Методи менеджменту як результат виконання функцій менеджменту та сукупність способів впливу на керовану системи управління

І. Теоретичні питання.

1. Методи менеджменту як результат виконання функцій менеджменту та сукупність способів впливу на керовану системи управління

Менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість: упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання притаманних йому функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінського впливу. В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для визначення та досягнення її мети, виступають як методи менеджменту.

У загальноприйнятому розумінні методи — це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб’єкта на об’єкт для досягнення поставленої мети. Усі методи управління використовуються в практичній діяльності керівником не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система взаємопов’язаних та взаємодіючих конкретних методів.

У методах менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до реалій господарської діяльності. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність в організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов’язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Про те, що людство вже давно усвідомило значення методів у життєдіяльності суспільства, може свідчити одне з положень із стародавньої китайської філософії: «Цілеспрямована діяльність людини проявляється в тому, що людина має метод: мету, засіб, план дій або порядок дій для досягнення поставленої мети, а також відповідні критерії для оцінювання результатів своєї діяльності. Метод — це те, завдяки чому можна отримати результат».

Поняття методу менеджменту трактується двояко: як спосіб пізнання, дослідження об’єкта управління і як прийом, спосіб практичної управлінської діяльності.

У першому випадку це гносеологічна категорія науки управління, яка дає змогу одержати нові знання про управління.

У другому значенні термін метод стосується змісту процесу управління й означає спосіб здійснення управлінської діяльності. У літературі з менеджменту поряд з поняттям метод як синоніми часто використовуються категорії техніка, підхід.

Сукупність методів, якими користується організація, складає її методичний інструментарій. Для характеристики методичного забезпечення менеджменту фірм також використовуються поняття методичний апарат, методична база.

Методи в менеджменті мають особливе значення. З їхньою допомогою відбувається взаємне збагачення його теорії та практики.

Так, розв’язуючи те чи інше завдання менеджменту, методи слугують меті практичного управління, надаючи в його розпорядження систему правил, прийомів та підходів, за допомогою яких скорочуються витрати часу й інших ресурсів на постановку та реалізацію мети. Разом із тим використання системи методів при вивченні нових управлінських проблем дає змогу розширити і поглибити знання про управління. Таким чином, методи сприяють розвитку теорії менеджменту, піднімаючи її на більш високий рівень.

У визначеннях методів управління як свідомо сформульованих суб’єктом управління варіантів управлінської діяльності підкреслюється їхня альтернативність, тобто можливість вибору з множини варіантів конкретного способу або прийому дій.

Узагальнюючи підходи до визначення та розуміння суті методів управління, можна зробити висновок про те, що зміст і специфіка їх визначаються сутністю та особливостями самого управління.

Методи управління ґрунтуються на дії законів і закономірностей управління, які одночасно враховують науково-технічний рівень розвитку виробництва і рівень розвитку відносин управління.

Методи менеджменту настільки ж різноманітні, як і інтереси людей, характер їхньої роботи. У них у конкретній формі, адаптованій до реальних ситуацій бізнесу, виражається сутність його принципів. Мета методів — забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів.

Методи менеджменту орієнтовані насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу фірми, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію різноманітної діяльності фірми й управління нею на рівні світових стандартів. За характером дії методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні. Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. ін.).

Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їхній персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. ін.), з іншого — служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації).

Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядницькі документи та суворе виконання їх.

Організаційно-розпорядницькі методи базуються на об’єктивних законах організації спільної діяльності та управлінні нею, на природних потребах людей в упорядкованій взаємодії між собою, їхньою метою є впорядкування функцій управління, обов’язків і прав працівників, регламентація їхньої діяльності. Організаційно-розпорядницькі методи поділяються на три групи.

Організаційно-стабілізуючі методи, що встановлюють та визначають довгострокові зв’язки в системах управління між людьми і їхніми групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності, концепції управління).

Розпорядницькі методи забезпечують оперативне управління сумісною діяльністю людей та підприємств і представлені у формі договорів, наказів, розпоряджень.

Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв’язків і відносин, а також відповідальності за визначену роботу.

Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість та колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності і творчій активності, а також на соціальні й психологічні інтереси фірм та їхній персонал (роль і статус особистості, групи, фірми, психологічний клімат, етика поведінки, спілкування та ін.). При цьому використовуються знання загальної і соціальної психології. Соціально-психологічні методи менеджменту поділяються на соціальні та психологічні. До соціальних методів належать: підвищення активності (копіювання лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки в усіх сферах діяльності); підтримка соціальної спадкоємності (конкурси майстерності, присвоєння кваліфікаційних відмінностей, свята з приводу ювілеїв і успішного завершення великих ділових операцій та ін.); соціальне нормування (встановлення норм відносин між працівниками фірми, правил внутрішнього розпорядку, виробничого етикету, виробітку і неухильне дотримання єдиних цінностей для всього персоналу фірми та ін.); моральне стимулювання (індивідуальне і колективне).

Механізм використання соціальних методів включає: соціальні дослідження або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування або розробку конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання або розв’язання виявлених проблем і реалізацію визначених способів впливу на людей.

Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату. До них належать: гуманізація праці (ліквідація монотонності, колірне забарвлення приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики); психологічне спонукання (заохочення творчості, ініціативи і самостійності); задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці; розробка мети за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних рис; комплектування малих груп за критерієм психологічної сумісності працівників; установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.

Методи менеджменту формуються в такій послідовності: оцінювання ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу; вибір складу методів і обґрунтування їхніх якісних і кількісних параметрів; забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що в кінцевому результаті формує техніку і технологію управлінської роботи.

Техніка і технологія управління. Технічні засоби, що використовуються в процесі здійснення функцій управління, утворюють техніку управління. Сьогодні як головний технічний засіб використовуються ЕОМ і насамперед ПК. До техніки управління належать також засоби збору, опрацювання та зберігання інформації.

Технологія менеджменту включає: послідовність і процедури реалізації функцій управління, систему і порядок документообігу на підприємстві, порядок використання визначеної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, збереження, використання). Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких:

формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;
інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні функції;
вибір і прийняття рішень мають виражати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені в його реалізації;
суворе дотримання підпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість.

Щоб правильно організувати кожний функціональний процес у системі управління, менеджеру необхідно: визначати кількість, послідовність і характер операцій, котрі складають цей процес, підібрати (розробити) для кожної операції відповідні способи, прийоми (методику), технічні засоби, визначити оптимальні умови протікання процесу в часі та просторі. Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, подання їх у графічній і текстовій формах, типізація і стандартизація, а звідси й проектування, поєднання однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління.

Поняття технологія управління тісно пов’язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих або інших функцій керівної системи.

Збір і опрацювання інформації в керівній системі, підготовка й прийняття управлінських рішень, організаторська робота з реалізації рішень — усі ці процеси управлінського впливу, виконувані менеджером, слід розглядати як упорядковану послідовність операцій. Регламент змісту і послідовності операцій в інформаційному процесі виконує роль процедури процесу управління.

2. Розробка положень раціоналізації діяльності та створення сприятливих умов роботи трудового колективу

На різних підприємствах процес організації та раціоналізації праці має різноманітні форми. До основних факторів, що зумовлюють цю різноманітність, належать:

науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;
система організації праці на виробництві;
психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;
фактори, пов’язані із характером завдань, що розв’язуються у різних ланках системи управління виробництвом.

Організація та раціоналізація трудової діяльності має змінний характер. З розвитком матеріально-технічної бази виробництва і підвищенням культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в раціоналізації праці. Механізація, застосування нових видів праці змінюють якісний зміст трудових процесів і відповідно потребу в кількості працівників, їх професійному та кваліфікаційному складі. Це спричинює зміни у раціоналізації та організації праці. Раціоналізація праці також тісно пов’язана з організацією виробництва. Як складова організації виробництва, раціоналізація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили.

При проектуванні (плануванні) трудових процесів типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами раціоналізації та організації праці, прийомами та методами виконання робіт. У такому разі, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації чи раціоналізації праці залежить від того, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персоналу, рівномірна напруженість праці, найкраще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника форми організації праці, а саме міра її змістовності, різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій має бути оптимальним відносно фізичних і нервових навантажень, не повинно призводити до негативних наслідків, враховуючи також фізіологічні та психологічні критерії.

Раціональність тісно пов’язана з ефективністю, але в умовах ринку це не одне й те саме. Насамперед тому, що ці поняття мають різні значення і одиниці вимірювання. Наприклад, раціоналізувати — означає зменшити витрати часу праці на одиницю продукції (вимірюється у годинах). А досягти ефективності — це насамперед забезпечити конкурентоспроможність продукції за рахунок ціни або якості. Частіше ці поняття зовсім не співпадають, хоча інколи можуть розглядатися як споріднені.

Для будь-якої праці необхідність постійного вдосконалення трудових процесів пов’язана з вимогами зовнішнього середовища. Ці вимоги постійно змінюються, тобто цей процес безперервний.

Потреба в раціоналізації праці може виникнути лише за умови, якщо заохочується більш активна життєва позиція працівника. Він сам стає реалізатором цілей, що поставив перед собою, діючи в інтересах виробництва. Для цього існує такий напрям діяльності, як самоменеджмент.

Самоменеджмент є послідовним і цілеспрямованим методом використання ефективних технологій розвитку власного творчого потенціалу, зокрема інтелектуальних здібностей. Існують різні концепції самоменеджменту як саморозвитку творчої особистості, системи тренінгів, тестів і роботи над собою кожного, хто займається раціоналізацією своєї трудової діяльності.

Мотивація творчої активності може розглядатися у трьох аспектах.

Пізнавальна мотивація:

а) внутрішня цікавість, інтерес;

б) практична корисність знань, навичок.

Мотивація досягнення особистості:

а) прояв творчих сил та здібностей;

б) авторитет, престиж, честолюбство.

Мотивація обов’язків:

а) почуття відповідальності, совість;

б) орієнтація на заохочення чи покарання з боку інших.

Отже, раціоналізація трудової діяльності є складовою заходів з організації праці. Розвиток її проходив від раціоналізації засобів праці до раціоналізації організаційних систем. Постійне вдосконалення трудової діяльності є вимогою зовнішнього середовища. Це — безперервний процес. Потреба в раціоналізації є також елементом активної життєвої позиції працівників, мотивованих у відповідний спосіб.

3. Місце стратегічного планування у діяльності підприємства

Основою стратегічного менеджменту є стратегічне планування, яке тут розуміється як процес формування, оцінювання і прийняття стратегій розвитку бізнесу. До питань стратегічного планування належить також контроль реалізації планів і їхнє коригування. Стратегічні плани базуються на прогнозуванні майбутнього стану підприємства і зовнішнього середовища, їхнім призначенням є мобілізація ресурсів і координація діяльності всіх підрозділів підприємства в напрямку досягнення заявлених довгострокових цілей (збільшення прибутку, зниження собівартості, вихід на міжнародний ринок, збільшення масштабів діяльності, створення спільних підприємств і т.ін.).

Історично стратегічному плануванню в бізнесі передувало довгострокове планування, що практикувалося в 50-х і 60-х роках XX ст., коли ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях про безупинне зростання. Кризові явища у світовій економіці початку 70-х років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту, посилення конкуренції, зміни в технології, нестабільність зовнішнього середовища змусили переглянути методи планування, які стали неадекватними проблемам, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного успіху — стратегічні переваги, тобто ринкові переваги, такі як високі стандарти якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа розподілу, високий імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і, по-друге, сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища. Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін у стратегії й організації у відповідь на зміни навколишнього середовища, а також культуру організації в плані сприйняття і реалізації стратегії.

Безперервне планування, тісно пов’язане з постійно діючою і використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство від несприятливих зовнішніх впливів, дає змогу своєчасно виявляти і враховувати тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і його ефективність.

Впровадження на практиці» стратегічного планування дає ряд переваг, оскільки воно змушує фірму більш чітко визначати свої завдання і політику; веде до кращої координації зусиль працівників організації і визначення показників діяльності фірми для наступного контролю; привчає керівників постійно мислити перспективно і готувати підприємство до несприятливих змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; дає змогу більш наочно демонструвати взаємозв’язок усіх посадових осіб.

Численні дослідження показують, що стратегічне планування підвищує якість управління, приводить його у відповідність до вимог швидких і часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Це сприяє зростанню обгрунтованості управлінських рішень і концентрації довгострокової і поточної діяльності менеджерів, спрямованої на досягнення глобальних цілей фірми.

На сьогоднішній день стратегічне планування визнається:

єдиним методом формального прогнозування майбутніх можливостей компанії та проблем, які з цим пов’язані;
засобом створення планових дій вищого керівництва компанії на тривалий термін;
надійною підставою для прийняття оптимальних управлінських рішень;
засобом зниження ризику приймати неправильні управлінські рішення;
допоміжним засобом створення сприятливих умов для досягнення загальної мети компанії.

Для більшості провідних компаній світу стратегічне планування — загальновизнане правило.

Отже, для запровадження стратегічного планування на практиці необхідним є процес переоцінки філософії вітчизняних підприємств та створення ресурсної бази стратегічного планування.

Сьогодні, хоча й не так швидко, вже починає змінюватись колективний портрет українського ділового світу. В бізнесі з’явилися керівники, які вже чогось навчились, ознайомились із зарубіжним досвідом, стали формувати свою команду з високопрофесійних фахівців. Зростає прошарок підприємців та менеджерів, які мають високий професійний рівень: отримали не тільки дипломи провідних вітчизняних вищих навчальних закладів, а й західні дипломи МВА, вчені ступені.

Виходячи з ситуації на ринку України, можна окреслити орієнтирні контури стратегічного мислення, яке формується.

У результаті опитування респондентами однією з причин відмови від стратегічного планування було названо його недоцільність у сучасних умовах. Ця причина, очевидно, пов’язана з небажанням керівників ризикувати та зі складністю організації самої системи стратегічного планування, що потребує значних ресурсів.

Реалізація вітчизняними підприємствами функції стратегічного планування повинна передбачати здатність вирішувати найрізноманітніші завдання управління в умовах мінливого зовнішнього середовища за допомогою адекватного інструментарію (поки що відсутнього). Стратегічне планування визначає те, що повинно бути виконано, а оперативне і тактичне планування — як повинна виконуватись робота, тобто встановлюють цілі, які можна виміряти, та етапи, що повинні бути реалізовані для досягнення цих цілей [18, c. 141-142].

Отже, можна дійти висновку, що при ситуаційному підході стратегічний план виступає як механізм адаптації до швидко мінливого зовнішнього середовища за допомогою адекватного інструментарію.

Методи вирішення завдань, що виникають при цьому, можна розглядати з позиції як дослідницького, так і нормативного планування. Перше (пошукове) зорієнтовано «від сьогодення до майбутнього», а друге (цільове) — «від майбутнього до сьогодення». Дослідницьке планування припускає відповідь на питання «що буде, якщо..?», а нормативне — «що повинно бути для того, щоб..?». Тільки сполучення обох видів планування забезпечує комплексний підхід, який враховує гаму можливих наслідків прийняття управлінських рішень. Це дає важливу перевагу, яка дозволяє при розробці стратегії не пасивно випливати за констатацією подій, а активно формувати бажаний розвиток. Дискретний характер планування (зазвичай режим річного циклу) вже не може повною мірою відповідати специфіці процесів, що відбуваються в економіці. Тому однією з найважливіших вимог є можливість управління в реальному масштабі часу (на базі інформаційних систем). Орієнтація на минулий досвід перешкоджає пошуку адекватної відповіді на зміни. Необхідно підготуватися до несподіванок. Виняткове значення здобуває швидкість реакції керівника на них.

Пропоновані підходи можуть бути реалізовані в багатоцільовому програмно-аналітичному комплексі. Центральним його блоком є «модель економіки підприємства». Вона являє собою рух грошей від моменту одержання виторгу за реалізовану продукцію до формування чистого прибутку. При цьому враховуються всі податкові платежі та відрахування, передбачені податковим законодавством.

Моделюючи вплив змін у масштабах виробництва і номенклатурі продукції, обсязі та структурі витрат, величині податкових ставок і наданих пільг при оподаткуванні, а також інших чинників, можна визначити кінцеві результати діяльності підприємства. Іншими словами, вирішення таких завдань, які умовно можна віднести до класу прямих, дає відповідь на питання про те, якою буде динаміка вихідних економічних показників при зміні вхідної інформації.

ІІ. Практичне питання

Визначити взаємозв’язок факторів внутрішнього середовища досліджуваної вами організації з факторами непрямої дії зовнішнього середовища цієї організації.

Фактори зовнішнього середовища поділяються на дві групи:

— прямої дії, тобто ті, що безпосередньо впливають на діяльність організації і залежать від цієї діяльності;

— непрямої дії, тобто вони впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємини. Для організацій, які діють за межами внутрішнього ринку, особливого значення набуває група факторів міжнародного оточення. Вони включають в себе всі фактори зовнішнього середовища.

Фактори прямої дії: конкуренти, система економічних, відносин у державі, споживачі, державні органи влади, законодавчі акти, постачальники, партії та інші громадські організації, профспілки.

Фактори непрямої дії: стан економіки, особливості економічних відносин, стан техніки та технології, соціально-культурні обставини, політичні обставини, міжнародне оточення, науково-технічний процес, міжнародні події.

Візьмемо за основу дослідження ТОВ „Друк”.

ТОВ “Друк” є авторизованим дилером в Україні по копіювальній техніки Toshiba.

Предметом діяльності підприємства є будь-яка діяльність, що пов’язана із виробництвом друкованої продукції, ремонтом різного невиробничого устаткування, технічним обслуговуванням та ремонтом офісної техніки, оптова торгівля офісною технікою, спеціалізована роздрібна торгівля офісною технікою й обладнанням, комп’ютерами і стандартним програмним забезпеченням, пристроями для зняття інформації з каналів зв’язку, монтажні роботи, ремонт засобів обчислювальної техніки, наданням всіх видів платних послуг населенню та юридичним особам, комерційно-посередницькою діяльністю, інші види оптової торгівлі. Наявність широкого кола напрямків діяльності забезпечує підприємству гарні можливості для створення нової продукції (або послуг), диверсифікації існуючої господарської діяльності.

На даний час основними напрямками діяльності підприємства є:

— продаж, сервіс, ремонт копіювальних апаратів;

— продаж, встановлення, сервіс, ремонт, модернізація комп’ютерної техніки і супутніх товарів;

— надання послуг по тиражуванню друкованої продукції;

— надання послуг шовкографії і тамподруку: виготовлення фірмових бланків, конвертів, візиток, друк сувенірної продукції.

Щодо місії підприємства, то вона повинна бути реалістичною — компанія ТОВ “Друк” обманювала б себе, якби визначала свою ціль як прагнення стати найбільшою в Україні.

Отже, місія компанії трансформується в набір задач на даний період часу. Ці задачі мають бути максимально конкретні. Задача «збільшити нашу частку ринку» досить поверхнева, а ось задача «збільшити частку ринку на 15% до кінця другого року» цілком конкретна і зрозуміла.

Головні стратегічні напрямки діяльності підприємства для досягнення поставленої місії полягають в забезпеченні якості запропонованої продукції, розробляти та продавати лише таку продукцію, яка б мала попит у споживачів, зниженні ціни запропонованої продукції. Саме ці заходи на думку маркетологів підприємства дозволять збільшити частку ринку на 15%.

Сегментом ринку для товарів фірми «ДРУК – за географічним показником – це ринок міста Києва та Київської області.

Типовими споживачами продукції фірми «ДРУК» є:

— Заклади сфери обслуговування.

— Поліграфічні центи.

— Заклади освіти.

— Рекламні агентства.

— Комп’ютерні фірми.

Конкурентами фірми являються усі організації, які пропонують копіювальні послуги, комп’ютери, комплектуючі, заправка та заміна картриджів тощо.

Основною мотивацією купівель замовників продукції фірми є висока якість виконання комплексів робіт при відносно невисокій ціні, по зрівнянню з конкурентами.

Найкращою рекламою продукції фірми є ряд вдало здійснених замовлень.

Цінова політика фірми базується на відносно невисокій ціні та високій якості виконуваних працівниками фірми робіт.

Фірма «ДРУК» продовжує утримувати ціну на постійному pівні для найширшого залучення коштів споживачів в процес виконання робіт. Така ціновa політика досягається за рахунок зменшення невиробничих витрат, сучасної, передової технології виконання робіт з використанням найновішого, на pівні європейського стандарту, інструменту, що забезпечує високу продуктивність праці електромонтажників та високу якість робіт.

Постійною задачею у сфері ціноутворення є також зменшення інших невиробничих витрат, що дозволяє підтримувати ціну на постійному pівні (максимальне використання апарату управління з більшою інтенсивністю праці, більш ефективне використання технічних засобів та витратних матеріалів).

Фірма «ДРУК» має змогу отримувати інформацію про потенційних замовників власної продукції, а отже і потенційних замовників для виконання великого об’єму робіт. Фірма «ДРУК» також має постійниx замовників, які систематично нарощують обсяги освоєння інвестицій, а отже являються для фірми каналами збуту продукції. Це тaкі організаціі як Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, рекламна агенція „Март-бюро”, комп’ютерна фірма „COMPASS” та інші.

Так як фірма “ДРУК” працює на замовлення, тому виконання всіх замовлених видів послуг відбувається у відповідності з розробленим портфелем замовлень, укладеними контрактами та попередніми домовленостями. При цьому заздалегідь обговорюються строки виконання робіт, технічні характеристики, дизайн і ціни.

Додержання договірної дисципліни та взаємних домовленостей зводиться до того, що фірма зобов’язана своєчасно виконати роботу в необхідному обсязі, конкретній комплектації, а замовник повинен оплатити виконання робіт в обговорені строки, вcі суми вказуються в рахунках-фактурах.

Комплексне виконання копіювальних робіт, заміну картриджів, продаж та налагодження комп’ютерних систем починається з пошукових робіт. Згідно з завдання замовника розробляється проект. Згідно проекту складається специфікація необхідних для роботи матеріалів, комп’ютерних пристроїв, дизайну продукції та ін. Складається графік постачання і графік виконання робіт, тому, що після замовлення матеріалів з закордону та їх оплати проходить деякий час і треба зачекати.

Після проведення аналізу середовища підприємства і складання переліку сильних і слабких сторін, а також загроз і можливостей слід встановити лінії зв’язків, тобто парні комбінації між ними. Для цього складемо матрицю SWOT. На основі складеної матриці SWOT для формулювання стратегічних проблем підприємства і стратегічних альтернатив його розвитку в кожному полі матриці встановлюємо і аналізуємо всі парні комбінації сильних і слабких сторін підприємства з можливостями та загрозами в зовнішньому середовищі, орієнтуючись на оцінку значущості в балах даних факторів. При цьому виявляємо головні проблеми та формулюємо стратегії розвитку підприємства. Для цього в кожному полі комбінації позначаємо через координати (x, y), де x – номер за переліком сильної або слабкої сторони підприємства; y – номер за переліком можливості або загрози зовнішнього середовища.

МАТРИЦЯ SWOT

ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ		МОЖЛИВОСТІ:	Оцінка в балах	ЗАГРОЗИ:	Оцінка в балах
		1. Статичність конкурентного середовища	3	1. Скорочення доходів споживачів	3
		2. Можливість використання сучасних високопродуктивних технологій	3	2. Нестабільність в суспільстві	3
		3. Можливість вдосконалення системи менеджменту, побудова більш гнучкої ОСУ	3	3. Значний ступінь змін потреб, смаків і вподобань покупців	2
		4. Використання нових методів продажу (роботи з індивідуальним клієнтом)	3	4. Посилення торгової сили покупців і постачальників	2
		5. Збільшення обсягу надання послуг за рахунок розширення асортименту	2	5. Несприятливі демографічні зміни	2
		6. Збільшення частки трудових ресурсів з вищою освітою на ринку робочої сили	2	6. Поява нових конкурентів	2
		7. Збільшення індивідуальних доходів населення	1	7. Збільшення темпів інфляції	1
		8. Правовий захист на державному рівні	1
СИЛЬНІ СТОРОНИ:	Оцінка в балах	ПОЛЕ СіМ		ПОЛЕ СіЗ
1. Ефективна ОСУ	3	Стратегічні проблеми:		Стратегічні проблеми:
2. Високій ступінь децентралізації управління	3	— збільшення одиничної потужності машин і агрегатів. Цей показник характеризує одночасно підвищення їх якості; — ліквідація виробничого браку. Підприємства несуть прямі витрати у випадку виготовлення бракованої продукції. Випуск неякісної чи бракованої продукції знижує рівень рентабельності, збільшує собівартість і продуктивність виробництва.		— використання замінників дефіцитних матеріальних ресурсів.
3. Високій рівень організації маркетингової діяльності	3
4. Ефективна організація збуту	3
5. Найсучасніші методи обслуговування клієнтів	3
6. Зростання частки кваліфікованого персоналу	3
7. Висока платоспроможність підприємства	3
8. Добра фінансова стійкість	3
9. Переваги в сфері якості послуг	2
10. Висока трудова етика персоналу	2
11. Високій імідж підприємства	2
12. Зростання частки молодих фахівців	1
13. Низька плинність кадрів	1
СЛАБКІ СТОРОНИ:		ПОЛЕ СлМ		ПОЛЕ СлЗ
1. Висока перевантаженість штатних одиниць	3	Брак і неякісна продукція означають пряму розтрату виробничих ресурсів, збільшують витрати;		— скорочення витрат і відходів у виробництві. В різних галузях виробництва створюється значна кількість відходів матеріальних ресурсів і супутніх продуктів. Скорочення відходів забезпечує випуск додаткової продукції без збільшення матеріальних ресурсів
2. Недостатня реклама послуг	3
3. Зменшення частки спеціалістів	3
4. Зменшення середньої заробітної плати	2
5. Низька рентабельність власного капіталу	2
6. Зменшення частки оборотних активів в оборотних коштах	2

Пріоритетним полем матриці SWOT є поле, в якому знаходяться найбільш значимі проблеми і альтернативні стратегії розвитку підприємства.

В нашому випадку таким пріоритетним полем є поле СіМ (сильні сторони і можливості). Слід зауважити, що стратегіям розвитку, які відносяться до даного поля, властивий наступальний характер і використання можливостей зовнішнього середовища, перетворення їх у додаткові сильні сторони організації.

У своєї господарській діяльності підприємство керується Законами України, має право представляти інтереси інших осіб-виробників та набувати майнові права. Підприємство має також право здійснювати самостійно зовнішньоекономічну діяльність.

Аналіз безпосереднього оточення підприємства припускає аналіз тих факторів зовнішнього середовища, з якими підприємство знаходиться в безпосередній взаємодії. У стратегічному аналізі пріоритетними факторами мікросередовища є: споживачі, конкуренти та постачальники. Якщо необхідно, вивчаються посередники, закордонні партнери, ринок робочої сили.

