Вступ

Прогнозування (від грецького — передбачення, прогноз) розглядалося, як процес вироблення вірогіднісного судження про стан будь-якого явища або процесу в майбутньому. Будучи однією з форм наукового передбачення в соціальній сфері, економічній або політичній, прогнозування перебуває у взаємозв’язку з: цілепокладанням, плануванням, програмуванням, проектуванням, управлінням [6, 66-67].

Соціальне прогнозування — це передбачення тенденцій і перспектив можливого розвитку соціальних систем, об’єктів, суспільних явищ, процесів На сьогоднішній день, це питання набуває ще більших масштабів. Необхідною умовою для визначення шляхів оптимізації соціального прогнозування в соціальній роботі є розгляд існуючих методів і видів прогнозування.

Прогнозування як дослідження із широким охопленням об’єктів аналізу, опирається на безліч методів. В сучасних умовах налічується більше 200 методів прогнозування [10, 240].

В основі прогнозування лежать три взаємодоповнюючих джерела інформації про майбутнє:

—         оцінка перспектив розвитку, майбутнього стану прогнозованого явища на основі досвіду, найчастіше за допомогою аналогії з досить добре відомими подібними явищами й процесами;

—         умовне продовження в майбутньому (екстраполяція) тенденцій, закономірності розвитку яких колись і тепер досить добре відомі;

—         модель майбутнього стану того або іншого явища, процесу, побудована згідно очікуваним або бажаним змінам ряду умов, перспективи розвитку яких досить добре відомі [2, 76].

1. Розгляд існуючих методів і видів прогнозування

Ступінь формалізації в методах прогнозування залежно від об’єкта дослідження може бути різною; способи одержання прогнозної інформації багатозначні, до них варто віднести: методи асоціативного моделювання, морфологічний аналіз, експонентне згладжування, імовірнісне моделювання, анкетування, методи колективної генерації ідей, методи історико-логічного аналізу, метод інтерв’ю, написання сценаріїв і т.д. [8, 14].

Сучасний рівень соціальних досліджень дозволяє одержати достатньо достовірне знання про майбутнє і вивести соціальне передбачення із сфери утопії у сферу науки.

Вироблення прогнозу, як умовного передбачення, досягається завдяки розробці умовних передбачень двох типів, які відображають кінцеву мету розробки прогнозу. Відповідно до цього критерію розрізняються два типи прогнозів: пошуковий та нормативний.

Пошуковий прогноз здійснюється на основі визначення можливих станів явища в майбутньому. Мається на увазі умовне продовження в майбутньому тенденцій розвитку досліджуваного явища, при умові їх збереження. При цьому необхідне абстрагування від можливих змін, завдяки яким можуть радикально змінитися події в майбутньому. Тобто, такий прогноз відображає найімовірніші тенденції розвитку досліджуваних явищ чи процесів в майбутньому, за умови збереження існуючих тенденцій.

Але для реалізації соціального прогнозування на практиці недостатньо використання тільки пошукових прогнозів, адже суспільство — це динамічний організм, що постійно змінюється та розвивається. Так як це організм, на нього можна впливати за допомогою формування норм, ідеалів, цінностей. Тому науковці виділяють нормативний прогноз, що розширює уявлення про дослідження соціальних явищ та процесів.

Нормативний прогноз здійснюється завдяки визначенню шляхів і строків досягнення можливих станів явища, прийнятих за мету. Мається на увазі прогнозування досягнення бажаних станів на основі заздалегідь заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Тобто в такому прогнозі відображаються можливі шляхи досягнення бажаного [2, 69].

Поряд із цими типами прогнозів, за критерієм співвідношення з різними формами конкретизації управління виділяються підтипи прогнозів (планові, програмні, проектні, організаційні, цільові, що включають пошуковий і нормативний типи прогнозів). На нашу думку всі ці прогнози необхідні для реалізації будь-якого соціального дослідження, але застосовувати їх необхідно на різних етапах. Наприклад, спочатку формується мета, бажаний стан соціального явища чи процесу, потім складається план-прогноз, за ним виділяються шляхи та умови досягнення бажаного результату, складається проект та уточнюються напрямки орієнтації рішень.

Цільовий прогноз властиво бажаних станів відображає мету та бажаний стан соціального явища чи процесу та необхідність у такому стані. Метою прогнозу є сприяти оптимізації процесу цілепокладання.

Плановий прогноз (план-прогноз) ходу виконання (або невиконання) планів являє собою вироблення пошукової й нормативної прогнозної інформації для відбору найбільш доцільних планових нормативів, завдань, директив. Тобто він відображає як, у якому напрямку орієнтувати планування, щоб ефективніше досягти поставлених цілей.

Програмний прогноз можливих шляхів, засобів і умов досягнення передбачуваного бажаного стану прогнозованого явища відображає що конкретно необхідно, щоб досягти бажаного. Для цього важливі й пошукові й нормативні прогнозні розробки. Перші виявляють проблеми, які потрібно вирішити, щоб реалізувати програму, другі визначають умови реалізації. Програмне прогнозування повинне сформулювати гіпотезу про можливі взаємовпливи різних факторів, указати гіпотетичні строки й черговість досягнення проміжних цілей на шляху до головного. Тим самим як би завершується відбір можливостей розвитку об’єкта дослідження, початий плановим прогнозуванням.

Проектний прогноз конкретних образів того або іншого явища в майбутньому при допущенні ряду поки ще відсутніх умов відображає як (конкретно) можливо здійснити прогноз, як може виглядати предмет дослідження. Тут також важливе сполучення пошукових і нормативних розробок. Проектні прогнози (їх називають ще прогнозними проектами, дизайнами-прогнозами й т.д.) покликані сприяти відбору оптимальних варіантів перспективного проектування, на основі яких повинне розгортатися потім реальне, поточне проектування.

Організаційний прогноз поточних рішень (стосовно до сфери управління) для досягнення передбаченого бажаного стану явища, поставлених цілей ґрунтується на тому, у якому напрямку орієнтувати рішення, щоб досягти мети. Зіставлення результатів пошукових і нормативних розробок повинне охоплювати весь комплекс організаційних заходів, підвищуючи тим самим загальний рівень управління [2, c. 12-13].

2. Основні методи соціального прогнозування

Серед видів і технологій соціального прогнозування виділяють: прогноз рівня життя і зайнятості населення, прогноз пенсійного забезпечення, прогноз економічної безпеки (бідність, безробіття), прогнозування екологічних процесів та інше.

Прогнозування є необхідною складовою частиною вирішення проблем клієнта. Але так як клієнти соціальної роботи відрізняються за своїми характеристиками і особливостями підхід до них повинен бути індивідуальним. Існують різні проблемні ситуації, в залежності від цього доцільно виділити групи прогнозів в соціальній роботі. Якщо розглядати ситуацію, яка потребує швидкого реагування та прийняття рішення з боку соціального працівника для швидкої і ефективної допомоги клієнту, то доречним в такій ситуації буде застосування термінового прогнозу. Необхідність у такому виді прогнозу мають ті групи, життя яких підлягає загрозі, і нехтування з прийняттям рішення може занадто ускладнити ситуацію. Складання термінового прогнозу, який охоплює короткий проміжок часу, може відбуватися під час первинного консультування. На основі прогнозу робляться подальші розрахунки та план дій.

Серед проблем клієнтів трапляються випадки, коли не можна одразу оцінити всю ситуацію і зробити подальше точне прогнозування, для цього на нашу думку, доречним стане складання поетапного прогнозу. Суть його повинна заключатися у тому, що для подальшої роботи з клієнтом необхідно визначити всі аспекти і сторони проблеми. Якщо якась сторона не буде врахована, то робота стане не ефективною. Для цього при первинному консультуванні необхідно провести діагностику, за результатами якої визначаються подальші дії та поступовість складання прогнозу. Тобто з роз’ясненням ситуації можна отримати більш достовірний прогноз. Кожного разу, при діагностиці і вивченні особливостей проблеми клієнта можна точніше розробляти прогноз та подальший план. Проблема клієнта має різні кути зору, тому соціальний працівник повинен впевнитися у розумінні проблеми, а вже на основі отриманих результатів складати прогноз [11, c. 211-212].

