Ярослав Осмомисл (30-ті рр.. 12 ст. — 11870 )- галицький князь. Син галицького князя Володимира Володаревича. З 1153 р. після смерті батька став правити у Галичі. За мудрість отримав прізвисько “Осмомисл”, себто той, що має “вісім смислів”. У 60-х рр.. XII ст. брав участь у міжусобних війнах, що велись у Київській державі. Прагнув зміцнити свою владу, боровся проти свавілля галицьких бояр, налагодив добрі стосунки з Угорщиною, Польщею. За його правління Галицьке князівство зміцнило і розширилося. Разом з іншими князями брав участь у війнах з половцями.

1. Умови формування особистості:

а) вплив сімейного виховання; б) найближче оточення. Він був народжений для того, щоб панувати над багатьма тисячами людей. Син могутнього творця Галицького князівства Володимира Володаревича й дочки угорського короля Коломана (ім’я її так і залишилось невідомим історикам) Ярослав був зовсім іншим, ніж його пихатий, жорстокий і підступний батько. Аж до смерті батька Володимира (1152) Ярослава майже не згадано в джерелах. Невідомим залишається не те, що рік, а й проміжок часу, коли він побачив світ. Вчені припускають, що це сталося на початку 30-х рр.. XII ст. Єдина тверда дата в його тогочасному житті — 1150 р., коли батько одружив Ярослава з дочкою владимиро-суздольського князя й свого союзника Юрія Володимировича Долгорукова. Той династичний шлюб виявився нещасливим і приніс багато горя й турбот і Ярославу, й Ользі [18; с. 184].

в) історичний час в якому формувалась особистість діяча. Під ударами монголо-татарів Київська Русь остаточно розпалась на окремі, залежні від завойовників князівства, і перестала існувати як держава. У процесі розпаду Київської держави першою відокремилась від Києва Галичина. Вона мала вдале розташування, недосяжне для кочовиків, її міста стояли на стратегічно важливих торгівельних шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала Русь [4, с.53].

Використовуючи всі засоби — як чесні, так і нечесні, хитрому князеві Володимирку (батько Ярослава Осмомисла) вдалося підпорядкувати своїй владі все князівство і згодом успішно протистояти намаганням великих князів київських впливати на розвиток подій у Галичині [32, с.86].

Проводячи тверду й незалежну політику, Володимирко був, разом з тим, дражливим і не передбачуваним державним діячем, котрий часто порушував мирні угоди й без потреби сварився з сусідами. Київський князь Ізяслав Мстиславович збирався йти на нього війною, коли він раптово помер.

Погіршилися добрі стосунки з Чернігівським князівством, Угорщиною й Польщею. Все це довелось владнувати юному й позбавленому державного досвіду Ярославу [18; с. 185].

2. Шлях формування особистості історичного діяча:

а)   перші життєві кроки. Сівши на галицький стіл, Ярослав Володимирович спершу заходився налагоджувати стосунки з київським великим князем Ізяславом. Він надіслав до Києва грамоту зі словами покори й проханням вважати себе за сина (тоді це означало визнання васалітету). Але загарбаних його батьком київських порубіжних з Галичиною міст так і не повернув. 1153 р. ображений Ізяслав на чолі полків рушив на Галич. Битва сталася поблизу галицького міста Теребовлі… Самовпевнені бояри, чи не кожний з яких бажав командувати військом, безславно програли Ізяславу Мстиславовичу битву під Теребовлем. Ярослав повернувся до свого стольного града і довго переживав і поразку (в якій він не був винний), і заподіяну боярами тяжку образу [18; с.185].

б) його реакція на навколишню дійсність. Ярослав Галицький уклав договори із володимирським князем Мстиславом Ізяславичем, Володимиром Андрійовичем Дорогобузьким і збирався виступити на Київ. Зі свого боку й великий київський князь здійснював подібні приготування. Віддавши своїм двоюрідним братам два опорні міста… Їхній розрахунок справдився. Ярослав Галицький вирішив відкласти задуманий похід на Київ.

Стабілізація становища великого київського князя була не єдиною причиною, що спонукала Ярослава відмовитись від негайного походу. Більшу роль зіграла, мабуть, непевність його власного становища: галицькі бояри почали таємні переговори з Іваном Ростиславичем [33; с.249].

Не будучи точним в деталях “Слово” вірно відбиває суть справи. Ярослав прозваний за мудрість Осмомислом, проводив умілу й корисну для Галицького князівства політику стосовно традиційного партнера давньоруських володарів у дипломатії та економіці — Візантійської імперії. У 60-х рр. він уклав угоду з Угорщиною, спрямувавши проти Візантії, й підтримав суперника імператора Мануїла I Андроніка Комніна… Близько 1185 р. германський імператор Фрідріх Барбаросса готувався до хрестового походу в Палестину. Не виключно, що галицькі воїни разом з уграми могли взяти участь у поході чи, принаймні збиралися це зробити [19].

3. Риси особистості, які проявились в його діяльності:

а) погляди (світогляд). Минали роки, Ярослав старів і втрачав сили. На початку осені 1187 р. він склав заповіт… Перед кончиною він скликав “мужів своїх” (дружинників і бояр), а також простих людей і мовив до мужів: “Батьки й брати! Простіть і віддайте!” Потому відчинили князівські комори й роздали людям добро [18; с.189].

