Маніпуляція як засіб впливу на людину

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ У ВИВЧЕННІ МАНІПУЛЯЦІЇ

1.1. Визначення поняття маніпуляції

1.2. Система методів психологічного впливу на суб`єкт і маси

1.3. Механізми психологічного захисту від маніпуляції

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1. Методи дослідження

2.2. Представлення результатів роботи (проведення методик та їх результати)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Психологічний вплив на особистість переслідує всіх і кожного у сучасному суспільстві. Самі того не помічаючи, ми стаємо маніпуляторами і жертвами маніпуляцій багато разів за дуже короткі проміжки часу. Люди сприймають і видають інформацію, майже 30 % з якої, за даними досліджень, є спробами вплинути на інших людей.

Актуальність роботи полягає у її важливому значенні для сучасного індивіда, який живе у суспільстві, насиченому інформаційними маніпуляторами, суспільстві, де оточуючі використовують будь-які методи для досягнення своєї мети.

Тема: «Маніпуляція як засіб впливу на людину».

Об’єктом роботи є будь-яка особистість, яка піддається чи теоретично може піддаватися психологічному впливові.

Предметом роботи є вольова сфера особистості, а також причини, через які дана особистість може піддаватися впливові.

Метою роботи є ознайомлення з методами психологічного впливу на особистість, зокрема з таким видом впливу, як маніпуляція, видами маніпуляції, засобами захисту від неї.

Завдання роботи:

— визначення поняття маніпуляції;

— показати систему методів психологічного впливу на суб`єкт і маси;

— розкрити механізми психологічного захисту від маніпуляції;

— практичне дослідження маніпулятивних технологій.

Методи дослідження В основі роботи лежать діалектичні ідеї про загальний зв’язок, взаємозумовленість, розвиток і цілісність. У дослідженні застосовано загальнонаукові методи: аналіз, синтез, класифікація, дедукція, індукція, абстрагування, узагальнення, систематизація. Має місце герменевтичний та компаративний аналіз. Фундаментальну теоретичну базу дослідження складають ідеї та підходи, сформульовані у працях Е. Фромма, Х. Ортеги-і-Гассета і М. Фуко, які стосуються проблематики культурно-антропологічного виміру феномену маніпуляції «людиною маси».

Наукова новизна одержаних результатів отриманих результатів полягає в тому, що: виявлено якості «людини маси», які обумовлюють маніпуляцію нею, проаналізовано методи їх формування; виділено низку передумов людської свідомості, що створюють можливість здійснення маніпуляції;

Практичне значення одержаних результатів Отримані результати дозволяють більш адекватно та різностороннє зрозуміти сутність маніпуляції «людиною маси», її культурно-антропологічне значення, як для окремої людини, так і для суспільства взагалі. Результати дослідження можуть бути використані для підготовки лекційних курсів в системі вищої освіти з психології, філософії.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ У ВИВЧЕННІ МАНІПУЛЯЦІЇ

1.1. Визначення поняття маніпуляції

Слово «маніпуляція» походить від латинського слова manus — рука (manipulus — пригорща, від manus і pie — наповнювати). В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об’єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність [19].

У техніці такі прилади для керування механізмами, що є ніби продовженням рук (важелі, рукоятки), також називаються маніпуляторами. А той, хто працював із радіоактивними матеріалами, знає про маніпулятори, які просто імітують людську руку.

Звідси походить і сучасне переносне значення слова — спритне поводження з людьми як із об’єктами, речами.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив» [19].

Таким чином, термін «маніпуляція» є метафорою і вживається в переносному розумінні: спритність рук у поводженні з речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми (і, звичайно, вже не руками, а спеціальними «маніпуляторами»). Завважимо, що з самого початку це поняття обмежує трактований як маніпуляція набір способів керування: ним позначається лише керування зі спритністю і навіть приховане керування [19].

Метафора маніпуляції складалася поступово. Психологи вважають, що важливим етапом в її розвиткові було позначення цим словом фокусників, які працюють без складних пристроїв, руками («фокусник-маніпулятор»). Мистецтво цих артистів, що керуються гаслом «спритність рук і ніякого обману», засноване на особливостях людського сприйняття і уваги — на знанні психології людини. Своїх ефектів фокусник-маніпулятор досягає, використовуючи психологічні стереотипи глядачів, відвертаючи, переміщуючи і концентруючи їхню увагу, впливаючи на уяву — відтак створюється ілюзія сприйняття. Коли артист володіє майстерністю, то помітити маніпуляцію дуже важко, хоча скептики дивляться широко розкривши очі [17].

Саме тоді, коли ці принципи ввійшли в технологію керування поведінкою людей, виникла метафора маніпуляції в її сучасному розумінні — програмування думок і прагнень мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таку їхню поведінку, яка конче потрібна власникам засобів маніпуляції.

Коли виписати ті визначення, які дають авторитетні зарубіжні дослідники явищам маніпуляції, то можна вирізнити головні, родові ознаки маніпуляції.

По-перше, це — різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства). Метою дій маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964). Він дає таке визначення: «Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама» [12].

Отже, по-друге, маніпуляція — це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об’єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських ЗМІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер, «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою» [12].

Якщо спроба маніпуляції викривається і про викриття стає надто відомо, акція звичайно згортається, оскільки розкритий факт такої спроби прирікає маніпулятора на неуспіх. Ще старанніше приховується головна мета — так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до вияснення справжніх намірів. Тому втаємничення, приховування інформації — обов’язкова ознака маніпуляції, хоча деякі її прийоми включають також «граничне саморозкриття», гру в щирість, коли політик рве сорочку на грудях і пускає по щоці скупу чоловічу сльозу.

По-третє, маніпуляція — це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням — сім’єю, бригадою, ротою чи бандою [12].

Коли ж ідеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з’явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об’єктів, різновиду речей. Маніпуляція — це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера [14].

Закохана жінка може вдаватися до дуже тонкої гри, щоб розбудити відповідні почуття, — впливає на психіку також поведінка чоловіка, яким вона захоплена. Коли вона розумна і терпляча, то до певного моменту провадить свої маневри приховано, і її наміри залишаються таємницею для «жертви». Це — ритуал любовних стосунків, конкретний образ якого передбачений у будь-якій культурі. Коли ж ідеться про щире кохання, ми не назвемо його маніпуляцією. Інша справа — якщо хитра бестія вирішила обкрутити простачка. Біда тільки, що розрізнити ці два випадки нелегко.

Не включаємо ми в поняття маніпуляції також етикет — вплив на поведінку оточення за допомогою умовчання та алегорій, мови знаків, що прийнятні лише в даній культурі. Коли людина розуміє знак, то для неї очевидне те, що за ним стоїть, як і намір того, хто «впливає на його поведінку». Якщо англієць запитує знайомого англійця «How do you do?» («Як ся маєте?»), той відповідає таким самим запитанням, і вони переходять до справи. А ми ж, як жартують англійці, у відповідь на це привітання-запитання починаємо розповідати, що дружина захворіла, син-ледащо почав погано вчитися і т. ін.

Коли людина звертається до іншої, застосовуючи прийоми етикету підвищеного рангу (наприклад, витончено ввічливо), вона, звичайно, намагається вплинути на поведінку партнера на свою користь. Але це — не маніпуляція, оскільки тут не приховуються ні факт впливу, ні наміри. Навпаки, знакова мова має бути зрозумілою, інакше спроба впливу і не може бути вдалою.

Без етикету і умовностей, пов’язаних із обманом, жити в суспільстві неможливо. Але, вдаючись до правил етикету, ми зовсім не поводимося з людиною як із річчю, ми поважаємо її як особистість. Цей різновид «обману, що підносить нас» [17] ми в поняття маніпуляції не включаємо.

Зрештою, звичайний обман як один із важливих прийомів в усій технології маніпуляції сам собою справити маніпулятивного впливу не може. Лисиця, що виманює сир у Ворони, не може бути названа обманщицею. Вона ж не говорить: «Кинь мені сир, а я кину тобі сиров’ялену ковбасу». Вона просить її заспівати.

Неправдива інформація, діючи на поведінку людини, ніскільки не зачіпає її дух, її наміри та настанови. Є. Л. Доценко в книзі «Психологія маніпуляції» пояснює: «Наприклад, хтось запитує у нас дорогу на Мінськ, а ми його, обманюючи, спрямовуємо на Пінськ — це є тільки обман.

