Вступ

Найважливішою складовою і одночасно головним механізмом загальних процесів глобалізації виступає транснаціоналізація. Вона є найбільш суттєвим елементом і одним із основних контурів – регуляторів, що забезпечують єдність функціонування світової економіки.

Одна із характерних рис транснаціоналізації – різке зростання взаємозалежності національних держав, зумовлене визначальним впливом зовнішніх чинників і формуванням транснаціонального капіталу. Для сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК) є характерним виникнення багатоаспектної системи відносин, що по своїй сутності перевищує національні системи. Рівень адаптивності організаційних структур ТНК, здатності до реагування на зміни у навколишньому оточенні, інтеграції факторів виробництва різної державної належності дозволили зайняти їм центральне місце в сучасній світогосподарській системі.

Проблемам дослідження феномену ТНК, економічного механізму їх функціонування, пріоритетів та проблем розвитку в умовах глобалізації присвячено ряд праць зарубіжних і вітчизняних науковців. Авторами Р. Робінзоном, С. Кіндлбергером, Х. Перлмутером, Ф. Рутом, С. Хіршем, Т.Ангмоном здійснений аналіз передумов, етапів формування і факторів розміщення транснаціональних компаній. Білоус Т.Я, Білошапка В.А., Рокоча В., Плотніков В., Новицький В., Руденко Л. дослідили типи, організаційні форми інтеграції компаній, механізм їх функціонування.

ТНК здійснюють все більший вплив на міжнародні відносини і світову економіку в цілому, розвиток якої в значній мірі визначається особливостями їх розвитку. З огляду на це, без розуміння ролі ТНК в міжнародному бізнесі, аналізу сучасних тенденцій їх розвитку неможливе усвідомлене сприйняття економічних, політичних та культурних світових реалій.

1. ТНК як важливі суб’єкти міжнародних відносин

Транснаціональним корпораціям належить вирішальна роль у глобалізації світової економіки; про розмах їх діяльності свідчить наявність у їх розпорядженні коштів, що часто перевищують розмір національного доходу національних держав. На ТНК припадає основна частина прямих іноземних інвестицій, вони контролюють до 40 % промислового виробництва у світі, половину міжнародної торгівлі. На підприємствах ТНК щорічно виробляється продукції на суму, що перевищує 6 трлн.дол.; на них працюють близько 73 млн. співробітників, тобто кожний десятий, зайнятий у світі, крім сільського господарства. 500 найпотужніших ТНК реалізують 80 % усієї виробленої продукції електроніки і хімії, 95 % фармацевтики, 76 % продукції машинобудування.

У сучасних умовах операції ТНК стають усе більш глобальними і при придбанні факторів виробництва, товарів та ринків орієнтуються на глобальний обсяг. Розміщення за кордоном значної частини виробництва і багаточисельних філій, інтегрованих в єдину мережу продукування товарів і послуг, дозволяє транснаціональним корпораціям використовувати ресурси і конкурентні переваги багатьох країн. Це зумовлюється тим, що глобальній економіці властиве функціонування її суб’єктів, основане на пріоритеті інвестиційних зв’язків на рівні міжнародних відносин. Розвиток глобалізаційних процесів зменшує перешкоди на шляху транскордонного переміщення товарів, капіталу та послуг, сприяє уніфікації регулювання, що полегшує доступ на зарубіжні ринки, забезпечує стандартизацію вимог по переміщенню капіталу й платіжно-розрахункових операцій. Дія цих чинників сприяє інтенсифікації інвестиційних і фінансових потоків.

Діяльність ТНК забезпечує перелив капіталу, де є його надлишок, в країни, де є його нестача, що забезпечує задоволення інтересів як країн базування ТНК, так і приймаючих країн. Але, з іншої сторони, транснаціональний капітал доволі часто може діяти всупереч національній безпеці країн, розрушати державність країн, впливаючи негативно на політичну і економічну ситуацію в них. Створюючи конкуренцію національним державам, ТНК можуть здійснювати негативний вплив на розвиток національного бізнесу, що визиває протидію зі сторони національних економік.

