Монотонність праці та шляхи підвищення змістовності праці

Вступ

Актуальність теми. «Монотонність» у перекладі з грецької означає одноманітність. У психологічній літературі поняттям «монотонність» характеризують особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність. У соціально-економічній літературі монотонність пов’язується з надмірним розчленуванням трудового процесу на прості елементи (операції).

Психофізіологічна суть монотонності пояснюється закономірностями взаємодії процесів збудження і гальмування.

Основні ознаки монотонних робіт такі: малоелементний склад, тобто структурна одноманітність і простота трудових дій; незначна тривалість виконання однотипних трудових операцій і дій; висока повторюваність трудових операцій і дій за одиницю часу.

У зв’язку з наявністю різних гіпотез про фізіологічні механізми стану монотонії доцільно звернутися до конкретних критеріїв монотонності, використовуваним різними дослідниками. Можна виділити 7 таких критеріїв: 1) мала тривалість операції, велика кількість повторюваних операцій протягом години, протягом робочого дня; 2) невелике число елементів в операції; 3) заданий темп і ритм роботи; 4) обмежене число сенсорних і м’язових систем, що беруть участь в операції; 5) змушена робоча поза; 6) мала емоційна насиченість трудового процесу; 7) роз’єднаність працівників.

Тому головна мета нашої роботи – це розглянути поняття монотонності праці та шляхи підвищення змістовності праці.

Розділ І. Сутність, види і критерії монотонності праці

У зв’язку з наявністю різних гіпотез про фізіологічні механізми стану монотонії доцільно звернутися до конкретних критеріїв монотонності, використовуваним різними дослідниками. Можна виділити таких критеріїв: 1) мала тривалість операції, велика кількість повторюваних операцій протягом години, протягом робочого дня; 2) невелике число елементів в операції; 3) заданий темп і ритм роботи; 4) обмежене число сенсорних і м’язових систем, що беруть участь в операції; 5) змушена робоча поза; 6) мала емоційна насиченість трудового процесу; 7) роз’єднаність працівників.

Незважаючи на розмаїтість цих критеріїв, їх можна, очевидно, звести до двох основних ознак: 1 — 3 критерії означають багаторазову повторюваність вступників при роботі зовнішніх роздратувань; 4 — 7 — обмежене число самих роздратувань. Таким чином, можна констатувати два різних, що не зводяться одне до іншого умови, що викликають стан монотонії.

У цей час надається велике значення розробці заходів, спрямованих на зниження впливу монотонності. Заходу, впроваджувані на деяких виробництвах, також можна розділити на дві групи, які найбільше прямо спрямовані на зняття одного із двох виділених умов виникнення стану монотонії. Перша спрямована на порушення регулярності, ритмічності однотипних рухів, дій, операцій.

Це введення чергування операцій, періодичні зміни швидкості руху конвеєра, зняття примусового темпу й ритму, укрупнення операцій і т.д. Друга — зняття або зменшення дефіциту як зовнішніх, так і внутрішніх роздратувань. Це головним чином впровадження функціональної музики.

Якщо звернутися до робіт, що вивчали результати впровадження цих двох груп заходів, то виявиться, що майже завжди констатується підвищення продуктивності праці. Однак при цьому при проведенні першої групи заходів дослідники відзначають, як правило, об’єктивні ознаки підвищення працездатності, а саме: менше збільшення частоти пульсу, менше збільшення часу зорово-моторної реакції до кінця змін [1], збільшення показника швидкості сприйняття й переробки інформації [2], відсутність змін у пульсовому тиску, поліпшення короткочасної пам’яті [8] і ін. У дослідженнях же, що мали справу із другою групою заходів, увага звертається насамперед на суб’єктивну сторону працездатності: поліпшення настрою, зниження кількості скарг на сонливість, утому, нудьгу [17], поліпшення самопочуття [14], зниження нервової напруги, фізичної утоми, поява гарного настрою й самопочуття [9], поява позитивних емоцій [8], зниження показника утоми, зниження скарг на утому [4] і ін.

Монотонна робота, як і всяка інша, викликає втому і появу відчуття стомлення. Саме це і зумовило наявність двох точок зору на проблему монотонності. Одні вчені розглядають монотонність як різновид втоми. Інші, навпаки, вважають монотонність самостійним явищем, незважаючи на схожість фізіологічного механізму втоми.

Спільним для монотонності і втоми є те, що вони впливають на працездатність і переживаються як неприємне відчуття. Відмінність між ними полягає у тому, що:

втома зумовлюється важкістю роботи, а монотонність може мати місце при виконанні легкої, невтомливої роботи;
втома є фазовим процесом у динаміці працездатності, а монотонність характеризується хвилеподібною кривою, тобто періодичними підвищеннями і спадами;
втома посилює психічне напруження, а монотонність послаблює його.

Залежно від переважаючого навантаження розрізняють два види монотонності: рухову і сенсорну.

