Вступ

Актуальність теми. Розвиток каталогізації, переведення її технології на сучасну інформаційну основу є життєво важливим фактором для національного бібліотекознавства, оскільки як суб’єкт документальних комунікацій вона значно впливає на виконання однієї з провідних функцій бібліотеки — інформаційної. Сьогодні важко знайти видання, в якому б комплексно висвітлювалися проблеми каталогізації.

У наш час інформація стає одним з основних економічних ресурсів і її збереження, розвиток та раціональне використання має величезне значення для будь-якої держави. Особливістю сучасного етапу розвитку суспільства є те, що інформація існує як в традиційній друкованій, так і в електронній формі. Забезпечення публічного, зокрема віддаленого, доступу користувачів до електронних інформаційних ресурсів стало одним з першочергових завдань інформаційного обслуговування науки, освіти і культури, у зв’язку з чим істотно змінюється роль і функції такого соціального інституту, як бібліотека — основного сховища і розповсюджувача інформації.

Під час створення централізованих каталогів актуальне значення буде мати підбір програмних систем, що відповідатимуть міжнародним стандартам, основним функціям бібліотеки та вимогам користувачів.

При цьому проблеми інтероперабельності та масштабованості є одними з ключових. У зв’язку з цим особливу увагу слід звертати на вибір стандартів, що будуть закладені в основу технічних і технологічних рішень.

На мою думку, вбачається доцільним використати для створення програмних засобів двокомпонентну схему, що матиме дві групи пакетів прикладних програм, орієнтованих відповідно на автоматизацію внутрішніх технологічних процесів у книгозбірні та підтримку Інтернет-технологій, за типом Greenstone.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти каталогізації

1.1. Поняття «каталогізація» у компаративному контексті

Якщо каталог належить до одного з найдавніших способів організації інформації у бібліотеці, то каталогізація — до одного з найстаріших видів діяльності з її організації. Видатний американський бібліотекознавець Чарльз Кеттер у передмові до четвертого видання «Правил для словникового каталогу» писав на початку минулого століття: «Каталогізація це мистецтво, а не наука» («Cataloging is an art, not a science») [12, p. 6]. Незважаючи на таку, з позицій сьогодення, недооцінку наукових підходів на користь мистецтва, історія початків сучасного розуміння поняття «каталогізація» в американському бібліотекознавстві, у т. ч., що особливо важливо, з використанням принципів та практики стандартизації, пов’язується переважно з його ім’ям і налічує понад сотню років. Ч. Кеттер першим досить повно і обґрунтовано окреслив мету та призначення бібліотечного каталогу у згаданих вище «Правилах для словникового каталогу», написаних ним ще у 1876 р. Тому наприкінці XIX ст. зразок побудови каталогу був вже чітко визначений: з предметними рубриками, основним та додатковими описами, стандартизованими вимогами до бібліографічного опису тощо, а з ним і основні засади каталогізації, які діяли майже століття.

Відчутні виклики каталогізації принесла поява, в доповнення друкованому, нового світу електронних документів. Сучасний обсяг поняття каталогізація, його зміст зазнають істотних впливів, і вони тим більші, чим розвинутішими є технології тієї чи іншої країни. Новий тип каталогізації (електронна, онлайнова) виник у США, тому цілком виправданим є звернення до поняття каталогізація саме в розумінні американських фахівців. Це дасть змогу повніше визначити його обсяг, зміст, частково природу, водночас з’ ясувати чим відрізняється цей зміст від українського. Тим більше, що імпульс, наданий українській каталогізації на початку 1990-х рр. впровадженням нових технологій, поступово вщухав. Він не підживлювався нічим новим, тримався лише на інерції, що й спричинило початок зворотних процесів [27, c. 2].

Словник Американської бібліотечної асоціації (АБА) розглядає каталогізацію (cataloging, брит. варіант — cataloguing) [3, с. 67] як «діяльність з підготовки бібліографічних записів для каталогу» [6, p. 37]. Зауважимо, що термін каталогізація — український відповідник американського терміна cataloging, пройшов певні етапи формування та розвитку. У 1920-ті рр. в Україні набули поширення поняття «карткографія» (у Росії відповідно «каталография») та «схедографія». Вони докладно розглянуті у монографії «Бібліографічна спадщина Юрія Меженка» [4, с. 96-98]. Якийсь час межа між ними не була чітко визначеною, про що свідчить, зокрема, заключне слово відомого російського книгознавця Є. І. Шамуріна на I Всеросійському бібліографічному з’їзді у 1924 р.: «Что касается споров о правильности терминов «каталография» и «каталогизация», то, по-моему, под словом каталогизация нужно понимать составление каталогов, а каталография или схедография есть писание каталожных карточек» [5, с. 108]. З часом у обох мовах (в українській не без впливу російського аналога) закріпився термін «каталогізація» («каталогизация»), хоча у фаховому англо-українському словнику нами запропоновано також, як варіант, термін «каталогування» [3, с. 67].

Повертаючись до дефініції поняття «каталогізація» американськими фахівцями, наведемо деякі з них. Вони звичайно розширюють лаконічне і узагальнююче визначення АБА. Достатньо інформативним є визначення, наведене у словнику з бібліотеко- та інформацієзнавства («Dictionary for library and information science»), укладеному Джоан Рейтц (J. Reitz): каталогізація — це «процес створення записів для каталогу. У бібліотеках він, як правило, включає бібліографічний опис, аналіз змісту, присвоєння індексу класифікації та всю діяльність з фізичної підготовки видання для розміщення його на полиці; завдання, що зазвичай виконуються професійним бібліотекарем з освітою каталогізатора» [24]. Отже, до його змісту, окрім таких ознак цього поняття, як створення бібліографічного опису, Рейц відносить також аналіз змісту, присвоєння індексу класифікації та діяльність з фізичної підготовки видання для розміщення його на полиці.

Автори іншого довідкового джерела — «Енциклопедії з бібліотеко- та інформацієзнавства» — розмежовують вузьке і широке розуміння поняття каталогізація: «Процес каталогізації, у його найвужчому сенсі, є впорядкуванням заголовків та бібліографічних описів для використання у каталозі» [17]. Тоді як «у широкому сенсі процес охоплює описову каталогізацію, яка може включати, крім бібліографічного опису, вибір і форму заголовків на автора, а також предметну каталогізацію, що передбачає присвоєння індексів класифікації та предметних рубрик» [17].

Ще більш докладний перелік суттєвих ознак поняття «каталогізація» знаходимо у монографії А. Тейлор, Д. Джоудрі «Організація інформації» [27]. Відзначивши, що класифікація матеріалів є частиною процесу каталогізації, дослідники наголошують, що сам процес каталогізації включає «створення опису фізичної одиниці; обрання певних авторів та назв, що служитимуть точками доступу до опису у каталозі; роботу зі встановлення авторитетної (уніфікованої) форми цих авторів та назв; аналіз змісту ресурсу; вибір предметних рубрик та індексів класифікації для представлення результатів предметного/тематичного аналізу ; створення шифрів зберігання (засобів місцезнаходження), зазвичай додаванням авторського знака Кеттера до індексу класифікації, щоб створити унікальний набір літер та цифр для ідентифікації окремої фізичної одиниці» [27].

Богдан Винар визначає каталогізацію як «процес опису одиниці фонду, проведення предметного аналізу та присвоєння індексу касифікації» [30, р. 603]. Деякі з авторських визначень акцентують увагу на окремих складових процесу підготовки бібліографічного запису, вказуючи, що «каталогізація може бути визначена як процес опису одиниці у фонді. Він включає написання імені, назви, точок тематичного доступу та визначення шифру» [25, c. 9].

Виходячи з того, що самі поняття є полісистемами, тобто системами, елементи яких мають системний характер [1, с. 82], розкладемо зміст каталогізації на окремі елементи, використовуючи наведені вище визначення. Виділимо такі:

• створення бібліографічного опису;
• обрання певних авторів та назв, що служитимуть точками доступу до опису у каталозі;
• встановлення авторитетної (уніфікованої) форми цих авторів та назв;
• упорядкування заголовків та бібліографічних описів;
• проведення аналізу змісту видання;
• вибір та присвоєння предметних рубрик;
• присвоєння індексів класифікації;
• визначення шифру зберігання, зазвичай додаванням авторського знака Кеттера до індексу класифікації;
• фізична підготовка видання для розміщення його на полиці (наклеювання шифру, книжкового формуляра).

Неважко помітити, що обсяг та зміст поняття каталогізація у сучасному американському бібліотекознавстві суттєво відрізняється від українського. Особливістю є значно більша кількість процесів, котрі становлять його зміст. Це до певної міри відповідає українському терміну «опрацювання, обробка» (видання), який був поширений раніше і вживається нині у невеликих бібліотеках. Адже він включає і такий важливий процес, як систематизація чи класифікація документа.

Заради справедливості зазначимо, що до початку 1990-х рр. каталогізатори Бібліотеки Конгресу (БК) також ділилися на дві групи: з опису та з предметного аналізу. Перша виконувала лише бібліографічний опис, а друга аналізувала зміст видань для визначення предметних рубрик за Списком предметних рубрик та індексів класифікації згідно з Класифікацією Бібліотеки Конгресу (систематизація за Десятковою класифікацією Дьюї здійснюється окремою групою). До слова, обидва процеси: визначення предметних рубрик та індексів класифікації взаємопов’язані не лише за змістом, а й за формальним правилом, оскільки перша предметна рубрика має відповідати індексу класифікації , тобто розкривати головну тему твору. З початку 1990-х рр. усі процеси здійснюються каталогізаторами, які роблять всю предметну і описову каталогізацію, включаючи визначення індексу класифікації [18, c. 72-73].

Вище ми не випадково зазначили, що зміст американського поняття каталогізація лише до певної міри відповідає українському «опрацювання, обробка». Справа в тому, що він включає й інші абсолютно необхідні, але фактично відсутні в українських бібліотеках, процеси. Йдеться про авторитетний контроль, а також вибір і присвоєння предметних рубрик. Останні лише порівняно недавно почали впроваджуватися в українських книгозбірнях, зокрема, у Національній медичній, Національній парламентській, Львівській ім. В. Стефаника, Університеті «Києво-Могилянська академія», Кіровоградській обласній та деяких інших.

Якщо брати до уваги погляди сучасних зарубіжних термінознавців, які наголошують на когнітивних та комунікативних властивостях поняття, то відповідно поняття каталогізація може бути більш чи менш повним залежно від того, хто ним оперує, хто вступає в процес комунікації. Для каталогізатора, приміром, української бібліотеки на відміну від його американського колеги, такі складові поняття як «робота зі встановлення авторитетної форми автора та інших елементів опису; проведення аналізу змісту видання / ресурсу; вибір та присвоєння предметних рубрик, індексів класифікації для представлення результатів цього аналізу; додавання авторського знака до шифрів зберігання» далеко не завжди асоціюються з каталогізацією. Тому, коли йдеться про професійне спілкування з зарубіжними фахівцями, слід завжди зважати на такі розбіжності.

