21-32	8	Трпвоп
22.	Обробка деталей	22-38	66	Тор
23.	Перерва в роботі через відсутність електроенергії	22-52	14	Твн
24.	Обробка деталей	23-28	36	Тор
25.	Зняття інструменту, прибирання робочого місця	23-48	20	Тобс
26.	Закінчення роботи	24-00	12	Тпз
	Всього:		420	Тзм

Тривалість кожного виду витрат робочого часу визначимо шляхом відрахування значення поточного часу за даним видом витрат попереднього. Сума всіх значень витрат часу повинна дорівнювати тривалості спостереження).

Після визначення тривалості кожного виду витрат часу здійснюється їх означення індексами.

На підставі зведення однойменних витрат часу складемо фактичний баланс робочого часу дня.

Таблиця 2. Баланс робочого часу дня

Витрати часу	Позначення	Тривалість
Втрати робочого часу, що залежать від робітника	Твза	10
Втрати робочого часу, що не залежать від робітника	Твн	33
Час допоміжної роботи	Тдр	11
Час обслуговування робочого місця	Тобс	45
Час оперативної роботи	Тор	288
Підготовчо-заключний час	Тпз	25
Час на відпочинок і особисті потреби	Трпвоп	8
Робочий час	Тзм	420

Таблиця 3. Нормативний баланс робочого часу

Втрати робочого часу, що залежать від робітника	Твза	10	—	-10
Втрати робочого часу, що не залежать від робітника	Твн	33	—	-33
Час основної роботи	Тдр	11	356	+57
Час обслуговування робочого місця	Тобс	45	18	-27
Підготовчо-заключний час	Тпз	25	20	-5
Час на відпочинок і особисті потреби	Трпвоп	8	26	+18
Робочий час	Тзм	420	420	0

2.2. Визначення явних і прихованих втрат робочого часу

Визначаємо аналітичні коефіцієнти, що характеризують використання робочого часу виконавця. Процедура аналізу використання робочого часу передбачає розрахунки, принаймні, трьох відносних показників (коефіцієнтів): ефективного використання змінного робочого часу К1; неприхованих (явних) втрат робочого часу К₂; прихованих втрат робочого часу К₃. [2, c.39]

Коефіцієнт ефективного використання робочого часу:

К1= (Тпз^н + Топ^ф + Тобс^н + Твоп^н) : Тзм = (20 + 299 + 18+ 26) : 420 = =363: 420 = 0,864

Тобто змінний робочий час за призначенням використаний на 86,4%. Отже, втрачений робочий час за зміну становив 13,6% змінного фонду робочого часу.

Коефіцієнт неприхованих (явних) втрат робочого часу

К₂ =[(Твза+Твн) — (Твоп^н — Твоп^ф)] : Тзм =[(10+33) — (8 — 26)]: 420= (43 — 18) : 420 = 0,06

Це означає, що явні втрати робочого часу становлять 6% загальної тривалості робочої зміни.

Коефіцієнт прихованих втрат робочого часу

К₃ = [(Тпз^ф – Тпз^н) + (Тоб^ф – Тоб^н) ] : Тзм = (25-20) +(45- 18) : 420 = 0,076

Тобто приховані втрати робочого часу становлять 7,6% тривалості робочої зміни,тобто досить значні

Сума трьох коефіцієнтів (К1 + К₂ + К₃) має дорівнювати одиниці. Перевіряємо:

0,864 + 0,06 + 0,076 = 1,000

Можливе ущільнення робочого часу внаслідок усунення усіх видів втрат (К4) можна розрахувати за такою формулою:

Можливе ущільнення робочого часу внаслідок усунення усіх видів втрат (К4) можна розрахувати за такою формулою[2, c.42]

Цей коефіцієнт свідчить, що усунення втрат та, як наслідок збільшення часу основної роботи на 57 хв. дозволить «ущільнити» змінний робочий час на 15,74%., що призведе до збільшення виробітку та підвищення продуктивності праці.

