1. Охарактеризуйте вплив історичних подій в Україні ХХ століття на людину нашого часу
2. Що таке світогляд? Які чинники впливають на його формування?
3. Поясніть вплив інформації на людину в сучасному соціумі
4. Що таке нація та в чому суть побудови держави “Україна”?
5. Чи згідні ви з твердженням, що державні службовці мають знати мову, історію, Конституцію своєї країни? Відповідь обґрунтуйте

1. Охарактеризуйте вплив історичних подій в Україні ХХ століття на людину нашого часу

24 серпня 1991 р. на політичній карті світу постала нова держава – Україна. В межах її кордонів знаходяться майже всі етнічні землі українства.

Україна – європейська держава, друга за площею (604 тис.км.2) і п’ята за кількістю населення (близько 51 млн.чол.); має 6,5 тис.км. кордонів, з яких більше 1 тис. морських.

Україна має важливе геополітичне становище як східноєвропейська країна. Вона – вузол транспортних комунікацій. З Азії через Росію до Західної Європи.

Україна має могутній економічний потенціал, який, хоча й ослаблений багатолітньою кризою, становить надійну базу подальшого прогресивного поступу.

Щодо України, то вона також не має альтернатив перетворенню на національну державу Європейського зразка (Польща, Швеція, Чехія, Угорщина, Фінляндія тощо). Однак швидкість цих перетворень вельми залежить від надій у Москві. Історично приречені спроби російських шовіністів чи комуністів силою опиратися поширенню європейських цінностей на схід можуть не тільки загальмувати процес входження в Європу, а й спровокувати всесвітній ядерний конфлікт. Однак будемо оптимістами.

Як бачимо, принцип цивілізаційного підходу до вивчення теорії України дає можливість всебічно розкрити з позицій розвитку українства його устремління по створенню своєї національної державності.

Національна державність – це порятунок будь-якого народу, що потверджується усім ходом світового історичного процесу.

глобалізації. Важливим фактором формування світогляду людини виступає її суб’єктивний внутрішній світ: ментальність, знання, воля, цінності, ідеали, тощо. «Життєва мудрість» здобута як синтез знань, цінностей, практичного досвіду та результатів цього досвіду виливаються у систему фільтрів поглядів та поведінки, які керують людиною у різних ситуаціях. Відбувається постійна модифікація світоглядних норм на основі рухливих, нестабільних моделей та здорового глузду, врешті-решт. Ці норми відрізняються в різних ситуаціях, співтовариствах та при реалізації різноманітних практик. Отже, постійні зміни закладають основи якісно нового нормативного стану людини та суспільства в цілому, що дозволяє їм обом вийти на якісно новий рівень розвитку.

За умов «дефолту відповідальності» держави треба віддати гідну шану українській сім’ї, яка взяла на себе функції свого захисту та виживання. Пристосовувалася, нарощуючи матеріальний, соціальний та моральний капітал. Наявність особистого смаку та уподобання людини впливає на усвідомлення власної гідності та вартості у порівнянні з досягненнями інших людей, формує лінію поведінки особи. Історичною необхідністю є відновлення єдиної української політичної нації. Становлення української політичної нації як сучасної європейської спільноти нероздільно пов’язане з активним, складним, та суперечливим процесом формування національної ідентичності — ототожнення людини самої себе з певною спільнотою, її символами, цінностями, історією, територією, культурою, державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтересами. Національна самоідентифікація українців була зруйнована, а її відновлення — процес тривалий та копіткий. Тут держава застосовує і силові прийоми (застосування української мови у державних установах, наприклад). Але процес гальмується через недостатність, на нашу думку, сучасних яскравих фактів, якими б пишалися українці, більшість таких символів — у минулому.

2. Що таке світогляд? Які чинники впливають на його формування?

Проблеми сутності світогляду, його типи та зміст аналізуються в роботах В.Дільтея, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Камю, Х.Ортеги-і-Гассета, Ж.-П.Сартра, М.Вебера та багатьох інших філософів. Дотичними до аналізу зазначеної проблеми є наукові розвідки вітчизняних дослідників — Р.Арцишевського, Л. Кривеги, А.І. Бойко. Світоглядні настанови людини змінювалися протягом усього часу людської історії. Світогляд людини епохи бронзи відрізнявся від світогляду людини доби бароко. Який би аспект світогляду ми на взяли (уявлення про світ, місце людини в ньому, стереотипи поведінки), він має чіткий набір відмінностей, притаманний певному відрізку часу. Як би ми спробували зробити навпаки, описавши світоглядні орієнтації людини та попросили визначити, до якої культурно-історичної епохи вона відноситься, то правильність відповіді залежала б лише від чіткості поставленого завдання. Нашу увагу привернула проблема чинників, які впливають на світогляд, змінюючи його в тому чи іншому напрямі. Серед таких чинників можна виокремити об’єктивні та суб’єктивні.