Відмінність зумовлена кількома чинниками. Частково вона викликана тим, що процес систематизації й відповідно присвоєння індексу класифікації у великих українських бібліотеках виконується іншим, не каталогізаційним, структурним підрозділом; форматна система розстановки в них не вимагає наявності авторського знака, а надання предметних рубрик для забезпечення ефективнішого доступу до ресурсів, на відміну від американських бібліотек, прийнято не у всіх, навіть найбільших, книгозбірнях України, як і послідовна робота зі створення файлів авторитетних даних, тим більше загальнонаціонального рівня. У нефахівця уявлення про обсяг та зміст поняття каталогізація будуть ще менш повними і зведуться найімовірніше лише до першого з виділених вище елементів — створення бібліографічного опису [21, c. 18].

Простежити співвідношення каталогізації з іншими поняттями бібліотечно-інформаційної галузі чи системи знань допомагає перевиданий не так давно «Тезаурус інформаційної науки, технології та бібліотечної справи» Американського товариства інформацієзнавства та інформаційної технології, в якому каталогізацію віднесено до двох ширших, родових понять, а саме: бібліотечне опрацювання видань і робота з фондом (library technical services) та організація інформації (organization of information) [7, p. 18]. До підпорядкованих, нижчих від нього в ієрархії, включено такі: архівна каталогізація, бібліографічна каталогізація, каталогізація у виданні, комп’ютризована каталогізація, описова каталогізація, мінімальна каталогізація, ретроспективна каталогізація, розподілена каталогізація, предметна каталогізація.

Для порівняння, англійські автори підручника «Бібліотечна справа: вступ» відносять каталоги, каталогізацію до розділу «Організація інформації та доступ». В іншій англійській публікації «Організація інформації від полиці до вебу» бібліотечні каталоги також розглядаються першими у низці різних видів діяльності з організації інформації. Американські дослідники у своїй монографії «Організація інформації» тлумачать каталогізацію як перший вид діяльності з організації інформації у бібліотеці після одержання нею нових ресурсів [27]. Щодо синонімів терміна каталогізація, то нерідко серед них називають «бібліографічний контроль» [23. У контексті електронних ресурсів каталогізацію називають також «створенням метаданих».

Повертаючись до, перелічених вище, підпорядкованих понять, що становлять обсяг поняття каталогізація, звернемо увагу на два з них, котрі є найхарактернішими для американського бібліотекознавства, де каталогізація теоретично і практично чітко поділяється на:

• описову (descriptive) [3, с. 10];
• каталогізацію за змістом або, якщо перекладати буквально, предметну чи тематичну (subject cataloging) [3, с. 28].

Другий термін subject cataloging не випадково подано у трьох варіантах перекладу, адже він не має сталого відповідника в українській бібліотечній теорії та практиці. Каталогізація за змістом, чи предметна, передбачає: 1) систематизацію (класифікацію) з визначенням індексів класифікації; 2) присвоєння предметних рубрик. Як відомо, у великих українських бібліотеках систематизація традиційно не відноситься до процесу каталогізації і виконується не каталогізаторами, а систематизаторами — фахівцями з тієї чи іншої системи класифікації; предметні ж рубрики у значній кількості бібліотек і, насамперед, у головній бібліотеці — Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського — не присвоюються взагалі. Тому немає умов і потреби для функціонування поняття, яке могло б виражатися терміном змістова чи предметна каталогізація.

Описова каталогізація включає:

• фізичний опис одиниці на основі титульної сторінки;
• надання точок доступу, які допомагають читачеві знайти її у каталозі.

Тобто, описова каталогізація охоплює процеси, пов’язані з бібліографічними описом документа та наданням точок доступу безвідносно до його змісту, і разом з тим вона, у свою чергу, має два різні аспекти. Останні чітко відображені у «Англо-американських правилах каталогізації», частина перша яких називається «Опис», а друга — «Заголовки, уніфіковані назви та посилання», що регулює вибір точок доступу (заголовків), за якими опис, створений згідно з правилами, викладеними у першому розділі, буде представлено у каталозі. Відповідно обирається форма заголовка — персональне ім’ я, географічна назва, колективний автор, уніфікована назва тощо. Отож процес каталогізації можна поділити на дві базові операції: створення бібліографічних записів для кожної одиниці фонду та організація записів для створення каталогу. Продуктом каталогізації є бібліографічний запис, а у кінцевому підсумку — бібліотечний каталог [13, c. 32].

Створення бібліографічного опису, обрання точок доступу до нього, впорядкування заголовків та бібліографічних описів — все це суттєві елементи поняття каталогізація. Правила, що їх регулюють, перебувають нині на стадії перегляду, котрий є настільки ґрунтовним, що вирішено було відмовитися від початкового наміру назвати їх третім виданням «Англо-американських правил каталогізації» — AACR3. Натомість запропонована навіть нова назва — «Resource description and access» («Опис та доступ до ресурсу»). Через свою лаконічність частіше вживається абревіатура — RDA.

Вибір та присвоєння предметних рубрик, індексів класифікації, встановлення авторитетної (уніфікованої) форми заголовків також є суттєвими ознаками американського поняття каталогізація, на відміну від українського. Ознаки, що не ввійшли до дефініцій, хоча й не є визначальними, допомагають ширше й повніше представити поняття. Наприклад, здатність каталогізації до розподілу зусиль при її проведенні чи багаторазове використання її даних не є корінними ознаками, каталогізація може існувати без них. Однак подібні ознаки й особливості корисні для ідентифікації поняття, що розглядається. Зрештою, частина з них згодом може перейти до розряду суттєвих.

Для подальшого систематичного аналізу поняття каталогізація оберемо утворене ним термінологічне гніздо, наведене у «Англо-українському слов-нику-довіднику бібліотечно-інформаційної термінології» [3, с. 67]. Воно охоплює понад два десятки термінів. Поглянемо на деякі з тих, котрі найбільш повно відображають його зміст, і є маловідомими для нас. Так, незвичним для українського бібліотекаря є наявність у американському бібліотекознавстві двох видів каталогізації за способом створення запису: самостійної або оригінальної і копіювальної або запозиченої. Різні варіанти термінів зайвий раз засвідчують, що вони є не дуже звичними для українського бібліотекознавства.

Самостійна або оригінальна каталогізація (original cataloging) [3, с. 216] означає повністю самостійну підготовку бібліотекою бібліографічного запису без звернення до вже створеного кимось іншим опису цієї одиниці чи інших її видань. Копіювальна або запозичена каталогізація (copy cataloging, син. derived cataloging) [3, с. 93] означає внесення бібліографічного запису з повним використанням чи адаптацією вже існуючого запису, підготовленого іншою бібліотекою чи бібліографічною організацією на зразок Онлайнового комп’ютерного бібліотечного центру (OCLC). Адаптація може означати скорочення або доповнення запису відповідно до обсягу, профілю та завдань бібліотеки. Автору цих рядків доводилося виконувати копіювальну каталогізацію у Президентській бібліотеці Р. Рейгана у Симі Веллі (Каліфорнія). Здебільшого готові записи бралися з каталогу Бібліотеки Конгресу, а місцеві видання з каталогу бібліотеки Каліфорнійського університету у Лос-Анджелесі.

На відміну від України переважна більшість бібліотек США давно перейшла на копіювальну каталогізацію, використовуючи готові описи, продуковані Бібліотекою Конгресу, а донедавна і Мережею наукових бібліотек (RLIN) (до її приєднання у 2006 р. до OCLC), а також запозичуючи в Онлайновому комп’ютерному бібліотечному центрі — найбільшому постачальнику бібліографічних ресурсів у світі, що містить записи на 470 мовах. Натепер ним користуються 71 тис. бібліотек у 112 країнах світу [31].

Така технологія вивільняє значну кількість бібліотекарів від виконання опису одного й того ж видання у тисячах різних бібліотек, забезпечує, що дуже важливо, стандартний висококваліфікований опис кожного видання, а отже, дає змогу безперешкодно обмінюватися інформацією. Так, відділ каталогізації бібліотеки Католицького університету Америки у Вашингтоні, з яким мені особисто довелося докладно ознайомитися, налічував заледве три особи (одна з яких виконувала допоміжні функції і не була професійним каталогізатором). І це при тому, що систематизація, тобто присвоєння виданням індексу класифікації, також є функцією цього відділу. Копіювання та адаптацію готових записів допомагали здійснювати тимчасово працюючі студенти.

Копіювальна каталогізація, у свою чергу, може бути поділена на дві групи: повна (exact match), коли описуване видання повністю збігається з виданням, знайденим у каталозі OCLC, БК чи іншій бібліотеці, у якої позичається запис, і неповна або приблизна (close copy) (синоніми: near copy, kindred copy, variant copy), тобто запозичена з будь-якого іншого видання цієї ж книги (за інші роки). Одні бібліотеки повні або точні копії приймають взагалі некритично, без змін, а інші перевіряють кожне поле запису. Деякі зважають на авторитет бібліотеки — автора оригінального запису, адже сигла бібліотеки, яка подає свої записи до зведеного каталогу, приєднується до кожного запису. Так, записи БК копіюються або запозичуються без або з мінімумом перевірки, записи ж інших бібліотек перевіряються ретельніше [25]. Зайвий раз наголосимо, що цей вид каталогізації набув такого розвитку разом з поширенням онлайнових технологій.

Що характерно, у фахівців він асоціюється з поняттями «розподілена каталогізація» (shared cataloging) [3, с. 27] і «спільна» чи «кооперована каталогізація» (cooperative cataloging) [3, с. 92]. Однак вони не є синонімами копіювальної. Тісно пов’язані між собою, вони мають істотну відмінність. Перші два означають двосторонній рух, частина записів віддається, частина запозичується. При копіювальній каталогізації бібліотека може взагалі не давати оригінальних записів, які використовувалися б іншими [25, c. 9-10]. Тисячі середніх, невеликих бібліотек у США і у всьому світі копіюють записи, у той час як оригінальні записи має право надавати лише визначена група бібліотек. В Україні лише деякі бібліотеки, зокрема, Львівська наукова ім. В. Стефаника, бібліотека Києво-Могилянської академії копіюють записи БК. Надавати ж свої авторитетні, наприклад, до ОО^С, не може жодна, адже таке право зазвичай надається бібліотекам національного рівня, які в Україні через технологічне відставання та відсутність авторитетного контролю не можуть цього робити.

До речі, згадані терміни «розподілена каталогізація», «спільна» чи «кооперована каталогізація» (останнім часом вживається корпоративна) також є перекладними, неусталеними, оскільки вони практично не застосовуються в бібліотечній справі України. І якщо кооперована каталогізація ще знаходить певне відображення у публікаціях на рівні намірів головних бібліотек країни, то розподілена каталогізація, котра означала специфічний, особливий тип кооперованої каталогізації Бібліотеки Конгресу, інших національних бібліотек США відповідно до Національної програми комплектування та каталогізації, практично не вживається в українській фаховій мові через її відсутність не лише в практиці, а й у теорії [14, c. 50-51].