За умови скорочення втрат робочого часу на 70% втрати робочого часу становитимуть 30%, тому приріст продуктивності праці становитиме :

176*19,1%*30% = 10шт

Дійсно, за фактичних затрат оперативного часу токар обробить 160 деталей . Втрати робочого часу становитимуть 57хв*30% = 17,1хв. За цей час можна обробити

2.3. Розрахунок змінної норми виробітку та заробітку токаря до скорочення втрат робочого часу і після їх скорочення

Розрахуємо денний заробіток токаря ІІІ розряду до скорочення втрат робочого часу і після скорочення, використовуючи тарифну сітку. (Додаток Д).

Тарифну ставку працівника ІІІ тарифного розряду розрахуємо множенням тарифної ставки працівника І тарифного розряду на тарифний коефіцієнт:

Відрядно-преміальна заробітна плата визначається за формулою:

де премія – визначається в (%) від тарифної заробітної плати (грн.).

Віднайдемо денний заробіток токаря ІІІ розряду до скорочення втрат робочого часу:

Р=Тсгод*(Нчасу/60)=9,38*(1,7/60)=0,27

= 176*0,27=47,52 грн.

і після скорочення

Р=Тсгод*(Нчасу/60)=9,38*(1,7/60)=0,27

= 186*0,27=50,22 грн.

Річний заробіток обчислимо як добуток середньоденного заробітку та кількості відпрацьованих днів у році:

= 50,22 грн*224дн = 11249,28грн

Розрахуємо економічну ефективність заходів щодо зниження втрат робочого часу на токарній дільниці відповідно даних додатку Е:

Сукупний додатковий робочий час обчислимо як добуток скорочення втрат робочого часу 1-м робітником на кількість працівників:

57хв*70%*15чол = 599хв

За рік: 599хв*224дн = 134176хв

Сукупний додатковий випуск продукції становитиме (186-176)*15= 150шт

За рік: 150*224дн = 33600шт

Економія чисельності становитиме :

— можна вивільнити 1 робітника.

Економію по заробітній платі обчислимо як добуток кількості вивільнених працівників на середньомісячний фонд заробітної плати з врахуванням внесків до фондів:

Ез = 1*11249,28грн+11249,28грн*37% = 15411,51грн

Річний економічний ефект визначимо як різницю економії від впровадження заходів та одноразових витрат на впровадження заходів:

Ееф = 15411,51грн — 9000,00грн = 6411,51

Строк окупності одноразових витрат знаходиться як відношення річного економічного ефекту до розміру одноразових витрат на впровадження заходів:

Отже, аналіз результатів ІФРД показав наступне:

На підприємстві існують як явні, так і приховані втрати робочого часу;
Можливе ушільнення робочого часу становить 15,4%
Можливий приріст продуктивності праці за умови ліквідації всіх втрат робочого часу – 19,1%
За умови скорочення втрат робочого часу на 70% можна досягти приросту виробництва в натуральному виразі 33600шт
Скорочення втрат робочого часу на 70% та виконання норми часу на 110% дозволить скоротити чисельність працюючих на 1 чол, що дасть економію 6411,51 грн
Одноразові витрати на впровадження заходів окупляться за 1,4роки.

Окремо потрібно звернути увагу на те, що витрати часу на особисті потреби фактичний менший нормативного. На перший погляд це позитивний момент, але на практиці це часто призводить до зниження працездатності робітника протягом зміни і, як наслідок, до виникнення браку та непродуктивних витрат робочого часу.

РОЗДІЛ ІІІ. Напрямки підвищення ефективності використання змінного робочого часу.

3.1. Заходи щодо підвищення ефективності використання змінного робочого часу

Після з’ясування основних недоліків використання робочого часу можна запропонувати наступні заходи щодо поліпшення використання робочого часу на аналізуємому підприємстві:

виключити втрати часу з причин, залежних від робітника;
більш ретельно планувати організацію трудового процесу, зокрема для запобігання втратам часу необхідний інструмент має бути поблизу робочого місця;
отримання завдання від майстра краще організувати на початку зміни;
посилити трудову дисципліну на підприємстві;
вживати заходів запобіганню втратам з організаційно-технічних причин;
рекомендувати робітникам збільшити час на особисті потреби в межах норми зазначеного часу;
застосовувати на підприємстві як моральні, так і матеріальні чинники мотивації праці;
стимулювати ріст продуктивності праці за рахунок підвищення інтенсивності праці;
розглянути можливість вдосконалення системи оплати праці, зокрема заміну відрядно-преміальної оплати праці відрядно-прогресивною , при якій частина продукції, випущеної чи здійсненої в зв’язку з перевиконанням установлених норм, оплачують за підвищеними розцінками.
своєчасно встановлювати та переглядати норми праці на підприємстві.
вдосконалювати організаційно – технічні та санітарно – гігієнічні умови виробництва;
підвищувати кваліфікацію та спеціалізовані навикі робітників;
переглянути норми, при встановлені яких були допущені помилки.

Крім того, в цілому по підприємству доцільно здійснювати наступні заходи:

для зниження втрат часу необхідно здійснити діагностику часу;
щоб запобігти прогулам та ефективно використовувати робочий час необхідно приділити увагу дисципліні працюючих;

— щоб запобігти зростанню тимчасової непрацездатності та ефективно використовувати робочий час необхідно поліпшувати умови праці на підприємствах;

— для покращення використання робочого часу необхідно здійснювати планування часу працівників;

Так як втрати робочого часу є основною проблемою, яка негативно позначається на діяльності підприємств, необхідно здійснювати діагностику часу. Виявлення видів діяльності, на які час витрачається даремно, який можуть (можливо, із великим успіхом) виконувати інші особи, який віднімає час в інших, називається діагностикою часу. Для полегшення діагностики, час, що затрачається працівниками, необхідно розподіляти за окремими функціями. Після угруповання робіт їм дається оцінка на предмет їхньої необхідності, доцільності, співвідношення що передбачалися і фактичних затрат часу. У процесі аналізу визначається, які чинники обумовлюють найбільші втрати часу . Їхнє виявлення дозволяє шукати засоби зміни структури затрат часу, яка б найбільшою мірою сприяла досягненню цілей підприємства, і приборкати найбільше злісних його «розкрадачів» .

Генеральним напрямком роботи з корінного поліпшення умов праці є профілактичні заходи технічного характеру, так як вони спрямовані на усунення причин, що формують несприятливі умови праці.

Основними заходами, що спрямовані на поліпшення умов праці є:

— подальше удосконалення нормативно-правового регламентування умов праці;

— посилення попереджувального та оперативного нагляду за дотриманням трудового законодавства, встановлених норм, правил, що здійснюється відповідними державними та громадськими органами;

— удосконалення системи і практики надання багаточисельних пільг, компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці;

— покращення методів матеріального та морального стимулювання роботи щодо поліпшення умов праці в поєднанні з посиленням матеріальної відповідальності за створення і довготривалість дії несприятливих умов праці. [12, c.3]

Одним із заходів покращення використання робочого часу є і планування часу працівників. Процес планування часу починається з постановки задач, для чого на майбутній період складається перелік справ і можливих перешкод, на подолання яких піде визначений час. Планування часу дозволить працівникам підприємств критично осмислити власні цілі і знайти більш ефективні засоби їхньої реалізації, що дозволяють не тільки своєчасно з ними справитися, але і створити необхідні резерви для вирішення непередбачених проблем, що підвищить ефективність використання фонду робочого часу підприємств.

3.2. Розрахунок економічної ефективності від зниження втрат робочого часу

Прямий економічний ефект від зниження втрат часу ми розрахували в попередньому розділі. В нашому випадку він становить різницю економії від впровадження заходів та одноразових витрат на впровадження заходів.

Строк окупності одноразових витрат знаходиться як відношення річного економічного ефекту до розміру одноразових витрат на впровадження заходів.

Економію по заробітній платі ми обчислювали як добуток кількості вивільнених працівників на середньомісячний фонд заробітної плати з врахуванням внесків до фондів.