Таблиця 1 — Фактори формування світогляду людини

Розглянувши запропоновану класифікацію факторів форм світогляду у першому наближенні, бачимо, що на світогляд більше впливають соціальні чинники, ніж природні. На нашу думку, це зауваження слушне з точки зору історичної ретроспективи: природні фактори відіграють провідну роль у формуванні світогляду у прото-суспільствах, коли людина лише формується як біологічний вид. Споживацький характер економічного життя формував світогляд людини залежної від сил природи, від власних уявлень про ці сили, страхів та упереджень, коли безпека та добробут залежать від особистих зусиль (оборона, фізичне виживання). У світогляді наших предків на першому місці виступає гін до здобування, експансії, боротьби. Але одночасно з тим помітна і друга риса — закріпити та колонізувати ту землю, яку було здобуто мечем. Тому, в даному випадку, природні чинники виступають основними у процесі творення світогляду людини. В цей же час закладаються основи архетипів, яку пізніше будуть розвиватися у менталітет. Суспільство через набуті властивості історичного «ми» постійно чинить вплив на індивіда через свої структури, інституції, мову, символіку та інші «внутрішні» закони. Загальновизнаною є відсутність індивідуального вибору (свободи волі) у первісному соціумі для людини. К.Юнг висловив та довів думку про існування більш глибокого шару в структурі особистості, яким він назвав колективним несвідомим.

Фактором формування світогляду людини виступає її матеріальне становище. В залежності від наявності або відсутності матеріальних благ, світоглядні орієнтації людини та моделі поведінки змінюються. Ми говоримо про багатих та бідних, еліту та маси народу. Розбіжність позиції еліти й маси позначається в різноманітних формах: явному або неявному опорі, інформаційних бар’єрах. Проблемою є можливість та здатність отримувати та використовувати досвід багатьох народів (для широких верств населення, а не лише для еліти). Виникають області соціокультурної невідповідності еліти і значної частини суспільства. З переходом суспільства до відтворюючого господарства на перший план виходять соціальні фактори еволюції світогляду людини. Суспільний розподіл праці починає висувати вимоги до членів соціуму. Він вимагає від людини відповідності штучно створеним стандартам та диктує набір корисних для нього функцій. Колективне несвідоме, яке представляє собою архів слідів пам’яті людства, виражає думки та почуття, які є результатом спільного емоціонального минулого та спільні для усіх людських істот.

3. Поясніть вплив інформації на людину в сучасному соціумі

У сучасній науці існують два підходи до проблеми маніпуляційних можливостей ЗМІ: медіаорієнтований і медіацентристський. Згідно з першим підходом, людина розглядається як активний і критично налаштований споживач інформації; ЗМІ не можуть підпорядковувати собі свідомість людини, навпаки, людина пристосовує ЗМІ до своїх потреб. Людина вибирає з інформаційного потоку ті повідомлення, які відповідають її потребам, тим самим формуючи ринок інформації. На думку О.Н. Берьозкіної, при аналізі ЗМІ як інструменту впливу на масову свідомість слід пам’ятати, що, в першу чергу, вони є засобом комунікації. Людина не просто механічно переробляє отриману інформацію, вона відсіває непотрібну, індивідуально сортує інформацію за ступенем важливості, сама встановлює черговість сприйняття. Масова аудиторія – це, перш за все, індивіди й особистості, а не пасивна маса для споживання духовної продукції. Будь-яка людина самостійно інтерпретує інформацію, що надходить, фільтруючи й оцінюючи її залежно від власної картини світу, свого соціального статусу, культурного розвитку, віросповідання, віку, статі тощо. Спроби ЗМІ нав’язати кардинальні зміни в стереотипах часто стикаються з активним психологічним опором, що є результатом селективного відношення людини не тільки до самої інформації, але й до її джерела. Такої ж точки зору дотримується й Л.У. Доу, стверджуючи, що більшість людей не піддаються маніпуляції зі сторони ЗМІ, оскільки отримані реципієнтом повідомлення сприймаються не автоматично, вони передбачають певні особово-творчі реакції. Під останніми мається на увазі сукупність поглядів й інтересів індивіда або деякі внутрішні чинники, які іноді істотно змінюють результати прихованого впливу [3: 54]. Медіаорієнтований підхід широко поширений як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.