 

1.2. Науково-методичні основи комп’ютерної каталогізації електронних ресурсів

Сучасна каталогізаційна технологія як сукупність методів, програмно-технологічних та організаційних засобів є основою формування електронного каталогу, створює умови реалізації його функціональних можливостей. Важливою умовою успішності розробки і впровадження сучасної каталогізаційної технології є науково-методичне забезпечення процесів каталогізації.

Розвиток форм збереження інформації на електронних носіях, зростання їхньої кількості у сукупному бібліотечному документному фонді та впровадження засобів передачі даних за допомогою телекомунікаційних каналів вплинули на появу нових об’єктів каталогізації — електронних ресурсів. Оскільки в умовах розвитку інформаційно-комунікаційних технологій набувають особливого значення стандартизація та уніфікація подання інформації у бібліотечно-інформаційних системах, однією з нагальних проблем каталогізації на сучасному етапі розвитку бібліотечно-інформаційної сфери стала розробка достатнього науково-методичного забезпечення опрацювання електронних ресурсів як нової складової вхідного документного потоку.

У процесі дослідження процесів опрацювання електронних ресурсів було створено науково-методичну базу комп’ютерної технології каталогізації, яка складається з термінологічного визначення об’єктів каталогізації, їхньої уніфікації та типології, правил та форматного забезпечення представлення бібліографічної інформації. Результати дослідження були викладені у вигляді науково-методичного посібника «Каталогізація електронних ресурсів».

Вихідними нормативними документами для розробки Посібника послугували міжнародні стандарти бібліографічного опису: «ISBD(ER): International Standard Bibliographie Description for Electronic Resources», «ISBD(CR): International Standard Bibliographie Description for Serrais and Other Continuing Resources» [2]; міждержавні стандарти: «ГОСТ 7.82-2001. Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требование и правила составления», «ГОСТ 7.83-2001. Электронные издания: Основные виды и выходные сведения». Використані матеріали Російського комунікативного формату RUSMARC та враховані вимоги «ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. (ГОСТ 7.1-2003, IDT)». Оскільки розробка посібника була започаткована у рамках проекту розробки Національного формату представлення бібліографічних даних УКРМАРК, засобом формування каталогізаційних записів про електронні ресурси обрано міжнародний комунікативний формат «UNIMARC Manual: Bibliographie Format». Цей формат являє собою специфічну реалізацію міжнародного стандарту ISO 2709-1981, який визначає структуру записів, що містять бібліографічні дані. У роботі використано «UNIMARC Manual: Bibliographie Format», Guideline № 6 — керівництво для формування записів на електронні ресурси [9, c. 24-25].

Серед головних аспектів нормативно-методичної підтримки технології опрацювання електронних ресурсів треба виділити питання уніфікації термінології та розробки типології як базових для розробки та розвитку методологічного та технологічного забезпечення процесів бібліотечного опрацювання електронних ресурсів і формування електронних бібліотек.

Для вирішення цього питання на першому етапі розробки науково-методичних рекомендацій було проведено докладний аналіз термінологічних визначень електронних ресурсів як нових об’єктів каталогізації та супутніх термінів, який продемонстрував їх неоднозначність і навіть суперечливість у державних, міждержавних і міжнародних законодавчих і нормативних документах, довідкових виданнях та наукових публікаціях. Вирішення проблеми поглиблювалося тим, що останнім часом міждержавні стандарти системи інформаційної, бібліотечної та видавничої справи (СIБВС) приймаються як національні стандарти (ДСТУ) без перекладу українською мовою, наприклад ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 [5].

Отже, відсутність української термінології ускладнила використання чинних стандартів, що стримувало процеси розробки методичного забезпечення, необхідного для опрацювання їх у бібліотечно-інформаційних системах, і потребувало роботи з коректного подання необхідних термінів українською мовою.

Цe дозволило вирішити питання уніфікації термінології та розробки типології, які є базовими для створення та розвитку методологічного та технологічного забезпечення процесів бібліотечного опрацювання електронних ресурсів як специфічних об’єктів каталогізації. Спеціальні поняття та терміни щодо електронних ресурсів та супутні терміни подаються у Глосарії. Для надання додаткових можливостей пошуку у Глосарії розроблено «Термінологічну карту», де усі терміни згруповані за тематичною ознакою.

Щодо методики, то вона, в першу чергу, має визначати зміст наповнення кожного каталогізаційного запису залежно від типу та виду каталогізованого об’єкту з урахуванням чинних правил та стандартів бібліографічного опису. [12, c. 56]

Методика каталогізації електронних ресурсів, викладена в Посібнику, підпорядковується загальним принципам, стандартам та правилам каталогізації з використанням вимог формату UNIMARC (УКРМАРК) в частині структури запису, тобто схеми розміщення компонентів запису, загального набору полів і підполів, визначників змісту, які ідентифікують та доповнюють інформацію про елементи даних. Методика визначається відповідно до виду доступу до електронного ресурсу (ресурси локального, віддаленого та комбінованого доступу) з урахуванням виду об’єкта каталогізації (завершений або продовжуваний ресурс) та його структури (одночастинний, багаточастинний ресурс або складова частина ресурсу). Кожна з категорій ресурсів має декілька рівнів поділу, що забезпечує гнучкий підхід до методики каталогізації різних типів і видів ресурсів. Розглянемо детальніше основні види та типи електронних ресурсів, що складає основний зміст першого розділу Посібника «Основні положення».

Ресурси локального доступу, або локальні електронні ресурси — електронні ресурси, вміст яких зафіксовано на носіях (компакт-диск, дискета, касета, картридж тощо), призначених для використання в режимі прямого доступу (локально), тобто тих, що вимагають застосування периферійного пристрою, безпосередньо приєднаного до комп’ютера, або Допоміжного обладнання.

Ресурси віддаленого доступу (віддалені або мережеві ресурси) електронні ресурси, розміщені на вінчестері або інших пристроях для запам’ятовування; призначені для надання в інформаційних мережах (зокрема, ресурси, розміщені на інтернет-серверах), доступні потенційно необмеженій кількості користувачів.

Електронні ресурси комбінованого доступу — електронні ресурси, які можуть використовуватися як у режимі локального доступу, так і в режимі віддаленого доступу через комп’ютерні мережі.

Багаточастинний ресурс — електронний ресурс, який є сукупністю окремих фізичних одиниць на однакових або різних фізичних носіях (багатотомний ресурс, комплектний ресурс, серіальний або інший продовжуваний ресурс). Окремі частини багаточастинного ресурсу можуть мати власні назви та відомості про відповідальність.

Одночастинний ресурс — самостійний разовий електронний ресурс або окрема фізична одиниця багаточастинного ресурсу на одному фізичному носії (однотомний ресурс або окремий том (випуск) багатотомного, серіального або іншого продовжуваного ресурсу, окремий компонент комплектного ресурсу) [4, c.3].

Види ресурсів — це групи ресурсів, які мають спільні ознаки, зокрема, такі, як цільове призначення, структура багаточастинних документів, періодичність тощо. Види електронних документів практично відповідають видовій структурі традиційних документів (видам документів і видань відповідно до «ГОСТ 7.83-2001. Электронные издания. Основные виды и выходные сведения»). За ознакою періодичності виокремлюються два види електронних ресурсів: завершені та продовжувані (див. І8ВБ(СК)).

Завершені ресурси — такі, які випускаються одноразово або протягом деякого періоду часу із заздалегідь визначеною кількістю частин або ітерацій; включають монографічні та закінчені інтегровані ресурси.

Продовжувані ресурси — такі, які виходять протягом деякого періоду часу, термін якого заздалегідь не визначено; включають серіальні та продовжувані інтегровані ресурси.

Інтегровані ресурси — це ресурси віддаленого доступу, які оновлюються, тобто до їх основного вмісту робляться зміни або додавання, що не є окремими частинами, а інтегруються до основного вмісту.

Основні типи інтегрованих електронних ресурсів:

1)       електронні ресурси типу «дані», що оновлюються у спосіб додавання (інтеграції) складових до основного вмісту, наприклад, бібліографічні бази даних;

2)       електронні ресурси типу «програми», до основного вмісту яких робляться зміни або додавання, наприклад, чергові версії систем керування базами даних (СКБД);

3) електронні ресурси комбінованого типу, що оновлюються у спосіб змін та/або додавання, наприклад, веб-сайти.

Методика каталогізації електронних ресурсів передбачає необхідність наведення таких специфічних відомостей про об’єкт опису, як тип електронного ресурсу та його статус.

Типи ресурсів визначаються типом вмісту або типом даних.

Основні типи вмісту: електронні дані, електронні програми (програмне забезпечення) або комбінація цих типів в одному ресурсі — дані та програми (в тому числі мультимедіа).

Електронні дані — це інформація, закодована у цифровій формі у вигляді чисел, букв, символів, зображень (включаючи графічну, відеоінформацію тощо) або їх комбінації; електронні програми — це набір операторів або підпрограм, які задають комп’ютеру послідовність виконання певних операцій, включаючи обробку даних.

До типів даних відносяться числові, текстові (символьні), звукові дані, зображення, включаючи графічну, відеоінформацію та анімацію.

Електронні програми поділяються на системні та прикладні.

За статусом електронні ресурси поділяються на оригінали, електронні копії, електронні версії та електронні аналоги традиційних видань.

Як загальні положення до методики включено правила вибору джерел відомостей про елементи бібліографічного опису, вимоги до мови опису та пунктуації [1, c. 15-16].

Основу методики складає загальна модель каталогізаційного запису для електронного ресурсу. Відповідно до загальних принципів складання електронного каталогізаційного запису, він має містити бібліографічний запис, маркер запису, дані ідентифікації, кодовану інформацію, точки доступу, службову інформацію та шифр зберігання. Складовою каталогізаційного запису також є відомості про взаємопов’язані записи.

До складу бібліографічного запису входять бібліографічний опис, який доповнюється заголовком бібліографічного запису та такою семантичною інформацією, як терміни індексування (класифікаційні індекси і предметні рубрики), а також анотацією або рефератом.

Ядром цієї моделі є бібліографічний опис — сукупність бібліографічних відомостей про електронний ресурс (об’єкт опису), які дозволяють ідентифікувати електронний ресурс, навести відомості про його інформаційний вміст, призначення, фізичні характеристики, системні вимоги, режими доступу тощо. Бібліографічні відомості подаються за чинними стандартами, які встановлюють порядок і спосіб наведення бібліографічних областей та елементів.

Модель каталогізаційного запису супроводжується низкою таблиць щодо: складових частин каталогізаційного запису та їх місцезнаходження в UNIMARC (УКРМАРК); відповідності областей бібліографічного опису полям UNIMARC (УКРМАРК); співвідношення полів і підполів UNIMARC (УКРМАРК) з областями та елементами бібліографічного опису; переліку спеціальних полів кодованих та бібліографічних даних UNIMARC (УКРМАРК) необхідних для опису електронних ресурсів з поясненнями щодо інформаційного вмісту кожного підполя та прикладами їх заповнення.

На основі Загальної моделі складено набір схем бібліографічного опису електронних ресурсів, обумовлений їхньою типологією. Схеми бібліографічного опису складені для основних видів локальних та віддалених електронних ресурсів. Наводимо приклади повних бібліографічних записів, поданих у традиційній формі, що зручно для візуального сприйняття та у полях/підполях UNIMARC (УКРМАРК) [24, c. 19-20].

 

Розділ 2. Особливості міжнародної каталогізації

2.1. Каталогізація електронних ресурсів

На міжнародній нараді експертів з каталогізації (Копенгаген, 1969) було порушене питання про необхідність вирішення завдання інформаційної сумісності. Це сприяло введенню в обіг правил, розроблених на підґрунті «Паризьких принципів». Правіша були покладені в основу міжнародних стандартних БО для різних видів видань. У резолюції наради зазначалося, що зусилля мають бути зосереджені на створенні системи міжнародного обміну інформацією, відповідно до якої стандартний БО кожного видання складатиметься та розповсюджуватиметься національним реєстром країни, в якій було опубліковане видання. Ефективність такої системи залежить від максимальної стандартизації форми та змісту БО.

Для вирішення цих завдань, спрямованих, зокрема, і на вдосконалення дескриптивної каталогізації, при Британській бібліотеці було організовано Постійний секретаріат Комісії ІФЛА з каталогізації, який розробив концепцію UBC (започаткована па рівні ідеї відразу після Паризької конференції, а затверджена лише в 1973 р. на 39-й сесії ІФЛА). У програмі підкреслено, що для повної стандартизації даних необхідною умовою є стандартизація і правил каталогізації, і організації бібліографічних даних на машинних носіях інформації.

Для реалізації першої умови було створено ряд міжнародних стандартів БО — ISBD, призначених для обробки різних видів документів. Однак ISBD регламентують лише зміст та структуру БО і не мають відношення до правил подання заголовків. На відміну від цих стандартів, ГОСТ 7.1-76 «Библиографическое описаиие произведений печати», а пізніше ГОСТ 7.1-84 «Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления» заголовок умовно включено до переліку областей БО.

Реалізація другої умови була спрямована па розробку стандартної організації бібліографічних даних та обмін ними на машинних носіях. Це завдання вирішувалось у рамках міжнародної програми MARC (International Machine-readable cataloguing Programme). Ha основі формату MARC розроблено міжнародний формат ISO 2709-1981, що регламентує структуру запису на фізичному рівні.

У1987 р. програма MARC злилася з програмою UBC у комплексну програму UBCIM. її мета — сприяти використанню сумісних бібліографічних записів та обміну ними між бібліотеками й національними бібліографічними службами. Щоб уникнути надмірних витратна численні конверсії вже існуючих форматів, робоча група ІФЛА в 1987 р. розробила узагальнюючий ці формати міжнародний комунікативний формат UNIMARC. Важливо, що в сферу діяльності програми включено АК форми та структури заголовків опису. Тобто проблема управління каталогізаційними даними набула міжнародного значення і всі напрацювання, започатковані «Паризькими принципами» та отримані в ході стандартизації БО і форматів подані для цих описів, почали складатися в спеціальну методику проведення авторитетної роботи і створення систем АК [1, c. 12].

Отже, розробка MARC-форматів, розвиток бібліографічних мереж і проектів кооперативної каталогізації революціонували каталогізацію. Застосування стандартів БО та АК дало можливість бібліотекам інтегрувати свої каталогізаційні ресурси та використовувати записи, створені різними бібліотеками в локальних каталогах з мінімальними змінами. Прикладом такої організації машиноорієнтованої каталогізації слугує досвід США.

Оскільки Бібліотека Конгресу створює більшість записів, що використовуються й іншими бібліотеками, останні прагнуть точно наслідувати її практику, а бібліотечні мережі адаптують бібліографічні стандарти згідно з політикою цієї книгозбірні. Внаслідок цього інтерпретовані Бібліотекою Конгресу каталогізаційні правіша та політика їх застосування стали dc facto національними стандартами. Усвідомлення того, що бібліотеки, як правило, не мають можливості зберігати всі необхідні документи, призвело до необхідності забезпечення бібліографічного доступу до тих документів, котрі фізично відсутні в бібліотеках. Розповсюдження факсів і комп’ютерних мереж, які сприяють передаванню документів та інформації про них, зробило розподіл ресурсів реальнішим. Кооперативна система каталогізації підвищила вимоги до локальної інформації, а саме — принципів її подання, збереження, користування. Це змусило бібліотеки точно подавати свою інформацію з обов’язковим наданням спеціального ідентифікатора (сигли) до відповідного запису OCLC.

Різноманітність і обмеження локальних систем ускладнюють розвиток та функціонування національних стандартів. Перенесення можливості використання форматів подання з національного рівня на локальний означає, що бібліотеки мають взяти на себе витрати на розвиток однакових можливостей у багатьох різних системах. Це підкреслює важливість створення національних форматів даних і необхідність проведення такої роботи в Україні.

Ця проблема обговорювалась на розширеному засіданні Інформаційно-бібліотечної ради НАН України улютому 1994 р., де дійшли висновку щодо необхідності розробки національного формату подання бібліографічних даних з метою формування в державі єдиного інформаційного простору в бібліотечному середовищі як необхідної умови для ефективного використання інформаційних ресурсів бібліотек. Єдиний формат слугуватиме основою інтеграції процесів каталогізації документів на національному рівні та створення внутрісистемних форматів окремих бібліотек. Однак бібліотеки України здійснюють поодинокі, не об’єднані єдиною програмою дій, спроби в цьому напрямі. Проте у НБУВ, зокрема у відділі каталогізації, існує свій підхід до розв’язання цієї проблеми [3, c. 155-156].

Загальновідомо, що формування інформаційного забезпечення електронних каталогів передбачає, насамперед, розробку формату бібліографічного запису. У НБУВ було вирішено здійснювати розробку формату на основі використання формату UNIMARC [5], який призначається для забезпечення комунікативної функції на міжнародному рівні і може бути застосований як модель для розробки внутрісистемних та національних форматів бібліографічних даних. Проект формату по дання елементів бібліографічного запису в машиночитаній формі, створений у НБУВ, має характер тимчасових методичних рекомендацій. Він поширюється на книга й серіальні видання. Структура запису формату сумісна зі структурою запису формату UNIMARC. Зміст позначень — мітки полів та ідентифікатори підполів, що точно встановлюються для ідентифікації елементів даних у запису та підтримки обробки даних. Мітки полів і підполів стабільні. У разі необхідності дозволяється введення додаткових полів, підполів і міток. Зміст елементів даних, які містить запис формату, визначається відповідними стандартами й правилами БО.

Формат НБУВ інтегрує вимоги бібліотек з різним статусом діяльності, що логічно передбачає можливість використання бібліографічних записів з різним рівнем повноти. Останнє забезпечується наявністю у ньому обов’язкових і факультативних полів (містять інформацію про авторів, назви, вихідні дані, фізичні характеристики, назви серій, примітки, визначення тематики). Обов’язкові поля формату UNIMARC ми доповнили полями, що вміщують елементи БО, котрі є обов’язковими, згідно з ГОСТом 7.1-84. До них належать:

001 Ідентифікатор запису

10      Міжнародний стандартний книжковий номер (ISBN)

11      Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN)

100    Дані загальної обробки

101    Мова документа

200 Назва й відомості про відповідальність 205 Відомості про видання 210 Область вихідних даних

215 Фізична характеристика: Область фізичної характеристики

801 Джерело складання запису.

Ці поля призначені для ідентифікації документа і мають наводитися в кожному записі, незважаючи на статус бібліотеки.

Факультативні елементи містять додаткову інформацію про документ (його зміст, читацьке призначення тощо). Набір факультативних елементів визначає установа, яка створює бібліографічний запис. Таким чином, розроблений у НБУВ формат передбачає необхідний і достатній перелік полів та підполів, котрий може задовольнити і невелику бібліотеку, і таку, як НБУВ, котра дотримується принципу повного наукового опису з максимальним відображенням усіх можливих елементів бібліографічного запису.

Проект формату вміщує тільки перелік полів і підполів, що становлять структуру каталогізаційного запису. Це перший етап роботи зі створення формату.

Наступний етап — детальний аналіз змісту полів і розробка форми поелементного наведення інформації.

Окреслена проблема виникає тому, що перехід на машинноорієнтовану каталогізацію неминуче спричинює необхідність перегляду концепції існуючих стандартів БО, оскільки така каталогізація потребує максимальної формалізації та уніфікації подання бібліографічних даних [2, c. 15-16].

Досвід нашої роботи свідчить, що при розробці нового стандарту з БО документів має відбуватися об’єднання інформаційної основи правил складання бібліографічних записів і машиночитаних форматів. Це необхідно тому, що правила та формати є двома різними, але взаємопов’язаними явищами. Перші визначають набір елементів БО, послідовність їх розміщення, наповнення і спосіб наведення кожного елемента. Другі слугують засобом автоматизованої обробки бібліографічної інформації та обміну нею в машиночитаній формі.

Такий інтегрований стандарт піднесе каталогізаційні процеси на якісно новий рівень і зорієнтує на можливість національного використання.

Інший напрям нашої роботи щодо інформаційного забезпечення ЕК — це створення системи АК елементів БО, які є точками доступу, але їм притаманна повторюваність. До них належать автори (індивідуальні, колективні), найменування серіальних видань, предметні рубрики, класифікаційні індекси. Згідно зі світовою практикою, кожна країна має нести інформаційну відповідальність за формування своїх національних авторитетних даних. Структурні компоненти формату таких даних повинні відповідати аналогічним компонентам бібліографічних форматів. Виходячи з цього, інформаційною основою розробки згадуваної системи в НБУВ буде формат UNIMARC-Autlloгities [6].

Авторитетні файли призначаються для уніфікації елементів бібліографічного запису, оперування багатоваріантністю їх подання в ЕК і є одним з найважливіших засобів забезпечення сумісності бібліографічних записів на локальному, національному та міжнародному рівнях. Таким чином, використання технології АК дасть змогу, по-перше, виключити можливість помилок за багатьма ключовими точками доступу, по-друге, забезпечити ЕК універсальним ключем пошуку, по-третє, розв’язати проблему загальнодоступності каталогізаційної інформації.

Вирішення проблеми створення національних форматів бібліографічних та авторитетних записів, стандартизація бібліографічних описів, згідно з вимогами машинноорієнтованої каталогізації, стане інформаційною основою для формування в Україні системи кооперативної каталогізації [5, c. 18-20].