Рухова монотонність, як правило, характерна для робіт, де провідну роль відіграє енергетичний фактор, тобто має місце напруження опорно-рухового апарату. Вона характеризується одноманітними трудовими рухами і діями, коли навантаження припадає на обмежені групи м’язів. Це, як правило, штампувальні, шліфувальні, прості верстатні роботи, праця на конвеєрі, напівавтоматизованих лініях, ручні допоміжні роботи тощо.

Сенсорна монотонність характерна для робіт, в яких переважає інформаційний фактор (напруження сенсорного апарату, активізація таких психічних функцій, як увага, мислення, довготривала та оперативна пам’ять). При цьому монотонними вважаються роботи, пов’язані з тривалим пасивним спостереженням, з сприйманням одноманітної інформації, або характеризується браком інформації, що надходить, а отже, обмеженим впливом на нервову систему виробничих сигналів.

Відмічається також монотонний вплив на людину навколишнього виробничого середовища.

Фізіолого-гігієнічними дослідженнями встановлено, що існує не менш як сім груп монотонних робіт [3]:

конвеєрні роботи, що виконуються в заданому темпі і ритмі, де прості елементи операції, короткі за тривалістю і в певній послідовності, повторюються багаторазово протягом зміни, тижня, місяців;
роботи, що виконуються потоковим способом, де темп і ритм залежать від головного робітника потоку;
роботи, що виконуються у вільному темпі і ритмі на верстатах, автоматах і напівавтоматах, штампування, клепання тощо, де операція зводиться до двох елементів: взяти і покласти деталь чи виріб;
контрольні роботи, пов’язані з вибракуванням продукції (зоровий контроль);
операторська і диспетчерська праця, пов’язана з регулюванням (натискання пальцями рук на клавіші, кнопки, важелі, розміщені на пульті управління), подачею виробів чи деталей з однієї дільниці цеху в іншу;
праця операторів, пов’язана з пасивним спостереженням за стрілками приладів на панелі щита пульта управління, які відображають хід технологічного процесу;
одноманітна робота в умовах монотонної дії виробничого середовища при наявності таких факторів, як певний рівень шуму, освітлення, вібрації і т. п.

На монотонність роботи вказують три групи ознак:

психологічні — швидка поява суб’єктивного відчуття стомлення, сонливості, апатії, нудьги;
фізіологічні — зниження частоти пульсу і дихання, зменшення споживання кисню, зниження м’язового тонусу;
виробничі — періодичні коливання середньої тривалості виконання операцій, нерівномірність виробітку та його зменшення.

Важливим мотивом високопродуктивної праці є змістовна робота, яка стимулює творчу активність та ініціативу працівника, розвиває його фізіологічний та інтелектуальний потенціал. Однак, як уже зазначалося, науково-технічний прогрес часто супроводжується надмірним розчленуванням технологічного процесу на прості операції або її елементи. Поопераційний поділ праці набув особливого поширення в потоково-конвеєрному, масовому, крупносерійному виробництві, де на робочому місці постійно або тривалий час виконується одна або обмежена кількість операцій.

Раціональний поділ праці забезпечує високий рівень спеціалізації і сприяє підвищенню продуктивності праці, оскільки:

у працівників формуються і закріплюються трудові навички внаслідок вправ, виключаються зайві рухи, зменшуються затрати енергії;
встановлюється чіткий ритм, який активізує нервову діяльність, а через неї діяльність усіх органів і систем працівника;
забезпечується раціональна організація робочих місць відпо-відно до послідовності виконання трудових операцій;
забезпечується автоматична подача деталей і заготовок на кожне робоче місце, що зменшує час на допоміжні роботи;
створюється можливість підбирати персонал з урахуванням індивідуальних здібностей;
скорочується період виробничого навчання в зв’язку з простотою виконуваних операцій.

Поряд з позитивними сторонами потоково-конвеєрний спосіб організації виробництва має і недоліки.

Основні з них такі:

жорстка регламентація діяльності внаслідок стабільних темпу і ритму, які не можуть бути оптимальними для всієї групи працівників;
перенапруження окремих груп м’язів;
відсутність зміни діяльності, що не забезпечує відпочинку працюючим групам м’язів у процесі праці;
виникнення у працівників такого стану, як монотонність, що виявляється в незацікавленості і байдужості до роботи та призводить до зниження продуктивності праці.

Слід зазначити, що монотонія виникає не тільки на конвеєрних роботах. Вона характерна і для одноманітної ручної праці, яка поширена в багатьох галузях народного господарства. Навіть на механізованих і частково автоматизованих потокових лініях ручною працею зайнято 30—35 % робітників.

Важливою передумовою появи монотонних робіт є розвиток напівавтоматичного виробництва і автоматизованих систем керування. Основними функціями працівника є нескладні, одноманітні рухи, які повторюються тисячі разів за зміну, або функції спостереження, керування і контролю за роботою системи.

Монотонні операції призводять до різко виражених змін у ключових для даної трудової діяльності фізіологічних системах і помірних зрушень у супутніх системах. Особливо монотонні операції без переважного напруження якоїсь однієї фізіологічної системи викликають великі зрушення у функціональному стані центральної нервової системи.

Для обґрунтування меж поопераційного поділу праці і розробки заходів щодо запобігання монотонності, проектування раціональної структури операції, темпу і ритму роботи необхідні об’єктивний аналіз трудових операцій, оцінка ступеня їх монотонності, виявлення так званих критичних і структурних психологічних особливостей. Критичні особливості операції — це ті елементи операції, які вимагають від працівника підвищеного напруження психічних функцій або при виконанні яких спостерігається найбільша частота помилкових дій. Помилкові дії — це елементи трудової діяльності, які порушують її нормальний хід і не сприяють досягненню поставленої мети. Кожна помилкова дія має свою причину або декілька причин, з яких одна є основною. Усунення основної причини є запорукою безпомилкового виконання трудової операції.

Найбільш типовими причинами помилкових дій є:

недостатня підготовка робітника, відсутність добре сформованих трудових навичок;
невідповідність індивідуально-психологічних якостей працівника вимогам виконуваної роботи;
тимчасове зниження працездатності;
негативний перенос раніше сформованих трудових навичок на виконувану роботу.

Помилкові дії можуть бути причиною аварійних ситуацій і нещасних випадків. Аварійна ситуація — це ускладнення трудової діяльності, яке робить неможливим її подальше виконання у зв’язку з можливою аварією. Якщо працівник неправильно реагує на аварійну ситуацію, то можлива аварія або нещасний випадок. Шляхом вивчення допущених помилок встановлюється залежність аварійної ситуації або аварії від сукупності особистісних якостей працівника.

Під психофізіологічними структурними особливостями трудової операції розуміють склад сенсорних, перцептивних, мнемічних і моторних дій, їх взаємозв’язок і взаємовплив.

Наслідки монотонності такі:

швидкий розвиток втоми в зв’язку з локалізацією м’язових і нервових навантажень;
гіподинамія;
розвиток неврозів;
незадоволення роботою і зниження творчої активності працівника;
підвищена плинність кадрів.

Критеріями монотонності праці є повторюваність трудових прийомів і дій за одиницю часу, тривалість операції і рівень її складності. Однак цих показників недостатньо, оскільки ступінь монотонності операції навіть при значному часовому інтервалі, але меншому елементному складі, може бути вищим, ніж при виконанні багатоелементної операції з незначним часовим циклом кожного елемента. Залежно від поєднання кількох ознак розрізняють чотири категорії монотонних робіт.

Таблиця 1. Критерії для оцінки монотонності праці

Для оцінки монотонності важливе значення має врахування темпу і ритму роботи. Операційний темп — це ступінь насичення одиниці робочого часу трудовими рухами. Ритм — закономірне чергування елементів роботи і пауз між ними.

За однакових умов, більш монотонна та виробнича операція, якій властивий вищий операційний темп. Вихідною величиною для оцінки інтенсивності операційного темпу вважається норматив 25 трудових рухів руками за одну хвилину.

Проблема стомлення є вельми складним науково-практичним питанням, яке досліджують представники різних наук — фізіологи, психологи та інші спеціалісти.

Втома — сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Стан * втоми залежить від звички людини до фізичного та розумового напруження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати на самому початку роботи. Суб’єктивне відчуття втоми називається змореністю (стомленістю).

Стомлення проявляється в різних сферах. Тому розрізняють техніко-економічні, фізіологічні, психологічні й медичні ознаки стомлення.

До числа техніко-економічних ознак утоми входять зниження виробітку, зростання браку й інше. До фізіологічних ознак — зменшення витривалості, тремтіння у пальцях, подовження часу зорово-моторної реакції, зростання температури шкіри голови і рук, інші показники. Психологічні ознаки втоми — це відчуття змореності, загальмованість психічних процесів, інші ознаки. Медичними показниками стомлення є травматизм і виробничо обумовлені захворювання.

Стомлення за всю біологічною суттю є нормальним фізіологічним процесом, який супроводжується певними змінами функціонального стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його від надмірного перенапруження і можливого, у зв’язку з цим, ураження і виснаження.

Перенапруження визначається як несприятливий, граничний між нормою і патологією функціональний стан окремих фізіологічних систем або органів, зумовлений надмірними або тривалими навантаженнями або напруження цих систем або органів. У результаті перенапруження знижується резистентність організму людини до різноманітних несприятливих впливів.

Монотоняя, що є результатом повторення однотипних подразників (або дій), більше відбивається на фізіологічних показниках, а монотонія, що є результатом недоліку подразників, більше відбивається на суб’єктивних показниках, підтверджується даними сьогодення дослідження.

