Методика організації та проведення зоологічних (ботанічних, екологічних) екскурсій

Актуальність теми. Нині перед загальноосвітньою школою з особливою гостротою постає завдання підвищення інтересу учнівської молоді до екологічної освіти. На його вирішення спрямовані організація і проведення біолого-екологічних екскурсій, без яких неможливо уявити собі навчання природознавства та біології.

Безпосередні спостереження за природними явищами під керівництвом вчителя сприяють формуванню в учнів уявлень про цілісність світу, про взаємозв`язки і розвиток компонентів будь-якого природного комплексу, про природні багатства та їхнє значення.

Основною метою екологічної освіти є формування екологічної культури. З огляду на це під час набуття екологічних знань в учнів мають бути сформовані уявлення про природне середовище як цілісну систему, яка забезпечує життєдіяльність людини, а також відповідальне ставлення до прродного середовища.

В нашому дослідженні, в основі якого – вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду, результатів практичних і теоретичних напрацювань, ми виходимо з такого положення: передачу учням готових висновків науки викладачами можна поєднати із самостійним оволодінням знаннями шляхом «пошуку і відкриттів» та творчого застосування раніше засвоєних знань у пізнавальній діяльності.

Екскурсійний метод є одним із видів активно-рухового опрацювання знань. У сукупності з практичними та лабораторними заняттями він становить основу екологічного виховання. Неохідно також зазначити, що екскурсії мають емоційний і виховний вплив на особистість. Вони є груповою формою навчальної діяльності.

Мета: розкрити методику організації та проведення екологічних екскурсій.

Завдання роботи:

— окреслити методику організації та проведення екскурсій;

— охарактеризувати зміст екологічних екскурсій;

— розкрити організацію мережі екологічних стежок;

— показати методику проведення комплексної екологічної стежки.

1. Методика організації та проведення екскурсій

Добре побудована екскурсія передбачає продуману внутрішню самоорганізацію, з чітким розподілом функцій між усіма її учасниками. У підсумковій частині групи інформують про свої досягнення і в такий спосіб отримують загальну картину всього проблемного завдання.

Актуальним питанням залишається методика проведення екскурсій. У праці Ю.К.Бабанського визначено основні специфічні ознаки екскурсій. Саме слово «екскурсія» (від лат. еxecurro – вибігаю) вказує на вихід, наприклад з дому, з міста, відхід від звичайної роботи. Принципової різниці між маленькою екскурсією і двогодинною поїздкою за межі міста немає. Знання, отримані на екскурсії, підкріплюються руховими відчуттями, які асоціюються з певними інтелектуальними й емоційними зрушеннями і надають їм особливого характеру [13, с. 1].

Екскурсія — це вид навчальної роботи, при якому навчання проводиться на натуральному природному або виробничому об’єкті поза межами школи, чи класу.

Екскурсія є організованою формою навчання і одночасно методом навчання.

Навчальна екскурсія – форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи та під керівництвом вчителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання [13, с. 3].

Навчальне значення екскурсії полягає в тому, що під час екскурсії здійснюється реалізація дидактичних принципів зв’язку з життям, політехнічного навчання, наочності і т.п.

Під час екскурсії учні знайомляться з виробничими об’єктами, різними виробничими професіями, учаться знаходити дію фізичних законів у різних природних явищах, знайомляться з фізичними приладами і вимірювальними інструментами, які застосовуються у науково-дослідних лабораторіях і на виробництві.

Як метод екскурсія належить до ілюстративного методу навчання, у якому учні практично не впливають на спостережуваний об’єкт чи явище, процес.

Екскурсії, як метод навчання і форма організації занять зародилися на початку XX століття. На даний час вироблена система екскурсій і методика їх проведення.

Екскурсія є складовою навчально-виховної роботи. Її тривалість — від 45 до 90 хвилин.

Тематичні екскурсії присвячуються одній певній темі програми. Вони знайомлять учнів з практичним застосуванням явищ, які вивчаються в темі, або проявами цих явищ у природі.

Комплексні екскурсії проводяться за схожими темами кількох навчальних предметів. Наприклад, хімії, фізики, біології. Таке об’єднання дає можливість реалізувати принцип міжпредметних зв’язків і забезпечує ефективне розв’язання проблем, пов’язаних з організацією і проведенням екскурсій. Прикладом такої екскурсії може бути екскурсія в цех електролізу металургійного заводу, на якій учні знайомляться не лише з застосуванням хімічної дії струму, але і з хімічними аспектами технології.

