Вступ

Визначити рамки мікросоціуму іноді не представляється можливим. Мікросоціум можна обмежувати двором, кварталом, мікрорайоном.

Умовно мікросоціум — це конкретне певне сільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах — мікрорайон. Мікросоціум — це функціонуюча на певній території спільність, яка містить в собі сім’ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а також неформальні групи жителів. Безпосередній вплив мікросоціуму на сам процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків залежить від об’єктивних чи суб’єктивних характеристик мікросоціуму.

Активізація уваги до питань соціальної поведінки тісно пов’язана з розвитком таких наук, як фізіологія, психологія, соціологія, педагогіка, соціальна педагогіка, кожна з яких оперувала категорією поведінки відповідно до вимог своєї наукової галузі. Вагомий внесок у розробку проблеми соціальної поведінки особистості зробили такі відомі психологи, як В. Бехтерєв, Л. Божович, Л. Виготський, С. Рубінштейн, які наголошували на її зумовленості як внутрішніми, так і зовнішні-ми чинниками, і визначали цей феномен як розумний, свідомо опосередкований тип поведінки, властивий лише людині.

Вивчення мотивів соціальної поведінки, способів їх формування під впливом зовнішніх умов життєдіяльності людини стало предметом наукових пошуків П. Анохіна, В. Асєєва.

Мікросоціум — найближче оточення людини, обмежене певною територією і робить вплив на його розвиток. Кожен з мікросоціумів, володіючи різними властивостями, виконує комплексну функцію зі створення умов, необхідних для становлення людини як особистості. 

1. Вплив мікросоціуму на розвиток особистості

Вирішальною силою і одночасно стратегічною метою розвитку суспільства є людина, її ідейні устремління, моральні принципи, творчий потенціал.

Найважчі наші втрати на різних історичних етапах завжди були пов’язані саме з недоліками у вихованні, у відсутності належної уваги до людини як найвищої цінності суспільства. Наслідком цього стали проявляються сьогодні ідейна незрілість, моральні компроміси, зниження престижу духовних цінностей, поширення обивательської психології, соціальної апатії.

В сучасних умовах проблеми соціалізації молоді, поєднання соціальної адаптованості, інтегрованості зростаючого людини в суспільстві і одночасного виходу на можливості перетворювальної діяльності набувають особливого значення, обумовлюється суспільною потребою формування творчої, соціально відповідальної особистості.

Мікросоціум має низку характеристик. Просторові характеристики конкретного мікросоціуму: у місті той або інший мікрорайон може перебувати в центрі, на околиці, в серединній зоні і по-різному бути пов’язаним з іншими частинами міста; село (або селище) може бути більш-менш ізольованим і віддаленим від інших поселень.

З просторовими тісно пов’язані архітектурно-планувальні особливості мікросоціуму: у селі чи селищі — компактна або розкидана забудова; в місті — мікросоціум з історично сформованій чи індустріальної забудовою, співвідношення малоповерхової і висотної забудови, відкритість-замкнутість прибудинкових просторів, наявність, кількість і якість малих архітектурних форм і т. д.

Від усіх цих характеристик залежить функціональна структура простору мікросоціуму: присутність місць для ігор дітей і підлітків, можливостей для проведення часу невеликих груп і т. д. Важливою характеристикою мікросоціуму треба вважати демографічну, т. е. склад його жителів: їх етнічної я приналежність, однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь його диференціації; особливості ставтевовікового складу; склад сімей. З боку можливостей, які є в мікросоціумі для соціалізації дітей, підлітків, юнаків, домінантну роль відіграє його культурно-рекреаційна інфраструктура — наявність і якість роботи навчально-виховних закладів, кінотеатрів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек; наявність місцевих засобів інформації і ін.

Однією з головних характеристик мікросоціуму з точки зору спрямованості його впливу на соціалізацію є сформований в ньому соціально-психологічний клімат, який багато в чому є результат взаємодії всіх попередніх характеристик мікросоціуму.

Мікроклімат можна визначити рівнем освіти жителів, співвідношенням жителів з просоціальним, асоціальною та антисоціальної стилями життя, створенням криміногенних сімей і груп, кримінальних структур, якістю роботи виховних, культурних, спортивних та деяких інших організацій.

Ефективність і міра впливу мікросоціуму на соціалізацію конкретної людини залежать від ступеня його включеності в життя мікросоціуму. А тут є дуже серйозні розбіжності. У селі, селищі, малому місті практично все населення в високого ступеня включено в життя мікросоціуму. В середньому і великому місті ступінь включеності має вікові та соціально-культурні відмінності. Якщо діти і підлітки основну частину життя проводять в мікросоціумі, то в ранній юності відбувається диференціація.

Мікросоціум залишається значущою сферою життя для менш освіченої частини молоді, а більш освічена в його житті практично не бере участь. Відповідно і його вплив на ці групи різниться досить суттєво. Мікросоціум включає в себе комплекс взаємопов’язаних виховних, культурно-освітніх, громадських та інших організацій, місцевих засобів масової комунікації (кабельне телебачення, місцеві радіостанції і газети), фахівців різного профілю (соціальні педагоги та працівники, психологи, медики та ін.).

Всі ці характеристики виховання доповнюють один одного в процесі надання допомоги в позитивному соціальному функціонуванні та в особистісному розвитку входять до мікросоціум індивідів, сімей та різних реальних і передбачуваних груп населення. Зокрема, треба змінювати виховні можливості середовища і школи на базі самої школи. Можуть бути й інші варіанти. Так, «центрами кристалізації» виховного простору можуть стати позашкільні та культурно-просвітницькі установи, спортивні, дозвіллєві та оздоровчі центри.

У ряді випадків виховний простір мікросоціуму створюється завдяки зусиллям дитячих і юнацьких самодіяльних, а також релігійних організацій. Створення виховного простору є можливим, коли в мікросоціумі існує соціально-педагогічна служба, що володіє власним бюджетом, штатними працівниками різного профілю (соціальними педагогами і працівниками, психологами, медиками, юристами та ін.) І створює при собі корпус волонтерів з числа місцевих жителів. Служба реалізує цілий комплекс функцій, що робить роботу зі створення виховного простору цілеспрямованої, планомірної і системною.

В ідеалі функції соціально-педагогічної служби мікросоціуму включають в себе:

1) діагностику ситуації в мікросоціумі, визначення за її результатами екстрених і середньострокових необхідних дій; інтеграцію виховних можливостей мікросоціуму (матеріальних, кадрових, змістовних);

2) розвиток і створення культурно-дозвіллєвої інфраструктури;

3) стимулювання, підтримку і розвиток дитячих, молодіжних та дорослих ініціатив по створенню різних клубних об’єднань і самодіяльних організацій;

4) поліпшення екологічної ситуації, створення і розвиток умов для масових занять спортом; адресну турботу про фізичний розвиток, харчування, медичне обслуговування і здоровий спосіб життя дітей, підлітків та юнаків;

5) надання психолого-педагогічної, юридичної, медико-психологічної допомоги нужденним в ній;

6) психолого-педагогічну допомогу в професійній орієнтації, адресну допомогу в придбанні та зміні професії, у працевлаштуванні, в постановці на облік на біржі праці;

7) роботу з неблагополучними сім’ями, допомога психологів, соціальних і медичних працівників подібним сім’ям, а також опіку про дітей з таких сімей;

8) профілактику і допомогу в подоланні конфліктів в мікросоціумі;

9) виявлення старших, погано впливають на молодших, адресну роботу з ними; вивчення та виправлення протиправної і саморуйнівної поведінки;

10) соціально-психологічну допомогу жителям, що є соціально неповноцінними, і колишнім ув’язненим.