2.2. Українська каталогізація і міжнародний досвід

Сучасна світова каталогізаційна теорія та практика розвивається в умовах стрімкого розповсюдження комп’ютерних і телекомунікаційних технологій, глобалізації інформаційного середовища та переходу інформаційних ресурсів у ранг стратегічних. Ці обставини суттєво впливають і на діяльність каталогізаторів України, адже більшості з них доводиться змінювати свій професійний світогляд, навчатися масштабно і системно мислити, прогнозувати розвиток каталогізації в системі документних комунікацій українського суспільства, а головне, оптимально управляти нею.

Особливістю української каталогізації є те, що конверсійні процеси, які відбуваються в ній, — аналогічні тим, що вже завершилися в країнах Заходу та продовжуються в Росії й інших країнах СНД. А це означає, що теоретично можливо скористатися їхнім досвідом, щоб уникнути окремих помилок та прискорити розв’язання існуючих проблем.

Одна з найскладніших проблем української каталогізації — створення нормативно-методичної бази. Підходи до її розв’язання закладені в міжнародній каталогізації, де наприкінці XX ст. відбулися революційні зміни.

Розвиток міжнародної каталогізаційної думки спричинив принципово новий погляд на документ як об’єкт каталогізації, на функції бібліографічного запису і вимоги до нього. Необхідність досліджень функцій біографічного запису викликана тим, шо з’явилися електронні документи, які змінили стабільні зв’язки між фізичною формою та інтелектуальним змістом об’єкта бібліографічного запису. Стало складніше визначити, до якого виду матеріалу належить об’єкт та де проходить межа між видом документа і його змістом, між фізичною й оригінальною формою. Навіть у рамках одних правил, як англо-американських, так і російських, спостерігалися різні підходи до вибору основного принципу: в частині записів перевага надавалася фізичній формі документа, а в заголовку — пріоритетними були дані, що відносяться до інтелектуального та художнього змісту.

Значним внеском у розвиток міжнародної каталогізації стало фундаментальне дослідження «Функціональні вимоги до бібліографічних записів», проведене секцією каталогізації ІФЛА. Воно дало можливість проаналізувати стан термінології в каталогізаційних правилах другої половини XX ст., закласти основи термінології XXI ст. та створити модель бібліографічного запису, що може функціонувати в електронному середовищі. Таке глибоке дослідження стало можливим через те, що каталогізація є однією з найрозвиненіших сфер бібліотечно-бібліографічної теорії та практики. Адже цілі, завдання, об’єкти каталогізації інтернаціональні за своєю суттю, аполітичні, однорідні у всіх країнах, уніфіковані та стандартизовані. Термінологія міжнародної каталогізації стала спеціальною мовою і склалася на основі досвіду багатьох поколінь каталогізаторів. [7, c. 36-37]

Ще одним досягненням міжнародної каталогізації став Міжнародний стандартний бібліографічний опис електронних ресурсів (ISBD-ER), розроблений секцією каталогізації ІФЛА, згідно з яким методика бібліографічного опису електронних ресурсів здійснюється за загальними правилами ISBD, зберігається його структура, набір зон і елементів, вибір мови і графіки тощо. Специфіка виявляється при вирішенні питань про наповнення, форму і спосіб представлення елементів, від яких залежить ідентифікація електронних ресурсів, таких як: загальне і спеціальне позначення матеріалу, основні характеристики в зоні виду й обсягу ресурсу, дані про фізичний носій електронного ресурсу, системні вимоги, спосіб доступу в Internet та інші специфічні характеристики.

Крім перелічених, є й інші перспективні проекти, виконані у рамках ІФЛА. Представляє практичний інтерес дослідження про авторитетні записи мінімального рівня та міжнародні рекомендації «Форма і структура колективного заголовка». Систематично досліджуються мовні аспекти, в тому числі, транслітерація та інші способи конверсії мови в бібліографічному записі.

На міжнародному рівні вирішено й проблему упорядкування пошуку електронних носіїв електронних ресурсів в Internet завдяки зусиллям інформаційних спеціалістів он-лай-нового комп’ютерного бібліотечного центру (OCLC), Консорціуму WWW та Бюро бібліотечно-інформаційних мереж Об’єднаного Королівства. Вони досягли успіху в створенні спрощеного формату опису електронних ресурсів Dublin Core Metadata Element Set, що відомий в Україні під назвою Дублінський базовий комплект елементів метаданих (або — Дублінське ядро). Запровадження цього формату дозволяє вирішити проблему якісного пошуку в Internet та функціонування комплексних пошукових серверів. Дублінський комплект метаданих (Версія 1.1) вміщує 15 полів, що забезпечують представлення основних елементів електронних ресурсів: автор-створювач, предмет та ключові слова, опис, видавець, дата, тип ресурсу, мова, формат, ідентифікатор ресурсу, джерело, відношення, охоплення, права.

Дублінська ініціатива уніфікації метаданих швидко поширилася у країнах Америки, Європи та Азії. Українська бібліотечна асоціація у 2000 році ініціювала використання Дублінського ядра в Україні, що, безперечно, сприяє покращенню українських веб-ресурсів, їхній спроможності інтегруватися у світовий інформаційний простір. У робочій групі з поширення Дублінської ініціативи в Україні співпрацюють спеціалісти з Національної парламентської бібліотеки України, Публічної бібліотеки імені Лесі Українки та Державної бібліотеки України для дітей. Результатами їхньої діяльності стали: переклад українською мовою стартової та чинної версії Дублінського базового комплексу елементів метаданих; створення сторінки на сайті Публічної бібліотеки імені Лесі Українки, де представлені основні відомості та бібліографія веб-ресурсів щодо метаданих та Дублінської ініціативи, текст Дублінського комплекту, зразки опису веб-ресурсів, шаблон повного і короткого описів тощо [16, c. 48-49].

Ще один міжнародний проект заслуговує уваги. ОНІКС (ONIX) — міжнародний комунікативний стандарт для обміну розширеними метаданими про книжки та інші матеріали, що використовуються в бібліотеках і в книжковій торгівлі. У цьому випадку рушійною силою перемін виступають видавці та книготоргівці, які працюють через Internet. їм потрібні повніші бібліографічні записи на книжкову продукцію, й тому стандарт передбачає розширення традиційного бібліографічного опису. Розширені дані включають: бібліографічний опис, анотацію, зображення обкладинки, рекламну інформацію тощо. Така інформація була б корисною і бібліотечним працівникам, які займаються комплектуванням фонду, і читачам. Електронний каталог бібліотеки тільки виграв би, якби вони змогли побачити те, що й відвідувачі сайтів книжкових супермаркетів та віртуальних книгарень видавництв.

Ідею створення на основі стандарту ОНІКС нової технології — безперервного потоку бібліографічних даних (бібліографічному континіуму) вперше широко обговорювали на семінарі з методів бібліографічного контролю на 67-й Генеральній конференції ІФЛА. Сутність ідеї полягає в тому, що бібліотеки могли б повторно використовувати дані, створені партнерами-видавцями і книготоргівцями. Можливість обміну даними, безумовно, позитивне явище. Крім того, бібліографічний континуум у перспективі передбачає економію витрат. Але чи приймуть цю ідею каталогізатори? Основною перешкодою для обміну даних про книжкову продукцію є формат MARC. Процедура конверсії обійдеться недешево. Чи зможуть каталогізатори бібліотек використати метадані, створені видавцями?..

З цього короткого фрагментарного аналізу міжнародного досвіду найважливішим є розвиток нової логіки AACR та уточнення правил каталогізації. Основна робота з розвитку каталогізації здійснена секцією каталогізації ІФЛА, відділом універсального бібліографічного обліку та секцією з інформаційних технологій, що пояснюється тісним зв’язком правил каталогізації й MARC форматів. Попередньо були гармонізовані міжнародні стандарти ISBD(M), ISBD(NBM), ISBD(S), ISBD(A) та створено ISBD(ER). У 1997 році в Торонто пройшла «Міжнародна конференція по перегляду і розвитку AACR», де закінчилася дискусія про концептуальні підходи до створення нової версії AACR, здатних підвищити можливості каталогів у пошуку, ідентифікації, виборі та доступі до бібліографічної інформації в електронному середовищі. Були проаналізовані функції каталогу з урахуванням таких факторів як технологія їхнього створення в електронному середовищі, а саме: інтеграція бібліотечних операцій, новітні досягнення в побудові мереж і забезпеченні глобального доступу до каталогів, доступ до віртуальної копії, доступ до бібліографічних баз даних різних типів, можливості інтерактивного пошуку відображення. Таким чином при перегляді правил AACR переслідувалися дві мети: збільшення точок доступу до інформації та максимальне взаємовикористання, обмін інформацією. Виявлені були також категорії й типи бібліографічних зв’язків.

У роботі з уточнення правил підтримано концепцію багаторівневого опису для серіальних видань, що забезпечують більше точок доступу; переглянуто основні принципи AACR. Розробники відмовилися від пріоритету фізичної форми документа при виборі способу опису і орієнтуються на його інтелектуальний зміст [14, c. 51-52].

Аналогічну роботу на терені СНД провели спеціалісти Росії. Авторський колектив (керівник Н.Каспарова) на базі Російської державної бібліотеки, Російської національної бібліотеки, Російської книжкової палати і за фінансової підтримки Міністерства культури Російської Федерації завершив роботу над першою частиною сучасної версії «Российских правил каталогизации». В обговоренні правил та їхньому розробленні активну участь брали члени Міжрегіонального комітету з каталогізації зі всіх федеральних бібліографуючих установ різних відомств.

Суть змін, внесених до нових правилах, полягає в тому, що вони перестали орієнтуватися на каталожну картонку як основний продукт каталогізації. Тепер правила орієнтовані на машиночитний запис, спроможний реалізувати завдання максимально повного відображення інтелектуальних характеристик твору через певний форматизований набір бібліографічних даних і програмного забезпечення, незалежного від виду документа і носія інформації. Правила однозначно формулюють базові принципи та єдині підходи до складання бібліографічного опису як відображення інтелектуального змісту документа, а вже потім — його форми.

Структура і повнота бібліографічного запису практично не змінилися. Але при цьому введено нові об’єкти бібліографічного запису, зокрема, електронні ресурси, в тому числі й мультимедіа та Інтернет-ресурси. Мінімізовані можливості скорочення слів і словосполучень в основних зонах бібліографічного запису. Реалізовані закономірні тенденції до спрощення процесу каталогізації, тому прийнята міжнародна практика приведення помилкових відомостей в основних елементах бібліографічного запису з наступною вказівкою правильних відомостей тощо. Враховано можливості сучасних комп’ютерних технологій у встановленні множини зв’язків між різними елементами як всередині одного бібліографічного запису, так і для зв’язку з елементами іншого запису, що підвищує інформативність запису.

Заголовок бібліографічного опису виведено за межі бібліографічного опису, він втратив свої первинні функції впорядкування бібліографічного масиву, але зберіг функцію формалізованої точки доступу серед множини інших. Заголовок бібліографічного опису отримав також додаткову підтримку авторитетного файлу імен, що дозволило спростити структуру та його форму, вникаючи практику приведення імен декількох індивідуальних авторів. Скасовано «заголовок форми» як самостійний, він є різновидом заголовка, що вміщує найменування організації. Таким чином, правила приведені у відповідність до типології заголовків, регламентованих ГОСТ 7.80—2000. Статус заголовка, що вміщує уніфіковану назву, навпаки, розширився. Крім анонімних класичних творів, введено уніфіковані назви на Біблію та її частини, а також священні писання інших релігійних конфесій тощо.