Ще однією формою прихованого обмеження свободи вибору є використання в ЗМІ методів сугестивного впливу на підсвідомість. Наразі мало хто сумнівається в тому факті, що несвідомі психічні процеси грають колосальну роль у життєдіяльності людини. Неусвідомлювані мотиви й установки здатні впливати на поведінку індивіда, сприяти домінуванню певних думок, відчуттів, бажань. Сьогодні інтерес до проблеми управління поведінкою людини через його підсвідомість зростає в зв’язку з новими науковими відкриттями про функціонування людського мозку. Наша оперативна пам’ять, яка формує «здоровий глузд», – це всього лише маленька частина «сумарної пам’яті», якою володіє людина. Головний її резерв, сховище – підсвідомість. Згідно з даними сучасної психологічної науки, в підсвідомості міститься від 70 до 99 відсотків об’єму нашої пам’яті. Зрозуміло, що у разі безпосереднього інформаційного впливу на підсвідомість людини неможливо говорити про свідомий вибір, свободу прийняття рішення. Наведемо такий приклад. При замірах електроенцефалографії (ЕЕГ) з’ясувалося, що людський мозок може функціонувати в різних станах: «альфа-стадії» – пов’язаної зі станом денної сонливості, трансу (в цьому стані рівень критичного мислення різко знижується, що створює сприятливі умови для навіювання); «бета-стадії», тобто стадії нормального (безсонного) стану свідомості, що адекватно реагує на стимули зовнішнього світу; «REM-стадії», тобто сну, що супроводжується швидким рухом очей; «тета-стадії» і «дельта-стадії» – стану, який приходить тільки під час глибокого сну й у стані анестезії. Отже, коли людина, знаходиться у своїй квартирі, в звичному, затишному і безпечному оточенні, переглядає телепередачу (або слухає радіо), вона схильна впадати в «альфа-стан», навіть не усвідомлюючи цього. У цій ситуації свідомість буквально загіпнотизована передачею, яку просто не під силу вимкнути. Рівень критичного мислення індивіда різко знижується, тобто людина не аналізує отриману інформацію так, як вона це звичайно робить у безпосередньому міжособистісному спілкуванні. Крім того, сучасна наука пропонує широкий спектр засобів керування поведінкою, думками, відчуттями людини або групи людей за допомогою підпорогових (неусвідомлюваних) упливів. Підпорогові аудіо- й відеосигнали (наприклад, ефект 25-го кадру Фішера, технологія мікшування звукового ряду з накладанням сугестивної інформації і под.), глибоко упроваджуючись у підсвідомість, непомітно орієнтують мислення й поведінку людини в заданому векторі.

Особливою рисою маніпулятивного впливу на свідомість людини є її прихований характер. Об’єкту неявного впливу дуже складно протистояти «атакуванню» подібного роду, оскільки його поведінка, думки й наміри програмуються ззовні, що істотно обмежує його свободу вибору.   Таким чином, маніпулювання може мати місце лише в тому випадку, якщо об’єкт впливу з самого початку має видимість свободи вибору, можливість здійснення альтернативної дії. У протилежному випадку нам довелося б говорити про силовий, директивний уплив (наказ, примушування).

4. Що таке нація та в чому суть побудови держави “Україна”?

Нація — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну:

Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ.

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об’єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

При політично-правовому підході під нацією розуміють – співгромадянство, політичне об’єднання людей – громадян тієї чи іншої держави. В Конвенції про громадянство, яка була розроблена в межах Ради Європи, поняття “громадянство” визначається як “правові відносини особи з державою без вказівки на етнічне походження цієї особи”. В міжнародному праві, коли кажуть про націю, мають на увазі саме громадянські або політичні нації. Використовуючи поняття “національна економіка”, “національний прибуток”, “національна безпека” (як і “національна академія”) під “національним” мається на увазі не “естетичне”, а “державне”.