Ввідні екскурсії є вступом у тему, їх головне завдання — створити проблематику теми, показати значення теми і тим самим зацікавити учнів, заохотити їх до вивчення навчального матеріалу [13, с. 5].

Як правило, екскурсії проводяться як заключні (узагальнюючі). Саме цей вид екскурсій може бути комплексним. Тут здійснюється узагальнення вивченого матеріалу і прив’язування його до практики.

Дидактична ефективність екскурсії суттєво залежить, в першу чергу, від правильності вибору об’єкту.

Вибір об’єкту екскурсії обумовлюється не тільки змістом теми, але і виробничим та природнім довкіллям. А в рівних умовах визначальною є мета, яка ставиться вчителем перед екскурсією.

Екскурсії повинні бути чітко сплановані і старанно готуватися.

Плануються такі складові елементи екскурсій:

— тема екскурсії;

— об’єкт екскурсії;

— час проведення;

— оформлення результатів [4, с. 74].

Вибір теми екскурсії і об’єкту екскурсії здійснюється комплексно, взаємопов’язано. В умовах обмеженості часу, який відводиться програмою на проведення екскурсій, учитель повинен вибрати таку тему, яка має практичне значення і втілення в даних умовах. І це втілення повинне бути якомога яскравішим і повнішим, зручним для спостереження.

Іншими словами: знаючи, які можливі об’єкти для екскурсії, потрібно вибрати тему, що узгоджується з місцевими умовами.

Визначена тема обумовлює час проведення екскурсії, який регламентується навчальним планом і розкладом уроків.

Оформлення результатів планується з врахуванням потреб кабінету, школи, всього навчального процесу.

Підготовка екскурсії відбувається в такій послідовності:

— детальне ознайомлення з об’єктом екскурсії. Визначення тих частин об’єкту або технологічного комплексу, які безпосередньо становлять інтерес стосовно даної;

— визначення екскурсовода на час проведення екскурсії. Ідеальним випадком потрібно вважати випадок, коли екскурсію веде сам учитель. Але на промислових об’єктах ерудиції вчителя може бути недостатньо. Тому, як правило, в таких випадках екскурсію проводить працівник підприємства, з яким заздалегідь проведена узгоджувальна бесіда щодо мети екскурсії і рівня підготовленості учнів;

— визначення і вивчення маршруту, яким здійснюватиметься переміщення учнів з школи до об’єкта екскурсії;

— проведення бесіди з учнями, під час якої учням повідомляється тема і мета екскурсії, повторюється потрібний теоретичний матеріал. Учні одержують питання, на які потрібно знайти відповідь під час екскурсії [4, с. 75].

У визначений час учні збираються в школі і під керівництвом вчителя вирушають до об’єкта екскурсії. Бажано, щоб учителю допомагав хтось із старших учнів, або інший вчитель. З огляду на це особливий інтерес в організаційному плані становлять комплексні екскурсії, коли учнів ведуть декілька вчителів.

Під час екскурсії учні:

— спостерігають об’єкти і слухають пояснення екскурсовода;

— ведуть записи по ходу розповіді і спостереження;

— ведуть збір ілюстративних матеріалів для оформлення звітності [4, с. 76].

Після екскурсії обов’язково проводиться узагальнююче підсумкове заняття. Учні діляться враженнями, дають відповіді на питання, які вчитель поставив перед екскурсією. Оформляється письмовий звіт про екскурсію.

2. Екологічні екскурсії

Важливу роль в екологічному вихованні і екологічній освіті учнів відіграють екологічні екскурсії, уроки проведені на природі, які дають можливість в конкретних умовах спостерігати результати впливу антропогенних факторів на природу і забезпечують встановлення зв’язку між вивченим теоретичним матеріалом і місцевими проблемами довкілля.

Вони збуджують інтерес і стимулюють пізнавальну активність учнів у вивченні проблем навколишнього середовища, сприяють розвитку дослідницьких навиків, формують спостережливість у вивченні явищ природи, сприяють закріпленню набутих знань, формуванню екологічної поведінки.