Якщо торкнутися питання про фізіологічні механізми двох видів монотонії, то із цього приводу можна лише висловити ряд гіпотетичних припущень. Оборотний увага на висловлену А.Ж. Юревицем зі співавторами [20] думка про існування двох центральних механізмів виникнення стану монотонії. Один — гіпоактивність вищих рівнів діяльності з наступною спадною дезактивацією, і іншої — гіпоактивність підкіркових структур з наступною висхідною дезактивацією. Очевидно, у реальному житті в тім або іншому ступені діють обидва механізми. Однак можна думати, що багаторазове повторення тих самих рухів або дій у більшій мері сприяє активізації другого з названих механізмів. Як відомо, у нижній частині стовбура мозку є особлива структура, що збуджується при дії повторюваних подразників і що робить дію, що загальмовує, на вище розташовані області ретикулярної формації, а ретикулярна формація, у свою чергу, робить гальмуючу дію на кору головного мозку. Таким чином, первинним, вихідним у цьому випадку є гальмування, що виникає в підкірці й поширюється потім на вище розташовані відділи головного мозку. Може бути, саме тому при монотонії одноманітності зміни у функціональному стані людини відбиваються насамперед у фізіологічних показниках і лише потім — у суб’єктивних відчуттях. Виникнення втоми обумовлено багатьма причинами, які можуть бути неоднаковими при різній діяльності людини. В одних випадках зниження працездатності залежить від зменшення енергетичних запасів, в інших цей фактор не має жодного значення.

У літературі неодноразово відзначалися випадки розбіжності між об’єктивними й суб’єктивними показниками працездатності при виконанні монотонної роботи. Відомо також, що при монотонній роботі суб’єктивні відчуття частіше випереджають появу об’єктивних ознак зниження працездатності.

Таким чином, на підставі аналізу літературних даних про вплив на працездатність монотонності в умовах виробництва й про можливі фізіологічні механізми цього впливу можна сформулювати наступну гіпотезу. Монотонність як характеристику зовнішніх умов, що негативно впливають на працездатність, можна розділити на два види: регулярна повторюваність однотипних роздратувань (або рухів) і недостатність роздратувань (або рухів). Ці два види зовнішніх умов приводять до розвитку двох видів стану монотонії, що відрізняються як по механізмах свого виникнення, так і по деяких особливостях свого прояву: на відміну від монотонії, викликуваної однотипними роздратуваннями (монотонії одноманітності), монотонія, що є наслідком недоліку роздратувань (деприваційна монотонія), більшою мірою відбивається на суб’єктивному стані людини й, відповідно, знаходить більше вираження в суб’єктивних показниках працездатності.

Розділ II. Психофізіологічний аналіз трудових операцій та оцінка монотонності праці

2.1. Методика і завдання психофізіологічного аналізу трудових операцій

Сучасне поточно-конвеєрне виробництво може призводити до монотонії, а механізована, автоматизована праця та праця з дистанційним управлінням — до гіпокінезії, які негативно впливають на психофізіологічні стан та фізіологічні процеси людини.

Монотонною називають таку працю, характерними ознаками якої є одноманітність робочих дій, їх багаторазове повторення і невелика тривалість. Проте і тривала операція, яка включає одноманітні цикли дії, також може бути монотонною. Все залежить від структури самої операції — кількості, змісту і характеру її складових елементів. Якщо операція зводиться до виконання обмеженого кола дій (кількість різноманітних елементів невелика), то вона є монотонною навіть при значній тривалості. Згідно з нормативними актами тривалість операцій на конвеєрному виробництві не повинна бути меншою 30 секунд.

Монотонна праця накладає на функціональний стан людини певний відбиток. її негативний вплив проявляється у втраті інтересу до виконуваної роботи. Надмірно виражена монотонність може викликати своєрідне нервове виснаження.

Таблиця 2. Основні характеристики трудових операцій

Показники	Складання годинників	Обробка головок швейних машин
Кількість елементів операції	12	4
Час на операцію, с	195	38
Маса виробу, кг	0,1	15
Робоча зона, м	0,3	1,8
Робоча поза	Сидячи	Стоячи
Характер робочих рухів	Дрібні, точно координовані	Утримання виробу, перенесення виробу
Максимальна частота пульсу за хвилину в кінці роботи	96 — 100	84-90
Зниження витривалості до статичного зусилля в кінці роботи, %	12	34,6
Зниження лабільності зорового аналізатора в кінці роботи, %	63	20,8
Енерговитрати, ккал/год.	менше 100	230
Загальна маса вантажу, що піднімається, кг	2,7	7500

Для оцінки монотонності на даному підприємстві важливе значення має врахування темпу і ритму роботи. Операційний темп — це ступінь насичення одиниці робочого часу трудовими рухами. Ритм — закономірне чергування елементів роботи і пауз між ними.

Для порівняння різних робіт за монотонністю використовується коефіцієнт монотонності — Км, який вираховується за формулою:

де Тпр — час, затрачений на виконання повторюваних рухів (дій);

Т — загальна тривалість виконання роботи.

Проте обґрунтування єдиних критеріїв монотонності наштовхується на певні труднощі, оскільки монотонні роботи сильно відрізняються за важкістю і характером зрушень фізіологічних функцій організму працівника. З. М. Золіна виділяє такі чотири групи конвеєрних робіт:

нервово-напружена фізично легка праця;
фізично легка праця з середнім нервовим напруженням;
фізично важка праця з середнім нервовим напруженням;
фізично важка нервово-напружена праця.

Перша група конвеєрних робіт (складання годинникових механізмів) характеризується найбільшою складністю операцій і найменшою монотонністю. Для цієї групи характерним є висока координація рухів, напруження зору, статичні навантаження, активність вищих відділів ЦНС.