Ефективність виховання і позитивність соціалізації в цілому частково залежать від того, чи вдасться чи ні створити виховний простір, і від того, наскільки ефективно воно функціонує і розвивається. Створене і ефективно функціонує виховний простір в більшій чи меншій мірі інтегрує в собі чотири виділені вище складові частини соціалізації.

В рамках виховного простору у взаємодії дітей, підлітків, юнаків з громадськими, державними, релігійними та приватними організаціями частково відбувається відносно спрямовується соціалізація. Але вказане взаємодія з чисто функціонально-рольової може стати більш-менш емоційно-міжособистісним, спрямованих на розв’язання проблем розвитку конкретних груп і окремих особистостей.

В рамках виховного простору відбувається самозміна його суб’єктів. Але вектор, зміст і ефективність самозміни конкретних людей стають об’єктами педагогічного впливу. І, нарешті, виховний простір за визначенням є однією зі сфер щодо соціально контрольованої соціалізації — виховання. Причому виховання в даному випадку набуває специфічний характер інтеграції інституційних і особистісних ресурсів з метою ефективної позитивної соціалізації дітей, підлітків, юнаків.

Створення виховного простору мікросоціуму стає реальним, а його функціонування і розвиток — ефективним і довготривалим тільки в тому випадку, якщо велика частина жителів, в тому числі діти, підлітки та юнаки, виявляються його суб’єктами, тобто у них виникають прагнення і можливість реалізувати в ньому свої суб’єктивні потреби, інтереси, особистісні ресурси.

2. Об’єктивні характеристики мікросоціуму

Вплив мікросоціуму на процес соціалізації людини на різних етапах його життя залежить від об’єктивних характеристик мікросоціуму і суб’єктивних характеристик самої людини.

Трансформаційні процеси, що мають міс-це в сучасному українському суспільстві, зумовлюють як негативні (поглиблення духовної кризи, відмова від стійкої системи звичних та усталених цінностей), так і позитивні явища. Серед останніх провідна роль належить зміні в суспільній свідомості поглядів на роль особистості в соціумі: у дихотомії «особистість — суспільство» спостерігається зміщення акцентів — особистість стає головним компонентом соціальних процесів, окрема людина вже не розглядається як складова соціального механізму, а постає найвищою соціальною цінністю.

Тому до об’єктивних характеристики мікросоціуму ми можемо віднести:

• просторові характеристики;
• архітектурно-планувальні особливості (відкритість -Замкнута, що історично склалася або індустріальна забудова, співвідношення малоповерхової і висотної забудови, наявність, кількість і якість малих архітектурних форм і т. д.);
• впорядкованість і розвиненість комунального господарства на його території, а також насиченість сфери обслуговування та її якостей;
• культурно-рекреаційні можливості (наявність і якість роботи навчально-виховних закладів, кінотеатрів, клубів, спортзалів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек);
• демографічну ситуацію (склад жителів: їх етнічну приналежність, однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь його диференційованості; особливості статевовікового складу; склад сімей);
• соціально-психологічний клімат, який визначається співвідношенням кількості жителів з просоціальним, асоціальною та антисоціальної стилями життя, наявністю криміногенних сімей і груп, кримінальних структур, а також мірою активності участі населення в життя мікросоціуму.

Мікросоціум включає такі чинники соціалізації як сім’я, інститути виховання, групи однолітків.

На процес соціалізації особистості величезний вплив робить сім’я. Її визначальна роль обумовлена ​​глибоким впливом на всі фізичні і психічні якості особистості.

Сім’я — це основний інститут виховання, в ній закладаються майбутні якості особистості. Сім’я — це група людей, об’єднана родинними узами, соціально-педагогічними характеристиками і призначена для задоволення людини в потребах продовження роду і самоствердженні.