Темою екологічної екскурсії може бути будь-яка екологічна проблема. Наприклад, ознайомлення учнів з різними видами забруднень довкілля і її вплив на екологічну ситуацію в місті. В ході такої екскурсії учні спостерігають за джерелами забруднення, визначають рівень їх впливу на навколишнє середовище, роблять відповідні записи, які потім використовують для обговорення зібраного матеріалу, а також при виконанні лабораторних і практичних робіт. („Види-едифікатори місцевих екосистем”, „Визначення стану місцевих екосистем за допомогою видів-едифікаторів”) [9, с. 85].

До того ж природа є джерелом творчої наснаги. Між багатством природного середовища і багатством людської чуйності існує глибока внутрішня єдність. Тому всебічний і гармонійний розвиток особистості обов’язково включає в себе формування не лише екологічної свідомості, а й екологічного співчуття.

Урок у живій природі (а не типова екскурсія), вибудуваний на загальних педагогічних принципах: вільного вибору, відкритості, діяльності, зворотного зв’язку, ідеальності, підтверджує реальність життя, його красу, неповторність, безцінність. На таких уроках поглиблюються, урізноманітнюються знання про життя та взаємозв’язки в ньому [9, с. 93].

Учні не тільки спостерігають кольорову гаму живого, але й сприймають осмислено його запах, музику звуків, холод роси, тепло землі. Особливо легко сприймаються дітьми багато різних абстрактних понять глобальних масштабів, які досить важко уявити в об’ємі чотирьох стін класної кімнати. Стає доступним застереження щодо необхідності охорони довкілля. Вивчення навчального матеріалу в живій природі дозволяє розвивати та закріплювати навички користування деякими навчальними приладами: компасом, психометром, термометром, барометром, біноклем, ручною збільшувальною лупою, польовим мікроскопом. А ще тут ефективно діє оздоровчий момент, рекреаційний фактор. Вільний мовний обмін думками активізує мислення учня природним способом. Тому ставлення до довкілля в різних за формою мислення дітей формується правильне. Досить швидко школярі починають розуміти умовність багатьох понять, таких як „шкідливі”, „корисні” організми й одночасно реальність різних екологічних факторів та адаптацій до них організмів [9, с. 94].

Уроки в довкіллі можуть поєднувати в собі лабораторну та практичну роботи, що виконуються учнями із задоволенням. На таких уроках школярі можуть утворювати групи за інтересами, типами нервової системи, темпераментом, світоглядом. Вони вчаться цінувати час, удосконалюють роботу свого біологічного годинника, підвищують рівень емоційності сприйняття природи.

Педагогічний геній Василя Сухомлинського започаткував цю форму навчання для початкової школи, назвавши її „дитина – природа”.

Найкращий ефект дають уроки в природі, проведені на екологічній стежині, де відпрацьований (досліджений) кожний метр довкілля. Ідеальним варіантом є ділянка території (за населеним пунктом), на якій близько знаходяться різні типи невеликих біогеоценозів. Можна проводити уроки і в мікрорайоні школи, якщо поряд є сквер, парк, квіткові клумби, пришкільні ділянки. Але вибір завжди за вчителем.

Місце, де відбувається навчально-виховний процес, має бути не далі одного кілометра від школи (15 хвилин ходьби). Перед уроком проводиться інструктаж із техніки безпеки, враховується стан погоди, пора року, неможливість виконання письмових форм роботи, відсутність місць для сидіння, висока динамічність процесу навчання. Краще, якщо уроки спарені. На екологічній стежині проводяться окремі уроки з конкретної теми (6, 7, 9, 11 класи), узагальнюючі уроки, екскурсії, навчально-виробнича літня практика. Результативність, необхідність таких уроків показує тематичне оцінювання, яке проводиться в різноманітних формах, а також анкетування учнів [1, с. 37].

Зловживати такою формою роботи немає рації, адже урок у кабінеті біології є головним, але практичну частину біології необхідно проводити ближче до живої природи. Урок не повинен нести тільки інформативний зміст, але й має бути пошуково-дослідницьким, з конкретними завданнями для учнів.