Таким чином, перевагами термінового складання прогнозу є:

—         швидкість реагування і складання;

—         запобігання    появі    ускладнень    в    роботі    завдяки оперативності дій.

Недоліками є:

—         можливість неточностей у складанні прогнозу;

—         недостатність інформаційних ресурсів. Перевагами поетапного прогнозу є:

—         попереднє діагностування для роз’ яснення  справжніх причин проблеми;

—         точність у розгляді зародження та розвитку проблеми;

—         високий рівень інформаційності. Недоліками є:

—         ускладнення прогозування через «затяжний» проміжок часу складання прогнозу;

—         витрати ресурсів на попереднє діагностування. Прогнозування як технологія соціальної роботи має важливе значення і в менеджменті соціальної роботи, адже за допомогою нього можна проводити дослідження соціальної системи з метою передбачення ефективності форм, методів, підходів, проектування і програмування соціальної роботи з окремим клієнтом на рівні індивідуальної роботи, групою, спільнотою, громадою на мезорівні, діяльності соціальних служб, організацій і установ на макрорівні соціальної роботи.

Соціальне прогнозування в організації реалізується не тільки на площині горизонтальних відносин «соціальний працівник -клієнт», а й між вертикальними структурними зв’язками, організовуючи відносини «менеджер соціальної роботи — соціальний працівник». На основі аналізу життєвих труднощів клієнтів та узагальненню отриманих результатів від допомоги, соціальний працівник передає інформацію менеджеру соціальної роботи для підведення підсумків і прогнозування подальшої діяльності організації. Це твердження доводить, що соціальне прогнозування є необхідною складовою частиною, як в роботі з відповідним клієнтом, так і в організації управління соціальною роботою [9, c. 245-246].

Соціальне прогнозування використовує такий специфічний метод, як експертне опитування — соціальна експертиза. Експертне опитування належить до якісних методів соціального прогнозування. Воно ґрунтується на логічному аналізі, проводиться за загальними принципами, має на меті виявлення довготермінових проблем і визначення способів їх розв’язання.

Для характеристики об’єкта управління соціальна експертиза здійснюється відповідно до досвіду експерта, знань про особливості функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта. Інформація при цьому збирається проведенням безпосередніх з допомогою преси чи поштового зв’язку спеціалізованих експертних опитувань населення.

Процес соціальної експертизи включає такі процедури:

• підбір експертів та оцінка їх компетентності;
• розробка анкет для опитування експертів;
• отримання інформації від експертів (експертний висновок);
• оцінка узгодженості думок експертів;
• оцінка вірогідності результатів;
• складання програми для опрацювання експертних висновків.

Для прогнозування соціального прогресу на десятки років наперед ученими використовуються досконаліші науково-організаційні методи отримання експертних оцінок. Серед них, зокрема, дуже популярний метод Дельфі. Він передбачає складну процедуру отримання й математичного опрацювання відповідей. Прогнозування цим методом ґрунтується на дослідженні об’єкта й об’єктивних знаннях про нього з урахуванням суб’єктивних поглядів та думок експертів. За допомогою Дельфі-методу виявляється, яке судження опитуваних з того чи того питання переважає. При цьому велику роль відіграють інтуїція та досвід експертів, а тому цей метод не завжди є безпомилковим. З огляду на це Дельфі-метод доцільніше використовувати в простих випадках — складання короткотермінових прогнозів, передбачення локальних подій тощо. Проте його використання (на додаток до інших методів) для довготермінового, комплексного, глобального передбачення підвищує надійність прогнозів.

Щоправда, метод експертного опитування досить складний. Він потребує великих витрат часу на кожному з етапів його організації, високої кваліфікації експертів, базується на інтуїції і суб’єктивних судженнях опитуваних, а отже, не забезпечує належної точності. Тому в соціальному прогнозуванні часто користуються кількісними методами моделювання. Залежно від математичної техніки, що на ній вони ґрунтуються, ці методи поділяються на:

— екстраполяційні (трендові). Екстраполяція — один з найважливіших методів сучасного прогнозування, що полягає в перенесенні висновків, одержаних у результаті вивчення однієї частини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, на інший час. Це багатомірний метод математичної статистики, що застосовується зазвичай для виміру взаємозалежностей між ознаками соціальних об’єктів і класифікації ознак з урахуванням цих залежностей;

— факторні (аналітичні). Фактор — рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому процесі, явищі;

— евристичні — сукупність логічних прийомів і способів розумового мислення, у тім числі імітаційні та ігрові моделі. Ці методи є предметом вивчення інших наукових дисциплін.

