Зміст

1. Мистецтво крито-мікенського періоду. Киоський палац

2. Мистецтво крито-мікенського періоду. Архітектура Мікен та Тиринфу

3. Мистецтво крито-мікенського періоду. Характеристика фрескового живопису

4. Мистецтво Стародавньої Греції. Ордерна система та типи храмів

5. Мистецтво Стародавньої Греції. Естетичні ідеали в скульптурі

6. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура архаїки

7. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура ранньої класики. Мірон

8. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура високої класики. Поліклет

9. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура пізньої класики. Скопас. Пракситель

10. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура еллінізму

11. Мистецтво Стародавньої Греції. Ансамбль Афінського Акрополя 10

Список використаної літератури

1. Мистецтво крито-мікенського періоду. Киоський палац

Перший відомий палац у Кноссі з'явився близько 1900 р. до н. е. на місці поселення прадавніх людей часів кам'яного віку. З моменту першої побудови і до загибелі міста, палац декілька разів знищувався з різних причин, але кожного разу відбудовувався. Одне із значних оновлень сталося на межі старо-палацового та ново-палацового періоду мінойської цивілізації близько 1700 р. до н. е. Проте і цей палац невдовзі було зруйновано землетрусом. Сучасні розкопки, які проводилися на межі ХІХ та ХХ ст. відкрили людству останній, найбільш архітектурно та інженерно досконалий палац мінойців, що датується близько 1650 р до н. е.

Його відкрили на початку 20-х років. Вважається, що палацові понад 4000 років. Досить дивно перебувати на місці, де розгортались події давньогрецьких міфів. Долі царя Міноса, Мінотавра, Дедала, Ікара, Тезея та Аріадни тісно пов'язані з цією спорудою. Тисячоліттями палац руйнувався страшними землетрусами, перебудовувався та добудовувався за забаганками його володарів. Колись він мав понад 1500 кімнат, а вся складна споруда нагадувала собою бджолині стільники: балкони, веранди, сходові майданчики, світлові шахти, комфортабельні ванні кімнати, системи переходів та коридорів. Одне слово, палац дуже схожий на лабіринт, куди народна уява поселила страшну потвору — людину-бика Мінотавра. У наш час збереглися фрагменти й фундаменти лише 800 приміщень, згрупованих навколо внутрішнього двору. Частина стін уціліла, і на них реставратори відновили яскраві мінойські розписи в усій їхній красі. Палацові колони своїм криваво-червоним кольором нагадали мені значно більші, але зовсім не такі давні колони університету в рідному Києві. У дивовижно скромному за розмірами тронному залі палацу туристам показують алебастровий царський трон. Не віриться, що тут, можливо, сидів сам володар Мінос [3, c. 16].

2. Мистецтво крито-мікенського періоду. Архітектура Мікен та Тиринфу

Архітектура будівель проста і строга. Навіть царський палац мав дуже скромний зовнішній вигляд. Він складався з трьох основних приміщень, як ніби нанизаних на основну вісь. Спочатку йшов вестибюль, через який можна було потрапити в основний зал — "мегарон". У центрі "мегарона" розташовувався вогнище, оточений чотирма колонами. У стелі було отвір для витяжки диму. У правої стіни знаходився трон. Тут проходили всі найважливіші заходи: свята, військові ради, засідання вождів. За "Мегарон" розташовувалися кімнати, де зберігалися палацова скарбниця і ритуальні речі. Однак за зовнішньою простотою палацу ховалася викликає на ті часи розкіш. "Мідні стіни під нутро йшли від порога і були зверху увінчані світлим карнизом в блакитному сталі. Вхід замкнена був дверима, литими з чистого злата. Одвірок зі срібла затверджувалися на мідному порозі ". На жаль, з усього палацового оздоблення збереглися лише фрагменти мозаїки і фрески. А опис, поданий Гомером, більше нагадує внутрішню обробку мікенських купольних гробниць.

Знаменита скарбниця Атрея дійсно всередині була облицьована бронзовими, срібними і золотими листами. Про це свідчать численні дірочки, що залишилися на стінах гробниці. Подібне прикраса усипальниці імітувало небесний звід. До скарбниці вів довгий вузький коридор — дромус. Він був сполучною ланкою між світом живих і світом мертвих. Високий портал відкривав вхід до гробниці. Архітектура кам'яних воріт свідчить про дуже розвиненою інженерної думки древніх майстрів. Дверні косяки вінчає монолітна брила вагою 120 тонн. Щоб полегшити тиск на плиту, будівельники зробили наскрізну трикутну дірку, яка закривалася легкої заслінкою. Мікенців вірили в загробне життя, тому постачали померлих всім необхідним. Якщо ховали царів, а подібні гробниці призначалися тільки для достойників осіб, то їх спорядження в загробний світ було більш ніж чудово. На жаль, скарбниця Атрея була розграбована ще в давнину. І про її багате наповнення можна тільки здогадуватися. Зате більш ранні мікенських поховання, так звані шахтового гробниці, залишалися недоторканими аж до приходу Шлімана[7, c. 21-22].