б) моральні принципи. Київський літопис відобразив трагедію Ярослава, що трапилася 1170 р. Ярослав збайдужів до своєї дружини Ольги й спонукав її піти до монастиря. Однак Ольга, що певно, твердістю характеру пішла в свого батька Долгорукого, відкидала подібні пропозиції.

Річ у тім, що зовсім уже юний Ярослав шалено закохався. Його любов’ю стала молода і вродлива Анастасія з боярського роду Чагрів. Рід той був новий і незнаний, старі бояри дивились на нього спочатку із зверхністю, а потім — з острахом, переконуючись, що завзяті Чагри висуваються на перший план, прибираючи до рук землі й багатства, посади й князівську прихильність.

Княгиня Ольга добре знала про існування Анастасії; 1170 р., вона вчинила демарш і від’їхала з сином Володимиром до Польщі. Це був умовний знак для боярської опозиції Ярославу. Бояри збурили повстання в Галичині. Сталася нечувана на Русі річ: бояри схопили свого князя й заточили у власному палаці. Боярський рід Чагрів був перебитий, “а підложницю його Настуську, що винна в смуті з княгинею й сином, кинули на вогнище велике й спалили” (Київський літопис). Можливо, полонений Ярослав бачив крізь вузенькі шибки своєї світлиці, як горіла його єдина у світі любов.

Ярослав коли вийшов з ув’язнення і знову звівся на ноги, не помстився на боярах, що вбили його кохану й поглумились над ним… Та наче нічого не сталося, князь повернувся до влади [18; с. 189].

Не князь, а суцільна доброчесність. Він і бідних підтримував, і в злагоді з законом божим жив… Історики вважають, що і прізвисько “Осмомисл” Ярослав одержав у народі як визнання його непересічного розуму [33; с.241].

в) риси характеру. Й літописці, й незнаний співець “Слова” удостоїли його (Ярослава Осмомисла) однозначно високої оцінки: мудрий, добрий, освічений, чесний, поважав церкву й умів примусити сусідів і суперників на Русі поважати себе й свою землю [18; с.184].

Поважаний у середньовічному світі володар, могутній князь, який відігравав одну з перших ролей на давньоруській політичній сцені, він ніколи не був господарем у власному домі — в Галицькому князівстві. Бояри верховодили над Ярославом, брутально втручались не лише в державні справи, а й у його приватне життя [18].

4. Оцінка діяльності:

а) роль та місце особистості в історичних подіях; б) чиї інтереси захищав. Свого розквіту Галицьке князівство досягло за сина Володимира Ярослава Галицького, який увійшов в історію як Осмомисл, чим народ підкреслив його державний розум та політичну далекоглядність. Ярослав увійшов в історію як великий будівничий. При ньому у державі будувалися нові фортеці, розширялися міста, розвивалися ремесла… [15, с.100].

З піднесенням Галичини процвітали і її бояри. За Ярославового правління вони стали настільки впливовими, що примусили князя, який перебував у апогеї могутності, зректися своєї другої жінки Анастасії і згодом спалити її на вогнищі [32, с.86].

Обдарований син Володимира Ярослав Осмомисл розширив кордони князівства аж до гирла Дністра, що у теперішній Молдові. Слава і авторитет Ярослава оспівується в “Слові про Ігорів похід”. З піднесенням Галичини процвітали її бояри. За Ярославового правління значно зріс їхній політичний вплив [4, с.53].

в) результати та значення його діяльності для суспільства. Про князя Ярослава з шаною пишуть Київський та інші літописи, його залічив до числа головних руських князів співець “Слова о полку Ігоревім”:

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти

На своїм злато кованім престолі, Підперши гори Угорські

Своїми залізними полками,

Заступивши королеві дорогу,

Зачинивши ворота на Дунаї,

Через хмари каміння кидаючи,

Суд по Дунаю радячи.

Грози твої по землях течуть,

Одчиняєш ти браму Києву,

Стріляєш із отчого столу золотого На султанів у далеких землях.

В цих рядках є перебільшення дійсної ролі Ярослава на Русі, природні для художнього твору піднесено-романтичного стилю. Втім Ярослав, хоча й не “одчиняв браму Києву”, тримався з київським великим князем як рівний і зумів провадити незалежну від нього політику. Його дружини відбили наступ київських полків. Та й рубежі Галицького князівства ніколи не сягали Дунаю, де жила бродницька вольниця. Отже, галицькі землі не сусідили з візантійськими [18, с.168].

Упродовж чверті століття Галичина не бачила в себе озброєних ворожих загонів, а отже, її міста і села не зазнавали плюндрувань. Це належним чином оцінювалось населенням Галичини і створювало Ярославу Осмомислу високий всенародний авторитет [33; с.241].

Володимирів син Ярослав Осмомисл розвинув здобутки батька. Діючи де з дипломатичною обережністю, де рішуче, Ярослав перетворив Галицьке князівство на одне з найсильніших на Русі. Піднесено оспівує потугу прикарпатського володаря автор “Слова о полку Ігоревім”. У своєму славослів’ї поет, звичайно ж не згадує кризи, котра з 1170-х років лихоманила владну верхівку Галичини.