Отже, соціальне прогнозування ґрунтується на опануванні об’єктивних закономірностей науково-технічного і соціального прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, мотивування й оптимізації перспективних рішень [10, c. 167-168].

Таким чином, аналіз проблеми оптимізації соціального прогнозування в соціальній роботі дає підстави стверджувати, що процес прогнозування необхідний на всіх рівнях організації управління соціальною роботою, що формує зв’язки «менеджер соціальної роботи — соціальний працівник» і «соціальний працівник — клієнт». На нашу думку, ефективним при роботі з клієнтом стане розробка термінових та поетапних прогнозів, варіант вибору яких залежить від конкретної ситуації в яків знаходиться клієнт соціальної роботи.

Висновки

У соціологічному вивченні системи управління особливе місце посідає соціальне прогнозування як конкретне уявлення, передбачення, судження про подію, стан соціального об’єкта в майбутньому. Його не слід плутати із соціальним плануванням. Назвемо такі особливості соціального прогнозування:

формулювання мети соціального прогнозування порівняно з плануванням має загальніший і абстрактніший характер. Мета соціального прогнозування — на основі аналізу стану і поведінки соціальної системи в минулому, а також вивчення тенденції зміни чинників, що впливають на неї, визначити кількісні та якісні параметри її розвитку в перспективі, розкрити зміст ситуації, в яку потрапить система;

соціальне прогнозування на відміну від планування забезпечує лише інформацію для обґрунтування рішень і вибору методів планування, указує на можливі шляхи розвитку в майбутньому, а соціальне планування визначає, який із цих шляхів вибирає суспільство.

план містить уже готові рішення і є директивним документом, що визначає їхній зміст, період проведення, відповідальних осіб, потрібні для цього кошти тощо. Прогноз як наукове знання про майбутній стан соціальних процесів і явищ має ймовірнісний характер, план — однозначна варіантна модель.

За проблемно-цільовим критерієм соціальне прогнозування поділяється на пошукове й нормативне. Пошукове соціальне прогнозування полягає у визначенні ймовірнісного стану об’єкта управління в майбутньому на основі аналізу особливостей його розвитку в минулому. Нормативне прогнозування — це визначення засобів для досягнення бажаного стану об’єкта чи заданої мети. За критерієм часу соціальне прогнозування поділяється на оперативне, короткотермінове і довготермінове.

Список використаної літератури

1. Бестужев-Лада И.В. Социальное прогнозирование. Курс лекций.- М.: Педагогическое общество России, 2002. — 392 с.
2. Горбатенко В.П. Еволюція прогностики як системи наукових знань про майбутнє // Стратегічні пріоритети. — К. — 2007. -№1(2). — С. 11-17.
3. Курбатов В. И, Курбатова О. В. Социальное проектирование: Учебное пособие. — Ростов н/Д: Феникс. — 2001. — 416 с.
4. Матвиенко В. Я. Прогностика. — К., 2000. — 520 с.
5. Основы социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. Н.Ф. Басова. — М.: Издательский центр «Академия», 2004. — 288 с.
6. Планування та прогнозування в умовах ринку. — Навч. посібник / Під ред. д.ф.н. проф. В.Г. Воронкової. — К.: ВД «Професіонал», 2006. — 608 с.
7. Регуш Л.А. Психология прогнозирования: успехи в познании будущего. — СПб., Речь, 2003. — 352 с.
8. Сафронова В.М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. -192 с.
9. Технологии социальной работы: Учебник / Под ред. Е.И. Хо-лостовой. — М., 2003. — 400 с.
10. Тюпля Л.Т. Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика). Навч. посіб. для студентов вузів. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — 408 с.
11. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. — Навч. пос. для вузів. — К.: Центр навч. Літератури, 2006. — 467 с.