Соціальна робота як за кордоном, так і в нашій країні, опирається на фундаментальну теоретичну й емпіричну базу, створену вітчизняними й закордонними дослідниками.

Допомога й взаємодопомога як особлива форма взаємин між людьми вперше початку досліджуватися в давньогрецькому суспільстві. Саме в цей період з’явилося поняття «філантропія», що означає любов до людей, доброзичливе ставлення однієї людини до іншого, допомога незаможним, добродійність [4].

Практично у всіх країнах є соціальні працівники — одні з них одержали підготовку різного рівня в спеціалізованих навчальних установах і тому вважають себе професіоналами; інші, що не мають професійної підготовки, займаються соціальною роботою на громадських засадах або працюють за наймом у соціальних установах на допоміжних посадах.

Соціальні працівники вирішують різнопланові питання в багатьох сферах і на різних соціальних рівнях сучасного суспільства: робота з індивідами й родинами; з малими групами; з організаціями або цілими громадами; з дітьми; з людьми похилого віку; робота як  консультантів і психотерапевтів у медичних установах; робота в установах соціального планування; адміністративна робота; пошук фінансових ресурсів для реалізації соціальних програм і проектів; рішення проблем насильства в родині; забезпечення медичним обслуговуванням бідних людей і т.п.

Різноманіття напрямків у соціальній роботі, з одного боку, дозволяє представити цілісний спектр соціальних проблем сучасного суспільства й різноваріантність їхнього розвитку, а з іншого боку, доводить, що соціальна робота стала невід’ємною частиною сучасних суспільних відносин [1].

Соціальна робота як соціальний інститут розглядається як сукупність державних установ, суспільних і часток організацій, що становлять цілісну систему соціального захисту, соціального забезпечення й соціального обслуговування населення, часто називану системою соціального добробуту; вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, що готовлять фахівців для даної галузі; релігійних інститутів, що роблять вплив разом з іншими ідеологічними інститутами на формування системи суспільних цінностей.

Таким чином, соціальна робота тісно пов’язана з поняттям соціального добробуту людини й суспільства. Це поняття в самій загальній формі може бути сформульоване лише як прагнення до створення суспільства, кожний член якого мав би можливість реалізувати свої потреби, розвивався згідно властивому даному суспільству цінностям і був захищений суспільством від соціальних і природних катаклізмів. Будь-яка сучасна індустріально розвинена держава має соціальні програми, які реалізуються в основному за допомогою інституту соціальної роботи. Ціль цих програм — захист дорослих і дітей від соціальних ризиків; деградації.

У Франції соціальною роботою займаються працівники служби пробації (нагляду за правопорушниками за місцем їх проживання), експерти із спеціальної освіти, дошкільні вчителі, персонал дитячих садків, медико-психологічні працівники, асистенти соціальних служб, сімейні консультанти, соціальні аніматори (фахівці з організації культурного дозвілля), надомні (сімейні) помічники. Координує цю роботу Міністерство соціальних справ і національної солідарності.

У Франції соціальна педагогіка виступає складовою частиною соціальної роботи, тому соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю є одним із провідних напрямів соціальної роботи, який концентрує найбільшу кількість асигнувань та залучає найчисленнішу групу спеціалістів соціальної сфери. Французька система захисту дітей і молоді складається з трьох великих секторів, у кожному з яких найактивнішим чином задіяні спеціалісти соціальної сфери: 1) медичний і соціальний захист дітей і молоді; 2) адміністративний захист дітей і молоді; 3) правовий захист дітей і молоді [2].

Система соціального обслуговування фінансується практично по залишковому принципі, так само, як і міжнародні програми надання допомоги слаборозвиненим країнам. Основна причина недостатнього фінансування соціальних програм у  країнах, що розвиваються, — недостача фінансових засобів, а в розвинених країнах причини такого явища ставляться до категорії чисто політичних або ідеологічних. Державна соціальна політика орієнтована на так званий мінімалістське обслуговування нужденних.

У Франції діють численні організації соціальної підтримки та захисту дітей і молоді. Французький Союз порятунку дитинства (UFSE) – одна з перших асоціацій, які виділили проблему «дитина у складній ситуації». У країні функціонує телефонна служба прийому повідомлень про дітей, які зазнають жорстокого ставлення (SNATEM). Звіт Обсерваторії за децентралізованими Соціальними Акціями (ODAS) показав, що насильство стосовно дітей має різні форми: фізичне насильство, сексуальне зловживання, психологічне насильство і зневажливе ставлення в тому числі й з боку близьких людей. Не дивно, що в такій ситуації соціальний працівник іноді стає єдиною підтримкою для молодої людини, яка опинилася у складній ситуації.

У цей час у Франції функціонують, доповнюючи один одного, державні, неурядові, некомерційні й частки соціальні служби; пріоритет в області соціального обслуговування відданий суспільній, приватній і комерційній соціальній службам, число яких постійно зростає в останні роки[3].

Отже, міжнародний досвід соціальної роботи переконливо свідчить про те, що для всіх країн характерні загальні стратегічні проблеми соціального розвитку, розв’язувані в кожній країні по-різному, а також про те, що діючі системи соціального добробуту, істотною частиною яких є соціальна робота, значно поліпшили якість життя людей.

Соціальна робота як суспільний інститут є необхідною, невід’ємною частиною суспільного устрою сучасного суспільства, на якому б рівні соціально-економічного розвитку воно не перебувало.

Список використаної літератури

1. Доэл М., Шадлоу С. Практика социальной работы. М.,1995
2. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом. М.,1996
3. Теория и методика социальной работы. /Под ред. С.И. Григорьева. М.,1994
4. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Тория социальной работы. М.,2000