Варто зазначити, що відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;
в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;
за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів. [14, c.23]

Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:

П = Еі *100 / Чп- Езаг

де Еі –– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чп — умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;

Езаг — економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;

Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх факторів по виробничому підрозділу визначається за формулою:

П = Езаг *100 \ Чп –Езаг

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисельності по цехах різнитиметься:

Ечп = Чбаз · Коб · Чп,

де Ечп — відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;

Чбаз — чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;

Коб — коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді;

Чп — умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

Ечп = [1- М\(М1+М2(1=П\100 *Тд\Тк)]* Чп *К

де Ечп — відносна економія чисельності працівників, осіб;

М — загальна кількість одиниць устаткування в запланованому періоді;

М1— кількість одиниць устаткування, що не підлягає технічному удосконаленню;

М2— кількість одиниць нового або модернізованого устаткування;

П — показник підвищення продуктивності нового або модернізованого устаткування, %;

Чп— чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період, розрахована виходячи із виробітку базисного періоду, осіб;

Тд — кількість місяців дії нового або модернізованого устаткування;

Тк — календарна кількість місяців у плановому періоді;

К — частка робітників, зайнятих на устаткуванні в загальній чисельності працівників.

Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зміни в спеціалізації виробництва, не пов’язані з впровадженням нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

Поліпшення використання робочого часу можна досягти в результаті скорочення цілодобових і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки через хворобу, у зв’язку з виконанням держобов’язків, з дозволу адміністрації тощо). Зменшення чисельності працівників за рахунок скорочення втрат робочого часу:

Еч.п. = Чп *Учр\100 * (Во-Впл)\(100-Впл)

де Учр — частка робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Во — втрати робочого часу в базисному періоді, %;

Впл — втрати робочого часу в плановому періоді, %.

Економія робочої сили в результаті скорочення браку і відхилень від нормальних умов роботи розраховується так само, як і при скороченні втрат робочого часу.

Економія затрат праці завдяки спеціалізації виробництва і збільшенню обсягу кооперованих поставок визначається з урахуванням частки куплених виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції:

Ечп = (1- (100-Ппл)\(100-Пбаз)) *Чп

де Ппл — частка кооперованих поставок у плановому періоді, %;

Пбаз — частка кооперованих поставок у базисному періоді, %.

Велике значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку. Розрахунок відносної економії робочої сили, досягнутої завдяки такому зниженню, здійснюється на основі показників середнього виконання норм цими робітниками, їх частки в загальній чисельності робітників і коефіцієнта виконання норм у плановому періоді:

Ечп = Чп * Учр *Ечр \100

де Учр –– частка робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Ечр –– відносна економія чисельності робітників, %;

Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо.

ВИСНОВКИ

Раціональне використання робочого часу набуває великого значення в умовах розвитку ринкових відносин і ускладнення господарських зв’язків при необхідності збільшення масштабів виробництва.

Питання ефективності використання робочого часу досить глибоко висвітлено в економічній літературі. Але на сьогодні недостатньо висвітлено причини втрат робочого часу та їх складові, вплив на ефективність роботи персоналу, не розглядаються питання повноти та достовірності обліку робочого часу підприємств в розрізі галузей виробництва. Сьогодення при вирішенні питання робочого часу потребує більш повного врахування сучасних тенденцій розвитку економіки та широкого впровадження новітніх технологій, які забезпечують раціональне використання робочого часу.

Для обліку робочого часу використовуються як методи моментних спостережень та методи безпосереднього спостереження (хронометраж і фотохронометраж робочого часу). При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів, фотографій робочих місць тощо.

Методи визначення затрат робочого часу за допомогою спостереження досить трудомісткі, тому на практиці при визначенні норм затрат часу широко використовують довідково-розрахункові матеріали (нормативи), класифікація яких тісно пов’язана з класифікацією норм праці.

Аналіз обліку робочого часу показує використання фонду робочого часу, причини та величину його втрат, можливе підвищення продуктивності праці при усуненні виявлених недоліків, а також виявлення додаткової трудомісткості продукції.

