Вступ

Актуальність теми. Протягом останніх десятиріч міжнародна міграція стала невід’ємною складовою розвитку світової економіки, відігравала значну роль у суспільному розвитку. Однак сьогодні, особливо в умовах кризи, вона ввійшла в якісно новий рівень та етап свого становлення. Наприкінці XX ст. міжнародна міграція стала однією із складових процесу глобалізації світової економіки. Вона охоплює практично всі країни і континенти. Формування глобального ринку праці є результатом зростання міжнародної мобільності трьох основних факторів виробництва — інформації, капіталу та праці. Зростання обсягів міжнародної міграції відбувається не тільки внаслідок глобалізації, але є однією з основних рушійних сил цього процесу. Для України є характерними стихійний характер трудової міграції і постійно зростаючі обсяги міжнародної трудової міграції та недосконалість міграційної політики.

Проблеми міжнародної міграції населення відображені в працях вчених: Т. Андерсен, Б. Брубейкер, А. Вільямс, А. Гайдуцький, Г. Глущенко, Ж. Зайончковська Р. Іредейл, С.       Каслз, Е. Лібанова, Ю. Макогон, О. Малиновська М. Міллер, А. Поручник, А. Румянцев, В. Сатцевіч, О. Старк, Дж. Слот, І. Ольшевська, В. Орєшкін, К. Уоллес, Дж. Уолперт, І. Івахнюк, В. Іонцев, І. Мельников, С. Метелєв, А. Філіпенко, І. Цапенко, Т. Юдіна та ін. Труднощі пошуку на ринку праці досліджували Даймонд, Мортенсен, Піссарідес.

Однак, незважаючи на увагу дослідників до проблем аналізу й оцінювання міжнародної міграції, проблеми міжнародної міграції в умовах глобалізації залишаються недостатньо розкритими.

Мета дослідження — охарактеризувати актуальні проблеми та причини міграції населення, висвітлити сучасні тенденції міжнародної міграції людських ресурсів в умовах глобалізації.

1. Визначення та класифікації міграцій

Термін „ міґрація” походить від латинського слова migratio, що означає переміщення, переселення. Соціологічний словник визначає міґрацію як „географічний рух індивідів або груп індивідів, тобто мобільність людей у вужчому або ширшому географічному просторі” [5, с. 224]. Схоже тлумачення міститься і в демографічному енциклопедичному словнику: „Міґрація населення — переміщення людей (міґрантів) через кордони тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час” [3, с. 251].

А.      Хомра під міґрацією населення розуміє „територіальні переміщення населення, пов’язані зі зміною місця проживання” [31, с. 7].

Як бачимо, у цих (та й багатьох інших) визначеннях не беруться до уваги короткотермінові міґрації та не зазначається, на який саме період потрібно змінити місце проживання, аби ця зміна вважалася міґрацією.

Ряд дослідників ширше тлумачить поняття міграції. Так, С. Каслс розділяє внутрішню і міжнародну міґрацію. Міґрацією він називає перетин кордону політичної чи адміністративної одиниці, внутрішньою міґрацією — рух з одного ареалу (провінції, округу чи муніципалітету) в інший в межах однієї країни, а міжнародною — перетин кордонів, які відділяють одну з близько 200 існуючих у світі держав від іншої, вважаючи при цьому міґрацією тільки переселення на певний період часу, мінімально на півроку чи рік [10, с. 27 — 28].

Довідкова література найчастіше називає такі види міґрації, як зовнішня (міжконтинентальна та континентальна) і внутрішня, організована та неорганізована, добровільна та примусова (або, як А. Дмитрієв її називає, міґрація працівників і спеціалістів та міґрація біженців), зворотна та незворотна, або у ширшому розумінні маятникова (до одного місяця), сезонна (від місяця до року), довготермінова (понад рік) та постійна (не передбачає повернення на батьківщину). Такий набір термінів зустрічається і в іншому трактуванні. Епізодичні міґрації — це ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки нереґулярно в часі, але й не обов’язково в одних і тих же напрямках. Маятникові міґрації — це щоденні або щотижневі поїздки від місць проживання до місць роботи (і назад), що розмішені в різних населених пунктах. Сезонні міґрації — це переміщення переважно працездатного населення до місця тимчасової роботи і проживання на певний термін зі збереженням можливості повернення в місця постійного проживання. Незворотний вид (або переселення) — міґрація, що передбачає зміну постійного місця проживання [24, с. 22 — 24]. А. Адеподжу розділяє міґрації за тривалістю так: короткотермінові (менше двох років), середньотермінові (від двох до десяти років), довготермінові (більше десяти років) та постійні (понад двадцять років) [1, с. 106].