Зміст викладеного вище забезпечує активні форми навчання, елементи нових педагогічних технологій, засвоєння краєзнавчого матеріалу, відповідальне ставлення до екологічних проблем, усвідомлення наукових основ гармонії в природі. Екологічна освіта при цьому стає інформативним фактором, полегшує через міжпредметні зв’язки опанування учнями інших предметів. На уроках у природі в дітей закладаються основи екологічного гуманізму [1, с. 38].

Зрозуміти краще, побачити більше, відчути запах та пізнати смак живого – основна мета виходу в природу сьогодні.

Вміти спілкуватися з природою, бути гуманним до всього, розширювати кругозір, навчитися виживати – головне завдання експедиції у довкілля.

Збагачувати духовне життя, співпереживати, бажати досліджувати, розуміти світ навколо себе – одвічні завдання біологічних екскурсій.

Викладання біології неможливо без проведення екскурсій, особливо на початковому етапі вивчення біології як найважливішої, найскладнішої шкільної дисципліни.

Безпосередні спостереження за природними явищами у довкіллі під керівництвом учителя сприяє формуванню в учнів початкових уявлень про матеріальний та енергетичний світ Космосу. Учні спостерігають складні взаємозв’язки у живих системах, вивчають динаміку розвитку різноманітних природних комплексів та їх значення.

Як же можна навчити дитину бачити навколо себе життя? Перш за все необхідно виділяти явища загального змісту, адже дитина сприймає тільки конкретні об’єкти, або події у вузькому контексті. Тому завдання вчителя – навчити дітей уявляти процеси життя в єдності та цілісності. Цим забезпечується безперервність розумових операцій, бо пізнати навколишній світ до кінця ще не вдалося нікому. Але шкільна екскурсія значно наближує цей процес.

Екскурсія в природу – цікава форма роботи учителя з класом. Тут школярі навчаються орієнтуватися на місцевості, спостерігати, порівнювати, знаходити приклади взаємозв’язків організмів один із одним та з умовами навколишнього середовища. Різноманітні форми пристосувань у системах розвивають у дітей здатність до досліджень. І нарешті, проблеми охорони навколишнього середовища із віртуальних (на уроках у класних аудиторіях) перетворюються на об’єктивну реальність [1, с. 40].

Екскурсії в природу повинні відповідати основним критеріям:

— доступності (врахування вікових особливостей дітей, та місцевих умов);

— науковості (завдяки функціонально-структурному підході, проблемності, наступності);

— екологічності (місце і роль об’єкта вивчення як живої системи, зв’язки та взаємодію в екосистемі, проблеми охорони природи) [1, с. 40].

Екскурсія забезпечує навчальну силу та виховний момент тільки при умові, коли вона не випадкова і є складовою частиною навчального плану та перманентного процесу навчання, коли вчитель ініціативний, любить свою справу.

Основні вимоги при проведенні навчального заняття серед природи:

— екскурсія не прогулянка, а обов’язкова складова навчальних занять;

— визначай тему, місце проведення, цілі екскурсії, склади план;

— дотримуйся теми заняття, не відволікайся на випадкові запитання;

— розказуй тільки про те, що можливо продемонструвати;

— уникай довгих пояснень;

— не залишай екскурсантів тільки слухачами, залучай їх до активної дослідницької роботи;

— не перевантажуй учнів великою кількістю термінів та понять, вони їх не запам’ятають;

— умій концентрувати увагу вихованців на потрібному об’єкті;

— навчися своєчасно зупинити хід екскурсії, не втомлюючи зайве учнів;

— закріплюй матеріал у пам’яті школярів на наступних уроках [4, с. 77].

Велике значення має підготовка учнів до екскурсії. Попередньо вони повинні знати, що необхідно побачити у природі, на що звернути особливу увагу, як спостерігати. Можна продемонструвати схему маршруту з метою орієнтування на місцевості, а також познайомити їх із вимогами до проведення та поведінку під час екскурсії. Все це полегшить проведення заняття, зекономить час.

Обладнання для проведення екскурсії орієнтовно може бути таким: міні-парта (планшет із цупкого матеріалу, файл як захист від вологи, папір, простий олівець, кулькова ручка), карта місцевості, ручна збільшувальна лупа, відеокамера, фотоапарат, бінокль, компас, вимірювальна рулетка, саперна лопатка, гербарна сітка, сачок, прозорий пластиковий посуд різного об’єму, шпагат та інше обладнання [4, с. 77].