У терміносистемі нових правил каталогізації з’явилися поняття і терміни, пов’язані з новими комп’ютерними технологіями, з форматами представлення машиночитних записів, як з міжнародними, так і з російськими адаптаціями; поняття і терміни, що позначають нові носії, нові види документів, нові форми електронних публікацій; терміни, нормалізовані серією міждержавних стандартів (ГОСТ 7.73—96, 7.74—96, 7.76—96, 7.80—2000, 7.82—2001). Введено також терміни, зв’язані з розвитком міжнародної каталогізаційної думки і новими поглядами на фундаментальні поняття, такі як публікація, твір, його вираз і втілення; заголовок і точка доступу, структура і функції бібліографічного запису, його елементний склад.

На базі «Российских правил каталогизации» підготовлено «Краткие правила каталогизации» для учасників зведеного каталогу бібліотек Росії. Головний редактор правил — Н. Каспарова. Короткі правила мають аналогічні принципи побудови і характер змін [17, c. 26-27].

В Україні неодноразово на конференціях, семінарах, нарадах обговорювалося питання про переклад і розроблення стандартів з бібліографічного опису українською мовою та адаптованих до української тематики правил, що відповідали б сучасним тенденціям міжнародної каталогізації. В спеціальному випуску «Бібліотечної планети» (2000) було навіть опубліковано серію статей та «Угоду про координацію зусиль з метою розвитку бібліотечної справи в Україні» між Міністерством культури і мистецтв України та Міжнародним фондом «Відродження». В угоді серед обов’язків Міністерства було внесено пункт 2.1.1: «Міністерство створює та забезпечує роботу Міжвідомчого комітету з питань стандартів і форматів, гармонізації правил каталогізації, визначає виконавців окремих завдань, здійснює контроль та організовує експертизу виконання робіт». Фонд, у свою чергу, зобов’язався фінансово підтримувати створення та роботу Міжвідомчого комітету з питань стандартів і форматів, гармонізації правил каталогізації в Україні. Термін угоди закінчився у квітні минулого року, а задеклароване створення Міжвідомчого комітету лишилося (..?) на папері.

Сучасні міждержавні стандарти з питань каталогізації, затверджені Міждержавною радою СНД у Мінську згідно з «Угодою на проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації країн СНД», в Україні не перекладені й не чинні. Це суттєво стримує розвиток теорії та практики української каталогізації. А відсутність правил каталогізації українською мовою, адаптованих до діяльності бібліографуючих установ України, ставить під сумнів якість інших проектів, які зараз виконуються, зокрема, українського формату MARC.

Вихід з такої скрутної ситуації — створити нарешті діючий координаційний орган — Міжвідомчий комітет, навколо якого об’єдналися б робочі групи спеціалістів, і було подолано відставання України у питаннях створення нормативно-методичної бази каталогізації.

Зрозуміло, що нормативно-методична база каталогізації не обмежується стандартами, правилами складання бібліографічного опису та комунікативними форматами. Для успішного функціонування бібліографічного запису в інформаційному просторі України потрібні адаптовані класифікаційні системи, словники предметних рубрик, нові технології АРМів каталогізатора тощо. Необхідно також дослідити якість створюваних електронних каталогів і розгорнути роботу із впровадження корпоративних мереж, з підготовки і перепідготовки каталогізаторів. Але це вже тема для інших публікацій [26, c. 30-31].

Розділ 3. Сучасні проблеми каталогізації: традиції і вплив інформаційних технологій

3.1. Проблеми та перспективи каталогізації та міжнародне співробітництво

У 1973 р. Бібліотека Конгресу долучилася до одного з перших великих кооперативних проектів — CONSER (акронім від Cooperative Online Serials Program) — кооперативний онлайновий проект з періодичних та продовжуваних видань. Він став для неї одним з найуспішніших. При цьому OCLC використовувався як база даних для зберігання записів.

БК завжди особливу увагу приділяла створенню авторитетних даних. З розвитком електронної ка-талогізації ця робота набуває дедалі більшої ваги, адже кооперована каталогізація не можлива без неї. Саме тому у 1970-х рр. було започатковано проект NACO (Name Authority Cooperative) з формування авторитетного файла імен, що включав прізвища та назви колективних авторів, у т. ч. різних комітетів Конгресу, урядових установ, а також географічні назви. Наприкінці 1970-х рр. на допомогу кооперованій каталогізації прийшов, координований БК, проект SACO (Subject Authority Cooperative) — авторитетний файл предметних рубрик.

Понад 20 років тому Бібліотека Конгресу визнала за потрібне запустити ще один проект, що стосувався спільного створення бібліографічних та авторитетних записів. У 1988 р. почала діяти програма під назвою «Національна координована програма каталогізації». Спочатку вісім найбільших університетів США надсилали свої каталожні записи до онлайнового каталогу БК. Станом на 1990 р. число бібліотек, які брали участь у цій та інших програмах, значно зросло. У 1995 р. програму дещо трансформували. Тепер вона має назву BIBCO (Monographic bibliographic record program) — Програма монографічних бібліографічних записів.

У 1992 р. Бібліотека Конгресу звернулася до партнерів з пропозицією дослідити проблеми, пов’язані з кооперованою каталогізацією. Висловлювалася готовність співпрацювати, якщо від цього каталогізація стане кращою, дешевшою і швидшою. У 1995 р. з метою координації різних програм та проектів з кооперованої каталогізації БК розпочала реалізацію Програми кооперованої каталогізації (Program for Cooperative Cataloging, РСС), яка вважається найбільш успішною і динамічною програмою в історії бібліографічного контролю.

Нині PCC складається з чотирьох компонентів, про які йшлося вище: NACO (Name Authority Cooperative Program) — Спільна програма авторитетних імен; SACO (Subject Authority Cooperative Program) — Спільна програма авторитетних пред-мених рубрик; BIBCO (Monographic Bibliographic Record Cooperative Program) — Спільна програма монографічних бібліографічних записів; CONSER (Cooperative Online Serials Program) — Спільна он-лайнова програма з періодичних та продовжуваних видань. Бібліотекарі — учасники програми проходили навчання у фахівців Бібліотеки Конгресу. Директор з каталогізації Бібліотеки Конгресу Бічер Вігінс (Beacher Wiggins) наводить таку хронологію еволюції Програми кооперованої каталогізації:

1973 — CONSER

1977 — NACO

1992 — SACO

1995 — BIBCO

1995 — PCC.

Завдяки цій Програмі вдається досягти кількох цілей: створюються і спільно підтримуються бібліографічні записи у розподіленій, спільній (shared) базі даних OCLC і поширюються авторитетні записи через авторитетні файли імен (LC / NACO) та предметних рубрик (LC / SACO). Бібліографічні авторитетні записи, які вносяться членами РСС, що представляють різні установи, роблять можливим доступ до рідкісних, унікальних та інших маловідомих ресурсів [26, c. 32]. Оскільки багато бібліотек ще протягом минулого століття перейшли до забезпечення бібліографічного контролю своїх фондів головним чином через копіювальну каталогізацію та перевантаження авторитетних файлів Бібліотеки Конгресу у свої онлайнові системи, вдалося істотно скоротити штати каталогізаторів і число фахівців, котрі професійно вивчають каталогізацію.

Кооперована каталогізація спирається на уніфіковану каталожну практику, визначену Англо-американськими правилами каталогізації. Бібліотеки усіх типів великою мірою покладаються на головну книгозбірню країни у створенні оригінальних каталожних записів, на яких вони вибудовують бібліографічний контроль своїх фондів, йдеться у Звіті Робочої групи Бібліотеки Конгресу з вивчення майбутнього бібліографічного контролю [23, p. 16]. Бібліотеки одержують ці записи з різних джерел: із записів, що їх готує Бібліотека Конгресу для видань на етапі їх верстки (СІР), з її онлайнового каталогу, із записів, переданих нею до OCLC, придбавають записи від постачальників, а останні одержують їх від OCLC або прямо від БК. Ці ж бібліотеки покладаються на Бібліотеку Конгресу і у авторитетній роботі. Тому багато з них, особливо невеликих, повністю залежні від БК.

Згадана Робоча група рекомендувала: й надалі ділити відповідальність за створення бібліографічних записів; виокремити категорії матеріалів, відповідальність за які можна розподілити, і категорії метаданих, що відповідно можуть постачатися кожним учасником; переглянути вплив БК на інші бібліотеки та розширити число учасників Програми кооперативної каталогізації (РСС); посилити стимули, заохотивши таким чином бібліотеки ділитися бібліографічними записами [23]. Більша ефективність дасть змогу бібліотекам спрямувати зусилля на інші види діяльності: авторитетний контроль, каталогізацію фондів унікальних, рідкісних та інших маловідомих матеріалів. А Бібліотека Конгресу зможе більше часу та ресурсів виділити для своїх власних колекцій, зробити їх доступними американській громадськості.

Робоча група у своїх висновках особливо наголосила на тому, що у майбутньому каталогізація відбуватиметься у формі співробітництва, децентралізовано, у міжнародному масштабі і на основі веб-технологій [23]. Тому бібліотеки повинні розвивати обмін бібліографічними записами між собою, у т. ч. і на міжнародному рівні, активніше використовувати веб-ресурси. Колишній декан бібліотечно-інформаційного факультету Католицького університету Америки, а нині високопосадовець БК Дінна Маркум (Deanna Marcum) у своїй статті «Бібліотека Конгресу та майбутнє каталогізації» звертає увагу на ту тезу з відомого звіту Карен Келхоун (Karen Calhoun) «Природа каталогу, що змінюється, та його інтеграція з іншими пошуковими засобами», підготовленого на замовлення Бібліотеки Конгресу [9], у якій автор викладає своє бачення змін, котрі полягають у тому, що «наукові бібліотеки та їхні партнери розгорнуть низку спільних каталогів як ключовий компонент забезпечення наданого глобального доступу до більших, багатших фондів, аніж поодинока установа може мати окремо» [21].

Зміст американського поняття каталогізація включає також Cataloging in publication, орфографічний варіант: cataloging-in-publication, загальноприйнята абревіатура — CIP. Дослівно — це «каталогізація у виданні», а ще точніше — каталогізація перед публікацією чи виданням, тобто каталогізація книги, яка ще не надрукована [3, с. 67-68]. Частково подібна практика має місце на українських теренах. Зокрема, Національна парламентська бібліотека вже тривалий час готує бібліографічні описи версток, які потім з’являються на звороті титульної сторінки надрукованих видань у вигляді макету каталожної картки. Але спеціальний термін для такого виду каталогізації в Україні ще не виробився. У російській літературі вживається калька з англійської — «каталогизация в издании» [2, с. 422].