А. Ічдуйґу наводить таку класифікацію міжнародної міґрації: 1) постійні переселенці, 2) тимчасові робітники-контрактники, 3) тимчасові працівники-професіонали, 4) нелеґальні працівники, 5) особи, що шукають притулку, 6) біженці та 7) транзитні міґранти [9, с. 133] С. Колінсон виокремлює чотири види міжнародних міґрацій: 1) міґрації економічні добровільні (трудові міґранти); 2) міґрації політичні добровільні (наприклад, міґрація євреїв до Ізраїлю); 3) міґрації політичні вимушені (потоки класичних „біженців”; 4) міґрації економічні вимушені (біженці з місць екологічних та інших видів катастроф) [34, с. 2].

Згідно з класифікацією міжнародної міґрації ООН, визначається п’ять її основних різновидів: 1) іноземці, що приїжджають у країну для навчання, 2) міґранти, що приїжджають на роботу, 3) міґранти, що приїжджають для об’єднання або створення нових сімей, 4) міґранти, що приїжджають для постійного поселення, 5) іноземці, яких допускають у країну з гуманітарних міркувань (біженці, особи, що шукають притулку тощо) [8, с. 38].

2. Основні причини міграцій населення

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого входження України в міжнародний обмін робочою силою. Однією з важливих рис становлення ринку праці є різке зростання міграційних процесів як у середині країни, так і за її межами. Міжнародна міграція робочої сили — форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів [1].

До основних видів міжнародної міграції населення відносять: еміграцію — виїзд (вибуття із країни), імміграцію — в’їзд (прибуття) у країну, рееміграцію — повернення емігрантів на батьківщину або репатріацію — повернення емігрантів на батьківщину з відновленням громадянства, а також повернення інтернованих цивільних осіб, депортованих, евакуйованих, полонених тощо [1].

Існує багато різних причин міжнародної міграції робочої сили, що створює як позитивні, так і негативні наслідки, а також впливає на соціально-економічний розвиток залучених до нього країн. Причинами міграції можуть бути економічні та неекономічні чинники (табл. 1) [2].

Табл. 1. Фактори впливу на міжнародну міграцію населення [2]

Оцінюючи міграційні процеси, їх дослідники вважають, що міграція в найближчому майбутньому не припиниться. Вона не скоротиться до того часу, доки існуватимуть істотні відмінності в умовах і оплаті праці, в соціальному і культурному розвитку різних країн. У всьому світі станом на 01.01.2013 р., нараховується 270-300 млн мігрантів (загальна кількість сучасного населення Землі — 7 млрд осіб). У 80-90-ті роки міграція була переважно економічною, трудовою, але, починаючи з 2011 р., у світі почала зростати так звана екологічна міграція людей. Часті землетруси, виверження вулканів, затоплення і паводки, торнадо, цунамі, тотальні лісові і торф’яні пожари, відсутність питної води, спонукають людей шукати екологічно безпечні місця дня проживання. При цьому в міграційних процесах беруть участь представники середнього класу та відносно забезпечені люди [2].

На сьогодні сформувалися такі основні напрями міжнародної міграції робочої сили: міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн; міграція в межах промислово розвинених країн; міграція між країнами, що розвиваються; міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинених країн до країн, що розвиваються; міграція з постсоціалістичних країн до розвинених країн. Ще одним специфічним напрямом міжнародної міграції робочої сили є використання транснаціональними корпораціями на своїх закордонних філіалах значної частки найманих працівників. Так, на філіалах американських ТНК наприкінці 90-х років XX ст. було зайнято понад 7 млн осіб. Навіть у США в іноземних компаніях працює понад 3 млн осіб [2].

У міграційних потоках, спрямованих до США і Канади, зменшилася частка мігрантів з Європи, проте зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають до США, значна частина вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, емігрантами є 23 % членів Національної академії наук і 33 % лауреатів Нобелівської премії у США. Загальна кількість іноземних працівників (трудових мігрантів) у США станом на 2013 р. є 45785,1 тис. осіб. Найважливішим напрямом імміграційної політики США і Канади є заохочення припливу закордонних менеджерів, елітних фахівців, працівників з високою кваліфікацією, а також інвесторів (імміграція дозволяється за умови інвестування в економіку цієї країни визначеної суми).