Одяг учасників навчального заняття повинен бути зручним, не яскравого кольору в (щоб не відлякувати птахів).

Поведінка учнів серед природи має відповідати загальним гуманістичним принципам (не спричинювати шкоди окремим організмам та екологічній системі в цілому).

Перед екскурсією треба (теоретично) ознайомити школярів із об’єктами, що можуть трапитися під час дослідження.

Не потрібно розповідати про всі об’єкти, що зустріли. Треба розвивати пізнавальний інтерес, безперервне логічне мислення, самостійне дослідження явища чи об’єкта. Красу природи у будь-яку пору року сприймають мовчанням (прислухатися, відчути запах, зрозуміти), або невербальними способами. Головне, перебуваючи серед природи – правильно сприймати, вміти розуміти її, спілкуватися з нею. Не можна перетворювати екскурсію в урок. Для цього є окремі спеціальні уроки серед природи. Обов’язкова складова екскурсії – самостійне спостереження кожного школяра. Після екскурсії можна методом „мозкового” штурму узагальнити побачене та розв’язати разом запропоноване завдання, провести обробку різноманітного матеріалу, або інформації. Учитель – непомітний координатор і контролер учнівської діяльності [10, с. 58].

Тривалість екскурсії в природу не може перевищувати півтори астрономічних години (разом із дорогою туди й назад). Оптимальний („чистий”) час – 45 хвилин.

У шкільній програмі 12-річної школи в 7 класі передбачено 4 навчальних екскурсії. Їх проведення бажано синхронізувати у часі із вивченням певної теми. Це такі екскурсії: „Природа рідного краю”. „Ознайомлення із сезонними явищами у житті рослин”. „Розпізнавання рослин за особливостями будови вегетативних органів”. „Пристосування рослин до життя в екосистемі” (на прикладі будь-якої системи своєї місцевості). Їх можна провести в урочний та позаурочний час. Необхідно обов’язково робити поправку на місцеві особливості (відстань до об’єкта, ландшафт, тип екосистеми, мікроклімат, погодні умови, розташування школи та ін.) [10, с. 59].

Головна заповідь екскурсійного заняття – не робити школярів глядачами й слухачами, самому вчитися, пам’ятати, що єдиний наш учитель – Природа.

3. Організація мережі екологічних стежок

До нових форм і методів екологічного виховання належить організація мережі екологічних стежок.

Екологічна стежка є ефективною формою шкільної освіти. Вона може мати різні напрями: екологічний, туристичний, історичний тощо [6, с. 31].

Навчально-виховна екологічна стежка – це завчасно визначений маршрут певною природною місцевістю, на якому розташовані унікальні й типові для даної місцевості об’єкти: різні групи рослинності (ліс, гай, луки, чагарники), водойми, водні джерела, пам’ятки природи, характерні форми рельєфу тощо. Основне призначення екологічних стежок – екологічна освіта і природоохоронне виховання учнів, ознайомлення їх з рідною природою, формування екологічної культури, екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому природному середовищі, поширення знань про природу та людину як невід’ємну частку довкілля [6, с. 31]. Особливе значення екскурсії екологічними стежками мають для міських, школярів, які в більшості позбавлені можливості спілкуватись з природою.

Метою цих екскурсій є: навчити учнів визначати екологічний стан окремих компонентів природи й довкілля лісопаркової зони міста, проводити прості екологічні спостереження, моніторинги; навчити переносити набуті знання в реальні життєві умови. Зміст і маршрут екологічних екскурсій може бути різноманітним, у залежності від місцевості, об’єктів, часів року. Тематика може бути такою:

Екологічний моніторинг лісопаркової зони.
Екологічні зв’язки людини і рослин парку.
Аудит озера в лісопарковій зоні.
Комахи сусіднього парку.
Людина і тварини парку.
Практичне значення птахів міста [12, с. 40].

Обладнання: блокнот для нотаток, олівці, лінійки, по можливості, біноклі.

Завдання екскурсії повинні бути доступними для виконання:

Пройдіть екскурсійним маршрутом.
Зберіть і опрацюйте матеріали екскурсії.
Зробіть висновки про екологічний стан довкілля.
Запропонуйте пропозиції щодо покращення екологічного стану досліджуваного природного комплексу [12, с. 40].