3. Мистецтво крито-мікенського періоду. Характеристика фрескового живопису

Сюжетами фресок і мозаїк звичайно були сцени з міфології, проте картини відображали також тогочасні події та побут. Греки цінували живопис не менше від своєї скульптури. З античних джерел відомо про славетних живописців Полігнота, Аполлодора, Зевксіса та багатьох інших.

Критська культура доби свого розквіту — це культура бронзи. Але ця цивілізація так і не перейшла до заліза, загинувши наприкінці XV ст. до н. є. внаслідок завоювання ахейців, що прийшли з материкової Греції. Поблизу Егейського моря з´явився новий гегемон — ахейське місто Мікени. Запанувавши в Егейському світі, Мікени, що зазнавали впливу критської культури, створили власну своєрідну культуру, яка досягла розквіту в XVI — XIII ст. до н.е.

Символами мікенської культури також стали палаци, але іншої мистецької форми. Насамперед це — потужні асиметричні цитаделі, які знаменували собою силу народу, його войовничість та водночас свідчили про нестабільність і небезпечність того часу. Мікенська бронзова цивілізація закінчила своє існування наприкінці XII ст. до н.е. внаслідок навали північних племен, озброєних залізом, — дорійців. Разом з нею скінчилася й крито-мікенська культура, що була культурогенним ланцюгом, який поєднував крито-мікенську і наступну, грецьку, культуру[9, c. 38].

4. Мистецтво Стародавньої Греції. Ордерна система та типи храмів

Ордер (від франц. ordre — порядок), особлива система будови, що підкреслювала архітектоніку споруди. Вона мала східчасту основу, на яку ставився ряд вертикальних опор — колон для підтримки всієї споруди. Одним із стародавніх різновидів ордера була дорична колона, другою стала іонічна, третьою — коринфська (виникла наприкінці V ст. до н.е.).

Виконані з каменю, вапняку чи мармуру, барвисто розфарбовані, храмові будови були прикрашені розфарбованою скульптурою. За часів архаїки почали будуватися перші грецькі святилища: Аполлона в Дельфах, Гери — в Олімпії тощо. Храмове будівництво сприяло розвитку різних мистецтв, оскільки для храмів жертвували мистецькі твори[9, c. 39].

5. Мистецтво Стародавньої Греції. Естетичні ідеали в скульптурі

Переважна більшість творів скульптурного мистецтва доби класики стояли або в храмах, або на відкритому повітрі — на площах, на березі моря, у гімнастичних школах для хлопчиків. Біля них проходили процесії, свята, спортивні ігри. Плутарх говорив, що в Афінах було більше статуй, ніж живих людей. Проте до нас дійшла мізерна кількість оригіналів.

Гармонія і пропорція стають ідеалом культури античної Греції і трактуються як краса людського тіла у поєднанні з величчю духу. Людську подобу митці античності піднесли до досконалості та витонченості, передаючи через пластику тіла сутність душі. Класична скульптура зображувала тіло в русі, що давало можливість передавати не лише рухи тіла, а й порухи душі[9, c. 37].

6. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура архаїки

В архаїчну добу відбувається становлення грецької архітектури. Переважаюча роль тут належала суспільному і сакральному будівництву. У VI ст. до н.е. виробився єдиний тип храму — прямокутної будови з одинарною чи подвійною колонадою з усіх боків та основним конструктивним і художнім витвором — ордером.

Рання грецька скульптура склалася близько середини VII ст. до н.е. її типові зразки — зображення юнацької (курос) та дівочої (кора) фігур: статично одноманітні, недосконалі пропорційно, типізовані зображення. Виділяючись із каменю, вони виходять у реальний простір. Скульптура архаїки несе риси героїки та міфічності, однак без ознак жаху та страху смерті, притаманних східному мистецтву. У період архаїки виникають основні типи й форми грецького мистецтва. В архітектурі — система ордерів і тип храму- периптеру, оточеного колонадою; у скульптурі — статуї струнких оголених юнаків і прекрасних дівчат (куроси й кори), рельєфи зі сценами битв, ігор, змагань; у розписі посудин – чорнофігурний вазопис із дуже різноманітними життєвими сюжетами, добірно й вільно скомпонованими [4, c. 35].

7. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура ранньої класики. Мірон

Розвиток скульптури зв'язаний в V ст. до н.е. з іменами трьох прославлених майстрів — Мірона, Поліклета й Фідія. Зобов’язані громадянською відповідальністю, скульптори ліпили не тільки статуї богів і героїв для прикраси храмів, але й державних діячів і переможців Олімпійських ігор для площ у храмів, будинків палестр, ринків і театрів. Саме в першій половині V ст. до н.е. грецькі філософи й діячі мистецтва, кожний у своїй області, розробили форму для вираження багатогранного, динамічного, безмежного й вічного життя.

Найвидатнішим скульптором ранньої класики був Мірон (V ст. до н.е.), який відзначався реалістичністю створених ним образів. Ним були виконані знамениті бронзові статуї “Дискобол” (відома лише в римській копії), “Афіна і Марсій), “Корова” тощо[1, c. 32].

8. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура високої класики. Поліклет

Молодшим сучасником Фідія був скульптор Поліклет із Аргоса (друга половина V ст. до н.е.), який зображував переважно атлетів. Його статуї “Дорифор” та “Діадумен” відомі в римських копіях. Поліклет був також архітектором театру в Епідаврі, розрахованого на 10 тис. глядачів, багато працював над ідеальними пропорційними співвідношеннями людського тіла, що виклав у трактаті “Канон”[4, c. 25].

9. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура пізньої класики. Скопас.Пракситель

Найвидатнішими зодчими V ст. до н.е. були Скопас із Пароса (380 – 350 рр. до н.е.), Пракситель з Афін (близько 390 – 330 рр. до н.е.), Лісіпп (друга половина IV ст. до н.е.) – придворний скульптор Олександра Македонського. Скульптуру, як правило, розписували. Її спочатку покривали воском, а потім трішки підфарбовували.

Скопас розвинув мотиви патетичної (патетика – уславлення) героїки в мистецтві. Він один із скульпторів Галікарнаського мавзолею – чуда античного світу. Відомою скульптурою Скопаса є “Вакханка”, яка зображує пластику рухів, характеризується виразністю та емоційністю композиційного рішення. Одним із сподвижників Скопаса по роботі над Галікарнаським мавзолеєм був Леохар (середина IV ст. до н.е.), на якому приписують відому статую “Аполлона Бальведерського” (назва походить від Ватиканського палацу Бельведер, де знаходиться статуя).

Пракситель вніс у мистецтво елементи лірики, відзначався майстерністю божественних образів. Він перший почав зображати красу оголеного жіночого і чоловічого тіла, активно працюючи у мармурі. Йому належать такі відома праці, як “Афродіта Кнідська”, скульптури “Сатирів”, “Ерот” тощо[9, c. 40].

10. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура еллінізму

На грандіозному мармуровому фризі завдовжки 120 м було зображено сцени боротьби олімпійських богів з гігантами. Можна без перебільшення стверджувати, що у всій давньогрецькій скульптурі ще не було такої грандіозної, виразної та експресивної картини бою. У застиглій формі драматично передано відчуття битви не на життя, а на смерть, де беруть участь усі космічні сили, усі демони землі та неба.

Найвідомішими пам´ятками патетичного монументалізму є статуя богині Ніке Самофракійської (крилата богиня перемоги), що стояла на постаменті у формі носової частини корабля, з якого злітала богиня, та скульптурна група "Лаокоон" роботи Агесандра, Полідора та Афінадора.

Сюжет "Лаокоона" взятий зі сказань про троянську війну. Троянський жрець Лаокоон був покараний богами за те, що переконував своїх співгромадян не довіряти грекам і не заносити до міста дерев´яного коня. За це боги наслали на нього велетенських зміїв, які задушили Лаокоона та його синів. Скульптура зображує відчайдушні і даремні зусилля героїв вивільнитися з лабетів чудовиськ, які здавили тіла трьох жертв. Марність боротьби, невідворотність загибелі очевидні.

Серед тогочасних митців уславилися учні видатного скульптора Лісіппа. Так, Харес з Лінда спорудив на острові Родос на честь героїчного захисту міста Родоса гігантську бронзову скульптуру бога Геліоса (Сонця) — знаменитий Родоський Колос, що став одним із семи чудес світу[6, c. 41].