Сім’я відіграє основну роль у формуванні життєвих принципів і моральних начал дитини. При формуванні особистості здорова, оптимально функціонуюча сім’я надає наступну дію: сприяє розвитку особистості; зміцнює психічне здоров’я; заохочує інтереси і потяги своїх членів; розвиває у дітей почуття надійності та впевненості; структурує можливості досягнення самореалізації та безпеки; сприяє прояву образу свого «Я» у особистості; визначає межі ідентифікації.

Структура особистості дитини формується з перших днів життя під впливом і в процесі взаємин з батьками, братами і сестрами, іншими близькими родичами. Вплив різних типів сімей на процеси соціалізації Успішна соціалізація дитини, її виховання залежать від структури сім’ї: повна сім’я — сім’я, в якій є батько й мати, або один з батьків заміщений мачухою або вітчимом; неповна сім’я — сім’я одинокої матері або батька з дітьми; сім’я, де вихованням дітей займаються бабуся і / або дідусь, тітки, дядьки і т.д.

У неповних сім’ях спостерігається зниження виховних можливостей в результаті тривалого впливу на дітей конфліктних, напружених психологічних ситуацій, виникнення емоційного «голоду» або, навпаки, надмірної батьківської любові, низького культурно-освітнього рівня батьків і т.д.

У неблагополучних сім’ях процес соціалізації істотно утруднені і порушені. Це сім з порушеною структурою, де ігноруються і знецінюються головні сімейні функції, спостерігаються дефекти виховання, внаслідок чого з’являються «важкі діти».

Сім’я — основний і перший соціальний інститут, який надає активний вплив на процеси соціалізації, формування особистості дитини. Зауваження 1 Первинну соціалізацію, особливості психічного розвитку на ранньому етапі розвитку дитини визначають природно-біологічні та соціальні зв’язки між батьками і дітьми.

Сім’я відіграє значну роль в запровадженні дитини в систему суспільних відносин. Прямий обов’язок батьків щодо дитини: навчити накопиченому людством соціального досвіду; прищепити моральні норми, традиції і культуру рідної країни.

На процеси соціалізації в сім’ї впливають:

• природне здоров’я і спадковість;
• матеріальний добробут;
• економічна складова;
• уклад життя;
• соціальне положення;
• місце проживання;
• кількість членів сім’ї;
• ставлення до дитини.

Батьки — перші вихователі дитини. Виховання в сім’ї це складний соціально-педагогічний процес. На процес соціалізації великий вплив надають: характер взаємин між батьками; психологічний клімат в родині; ступінь взаємної уваги, злагоди, поваги і чуйності; характер і тон розмов; способи вирішення проблем. У процесі соціалізації сім’я повинна вирішити такі завдання: створити необхідні умови для зростання і розвитку дитини; навчити необхідних умінь і навичок; передати досвід створення сім’ї, її збереження; ставлення до старших; навчання і виховання в ній дітей; виховати ціннісне ставлення до себе й інших людей; забезпечити психологічну, соціально-економічний захист дитині.

Кожна людина живе і діє у певному соціальному середовищі, соціальному оточенні. Саме соціальна зумовленість діяльності людини, її зв’язок і взаємодія з навколишнім соціальним світом і є тими факторами, які перетворюють людину з біологічної одиниці на соціальну, тобто на особистість. Особистість відзначається самостійністю у вчинках, здатна нести за них відповідальність і розв’язувати проблеми, контролювати свою поведінку.

Серед проблем, пов’язаних із дослідженням соціальної поведінки, особливе місце по-сідають питання про роль особистості у системі соціальних взаємодій. Їх важливість зумовлена тим, що положення особистості в системі суспільних зв’язків визначає характер соціальної системи, динаміку її розвитку і в кінцевому рахунку її історичну перспективу. Особистість стає повноправним суб’єктом суспільного життя лише в тому випадку, коли в самій структурі суспільства закладені засади і гарантії суверенності особистості, можливості прояву нею соціальної поведінки. Тобто йдеться про наявність тісного взаємозв’язку між суспільними нормами і характером поведінки людини.

