Вступ

Прокурор — державна посадова особа, покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами держави, посадовими особа­ми, громадськими організаціями та громадянами. В Україні функції прокурора викладені в Конституції, виходячи з досвіду вітчизняної системи, і вони повинні бути Грунтовно регламентовані новим кримінально-правовим кодексом. Статус прокурора визначений Законом України про прокуратуру від 5.10.1991 року. Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено обов’язки:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадян або держави в суді у ви­падках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Як державний обвинувач, виступаючий у суді прокурор обвинувачує від імені держави і народу, являючи собою вели­чезну соціальну більшість. Це вимагає від прокурора ретельного аналізу доказів у справі, об’єктивних висновків у результаті цього аналізу й уміння висловлювати вимоги справедливого вироку словами, зрозумілими народу, від імені якого прокурор виголошує промову.

1. Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Закон «Про прокуратуру» наділив прокурорів і слідчих широкими повноваженнями владно — розпорядливого характеру:

— порушити кримінальну справу;

— пред’явить підозрюваному звинувачення в досконалому злочині;

— вибрати відносно обвинуваченого запобіжний захід, зокрема утримання під вартою;

— провести в його житлі обшук, огляд або виїмку;

— накласти арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію і їх виїмку;

— усунути обвинуваченого з посади;

— проводити прослуховування і запис переговорів та ін.[12]

Неправильне користування такими повноваженнями, а тим більше зловживання службовим положенням можуть спричинити і спричиняють за собою наслідки. Як приклад можна привести випадки, коли з вини прокурорських і слідчих працівників притягали до кримінальної відповідальності невинні особи і засуджені до виняткової міри покарання.

Трагічні наслідки спричинили грубі порушення законності, зловживання службовими повноваженнями прокурорами, слідчими, суддями в період культу особи. Тисячі невинних громадян незаконно притягали до кримінальної відповідальності і засуджені до вищої міри покарання — розстрілу, довічного висновку і тривалих термінів позбавлення волі. В минулі роки в гонитві за показниками серед працівників прокуратури і інших правоохоронних органів існувала думка, що для розкриття злочину застосовні будь-які засоби і методи і відступу від норм карно-процесуального закону, і допущені порушення закону при розслідуванні кримінальних справ виправдовувалися досягнутою метою — розкриттям злочину шляхом « вибивання » від підозрюваних свідчень відносно злочинів, які вони не здійснювали.

Зловживання прокурорами і слідчими своїми владно-розпорядливими повноваженнями негативно впливає на формування особистості цих осіб: вони перестають бачити винятковість і тяжкі наслідки процесуальних дій, у них з’являється черствість, формалізм, неувага до людей, до їх горя і страждань, надмірна суворість, упевненість в своїй непогрішності. Наступає переродження не тільки як фахівця, прокурора або слідчого, але і як людини.

Кожен працівник прокуратури покликаний діяти не тільки в рамках закону, але і керуватися в своїй роботі нормами гуманізму, проявляти доброзичливість, чуйність, турботу і увагу до людей. Громадяни наший країни щодня звертаються в прокуратуру за захистом своїх прав і свобод, пов’язуючи посади прокурора і слідчого з поняттям справедливості. Часто звернення їх до прокурора — це остання надія на законний дозвіл питання. Тому від прокурорів потрібно в їх роботі проявляти об’єктивність, неупередженість і справедливість, своїм відношенням до виконання посадових обов’язків, щодня затверджувати верховенство закону.[5]

2. Морально-психологічні особливості роботи прокурора

Формування думки прокурора про покарання при розгляді в суді кримінальної справи — складний процес, де врахову­ються дані правового характеру, передбачені законом, а також позначається безліч інших факторів. Прокурор бере участь у справі практично з моменту її порушення і до винесення вироку. Тому думці державного обвинувача належить особли­ва роль. У процесі він першим висловлює свій погляд. Отже дуже важливо, щоб він був чітко сформульований і перекон­ливо аргументований.

Певна майстерність прокурора необхідна при веденні допитів у залі судового засідання, особливо допитів членів злочинної гру­пи, що займали в цій групі різне ієрархічне становище. Політична зрілість, моральна чистота, розуміння значущості своєї праці множать сили і здібності прокурора, допомагають йому пра­вильно зорієнтуватися в складній обстановці, запобігають вузькопрофесійному ставленню до своїх обов’язків.