При соціокультурному підході нація розглядається як спільність людей, для якої характерні спільність духовної культури, мови, релігії, звичаїв, тобто головних ознак етнічної культури. В політичному житті національна спільність нерідко ототожнюється тільки з релігійною спільністю. Наприклад, кажуть про “арабську націю”, скріплену релігією ісламу. При всій відмінності громадян Єгипту, Саудівської Аравії, Іраку, Тунісу та ін. країни, всі вони вважають себе перед усім арабами і тільки потім – єгиптянами та ін. Хоча ця єдність не забезпечує їх спільність і різне розуміння ісламу (поряд з іншими причинами), приводить до кровопролитних війн (Ірак – Іран, Ірак Кувейт – підтвердження цьому).

Більшість націй сформувалися шляхом злиття декількох етнічних груп.

5. Чи згідні ви з твердженням, що державні службовці мають знати мову, історію, Конституцію своєї країни? Відповідь обґрунтуйте

Щоб наші нащадки пишалися своєю історією, нашою мовою та державою, потрібно вивчати мову, історію, Конституцію своєї країни. І перш, ніж застосувати владу й закон, як це робиться у всіх цивілізованих країнах, дати шанс усім визнати українську мову як державну, котру вже увесь світ не тільки визнав, а й вивчає.

Для свідомого визнання української як державної, її мають вивчити, знати і бездоганно спілкуватися державні службовці всіх рангів. Узагалі, як можна відстоювати державні інтереси країни, обов’язки і не знати, не володіти українською мовою. Це неповага насамперед до себе. Який приклад державні мужі подають молодому поколінню, адже сьогодні мовне питання переноситься у політичну площину і за такого підходу залишиться каменем спотикання для нащадків. Проблема потребує законодавчого вирішення ще й тому, що рятувати потрібно, знову ж таки, не російську, якій ніхто і ніколи не загрожував, а українську, яка вимирає разом зі своїми носіями.

Сьогодні у Німеччині законодавчо визначено, що у мусульманських школах, яких там немало, учні мають розмовляти тільки німецькою державною мовою. Так само має чинити й Україна, і що швидше, то краще для всіх. М.Гоголь писав у своїй пророчій сповіді, понад 150 років тому, що причини всіх бід у нас самих, а ми їх шукаємо деінде. Українська мова як державна має стати головним чинником об’єднання народу України, а не розмежування, розбрату, чого прагнуть окремі політичні сили, використовуючи по суті неіснуюче мовне протистояння для політичних чвар.

Розвивати у собі талант визнання і поваги до мови, а отже, і до держави, необхідно ще й тому, що культура будь-якого суспільства ґрунтується на мові — першій і найважливішій з умовностей, на письменності, навичках і, головне, дотриманні цих умовностей.

Сьогодні, на жаль, мільйони українців з відомих причин стали заробітчанами у Росії, Італії, Португалії, інших країнах, багато з них живуть там постійно. Ця проблема чомусь не домінує у передвиборних програмах, але всі наші мігранти ніде не порушують питання про статус рідної мови, двомовність. Отже, поважають себе, свою гідність, мають талант визнання іншої мови, а головне, поважають гідність тієї держави і того народу, де змушені працювати. Віриться, що всі вони повернуться на Батьківщину. Переконаний, Україна вийде з економічної, політичної і демографічної кризи, основною причиною якої є бездуховність, покінчить з мовним протистоянням, духовним занепадом через визнання пріоритету української мови як державної, пробуджуючи громадянську свідомість, національну освіту і культуру, духовність.

Аби процес мовного протистояння, як і політичного спекулювання на двомовності, не поглиблювався, щоб нам не старцювати під парканами Євросоюзу і світової спільноти, не бути вторинним придатком, необхідно зорієнтуватися на ті надбання й цінності, які вже маємо. Відродити нашу «Антику», вичавити із себе по краплі раба. І головне — плекати наш найцінніший скарб — мову.

Українська мова повинна стати цементуючим, спільним знаменником єднання нації, втіленням національної ідеї, державності, відродження й розквіту України.

Список використаної літератури

1. Арцишевський Р.А. Курс «Людина і суспільство»: методика викладання.-К.- Видавництво «Перун», 2003,-256с.
2. Бойко А. І. Соціальна трансформація суспільства та проблема світогляду / http://bibl.krna.iTik.ua/pdf/naukpraci/ history/2004/32-19-4.pdf
3. Кривега Л.Д. Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства Дисертація на здобуття ступеня доктора філософських наук: 09.00.03/Л.Д. Кривега; Ун-т внутр. справ.— X., 1999. —355с.
4. Утюж I.Г. Освітній потенціал особистості. Монографія.-Запоріжжя:ТОВ «КСК-Альянс»,-2007.-147с.