Другим центром, який приваблює мігрантів, є країни Західної та Північної Європи. Важливу роль для використання іноземної робочої сили відіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. З 1992 р. відмінено будь-які обмеження щодо міграції робочої сили в межах ЄС, а отже, сформовано єдиний ринок робочої сили (уніфікація освіти, взаємне визнання дипломів про закінчення навчання, єдина професійно-трудова документація, право будувати власне житло на території іншої країни, єдине європейське громадянство тощо).

3. Сучасний стан міграційних процесів в Європі

Європейський Союз накриває хвиля біженців. За даними ООН, з початку року зовнішні кордони ЄС морем і сушею перетнуло близько 330 тисяч шукачів кращої долі головним чином з країн Близького Сходу і Африки.

Експерти вказують на криваві бойові сутички в Сирії, загострення напруженості в Лівії. Але ж війна там і там триває понад чотири роки, а загострення міграційної кризи відбулося саме зараз.

Пояснити це можна кількома чинниками. По-перше, діалектичним: потік біженців з ареалу бойових дій виникає не зразу, люди ще певний час вичікують, сподіваючись на краще, вважаючи, що лихо має тимчасовий характер.

Ситуація лише загострюється. В Сирії та Іраку терористичний рух «Ісламська держава Іраку й Леванту» розширює свої впливи, починає діяти чимраз жорстокіше. У Лівії, попри очікування, мир так і не встановився, країна продовжує перебувати в стані громадянської війни.

Ще одним чинником стало те, що цього літа в Туреччині, де знайшли свій прихисток не багато-не мало два мільйони сирійських біженців, відбулися політичні пертурбації. Помірно-консервативна Партія справедливості й розвитку, яка виступає за надання допомоги біженцям-сирійцям, втратила на виборах в червні парламентську більшість. Це, своєю чергою, змусило багатьох сирійців шукати шляхів до нового притулку, найкращим з яких, звісно, є багата й сита Європа. Зрештою, в Туреччині  сирійці й так не отримували права на працю.

Третім чинником стало те, що в таборах для біженців, які функціонують в Йорданії, Туреччині та Лівані стрімко погіршилися умови проживання. Причина проста: вичерпалися кошти на їхнє утримання. Наприклад, на запит Управління Верховного комісара ООН у справах біженців про потребу додаткових 21 мільйон доларів на облаштування таборів вдалося зібрати тільки 1,890 млн. доларів.

Четвертим чинником є, можливо, той факт, що людям вдалося накопичити гроші на перетин зовнішнього кордону ЄС та на подальшу подорож Європою.

П’ятий чинник тісно пов’язаний з четвертим. Попит диктує пропозицію. Оскільки люди в стані заплатити добрі гроші за транспортування їх до Європи, то зразу знайшлося маса ділків, котрі готові їм ці послуги надати. Залежно від того, до послуг скількох контрабандистів біженцю доводиться звертатися, в середньому шлях до Німеччини одній людині обходиться в три тисячі доларів.

Управління ООН з боротьби з наркоторгівлею та організованою злочинністю виходить з того, що прибуток від незаконного перевезення біженців до Європи становить близько 150 мільйонів євро на рік.

Однак цей розрахунок базується на застарілих даних, коли за рік перевозилося приблизно 50 тисяч біженців. Тож, якщо перерахувати за тією ж формулою, виходячи зі свіжих даних за липень, то тільки за липень цього року дохід контрабандистів перевищив 300 мільйонів євро. Тобто тепер дохідність від цього виду злочинного бізнесу вийшла на рівень наркоторгівлі чи торгівлі зброєю.

Шостий чинник пов’язаний з тим, що віднедавна біженці вже почали активно використовувати не лише морський, а й сухопутний трафік проникнення до Євросоюзу. Сирійські іммігранти встигли прокласти шлях через Балкани, вперше випробуваний ними влітку 2014 року.

Із початку цього року Середземне море вже перетнули понад 240 тисяч осіб. Мігранти добираються до берегів Італії і Греції, а звідти перебираються в інші європейські країни. Найбільше біженців в ЄС приймає Німеччина. Днями німецька влада заявила, що в цьому році зможуть прийняти до 800 тисяч шукачів притулку.