Статуя Колоса Родоського мала висоту 30 м. Спочатку Харес спорудив залізний каркас і обліпив його глиною. Потім фігуру було вкрито бронзовим листом. На статую пішло 12 тонн бронзи. Щоб зробити її стійкішою, статую наповнили камінням. Колос Родоський простояв лише 66 років. У 224 р. до н.е. він був зруйнований під час сильного землетрусу.

Елліністичні скульптори продовжують традиції Скопоса і Праксителя, але їх твори позначені більшим ступенем індивідуалізації образів. Шедеврами елліністичної скульптури вважаються Афродита (Венера) Мілоська, статуї грецьких філософів, найвизначнішою з яких є портрет Демосфена роботи Поліевкта (III ст. до н.е.)

Поряд з патетичною скульптурою в період еллінізму виникає натуралістичний напрям у скульптурі. Найяскравішими зразками скульптури цього типу є "П´яна стара" Мірона з Фів, "Рибалка","Афродіта і пан" невідомих авторів. Скульптори більше не нехтують такими категоріями, як старість, фізичні каліцтва, бідність, яких уникало класичне мистецтво, орієнтоване на пошуки зразка та ідеальних форм[9, c. 43]

11. Мистецтво Стародавньої Греції. Ансамбль Афінського Акрополя

У середині V сторіччя до н.е. вождем афінської демократії (стратегом) був обраний Перикл — неперевершений оратор, обдарований та мудрий правитель. Він зібрав в Афінах представників усіх грецьких народів, щоб обговорити будівництво нових споруд Акрополя, які б стали достойними богині Афіни та великої перемоги греків. На щастя, саме у цей час поблизу Афін було відкрито багате родовище мармуру, який раніше привозили у невеличкій кількості з островів. Будівництво очолив Перикл (став, кажучи сучасною мовою, керівником проекту), а допомагав йому (тобто робив усе інше — виконував обов'язки головного архітектора, головного інженера та головного художника) скульптор Фідій, друг Перикла, який до того часу вже створив багато прекрасних скульптур та храмів. Протягом фантастично короткого часу (адже не було тоді ні кранів, ні самоскидів!) греки побудували ансамбль Акрополю: парадний вхід Пропілеї (437- 432 pp. до н.е., архітектор Мнесікл), храм Ніке Аптерос (449 — 420 pp. до н.е., архітектор Каллікрат), головний храм Акрополя та Афін — Парфенон (447- 438 pp. до н.е., архітектори Іктін та Каллікрат), храм Ерехтейон (421- 406 pp. до н.е., архітектор невідомий).

Акрополь здіймався над усіма Афінами, силует Парфенону у давні часи можна було бачити з будь-якого кінця Аттики й навіть з островів. У дні свят на Акрополь прямували урочисті процесії афінян. Перед входом їх зустрічав маленький і витончений храм Ніке Аптерос — храм Безкрилої перемоги. Найчастіше грецька богиня перемоги зображувалася з крилами. Цього ж разу її зробили безкрилою — щоб вона ніколи не змогла більш покинути Афіни і залишилася тут назавжди. Процесія минала величні Пропілеї — складну колонаду з п'ятьма проходами. Збоку, відокремлена стіною, знаходилася невеличка кімната, яку називають пінакотекою. Тут зберігалися картини, подаровані богині Афіні, Про їхній зміст ми знаємо з давньогрецьких описів: це були міфологічні сюжети, що прославляли подвиги героїв та богів. Словом пінакотека, що буквально означає «сховище дощок» (адже картини тоді малювали фарбами на дошках), стали згодом називати картинну галерею. До речі, у Давній Греції було прийнято присвячувати й дарувати богам твори мистецтва, і безліч скульптур стояли вздовж дороги, а також на сходинках храмів[3, c. 51].

Список використаної літератури

1. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2003. — 323 с.

2. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.

3. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.

4. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

5. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій:Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2005. — 512с.

6. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285с.

7. Парахонський Б. О., Погорілий О. І., Йосипенко О. М., Собуцький М. А., Савельєва М. Ю. Культурологія: Навч. посібник / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія" / О.І. Погорілий (упоряд.), М.А. Собуцький (упоряд.). — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 314с.

8. Пащенко Н. Культурологія. Теорія культури: Конспект лекцій / Київський національний ун- т будівництва і архітектури. — К. : КНУБА, 2006. — 136с.

9. Тюрменко І. І., Буравченкова С. Б., Рудик П. А., Береговий С. І., Кобилянський Є. Е. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій / І.І. Тюрменко (ред.). — 2-е вид., перероб. та доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 368с.