Коли в Китаї на дорозі зустрічалися процесії двох мандаринів, вони мали відбути довгу й складну церемонію привітання. Коли часу на це не було, то вперед посилалися представники обох сторін, і вони за взаємною згодою домовлялися: обидва почти робили вигляд, що не помічають один одного. Процесії з ношами розминалися на вузенькій доріжці, а сановні особи прикривали обличчя віялами.

Тому, наприклад, поняття маніпуляції не можна застосувати до немовлят, оскільки вони не можуть вдаватися до самостійних рішень і відчувати себе відповідальним суб’єктом.

У згадуваній книзі «Маніпульована людина» підкреслюється ця особливість маніпуляції як психологічний вплив: «Він не лише спонукає людину, яка перебуває під таким впливом, чинити те, чого хочуть інші, він змушує її прагнути це зробити» [17].

Відтак стає зрозумілою доволі неприємна суть справи. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодія. Жертвою маніпуляції людина може стати тільки в тому разі, коли вона є її співавтором, співучасником. Лише коли людина під впливом одержаних сигналів перебудовує свій світогляд, думку, настрій, мету і починає діяти за новою програмою, — маніпуляція відбулася. А коли вона засумнівалася, вперлася, захистила свою духовну програму, то жертвою тоді не стає.

Маніпуляція — це не насильство, а спокуса. Кожній людині надана свобода духу та свобода волі. Отже, в неї є можливість — вистояти, не піти за спокусою. Одна з незаперечних ознак того, що в певний момент здійснюється значна програма маніпуляції свідомістю, полягає в тому, що люди перестають прислухатися до розумних аргументів, — вони ніби бажають бути обдуреними. Вже О. І. Герцен дивувався з того, «як мало можна взяти логікою, коли людина не хоче пересвідчитися» [17].

Як ми виявили, маніпуляція — це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі [4].

Вже з цього дуже короткого визначення стає зрозумілим, що маніпуляція як засіб влади виникає тільки в громадянському суспільстві зі встановленням політичного порядку, заснованого на представницькій демократії.

В політичному порядку західної демократії сувереном, тобто тим, хто володіє всією повнотою влади, оголошується сукупність громадян (тобто тих, хто має громадянські права). Ці громадяни — індивідууми, теоретично наділені рівними частками влади у вигляді голосу. Надана кожному частка влади реалізується під час періодичних виборів через опускання бюлетеня до урни. Рівність у цій демократії гарантується принципом «одна людина — один голос». Ніхто, крім індивідуумів, не володіє голосом, не «віднімає» їхньої частки влади — ні колектив, ні вождь, ні мудрець, ні партія [4].

Але, як відомо, «рівність перед Законом не означає рівності перед фактом». Це популярно пояснили вже якобінці, відіславши на гільйотину тих, хто вимагав економічної рівності на підставі гасла про «свободу, рівність і братерство» [4].

В майновому сенсі рівні в політичному розумінні громадяни — не рівні. І навіть обов’язково повинні бути не рівними — саме страх перед бідними згуртовує благополучну частину в громадянське суспільство, перетворюючи їх на «свідомих та активних громадян». На цьому тримається вся конструкція демократії — «суспільства двох третин» [4].

Майнова нерівність створює в суспільстві «різницю потенціалів» — значну нерівновагу, що може підтримуватися лише за допомогою політичної влади. Великий мораліст і засновник політекономії Адам Сміт так і визначив головну роль держави в громадянському суспільстві: «Придбання значної власності можливе тільки при становленні громадянського уряду. Тією мірою, якою він постає для захисту власності, він стає реальним захистом багатих від бідних, захистом тих, хто володіє власністю, від тих, хто ніякої власності не має» [4].

Йдеться саме про громадянський уряд, тобто про уряд в умовах громадянського суспільства. До цього, за «старого режиму», влада не розподілялася частками між громадянами, а концентрувалася в руках у монарха, що володів безсумнівним правом на панування (і на його головний інститут — насильство). Яків будь-якій державі, влада монарха (чи, приміром, генсека) потребувала легітимації — набуття авторитету в масовій свідомості. Але вона не потребувала маніпуляції свідомістю. Стосунки держави за такого владарювання були засновані на «відкритому, без маскування, імперативному впливові — від насильства, пригнічення, панування до накидання, переконання, наказу — з використанням грубого простого примусу» [4]. Інакше кажучи, тиран наказує, а не маніпулює.

Цей факт підкреслюють усі дослідники маніпуляції суспільною свідомістю, розрізняючи способи впливу на маси в демократичних і авторитарних, або тоталітарних режимах. Ось свідчення визначних американських учених.

Фахівець у сфері засобів масової інформації 3. Фрейре: «До пробудження народу немає маніпуляції, а є тоталітарне пригноблення. Допоки пригноблені повністю придушені дійсністю, немає потреби маніпулювати ними» [19].

Провідні американські соціологи П. Лазарсфельд і Р. Мертон: «Ті, що контролюють погляди й переконання в нашому суспільстві, менше вдаються до фізичного насильства й більше до масового навіяння. Радіопрограмами та рекламою Замінюються залякування і насильство» [19].

Відомий фахівець у галузі управління С. Паркінсон дав таке визначення: «В динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до вміння спрямовувати в потрібному напрямку людські бажання. Ті, хто досконало оволодів цим мистецтвом, зможуть досягти нечуваних успіхів» [19].

Хоча ідеологія, ця заміна релігії для громадянського суспільства, виникла як продукт наукової революції та просвітництва у Європі, головним творцем концепції й технології маніпуляції масовою свідомістю від самих початків стали США. Втім, вони — породження Європи (як мовилося вже у XVIІI столітті, США — більше Європа, ніж сама Європа).

Тут, на просторах, вільних від традиції старих станових культур, виник індивідуалізм у щонайповнішому та найчистішому вияві. У «батьків нації» та заможних верств Сполучених Штатів з’явилася гостра потреба контролювати величезний натовп вільних індивідів, не застосовуючи державного насильства (воно було неможливим і суперечило самим ідейним підвалинам американського індивідуалізму).

Водночас не було можливості покликатися на такі етичні норми, як повага до авторитетів, — оскільки США заселяли дисиденти Європи, які відкидали авторитет. Відтак виник новий в історії тип соціального керування, заснований на навіюванні. Письменник Гор Відал сказав, що «американська політична еліта від самих початків була позначена винятковим умінням переконувати людей голосувати всупереч їхнім власним переконанням» [19].

Загалом уже згадуваний професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер дає таке визначення: «Сполучені Штати цілком слушно можна охарактеризувати як розділене суспільство, де маніпуляція є одним із головних інструментів керування, що перебуває в руках незначної правлячої групи корпоративних і урядових босів. З колоніальних часів зверхники ефективно маніпулювали білою більшістю і пригноблювали кольорову меншину» [19].

Можна стверджувати, що американці здійснили науковий та інтелектуальний подвиг. Чи не жарт — створити за найкоротший термін новаторську технологію керування суспільством. Те, що в інших суспільствах складалося протягом тисячоліть, те, що в європейській культурі ґрунтувалося на узагальнених філософських працях (таких, як «Політика» Арістотеля і «Республіка» Платона), у США було сконструйовано на порожньому місці, по-новому, цілком науковим та інженерним чином [19].

Герберт Маркузе писав про цю новацію так: «Сьогодні підкорення людини увічнюється і розширюється не тільки за допомогою технології, але як технологія, і це створює ще більше підстав для повної легітимації політичної влади та її експансії, яка охоплює всі сфери культури» [19].

Підкорення не завдяки технології, а як технологія! Тиран не міг створити технології, він лише підкоряв людей за и допомогою, до того ж застосовуючи досить примітивні системи (сокира і плаха — вже технологія).

У США створювалася саме технологія, і на це працював і працює численний загін професійних інтелектуалів. Г. Шіллер зазначає: «Там, де маніпуляція є основним засобом соціального контролю, як, наприклад, у Сполучених Штатах, розробка і вдосконалення методів маніпулювання цінуються набагато більше, ніж решта видів інтелектуальної діяльності» [11].

Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості — вони знову спрямовують на службу до кола зверхників навіть ті суспільні рухи, які, здавалося б, якраз перебувають в опозиції до влади цих кіл. Відомий американський учений Ноам Хомський у книзі «Необхідні ілюзії: контроль над свідомістю у демократичних суспільствах» пише: протягом 80-х років урядам Рейгана та Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли в суспільній думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримала введення державних гарантій повної зайнятості, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат складало 3:1. Майже половина населення США була впевнена, що фраза «від кожного за здібностями, кожному за потребами» — стаття Конституції США, а не гасло з «Комуністичного маніфесту» Маркса [11].

Філософи Адарно і Хоркхаймер у книзі «Діалектика просвітництва» подали організацію всього життя в США як «індустрію культури, яка є, напевне, найхимернішою і злоякісною формою тоталітаризму». Відтак мовиться, коли до того йде, не про вибір між демократією і тоталітаризмом.

Люди, незалежно від їхньої ідеології та політичних уподобань, поділяються на два типи. Одні вважають, що, в принципі, людина — це велика дитина і маніпуляція її свідомістю (зрозуміло, заради її власного добра) освіченим і мудрим правителем — не тільки припустимий, але й бажаний, «прогресивний» засіб. Наприклад, чимало фахівців і філософів (та й не лише вони) вважають, що перехід від примусу, тим паче із застосуванням насильства, до маніпуляції свідомістю — значний крок у розвиткові людства. Інші переконані, що свобода волі, яка передбачає володіння незамутненим розумом і дозволяє робити відповідальний вибір (нехай і помилковий) — величезна цінність. Ця категорія людей відкидає законність і моральне виправдання маніпуляцій свідомістю і вважає фізичне насильство менш руйнівним, ніж «зомбування», роботизація людей [11].

Ці дві позиції визначаються цінностями, ідеалами людини. Отже, сперечатися про те, яка з них правильніша і краща, — даремно. Це майже те саме, якби сперечалися про те, що важливіше — душа чи тіло. Можна тільки поміркувати, які наслідки для суспільства та особистості потягнуть за собою перетворення тієї чи іншої ідеальної позиції в політичну доктрину, чи впливає на людське життя втілення цієї доктрини лінійно — чи цей вплив мас гранично межові рівні. Тобто чи прийнятна «маніпуляція в розумних межах», або визнання її як виправданого засобу керування означає перехід до якісно нового суспільства [11].

1.2. Система методів психологічного впливу на суб`єкт і маси

Психологічна атака – метод різноманітного, мінливого, швидкого, активного, багатослівного, багатозначного, рухливого, пантомімічного впливу на психіку людини з метою відключення логічного мислення: справлення яскравого враження, введення в стан розгубленості, для прийняття особистістю вигідного маніпулятору рішення [10].

Психологічну атаку використовують підприємці, комівояжери, дистриб’ютори, теле-, і радіоведучі, в процесі презентації, та ін. Психологічна атака лежить в основі ліберократичного стилю керівництва.

Елементи психологічної атаки (дії, слова, положення): різноманітність; швидкість; багатослівність; мінливість; активність; багатозначність; рухливість; пантоміміка;

Психологічне програмування – метод одноманітного, константного, точного, наполегливого, однозначного, унікального, непорушного, інертного впливу на психіку людини з метою створення алгоритмів його інтелекту і формування стереотипів поведінки [10].

Психологічне програмування використовується в торгівельній і політичній рекламі, в процесі навчання, інструктажу, при кодуванні, і т.д. Також воно лежить в основі бюрократичного стилю керівництва.

Елементи психологічного програмування (образи, дії, слова, положення): одноманітність; точність; однозначність; непорушність; константність; наполегливість; унікальність; інертність.

Психологічний тиск – метод представницького, сильного, інтенсивного, вказівного, стверджуючого, стійкого, стабільного впливу на психіку людини з метою спонукання його до дій і розміщення на нижньому східці соціальної ієрархії [10].

Психологічний тиск використовується в армії, органах влади і управління, в процесі терору, моббінгу, і т. і. Також психологічний тиск використовується при автократичній формі керівництва.

Елементи психологічного тиску (образи, дії, слова, положення): представницькість; сила; наказ; стійкість; інтенсивність; ствердження; стабільність;

Психологічна маніпуляція – метод двоякого, композиторного, спритного, рішучого, подвійного, рівноважного, збалансованого впливу на психіку людини з метою введення її в незручне положення необхідності вибору своєї поведінки між двома альтернативами (між поганим і добрим, добрим і кращим, поганим і гіршим, поганим і нейтральним, добрим і нейтральним) [10].

Психологічна маніпуляція використовується політиками, ідеологами; в процесі дискусій, полеміки, переговорів і т. і. Психологічна маніпуляція також лежить в основі такого стилю керівництва, як демократія.

Елементи психологічної маніпуляції: подвійність; спритність; двоякість; рівновага; композиційність; рішучість; збалансованість.

1.3. Механізми психологічного захисту від маніпуляції

Термін «психологічний захист» давно вийшов за межі психоаналізу, перетнув кордони інших теоретичних шкіл і знайшов там прописку.

Холодна ядерна ідея (щось захищається від чогось) отримує кожен раз інше змістове наповнення. Іноді на світ проводиться щось зовсім відмінне від психоаналітичного: «Психологічний захист особистості є феноменом неадекватного задоволення потреби індивіда бути особистістю, потреби в персоналізації» [2].

Крім того, поняття психологічного захисту виявилося перенесеним ще й у інший онтологічний контекст: з подій внутрішньо психічних перетворилося також у події міжособистісні, і навіть у міжгрупові.

У силу зазначених причин вихідне розуміння психологічних захистів, дане в психоаналітичних роботах, настійно вимагає свого переосмислення.

Розглянуті в контексті цієї роботи види психологічних захистів можуть бути виділені, по-перше, залежно від того, який суб’єкт захищається: окрема людина або психічна структура. Відповідно, вони можуть бути названі міжособистісними і внутрішньоособистісних захистами. По-друге, психологічні захисти можуть відрізнятися за спрямованістю та утримання захисних дій — що отримується при цьому типологія обговорюється нижче. І по-третє, психологічні захисти можна розрізняти за ступенем їх релевантності характеру загрози. У цьому випадку вони можуть бути названі специфічними і неспецифічними захистами [2].

Внутріособистісні захисти виникають в умовах внутрішньо-особистісної боротьби, яку ведуть самостійні особистісні підструктури, такі, наприклад, як окремі бажання, уподобання, смаки, світогляд, думки, знання, навички, уміння, самооцінка, самоповага, почуття впевненості, уявлення про себе. Я-концепція, образ Я і т. п. Кожна з подібних структур володіє своїми специфічними устремліннями, які щонайменше не збігаються, а в ряді випадків різко суперечать один одному. Кожна з них вносить свій внесок у формування зовнішньої поведінки людини чи визначення особливостей його внутрішнього світу. На цьому полі відбувається природна конкуренція між ними. На розгорнутій стадії протистояння напруга протиріччя переростає у внутрішньо-особистісну боротьбу, найбільш гостро протікає при неврозі. Саме через наявність цієї боротьби і виникає необхідність у психологічних захистах, які доречно називати внутрішньопсихічними. Їх поява повинна вберегти одні внутріпсихічні освіти від шкоди з боку інших особистісних підструктур. Існування таких захистів стабільно виявляється в психотерапевтичній, корекційній та консультаційній практиці. Феноменологія ж вперше і найбільш багатогранно була розглянута в психоаналітичних роботах [2].

Міжособистісні захисти також виникають в умовах боротьби, проте вже боротьби між людьми. Оскільки вступаючі в спілкування люди є носіями незбіжних бажань, між ними природним чином виникають протиріччя. Там, де це протиріччя виявляється особливо гострим, а зусилля за його рішенням неефективними, виникає конфлікт. Але навіть якщо боротьба не маніфестується в конфлікті, саме її наявність викликає до життя взаємне прагнення захиститися. Від чого ж необхідно захищатися? Як це не дивно, але в значній мірі від сили бажань і прагнень іншої людини. У тій мірі, в якій підвищується ймовірність інтенцій партнера по спілкуванню реалізуватися, зростає напруга зустрічного опору. Поширена уявлення про те, що досягти своїх цілей можна в основному за рахунок обмеження іншого, налаштовує людей на недовірливе і насторожене ставлення до прагненням тих, з ким вони спілкуються.

Міжособистісні захисти виявляються там, де мова йде про індивідуальну цілісності, що співвідносить з індивідуальна відособленістю. Предметом захисту виступають самість, індивідуальність людини, його особистість (як презентація індивідуальності у відносинах зі світом,). У цьому місці виникає спокуса віднести до міжособистісних захистах лише ті випадки, коли стикаються індивідуальні інтереси людей, а всі інші феномени, пов’язані з рольових протистоянням, віднести до міжролевих захистів. Однак у реальному житті так рідко вдається зустріти випадки, коли чоловік був би здатний відрізнити своє Я від займаних їм рольових позицій, що дане розрізнення може представляти в основному теоретичний інтерес. Тому далі до міжособистісних захистах будемо зараховувати всі захисні явища, які можна спостерігати в стосунках окремих людей, якщо вони виникають у відповідь на загрозу (нехай навіть і уявну) з боку іншої людини [2].

Природне на перший погляд розведення внутрішньопсихічних і зовнішніх захистів стає менш очевидним, як тільки ми приступаємо до безпосередньої роботи із захисними феноменами. Зрозуміло, тілесна розділеність суб’єктів утворює для міжособистісних захистів інші умови, ніж ті, в яких розгортаються внутріошньособистісні захисти. Але велика кількість подібностей свідчить про їх сутнісної взаємозалежності і взаємооберненості. Найбільш загальним для внутрішньоособистісних та міжособистісних захистів є те, що в кінцевому підсумку захищається індивідуальність, єдине Я [2].

Подібність зовнішніх і внутрішніх захистів проявляється також у подібності стратегій, які при цьому використовуються. Коли 3. Фрейду під час однієї з лекцій ( «Про психоаналіз») потрібно було проілюструвати процес витіснення, то він порівняв його з ситуацією появи в залі порушника тиші, якого дужі слухачі на радість лектора і для загального спокою виставляють за двері. Усунення перешкоди, однак, було відносним, оскільки шум за дверима, який створював невгамовний порушник, все одно заважав спокійному плину лекції. Приклад, наведений першовідкривачем психоаналізу, не вичерпується поверхневим схожістю міжособистісних перипетій і внутрішньоособистісних колізій, а вловлює наявність певної закономірності [5].

Схожість на сутнісному рівні пояснюється тим, що внутрішні і зовнішні психологічні захисту міцно пов’язані між собою узами походження. Відповідь на питання які з них генетично первинні виявляється різним в залежності від того, про який генез буде йти мова: філо-, онто-або актуалгенез. У контексті ідей, що розвиваються у вітчизняній психології (культурно-історична парадигма, в рамках якої сформувалося моє професійне мислення), філогенетично первинною є міжособистісна боротьба, а значить і міжособистісні психологічні захисту. У актуалгенезі (мікрогенезі) співвідношення обертається так, що внутріособистісні захисту як ініціюють, так і задають способи міжособистісної захисту (хоча функціонально залежність є двосторонній). Онтогенетично, схоже, і ті, й інші захисту виникають одночасно і якийсь час не диференціюються.

Відхід — збільшення дистанції, переривання контакту, виведення себе за межі досяжності впливу агресора. Прояви цього виду захистів: зміна теми бесіди на безпечне, небажання загострювати відносини (обхід гострих кутів), прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань; уникнення травмують ситуацій, переривання бесіди під слушним приводом і т. п. Граничним вираженням даної тенденції може бути повна замкнутість, відчуження, відмова від контактів з людьми [5].
Вигнання — збільшення дистанції, видалення агресора. Варіації проявів: вигнати з дому, звільнити з роботи, відіслати куди-небудь під прийнятним приводом, засудження, глузування, приниження, колючі зауваження. Граничним вираженням даної тенденції виявляється вбивство — захисна за походженням агресія, доведена до свого логічного завершення. Оскільки ми вже прийняли в якості модельного подання множинну природу особистості, легко зрозумілим стає віднесення осуду і глузування до стратегії вигнання — це часткове вбивство, знищення якоїсь частини іншого: риси характеру, звичок, дій, намірів, схильностей і т. д. [5]
Блокування — контроль впливу, що досягає суб’єкта захисту, виставляння перешкод на його шляху. Варіації: смислові та семантичні бар’єри ( «мені важко зрозуміти, про що йде мова»), рольові малюнки ( «я на роботі»), «маска», «персона» (Юнг) і т. п., які беруть на себе основний «удар» ( «це не я — це у мене такий характер»). Ліміт вираз: огорожу себе, повна самоізоляція допомогою глибоко ешелонованої оборони [5].
Управління — контроль впливу, що виходить від агресора, вплив на його характеристики: плач (прагнення розжалобити) і його ослаблені види — скарги, ниючі інтонації, зітхання; підкуп або прагнення умилостивити; спроби подружитися або стати членами однієї спільності ( «своїх не б’ють») ; послабити або дестабілізувати активність, повністю інактивувати; спровокувати бажане поведінку і т. д. Сюди ж потрапляє захисна за походженням маніпуляція. Ліміт вираз — підпорядкування іншого, помиканіе ім [5].
Завмирання — контроль інформації про самого суб’єкта захисту, її спотворення або скорочення подачі. Прояви: маскування, обман, приховування почуттів, відмова від дій, щоб не проявляти себе (не накликати біду). Крайня форма — заціпеніння, тривожна пригніченість [5].
Ігнорування — контроль інформації про агресорі, наявності або характер загрози з його боку, обмеження за обсягом або викривлене сприйняття. Наприклад, стереотіпізація ( «так він просто хуліганить»), зменшення ступеня загрози, пояснення позитивними намірами ( «вона бажає мені добра»). Ліміт прояв — критичне спотворення, втрата адекватності сприйняття, ілюзії [5].

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1. Методи дослідження

В даному емпіричному дослідженні були використані наступні психодіагностичні методики:

Методика дослідження САТ (використано 4 субтести: «Історії із завершенням», «Групи експресії», «Вербальна експресія», «Історії з доповненнями» (Додаток В.).

Методика розрахована на віковий діапазон, починаючи з 9 років та для дорослих. Стимульний матеріал є набір з 4 тестових зошитів. У тому числі 3 субтеста складено на невербальному стимульному матеріалі і один тільки субтест — на вербальному. Кожен субтест містить від 12 до 15 завдань. Час проведення субтестів обмежений.

Процедура тестування

Залежно від мети дослідження методика допускає як проведення повної батареї, і використання окремих субтестів. Можливі індивідуальний і груповий варіанти тестування. З використанням повного варіанта методики субтести пред`являються в порядку їх нумерації. Разом з цим рекомендації авторів методики не є непорушними.

Час, відведений на кожен субтест, обмежений і становить 6 хвилин (1 субтест — «Історії із завершенням»), 7 хвилин (2 субтест — «Групи експресії»), 5 хвилин (3 субтест — «Вербальна експресія»), 10 хвилин (4 субтест — «Історії з доповненнями»). Загальний час тестування, включаючи інструкцію, становить 30-35 хвилин.

Правила тестування

Роздавати тестові зошити під час проведення цього субтеста.
Переконуватися щоразу, що обстежувані правильно зрозуміли інструкцію до субтестам.
Домагатися від обстежуваних засвоєння описаних у інструкціях даних про Барні і Фердинанде — дійових осіб першого вчителя і останнього субтестів.
Орієнтувати піддослідних на вибір відповідей, що відбивають найбільш типову поведінку персонажів у цій ситуації, виключаючи оригінальні і гумористичні трактування.
Попереджати обстежуваних, у разі виправлень потрібно чітко викреслювати в бланку неправильні відповіді.
У цілому не заохочуючи відповіді навмання, слід зазначити обстежуваним, краще все-таки відповідати, навіть якщо вони зовсім впевнені у їх правильності.
У разі питань стосовно ходу тестування необхідно адресувати обстежуваних до письмової інструкції, не допускаючи обговорення вголос.
Точно вимірювати час й прискіпливо стежити, щоб обстежувані не починали працювати завчасно.

Перед початком тестування обстежуваним видаються бланки відповідей, де вони фіксують деякі дані себе. Після цього вони одержують тестові зошити з цим субтестом і починають знайомитися з інструкцією у процесі її зачитування експериментатором. У процесі читання інструкції експериментатор робить паузу після ознайомлення з прикладом, аби переконатися, що обстежувані правильно його зрозуміли. Після закінчення інструкції відводиться час для відповіді на питання. Після цього експериментатор дає команду «Переверніть сторінку. Почали» і включає секундомір.

За хвилину до закінчення роботи над субтестом обстежуваних попереджають. Після закінчення часу роботи дається команда «Зачекайте. Відкладайте ваші ручки», обстежувані відпочивають протягом декількох хвилин і переходять до виконання наступного субтеста.

Бланк відповідей

П.І.Б.__________________________________ Дата _____________

Вік _____________________ Стать ______________

___________________________________________________________

Субтест 1	Субтест 2	Субтест 3	Субтест 4
1 2 3	1 2 3	1 2 3	1 2 3
1 1 2 3	1 1 2 3	1 1 2 3	1 1 2 3
2 1 2 3	2 1 2 3	2 1 2 3	2 1 2 3
3 1 2 3	3 1 2 3	3 1 2 3	3 1 2 3
4 1 2 3	4 1 2 3	4 1 2 3	4 1 2 3
5 1 2 3	5 1 2 3	5 1 2 3	5 1 2 3
6 1 2 3	6 1 2 3	6 1 2 3	6 1 2 3
7 1 2 3	7 1 2 3	7 1 2 3	7 1 2 3
8 1 2 3	8 1 2 3	8 1 2 3	8 1 2 3
9 1 2 3	9 1 2 3	9 1 2 3	9 1 2 3
10 1 2 3	10 1 2 3	10 1 2 3	10 1 2 3
11 1 2 3	11 1 2 3	11 1 2 3	11 1 2 3
12 1 2 3	12 1 2 3	12 1 2 3	12 1 2 3
13 1 2 3	13 1 2 3		13 1 2 3
14 1 2 3	14 1 2 3		14 1 2 3
	15 1 2 3

Обробка результатів

Бланки відповідей обробляються за допомогою спеціальних ключів. Результати підраховуються по кожному субтесту окремо і всього тесту загалом. Результати по окремим субтестам показують рівень розвитку однієї (чи навіть кількох) здібностей чинника пізнання поведінки. Результат по тесту загалом називається композитною оцінкою і відбиває загальний рівень розвитку соціального інтелекту.

Суми «сирих балів» за кожний субтест, підрахований за допомогою «ключів», записуються в перший рядок підсумкової таблиці на бланці відповідей.

За кожну правильну відповідь обстежуваному нараховується один бал. «Сирі бали» перетворюються на стандартні за допомогою нормативних таблиць і записуються в другий рядок підсумкової таблиці. Композитная оцінка є сумою «сирих балів» по кожному субтесту. Отримана сума теж перетворюється на стандартне значення.

Ключ до опрацювання методики

Правильні відповіді:

N	Cубтест 1	Субтест 2	Субтест 3	Субтест 4
1	2	1	3	4
2	2	4	3	3
3	2	3	3	3
4	3	3	1	2
5	1	2	1	1
6	3	1	2	1
7	3	2	2	4
8	3	2	1	1
9	3	1	2	1
10	3	4	3	2
11	3	1	1	1
12	1	1	2	2
13	1	2		2
14	2	4		1
15		4

Нормативні таблиці для визначення стандартних значень (для вікової групи 18-25 років)

Стандартні значення	Субтести				Композитна оцінка
	1	2	3	4
1	0 — 2	0 — 2	0 — 2	0 — 1	0 — 12
2	3 — 5	3 — 5	3 — 5	2 — 4	13 — 26
3	6 — 9	6 — 9	6 — 9	5 — 8	27 — 37
4	10 — 12	10 — 12	10 — 11	9 — 11	38 — 46
5	13 — 14	13 — 15	12	12 — 14	47 -55

Наступна методика «Особистісний опитувальник FPI» (форма “В”).

Це мнофакторний особистісний тест, придатний для діагностики деяких важливих властивостей особистості.

Опитувальник FPI містить 12 шкал. Загальна кількість питань – 114. Одне (перше) питання в жодну зі шкал не входить, так як має перевірочний характер. Шкали опитувальника І-ІХ є основними (або базовими), а Х-ХІІ – похідними (інтегруючими) [8, с. 129].

Похідні шкали складаються із питань основних шкал.

В результаті аналізування змісту шкал і питань методики, було виділено високі та низькі рівні прояву характерних особистісних рис (які відповідають певній кількості набраних стандартних оцінок за конкретними шкалами).

Дана методика припускає виділення трьох рівнів розвитку різних рис особистості: низький (від 1 до 3 балів), середній (від 4 до 6 балів), високий (від 7 до 9 балів).

Високі значення більшості шкал даної методики відповідають негативному значенню розвитку особистісних рис. Виняток мають три шкали методики:

— “Товариськість” (шк.5);

— “Урівноваженість” (шк.6);

— “Відкритість” (шк.9).

До того ж назви деяких рис особистості, в даній методиці, виступають односкладовими в тому значенні, що в них взагалі є відсутнім позитивний або негативний зміст. Він лише припускається, або, за необхідністю, представляється в окремій, власній формуліровці. Це наступні шкали:

— “Екстраверсія – інтроверсія ( шк.10);

— “ Маскулінізм – фемінізм” (шк.12).

Сам опитувальник та його структура відповідають традиційним особистісним опитувальникам: містить питання, висловлювання, що стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навичок та фізичних труднощів, на які піддослідний може відповісти “так” або “ні” [8, с. 130].

Можливим є індивідуальне та групове пред’явлення тесту, час для виконання залежить від форми опитувальника та триває від 20 до 50 хвилин.

2.2. Представлення результатів роботи ( проведення методик та їх результати)

Перша методика дослідження САТ (використано 4 субтести: «Історії із завершенням» (Додаток А), «Групи експресії» (Додаток Б), «Вербальна експресія», «Історії з доповненнями» (Додаток В.).

Інтерпретація результатів

Інтерпретація окремих субтестів

Після закінчення процедури обробки результатів виводять стандартні бали по кожному субтесту, які відбивають рівень розвитку відповідних здібностей пізнання поведінки. При цьому загальний сенс стандартних балів можна визначити так:

1 бал — низькі здатність до пізнання поведінки;

2 бали — здатність до пізнання поведінки нижча від середньої (середньо-слабі);

3 бали — середня здатність до пізнання поведінки (середньо вибіркова норма);

4 бали — здатність до пізнання поведінки вища за середню (середньо-сильні);

5 балів — висока здатність до пізнання поведінки.

З отриманням стандартної оцінки 1 бал по якомусь субтесту необхідно передусім перевірити, чи правильно обстежуваний зрозумів інструкцію.

Субтест № 1 — «Історії із завершенням»

Особи з високими оцінками по субтесту вміють передбачати наслідки поведінки. Вони можуть передбачати подальші вчинки людей з урахуванням аналізу реальних ситуацій спілкування (сімейного, ділового, приятельського), пророкувати події, виходячи з розуміння почуттів, думок, намірів учасників комунікації. Їх прогнози можуть стати помилковими, якщо вони матимуть справу з людьми, які поводять себе найнесподіванішим, нетиповим чином. Такі люди вміють чітко вибудовувати стратегію власної поведінки задля досягнення поставленої мети. Успішне виконання субтеста передбачає вміння орієнтуватися у невербальних реакціях учасників взаємодії і чітке знання нормо-рольових моделей, регулюючих поведінку людей.

Особи з низькою оцінкою по субтесту погано розуміють зв`язок між поведінкою та її наслідками. Такі люди можуть часто робити помилки (зокрема і протиправні дії), потраплятимуть у конфліктні, а можливо, й у небезпечні ситуації оскільки не так уявляють собі результати своїх дій чи вчинки інших людей. Вони погано орієнтуються в загальноприйнятих нормах і правилах поведінки. Успішність виконання цього субтеста позитивно корелюють з такими психологічними особливостями: —

— здатністю повно і точно описувати особистість незнайомої людини за фотографією;

— здатність до розшифровки невербальних повідомлень;

— диференційованістю Я — концепції, насиченістю Я-образа, розумінням інтелектуальних, вольових характеристик, і навіть описом особливостей духовної організації особистості.