Раніше єврокомісар з внутрішніх справ і питань міграції Дімітріс Аврамопулос заявив, що з часів Другої світової війни світове співтовариство зіткнулося з важкою кризою біженців, і Європа зобов’язана внести свій внесок у його рішення.

Континентальна Греція відіграє роль транзитного вузла – багато мігрантів подорожують далі на Балкани, сподіваючись дістатись до Північної Європи.

Іншим напруженим регіоном є Угорщина. Лише у липні 34 тисячі мігрантів намагалися перетнути сербсько-угорський кордон.

Під таким тиском Угорщина закликала партнерів по ЄС не відправляти назад мігрантів, яким вдалося вирушити з цієї країни далі. Вона також планує встановити посилений контроль на всіх ділянках свого кордону з Сербією.

Найбільшу групу мігрантів за національністю у 2015 р. становили сирійці, за якими йдуть афганці. Далі у цьому списку – переселенці з Еритреї, Нігерії та Сомалі.

Жорстока громадянська війна у Сирії стала причиною масштабного виходу населення. Афганці, еритрейці та інші етнічні групи також тікають від бідності та порушення прав людини.

В Італії найбільше нових мігрантів наразі походять з Еритреї, а після неї – з Нігерії.

У Греції ж найбільше мігрантів з Сирії, а потім – з Афганістану, стверджує МОМ.

Минулого року близько 219 тисяч біженців та інших мігрантів успішно подолали Середземне море, але не менше 3500 людей загинули, повідомляє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. У 2013 р. тих, хто приплив до Європи морем, було значно менше: близько 60 тисяч.

У 2011 р. головну проблему становили переселенці з Тунісу, що припливали на Лампедузу. Нині кількість втікачів-тунісців значно поменшала, але Лампедуза лишається тим вузьким коридором, через який мігранти намагаються увійти до Європи.

У квітні 2015 року Євросоюзом був затверджений план по боротьбі з нелегальною міграцією, а також взяв нову програму допомоги мігрантам. У травні повідомлялося, що Єврокомісія запропонувала розподіляти мігрантів в країнах ЄС за квотним принципом — в залежності від економічних показників країни.

Отже, тепер більшість мігрантів – особливо з Сирії – намагаються втекти до Греції, уникаючи лівійського маршруту.

З початку цього року на зовнішніх кордонах Європи було виявлено близько 340 тисяч мігрантів. Для порівняння, за той самий період минулого року їх було 123,5 тисячі.

Висновки

Отже, як бачимо, всупереч поширеним твердженням, що різні види міґрації змішуються і саме тому не можуть бути чітко класифікованими, завдяки запровадженню низки критеріїв видається не так уже й важко віднести якийсь її вид до певної категорії. Звісно, з розвитком міґраційних процесів з’являються її нові види і, відповідно, класифікацію потрібно доповнювати та удосконалювати.

До основних чинників, які стимулюють трудову міграцію з України, можна віднести: нерозвинений внутрішній ринок праці з високим рівнем безробіття, нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів, низька частка оплати праці у ВВП країни, високий рівень бідності та нерівності в суспільстві; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу їх в інших, відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Міграційна політика має опиратися на міждержавні угоди з країнами, які є потенційними користувачами нашої робочої сили. Основними завданнями української держави є: забезпечення та створення для населення необхідних соціально-економічних умов, повернення трудових мігрантів в Україну, де потрібні соціально активні громадяни та висококваліфіковані працівники, створення нових робочих місць, здійснення програм благоустрою та розвитку регіонів, захист прав громадян, які працюють за кордоном, забезпечення їм легального працевлаштування шляхом підписання відповідних міждержавних угод, спрощення візового режиму.

Список використаної літератури

1. Сайт Світового Банку. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.worldbank.org/
2. Міграційні процеси в світі, їх причини і наслідки. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.ubs-nashe.com.ua/docs/migration.pdf
3. Сучасні міграційні процеси: світові тенденції, європейські та українські особливості. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/politics/2007 / 69-56-19.pdf
4. Міграція робочої сили. Суть, причини і наслідки. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://pidruchniki.ws/18000102/politekonomiya/migratsiya_robochoyi_sili_sut_prichini_naslidki
5. Гринкевич С.С. Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні / С.С. Гринкевич, І.Р. Груй. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://tourlib.nbuv.gov.ua/portal/chem_bi- оі/nvnltu/ Grynkie wycz_ 163 .pdf.