Вступ

Дослідження проблеми молодіжної політики зумовлено потребами сучасного суспільного розвитку Української держави, що характеризується кардинальними соціальними перетвореннями людського буття, формуванням нової системи ціннісних орієнтації молодої особистості як гаранта дійсної і майбутньої стабільності правової демократичної держави.

Сучасна ситуація у державі й суспільстві вимагає негайних заходів, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного, політичного й культурного розвитку України, що припускає послідовну реалізацію заходів довгострокового характеру, спрямованих на подальше вдосконалення держави, підвищення рівня життя його населення.

Молодіжна політика як складова соціальної політики в Україні

Молодіжна політика України є системною діяльністю держави у відносинах із особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Вона поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути й об’єднання молодих громадян.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молодої людини, суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді[4, c. 13].

У чому полягає сутність молодіжної політики в нашій державі і як вона здійснюється?

Мета державної молодіжної політики — створити необхідні соціально-економічні, політико-правові, організаційні умови і гарантії для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої молодої людини, так і всього молодого покоління.

Головними принципами державної молодіжної політики є: повага до поглядів молоді й її переконань; надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства загалом і молоді зокрема; правовий та соціальний захист молодих громадян, передусім осіб, котрі не досягли 18 років, з метою створення можливих стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку; сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

В Україні державна молодіжна політика з перших років незалежності стала одним із пріоритетних і специфічних напрямів діяльності держави. Ще до проголошення незалежності України для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, розпочали свою діяльність новостворені молодіжні організації, на місцях за ініціативи органів державної влади вже напрацьовувалася нова нормативна база роботи з молоддю. На рівні областей, міст, районів розроблялися програми соціальної адаптації молоді та її розвитку; положення про органи державного управління, що мали стати відповідальними за провадження державної молодіжної політики у регіонах; певні матеріали з досвіду роботи та методичні рекомендації щодо її провадження. Водночас створювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це фактично й започаткувало державну молодіжну політику [2, c. 65].

Соціальні проблеми молоді мають стати підґрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики, до яких слід віднести:

—         розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

—         забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

—         створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та безпосередньої участі молодих людей в їх відродженні і розвитку;

—         формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

—         охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби у духовному і фізичному розвитку.

Для ефективного функціонування механізму молодіжної політики необхідно проводити систематичні дослідження проблем молоді та прогнозувати розвиток тенденцій у молодіжному середовищі відповідними державними та науковими установами, обговорювати результати досліджень в органах державної влади та знайомити із ними громадськість; визначати цілі та пріоритети регіональної державної молодіжної політики, викладення їх у регіональних молодіжних програмах; створити систему контролю та періодичної звітності про хід реалізації державної молодіжної політики; лобіювати процеси вирішення молодіжних проблем в органах державної влади на всіх рівнях [3, c. 16].

Молодіжна політика в Україні має стати стратегією реалізації життєвих шансів кожної молодої людини.

Висновки

Узагальнюючи результати соціологічних досліджень, можна стверджувати, що українська молодь найбільше побоюється безробіття, бідності, неможливості отримати гідну чи бажану освіту, ризику захворіти, тобто тих соціальних проблем, що проявляються надзвичайно гостро. Найважливішими з них, на вирішенні яких мають, перш за все, сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:

—         створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді;

—         проблеми працевлаштування;

—         доступність отримання якісної освіти;

—         здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;

—         проблеми забезпечення житлом;

—         проблеми підліткової та молодіжної злочинності й інших антисоціальних проявів;

—         проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.

Нагальні потреби суспільства, а саме здійснення економічних реформ, своєчасна виплата заробітної плати, пенсій тощо, не завжди дозволяли поставити проблеми молоді до низки першочергових. Проте, попри всі складнощі перехідного періоду, державою було приділена значна увага соціальним молодіжним проблемам, тобто суперечностям, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді.

Список використаної літератури

1. Карнаух А.А. Молодіжна політика: проблеми та перспективи // Віче. — 2007. — № 18. — С. 47-48
2. Карнаух, Анна. Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні // Політичний менеджмент. — 2005. — № 4. —  С. 63-69
3. Лук’янова Н. Державна молодіжна політика в Україні: світовий і національний досвід формування та реалізації // Віче. — 2009. — № 22. — С. 15-16
4. Медуниця О. Державна молодіжна політика в Україні // Визвольний шлях. — 2003. — № 3. — С. 13-19