Діяльність прокурора. З метою припинення, усунення право­порушень, відновлення порушених прав і свобод громадян прокурор при наявності відповідних підстав правомочний винести протест або подання на незаконний акт, порушити кримінальну справу, дисциплінарне переслідування, притягти винних до адміністративної відповідальності, пред’явити у суді позов на користь потерпілих від порушень закону. Разом з тим, прокурор не має права втручатися у господарську діяльність та підміняти органи відомчого управління і контролю. Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, ро­бота прокурора передбачає наявність у нього специфічних власти­востей характеру. Це насамперед глибока і тверда переконаність у справедливості та великій соціальній значущості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. Водночас, враховуючи значний обсяг владних по­вноважень, якими наділений прокурор, його обов’язок — ефективно й винятково обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі „за» і „проти», бути об’єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту „честі мундира», проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх.

На сьогоднішній день судовий захист не є найбільш ефективним способом відновлення порушеного права, тому роль прокурорського нагляду в захисті як суспільних інтересів, так і прав особистості набуває особливо важливого значення. Водночас прокурорський нагляд ні в якій мірі не повинен підмінювати судовий захист. У цих відносинах прокурор покликаний бути ініціатором усунення порушення, а суд повинен дати правову оцінку порушення.

Беручи участь у судовому розгляді, прокурор виконує послідовно такі функції:

— вивчає матеріали і висновок попереднього слідства;

— бере участь у розпорядницькому засіданні суду, який вирішує питання про передачу підозрюваного суду;

— бере участь у процесі судового розгляду, в допиті обвинувачу­ваних, потерпілих і свідків, експертів, бере участь у дискусії з представниками захисту;

— готує і виголошує в суді обвинувальну промову.

Підтримуючи перед судом державне обвинувачення, прокурор бере активну участь у дослідженні доказів, формує для себе модель події і представляє суду своє розуміння з приводу застосу­вання карного закону і міри покарання стосовно підсудного. Якщо в результаті судового розгляду прокурор приходить до переконання, що результати судового слідства не підтверджують висунутого підсудному обвинувачення, то він зобов’язаний відмовитися під обвинувачення і викласти суду мотиви відмови (ст. 264 КІЖ України). Прокурор не може стояти над судом, а повинен сприяти успішному пошуку істини і законному здійсненню всіх судових процедур.

Обвинувальна промова прокурора виголошується відразу після закінчення судових дебатів. Вона відображає кульмінаційний момент психологічного конфлікту в судовому розгляді і має величезний соціально-психологічний ефект, протікаючи зазвичай на тлі напруженого чекання й активного інтересу всіх присутніх у залі судового засідання. Ця промова здебільшого має категорично стверджувальний, наступальний характер як протест суспільства проти зла і злочинності, як символ невідворотності покарання за злочини проти особистості та держави.

Промова прокурора зазвичай складається з кількох частин (етапів):

1) вступної частини, в якій прокурор гостро ставить проблему, підкреслює її правову і суспільну значущість і привертає увагу слухачів до її оцінки;

2) короткого і чіткого викладу суті і фабули розслідуваної події;

3) аналізу й оцінки зібраних у справі доказів;

4) кваліфікації злочину (визначення його типу, ступеня ваги, суспільної небезпеки тощо);

5) характеристики особистості обвинувачуваного, аналізу його мотивації, ступеня активності, навмисності злочи­ну, моральних властивостей та ін.;

6) характеристики особистості потерпілого, заподіяних йому фізичного страждання і моральної шкоди;

7) співвіднесення вчиненого зі статтями закону і пропозиції про міру покарання і відшкодування заподіяного потерпілому збитку;

8) у випадку особливого соціального значення правопо­рушення може мати місце аналіз соціальних умов, що сприяли йому і пропозиція з їх усунення;

9) висновку, що включає короткий підсумок сказаного і звернення до складу суду про присудження справедливо­го покарання.