Мета аналізу факторів безпосереднього оточення підприємства полягає у виявленні можливостей і загроз для підприємства в мікросередовищі.

Визначимо основні параметри дослідження факторів мікросередовища підприємства, виходячи із специфіки його діяльності.

Щодо дослідження споживачів, то основними параметрами в базі даних будуть наступні:

Зміна переваг, потреб, смаків покупців. В рамках цього параметру планується дослідити наступні індикатори:

1.1. Ступінь зміни потреб покупців

1.2. Ступінь зміни переваг і смаків покупців стосовно послуг, що входять у номенклатуру підприємства

Схильність покупців до товарів підприємства. В рамках цього параметру планується дослідити наступні індикатори:

2.1. Частота придбання послуг у даному підприємстві

2.2. Частка послуг номенклатури підприємства, що купуються найбільшою мірою

2.3. Ступінь залежності покупців від продавця.

Торгова сила покупців. В рамках цього параметру планується дослідити наступні індикатори:

3.1. Рівень інформованості покупців про послуги, ціну, режим роботи підприємства.

3.2. Чутливість споживачів до зміни рівня цін на товари підприємства.

3.3. Ступінь залежності продавця від покупця.

3.4. Фінансовий стан покупця.

Щодо дослідження постачальників, то насамперед для формування бази даних слід визначити основних постачальників ТзОВ “Друк”. Далі дослідження по кожному з постачальників пропонуємо провести за наступними параметрами:

1.Репутація та імідж.

Рівень каналу розподілу.
Доступність територіальна і комунікативна.
Сконцентрованість постачальника на роботі з клієнтами.
Надання гарантії якості товару, що поставляється.
Умови постачання та форми розрахунків.
Обов’язковість виконання умов постачання.

Основними сферами, щодо яких ТОВ “ДРУК” ставить свої цілі є: отримання прибутку; робота з клієнтами; рівень життя співробітників; соціальна відповідальність.

Ринок видавничої продукції, як складова частина національного інформаційного ринку, становить систему відносин між виробниками і споживачами всіх видів видавничої продукції в процесі її виготовлення та обміну, в основі яких лежать принципи свободи вибору та економічної доцільності.

Вихідним положенням аналізу стану розвитку та функціонування ТОВ «Друк» є визнання впливу стану і динаміки факторів макросередовища ринку (табл.1).

Таблиця 1. Вплив факторів макросередовища на взаємостосунки ТОВ «Друк»

Фактори макросередовища	Наслідки впливу фактору макросередовища
1. Економічні · нерівномірне територіальне розміщення суб’єктів ВПК	Значні обмеження можливостей швидкого виконання замовлення, що призводить до потреби мати в наявності значні обігові кошти;
· нестійке фінансове становище суб’єктів ВПК	Неможливість (через присутність високого ступеня ризику банкрутсва) укладання довгострокових угод між суб’єктами господарювання; неможливість забезпечення стабільного процесу виконання замовлення (проблеми передоплати, постачання сировини та ін. матеріалів);
· неповна (або й недостовірна) інфор-мованість про суб’єкти господарювання	Неможливість забезпечення стабільних взаємостосунків між суб’єктами господарювання через відсутність взаємодовіри;
· неефективна митна та податкова політика України	Наявність в обігу значних коштів, необхідних для сплати податків при виконанні замовлення гальмує налагодження безперервних взаємостосунків між видавництвами та поліграфічними підприємствами;
· зростаючий вплив тіньової економіки	Наявність тіньового сектору економіки призводить до погіршення стосунків між видавництвами і поліграфічними підприємствами, оскільки співпрацюючі сторони намагаються використати партнера з вигодою для себе (друкування більших накладів видань, передрук видань без дозволу і т.ін.);
2. Нормативно-правові · нестабільність діючого цивільного, підприємницького, зовнішньоекономічного законодавства	Повільне створення суто ринкових умов для конкурентних відносин суб’єктів ВПК;
· недостатній правовий захист суб’єктів господарювання від монополій, змов	Монопольне становище поліграфічних підприємств стосовно умов та цін виконання замовлення;
· відсутність системи пільгового кредитування в інвестиції ВПК, податкових пільг для суб’єктів ВПК	Відсутність умов для швидкого технічного переоснащення суб’єктів господарювання національного ВПК, створення його інфраструктури і на цій базі підвищення оперативності видавничо-виробничого процесу;
3. Науково-технічні · недостатнє впровадження в практику роботи видавництв і поліграфічних підприємств сучасних досягнень техніки та технології	Велика тривалість видавничо-виробничого циклу; неможливість забезпечення виготовлення видання одним поліграфічним підприємством (більшість поліграфічних підприємств не здійснюють усі технологічні процеси по виготовленні видання, а спеціалізуються на одному, наприклад на друкуванні);
· недостатня кількість висококваліфікованих працівників	Неефективна організація видавничо-виробничого процесу як в видавництвах, так і на поліграфічних підприємствах;
· роздрібленість наукової бази галузі, недостатня технічна оснащеність її виробничо-дослідницької бази, відсутність чіткої стратегії розробки актуальних проблем ВПК, координації науково-дослідних робіт	Не розробляються щодо нових ринкових умов галузеві методики нормування праці і матеріалів на нових технологічних процесах, рекомендації до методики ціноутворення, внутріфірмової звітності й інформації, зовнішньоекономічної діяльності, арбітражного процесу, обліку і т.ін.

На нашу думку активна господарська діяльність ТОВ «Друк» повинна будуватися на наступних принципах: спрямованість на кінцевий практичний результат виробничо-збутової діяльності ВПК, або ефективність реалізації продукції в запланованих обсягах і асортименті означає формування ринку продукції ВПК, наступне його утримання і розширення за межами регіону, що дозволяє реалізувати в повній мірі потенціал ВПК; орієнтація на довготермінові результати ринкової діяльності, що в умовах трансформацій регіональних економік в Україні передбачає подолання монополізму і створення конкурентних ринків в регіоні, перетворення “ринку продавця” в “ринок покупця”, розвиток виробництва на підприємствах всіх форм власності. Реалізація цього принципу передбачає засвоєння в повній мірі маркетингових підходів до регіональної економіки; застосування в єдності і взаємозв’язку тактики і стратегії активного пристосування виробництв ВПК до вимог потенційних споживачів при одночасному цілеспрямованому і активному впливі на них шляхом організації діючої реклами, виставок, ярмарок тощо.

ІІІ. Дати відповіді на поставлені тестові питання

Представники якої школи досліджували переважно проблеми Індивідуальної психології працівників організації?

адміністративної школи;

школи людських відносин;

школи організаційної поведінки;

школи науки управління.

Вірна відповідь: школи організаційної поведінки.

Що характеризує еталонну економічну культуру працівників апарату управління?

високий рівень розвитку працівників апарату управління в галузі економіки;

певний рівень розвитку працівників апарату управління в галузі економіки;

високий рівень розвитку спеціалістів підприємства;

найбільш високий, який можливо досягти на даному етапі, рівень розвитку апарату управління в галузі економіки.

Вірна відповідь: найбільш високий, який можливо досягти на даному етапі, рівень розвитку апарату управління в галузі економіки.

У чому полягає перевага матричних організаційних структур управління?

висока гнучкість та орієнтація на нововведення;

орієнтація на встановлення належних інформаційних зв’язків між ланками управління;

орієнтація на нововведення;

орієнтація на завоювання нових ринків збуту продукції.

Вірна відповідь: висока гнучкість та орієнтація на нововведення.

Що слід розуміти під етичною поведінкою організації?

сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує;

вчинки та дії людей, які здійснюються в процесі досягнення певних цілей;

поведінка та дії людей, які відповідають нормам моралі та порядку, що склались у суспільстві;

поведінка людей в процесі виконання своїх функцій.

Вірна відповідь: сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує.

До чого призводять зміни, які здійснюються в організації?

до збільшення обсягів виробництва та прибутків;

до нововведень;

до удосконалення методів керівництва;

до економії всіх видів ресурсів.

Вірна відповідь: до удосконалення методів керівництва.

ІV. Дати визначення зазначеним поняттям

Мотивування – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на діяльність, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.

Координаційна організаційна структура управління – це структури управління формуються на базі діючих організаційних структур різних служб, відомсти без виділення додаткової штатної чисельності.

Неформальна організація – це організація ґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв’язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп

Список використаної літератури

Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2003.– 414с.
Менеджмент (конспект лекцій в схемах) / Сост. Д.И.Платонов.– М.: Изд-во “ПРИОР”, 2004.– 192с.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.– М.: «Дело», 2004.– 702с.
Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: Підручник.– К.: К.: КНЕУ, 2003.– 246с.
Подсолонко О.А. Менеджмент: теорія та практика. – К.: ЦУЛ, 2003.– 370с.
Примак Т.О. Маркетинг: Навч. посібник. – К.:МАУП, 2006.– 200с.
Стадник В.В., Йохна М.А.– Менеджмент: Посібник.– К.: Академвидав, 2003.– 456с.
Сухарський В.С. Менеджмент: теорія, методологія, практика – Тернопіль :“Астон”, 2002.– 416с.
Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник.– К.: Академвидав, 2003.– 608с.

Освіта та самоосвіта