1. Місце та роль комерційних банків на ринку цінних паперів

Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України, який надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об’єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і цей план схвалений НБУ;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Роль і місце комерційних банків на фондовому ринку неоднакові в різних країнах і залежать від законодавства і традицій ведення банківської справи. Так, у США, як і певною мірою в Японії, операції банків з цінними паперами законодавчо обмежуються. Тому банки цих країн вимушені шукати опосередковані шляхи доступу на фондовий ринок, а саме: через участь у капіталі спеціалізованих фінансово-кредитних установ або шляхом співробітництва з ними. У США розвиток банківської системи проходив у жорстких регламентованих обмеженнях.

Якщо ж розглянути універсальну модель, то відповідно до неї банки можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. На практиці цим займаються у Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії. Така модель притаманна і комерційним банкам України, в яких спостерігається тенденція до універсалізації.

2. Небанківські фінансово-кредитні установи

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

— функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, — у секторі опосередкованого фінансування;

— формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

— розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;

— діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку — трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності: — вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статусу банків.

3. Аналіз зобов’язань банку

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.

Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

Метою аналізу зобов’язань банку є оцінка та визначення шляхів оптимізації їх структури за двома критеріями:

— зниження середньої вартості ресурсів банку;

— підвищення стабільності ресурсної бази та надійності банку в цілому.

Досягнення цієї мети конкретизується у таких завданнях:

• оцінювання ділової активності банку щодо залучення зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності;
• дослідження динаміки та структури зобов’язань банку;
• контроль дотримання банком нормативів обов’язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ.
• визначення стабільності та оборотності зобов’язань банку в цілому та окремих їх складових;
• визначення середньої вартості ресурсів банку та окремих їх складових;
• аналітичне оцінювання ступеня використання залучених та запозичених коштів.

4. Органи управління та структура Національного банку України

Для ефективної діяльності Національного банку України важливе значення має його організаційна структура та мережа установ, за допомогою яких він здійснює надані законодавством повноваження.

Мережа установ Національного банку затверджена Президією Верховної Ради України і складається з центрального апарату, Кримського республіканського, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь, розрахункових центрів при них, регіональних відділень і розрахункових касових центрів у містах  і районах, представництв банку за кордоном, обчислювальних і технічних центрів, навчальних закладів та інших установ і організацій.

Структура центрального апарату Національного банку України затверджена постановою Правління НБУ від 9 березня 1995 р., до неї входять департаменти з основних напрямів діяльності банку (економічний, емісійно-кредитний, валютного регулювання, бухгалтерського обліку та розрахунків, інформатизації, готівково-грошового обігу, банківського нагляду, фінансового і юридичного.

При центральному апараті НБУ діють центр міждержавних розрахунків, державна скарбниця, центральна розрахункова палата, центральне сховище, банкнотно-монетний двір, інженерно-технічний центр, операційне управління, банківська академія та ряд видань: «Бюлетень НБУ», «Платіжний баланс України» та ін.

Національний банк проводить свою роботу на основі поєднання колегіальності та єдиноначальності в обговоренні й вирішенні всіх питань щодо керівництва діяльністю банку.

5. Облік операцій банку з іноземною валютою

Усі операції банків, у тому числі й валютні операції, підлягають ліцензуванню з боку Національного банку України.

Банки можуть проводити валютні операції лише після отримання від НБУ Генеральної ліцензії. Тому ліцензію можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують та здійснюють свої операції на території України не менше одного року, з розміром статутного капіталу та власних коштів, які встановлює НБУ.

Ці банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам, які необхідні: для здійснення валютних операцій, для обслуговування валютних рахунків клієнтів, для встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками, для проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках, та мати в штаті кваліфікованих фахівців.

На підставі одержаної в Національному банку України ліцензії уповноважені банки мають право здійснювати такі валютні операції:

1. Ведення валютних рахунків клієнтів. Зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів та нерезидентів (включаючи транзитні) та списання сум перерахувань, що передбачені чинним законодавством.
2. Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

■   встановлення прямих і непрямих кореспондентських відносин з іноземними банками — це відкриття банком рахунків самостійно для міжнародних розрахунків в іноземних банках;

■ розрахунки через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків Національного банку України.

3. Неторговельні операції.

Операції з перерахування валютних цінностей, не пов’язаних із здійсненням розрахунків за експортом та імпортом товарів чи послуг (у тому числі видача готівки для покриття видатків осіб, що виїжджають у закордонні відрядження).

4. Операції за міжнародними торговельними розрахунками.
5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку.
6. Операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку, що здійснюються з резидентами України, та зовнішньому ринку, що здійснюються з нерезидентами України.
7. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку.

Список використаної літератури

1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 206 с.
2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав’янської та ін.. — К.: Знання, 2005,, 2006. — 727 с.
3. Банківська справа: учбовий посібник/ Роман Тиркало, Ігор Гуцал, Ярослав Чайковський та ін.; За ред. Романа Тиркала,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 314 с.
4. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2004. – 323 с.
5. Петрук О. Банківська справа: Навчальний посібник/ Олександр Петрук,; За ред. Ф. Ф. Бутинця; М-во освіти і науки України. — К.: Кондор, 2004. — 460 с.