Промова прокурора вимагає високого професіоналізму, умін­ня глибоко й оперативно аналізувати розмаїтість фактів, що наво­дяться в суді, дати оцінку всім доказам, а не докладно їх переказу­вати. Прокурор повинен здійснити вищий синтез всіх об’єктивних і суб’єктивних аспектів складу злочину, співвіднести його зі стат­тями кримінального кодексу й обґрунтувати правильність їх за­стосування в даному конкретному випадку.

Прокурор має виявити себе майстром психологічного аналізу особистості підсудного й особистості потерпілого, чиї індиві­дуальні особливості (характер, моральність, мотивація) повинні бути враховані при визначенні міри покарання. Тим самим про­курор показує свою юридичну і психологічну культуру, розуміння психологічних механізмів учинків людей, наявність емпатії -співпереживання до страждань і труднощів людей. Однак промова прокурора не повинна містити лише пафос обвинувачення і викрит­тя антисоціальних рис особистості підсудного, а має висвітлювати можливі перспективи його наступної ресоціалізації, особливо в тих випадках, коли розглядається справа за участю неповнолітніх обвинувачуваних. А.Ф. Коні зазначав, що найуважнішим слухачем промови прокурора є підсудний. Нерідко він при цьому сам себе за­судив найстрашнішим судом — судом своєї совісті. Вислуховуючи осуд свого злочину, він повинен почути і кілька підбадьорюючих слів. Звичайно, прокурори не акцентують увагу суду на пом’якшуючих провину обставинах і вимагають максимальну міру покарання. Пропонуючи міру покарання, прокурор повинен назва­ти його вид, термін, умови відбування. А для цього він повинен добре собі уявляти ці умови, а також глибоко зрозуміти особистість конкретного обвинувачуваного, котрому ці умови призначають­ся. Підкреслюючи вагу злочину і характеризуючи особистість підсудного, прокурор має уникати „згущення фарб», а тим більше, не допускати приниження людської гідності. У такому випадку суд­дя повинен зробити йому зауваження. Виходячи з гуманістичних традицій юриспруденції, А.Ф. Коні говорив про неприпустимість спрямованості промови прокурора лише на однобічну викриваль­ну позицію, невиправдано широкі узагальнення щодо негативних властивостей особистості підсудних; він вважав, що для прокурора необхідна стриманість у слові, неприпустимі образи особистості. Неправомірні свавільне розширення прокурором обтяжуючих про­вину обставин, включення в них невизнання підсудним своєї про­вини, його суперечливих показань, відмови від свідчень.

Зазначені обставини важливо враховувати тим більше, що підсудний ще не визнаний судом винним.

Важливі стиль і логічна структура промови прокурора, його ораторське мистецтво, а також уміння підтримувати свій високий імідж державного обвинувачувача. Мовлення повинне бути стро­гим, помірковано-емоційним, голосним, із гарною дикцією, пере­конливим і доступним розумінню всіма присутніми. У ньому не повинно бути позерства, зайвого пафосу, базікання, гордовитості, мають бути присутні чіткі докази. При цьому ні очевидність розглянутих фактів, ні визнання провини обвинувачуваним не знімають із прокурора обов’язку доведення обвинувачення. Про­курор зобов’язаний ретельно проаналізувати усі виправдувальні версії, що висуваються в судовому слідстві захисниками й обви­нувачуваними.

Полеміка з адвокатами вимагає від прокурора особливої професійної майстерності у відстоюванні своєї стратегічної позиції. Він повинен точно помічати і виділяти всі обставини, що не підтвердилися, і виключати їх з обвинувачення, а також відмовитися від обвинувачення, якщо матеріали судового слідства не підтверджують висунутого обвинувачення.

Діяльність прокуратури багатогранна. Жодне порушення за­кону не повинне залишатися без реагування з боку прокуратури, що покликана забезпечувати дотримання законів на доручених їй ділянках роботи. Підтримуючи державне обвинувачення в суді, прокурор в однаковій мірі може й обвинувачувати, і відмовитися від обвинувачення у випадку його непідтвердження (відсутності переконливих доказів). У нього один критерій: виступати з позиції закону. Закон не повинен бути порушений ні стосовно потерпілого, ні по відношенню до підсудного, і потрібно точно дотримуватися встановленої законом процедури розгляду справи.

