Конт вніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив що став парадигмальним тезу про те, що соціальна реальність — частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею автономії «соціального існування» стосовно індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як «соціальний організм» і «соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і людство, вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.) Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії. Він обґрунтував поділ суспільств на військовий і індустріальний типи, що згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його ідеї лежать в основі різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових соціальних категорій: підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас, учених. Він був родоначальником однієї з головних соціологічних традицій-традицій дослідження соціальної солідарності.

У епістемологічному аспекті величезне значення мала теза Конта про те, що структура і розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно вивчати і на основі яких варто будувати соціальну практику. Його розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в тій чи іншій формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів, що стосуються методів соціології: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу і т.п. Навіть його містичний «суб’єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки.

В етичному аспекті важливу роль у розвитку соціології зіграло обґрунтування Контом видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його внесок у професійну етику нової науки складався насамперед у доказі необхідності переваги спостереження над уявою й у голосному заклику не «проклинати» і не «хвалити» соціальні факти, а вивчати їх, тим самим він актуалізував стосовно до соціології найважливіший для наукової етики теза Спінози: «Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у своїй «суб’єктивній» соціології і «позитивній політиці» часто додержувався протилежних принципів. Але він з такою силою обґрунтовував етику неупередженого, вільного від усяких догм, безгіпотезного дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв’язувався саме з такою етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога.