Функції виробничого менеджменту реалізуються за допомогою певних методів, тобто способів доведення їх до виконання. Практика виявила чотири групи таких методів: організаційні, адміністративні, економічні, соціально-психологічні.

1. Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж та чи інша діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути правильно організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена необхідними інструментами, що фіксують правила поведінки персоналу в різних ситуаціях. Іншими словами, необхідно спочатку створити фірму, розставити по місцях людей, дати їм завдання, показати, як діяти, і вже після цього керувати їх діями. Отже, організаційні методи управління передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови, а відповідно, є пасивними, створюючи базу для інших груп — активних методів.
2. Адміністративні методи. їх ще називають методами владної мотивації і зводяться вони насамперед до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Найбільше поширені в наш час вони в армії та інших подібного роду структурах. Умовою застосування таких методів є переважання однозначних способів розв’язання завдань, відхилення від яких недопустиме. Тому на практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, який віддав розпорядження.
3. Економічні методи. Через значне ускладнення форм діяльності, яке потребує від людей оперативного вирішення багатьох проблем, що виникають, адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Потрібні були інші, які дозволяли б виконавцям самим проявляти ініціативу на основі матеріальної зацікавленості та відповідати за прийняті ними рішення. Такі методи, яке називаються економічними, появились на початку XX ст. завдяки зусиллям американського інженера Ф. Тейлора — засновника наукового менеджменту.

Економічні методи управління передбачають побічний вплив на його об’єкт. Виконавцю вказуються лише цілі та загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найсприятливіші для нього шляхи їх досягнення. Самоініціативність вигідна не лише для працівника, а й для фірми, своєчасне і якісне виконання (а в бажаних випадках — і перевиконання) завдань всебічно винагороджується, насамперед за грошовими виплатами. Отже, в основі цих методів знаходиться економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

4. Соціально-психологічні методи. Економічні методи також швидко показали свою обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, суттєвий, але не найголовніший стимул роботи. І тут на допомогу прийшли соціально-психологічні методи, що заявились у 20-ті роки XX ст. Вони зводяться до двох основних напрямів:

• формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, який сприяє більшій віддачі при виконанні роботи за рахунок підвищення настрою людей;
• в виявлення та розвитку індивідуальних здібностей кожного, що дозволяє забезпечити максимальну самореалізацію особистості у виробничому процесі