Аналіз результатів ІФРД показав наступне:

На підприємстві існують як явні, так і приховані втрати робочого часу;
Можливе ушільнення робочого часу становить 15,4%
Можливий приріст продуктивності праці за умови ліквідації всіх втрат робочого часу – 19,1%
За умови скорочення втрат робочого часу на 70% можна досягти приросту виробництва в натуральному виразі 33600шт
Скорочення втрат робочого часу на 70% та виконання норми часу на 110% дозволить скоротити чисельність працюючих на 1 чол, що дасть економію 6411,51 грн
Одноразові витрати на впровадження заходів окупляться за 1,4роки.

Запропоновано наступні заходи щодо поліпшення використання робочого часу на аналізуємому підприємстві:

виключити втрати часу з причин, залежних від робітника;
більш ретельно планувати організацію трудового процесу, зокрема для запобігання втратам часу необхідний інструмент має бути поблизу робочого місця;
отримання завдання від майстра краще організувати на початку зміни;
посилити трудову дисципліну на підприємстві;
вживати заходів запобіганню втратам з організаційно-технічних причин;
рекомендувати робітникам збільшити час на особисті потреби в межах норми зазначеного часу;
розглянути можливість вдосконалення системи оплати праці;
своєчасно встановлювати та переглядати норми праці на підприємстві.

ЛІТЕРАТУРА

Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. І. Нормування праці: Підручник/ За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. – К.: ВІПОЛ – прес, 1995. – 208 с.
Багрова І.В. Нормування праці: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 212 с.
Бондар Н. М. Економіка підприємства: Підручник – Видавництво 2-ге, перероблене і доповнене – К. : КНЕУ, 2004. – 528с., іл.
Гриньова В.М., Шульга Г.Ю. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб. — К.: Знання, 2010. — 310 с
Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. — 4-те вид., оновлене. К.: Знання, 2009. — 390с.
Гупалов В.К. Управление рабочим временем. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 240 с.
Дзюба С.Г., Гайдай І.Ю. Нормування праці: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго – Восток, ЛТД», 2004. – 133 с.
Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці: Навч. посібник. – Львів, 2001. – 220 с.
Крайнюченко О.Ф. Нормування праці:[Електронний ресурс]: конспект лекцій для студентів напряму підготовки 6.030505 «Управління персоналом та економіка праці» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» ден. форми навч. /О.Ф, Крайнюченко, Я.І. Юрик. – К.: НУХТ, 2013. – 104 с.
Методичні вказівки для самостійного вивчення дисциплін “Економіка праці ” та “Економіка праці і соціально-трудові відносини” (для студентів спеціальностей “Менеджмент організацій”, “Економіка підприємства”, “Економіка гірничого виробництва” всіх форм навчання) / Уклад. Н.А. Табачкова, Н.Ю.Ляшок, Ю.Ю.Моісєєва. – Красноармійськ, 2008. – 30 с.
Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 224 с.
Кендюхов О.В,, Ягельська К.Ю, ЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ЧАСУ -[електронний ресурс ]- режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/29178/1/economic%20system.pdf
Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с.
Фільштейн Л. М., Малаховський Ю. В. Економіка праці в машинобудівному комплексі: навч.-метод. видання. – Кіровоград, 2004. – 272 с.
Храмов В.О., Бовтрук А.П. Основи управління персоналом: Навч.-метод. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 112 с.

Додатки

Додаток Д. Тарифна сітка

Тарифний розряд	1	2	3	4	5	6
Тарифний коефіцієнт	1	1,08	1,25	1,4	1,52	1,64
Тарифна ставка, грн.	7,5

Додаток Е. Вихідні дані до розрахунку економічної ефективності заходів щодо зниження втрат змінного робочого часу

Чисельність токарів на дільниці, осіб	15
Річний фонд робочого часу одного робітника:
днів	224
годин	1792
Втрати робочого часу протягом зміни:
до впровадження заходів, хв.	(див. розрахунки завдання 1)
після впровадження заходів, хв.	(див. розрахунки завдання 2)
Рівень виконання норм праці, %	110
Середня місячна заробітна плата, грн.	(див. завдання 3)
Розмір премії до відрядного заробітку, %	20
Відрахування від заробітної плати в пенсійний і інші фонди, %	37
Одноразові витрати на впровадження заходів, грн.	9000

Освіта та самоосвіта