Загальний суд, арбітражний суд — сфера застосування діяльності прокурора, де він представляє інтереси громадян і держави в суді у випадках, передбачених законом. Участь в арбітражному процесі — складова частина загальної діяльності прокуратури. Звертання прокурора з позовом в арбітражний суд найчастіше є завершальним етапом нагляду за виконанням законів, за загальнонаціональними міністерствами і відомствами, представницькими і виконавчими органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, органами контролю, їхніми посадовими особами, а також за відповідністю закону правових актів, що ними видаються; за вживанням заходів для усунення порушень законності.

Участь прокурора в арбітражному процесі, в першу чергу, у вигляді пред’явлення позову в суд, є специфічною формою державного впливу на дотримання законності в господарській діяльності. Ця форма відповідає принципам правової держави і ринкової економіки. Правильне, засноване на законі використан­ня права на звертання з позовом в арбітражний суд і кваліфікована підтримка позовних вимог у суді є винятково ефективним засобом припинення й усунення порушень законності в економічній сфері, у діяльності як органів державної влади, керування і кон­тролю, так і суб’єктів підприємництва.

Галузі прокурорського нагляду за точним і однаковим вико­нанням законів усіма громадянами і посадовими особами такі:

— за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, організаціями, посадовими особами і гро­мадянами (загальний нагляд);

— за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства;

— за виконанням законів при розгляді справ у суді (опротестовує незаконні і необґрунтовані вироки, визначення і постанови судів);

— за дотриманням законності в місцях утримання ув’язнених, у місцях попереднього утримання, при виконанні покарань та інших заходів примусового характеру, призначених судом.

3. Соціальний аспект діяльності прокурора

Соціальний аспект діяльності прокурорських працівників виражається в тому, що, здійснюючи нагляд за виконанням законів на всіх рівнях їхньої реалізації, вони відповідальні перед суспільством за те, щоб:

— жодне порушення закону не залишилося без уваги;

— підвищувалася відповідальність посадових осіб за порушення законності.

Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності прокурорських працівників полягає в умінні розкрити причини досліджуваних явищ, передбачити наслідки цих причин, встано­вити істину.

Для цього необхідно володіти здатністю:

— проникнути в сутність фактів, зрозуміти зміст того, що відбувається, передбачати можливі найближчі і віддалені — прямі й опосередковані—результати і наслідки (критичність);

— охопити широке коло питань і фактів, спираючись на знання з різних галузей права і практики (обґрунтованість);

— мобілізувати професійне мислення в складних умовах (наполегливість, цілеспрямованість);

— оперативно вирішувати завдання, оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів (гнучкість);

— самостійно ставити цілі та завдання, знаходити відповідне рішен­ня без сторонньої допомоги (самостійність, відповідальність).

Для прокурора вміння донести свої думки так само важливе, як уміння мислити, а уміння слухати не менш важливе, ніж уміння говорити.

Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокурорських працівників виявляються в умінні:

— встановлювати контакти з аудиторією в суді за допомогою використання усного професійного мовлення. Мовлення прокурора повинне відрізнятися переконливістю аргументації, об’єктивністю, повнотою і всебічністю огляду проблеми, сприяти встановленню істини в справі;

— слухати і чути, аналізувати і зважувати факти та повідомлення;

— робити висновки в результаті скрупульозного аналізу доказів;

— зрозумілими словами висловити вимоги справедливого вироку в суді;

— письмово, на професійному рівні, оформити документи.

Уся поведінка прокурора як представника держави повинна бути підкорена моральній самодисципліні: неприпустимі його зневажливе чи глузливе ставлення до кого б не було, суперечки із членами суду чи адвокатами. Усім має бути очевидним, що його інтереси — це інтереси суспільства.

З метою забезпечення реальних можливостей здійснювати свої функції законом прокурору надані певні права:

— безперешкодно входити у державні або громадські установи, підприємства, відомства і мати доступ до документів, матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

— вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності та заходи її забезпечення;

— вимагати від керівників, інших посадових осіб, державних органів проведення перевірок, ревізій підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для проведення перевірок, ревізій;

— викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону;

— давати вказівки працівникам слідчих органів із питань роз­слідування конкретних кримінальних справ, виконання яких обов’язкове;

— давати санкції на арешт, проведення обшуків, застосування певних заходів у здійсненні оперативно-розшукової роботи, затверджувати обвинувальні акта з кримінальних справ, що направляються до суду.