Перед проведенням екологічної екскурсії бажано провести інструктаж. Учням пропонується самостійно розробити пам’ятку – пораду щодо спостережень за живими об’єктами. Роль учителя полягає в організації обговорення, у корегуванні, доповнені, з’ясуванні правил екологічної поведінки у природі. Наводимо орієнтовну пам’ятку-пораду щодо спостереження за життям мурашника:

І. Правила поведінки: Увага! Спостереження проводять тихо, не створюючи шуму.

Підходити близько до мурашника забороняється.

Укажіть місце розташування мурашника.
Проведіть його заміри.
Спостерігайте за мурашками, вивчить їх кормову ношу, стежки.
Простежте за активністю мурашок у різний час доби протягом 10-15 хв. Зафіксуйте час спостережень.
Подібні спостереження проведіть протягом декількох днів (у різну погоду). Як змінюється активність.
Систематизуйте результати спостережень у вигляді таблиці [12, с. 41].

Ефективною формою проведення екологічної екскурсії є створення екологічних стежок. Щоб проводити екскурсії на екологічній стежці, її треба правильно облаштувати. Основними функціями екологічної стежки є навчальна – формування в учнів навичок перенесення екологічних знань у реальне життя; розвивальна – формування екологічної свідомості, культури, формування екологічного мислення як складової загальної культури; виховна – залучення учнів до спілкування з природою. Основними завданнями екологічної стежки є

Ознайомлення відвідувачів з живим об’єктами живої та неживої природи.
Розробка і проведення на відповідних пунктах стежки теоретичних і практичних занять.
Пропагування й проведення природоохоронних заходів.
Інформування про види рослин, тварин [12, с. 42].

Таким чином, екологічні стежки є перспективною формою організації навчально-виховного процесу з екології.

4. Методика проведення комплексної екологічної стежки

Розглянути методику розробки еколого-краєзнавчої стежки. Вона є добре розміченим маршрутом екскурсії у природі, в ході якого екскурсовод веде живу розповідь про природні об’єкти і явища, які зустрічаються на маршруті. При створенні еколого-краєзнавчих стежок слід поєднувати навчально-виховні цілі з оздоровчими.

Під час занять студентам доцільно скористатися однією із вже розроблених еколого-краєзнавчих стежок, яку використовує школа в навчально-виховному процесі.

Мета і завдання еколого-краєзнавчої стежки. Вона створюється для проведення навчальної і освітньої пропагандистської природоохоронної роботи. Це і своєрідна навчально-дослідна лабораторія в природних умовах — база для проведення шкільних програмних екскурсій в природу [1, с. 82].

При розробці еколого-краєзнавчої стежки слід врахувати категорії відвідувачів: педагогічних працівників, студентів, школярів, відпочиваючих громадян та ін.

Основні вимоги, які ставляться до маршруту стежки, — це інформативність, різноманітність і своєрідність, довжина її повного маршруту 8-12 км, скороченого -3-5 км. Необхідно передбачати можливість під’їзду до стежки громадським транспортом.

Підготовка екологічної стежки до експлуатації передбачає:

1) розробку маршруту на місцевості і погодження його із землекористувачем;

2) складання схеми і путівника;

3) обладнання стежки (встановлення інформаційних щитів із схемою стежки, маркування маршруту, рекреаційних щитів з правилами поведінки на стежці);

4) підготовка екскурсоводів [1, с. 83].

На кожну екологічну стежку складають документацію: паспорт, картосхему, буклет-путівник з описом змістом інформаційного оформлення всіх об’єктів, які зустрічаються на її маршрутах. Паспорт завіряє керівник відповідної установи.

Вибір маршруту і його довжина (тривалість). Підбираючи маршрут стежки, необхідно врахувати:

1) доступність маршруту для відвідувачів (віддаленість від поселення, зручність транспортного сполучення тощо);

2) естетичну і навчально-виховну виразність навколишнього ландшафту, інформаційну ємність маршруту [1, с. 83].

Визначаючи довжину екологічного шляху, слід враховувати, що середня тривалість однієї екскурсії, наприклад, для старшокласників, повинна складати 2-2,5 години. Цьому буде відповідати обладнаний маршрут довжиною майже 2 кілометри. Проте, в кожному конкретному випадку тривалість екскурсії буде залежати від складу групи. Так, для дітей середнього шкільного віку можна проводити екскурсію по всьому маршруту, але не включати всі екскурсійні об’єкти. Для дітей молодшого віку проводяться вступні екскурсії на певній ділянці стежки тривалістю 40 — 50 хвилин.