Субтест № 2 — «Групи експресії»

Особи з високими оцінками по субтесту здатні правильно оцінювати стан, почуття, наміри людей по їх невербальним проявам, міміці, позам, жестам. Такі люди, швидше за все, надають великого значення невербальному спілкуванню, звертають велику увагу на невербальні реакції учасників комунікації. Чутливість до невербальної експресії істотно посилює здатність розуміти інших. Здатність читати невербальні сигнали іншої людини, усвідомлювати їх і порівнювати з вербальними, на думку А. Піза, є основою «шостого почуття» — інтуїції. У психології широко відомі дослідження, які доводять велике значення невербальних засобів спілкування. Так, Р. Бедсвілл виявив, що у розмові словесне спілкування займає менш 35 %, причому більше 65% інформації передається не вербально.

Особи з низькими оцінками по субтесту погано володіють мовою рухів, поглядів і жестів, який раніше освоюється в онтогенезі і викликає більшу довіру, ніж вербальна мова. У спілкуванні такі люди більшою мірою орієнтуються на вербальний зміст повідомлень. І можуть помилятися у розумінні сенсу слів співрозмовника бо не враховують (чи неправильно враховують) супроводжуючи їх невербальні реакції.

Успішність виконання субтеста позитивно корелює:

— з точністю, повнотою, нестереотипністю і пластичністю в описах особистості незнайомої людини за фотографією;

— з чутливістю до емоційних станів інших людей у ситуаціях ділового спілкування;

— з розмаїттям експресивного репертуару зі спілкуванням;

— з довірою і проявом дружелюбності в спілкуванні;

— з емоційною стабільністю;

— з сенситівністю до зворотного зв`язку в спілкуванні, сприйнятливістю до критики, совісністю;

— із високою самооцінкою і мірою прийняття себе;

— з насиченістю Я-образа описом вольових характеристик особистості, активності, сценічності;

— з глибиною рефлексії;

— з точністю розуміння того, яким чином емоційний стан людини сприймається його партнерами зі спілкування, що показником конгруентності комунікативної поведінки, передумовою успішної самопрезентації;

— з емпатією, з невербальною чутливістю.

Субтест № 3 — «Вербальна експресія»

Особи з високими оцінками по субтесту мають високу чутливість до характеру і відтінкам людських стосунків, що допомагає їм швидко розуміти те, що люди кажуть одне одному (мовну експресію) у певних ситуаціях, конкретних взаємовідносинах. Такі люди здатні знаходити відповідний тон спілкування з різними співрозмовниками у різних ситуаціях та мають великий репертуар рольової поведінки (тобто вони виявляють рольову пластичність).

Особи з низькими оцінками по субтесту погано розпізнають різні сенси, які можуть приймати одні й ті самі вербальні сполучення в залежністі від характеру взаємовідносин людей, і контексту ситуації спілкування. Такі люди настільки часто «кажуть невпопад» і помиляються в інтерпретації слів співрозмовника. Успішність виконання субтеста також позитивно корелює з точністю опису особистості незнайомої людини за фотографією, насиченістю Я-образа описом духовних цінності і шкалою емпатії.

Субтест № 4 «Історії з доповненням»

Особи з високими оцінками по субтесту здатні розпізнавати структуру міжособистісних ситуацій у поступовій динаміці. Вони вміють аналізувати скрутні ситуації чи взаємодії людей, розуміють логіку їх розвитку, відчувають зміну сенсу ситуації включення в комунікацію різних учасників. Шляхом логічних умовиводів можуть добудовувати невідомі, відсутні ланки у ланцюзі цих взаємодій, пророкувати, як людина поведеться надалі, відшукувати причини певної поведінки. Наприклад, субтест дозволяє прогнозувати успішність побудови слідчим цілісної картини злочину з урахуванням неповних даних. Успішне виконання субтеста припускає спроможність адекватно відбивати цілі, наміри, потреби учасників комунікації, пророкувати наслідки для їхньої поведінки. Крім цього, потрібно вміння орієнтуватися у невербальних реакціях людини, і навіть нормах і правилах, регулюючих поведінку в суспільстві.

Особи з низькими оцінками по субтесту відчувають складнощі в аналізі ситуацій міжособистісної взаємодії як наслідок, погано адаптуються до різноманітних взаємовідносин з людьми (сімейним, діловим, дружнім та інших).

Субтест є найбільш комплексним й інформативним по загальній факторній вазі у структурі соціального інтелекту.

Успішність виконання субтеста позитивно корелює з точністю, повнотою, диференційованістю і гнучкістю опису незнайомої людини за фотографією, з диференційованістю Я-концепції, глибиною рефлексії, з прийняттям себе, відчуттям власної гідності, з інтересом до соціальних проблем, громадською активністю, з екзаменаційної успішністю.

Інтерпретація композитної оцінки соціального інтелекту

Загальний рівень розвитку соціального інтелекту (інтегрального чинника пізнання поведінки) визначається з урахуванням композитній оцінки.

Сенс композитній оцінки, виражений у стандартних балах, можна визначити так:

1 бал — низький соціальний інтелект;

2 бали — соціальний інтелект нижчий від середнього (середньо-слабий);

3 бали — середній соціальний інтелект (середньо вибіркова норма);

4 бали — соціальний інтелект вищий за середній (середньо-сильний);

5 балів — високий соціальний інтелект.

Соціальний інтелект представляє собою систему інтелектуальних здібностей, які визначають адекватність розуміння поведінки людей. На думку авторів методики, здібності, які позначаються лише на рівні композитної оцінки, «мабуть, перекривають собою традиційні поняття соціальної чутливості, емпатії, сприйняття іншого і те, що можна назвати соціальною інтуїцією» [5].

Виконуючи регулюючу функцію в міжособистісному спілкуванні, соціальний інтелект забезпечує соціальну адаптацію саме особистості, «гладкість у відносинах з людьми». Особи з великим соціальним інтелектом здатні витягти максимум інформації щодо поведінки людей, розуміти мову невербального спілкування, висловлювати швидкі й точні судження про людей, успішно прогнозувати їх реакції в заданих обставин, виявляти далекоглядність у відносинах з іншими, що сприяє поліпшенню їхньої успішної соціальної адаптації.

Особи з великим соціальним інтелектом, зазвичай, бувають успішними коммунікаторами. Їм властиві контактність, відкритість, тактовність, доброзичливість і сердечність, тенденція до психологічної близькості зі спілкуванням. Високий соціальний інтелект пов`язані з інтересом до соціальних проблем, наявністю потреби впливати інших і найчастіше узгоджується з розвиненими організаторськими здібностями. Люди з розвиненою соціальним інтелектом зазвичай мають виражений інтерес пізнання себе і розвинену спроможність до рефлексії. Рівень розвитку соціального інтелекту більшою мірою визначає успішність адаптації на час вступу працювати, ніж рівень розвитку загального інтелекту. Люди з великим соціальним інтелектом зазвичай легко уживаються у колективі, сприяють підтримці оптимального психологічного клімату, виявляють більше інтересу, кмітливості і винахідливості у роботі.

Особи з низьким соціальним інтелектом можуть відчути складнощі у розумінні й прогнозуванні поведінки людей, що ускладнює відносини та знижує можливості соціальної адаптації. Низький рівень соціального інтелекту може у певної міри компенсуватися іншими психологічними характеристиками (наприклад, розвиненою емпатією, деякими рисами характеру, стилем спілкування, комунікативними навичками), і навіть може бути скоригований під час активного соціально-психологічного навчання.

Первинна статистична обробка результатів емпіричного дослідження та порівняльний аналіз даних:

Первинний статистичний аналіз результатів тесту виявив кількісні показники, продемонстровані в табл.. 2.1. (Див. Додаток А.) Показники частотного розподілу даних методики САТ наведені на граф. 2.1. (Див. Додаток Б.).

Якісне аналізування показників тесту по кожній виборці дозволило визначити наступне:

1) Найбільш вираженою рисою для піддослідних групи А являється (шк. 14), що узгоджується з гіпотезами дослідження та підкреслює важливість соціального інтелекту та його вплив на формування життєвих перспектив юнаків; до того ж зазначений показник (“Креативність”) виявився досить низько розвиненим у піддослідних групи Б, що при переважно низьких показниках соціального інтелекту (по даній виборці) також зазначає значимість даного показника для життєвих перспектив.

Низький рівень соціального інтелекту піддослідних групи Б. пов‘язаний, мабуть, не тільки з низьким рівнем соціальної адаптації, а й з відсутністю сприятливих умов мікросередовища (особливості навчального процесу та ін.).

2) Наступна характерна риса для піддослідних групи А – сформованість системи ціннісних орієнтацій (шк. 3). Високий показник зафіксований у 50% піддослідних даної вибірки (для порівняння – лише у 13% піддослідних групи Б), низький показник – у 7% піддослідних групи А ( гр.. Б – 23%).

3) У піддослідних групи А суттєво виражена особистісна незалежність (або внутрішній локус контролю, шк.. 2) – високий показник зафіксований у 47% (низький у 7%), тоді як у піддослідних групи Б високий показник – у 13% (низький також у 13%).

4) Показник самоповаги (шк.. 7) виявився суттєво вираженим у піддослідних групи А (у 40% піддослідних групи) при низькому рівні зазначеного показника у піддослідних групи Б (43% піддослідних групи Б має низький рівень і лише 7% високий); показник самоприйняття (шк.. 8) максимально виражений майже у половини піддослідних групи А (47%).

5) У порівнянні з іншими групами, у піддослідних групи А зафіксована суттєва вираженість показника прийняття агресії (шк.. 11) – у 33% піддослідних мають високий показник, що свідчить про здатність сприймати негативні прояви людської поведінки як цілком природні та про толерантність до цих проявів. До того ж з‘ясувалося, що високий рівень показника не властивий жодному з піддослідних групи Б (при низькому рівні вираженості показника у 37% піддослідних), що зазначає про підвищену вразливість до агресивних проявів та прагнення до їх уникнення.

6) Здатність до швидкого встановлення доброзичливих міжособистісних контактів (шк. 12 – “Контактність”) виражена, переважно, у піддослідних групи А (високий показник – у 43% піддослідних), у піддослідних групи Б суттєво виражений низький рівень прояву зазначеної риси (у третини піддослідних кожної групи).

Таким чином, первинна статистична обробка результатів дослідження за методикою САТ та порівняльний аналіз даних свідчать про суттєві розходження в показниках експериментальних груп А і Б. (четвертого і першого курсу студентів). Позитивні характеристики процесу соціального інтелекту властиві переважно піддослідним групи А; нижчий рівень прояву характеристик соціального інтелекту спостерігається у піддослідних групи Б.

Результати по «Особистісному опитувальнику FPI» (форма “В”).

Вибірка дослідження

Експериментальна група А) молодь від 15 до 25 років (30 чоловік),

Експериментальна група Б) учні 11 класу школи – колегіуму №11 (30 чоловік), які навчаються за спеціально розробленими програмами;

Контрольна група В) учні 11 класу середньої школи № 23 (30 чоловік), які навчаються за стандартними програмами.

Процедура обробки результатів

Перша процедура обробки полягала в отриманні первинних, або “сирих”, оцінок. З цією метою було підготовлено матричні форми ключів кожної шкали на основі загального ключа опитувальника.

Друга процедура пов’язана з переводом первинних оцінок в стандартні оцінки 9-бальної шкали (стенайни) за допомогою таблиці [8, с. 131].

Аналіз результатів дослідження за даними тесту FPI

Кількісні показники первинної статистичної обробки наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Показники первинного статистичного аналізу даних тесту FPI

N п/п	Шкала методики FPI	σ	Показники (кількість осіб)
			Низькі (<M-σ)					Високі (>M+σ)
			Загальна кількість		По кожній виборці окремо (N=30)			Загальна кількість		По кожній виборці окремо (N=30)
			абс. (N=90)	%	A	Б	В	абс. (N=90)	%	A	Б	В
1.	Невротичність	3.2	7	7.8	3	2	2	38	42.2	11	10	17
2.	Спонтанна агресивність	2.6	10	11.1	3	3	4	38	42.2	11	17	10
3.	Депресивність	3.2	11	12.2	6	1	4	34	37.8	11	13	10
4.	Дратівливість	2.5	6	6.7	2	3	1	60	66.7	18	24	18
5.	Товариськість	2.9	18	20	9	4	5	20	22.2	7	7	6
6.	Урівноваже-ність	2.1	13	14.4	3	7	3	24	26.7	10	6	8
7.	Реактивна агресивність	2.2	6	6.7	2	2	2	47	52.2	10	17	20
8.	Сором΄язли-вість	2.2	19	21.1	7	9	3	34	37.8	9	10	15
9.	Відкритість	1.9	2	2.2	0	0	2	60	66.7	23	20	17
10.	Екстраверсія – інтроверсія	2.3	9	10	3	3	3	32	35.6	10	11	12
11.	Емоційна лабільність	3.3	13	14.4	5	3	5	40	44.4	13	16	11
12.	Маскулінізм – фемінізм	2.2	29	32.2	11	9	9	23	25.6	7	10	6

В результаті якісного аналізування наведених показників було виявлено наступне:

Диференціація особистісних рис по кожній виборці окремо.

Найбільша частота високого рівня прояву нервовості зафіксована у піддослідних групи В (за шкалою “Невротичність” – 17 із 38 випадків);
Дані, отримані за шкалою “Депресивність”, ставлять під сумнів загальноприйняте уявлення про переважання зниженого тонусу настрою саме у творчих осіб – високий рівень прояву депресивності було виявлено тільки у 11 осіб групи А (гр.Б – 13 осіб, гр.В – 10 осіб), тоді як низький рівень прояву в цій же групі – 6 осіб ( для порівняння: гр.Б – 1 чол., гр.В – 4 чол.
Більше половини всіх піддослідних (66.7%) виявили високий рівень подразливості емоційного стану (шкала “Дратівливість”); найвищий рівень прояву зазначеної риси зафіксований в групі Б (у 80% піддослідних даної групи).
Половина піддослідних групи В виявила значну вираженість невпевненості, скованості (шк. “Сором’язливість”)- 15 осіб має високий показник зазначеної риси, і лише 3 особи з групи має низький показник.
Тяжіння до домінування (шкали “Спонтанна агресивність” та “Реактивна агресивність”) більш за все властиве членам групи Б, хоча високі показники конфліктності (шк. “Реактивна агресивність”) зафіксовані також у піддослідних групи В; найнижчий рівень прояву рис агресивності виявився у піддослідних групи А.
Прагнення до довірливо – відвертих відносин (шкала “Відкритість”) спостерігається у більшості піддослідних ( 66.7% загальної кількості), але найбільша частота прояву даної риси зафіксована у членів групи А.

У таблиці 2.2. подано рангові місця, що посідають групи за кількісними показниками виявлених осіб з високим рівнем прояву особистісних рис по кожній шкалі (менші ранги позначають вищі рівні показників). Статева диференціація особистісних рис:

Виявилося, що жіночій половині піддослідних більше, ніж чоловічій, властива нервовість (шк.2) – високий показник зафіксовано у 28 жінок (із 38 загальної кількості осіб з вираженою рисою); інших суттєвих відмінностей між вираженістю особистісних рис у чоловіків та жінок не виявлено.
При аналізуванні даних, отриманих за шкалою “ Маскулінізм – фемінізм”, спостерігається тенденція до “фемінізації” чоловіків та “маскулінізації” жінок – вираженість фемінності ( жіночості) зафіксовано у 11 чоловіків (і тільки у 18 жінок) із загальної кількості піддослідних, маскулінізм (мужність) виражений у 10 жінок ( і у 13 чоловіків).

Таблиця 2.2. Рангові місця вибіркових груп за кількісними показниками по даних тесту FPI

№ п/п	Шкали методики	Рангові місця групи
№ п/п	Шкали методики	Група А	Група Б	Група В
1	Невротичність	2	3	1
2	Спонтанна агресивність	2	1	3
3	Депресивність	2	1	3
4	Дратівливість	2.5	1	2.5
5	Товариськість	1.5	1.5	2
6	Урівноваженість	1	3	2
7	Реактивна агресивність	3	2	1
8	Сором’язливість	3	2	1
9	Відкритість	1	2	3
10	Екстраверсія- інтроверсія	3	2	1
11	Емоційна лабільність	2	1	3
12	Маскулінізм- фемінізм	2	1	3

Серед особистісних властивостей, які впливають на процес соціальної адаптації та регулювання поведінки (по даних мет.FPI) були виявлені наступні кореляції:

Нестійкість емоційного стану (емоційна лабільність) пов’язана зі зниженим тонусом настрою (депресивністю) – r= 0.67

— Депресивність корелює з нервовістю (хворобливою занепокоєністю) – r=0.56

— Схильність до конфліктних відносин (реактивна агресивність) пов’язана з нестійкістю емоційного стану ( дратівливістю) – r=0.62

— Дратівливість корелює з імпульсивністю поведінки (спонтанною агресивністю) –r= 0.58

— Виражена екетравертованість взаємопов’язана з потребами у спілкуванні (товариськістю) –r= 0.58

— Товариськість негативно корелює із сором’язливістю — r=-0.37

ВИСНОВКИ

Отже, підводячи підсумкм можна сформулювати загальні положення роботи.

Маніпуляція — це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, не збігаються з його актуально існуючими бажаннями.

Для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче.

Маніпуляція — це вплив, який вимагає значної майстерності й знань.

Маніпуляція — це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.

Види психологічного захисту:

Відхід — збільшення дистанції, переривання контакту, виведення себе за межі досяжності впливу агресора. Прояви цього виду захистів: зміна теми бесіди на безпечне, небажання загострювати відносини (обхід гострих кутів), прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань; уникнення травмують ситуацій, переривання бесіди під слушним приводом і т. п.
Вигнання — збільшення дистанції, видалення агресора. Варіації проявів: вигнати з дому, звільнити з роботи, відіслати куди-небудь під прийнятним приводом, засудження, глузування, приниження, колючі зауваження. Граничним вираженням даної тенденції виявляється вбивство — захисна за походженням агресія, доведена до свого логічного завершення.
Блокування — контроль впливу, що досягає суб’єкта захисту, виставляння перешкод на його шляху.
Управління — контроль впливу, що виходить від агресора, вплив на його характеристики: плач (прагнення розжалобити) і його ослаблені види — скарги, ниючі інтонації, зітхання; підкуп або прагнення умилостивити; спроби подружитися або стати членами однієї спільності ( «своїх не б’ють») ; послабити або дестабілізувати активність, повністю інактивувати; спровокувати бажане поведінку і т. д.
Завмирання — контроль інформації про самого суб’єкта захисту, її спотворення або скорочення подачі. Прояви: маскування, обман, приховування почуттів, відмова від дій, щоб не проявляти себе (не накликати біду). Крайня форма — заціпеніння, тривожна пригніченість.
Ігнорування — контроль інформації про агресорі, наявності або характер загрози з його боку, обмеження за обсягом або викривлене сприйняття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психодиагностике. – Санкт-Петербург – Москва – Харьков – Минск: „Питер”, 1999. – 528 с.
Гуменюк О. Психологія Я — концепції: Монографія. — Тернопіль: Економічна думка, 2002. — 185, с.
Джефкінс,, Френк. Реклама: Практичний посібник. — К. : Знання, 2001. — 456 с.
Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. — М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. — 344 с.
Елисеев О. П. Практикум по психологии личности. — М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2005. — 508 с.
Иванов В. Политическая психология: учбовий посібник. — М.: Философское общество, 1990. — 219 с.
Лебедев-Любимов А. Н. Психология рекламы: Учебное пособие для студ. вуз.. — СПб. : Питер, 2003. — 368 с.
Мельников В. М. Введение в экспериментальную психологию личности: -М.: Просвещение, 1985. — 319 с.
Менегетти А. Психология лидера. — М.: Онтопсихология, 2002. — 208 с.
Мокшанцев Р. И. Психология рекламы: Учебное пособие для студ. вуз.. — М. ; Новосибирск : ИНФРА-М : Сибирское соглашение, 2001. — 228, с.
Московичи С. Век толп: исторический трактат по психологии масс. – М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. – 480 с.
Пірен М. І. Основи політичної психології: Навч. Посібник. — К. : Міленіум, 2003. — 413, с.
Политическая психология: Хрестоматия /Сост. Е.Б. Шестопал, Пер.: В. Зорин, Т.Н. Пищева, А.Г. Чигинцева. — М. : Инфра-М, 2002. — 303, с.
Політична психологія: Навч. посібник / За ред. С. О. Матвєєва. — К. : ЦУЛ, 2003. — 215 с.
Почепцов Г. Г. Имиджелогия: теория и практика. – К.: СП „АДЕФ-Украина”, 1998. – С. 40
Реан А. А. Психология адаптации личности: Анализ. Теория. Практика. — СПб.: Прайм-Еврознак, 2006. — 479 с.
Реклама: внушение и манипуляция: Медиа-ориентированный подход. Учеб. пособие для факультетов психологии, социологии, экономики и журналистики / Ред. Д.Я. Райгородский. — Самара : Бахрах-М, 20001. — 746 с.
Холл, Кэлвин. Теория личности: Учеб. пособ. для студ. вуз. -М.: «КСП+», 1997. — 719 с.
Чалдини Р. Социальная психология. Агрессия. Лидерство. Группы. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. — 256 с.
Шалак В. И. Современный контент-анализ: Приложения в области: политологии, психологии, социологии, культурологии, экономики, рекламы: наукове видання. — М. : Омега-Л, 2004. — 270, с.

ДОДАТКИ

Додаток А. Показники первинного статистичного аналізу даних методики САТ (окремо по кожній виборці)

N п/п	Шкали методики САТ	σ
				Високі (>M+σ)
			Загальна кількість				Загальна кількість		По кожній виборці окремо
			абс. (N=48)		%	A (N=25)		Б (N=23)		абс. (N=48)	%	A (N=25)	Б (N=23)
1.	Орієнтація у часі	3.0	17		19	4		7		19	21	7	7
2.	Підтримка	8,9	21		23	2		5		19	21	14	5
3.	Ціннісні орієнтації	2,8	21		23	2		7		21	23	15	4
4.	Пластичність поведінки	2,9	23		26	7		6		21	23	9	8
5.	Сенситивність	2,2	17		19	2		5		19	21	10	7
6.	Спонтанність	2,0	26		29	3		12		17	19	9	6
7.	Самоповага	2,9	24		27	5		6		25	28	12	11
8.	Самоприйняття	3,7	29		32	5		9		24	27	14	8
9.	Уявлення про природу людини	1,4	25		28	10		8		19	21	11	7
10.	Синергійність	1,1	26		29	8		10		31	34	13	11
11.	Прийняття агресії	2,1	16		18	1		4		14	16	10	4
12.	Контактність	2,5	25		28	5		10		22	24	13	4
13.	Пізнавальні потреби	1,8	23		26	5		9		23	26	10	9
14.	Креативність	2,1	22		24	2		7		29	32	19	7

Додаток В. Вибіркові середні значення, стандартні відхилення і оцінка різниці (t-критерій) за методикою САТ

№ п/п	Шкали методики	Піддослідні				t- критерій (t_d)
		гр. А (N=20)		гр. Б (N=20)
		сер. знач. (М)	ст. відх. (σ)	сер. знач. (М)	ст. відх. (σ)
1.	Орієнтація у часі	8.7	3.15	7.9	2.83	1.0
2.	Підтримка	54.1	7.83	42.4	6.16	6.5
3.	Ціннісні орієнтації	13.6	2.72	10.7	2.32	4.5
4.	Пластичність поведінки	13.9	3.27	11.8	2.32	2.9
5.	Сенситивність	7.3	2.01	5.6	1.82	3.5
6.	Спонтанність	8.7	1.65	7.2	1.66	3.4
7.	Самоповага	10.4	2.28	8.0	2.27	4.0
8.	Самоприйняття	12.6	3.22	9.2	3.10	4.2
9.	Уявлення про природу людини	5.6	1.70	5.3	1.16	0.7
10.	Синергійність	4.3	1.15	4.0	0.95	1.0
11.	Прийняття агресивності	9.3	2.14	7.4	1.91	3.6
12.	Контактність	11.0	2.74	9.7	1.94	2.2
13.	Пізнавальні потреби	6.0	1.64	5.1	1.61	2.1
14.	Креативність	8.8	1.77	6.4	1.62	5.5

Освіта та самоосвіта

Маніпуляція як засіб впливу на людину

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ У ВИВЧЕННІ МАНІПУЛЯЦІЇ

1.1. Визначення поняття маніпуляції

1.2. Система методів психологічного впливу на суб`єкт і маси

1.3. Механізми психологічного захисту від маніпуляції

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1. Методи дослідження

2.2. Представлення результатів роботи ( проведення методик та їх результати)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Розділи

Теги