На думку М. Ярушкіна та Н. Сатоніної, до факторів, які впливають на вибір людиною відповідальної поведінки в групі, належать, по-перше, згуртованість колективу і сформованість групових норм. Саме рівень згуртованості значною мірою визначає міру групового тиску і прояв конформності з боку кожного учасника групи. Стаючи членом згуртованої групи, індивід може відчувати страх бути відторгненим нею. Тому люди схильні дотримуватися групових норм [10]. Звідси робиться висновок, що групи можуть справляти по-тужний тиск на індивідів, спонукаючи їх до зміни своєї поведінки та атитюдів згідно з прийнятими в них стандартами. Такі зміни поведінки є особливо характерними для референтних груп, належність до яких має для індивіда важливе значення. Вони справляють вагомий вплив на індивідуальну, відповідальну з їхнього погляду, поведінку, породжуючи таким чином конформність поведінки індивіда. Усе це, на переконання дослідників, може породжувати соціальні страхи, які базуються на невпевненості особистості у власних можливостях і достоїнствах, на побоюваннях того, що оточуючі можуть засудити, образити тощо [10].

Разом з тим, досліджуючи соціальну поведінку Т. Спіріна довела, що якими б «не були об’єктивні умови та соціальні детермінанти, людина здатна сама вибудовувати лінію своєї долі, поводячись певним чином щодо соціального світу» [7]. Таким чином у процесі дій конкретна особистість виявляє себе творцем власного буття. Будь-яка людина не народжується суб’єктом, а стає ним виокремлюючи себе з навколишньої дійсності та проти-ставлення себе їй як об’єкта впливу. Бути суб’єктом — найважливіша якість людини, яка зумовлює її соціальну поведінку.

Кризовий стан, що охопив усі сфери сучасного суспільного життя, водночас продукує суперечливі умови соціалізації особистості. Особливість ситуації, що склалася, на погляд Н. Голубкової, полягає в тому, що молоді люди перебувають в умовах, які вимагають від них самостійного вибору моделей поведінки, оволодіння механізмом макросоціалізації, який давав би їм змогу формувати перспективні моделі соціальної дії, нівелювати неефективні та придушувати асоціальні поведінкові акти. Розкриваючи процедуру та результати емпіричного дослідження, спрямовано-го на виявлення основних характеристик соціальної поведінки учнівської молоді, дослідниця акцентує на таких із них, як: соціальне самопочуття (відображення соціально-психологічного освоєння індивідом змін, що мають місце у суспільстві), ставлення до соціального та соціально-психологічного фону (комфортне чи дискомфортне середовище), відчуття та психологічні стани, що набувають прояву в почуттях упевненості, надії на майбутнє, в бажанні діяти або в почуттях страху, безнадії, тривоги, невпевненості, апатії; соціальна ідентифікація (пошук ідентичності, що визначає сукупність стереотипів соціальної поведінки); ціннісні пріоритети; типи поведінки. Робиться висновок, що утвердження в студентському середовищі суперечності між ціннісно-нормативною структурою, в якій спостерігається посилення орієнтацій на «раціонально-ринкові цінності» та зразки поведінки, та індивідуальною поведінкою особистості в межах молодіжної субкультури, яка в умовах масової соціальної аномалії відтворює й посилює різні форми асоціальних типів поведінки [5].

Як зазначає А. Стрелкова, сьогодні серед української молоді досить поширеними є тенденції девіантної поведінки, пов’язані насамперед з безконтрольним вживанням тютюнових, алкогольних виробів, з веденням ранніх, безладних і небезпечних статевих стосунків. Це, на її переконання, є наслідком недостатньої сформованості у молодих людей ціннісних настановлень позитивно спрямованої поведінки. Однією з вразливих категорій названо студентів, які, «вийшовши з усталеного соціального середовища (сім’ї, школи), з-під постійного контролю, не відразу можуть адаптуватися до нових умов, нової соціальної ролі, що часто призводить до асоціальних вчинків, позицій, поведінки» [8, 1-2]. Позитивно спрямовану поведінку, яку необхідно свідомо формувати А. Стрелкова визначає як поведінку особистості, що відповідає суспільним нормам і соціальним очікуванням, ґрунтується на системі загальнолюдських цінностей та є ознакою соціалізованості особистості.