Друга група конвеєрних робіт характеризується порівняно простими за змістом операціями, меншою кількістю і тривалістю елементів, помірним напруженням зору, уваги.

Третя група робіт (складання моторів автомашин) характеризується ще більш простим змістом операцій, високою монотонністю при значних динамічних і статичних навантаженнях, затратами енергії 200…250 ккал/год.

Четверта група робіт пов’язана зі значною монотонністю, оскільки операції складаються всього із 2—3 елементів (складання вантажних автомобілів) — піднімання, перенесення і підтримання деталей. Вантажообіг за зміну 30…40 т. Енергозатрати — 300—350 ккал/год.

В нашому випадку ми бачимо, що складання годинників дорівнює затратам енерговитрат менше 100 ккал/год, тому даний вид діяльності відноситься до першої групи конвеєрних робіт.

Друга операція обробка головок швейних машин відноситься до третьої групи конвеєрних робіт, оскільки вона характеризується високою монотонністю при значних динамічних і статичних навантаженнях, затратами енергії 230 ккал/год.

Криві працездатності, побудовані на основі економічних, фізіологічних і психологічних показників при виконанні різних груп робіт, значно відрізняються. Так, за показником м’язової витривалості для робіт першої і другої груп характерна класична крива працездатності, для третьої і четвертої груп — крива виснаження, коли різке зниження цього показника відмічається через 1—1,5 години, а наприкінці робочої зміни вона на 60 % менша від вихідного рівня.

2.2. Порівняльний психофізіологічний аналіз трудових операцій і визначення ступеня їх монотонності

Психофізіологічний аналіз операцій передбачає вивчення кількості прийомів і рухів, їх тривалості і повторюваності, складності елементів і траєкторій рухів, сили і точності м’язових зусиль, ритму і темпу, напруження окремих сенсорних систем, уваги, динаміки працездатності та фізіологічних зрушень в організмі працівника. Для цього застосовують такі методи, як спостереження за виконанням трудового процесу (операції), хронометраж та алгоритмічний аналіз. Суть останнього полягає у розчленуванні трудового процесу (операції) на складові елементи і встановленні між ними логічного зв’язку та послідовності. На основі алгоритмічного аналізу визначається кількісна складність діяльності, м’язове та нервово-психічне напруження працівника. Крім того, використовуються результати опитування працівників про суб’єктивну оцінку їхнього стану і рівня монотоностійкості.

Особливо варто звертати увагу на те, щоб одноманітність у трудовому процесі й часте повторення тих самих операцій і елементів операцій не викликало монотонності праці. Розрізняють чотири ступені монотонності:

невелика;
підвищена;
велика;
особливо велика.

Показниками окремих ступенів монотонності праці є: число елементів в операції або прийомі (відповідно для 1-4 ступенів більше 10; 10-6; 5-3; 2 і менш); тривалість повторюваних операцій у секундах (більше 100; 100-46; 45-20; 19-2); повторюваність одноманітних прийомів і дій протягом години (до 180 разів; 181-300; 301-600; понад 600 разів).

Психофізіологічна границя поділу праці встановлюється на підставі результатів фотохронометражних спостережень і фізіологічних досліджень трудового процесу, проведених одночасно.

Із соціологічної точки зору границі поділу праці повинні забезпечувати достатню змістовність і привабливість праці, умови для розвитку творчих здатностей людини, сполучення фізичних і розумових функцій.

Раціональна організація праці при різних методах організації виробництва будівельних матеріалів (безперервному, перериваному, потоковому й т.д. ) виходить із необхідності сполучення поопераційного поділу праці і його кооперації, відповідальності кожного робітника за доручену йому роботу з відповідальністю за роботу колективу (бригади, ланки й т.д. ). Останнє в ряді випадків вимагає здійснення принципів взаємозамінності й взаємодопомоги робітників. Конкретні форми поділу й кооперації праці робітників на підприємствах ПСМ в основному визначаються спеціалізацією виробничих ділянок (відділень) усередині кожного цеху (переділу виробництва), складом технологічного встаткування, типом і технічним рівнем виробництва.

Розділ III. Проект заходів щодо запобігання монотонності праці

3.1. Основні напрямки запобігання монотонності і підвищення змістовності праці

На основі аналізу трудових операцій і висновків, зроблених у розділі ІІ, обґрунтуємо проект заходів щодо раціоналізації організації праці та зниження монотонності роботи, врахувавши додатково наступні характеристики робіт.

А. Складання годинників. Робота характеризується великим напруженням зорового аналізатора, зосередженістю уваги, відповідальністю за точність. Динамічна робота виконується м’язами кисті і пальців; рухи дрібні і точно координовані. Статичні напруження припадають на поперекову область і спину для підтримання робочої пози.

В першій половині робочої зміни лабільність зорового аналізатора значно знижується. Такі ж зміни відбуваються і за 1,5 — 2 год. до кінця роботи. В ці ж періоди збільшується час сонсомоторних реакцій та відмічається зниження уваги і послаблення слуху. Витривалість до статичних зусиль у перші 2-3 години роботи зростає, потім стабілізується і в другій половині зміни знижується. Рівень шуму 65 дБ. Тривалість робочої зміни 8 год. Обідня перерва — 1 год. через 4 год. роботи. В першій і другій половині зміни встановлені 7-хвилинні перерви на відпочинок. Функціональна музика і виробнича гімнастика не застосовуються.

Б. Обробка головок швейної машини. Робота вимагає певного напруження зору, активної участі м’язів рук, передпліччя, кистей, пальців під час кріплення деталей середнього розміру. Під час утримання інструментів або піднімання і утримання важких деталей динамічні і статичні навантаження припадають на крупні м’язи тіла. Загальна маса вантажу, що піднімається, становить від 5 до 10 тонн за зміну. На робочих місцях рівень шуму становить 85 — 95 дБ. М’язова витривалість у робітниць знижується через 1,5-2 год. роботи в першій половині робочого дня і в кінці робочої зміни більш ніж на 40%. Збільшується систолічний і діастолічний тиск крові та частота пульсу до 90 ударів за хвилину. Лабільність зорового аналізатора знижується, а час сенсомоторної реакції зростає. Робітники працюють стоячи і переміщуються з ходом конвеєра. Працездатність знижується через 1 — 1,5 год. роботи протягом робочого дня. Діючий режим праці і відпочинку передбачає годинну перерву на обід та по одній 10-хвилинній перерві на відпочинок у першій і другій половині робочої зміни.

Тому найрадикальнішим заходом є проектування раціональних трудових процесів і операцій на основі оптимального поділу праці. Завдання полягає в тому, щоб кожну операцію зробити змістовною, яка сприяла б розвитку у працівника творчого мислення. Основним принципом проектування раціонального трудового процесу (операції) є принцип збереження певної логічної завершеності і структурної цілісності виконуваної операції. Навіть в умовах глибокої диференціації технологічного процесу необхідно встановлювати таку кількість елементів операції і послідовність їх виконання, яка сприймалася б працівником як логічно завершена одиниця.

Другим важливим принципом проектування трудового процесу є забезпечення достатнього енергетичного рівня операції. Спеціальними дослідженнями встановлено, що негативні психічні стани більшою мірою виявляються при виконанні тих робіт, які через незначну енергетичну вартість не стимулюють функціональної активності організму. Якщо монотонна робота досить інтенсивна за затратами енергії, то нудьга, сонливість, психічне перенасичення можуть не виникати. Доведено, що при фізичній роботі для підтримання активного тонусу кори затрати енергії не повинні бути меншими за 2,5 ккал/хв (150 ккал/год).

Запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці сприяє укрупнення трудових операцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника формується більш складний стереотип трудових дій, що позитивно позначається на стані психофізіологічних функцій. Досвід показує, що операція повинна складатися не менш як з 5—6 елементів за умови збереження цільового змісту.

Важливим засобом боротьби з монотонністю є чергування операцій, кожна з яких є монотонною. Науковою основою чергування операцій є ефект Сєченова, суть якого в тому, що при зміні діяльності активізується інша група нервових центрів, а в раніше працюючих ефективно відбувається «заправка» енергією. Отже, принцип чергування операцій полягає в заміщенні і компенсації психофізіологічних функцій, активізації інших м’язових груп, нервових центрів, зменшенні надмірного напруження працюючих м’язів. Значення чергування операцій, таким чином, полягає в ліквідації негативного впливу однобоких навантажень. На практиці застосовується декілька варіантів чергування операцій: через кожну годину, через 2,5 год, один раз протягом зміни, через день. Відносно зняття фактора монотонності найбільш ефективне чергування операцій один раз протягом зміни, хоча в конкретних виробничих умовах це питання вирішується по-різному. Враховуються умови праці, структура операцій, майстерність працівників.

Чергування операцій пов’язане із суміщенням професій і трудових функцій. Зазначимо, що оволодіння працівником другими і суміжними професіями, крім подолання монотонності і підвищення привабливості праці, підвищує конкурентоспроможність працівника на ринку праці і мобільність на самому підприємстві.

Відомо, що працездатність не є величиною постійної, вона змінюється. Основною причиною зміни працездатності є сама робота. Звичайно працездатність знижується при більш-менш тривалому її виконанні. Зниження працездатності під впливом виконаної роботи прийнято вважати стомленням. При цьому є чимало даних, що свідчать про те, що крім самого робочого навантаження в реальній трудовій діяльності на працездатність певним чином впливають і несприятливі умови праці, у тому числі такі, які випливають із характеру самої виконуваної роботи. Так, широко відомий вплив на працездатність фактора з. Проблема зниження працездатності при монотонній роботі привертає увагу все більшого числа дослідників.

Відповідно до рекомендацій НДІ праці час регламентованих перерв визначається на основі інтегрального показника стомлення, одержуваного в процесі психофізіологічних досліджень, або на основі кількісної оцінки ваги робіт з умов їхнього виконання. Для розрахунків використовуються дві емпіричні формули:

Тр = 1,41х-7,85;

Тр= 0,58 с,

де Тр — загальний час на регламентовані перерви;

х — показник умов праці; визначається в балах на основі комплексної оцінки ваги роботи з умов праці;

с — показник стомлення, визначається у відносних одиницях на основі інтегральної оцінки працездатності за даними фізіологічних досліджень.