Виступаючи в якості володарів могутніх ресурсів ( прямі інвестиції ТНК в приймаючі країни складають близько 200 млрд.дол.), ТНК застосовують різні способи тиску на державні уряди з ціллю зменшення імовірності інвестиційного ризику.

Неоднозначними є і взаємовідношення ТНК з урядами країн, де вони базуються, хоча беззаперечним є признання великих можливостей ТНК і їх суттєву роль у вкладення капіталу в національну економіку.

Здійснюючи аналіз взаємовідношень ТНК і національних держав, необхідно акцентувати увагу на наступних основних моментах:

1)  діяльність ТНК розцінюється урядами приймаючих країн з двох позицій: від неї можуть бути і вигоди, і втрати; особливо це стосується політичних втрат з точки зору загрози національному суверенітету;

2)  враховуючи, що могутність ТНК на сучасному етапі досягла рівня, що можна співставити з могутністю багатьох держав, регулювання діяльності ТНК для національних урядів є не тільки проблематичним, а і часто навіть небезпечним;

3)  у випадку країн з недостатньо розвинутою чи перехідною економікою узгодження інтересів держави з інтересами ТНК, основане на виробленні взаємовигідної економічної політики, має набагато більше переваг, ніж політика відкритого протистояння;

4)  експорт ТНК будь-якої продукції в приймаючу країну забезпечує позитивний вплив на її національний доход, виходячи з того, що всі форми протекціонізму у більшості випадків приносять національній економіці більше шкоди, ніж користі; очевидно, що втрати національного споживача в результаті обмеження вибору і використання продукції, що програє з точки зору якості, не можуть бути компенсовані за рахунок покращення платіжного балансу і підтримки національного виробника;

5)  ТНК, здійснюючи широке залучення іноземного капіталу, забезпечують зменшення безробіття у приймаючій країні; крім цього, рух прямих іноземних інвестицій сприяє переміщенню великих виробничих ресурсів, що позитивно впливає на зростання світового виробництва;

6)  хоча ТНК в процесі інвестиційної експансії можуть визвати нестійкість національних інвестиційних процесів, конкретний результат залежить від того, яке підприємство компанія збирається створити або придбати на ринку приймаючої країни: орієнтоване на ринок, сировину і на робочу силу;

7)  вкрай обережним повинно бути відношення національного уряду до намагань придбання ТНК підприємств приймаючої країни; як свідчить досвід розвинутих країн, підвищення рівня ефективності діяльності підприємств у таких випадках залишається лише в якості бажаного, на ділі іноземний інвестор використовує підприємство перш за все ефективно з точки зору лише власних інтересів;

8)  використання ТНК в якості форми переказу капіталів трансфертних цін є однією із вагомих проблем приймаючих країн, зумовлених тим, що такого роду ціни встановлюються власне самими ТНК в процесі здійснення операцій між дочірніми компаніями і філіями, що належать корпораціям.

На наш погляд для країн з транзитивною економікою, до яких належить і наша країна, тема формування та вибору міжнародної інвестиційної стратегії з позицій міжнародного інвестора більш актуальна. Оскільки ці країни на перших стадіях реформування економіки завжди виступають у ролі реципієнтів іноземних інвестицій, і в сучасних умовах глобалізації актуальність проблеми можна пояснити насамперед наслідками впливу міжнародних ТНК на економіку країни-реципієнта, а також необхідністю визначення державної політики взаємовідносин з міжнародними ТНК як суб’єктами міжнародного інвестиційного процесу. Тобто, щоб одержати перемогу над противником, треба знати його зброю. Інвестиційні стратегії з погляду ТНК та країн-реципієнтів розглядаються в роботах вітчизняних авторів. У них можна спостерігати тенденцію до більш поглибленого дослідження проблеми вибору міжнародної інвестиційної стратегії і її впливу на економіку – країни реципієнта. А також закордонних авторів: У. Шарпа [13], Дж. Даннінга [15].

Відповідно діючим нормам міжнародного інвестиційного права та діючого законодавства України про іноземне інвестування основною ознакою міжнародної інвестиційної діяльності є наявність по різні боки від кордону інвестора-донора і реципієнта [10]. У сучасному глобальному середовищі саме міжнародні транснаціональні компанії є безперечно провідними суб’єктами-інвесторами на ринку міжнародних інвестицій. На частку ТНК приходиться понад 90% усіх прямих закордонних інвестицій у світі [11, с. 45]. Феномен ТНК нерозривно пов’язаний із вкладеннями капіталу, що приводить до створення виробничих і збутових філій фірм в інших країнах. І все частіше приймаючою стороною є країни, що розвиваються.

Практика інвестиційної діяльності ТНК у цьому секторі міжнародної економіки має багатий досвід. Саме на них припадає найбільша частка прямих іноземних інвестицій у світовому господарстві. Тому буде доцільним класифікацію стратегій міжнародної інвестиційної діяльності розглянути саме з позицій ТНК як головних суб’єктів-гравців на міжнародному ринку реальних та фінансових інвестицій.

Враховуючи вищевикладені ознаки відношення ТНК з національними державами, доцільним є здійснення порівняння ролі і місця держав та ТНК в сучасній міжнародній системі. Одним із суттєвих є порівняння економічних показників держав та ТНК.

2. Глобальні маркетингові інвестиційні стратегії транснаціональних корпорацій та їх напрями розвитку в Україні

Світова фінансово-економічна криза привела до скорочення прямих іноземних інвестицій в 2009-2010 р., і ця тенденція збережеться цього року. Прямі іноземні інвестиції скоротилися в 2009 році у світі на 21% порівняно з попереднім роком, склавши $1,4 трлн., і будуть скорочуватися в 2011 році, відзначається в розповсюдженій доповіді Комісії ООН з торгівлі й розвитку (ІЖСТЛО). На відміну від кризи 1997 р., що вдарила переважно по азійських країнах, які розвиваються, нинішня криза виникла й у найбільш гострій формі позначився на розвинених країнах, відзначається в доповіді. За попередніми даними експертів ІЖСТАБ, в 2008 р. іноземні інвестиції в такі країни, як Великобританія, Німеччина, Італія й Фінляндія, скоротилися на 33% порівняно з 2007 р., тоді як у країнах, що розвиваються, ПІІ виросли на 3,6%. За даними Держкомстату, в 2009 році в економіку України іноземні інвестори вклали $ 10,9 млрд. прямих інвестицій, що на 25,3% більше надходжень в 2008 році. При цьому із країн ЄС надійшло $ 8,8 млрд. (80,3% загального обсягу), із країн СНД — $ 0,9 млрд. (8,6%).

Рис. 1. Прямі іноземні інвестиції в Україну

Стрімке погіршення ситуації з ПІІ дозволяє зробити висновок, що, принаймні, цього року не слід сподіватися на те, що їхній приплив зможе стати певною мірою значимим фактором у подоланні економічної кризи та її наслідків.

Аналіз цих даних дозволяє нам зробити наступний висновок: ТНК є основним двигуном сучасного етапу інтернаціоналізації й безпосе¬редньо бере участь у процесах глобалізації світової економіки. Чисельність ТНК у світі постійно росте. Відповідно до статистики в 2007 році, у світі нараховувалося більше 65000 ТНК, які мають близько 850000 філій за кордоном. Їхній вплив на економіку може бути оцінено різними способами. У 2001 р. у закордонних філіях ТНК було задіяно близько 54 млн. працівників порівняно з 24 млн. в 1990 р.; обсяг їхніх продажів, що становив майже 19 трлн. дол., в 2001 р. більш ніж удвічі перевищував обсяг світового експорту, тоді як в 1990 р. ці два показники були приблизно однаковими; за цей же період сумарний обсяг вивезених прямих ПІІ виріс із 1,7 трлн. дол. до 6,6 трлн. дол. США [6]. Близько 1000 ТНК — це корпорації мільярдери із загальною сумою продажів понад 1млрд. дол. США. Серед них виділяється так званий «Клуб 500», у який входять найбільші ТНК усього світу, що контролюють близько 90% всіх ПІІ, здійснюваних ТНК за кордоном. Обсяг виробленої ними продукції перевищує 1 трлн. дол. США щорічно.

На сьогодні ТНК діють практично у всіх сферах міжнародного бізнесу. Але найбільш активні вони в наукомістких галузях промис-лового виробництва, що забезпечують їхнє технологічне лідерство, в інфраструктурних галузях, нових інформаційних технологіях, НДДКР, у банківській справі й русі капіталу.

Одна з особливостей ТНК полягає в тому, що вони відіграють усе більшу роль в інтернаціоналізації грошово-кредитних ринків, темпи якої значно вищі за темпи інтернаціоналізації аналогічних процесів у виробництві. Це пов’язане з тим, що фінансовою основою їхнього розвитку на сучасному етапі виступають транснаціональні банки (ТНБ). Цьому ефективно служать їхні відділення, мережа яких розташована по всьому світі й (більше 5000 відділень 140 ТНБ) [7] адекватна сучасній інтернаціоналізації промислового виробництва та інших сфер міжнародного бізнесу.

З огляду на цю обставину, будучи приватними організаціями, за формою власності, найбільші ТНК (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, General Electric, Toyota Motor, Royal Dutch/Shell і інші) розпоряджаються коштами, що перевищують розмір національного доходу більшості суверенних національних держав [8], а міжнародний характер операції часто ставить їх практично поза ефективним контролем будь-яких національних органів влади.

Той факт, що банківська складова в структурі ТНК доповнюється (або в ряді випадків заміняється) небанківськими фінансовими установами, насамперед страховими й інвестиційними фондами, активи яких у світі вже перевищили 10 трлн. дол. США [5], тільки підсилює їхню можливість у міжнародному бізнесі.

Інвестиційна стратегія ТНК як за формами, так і за змістом, не обмежується напрямком матеріальних активів у формі капіталу, навпаки — вона охоплює як павутина всі країни в світовій економіці, що глобалізується, й керує процесом виробництва в усіх галузях і всіма пов’язаними активами. При цьому країни-реципієнти одержують можливість здійснення перебудови своєї економіки й підвищення її ефективності.

Зростаюча роль ТНК знаходить вираження в розширенні функцій, які вони виконують у світовій економіці. У загальному вигляді їх можна класифікувати як функції стимулювання. Вони стимулюють НТП, підсилюють тенденції до глобалізації світової економіки й стимулюють розвиток світового виробництва.

Провівши аналіз загальних тенденцій прямого іноземного інвестування у світовій економіці за останні кілька десятиліть можна зробити наступні висновки.

За своєю динамікою світові ПІІ значно випереджали світовий ВВП і експорт за темпом приросту. Але всередині цього загального приросту приховані розбіжності у регіональній (за країнами) і галузевій структурах приросту. У регіональній (за країнами) структурі спостерігалося відносне зростання частки країн, що розвиваються, як у ролі одержувачів, так і в ролі джерел ПІІ при одночасному зниженні частки розвинених країн. Починаючи з 1990-х років, у процесі прямого іноземного інвестування займають своє місце країни Центральної й Східної Європи та СНД, хоча їхня частка дотепер залишається на досить низькому рівні.

У секторальній структурі світових ПІІ відбувається збільшення частки сектора послуг і зменшення часток первинного й промислового секторів, повторюючи зміни в глобальній структурі економіки. ТНК, на які припадає основний обсяг світових ПІІ, визначають основні тенденції процесу глобалізації. При цьому більша частина ГШ за останні роки відбувалася у формі транскордонних злиттів і поглинань компаній.

Основними донорами ПІІ є ТНК США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії, Іспанії, Нідерландів, на частку яких припадає близько 84% всіх світових інвестицій [8, с. 34-35].

Важливою особливістю сучасного міжнародного інвестування є зміщення центру ваги у сферу послуг. Від 50 до 70% ПІІ найбільших країн-інвесторів спрямовується на розвиток сфери послуг, зокрема, телекомунікацій, фінансових і підприємницьких послуг, оптової та роздрібної торгівлі, туризму, повітряних сполучень та ін. [5, с. 345].

Крім того, початок третього тисячоліття характеризується активізацією міжнародних портфельних інвестицій, що пов’язано з диверсифікацією та лібералізацією світового фінансового ринку, вдосконаленням його інституціональної та інформаційної інфраструктури. Потоки міжнародних портфельних інвестицій циркулюють переважно між розвинутими країнами, але протягом останніх років сферою інвестування поступово охоплюються і постсоціалістичні країни. Динаміка портфельних інвестицій збігається з  аналогічними процесами у сфері ПІІ. В 1990 р. ввезення портфельних інвестицій становив 189,1 млрд. дол. США, а в 2000 р. – 1560,5 млрд. дол. США. Початок третього тисячоліття ознаменувався спадом міжнародних портфельних інвестицій [5, с. 349]. Найбільшими споживачами портфельних інвестицій протягом останніх років були Бразилія, Китай, Росія, Чілі, Південна Африка. Важливу роль у зарубіжному інвестуванні відіграють стратегічні альянси, спільні підприємства, вільні економічні зони [5, с. 350].

При цьому слід зазначити, що у довгостроковій перспективі значна загальна зовнішньоторговельна орієнтація іноземних філій ТНК може сприяти зміцненню зв’язків приймаючих країн зі світовою економікою, здійснюючи тим самим сприятливий вплив на розвиток їхньої торгівлі і зростання обсягу виробництва. Але це досягається тільки при наявності конкуренції і за умови, що діяльність ТНК не приводить до придушення вітчизняних виробників. Стимулюючий вплив прямих іноземних інвестицій завдяки ТНК більш за все проявляється у випадках, коли ПІІ зосереджуються в галузях, що не одержали достатнього розвитку в приймаючих країнах (чи в галузях, що є для них новими) [1, с. 22].

Висока латентність українських інвестиційних потоків пояснюється тим, що серйозний інвестор в бізнесі віддає перевагу «цивілізованому середовищу», тому його прихід в економіку є результатом, а не причиною оздоровлення економіки, тоді як невизначеність в економіці і недосвідченість підприємців залучають до України схильних до зловживань інвесторів.

Крім того, альтернативою перетворенню українського ринку в сферу ексклюзивної діяльності іноземних ТНК може стати урядова програма стимулювання становлення українських ТНК. Так, Стратегія економічного розвитку України передбачає сприяння процесам транснаціоналізацїі українського корпоративного капіталу на користь нарощування його конкурентоспроможності і фінансового потенціалу, а не боротьбу з ними через реприватизацію.

Формування українських ТНК може стати одним з стратегічних пріоритетів державної політики, яка за умови створення відповідного зовнішнього середовища (податкового стимулювання, у тому числі вибіркове стимулювання перспективних підприємств і областей), сприятиме підвищенню конкурентоспроможність економіки і за рахунок ексклюзивних можливостей ТНК забезпечить виживання національних підприємств в умовах. В той час, як “чистий національний виробник” неминуче програє конкурентну боротьбу. При цьому забезпечення балансу між іноземними і “українськими” ТНК загострить конкурентну боротьбу на ринку і сприятиме як кращому задоволенню потреб споживачів, так і підвищенню конкурентоспроможності національної економіки [4, с. 218].

Українські компанії мають цілий ряд конкурентних переваг, які мають слугувати основою побудови взаємовигідного партнерства зі світовими ТНК. Найважливішими серед цих переваг  є наступні: відмінне знання українського ринку, статус національного виробника, налагоджені зв’язки з державними органами, наявність розгалужених філіальних мереж, монопольне положення на українському ринку, усталені ділові відносини з постачальниками [8, с. 79]. На наш погляд, формування інвестиційної привабливості українських підприємств з точки зору ТНК можна досягти за рахунок наступних заходів:

— висока готовність українського підприємства до впровадження нових методів менеджменту, готовність до обміну досвідом з підрозділами ТНК в інших країнах;

— чесне, партнерське ведення бізнесу з ТНК;

— підвищення рівня знань персоналу української компанії з питань ведення міжнародного бізнесу;

— забезпечення поінформованості іноземних ТНК про українське підприємство;

— проходження міжнародної сертифікації якості продукції [8, с. 81].

Згідно методології ЮНКТАД міжнародний характер діяльності компанії можна проаналізувати за трьома ключовими показниками: відношення зарубіжних активів до загальних активів, відношення обсягів реалізації за кордоном до загальних обсягів реалізації, відношення кількості зайнятих у зарубіжних підрозділах до загальної кількості працівників [8, с. 81].

Висновки

ТНК перетворились в головну силу ринкового виробництва і міжнародного розподілу праці, в домінуючий чинник світової економіки і міжнародних економічних відношень. Їх здатність гнучко пристосовувати механізм інвестиційної діяльності, організаційні методи і засоби до змін, що відбуваються в національній і світовій економіці, перетворили їх в глобальні господарюючі структури, що розглядають світове господарство як сферу застосування свого капіталу. В правових аспектах ТНК поступаються державам, але, враховуючи тенденції зрощування політики і бізнесу, можливість лобіювання інтересів і впливу на політичні рішення, ТНК трансформуються у вагомі суб’єкти міжнародних відносин, інтереси яких будуть формувати геополітичну структуру світу у майбутньому.

Для регулювання інвестиційного процесу з метою його більш позитивного впливу на розвиток міжнародного бізнесу доцільними можна вважати такі пропозиції:

—         розвиток вже існуючих міжнародних інвестиційних потоків між найбільш економічно розвиненими країнами;

—         активізація зовнішнього інвестування країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою з метою ефективного використання потенціалу їх фінансових ринків, які мають певну привабливість для іноземних інвесторів завдяки: внутрішнім змінам на цих ринках (демократичним реформам, лібералізації торгівлі тощо), а також зовнішнім, загальносвітовим макроекономічним чинникам (зниженню відсоткових ставок на ринках розвинених країн і пошуку інвесторами нових ринків з вигіднішими умовами інвестування; тенденції перенесення виробництва в країни, що розвиваються, наближаючи його до ринків збуту);

—         створення кожною країною сприятливого інвестиційного клімату, що передбачає соціально-політичну стабільність, наявність економіко-правового середовища, яке відповідало б міжнародним стандартам, формування цивілізованих ринкових відносин тощо.

Список використаної літератури

1. Дацій, О. І. Розвиток теорій і концепцій іноземного інвестування / О. І. Дацій // Фондовый рынок. -2007. — № 45. — С. 18-23.
2. Чайка, В. Іноземні інвестиції як фактор глобалізації світової економіки // Інвестиції: практика та досвід. — 2010. — № 2. — С. 15-19.
3. Гаврилюк, О. В. Інвестиційні фонди: сутність і напрями діяльності / О. В. Гаврилюк // Фінанси України. — 2008. — № 11. — С. 47-63.
4. Чебанов, С. Суверенные инвестиционные фонды: новый феномен мировой экономики / С. Чеба-нов // Международная экономика и международные отношения. — 2010. — № 10. — С. 12-22.
5. Філіпенко, А. С. Міжнародні економічні відносини: історія / А. С. Філіпенко. — К. : Либідь, 2006. — 384 с.
6. Михайловська, О. В. Сучасні тенденції міжнародних інвестиційних процесів в контексті глобалізації // Стратегія розвитку України (Економіка. Соціологія. Право). — 2009. — № 1-2. — С. 369-377.
7. Гайдуцький, А. П. Останні тенденції розподілу прямих іноземних інвестицій // Інвестиції: практика та досвід. — 2007. — № 5. — С. 3-8.
8. Редзюк, Є. В., Тіпанов, В. В. Транснаціональні корпорації і банки в сучасних інвестиційних процесах / Є. В. Редзюк, В. В. Тіпанов // Науково-технічна інформація. — 2009. — № 1. — С. 34-41.