Програма CIP діє у Бібліотеці Конгресу з 1971 р., хоча експеримент з її впровадження проводився значно раніше — з червня 1958-го по вересень 1959 р. [3, с. 68]. Щоправда тоді вона називалася cataloging in source — каталогізація у джерелі [3, с. 68]. Видавці, які беруть участь у програмі CIP, подають верстки видань і спеціальні форми для заповнення до Бібліотеки Конгресу. Відповідно бібліотека на кожне таке видання готує cataloging in publication (CIP) record — бібліографічний запис на ще ненадруковану книгу, при цьому каталогізатори виконують описову каталогізацію (встановлюючи авторитетні записи нового імені, якщо потрібно), присвоюють предметні рубрики, а також індекси Класифікації Бібліотеки Конгресу, Десяткової класифікації Дьюї і Контрольний номер Бібліотеки Конгресу (LCCN). Виконаний запис вноситься до каталогу як дані СІР та у 10-денний термін надсилається видавцеві, який друкує його на звороті титульної сторінки видання. Щотижня БК надає дані CIP великим бібліотекам, бібліографічним центрам, книготорговельним організаціям не лише своєї країни, а й світу, сприяючи поширенню американської книги за кордоном. Багато з них використовують ці дані як інформацію про нові видання, що мають незабаром з’явитися.

Каталожний запис негайно стає доступним іншим бібліотекам, які комплектують, опрацьовані у такий спосіб, видання. В результаті економиться час, адже відпадає потреба щоразу каталогувати нову книгу. Тому мета такої каталогізації — служити бібліотекам держави, каталогуючи книги ще до їх видання. Пізніше, одержавши вже видану книгу, каталогізатори БК додають інші елементи до попереднього бібліографічного опису: кількість сторінок, яка у верстці могла бути неточною, розмір книги тощо.

Нині програма CIP доповнена Е-СІР програмою. Відповідно до неї видавці надають електронний текст видання для каталогізації перед його публікацією. Станом на 2005 р. 55 % усіх публікацій, що подавалися для СІР, надавалися як частина Е-СІР ініціативи.

Одержання е-версток видань відкрило нові можливості для каталогізації у Бібліотеці Конгресу. Як справедливо зауважують Д. Байрам (John Byrum) і Д. Вільямсон (David W. Williamson), нинішні користувачі каталогу очікують доступу до повнішої інформації, ніж та, що пропонується при традиційних підходах до бібліографічного опису та доступу. Так, у Бібліотеці Конгресу ще на початку 1990-х рр. було створено групу добровольців з різних підрозділів для проведення дослідження і вжиття заходів щодо розширення бібліографічних записів. Група, насамперед, запропонувала низку проектів зі збагачення бібліографічних записів шляхом включення до них змісту видань. Дослідження показали зростання числа релевантних видань при пошуку завдяки наявності в описі змісту. Саме він допомагав визначатися читачам, особливо при запитах з закритих та віддалених книгосховищ, підвищував ефективність пошуку. Загалом книги зі змістом в описі частіше запитувалися читачами, а їх книговидача була вищою [27, c. 3-4].

Каталогізатори також почали використовувати надання електронних версток видань для каталогізації перед їх публікацією для збагачення каталожного запису. Так, протягом фіскального 2005 р. (закінчується 30 вересня) вдалося одержати загалом майже 35 тис. е-версток. У 1993-1994 рр. була написана програма, яка, як відзначають Д. Байрам і Д. Вільямсон, дала змогу каталогізаторам автоматично включати до створюваного каталожного запису текст змісту видань, одержаних у е-формі. Використовуючи спеціальну програму, каталогізатор виділяв зміст книги, і програма додавала його до бібліографічного запису у 505 поле. Усі ці дії виконуються відповідно до вимог «Англо-американських правил каталогізації» щодо запису змісту. Видаляються, наприклад, слова: розділ, підрозділ, частина, нумерація, пагінація тощо. Каталогізатор не додає зміст, якщо він вважає, що можна обійтися без нього. Нещодавно програму удосконалили включенням більшості діакритичних знаків та додаванням присвоєних Бібліотекою Конгресу предметних рубрик веб-версіям змісту. До кінця фіскального 2005 р. приблизно 60 тис. записів змісту з електронних версток було додано до веб-серверу [25, c. 27].

Принагідно додамо, що використання електронних версток — не єдиний шлях збагачення записів у процесі каталогізації, який практикує БК. Ще наприкінці 1990-х рр. було запущено проект Цифровий зміст (Digital Table of Contents D-TOCs). Він полягає у тому, що текст змісту друкованих видань сканується за допомогою спеціальної програми і поєднується з каталожним записом через посилання. Користувач вебу, знайшовши там зміст видання, натиснувши на посилання «бібліографічний запис» може перейти до каталогу Бібліотеки Конгресу, де знайде повний опис видання, зміст якого виставлений на вебі. До кінця фіскального 2005 р. понад 31 тис. назв була вибрана й опрацьована за D-TOCs проектом, виходячи з таких критеріїв: науково цінні видання, у т. ч. антології, біографії, довідкові. Найновіший проект зі збагачення каталожного запису змістом видання ґрунтується на 0№Х-файлах, що їх надають видавці. Останні використовують цей стандартизований формат для надання інформації про видання постачальникам. БК також регулярно одержує ці файли.

Згадувана вже Робоча група з вивчення майбутнього бібліографічного контролю Бібліотеки Конгресу рекомендувала повністю автоматизувати процес каталогізації у виданні (СІР). Для цього слід розробити прийняття 0№Х-даних до програми СІР та вимагати від видавців брати у ній участь. Причому мається на увазі механізм прийняття цих даних у повністю автоматизований спосіб, щоб описова частина бібліографічного запису створювалася перед каталогізацією.

Перехідний етап, що його переживає нині галузь каталогізації, відображено у цілій низці внутрішньо бібліотечних документів останніх років. Так, у Каліфорнійському університеті спеціальна група з бібліографічного обслуговування підготувала аналіз, у якому робиться спроба переосмислити стан надання бібліографічних послуг існуючими каталогами в умовах динамічного зростання числа нових форматів, послуг, технологій у цифровому інформаційному середовищі. Майже одночасно подібний звіт з’явився у Індіанському університеті. Автори назвали його «Білий документ про майбутнє каталогізації в Індіанському університеті». Він містить рекомендації каталогізаторам готуватися до «нових, розширених ролей». У цьому документі, як і в попередньому, наголошується, що нові інформаційні технології змінили традиційну каталогізацію. Багато хто передрікає, зауважують його автори, що дедалі зростаюча потужність пошукових засобів та автоматизованої предметизації, яка використовується для розкриття електронних фондів, може призвести до відмови від онлайнових каталогів і МАРК-записів у майбутньому, хоча принаймні найближчим часом каталоги ще виконуватимуть свою функцію у мережевому середовищі [10, c. 17-18].

3.2. Інформаційні технології у процесах каталогізації

Розвиток каталогізації, переведення її технології на сучасну інформаційну основу є життєво важливим фактором для національного бібліотекознавства, оскільки як суб’єкт документальних комунікацій вона значно впливає на виконання однієї з провідних функцій бібліотеки — інформаційної.

Рівень розвитку традиційної каталогізаційної технології уможливлював організацію інформаційного доступу до документів тільки на макрорівні (на рівні цілого монографічного або серіального видання, а кількість заголовків каталогізаційних записів обмежувалася правилами складання БО й зумовлювалася завданнями кожної окремої бібліотеки). Правила вимагали створенім основного бібліографічного запису, котрий забезпечує пошук за основною пошуковою ознакою та додатковими бібліографічними записами, що складаються під заголовком або назвою, які відрізняються від початкових слів основного бібліографічного запису і забезпечують пошук за додатковою пошуковою ознакою.

Якщо для забезпечення сумісності, однаковості й спричиненої цим єдності пошуку в традиційних каталогах інформаційний пріоритет надавався уніфікації вибору першого елемента основного та додаткових бібліографічних записів і формулювання відповідних заголовків, у електронних каталогах виникає необхідність уніфікації подання більшості елементів БО, оскільки кожний з них набуває значення об’єкта пошукуй засобу відбору бібліографічних записів. Термінологічним еквівалентом цих елементів є «точка доступу». Отже, поняття заголовок і точка доступу в маглинноорієнтованій каталогізації перехрещуються, бо вони виконують однакову інформаційну роль. Таким чином, новітні технології уможливили конструювання електронних каталогів на мікрорівні. Зрозуміло, що, на відміну від інформаційних можливостей традиційних каталогів, електронні не тільки забезпечують реалізацію, а й вимагають управління бібліографічними даними, які в них зберігаються і являють собою складну систему.

Управління каталогізаційними даними — це комплексне поняття, що складається з дескриптивної каталогізації, АК, котрий забезпечує підтримку узгодженості форм заголовків каталогізаційних записів і пошук певного запису під будь-яким з варіантів їх формулювань, з розробки й удосконалення форматів подання бібліографічних даних, і спрямоване на виконання електронними каталогами ідеттіфікаційної, пошукової та комунікативної функцій.

Дескриптивну каталогізацію можна характеризувати як етап каталогізаційного процесу, пов’язаного з аналізом документа для виявлення необхідного набору елементів опису, визначенням і формулюванням першого елемента опису для традиційного каталогу її точок доступу для ЕК, та запис цієї інформації у формі каталогізаційного запису. Дескриптивна каталогізація своїм об’єктом має ідентифікуючі документ бібліографічні дані, тобто вихідні відомості, та фізичні дані (обсяг, розмір). Ідентифікація даних і опис — це взаємопов’язані процеси дескриптивної каталогізації. Ідентифікація передбачає виділення бібліографічних елементів, регламентованих певними правилами. Елементи складаються в бібліографічний запис і разом з обов’язковим позначенням місця збереження документа створюють каталогізаційний запис, який фактично є унікальним бібліографічним кодом для ідентифікації документа в конкретній бібліотеці, або бібліотеках, і дає змогу відрізнити його від будь-якого іншого [6, c. 72-73].

Основною частиною каталогізаційного запису є БО. На розвиток правил його складання традиційно впливали принципи організації і ведення алфавітних каталогів, необхідність давати в описі найповнішу інформацію про зміст і форму документа, зважаючи на можливості його ідентифікації серед кількості інших. Проблеми історії та сучасного стану методики складання БО розглядали Р.Гиляревський, І.Госін, Н.Никифоровська, Б.Винар, А.Тейлор та інші бібліотекознавці. Створення правил та інструкцій з методики опису має давню історію в своєму розвитку пройшло кілька етапів: від розробки розрізнених інструкцій книгоопису, що не знайшли послідовного застосування у бібліотеках (XVII — друга пол. XIX ст.), створення національних зведень каталогізаційних правил, обов’язкових для використання у бібліотеках відповідних країн (перша пол. XX ст.), до стандартизації і розробки міжнародних принципів БО (друга пол. XX ст.).