Для досягнення успіху в своїй практичній діяльності, прокурор і його помічники повинні володіти певними особистісними якостями і, зокрема, особливими характеристиками мислення.

Мислення, що розкриває причини яких-небудь явищ, називають причинно-наслідковим. Саме такий характер має мислення прокурора, тому що основним змістом його розумової роботи є визначення наслідків. Слідче мислення вимагає гармонійного поєднання аналізу і синтезу. Загострена чуйність, тонке розрізнення правди і неправди, істини й омани служать основою завбачливості прокурора, умовою передбачення подальшого ходу подій і поведінки учасників у конкретній справі.

Висновки

Професійна етика прокурора є частиною загальнолюдської етики, а також професійної етики, до складу якої належать моральна свідомість і моральна практика. Серед видів професійної етики особливе місце посідає юридична етика, додержання якої дозволяє спрямовувати використання і застосування норм права у морально-етичне русло. Прокурорська етика як вид професійної етики поступово виокремилася із судової етики.

Формування професійної етики прокурора пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Її зміст значною мірою обумовлювався характером суспільних відносин і державного режиму. За радянської епохи моральні аспекти діяльності прокуратури було здеформовано в умовах панування комуністичної ідеології і комуністичної партії.

Сучасна прокуратура України в умовах процесу євроінтеграції пристосовує свою діяльність до європейських стандартів, у тому числі і в частині додержання етико- моральних норм у прокурорській діяльності. 3. У першому десятилітті ХХ ст. в Україні почали активно розроблятися правила юридичної етики для представників різних видів юридичної діяльності. Чинний Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури стосується всіх працівників прокуратури з класними чинами. Його норми мають переважно як морально-етичний, так і правовий характер. Кодекс містить декларативні, а також зобов’язувальні і заборонні норми, які конкретизуються у нормах права, з також застереження щодо обсягу застосування окремих морально-етичних норм. Окремі положення Кодексу мають розбіжності із Правилами етичної поведінки, затвердженими Законом України від 17 травня 2012 р.

Додержання етичних норм у спілкуванні прокурора з громадянами стосується як його участі у вирішенні питань процесуального характеру, так і розгляду звернень громадян, у тому числі організації особистого прийому. Висловлено рекомендації щодо удосконалення психологічних контактів з відвідувачами для кращого розуміння аргументації сторін, розширення можливості контактів з громадянами через «телефон довіри», а також щодо викорінення проявів формалізму і бюрократизму у відносинах з людьми.

Важливе додержання етичних норм спілкування між окремими працівниками прокуратури в колективах прокуратур і поза ними при виконанні службових обов’язків, забезпечення здорового морального клімату в колективах. Вирішальну роль у виконанні цього завдання має поведінка керівника: повага до підлеглих, діловий стиль керівництва, відсутність дискримінації, поєднані з вимогливістю за виконання службових обов’язків. На практиці частина працівників стають жертвами брутальності керівників прокуратур, а тому Генеральній прокуратурі доцільно організувати колективні опитування у колективах прокуратур щодо їх ставлення до керівників. Висловлено рекомендації щодо шляхів усунення наслідків особистих і групових конфліктів у колективах прокуратур, у тому числі шляхом обговорення цих питань на оперативних нарадах і проведення індивідуальних профілактичних бесід.

Для гармонізації відносин прокурорів-державних обвинувачів і суддів необхідно вживати заходів щодо усунення порушень як судової, так і прокурорської етики та прокурорсько-судового етикету; викорінити факти позапроцесуального спілкування прокурорів і суддів по конкретних 15 справах. Прокурорам слід надати право офіційно робити заяви у ході судового розгляду про факти неправомірного ставлення головуючого до них і до інших учасників процесу.

Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. — К.: Б.в., 1998. — 142 с.
2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — К.: Знання , 2005. — 665 с.
3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.
4. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Атіка, 2006. — 294 с.
5. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Одіссей, 2006. — 253 с.