Екскурсійні об’єкти. Поряд із привабливістю, другою важливою властивістю стежки є її інформативність. З деякою умовністю її можна поділити на пізнавальну, освітньо-навчальну і популяризації. Кожному виду інформації відповідають свої зорові об’єкти на маршруті стежки. Так, натуральні об’єкти виступають зоровим образом для повідомлення екскурсоводом переважно пізнавальної інформації. Це види рослин, тварин, форми рельєфу, ґрунти, гірські породи та інші елементи живої і неживої природи. Досвід показує, що найбільшою популярністю у дітей і дорослих відвідувачів стежки користуються рослини і тварини, на які людина здійснює найбільший вплив, особливо в зонах масового відпочинку. Тому важливе значення у підвищенні екологічної грамотності відвідувачів стежки має ознайомлення їх із законами живої природи, дія яких і забезпечує зберігання екологічних умов життя в довкіллі. Доцільно, щоб вивчення видової різноманітності відповідало виконанню вимог навчальних програм з ботаніки і зоології. Важливими критеріями при їх виборі потрібно вважати їх екологічну виразність [4, с. 78].

Під час вибору маршруту стежки необхідно врахувати, що він повинен охоплювати не тільки унікальні, але й типові об’єкти місцевої природи (характерні природні ландшафти, різноманітні типи рослинних угруповань, водойми, форми рельєфу тощо).

Носіями інформації на стежці є спеціально встановлені щити і знаки, їх виготовляють із дощок, краще хвойних порід. Тексти, малюнки і символи встановлюють на декоративно оформлених стовпах на віддалі 100 — 150 метрів один від одного. Вони допомагають організувати рух відвідувачів по заданому маршруту і є джерелом інформації при самостійному проходженні стежки.

На стежці використовуються такі інформаційні тексти і знаки: загальний покажчик і схема стежки, правила поведінки, характеристика місцевих видів природокористування, відомості про окремі природні явища, пам’ятки природи тощо.

З метою організації стежки створюється ініціативна група, до складу якої бажано залучити вчителів, студентів, старшокласників.

Найважливішим етапом у створенні навчальної екологічної стежки є прийняття офіційного документу, який дає юридичне право на її організацію. Його видає організація — землекористувач тієї території, по якій планується прокласти стежку. В ньому вказується організація, відповідальна за обладнання і наступне підтримання стежки в належному стані, а також режим використання стежки [4, с. 79].

У результаті всієї організаційної роботи створюється єдиний паспорт на екологічну стежку (Додаток А.).

Обладнання стежки починається із прокладання на місцевості маршруту стежки і складання схеми великого масштабу. Щоб виявити і закартографувати цікаві екскурсійні об’єкти або позначити місця для їх наступного створення, необхідно провести обстеження місцевості на віддалі до 50 метрів по обидва боки від стежки. На перший екземпляр картосхеми наносять позначення всіх наявних на місцевості об’єктів екскурсії, а на другому екземплярі позначаються ті об’єкти, які плануються створити в ході обладнання стежки.

Під керівництвом спеціаліста — консультанта слід обстежити маршрут стежки і виявити місця встановлення щитів, знаків і покажчиків, обладнання оглядових точок та ін. Доцільно, щоб уздовж маршруту були передбачені полігони для виконання різноманітних завдань навчального і природоохоронного характеру.

Одним із завдань екологічного виховання є формування бережливого відношення до лікарських, рідкісних і зникаючих видів рослин. З цією метою можна закласти в зоні маршруту стежки серії ботанічних майданчиків. На них із врахуванням екологічних умов висаджуються лікарські рослини, рідкісні або зникаючі види флори, що характерні для даної місцевості.

Використовуючи стежку, особливу увагу слід звернути на можливість проведення навчальних екскурсій в природу за шкільною програмою.

Висновки

Екскурсія — це вид навчальної роботи, при якому навчання проводиться на натуральному природному або виробничому об’єкті поза межами школи, чи класу.

Темою екологічної екскурсії може бути будь-яка екологічна проблема.