Під впливом інформаційної технології традиційні характеристики каталогізації значно трансформуються. Сучасна дескриптивна каталогізація інтегрує численні проблеми, серед яких виокремимо такі:

—         інтерпретацію традицій складання бібліографічних записів у електронному вигляді;

—         узгодження національних умов стандартизації подання каталогізаційних даних з метою інтеграції бібліотечно-інформаційних ресурсів на державному рівні та можливість міждержавного обміну цією інформацією і, таким чином, входження до світового інформаційного простору;

—         створення системи корпоративної каталогізації.

Ще в 20-ті роки в Україні усвідомлювалася необхідність уніфікації правил каталогізаційного опису, зазначалася потреба стандартизації та централізації каталогізаційної роботи й особливо доцільність одноразової обробки документів і подальшого багаторазового використання її результатів з точки зору оптимальної організації технології та економічності [3].

Однак лише на початку 60-х років рівень розвитку бібліотечної теорії каталогізації і виникнення потреби обміну інформацією між бібліотеками різних країн дозволив реально порушити питання про створення міжнародного зведення правил, що мало ґрунтуватися на стандартизованих засадах. Це завдання неможливо було вирішити без встановлення міжнародних принципів каталогізації. Важливість цієї проблеми пояснюється тим, що рівень розвитку науки, техніки, світової культури загалом викликав необхідність вищого рівня організації документальних комунікацій, їх упорядкування для розширення можчивостей обміну інформацією, що неможливо без розробки єдиних принципів БО взагалі та подання заголовків бібліографічних записів (або точок доступу) зокрема.

Розв’язанню цих проблем було присвячено Міжнародну конференцію з принципів каталогізації, проведену під егідою ІФЛА в Парижі (1961). Обсяг застосування прийнятих форумом принципів каталогізації включає тільки вибір і форму заголовка та порядкових слів опису, тобто основні елементи, що визначають послідовність описів у бібліотечному каталозі. Згідно з принципами, необхідно забезпечувати пошук документів у каталозі у випадках, коли індивідуальний автор відомий більше ніж під одним іменем або формою імені; коли документ містить твір, відомий під різними назвами. Вперше на міжнародному рівні були прийняті принципи застосування опису під колективним автором. Порушувалося й питання щодо доцільності одноразової обробки документів та подальшого використання її результатів у бібліотеках різних країн для створення банків даних на основі впровадження у бібліотечну практику засобів обчислювальної техніки [19, c. 53].

Рішення паризької конференції спричинили удосконалення національних каталогізаційних інструкцій багатьох країн. Це було пов’язано, з одного боку, з розробкою єдиних принципів складання та стандартизацією структури БО в міжнародному масштабі, а з другого — зі впровадженням у каталогізаційні процеси електронно-обчислювальної техніки, що радикально змінила технологію організації та підтримки бібліотечних каталогів.

У діяльності щодо подання бібліографічної інформації в машинній формі з метою швидкого її розповсюдження та автоматизованої обробки лідируюче місце посіла Бібліотека Конгресу СІЛА, де вперше було І розроблено уніфікований формат MARC. Після цього в бібліотечних системах понад 20 країн світу (Канада, Великобританія, Франція, Голландія, Швеція, Іспанія тощо) були прийняті аналогічні формати класу MARC, за основними параметрами сумісні один з одним.

Висновки

Практика останніх років засвідчує, що трансформацію переживає навіть сама організація процесу каталогізації. Так, Бібліотека Конгресу переглянула шляхи, якими вона одержує та каталогує нові надходження, з метою скорочення часу опрацювання та покращення фізичної безпеки фондів. Результатом проведеної реорганізації стало те, що книги, одержані згідно з Законом про авторське право, за купівлею чи обміном надходять до одного підрозділу, замість кількох, для централізованого опрацювання. Останнє передбачає замовлення, каталогізацію, штрихкодування та іншу діяльність, що дає змогу читачеві оперативно знайти потрібну книгу серед мільйонів видань.

Каталогізація друкованих та інших видів видань на фізичних носіях з представленням даних в он-лайновому середовищі лише один, близький до традиційного, аспект цього поняття. Інший і дуже суттєвий — каталогізація самих електронних ресурсів. Нині розроблено нові засоби, методи та стандарти організації і опрацювання е-інформації, доступної в Інтернеті та Інтранеті. Це стандарти метаданих, найпоширенішим з яких є Дублінський набір основних елементів метаданих  (Dublin Core Metadata Element Set) або Дублінське ядро (Dublin Core), таксономії, онтології, XML та інші способи організації електронних ресурсів. Їх мета — сприяти організації та опрацюванню інформації, ґрунтуючись на розвитку семантичного вебу.

Відтак у комп’ютерному середовищі замість традиційного поняття каталогізація дедалі частіше вживають інше — створення метаданих. В «Енциклопедії з бібліотекознавства та інформацієзнавства» зазначається, що є сенс ототожнювати створення метаданих і каталогізацію, адже ці види діяльності мають однакову кінцеву мету — виробити набір структурованих описових даних, які забезпечать пошук об’єкта та інші бажані функції. У даному випадку запис метаданих та каталожний запис виглядають синонімічними продуктами. Тому каталогізацію і створення метаданих також можна розглядати як синоніми. Вже згадувана нами Д. Рейтц, відзначаючи, що машинозчитувана каталогізація на основі англо-американських правил формально є також метаданими, все ж сферу функціонування терміна «метадані» пов’язує з електронним середовищем. Тобто вона вважає їх синонімами, але такими, що діють у різних середовищах. Є дослідники, котрі ставлять знак рівності між створенням метаданих для електронних ресурсів та каталогізацією книг, хоча немало й таких, що розглядають каталогізацію як діяльність, підпорядковану ширшому поняттю — створення метаданих.

Таким чином, зміст американського поняття каталогізація формувався протягом майже столітнього активного й зацікавленого розвитку. За змістом воно є ширшим від українського. Основні виклики каталогізації постали у зв’язку з появою електронного середовища та нового виду ресурсів — електронних. На потребу позначення їх опису виник навіть новий термін «створення метаданих» та цілий пласт іншої термінології, яка розглянута у статті. Зміни зумовили необхідність вироблення нових правил опису, які ось-ось набудуть чинності. Під сумнів іноді ставиться сама потреба каталогізації. Фахівці занепокоєні, якщо Google оцифрує 8-10 мільйонів томів і зробить їх тексти доступними в Інтернеті, що станеться з кожною бібліотекою й чи потрібною буде тоді каталогізація?. Втім поки що каталогізація відіграє ключову роль у поширенні знань, продовжує бути основним видом діяльності з організації інформації у бібліотеці. Для нас важливо, якщо не брати участі у процесах, пов’язаних з трансформацією каталогізації на відміну від провідних країн світу, то хоча б відстежувати їх і, принаймні, знати про них.

Список використаної літератури

1. Антоненко І. Електронні ресурси як об’єкт каталогізації: історія питання, термінологія, форматне забезпечення // Бібліотечний вісник. — 2004. — № 2. —  С. 11-22
2. Антоненко І. Каталогізація електронних ресурсів: методичні рекомендації в таблицях і схемах // Бібліотечна планета. — 2007. — № 4.- С.14-20
3. Антоненко І. Науково-методичні основи комп’ютерної каталогізації електронних ресурсів / Ірина Антоненко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. — 2008. — Вип. 20. — С. 155-175
4. Антоненко І. Сучасні проблеми каталогізації:традиції і вплив інформаційних технологій // Бібліотечний вісник. — 1997. — № 5. — С. 3-6
5. Антоненко І. Термінологічні аспекти каталогізації електронних ресурсів / Ірина Антоненко // Бібліотечний форум України. — 2004. — № 3. — С. 17-24
6. Бахтурина Т. Англо-американские правила каталогизации на пути к RDA. Промежуточные результаты пересмотра ААСR // Научные и технические библиотеки . — 2006. — № 2. — С. 63-77
7. Бахтурина Т. Будущее каталогизации в России и в мире // Научные и технические библиотеки. — 2010. — № 9. — С. 34-45
8. Бруй О. Сутності бібліографічних записів / Оксана Бруй // Бібліотечний форум України. — 2008. — № 4. — С. 21-24
9. Бруй, Оксана. Каталогізація електронних ресурсів: досвід Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія»// Бібліотечний форум України. — 2005. — № 3. — С. 24-28
10. Вилегжаніна Т. До питання створення центру корпоративної каталогізації: підходи і перспективи // Бібліотечна планета. — 2005. — № 1.- С.15-18
11. Декларация о международных принципах каталогизации (проект) [Текст] // Библиотековедение. — 2004. — № 3. — С. 42-46
12. Еременко Т. Каталогизация ресурсов Интернета: Опыт библиотек США / Т. Еременко // Научные и технические библиотеки. — 2002. — № 5. — С. 53-69
13. Збанацька О. «Круглий стіл» з проблем каталогізації // Бібліотечна планета. — 2005. — № 2.- С.32
14. Збанацька О.М. Обговорення проблем корпоративної каталогізації // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — 2005. — № 3. — С. 50-52
15. Камишева С. Каталогизация зарубежных изданий на традиционных и электронных носителях,использование ресурсов системы PRISM OCLC… // Научные и технические библиотеки. — 1998. — № 1. — С. 96-101
16. Каспарова Н. Международная каталогизация в XXI веке: стартуют новые принципы // Библиотековедение. — 2004. — № 1. — С. 46-52
17. Каспарова Н. Международные тенденции в развитии правил каталогизации // Научные и технические библиотеки. — 1998. — № 7. — С. 21-33
18. Каспарова Н. Правила каталогизации: настоящее и будущее [Текст] / Н.Каспарова // Научные и технические библиотеки. — 2000. — № 6. — С. 71-76
19. Кичакова Н. Каталогизация в издании: пути становления ( опыт национальных библиотек мира) // Библиотековедение. — 2003. — № 6. — С. 49-54
20. Кравцова Л. Перехід до комп’ютерних технологій каталогізації в Білорусі // Бібліотечний вісник. — 1998. — № 1. — С. 6-8
21. Лобановська І. Удосконалення традиційних карткових систематичних каталогів // Бібліотечний вісник. — 2009. — № 4. — С. 16-20
22. Положение о международных принципах каталогизации [Текст] // Библиография. — 2004. — № 5. — С. 94-99
23. Солонська Н. Питання каталогізації за поглядами дослідників і фахівців 20-х-початку 30-х років // Бібліотечний вісник. — 1997. — № 5. — С. 21-26
24. Стрішенець Н. Поняття «каталогізація» у компаративному контексті // Бібліотечний вісник. — 2010. — № 4. — С. 15-26
25. Сукиасян Э. Инновации в реальной практике // Библиотека. — 2009. — № 11. — С. 26-27
26. Штефан І. Українська каталогізація і міжнародний досвід // Вісник Книжкової палати. — 2004. — № 5. — С. 30 — 32
27. Щербан Р. Регіональна корпоративна бібліотечна інформаційна система // Бібліотечний форум України. — 2007. — № 2. — С. 2-4