Висновки

Отже, визначити межі мікросоціуму не завжди представляється можливим. Так, наприклад, в невеликих поселеннях мікросоціум може включати всю його територію, в той час як в містах з більшою площею мікросоціум може складатися тільки з одного двору. Особливий вплив мікросоціум надає на дітей, оскільки їхня психіка і соціальні орієнтири знаходяться на стадії формування, а коло спілкування обмежений в силу віку.

Сім’я як мікросоціум — один з найважливіших інструментів соціалізації. Цей соціум — найперший в житті людини, в ньому він проходить більшу частину свого життєвого шляху. Сімейна атмосфера впливає на формування емоційного світу, створення моральних підвалин і елементів самосвідомості. Інститути виховання — ще один важливий мікросоціум. Через нього суспільство і держава, з одного боку, забезпечують всіх однаковими можливостями, а з іншого — дозволяють розвивати персональні навички.

Не меншу роль відіграє і група однолітків як мікросоціум. Дитина з дитинства тягнеться до ровесників, ця потреба в спілкуванні зберігається протягом усього життя. Цей мікросоціум характеризується, головним чином, відсутністю будь-яких жорстких рамок і обмежень.

Звідси напрошується висновок, який необхідно реалізовувати в соціально-педагогічній практиці: для того, щоб поведінка індивіда регулювалася суспільно схвалюваними цінностями нормами, останні мають набути для нього індивідуально-особистісного значення. Адже неможливо свідомо керуватися тим, що нав’язане ззовні. Механізми здійснення таких перетворень можуть стати об’єктом подальших соціально-педагогічних досліджень. 

Список використаної літератури

1. Баширова Т. Н. Противоречивость соціально-психологических характеристик личности как основа виктимного поведения студентов [Элект-ронный ресурс] / Т. Н. Баширова // Современные проблемы науки и образования. — 2013. — № 6. — Режим доступа: www.science-education.ru.
2. Бенько Л. С. Соціально-психологічні особливості генезу поведінки у студентській групі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: 19.00.05 Соціальна психологія, психологія соціальної роботи / Л. С. Бенько. — К., 2007. — 17 с.
3. Голубкова Н. Я. Социальное поведение учащейся молодежи [Электронный ресурс] / Н. Я. Голубкова. — Режим доступа: http://ecsocman.hse.ru/ data/840/686/1217/024.Golubkova.pdf.
4. Горностай П. П. Личность и ее роль: Ролевой поход в социальной психологи личности / П. П. Горностай. — К. : Интерпресс ЛТД, 2007. — 312 с.
5. Резнік, В. Теорії соціального порядку: особливості структурування та викладання за пояснювальною схемою Дж. Коулмена [Текст] / Володимир Резнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2015. — № 4. — С. 174-201
6. Романенко Ю. Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників [Текст] / Ю. Романенко // Соціальна психологія. — 2005. — № 1. — С. 122-132
7. Спирина Т. П. Социальное поведение личности как философская проблема: дисс. … кандидата филос. наук: 09.00.11 / Т. П. Спирина. — Волгоград, 2001. — 128 с.
8. Столяренко О. Гуманістичні відносини в мікросоціумі [Текст] / О. Столяренко // Рідна школа. — 2003. — № 4. — С. 17-19
9. Черемушникова И. И. Технологии диагностики девиантного поведения в студенческой среде / И. И. Черемушникова, С. В. Нотова // Вестник ОГУ. — 2008. — № 12. — С. 124—129.