Екологічна стежка є ефективною формою шкільної освіти. Вона може мати різні напрями: екологічний, туристичний, історичний тощо.

Навчально-виховна екологічна стежка – це завчасно визначений маршрут певною природною місцевістю, на якому розташовані унікальні й типові для даної місцевості об’єкти: різні групи рослинності (ліс, гай, луки, чагарники), водойми, водні джерела, пам’ятки природи, характерні форми рельєфу тощо. Основне призначення екологічних стежок – екологічна освіта і природоохоронне виховання учнів, ознайомлення їх з рідною природою, формування екологічної культури, екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому природному середовищі, поширення знань про природу та людину як невід’ємну частку довкілля. Особливе значення екскурсії екологічними стежками мають для міських, школярів, які в більшості позбавлені можливості спілкуватись з природою.

Запропоновані методичні підходи до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів під час занять з екології сприяють упровадженню неперервної екологічної освіти, формуванню наукового світогляду, викликають стійке бажання подолати екологічні проблеми, активізують участь у природоохоронному русі; змушують школярів уважно придивлятися до того, що відбувається навколо.

Список використаних джерел

Активні форми та методи навчання біології /Уклад.: Костянтин Задорожний. — Харків: Основа, 2008. — 123, с.
Воржева Н. Положення про міську еколого-природознавчу гру-подорож «Край, мій рідний край» // Позакласний час. — 2009. — № 9-10. — С. 58-59
Глухова С. М. Екскурсія в 6 класі «Знайомство із квітковими рослинами» // Біологія. — 2009. — № 35. — С. 11-12
Гнілуша Н. Організація біолого-екологічних екскурсій як чинник розвитку пізнавального інтересу учнів та їх професійної орієнтації // Рідна школа. — 2010. — № 7-8. — С. 74-79
Ковтун Т. Екскурсії в природу // Початкова освіта. — 2010. — № 16. — С. 5-9
Макара Л. Екологічна стежка «У дивосвіт природи» // Географія та основи економіки в школі. — 2009. — № 11-12. — С. 31-36
Педагогічна майстерня вчителя біології. вип. 2 /Укл. : К. М. Задорожний. — Харків : Основа, 2009. — 140, с.
Педагогічні знахідки на уроках біології: методичні рекомендації /Укл.: К. М. Задорожний. — Харків: Основа: ПП «Тріада+», 2007. — 141, с.
Позакласні біологічні заходи /Укл. Костянтин Задорожний. — Харків: Основа, Вип. 6. — 2009. — 158, с.

Позакласні біологічні заходи / Укл. Костянтин Задорожний. — Харків: Основа. — Вип. 7. — 2010. — 127, с.
Потапенко Н. Екскурсії в природу // Біологія. — 2009. — № 9. — С. 7-10
Рогозина Н. Организиция работы на экологической тропе // Биология в школе. — 2009. — № 7. — С. 39-44
Рудейчук М. Основи екскурсійної роботи. Методичний посібник // Шкільний світ. — 2010. — № 24. — С. 1, 3-19
Савустьяненко Т. Л. Інновації на уроках біології: методичні рекомендації. — Харків: Основа, 2007. — 189, с.
Сурмачова Є. Комплексна екскурсія у природу для учнів 6-х класів (на прикладі м. Миколаєва) // Географія та основи економіки в школі. — 2009. — № 3. — С. 30-33
Філончук З. Екскурсія «Заповідні місця України» //Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2009. — № 16. — С. 23-24

Додатки

Додаток А.

Паспорт на екологічну стежку

Місцезнаходження ____________________________________________

Проїзд _______________________________________________________

Землекористувач ______________________________________________

Наявність постанов органів влади про створення екологічної стежки __

Значення екологічної стежки ____________________________________

Короткий опис маршруту _______________________________________

Історичні відомості про довкілля _________________________________

Опис екскурсійних об’єктів на маршруті ___________________________

Стан екологічної стежки ________________________________________

Режим використання ___________________________________________

Необхідні заходи ______________________________________________

Охорону маршруту здійснює __________________________________________

Організація — шефи ____________________________________________

Маршрут розроблений _________________________________________

Додатки: а) картосхема маршруту;

б) опис екскурсійних об’єктів.

Консультанти _____ Науковий керівник ______

Освіта та самоосвіта