Кількість тестів, призначених для діагностики працездатності у виробничих умовах, досить великі показники, що застосовуються, насамперед можна розділити на «об’єктивні» і «суб’єктивні» До об’єктивних показників працездатності звичайно відносять: а) зміни кількісних і якісних показників праці й б) зміни функціонального стану нервової системи. До суб’єктивних показників відносять відчуття утоми, млявості, хворобливі відчуття. Ці суб’єктивні переживання свідчать про ті психічні стани, які розвиваються при зниженні працездатності. Психічний стан при стомленні позначається звичайно терміном «утома». Крім цього стану в процесі трудової діяльності можуть мати місце й інші психічні стани, пов’язані з особливою зацікавленістю в результатах роботи або, навпаки, байдужністю до них, стан тривожності й ін. Всі ці стани накладають свій відбиток і на відповідні суб’єктивні показники.

При зміні форм діяльності необхідно враховувати наступне:

операції, що підбираються для чергування, не повинні завантажувати ті самі органи й системи організму. Доцільно чергувати фізичну роботу з розумової, навантаження на орган зору з роботою, де беруть участь інші аналізатори (слухові, дотикальні й ін.), роботу з керування механізмами — з ручною працею;
при зміні форм діяльності необхідно враховувати вік працівників, тому що в молодих людей цей метод дає більший ефект, чим у людей похилого віку;
систематичне чергування видів праці можна вводити лише тоді, коли працівники повністю опановують кожною з виконуваних операцій;
робота, що сполучається, повинна бути помірної, менш важкої, чим основна;
при сполученні робіт найкращий результат досягається в тому випадку, якщо більше інтенсивна робота заміняється менш інтенсивної, більше важка й складна — простий, більше монотонна — менш монотонної;
чергуючі роботи повинні відрізнятися по характері робочої пози, по навантаженню на різні ланки рухового апарата, забезпечувати перемикання діяльності з одних м’язових груп на інші. Статична напруга м’язів у відомих межах є стимулятором динамічної роботи. Це необхідно враховувати при сполученні робіт;
для усунення з роботи рекомендується зміна предметів праці, що розрізняються по кольорі й формі. Наприклад, у перші годинники роботи доцільно обробляти предмети темних тонів, а наприкінці робочої зміни — світлих. Чергування оброблюваних предметів праці варто пристосовувати до моментів появи стомлення;
залежно від швидкості перебудови робочого динамічного стереотипу (це залежить від складності робіт) чергування виконуваних робіт у часі може здійснюватися протягом робочої зміни, тижня або більше тривалих відрізків часу;
на ділянках з несприятливими умовами праці сполучення операцій застосовується з метою скорочення часу впливу несприятливих факторів на організм людини.

3.2. Розробка проекту заходів щодо зниження монотонності праці

Для зняття монотонності необхідно, щоб операції відрізнялися за характером навантажень, але в той же час були позбавлені інтерферентних елементів.

Основні умови суміщення професій і трудових функцій, які забезпечують зменшення монотонності:

суміщувані професії повинні змінювати рівень завантаженості різних органів і систем;
суміщувана операція повинна бути легшою, ніж основна. При легкій монотонній роботі ефективна зміна на більш важку;
більш монотонну роботу необхідно суміщувати з менш монотонною;
суміщувані трудові комплекси повинні забезпечувати роботу за участю м’язів-антагоністів, а також зміну робочих поз;
статичні навантаження повинні компенсуватися помірними динамічними навантаженнями.

При організації монотонних робіт важливе значення має вибір темпу роботи. Темп може бути вільним або примусовим. Кожний з них має переваги і недоліки. Тому при виборі темпу роботи слід виходити зі специфіки конкретного виробництва. В одних випадках доцільним є оптимальний заданий темп з регулюванням швидкості конвеєра відповідно до кривої працездатності. Варіація швидкості не повинна перевищувати 10—15 %. В інших випадках ефективне самостійне регулювання робочого темпу. Останнє застосовується на автономних конвеєрах, що забезпечує не лише свободу ритму, а й регулювання змісту роботи.

Ефективним засобом боротьби з монотонністю є бригадно-групова форма організації потоку. Суть її в тому, що бригада виконує операції всього циклу по виготовленню більш-менш закінченого продукту (вузла). Процеси виготовлення кожного вузла виділяються в самостійні виробничі секції. Робітники працюють у вільному ритмі, а вузли з’єднуються в монтажній секції. В цьому випадку трудовий процес менше розчленований і тісніше кооперований.

Зменшенню негативного впливу монотонних робіт на психічний стан працівників і показники їхньої праці сприяють такі заходи:

раціоналізація режимів праці і відпочинку;
естетизація виробничого середовища;
застосування функціональної музики.

До факторів зменшення монотонності відносяться також психологічні заходи, покликані посилити внутрішні мотиви діяльності. Це, зокрема, психологічна стимуляція трудової діяльності за рахунок постановки проміжних виробничих цілей, забезпечення працівників поточною інформацією щодо виконання роботи. Особливе значення мають залучення робітників до управління і розв’язання виробничих проблем, а також сприятливий соціально-психологічний клімат, створення умов для спілкування в процесі праці, якщо це можливо. Усе це формує позитивні емоційні стани у працівників, посилює їх монотоностійкість.

Отже, співвідношення об’єктивних і суб’єктивних показників працездатності у виробничих умовах, що вивчалися, підтверджує висунуту гіпотезу про розходження двох видів монотонії.

Монотонія одноманітності, що виникає під впливом багаторазового повторення роздратувань (або дій), проявляється, по перевазі, у змінах ряду фізіологічних показників працездатності (КЧМ, сила й витривалість м’язів, частота пульсу й ін.) і менше впливає на суб’єктивні відчуття утоми.

Деприваційна монотонія, що виникає під впливом дефіциту значимих сигналів, проявляється, по перевазі, у суб’єктивних показниках утоми й менше позначається на використаних фізіологічних показниках працездатності.

Для попередження монотонії одноманітності необхідна зміна організації самого трудового процесу, для попередження ж дериваційної монотонії можуть бути достатніми зміни в навколишнім оточенні, зовнішні стосовно трудового процесу.

Висновки

Монотонність праці призводить до передчасного зниження трудової активності працівників, монотонність праці надто негативно впливає на кінцеві результати діяльності підприємств.

Проведене дослідження засвідчило, що трансформація характеру та змісту праці торкнулась усіх їх елементів і супроводжувалась:

збагаченням зв’язків між всіма складовими. Трансформація характеризується інтелектуалізацією, креативізацією, подальшим усуспільненням праці, поглибленням інтернаціоналізації одиничного розподілу праці;
подальшим звільненням працівника від більшості механічних функцій внаслідок зростання автоматизації виробничих процесів, зміною ролі і місця працівника в процесі виробництва, підвищенням інтелектуального змісту праці, самоконтролю, відповідальності, самодисципліни працівника;
звільненням людини від монотонних операцій контролю шляхом комп’ютеризації виробництва, поширення творчих видів діяльності, зростання індивідуалізації праці, зниження колективістських основ діяльності організації;
зростанням вимог до професійно-кваліфікаційного рівня працівників, потреби постійного його підвищення, оновлення набутих знань.

З огляду на передові світові тенденції трансформації характеру та змісту праці слід очікувати, що під впливом інноваційного розвитку зазначені процеси швидко поширяться і в українській економіці, позитивно впливаючи на процес формування продуктивної зайнятості.

Список використаної літератури

Аширов Д. А. Методология развития мотивации и стимулирования персонала (социально-экономические аспекты): Дис. … д-ра екон. наук. — М., 2002. — 315 с.
Баклицький І. Психологія праці: підручник. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К. : Знання, 2008. — 655с.
Балл Г. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посібник / Академія педагогічних наук України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти / П.С. Перепелиця (ред.), В.В. Рибалко (ред.). — Хмельницький : Універ, 2001. — 330с.
Бутина P. I. Совершенствование системы мотивации трудовой деятельности работников предприятий: Дис…. канд. екон. наук. — Нижний Новгород, 2004. — 160 с.
Гончаров В. Н., Радомский С. И., Радомская М. С, Кирнос А. И., Додонов О. В., Путинцев А. В. Психологические основы материального стимулирования труда: Монография / Под общ. ред. д-ра экон. наук, проф. В. Н. Гончарова. — Донецк: СПД Куприянов B.C., 2006. — 240 с.
Калініна Т. Фізіологія і психологія праці: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 268с.
Кривулин И. Диагностика компенсационной политики // Банковский менеджмент. — 2006. — № 12. -С. 35-39.
Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: Підручник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 367с.
Мескон М., Альберт М. та Хедоури Ф. Основи менеджмента: Пер. с англ. — М.: «Дело» 1992. — 702 с. Гиберт Д. фон, Розенштиль Л. Вопросы теории и практики поведения людей: Пер. с нем. — М., 1987. -43 с.
Митрофанова Е. А., Космачев Д. В. Формирование мотивационного профиля банковского персонала на основе результатов социологических исследований // Оперативное управление и стратегический менеджмент в КБ. — 2005. — № 1 (23). — С. 119-126.
Парсяк В. Нематеріальна мотивація співробітників малих підприємств: узагальнення та рекомендації // Економіст. — 2005. — № 1. — С. 60-63.
Решміділова С. Л., Тельнов А. А. Актуальні проблеми матеріальної мотивації праці в умовах трансформації економіки // Вісник технологічного університету Поділля. — 2004. — № 3. — Т. 2: Економічні науки. — С. 150-154.
Рибалка В. Психологія праці особистості: Навч.-метод. посібник / АПН України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти ; Національний ун-т «Києво- Могилянська академія» ; Київська міська держ. адміністрація. Головне управління освіти і науки. Управління професійно-технічної освіти. — К. : КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2006. — 59с.
Траверсе Т. Психологія праці: Навч.-метод. посіб. / Інститут післядипломної освіти Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 116с.

Освіта та самоосвіта